Президент США Ф.Рузвельт був американським патріотом і демократом.Але за всю історію ніхто у світі не допоміг запекловому ворогові США Московщині зміцнити її імперію так , як це зробив Рузвельт.

Також окремо можна сказати про дружину Ф.Рузвельта :

Вона :

1. допомогала комуністам чим могла

2. вела запеклу пропаганду , щоб знищити Комісію з розлідування антиамериканської діяльності

3. запрошувала відомих комуністів до Білого Дому і вихваляла їхню антидержавну діяльність

4. вела запеклу пропаганду щоб прийняти комуністичний Китай до ООН

5. була членом ліберального клану мафії

6. вела пропаганду щоб знищити державність США і підпорядкувати країну ООН

7. пропагувала у своїх статтях різноманітні соціалістичні ідеї

8. сприяла статевій розпусті молоді та пияцтву

9. її син Іван , відмовився служити у війську США

Сам Рузвельт допомогав комуністам може і не свідомо , але саме завдяки радникам які його оточували. Серед його радників був соціаліст Алджер Гіс , який був московським шпигуном, фактичним Міністром скарбу був московський шпигун Г.Декстер Гвайт.Надзвичайно впливовим радником був соціаліст професор Ф.Франкфуртер.

Історія знала багато випадків ,коли вбивано провідників тількі тому , що вони знали аж занадто багато таємниць. Таких убивств у СССР є дуже багато. Ф.Рузвельт був знаряддям урядової мафії , він був хворий не тількі фізично , але й душевно. Душевно хвора людина може легко зломатися і відкрити безліч таємниць. Отже під кінець життя Ф.Рузвельт міг з розпуки і рятуючи своє ім'я міг оприлюднити таємниці урядової мафії. Коли він помер , то його труну відразу закрили і забили цвяхами , Й.Сталін наказав послові СССР у США А.Громикові подивитися на мертвого Рузвельта , Громико звернувся з такою просьбою ні до влади чи дітей Рузвельта , але до його головного помічника — дорадника жида С.Розенмана.Той не дозволив відкривати труну ні для кого , навіть задля сина Рузвельта який на час смерті батька був поза США.Ф.Рузвельт помер далеко від Вашингтону , коли він вмирав , то біля нього не було нікого ані з родини , ані зі слуг. Єдиним свідком його смерті була московка Єлізавета Шуматова , яка після його смерті терміново покинула країну. У США скоро поширилася чутка , що лікар Рузвельта адмірал Дж.Макінтайр казав , що тіло було чорне як земля , а таке буває від отруєння арсеном.

Ф.Рузвельт був розумною людиною і обдурити його було не легко , вся його особиста трагедія була в тому , що він був у полному полоні мафіозних шестиколоників .Вони ,знаючи його вдачу , спритно керували ним. Обставини ІІ Світової війни висунули президента США на провідника майже всього світу . “Влада псує людину ; необмежена влада псує безмежно”, - казав давно вже лорд Актон.Це власне і сталося з Рузвельтом.

Дж.Кеннеді ,коли був ще сенатором ,ганив 1949 року політику Рузвельта та Трумена ,називаючи її зрадою США.. Кеннеді казав “Що наше військо здобуло дорогою ціною , те наш президент та його дипломати віддали задурно ворогам США” Коли військо США було вже під Берлином , Трумен наказав не брати Берліна , а відступити на Захід , тим самим давши можливість СССР захопити Берлін. Президент Трумен наказав усім американським установам в Європі ніякому разі не допомогати антикомуністичним силам , а понадто українським ,бо всі українці ,мовляв ,антисеміти.

