за зорею зоря

за горою гора

неописаний світ

дивні натяки раю

а слова не ідуть

а словам не пора

ніби щось у душі

їх надійно тримає

може то хараман

може розуму гра

може просто душа

не вернулась до тями

за зорею зоря

за горою гора

а над горами ніч

гомонить солов’ями

                                                     Audi, vide, sile.

 

Слухай, дивись, мовчи.

День на шматки розбито.

Небо дає ключі

До розуміння світу.

Те, що було – пусте,

А до світанку – рано.

Чуєш, як сон цвіте

В синіх руках туману?

І у в’язниці,

І на волі,

Великим містом

Чи селом,

Скрізь ходить сон,

Всіх знає сон.

Один Харон

Не спить ніколи,

І древнім хлюпає

Веслом.

 

За проваллям Денисовим,

Чорним пагорбом за,

Ходить подруга бісова –

Невимовна краса!

Варить щось у відернику,

Гасить словом зірки,

Хижі тіні-химерники

Розповзлись навкруги.

Кличуть сови стривожено,

Вище пагорба дим,

І козак заворожений

Спить під пагорбом тим.

 

мал. Ілля Ріпин (Рєпін) «Поснулий козак»

Було і просто, і квітнево,

Без метушні і тісноти,

Куняли заспані дерева,

І хмари бігли хто куди.

Червоним мазалось на сході,

Домів гасилися вогні,

І так мовчалося природі,

І так мовчалося мені.

 

Який заплутаний прогрес!

О, скільки в ньому є смертельного!

Казали, що Христос воскрес,

Та, певне, в світі паралельному.

В чужих словах – ані душі,

І, як бракує одкровенності,

Любове! Ти хоч не бреши

Мені своєю нескінченністю!

Приходив день,

Предивний, гордовитий,

Дививсь лукаво

Сонячним лицем,

Щось говорив

Про натяки на літо,

А сам трусив тихенько

Морозцем.

Сміялись очі –

Дві великі сливи,

Мовчали тіні

Кольору смоли,

Лише коти,

Правдиві і щасливі,

Іще минулим березнем

Жили.

Не примножуй даремно муку,

До невдачі знайди терпіння,

Бути другим – це теж наука,

Бути другим – це теж уміння.

Для природи усе єдино –

Перший, шостий чи тридцять п’ятий,

Хто прикриє, нарешті, спини

Тих, хто першим іде вмирати?

Це ж не люту схопить недугу,

Це ж не мрії згубити крила,

Бійся бути нулем, не другим,

Бо нулів вже силенна сила.

Я маю владу лише над собою.
Більше не треба фальшивих ролей.
Я піднімаюсь. Не буде двобою.
Я підкорила своїх королей.

Геть з пантеону! Без вас тут так чисто!
В храмі душі - переспіви надій.
Мольфарка дарує натхнення намисто
і заклик: "Не бийся, не бійся, а дій!".

Шпаки ізнов вернулися додому,

Шпакам без дому і буття не те.

Життя нову намалювало кому,

Виконуючи правило просте:

Що хай ти будеш златолюбним Крезом,

В душі твоїй оселиться жебрак,

Як навесні не сяде на березу,

І пісню не покличе чорний шпак.