Один подорожній затримався поблизу мальовничого села, що розкинулося між полів. Його зацікавив невеликий цвинтар, обнесений дерев'яним плотом. Було там багато дерев, птахів і чудових квітів. Подорожній поволі ходив між могилами зі світлими надгробками, що були розкидані попід деревами.
   Почав читати написи. На першому було: "Ян Тарег, жив 8 років 2 тижні 3 дні". Така мала дитина тут похована...
   Чоловік прочитав на сусідній могилі: "Денис Каліб, жив 5 років 8 місяців 3 тижні". Ще одна дитина...
   Далі читав написи на інших могилах. Всі були подібні: прізвище, докладний вік упокоєної особи. Найдовше жила дитина, якій заледве виповнилося 11 років... Подорожній дуже засмутився. Присів і заплакав.
   Старий чоловік, який проходив неподалік, побачивши його, спитав, чи оплакує когось із родини.
   "Ні, немає тут нікого з моїх рідних, - відповів подорожній. - Але що діється у цьому селі? Яке страшне прокляття нависло над мешканцями, що вмирають самі діти?"
   Старенький усміхнувся і мовив: "Заспокойтесь, будь ласка. Немає жодного прокляття. Просто ми тут дотримуємося стародавнього звичаю. Той, кому виповнилося 15 років, отримує від батьків записничок, такий, як у мене висить на шиї. За традицією кожний, хто переживає сильне і глибоке почуття, відкриває записничок і занотовує, як довго тривало це велике почуття? Тиждень? Два? Три з половиною? А далі емоції, пов'язані з першим поцілунком, - як довго тривали? Мить? Два дні? Тиждень? А шлюб? А вагітність і народження первістка? Омріяна подорож? А зустріч із братом, котрий повернувся з далеких країв? Як довго тривала радість від цих подій? Години? Дні? Так записуємо у зошит кожну хвилину щастя... кожну мить щастя. Коли хтось помирає, за нашим звичаєм, відкриваємо його записник, підсумовуємо час, коли почувався справді щасливим, і цю суму пишемо на його могилі. Вважаємо, що лише це справді прожитий час".

Не обмежуйся існуванням... Живи!
Не обмежуйся дотиканням... Відчуй!
Не обмежуйся спогляданням... Побач!
Не обмежуйся слуханням... Почуй!
Не обмежуйся мовленням... Скажи щось!

Записничок. Бруно Ферреро

Взяла звідси

  Як швидко проминає життя...
Начебто ще й не починав жити по-справжньому, а вже шостий десяток
промайнув. Закінчилася трудова діяльність, виросли і порозлітались
по світу діточки, підросли онуки. Все більш відчувається твоя непотрібність.

Діти вже дорослі і живуть своїм життям, у онуків теж починається своє життя,
таке відмінне від твого дитинства, що навіть не завжди його встигаєш
зрозуміти, що воно таке і до чого.

На колишній твоїй роботі, на колишньому твоєму місці вже інша людина,
яка виконує твою колишню роботу не гірше від тебе. Усі заклопотані
своїм життям. Про тебе не згадують, без тебе обходяться, наче тебе
ніколи й не було на цьому світі.

Кожна людина по-своєму переживає цей неминучий період свого життя.
Одні чіпляються за своє місце на роботі, з піною на губах доводячи
свою незамінність і безжалісно розтопчуючи претендентів.

Інші несуть свій застарілий досвід у сім’ї своїх ближніх.

Дехто починає жити для себе, наздоганяючи те, що було неможливо мати
у молоді роки
.
У політиків прокидається жага до влади.

Та все ж таки найбільша категорія людей просто опускають руки і
тихенько доживають свій вік, просиджуючи на ослінчиках біля хати,
перебираючи у пам’яті потьмянілі спогади свого такого швидкоплинного
життя...

Народився... Вчився... Оженився... Дітчок виростив... Праця... Пенсія...
Як скрізь... Як усі... Як завжди... Було... Є... І буде...

І гіркий присмак своєї непотрібності...

І тоді виникає думка:-А що як це ще не кінець?...
Що як попереду ще одне життя?

Прекрасне і щасливе,без щоденної колотнечі і хвороб,без болю,ненависті і зрад...
Без щоденної турботи про шматок хліба... З одвічною любов’ю...
Мабуть так народжувалась релігія...