Саме Трумен на Потсдамський конференції подарував СССР купу німецьких заводів , а також 10 німецьких підводних човнів найновішої будови. Не шпигуни , а саме уряд США вислав до Москви одну з найбільших військових таємниць — бомбовий прицільник Нордена.Та ще послав радника , щоб той навчив як їм користуватися.Виготовлення ядерної зброї вимагає дорогих наукових приладів , уряд США вислав до Москви таких приладів на суму понад 65 мільйонів доларів.Уряд США вислав (безоплатно) до Москви половину свого урану ,хоча Америка ще не зробила своєї атомної зброї.Уряд вислав Московщині у 1942 році літаками 834,000 фунтів кадмію , 13,440 фунтів торіума вартістю 22,848 доларів ,11,912 фунтів нітрату тодіума.

Неймовірно швидкий війсково — технічний розвиток СССР у 1939-45 р.р. розбудував ніхто інший як уряд США,

Все це відбулося тількі завдяки політики Ф.Рузвельта , який доручив своєму радникові , москволюбові Г.Гопкінсу визначити скількі і якої допомоги висилати СССР у вигляді позики. Служба безпеки у 1939 році повідомила , що Алджер Гіс є московським шпигуном , але після цього Рузвельт призначив його своїм головним дорадником і наказав понищити всі документи про комуністів у війську та військовому флоті.

США подарували Москві 35,000 мотоциклів , 415,000 телефонів , 15,000,000 пар чобіт , 4,000,000 тон харчів , 52,000 автомобілів . За війни США допомогали СССР на 10,8 мільярдів доларів., а по війні ще на 220 мільйонів.

Фактично ІІ Світову війну у липні 1933 розпачоло світове жидівство . Перед 1933 роком Німеччина лежала спаралізована , розпанашувався комунізм , у Баварії був комуністичний уряд , отже ніякої загрози для СССР не було. Але у 1933 до влади всенародним демократичним голосуванням прийшов Гітлер , СССР перелякався. Перелякалося також світове жидівство , воно поквапливо зібрало в Амстердамі нараду щоб обміркувати всебічний бойкот Німеччини. Два місяці по тій нараді , президент Рузвельт визнав комуністичний уряд СССР , іншими словами почав готуватися до війни з Німеччиною. Німеччина пропонувала ще 1937 року , а потім знов 1938 розпочати переговори , щоб дийтися якогось порозуміння , але Рузвелть відкинув не лише будь-які переговори , але і відкликав посла США з Берліна. Німеччина вимушена була відкликати свого посла з Вашингтону. А Гітлер отримав добрий доказ того що “гармати потрібніши більше ніж масло” Тількі після закінчення ІІ Світової ці документи про пропозицію Німеччини були оприлюднені.

У листопаді 1939 року Москва напала на Фінляндію , вся світова спільнота була на боці Фінляндії , СССР як агресора було викинуто з Лігі Націй. Півтора року пізніше Рузвельт закликав до себе у Вашингтон посла СССР А.Уманського та генерала Ф.Голікова . Ті москвини входили до Білого дому сумні та невеселі , бо знали що без допомоги США , СССР завалиться у тій війні., а про допомогу США вони навіть мріяти не сміли. Ідучи до президента нааймогутнішої та найбагатшої у світі держави , ті москвини гадали що він подасть їм рахунок всіх їхніх харцизтв , але виходили звідти веселі , усміхнені , задерши свої кирпаті носи. Чому ? Бо сталося неймовірне чудо , Ф.Рузвельт не тількі не згадав про будь — який рахунок , але без жодних передумов запропонував їм всебічну , нічим не обмежену допомогу США , просив надати йому список всього , чого і скількі потребує Москва , і він негайне накаже вислати все це до СССР.

Ще у квітні 21 ,1941 Ф.Рузвельт наказав флоту США ( у той час коли вони були ще нейтральними ) висліджувати німецькі та італійські кораблі в океані і подавати їхнє місцезнаходження кожні чотири години телеграфом не кодованою мовою , тоб то наказав робити розвідку на користь англійського флоту .Командувач флоту США адмірал Г.Старк

тоді писав :”Ми вже воюємо”. Відкрита ,офіційна допомога США ворогам Німеччини — це був виклик для нападу , але Німеччина мовчала , навчена досвідом минулої війни.Холоднокровних німців не вдалося спонукати до нападу , довелося спонукати гарячих японців. 25,07,1941 Рузвельт наказав заморозити японські гроші в США , хоча на той час Японія нічогісінько ще злого не зробила проти США. Наступного дня 26,07,1941 Ф.Рузвельт заборонив продовати Японії нафту та бензин. Рузвельт дуже добре знав що Японія нападе , бо сам навмисно і свідомо штовхав її до нападу.

Англо — американське військо 1944 року вже було на кордоні з Німеччиною .Московське військо було в Польщі. У Рузвельтових “радників” від перемог запаморичолося в голові і вони розперезалися. Одним з них був жид Генрі Моргентау , Міністр скарбу , його заступником також був жид Гаррі Декстер Гвайт . Пізніше з'ясувалося що він був московський шпигун. Цей Гвайт склав план знищення Німеччини , знищити всю її промисловість і обернути на цілком сільськогосподарчу державу назавжди. Нові німецькі покоління він пропонував тримати на такому рівні , щоб їх якнайбільше вмирало. Все це мали робити капіталістичні США , Великобританія та Франція . Отже вся ненавість німецького народу звернулася б на них , а комуністична Москва мала б вилику нагоду виступати у ролі оборонця. Вона сама допоможе створити Німецьку Совєтську Соціалістичну Республику , яка сама попроситься до складу СССР.

Генеральні штаби США ,Великобританії та Франції вже на початку 1943 року бачили що Німеччина війну програла. Й.Сталін вже мав свої плани на те що має бути після війни , Черчиль думав дуже мало , Рузвелть взагалі не думав. Й.Сталін надзвичайно твердо і вперто вимагав щоб союзники відновили західний фронт , але висадка десанта має відбутися у Франції , через протоку Ла-Манш . Чому ? Всі добре знали , що Німеччина зміцнила береги на Ла-Манш так добре , що висадка десанта там рівнозначна самогубству. Тому У.Черчілль хотів висадки на Балканах.Й.Сталін дуже сильно цьому протиставився. (Саме у той час німецька армія розбила московське військо вщент , і Москва лежала безсилою ) Якщоб англо-американські війська наступали через Балкани , то тоді їхні війська були б у Греції , Болгарії,СербіЇ, Чехословаччині , Мадярщині ,Австрії , усій Німеччині .Зайнявши Балкани , англо-американські війська висадилися б також в Одесі ,Криму , на Кавказі. Розбите військо СССР і висадка на Балканах була б дійсно величезною нагодою знищити “савєтскую” владу назавжди. А поготів ще й тому що в Україні діяла ОУН та УПА , і Москва це добре розуміла. Знала також що США та Англія і не думають з України робити колонію , як це пробувала робити Німеччина . Крім того у війську США та Канади були сотні тисяч офіцерів та вояків українців ,самозрозуміло що з населенням України у них би зав'язалися приятельські , дружні стосунки, та найголовніше в Україну приїхали б сотні кореспондентів з усього світу які на власні очі переконалися б , що є московській соціалізм насправді.

Політична уява Черчілля не сягала далі східних меж Польщі , тому йому неможливо було уявити роль України якби союзники наступали через Балкани. Але він добре уявляв собі всі наслідки балканського наступу для Західної Європи. Він розумів що наступ через Францію чи Балкани був планом не стратегії , а далекосяжної політики, і тому настирлові вимоги Москви наступати через Ла-Манш відкинув. Великобританський уряд ще у липні 1942 року ухвалив НЕ НАСТУПАТИ через Францію , а наступати лише через Балкани. Тоді Рузвельт послав свого радника Гопкінса до Англії переконати англійців у потребі наступу через Францію. Англійці не піддавалися , хоча боялися псувати стосунки з США , розуміючи що без їхньої допомоги вони загинуть. Та жидівська урядова мафія і не думала здаватися , щоб посилити тиск на англійців , Гопкінс витягнув документ “Позиції Росії” , цей документ нібито був написаний військовими знавцями США , хоч ніким і не був підписаний. Цей документ став відомий тількі після смерті Рузвельта та Гопкінса.

В цьому документі було написано про повоєну позицію Росії і радили не псувати з неюстосунків задля “не значних розходжень” У січні 1943 року у Касабланці відбулася нарада Генеральних Штабів . Урядова жидівска мафія боялася що на тій нараді під тиском генералів уряди ухвалят наступ через Балкани. Тому Рузвелть поквапно відіслав до Касабланки генерала Дж.Маршалла, щоб той переконав їх наступати через Францію. Дж.Маршалл намовляв три дні , але так і не намовив , бо всі знали що кожний сантиметр узбережжя Ла-Маншу під таким обстрілом , що висадка там війська суцільне самогубство. Зрештою погодилися відкласти до 1944 року. Рузвельт був дуже розчарований такою розв'язкою , а Гопкінс пригноблений. Але Ф.Рузвельт надолужив втрачене “вистрелів” мафіозну засаду “про безумовну капітуляцію Німеччини”. Ті хто поразумніше згодом визнали , що вимога “безумовної капітуляції” була найбільшою помилкою “Ця помилка не лише без потреби продовжила війну , але головне те що світ загубив мир і посіяв насіння 3-й Світової”

На той час Німеччина готова була прийняти найтяжчі умови миру , крім однієї — пустити до неї Москву. Своєю відповіддю “безумовна капітуляція “ Рузвелть закрив німцям шлях до здачі і їм тількі залишилося як битися далі. Й.Геббель використав цю рузвельтовську “пропозицію” на 100 % , німці приперти до муру відчайдушно билися ще 2 роки показуючи приклади безмерної мужності , бо вони добре розуміли що робитиме в Німеччині московське військо та під його захистом Комінтерн. Ці два роки були найдорожчим рузвельтовським подарунком Московії.

Допомога США у 11 мільярдів доларів відбудувала знищене московське військо , але найголовніше дало змогу відновити та зміцнити похитнувшуюся комуністичну владу.

Тегеранська нарада була важливішою за Ялтинську ,бо в Тегерані визначали основні засади які в Ялті були тількі оформлені.Московські шпигуни та розвідники в США повідомляли Сталіну , що Рузвельт є його щирим приятелем і в цьму він сам особисто переконався. Сталін запросив жити його до себе у домі посольства СССР , мовляв , так буде безпечніше. Ф.Рузвельт дуже зрадів на таке і погодився. Звісно що там скрізь було понатикано мікрофонів і Сталін йшовши на чергову нараду знав думки не тількі Рузвелта , а також і Черчілля , бо ж Рузвельт радився зі своїми порадниками про погляди та думки Черчілля.

Ото ж насправді у Тегерані було не три союзника , а лише два проти “англійського імперіалиста” — Черчілля. Демократ Рузвельт з “найдемократичнішим демократом “ Сталіним. У Тегерані Сталін відразу поставив питання наступу руба — щоб союзники не розпорошували себе на якісь там Балкани , але щоб зосередили свої сили на наступу через Ла-Манш. На Тегеранській нараді всі балакали багато про повоєний устрій миру , Рузвельт висунув там ідею “чотирьох жандармів світу” , СССР , США ,Великобританія та Китай мали б взаємно зобов'язатися охороняти мир у світі. Сталін в душі сміявся з цієї балаканини , але ідея поширити владу СССР поза межі на весь світ йому сподобалась. На Тегеранській нараді Рузвельт міг накидати свою волю всім трьом учасникам , в тому числі Сталінові , бо ж Москва трималася тількі завдяки допомоги США , і Сталін все це добре розумів. Московія зараз могла би бути у межах XVII століття , якби Рузвельт встав тоді на бік Черчілля і наступ проводився через Балкани.

Генерал Марк Кларк (командувач військом США в Італії) писав :”Не лише на мою думку , але й в оцінці знавців справи , найбільшою помилкою в тій війні було те , що ми замість наступати чере Балкани наступали через Францію. Так ми змарнували стратегію , яка могла геть цілковито змінити всі стосунки між Західним Світом та СССР.Й.Сталін дуже добре розумів , що йому потрібно . Все чого він найбільше хотів — це не допустити нашого наступу через Балкани”

У Тегерані Рузвельт запитав Сталіна про московські бажання щодо намірів на теріторіальні здобутки.Той відповів “Тепер немає потреби балакати про це , але прийде час коли ми скажемо”

Чехословацький президент Е.Бенеш бачив Сталіна в Москві коли той щойно повернувся зТегерану . Бенеш дуже здивувався побачивши зазвичай сумного Сталіна дуже радісним та веселим.Е.Бенеш казав , що Сталін виглядав тоді як переможець , мало що не танцював з радощів.Він же справді був переможцем , бо здобув на тій нараді стількі ,що не міг собі й уявити.За всі ці здобутки москвини мали би поставити посеред Москви пам'ятник Рузвельтові , але все на що вони спромаглися — це назвати його ім'ям вулицю в Ялті.

Е.Бенеш казав :”Як показали пізніше події ,Тегеранська нарада була тим зворотним пунктом,після якого кермо подій перейшло до рук Й.Сталіна.Вся відповідальність за це падає лише на Ф.Рузвельта”

За часи СССР було створено багато міфів що до ІІ Світової , один з таких міфів , це так званий "Матч смерти" , головним "батьком" якого став радянський письменник Л.Кассиль. Повну версію фільма можна подивитися тут

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано
багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими
часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови,
не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за
державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч
прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші
народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх
стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.
        Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з
кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від,
скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні
розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної
державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а
отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.
        „З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу
Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного,
економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у
Співдружності Незалежних Держав” Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005
року затвердив федеральну цільову програму „Російська мова” (2006-2010 роки).
        Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які
засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як
інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за
доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.
        Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави
ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету „збільшення кількості
осіб, проживаючих в державах - учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих
російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40
процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах -
учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості
учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою
Росії, які проводяться в державах - учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90
процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською
мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5
до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і
об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і
культури Росії, з 15 до 40 процентів”.
        Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам
РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача „формування єдиного
економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з
колишніми республіками СРСР... єдністю історичної долі, російською мовою і
великою культурою”. Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою,

виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як
трактувати єдиний „економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір”.
       Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів,
зокрема „на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи
розвитку інтеграційних процесів в СНД - 402,5 мільйони рублів.”
       Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить
фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною
навколо рота, доводять необхідність запровадження „другої державної”? Чи не на
реалізацію цієї програми спрямовані "інтеграційні" дії депутатів, які голосують за
це питання на „регіональному” рівні?
       І ще кілька моментів, які проливають світло на ті речі, які залишились „за
кулісами” цієї доволі цікавої програми.
       Як повідомляє російське інформаційне агентство „Росбалт”, 25 жовтня 2006
року у виступі на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі
депутат ВРУ від Партії Регіонів Юрій Болдирєв заявив, що російській владі слід
стимулювати переїзд до Росії не росіян, а українців з центральних і східних
областей України. Він нагадав, що сотні тисяч вихідців з України, котрі
перебрались (чи котрих „перебрали”? В.Р.) на Далекий Схід і до Сибіру, давно
стали "росіянами".
       Болдирєв, який гріє свою вгодовану гузницю таки в київському, а не
московському депутатському кріслі, запропонував сучасній російській владі
продовжити таку практику для засвоєння малонаселених частин Росії. До речі, один
з учасників вищезгаданого конгресу, окреслюючи завдання російської діаспори,
поставив „соотєчєствєнніков” в один ряд з армією і флотом Росії. Популярно це
називається „п’ята колона”. І вже вояжують південно-східними регіонами нашої
держави з такими закликами депутат від соцпартії Євген Філіндаш зі скандально
відомим московським політиком, союзником СПУ Дмитром Рогозіним, вже
включилася в роботу Наталя Вітренко й Кауров зі своїми „євразійськими союзами”
та ПСПУ, вже „вийшли на барикади” комуністи, задіяні проплачені і куплені ЗМІ,
та й Партія Регіонів, нещодавно „підсилена важкою артилерією” в особі діячів
Партії слов’янської єдності та її лідера О.Базилюка, „нє дрємлєт”.
       Отже, готуйтеся, українці, до завантаження у вагони, які повезуть вас
освоювати Сибір і Далекий Схід та інші „малонаселені частини” „нєобьятной”,
вивчайте, українські школярики, російську мову та культуру, інакше як ви
зрозумієте команди та накази своїх конвоїрів та командирів, котрі поженуть вас
„мити чоботи в теплих водах Iндійського океану” чи наводити „конституційний
порядок” в Ічкерії?
       Чи може нарешті таки дієво займемось захистом нашого державного
суверенітету і порекомендуємо російським властям заселяти „простори”
китайцями, а „малонаселені частини” нехай освоюють болдирєви, азарови, добкіни,
корнілови, каурови та інші московські шестакови?


Ця стаття як відповідь такому собі користувачу сайту Анті-оранж , на його начеб то "боротьбу " за демократію та відстоювання російської як другої державної.

Використані матеріали з книги "Українофобія , П'ята колона та її ляльководи"

Всего девять лет прошло после «революции роз», а Грузия уже сделала большой шаг вперед. Хотя стартовые позиции были очень шаткими: глобальная коррупция и пустая казна. Президент Саакашвили собрал команду молодых реформаторов, в которую вошли  этнические грузины, получившие образование на Западе. А реформы начали с ликвидации коррумпированных силовых структур: распустили ГАИ, патрульно-постовую службу и участковых. 16 тысяч человек оказались на улице. В полицию набрали новых людей. Причем, образование не имело решающего значения. Например, полицейскую форму надел сосед консула, который до этого был... парикмахером. Главным условием было: эти люди должны быть морально готовы к работе без коррупции. Теперь только два процента жителей Грузии полагают, что в их стране где-то еще берут взятки, хотя несколько лет назад мздоимство считалось неотъемлемым элементом местной культуры. Коррупционерам в Грузии, если такие еще остались, поживиться просто нечем. Тендеры, например, проводятся в режиме он-лайн, а победителей определяет не человек, а компьютерная программа, в которую заложены все необходимые критерии. Также в Грузии ликвидировали пожарную инспекцию и санэпидемстанции. «Зачем они нужны, если, кроме взяточничества, ничем не занимаются?», В Грузии построили дома юстиции  во всех крупных городах. В этом заведении гражданину оказывают 150 услуг. Грузину не нужно бегать по всему городу и собирать справочки. Все необходимые службы собраны в одном здании. Самая продолжительная процедура - зарегистрировать автомобиль. На это в Грузии уходит целых... 15 минут!  Водительские права можно получить за семь минут. Чтобы открыть свой бизнес, достаточно одних суток. Четыре дня хватит, чтобы купить и оформить земельный участок. В международном рейтинге простоты и удобства ведения бизнеса Грузия за пять лет переместилась со 150-го на 11-е место!

Деякі вислови деяких видатних росіян.

Якщо замінити в їхніх висловах слова «Росія», «Росіяни» на «Україна», «Українці», відповідно до нашої етнічної належності, то є чому повчитися!

«Я завжди пишався тим, що народився Українцем.» - наслідуємо фізика А.Попова.

«Ми покликані творити своє й по-своєму, Українське Українською.» - адаптуємо до нас слова філософа І.Ільїна.

«Народ, що не має національної самосвідомості – гній, на якому зростають інші народи.» - вірно каже державний діяч П.Столипін.

«Я готовий написати на своєму прапорі: Україна для Українців і по-українськи, й здійняти цього прапора якомога вище.» - вчимося в генерала М.Скобелєва.

«Націоналізм в мені настільки природній, що ніколи ніяким інтернаціоналізмом його з мене не вичавити.» - хімік Д.Менделеєв має рацію.

«Господар України є один тільки Українець, так є і завжди повинно бути.» - перефразуючи Ф.Достоєвського.

«Україна для Українців і по-українськи!» - беремо приклад з імператора Алєксандра ІІІ. 

Пропоную Вам ознайомитися із шкільним твором  на обов’язкову тему від міністра Сабачника: «Недаром помнит вся Россия про день Бородина». Передрук і списування  - дружньо вітається :)))

Читати українську історію треба з бромом, – до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати ... Ці слова українського письменника і політика Володимира Винниченка, відгукуються кожного разу в моєму серці, коли читаю про історичні події які безпосередньо впливали на долю України і наш український народ. Череда зрад, обманів, гірких поразок і маревних перемог на дорозі до свободи, пролягали чорною ниткою по сторінкам історичних творів. Враз-ураз, читаючи, не покидає відчуття суму за нездійсненними мріями та сподіваннями, якими сповнювалася Україна в часи «вікон можливостей» які настирливо і вперто відчиняла українцям її величність Історія.

Українська працелюбна вдача і добрий, відкритий характер, який залишається завжди дитячим у сприйнятті навколишнього світу, довірливість – це ті чесноти, по яким українців знає весь світ. І «світ» повною мірою користувався нашими чеснотами, звісно, що на свою користь.  

На початку дев’ятнадцятого століття Україні, в черговий раз, доля надавала історичний марево-шанс скинути принизливе малоросійське ярмо, стати тим феніксом, що відродиться із попелу війни: в літку 1812 року французька армія Наполеона І Бонапарта увійшла на територію Російської імперії.

Українське суспільство забурлило, пробудилося. Стало прислухатися до імператорів словесного блуду і оманливої пропаганди: росіяни і французи заманливо наспівували українцям про волю і свободу, про те, як добре «в мирі і багатстві» буде жити саме з ними... І знову, в який вже раз, довірливі українці  повірили цукровим словам  московського «православного царя».

Отже, російський цар Олександр І, після щойно завершеної російсько-турецької війни, яку український народ, за великим рахунком, виніс власним людським і матеріальним ресурсом, знову «просить» українців віддати останнє. Але вже непросто так, а за обіцянку-цяцянку: право на відновлення автономної козацької держави – Гетьманщини, відродження стану козацтва та ліквідацію рекрутчини, податків та кріпацтва, яке в Росії мало всі ознаки рабства. І понесли українці-хлібороби фураж і провіант, повели волів і коней, віддали своїх молодих синів російському царю, щоб бути знову «взятим на макуху», обдуреним і поставленим на межу виживання.

Така щедрість Олександра І була невипадковою, він чудово знав, що Наполеон пообіцяв українцям відродити «стародавні вольності» козацтва та головне – право на відновлення української держави – козацької республіки. Тому, частина українського дворянства, нащадків козацьких старшин, гаряче очікували Наполеона, на їхню думку, руйнівника російського імперського деспотизму та носія європейського законодавства та порядків.

Проте, історія не знає умовного способу, тому судити, що сталося б в разі перемоги Наполеона І Бонапарта, дуже важко. Чи збулися б мрії українців на подарункову свободу від француза, чи мали б місце доводи тих, хто стверджував, що Наполеон створить замість васальної Малоросії, таку ж васальну Наполеоніду.  Хто знає. Впевнено можна говорити тільки про те, що дійсно історично сталося в Україні по підсумках війни дванадцятого року – повна руїна і ще більша пансько-царська кабала. І це при тому, що безпосередньо війна відбувалася поза межами української території, хіба що за виключенням західних повітів Волині.

