"секретна зброя" росії

В боях за захист української мови вже зламано багато списів і наламано
багато дров. На 16 році незалежності актуальність теми, навіть у порівнянні з тими
часами, коли ще Верховною Радою УРСР було прийнято недолугий Закон про мови,
не зменшилась. Професійні захисники української мови, як і професійні борці за
державність мови російської шукають і знаходять безліч аргументів і наводять безліч
прикладів на користь своєї позиції. Поки ми цю болючу тему заговорюємо, інші
народи діють, вбачаючи, і не безпідставно, в мові механізм здійснення своїх
стратегічних геополітичних планів та захисту національних інтересів.
        Спробуємо торкнутися цієї теми під дещо незвичним ракурсом, виходячи з
кількох тез. Теза перша полягає в тому, що українську мову, на відміну від,
скажімо, російської, жодна інша держава, окрім України, не буде ні захищати, ні
розвивати, ні берегти. Відповідно один із сенсів української національної
державності саме й полягає в тому, щоб захищати нашу мову, культуру, традицію, а
отже й національну етнічну самобутність. Тим більше, що загроза є очевидною.
        „З метою зміцнення державності, національної безпеки і престижу
Російської Федерації, її повноправного входження до світового політичного,
економічного і культурного простору, розвитку інтеграційних процесів у
Співдружності Незалежних Держав” Уряд Російської Федерації 29 грудня 2005
року затвердив федеральну цільову програму „Російська мова” (2006-2010 роки).
        Про що ж ідеться в цьому документі, яку мету ставить ця програма, які
засоби задіяні для реалізації проекту? І яким чином він стосується України? Як
інформацію для роздумів, аналізу й безпосереднього висновку вважаємо за
доцільне навести кілька фрагментів з тексту програми.
        Усвідомлюючи, що в сьогоднішніх умовах мова поширює кордони держави
ефективніше, ніж військо, творці програми ставлять за мету „збільшення кількості
осіб, проживаючих в державах - учасниках СНД і країнах Балтії та вивчаючих
російську мову і культуру Росії, відповідно з 45 до 90 процентів і з 15 до 40
процентів; розширення об’єму телерадіовіщання російською мовою в державах -
учасниках СНД і країнах Балтії з 45 до 90 процентів; збільшення кількості
учасників міроприємств, пов’язаних з російською мовою, літературою і культурою
Росії, які проводяться в державах - учасниках СНД і країнах Балтії, з 45 до 90
процентів; збільшення кількості учасників міроприємств, пов’язаних з російською
мовою, літературою і культурою Росії, котрі проводяться в зарубіжних країнах, з 5
до 25 процентів; збільшення кількості і чисельності громадських організацій і
об’єднань за рубежем, в діяльність котрих входить популяризація російської мови, і
культури Росії, з 15 до 40 процентів”.
        Автори програми посилаються на Послання В.Путіна Федеральним Зборам
РФ від 25 квітня 2005 року, в якому поставлена задача „формування єдиного
економічного, гуманітарного і правового простору СНД, оскільки Росія зв’язана з
колишніми республіками СРСР... єдністю історичної долі, російською мовою і
великою культурою”. Перекладаючи цю вказівку загальнозрозумілою мовою,

виходить, що Москва поставила за мету відновлення російської імперії, інакше як
трактувати єдиний „економічний, гуманітарний і правовий (!!!) простір”.
       Фінансування програми передбачає видатки в сумі 1300 мільйонів рублів,
зокрема „на забезпечення ефективного функціонування російської мови як основи
розвитку інтеграційних процесів в СНД - 402,5 мільйони рублів.”
       Чи не з цього рядка урядового російського документу проходить
фінансування різноманітних проросійських організацій та партій, які з піною
навколо рота, доводять необхідність запровадження „другої державної”? Чи не на
реалізацію цієї програми спрямовані "інтеграційні" дії депутатів, які голосують за
це питання на „регіональному” рівні?
       І ще кілька моментів, які проливають світло на ті речі, які залишились „за
кулісами” цієї доволі цікавої програми.
       Як повідомляє російське інформаційне агентство „Росбалт”, 25 жовтня 2006
року у виступі на Всесвітньому конгресі співвітчизників у Санкт-Петербурзі
депутат ВРУ від Партії Регіонів Юрій Болдирєв заявив, що російській владі слід
стимулювати переїзд до Росії не росіян, а українців з центральних і східних
областей України. Він нагадав, що сотні тисяч вихідців з України, котрі
перебрались (чи котрих „перебрали”? В.Р.) на Далекий Схід і до Сибіру, давно
стали "росіянами".
       Болдирєв, який гріє свою вгодовану гузницю таки в київському, а не
московському депутатському кріслі, запропонував сучасній російській владі
продовжити таку практику для засвоєння малонаселених частин Росії. До речі, один
з учасників вищезгаданого конгресу, окреслюючи завдання російської діаспори,
поставив „соотєчєствєнніков” в один ряд з армією і флотом Росії. Популярно це
називається „п’ята колона”. І вже вояжують південно-східними регіонами нашої
держави з такими закликами депутат від соцпартії Євген Філіндаш зі скандально
відомим московським політиком, союзником СПУ Дмитром Рогозіним, вже
включилася в роботу Наталя Вітренко й Кауров зі своїми „євразійськими союзами”
та ПСПУ, вже „вийшли на барикади” комуністи, задіяні проплачені і куплені ЗМІ,
та й Партія Регіонів, нещодавно „підсилена важкою артилерією” в особі діячів
Партії слов’янської єдності та її лідера О.Базилюка, „нє дрємлєт”.
       Отже, готуйтеся, українці, до завантаження у вагони, які повезуть вас
освоювати Сибір і Далекий Схід та інші „малонаселені частини” „нєобьятной”,
вивчайте, українські школярики, російську мову та культуру, інакше як ви
зрозумієте команди та накази своїх конвоїрів та командирів, котрі поженуть вас
„мити чоботи в теплих водах Iндійського океану” чи наводити „конституційний
порядок” в Ічкерії?
       Чи може нарешті таки дієво займемось захистом нашого державного
суверенітету і порекомендуємо російським властям заселяти „простори”
китайцями, а „малонаселені частини” нехай освоюють болдирєви, азарови, добкіни,
корнілови, каурови та інші московські шестакови?


Ця стаття як відповідь такому собі користувачу сайту Анті-оранж , на його начеб то "боротьбу " за демократію та відстоювання російської як другої державної.

Використані матеріали з книги "Українофобія , П'ята колона та її ляльководи"