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

*
Дощ за вікном тихо пісню шепоче,
Наче мені нагадати щось хоче.
Може про те, що в колишнім житті
Кращій був вибір земного путі.

Дужче страждалося, краще любилося,
Тільки нічого з того не лишилося.
Одноманітність все стисла щоденна.
Тягнеться гумою сірість буденна.

Кохання чомусь стороною пройшло,
А може воно ще мене не знайшло?
Як важко його в безнадії чекати,
Та де ж в цьому світі його розшукати?

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Щойно по радіо почув байку:

---

Якось один мудрець поклав великий аркуш білого паперу, розклав його на столі, і в куточку зробив маленьку плямку.
Кожного, хто заходив, він запитував - що ви бачите на столі?
Кожен відповідав одне й те саме - я бачу там пляму...
Під вечір старий просто плакав.
Коли його запитали - чому?
Він відповів:
- Жоден з вас не помітив білого паперу!

---

І відчув, що я іноді так само готовий плакати, коли розумію, що практично ніхто не вміє бачити в житті щось світле, тепле, добре та приємне. Всі роздивляються пляму...

Дуже сумно...

Будь ласка, не марнуйте свого життя на плями. Живіть щасливо, та майте світ в своїй душі!!! Життя прекрасне, чудове та чарівне!

---

із любов'ю до всіх.
Жьівотнає.

"Я всегда знала, что 2 декабря 1980 года я родила чудо!

Когда-то я думала что хорошая мать - это та, которая понимает своего ребенка, чувствует все тонкости его души, всегда может найти подход к нему и может помочь в трудную минуту.

И даже какое-то время мне казалось что я полностью соответствую этому образу. Но чем больше рос мой сынок, тем чаще я замечала что я его не знаю! это удивительно!

Вдруг оказывается что это совершенно отдельная планета со своим миром, со своей орбитой, со своей атмосферой.., но мы принадлежим одной вселенной и иногда наши пути пересекаются. И тогда я с удивлением пытаюсь рассмотреть этот мир.

Не всегда это удаётся - то тучки окружают эту чудесную планету, то тень от другой планеты на какое-то время закрывает её от любопытных взглядов, то вдруг опять наши орбиты разводят нас друг от друга на далёкое расстояние.

Я знаю что это не на долго, но я скучаю.

Почему-то мне неспокойно когда я долго не могу видеть того загадочного сияния так мало знакомой мне планеты.

Мои догадки о жизни на ней оказались в большей части иллюзиями фантазиями. Я рисовала себе то, что мне хотелось бы видеть в этом мире. Самое смешное, что когда-то я надеялась как-то повлиять на климат этой планеты. А недавно я получила сигналы, которые теперь я пытаюсь расшифровать. С первого взгляда всё очень понятно и просто. Но чем больше я их изучаю, тем больше открытий происходит.

Одно из них это то, что хоть во вселенной мы все и влияем каким-то образом друг на друга, но реально мы ничего не можем сделать никому кроме себя самих! Даже тем, кого очень любим мы ничего не можем сделать! Мало того - уже совсем не наше влияние может спасти планету и сделать её счастливой. К сожалению!!!

Если бы любовь матери могла бы сделать человека счастливым - были бы счастливыми ВСЕ!!!

Но каждый ищет свою любовь и надеется стать чьей-то любовью.

это так странно, что то что было когда-то частью тебя вдруг стало чем-то отдельным. И всёже даже в этом другом мире узнаёшь иногда самого себя!

Хочется сказать: "Прости, что и тебе это досталось". Мне кажется что я знаю как не легко быть хорошим, порядочным, честным. Вернее не быть, а ЖИТЬ!
(Быть-то не трудно - уже есть и ничего не переделаешь!)

Но почему-то это другим не нравится. Неужели большинство чувствует себя ничтожествами рядом просто с хорошими людьми и потому долго не выдерживают быть близко?

Жаль что многие всё-теки сравнивают себя с другими, а не принимают и себя и других такими какие они есть. А мало того сравнивают тех кто рядом с ними с теми кто рядом с другими и тогда им не даёт покоя то что у кого-то что-нибудь лучше (глядя издалека).

На самом деле счастлив тот кто доволен тем что имеет.