 Україна «дала» імперському московського уряду сімдесят тисяч самозабезпечених та озброєних козаків і селян. При тому, на військові потреби українці добровільно зібрали десять мільйонів карбованців – імперській казні козацьке ополчення обійшлося за дарма. Крім того, Україна мала покривати частково і витрати російської регулярної армії.

Проте, зусилля, жертви та сподівання українців були марними. З’єднання земських добровольців розформували, не надавши їм ніяких пільг, кріпаків повернули власникам. Козаків зарахували до державних селян, тобто до кріпаків царського уряду, не відшкодувавши їм витрати на озброєння, обмундирування, провіант і харчування. Нагородою ж українським військовим, з тих хто вижив, стали принизливі два російські карбованці за два роки добровільної військової служби і тимчасова слава переможців. Козацтво, як інститут українського суспільства був остаточно зруйнований.

Якщо відкинути словоблуддя російської пропаганди про те, що нібито перемога у франко-російській війні принесла Росії «велике значення для політичного, громадського і культурного розвитку», то ми побачимо тільки зміцнення самодержавства і практики необмеженого рабського кріпосництва. Це суперечило загальним процесам демократизації та лібералізації суспільного життя, які становили сутність тогочасного європейського Просвітительства.

Натомість російський цар Олександр І утвердився в оманливій думці, що саме ідея самодержавства й об’єднала народи для боротьби проти французів. Як наслідок, посилення реакційних консервативних процесів в імперії, які й надалі тримали Росію в невігластві та урядовому і церковному мракобіссі, заснованого на золотоординській державній традиції.

Здирництво, обман власного населення, облудлива пропаганда і цензура слова та думки, ось ті «кити» на яких тримається Росія і до сьогоднішнього дня. Власне, навіть тема даного твору, говорить про віддання перевазі офіційній російській версії історії, вдало оспіваної Лермонтовим у вірші «Бородіно», затвердженим цензурним дозволом.

Битва біля російського села Бородіно не стала тією кульмінаційною переможною подією, а більше «прославила» себе виключно як найкровопролитніша військова одноденна битва в історії людства. Після якої  російська армія, понісши значні втрати,  відступила, а вкрай «обезкровлена» армія Наполеона увійшла до Москви.

І тільки фізичне і моральне виснаження та голод особового складу армії, брак провіанту та теплого обмундирування, змусило  французів покинути Москву і відступити. А пану Лермонтову ліпше було б оспівувати битву під селом Тарутине, яка й ознаменувала перехід російської армії до переможного контрнаступу.  

Але Тарутине не вірш «Бородіно», і галасливу пропаганду на цьому селі не побудуєш, ні в Росії, якої урядовці ініціювали святкування двохсотріччя війни 1812 року, ні в Україні. Тим більше, коли мета більш ніж актуальна для нащадків обдурених українців Олександром І, в моєму довільному перекладі виглядає так: «з мети виховання в новому поколінні патріотизму та гордості за свою малу батьківщину та поглибленого вивчення славних сторінок історії нашої Вітчизни…».

До вищенаведеного добавити нічого, хіба що для деяких українських урядовців малою Батьківщиною є Малоросія. А для автора цього твору Вітчизною і Батьківщиною і, ніяк не «малою», є Україна. Про таких «малоросів» наш народний просвітник і вчитель, який, до речі, народився через два роки, після подій висвітлених в темі твору, Тарас Шевченко, писав: «Раби, підніжки, грязь москви…».

9 березня 2014 року відбудуться святкові заходи з нагоди двохсотріччя від дня народження великого Кобзаря, полум’яного поета-громадянина, Тараса Григоровича Шевченка. І хочеться вірити, що ми українці, вибороли право пом’янути Тараса: «…в сім’ї великій, в сім’ї вольній, новій… Незлим тихим словом».

(с) Костянтин Григоренко

 

Для тих, хто бажає зрозуміти з відкіля «ноги ростуть» ініціативи конкурсу шкільних творів від Сабачника, читайте тут:  «Нєдаром помніт вся Рассєя пра дєнь Барадіна». Сачінєніє.