"Сыт не тот у кого много, а тот кому достаточно".

И всёже, как бы ни было трудно хорошему человеку - лучше быть хорошим, быть самим собой.
"Красота любимого в глазах влюблённого!"

Я желаю тебе чтоб на тебя смотрели влюблёнными глазами, такими же, какими ты смотришь на этот мир!

Будь счастлив!

Ты действительно удивительный.

Мне приятно с тобой познакомиться поближе."

*
Хоч непристойно може це,
Та все ж сказати вголос мушу
Сприймаю світ в таких тонах
Немов би плюнув хто у душу.

Знов перебрав усе в думкАх...
Неначе все іде як слід.
Та тільки чОмусь у душі
Не розтає зимовий лід.

Не знаю, чОму так буває,
Чи з мене осінь знов сміється.
Та тільки сміхом цим гірким
Вона нічого не доб’ється.

А може краще відступити,
В журбі осінній розчинитись?
Один лиш раз перехворіти,
Щоб більше потім не журитись?

Ніхто не знає, навіть бог,
Як вірно нам життя прожити,
Щоб не робити помилкИ,
І зло щоб іншим не творити.

Сліпці з відкритими очима
Бредем дорогою життя...
Немов опівдні тіні, згинем
Без каяття... У небуття...

11 вересня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Коли я це усвідомив і почав щиро любити всіх, то ви, навіть, не уявляєте, яке блаженство прийшло до мене. Я став щасливим, бо даючи тепло всім, хто оточує мене, сам почав отримувати масу позитивної енергії.

Кохайте і будьте коханими, друзі мої! І забудьте, що таке ненависть.

После того как устроился на работать в новый проект, времени прошло не много, но этого было достаточно чтобы понять что один из высшее стоящих менеджеров не брезгует использовать грязные НЛП –шные приемы, которые по не писаным правилам запрещены в командной игре, по крайней мере я так считаю… вот
Особо часто этот индивид использует: переопределение, килинг и что особо противно метафреймы. По лицу конечно ударить хочется))) но корпоративный этикет рекомендует этого не делать, ибо часы работы в проекте неизбежно сократятся к нулю, но а постебать оппонента его же шаблонами …это с удовольствием))))
Изначально до написания заметки была мысль пройтись по основным запрещенным приемам.., Но!В силу обстоятельств, а именно лени, постараюсь хоть пару изложить.
На мой взгляд самый безобидный для окружающих . и (на любителя) наиболее полезен, в плане психической стабильности, прием - это рефрейминг. Кстати на этом приеме базируется добрая треть всей НЛП-науки.
Суть в собственно в чём: плохих результатов не бывает, иногда достаточно переформулировать проблему ,чтобы она исчезла, или же сменить точку входа в вопрос. Если у тебя слиплись пельмени , это не значит что ты их плохо варил. Это значит что, что ты хорошо доказал: при варке пельмени нужно помешивать.
 «Не стоит, зато как висит!» - это типичный случай рефрейминга.
Главное его отличие от, скажем, перетягивания каната состоит в том, что рефреймингом можно заниматься в одиночку: тебе не нужны собеседники, чтобы учится смотреть на проблему с другой точьки. В идеале к нему нужно прибегать всякий раз , когда почувствуешь, что дела идут не так, и скоро прием войдет в привычку, заставив смотреть на мир глазами восторженного идиота)))
Учти: чтобы рефрейминг работал, оттачивать формулировки нужно вслух.
Источник А. Караулов
Адаптация IL-2 

Логічно буде їх поділити на три частини в залежності від їх ідейного навантаження.

Отже, до першої групи, найбільш матеріальних, ми віднесемо такі конфлікти:
1. "Коли ми нарешті одружимося!", "Ти жадіна і жлоб!" "Мої батьки крутіші!", "Чого ми з тобою нікуда не ходимо!", "Ти мене не задовольняєш у ліжку.", "У тебе вічно немає на мене часу." 
2. "Мої релігійні вірування кращі!", "Я проти сексу до шлюбу.", "У нас різні моральні принципи.", "Ти знущаєшся з мене"
3. "Я розірвав всі стосунки з коханою людиною для того, щоб любити її все своє життя!"

---

Я розривав або розірву стосунки з дівчиною/хлопцем через конфлікти з: