В неділю ввечері на сайті молодої партії "Воля" з'явилося оголошення про рішення позапланового з’їзду. В ньому повідомлялося: партія незадоволена співпрацею на виборах із об'єднанням "Самопоміч", тому планує у парламенті сформувати своє міжфракційне депутатське об’єднання чи групу. Як відомо, політичні сили об'єдналися напередодні парламентських виборів, у підсумку "Самопоміч" отримала майже 11% голосів виборців, інформує УП.
Зокрема у "Волі" звинуватили партію мера Львова Андрія Садового у відмові підтримати узгоджених мажоритарних кандидатів на окремих округах та "невідповідності окремих активістів люстраційним та морально-етичним нормам".
Такі заяви викликали подив в співзасновника партії - активіста Єгора Соболєва, що балотувався у парламент за списками "Самопомочі". У своєму Facebook він назвав одного із лідерів "Волі" Юрія Дерев'янка шахраєм та зазначив, що припустився великої помилки, запросивши його до списків партії. "За ним стоїть величезне угрупування з викачування грошей платників податків", - висловився Соболєв про свого політичного соратника.
Що має на увазі Соболєв? Минулого року "Українська правда" писала про зв'язок Дерев’янка із компанією "Арт Мастер" та ТОВ "3-Т", що співпрацювали із державною компанією "Інформаційний центр", зокрема постачали програми для функціонування Єдиного державного реєстру. Сам Дерев’янко це спростовує.
Зараз Дерев'янко також відкидає всі звинувачення. Він стверджує - цієї неділі 43 делегати позачергового з'їзду визнали незадовільною роботу із "Самопоміччю". Члени "Волі" та об'єднання "Самопоміч", з якими спілкувалися кореспонденти "Української правди", розповідають, що конфлікт між союзниками виник через те, що Андрій Садовий під час формування партійних списків просто викреслив із них прізвища Сергія Тарана та Ольги Галабали, що були близькі до Дерев'янка.
Читайте также: Между депутатами от "Самопомочи" нет конфликта?УП надала слово обом сторонам конфлікту для того, щоб вони представили свою позицію.
Юрій Дерев’янко
Про знайомство з Соболєвим та фінансування партії:
Під час Євромайдану ми разом були задіяні в громадському секторі. Ще тоді ми говорили про важливість об’єднання. Я фінансував партію. Також кошти в партію вкладали і інші однопартійці. Я не пам’ятаю точно, скільки ми витратили коштів під час парламентських виборів, але це приблизно 2 млн гривень. Приблизно 60% від цієї суми профінансував особисто я. Інші кошти вкладали наші однопартійці – Іван Мірошніченко, Олег Бонюк. Ми підтримували наших мажоритарників, робили візуальні куби, друкували партійні газети.
Про з’їзд:
З’їзд був скликаний на підставі рішення Ради партії, що передбачено статутом. Усі учасники нашого з’їзду були повідомлені заздалегідь. Під час з’їзду були присутніми близько сотні людей, делегатів було 43.
Про розбіжності в роботі:
Розбіжності в роботі з "Самопоміччю" виникли під час виборчої кампанії і стосуються тільки підходів в роботі. Ми коректно повідомляли про розбіжності представникам "Самопомочі", ми розуміли, що категорично не можемо зривати виборчий процес, враховуючи, що наші партійці йдуть за списками цієї політичної сили.
Під час з'їзду, що відбувся у неділю, ми підвели підсумки виборчої кампанії. Робота з "Самопоміччю" визнана незадовільною. У нас немає розбіжностей з точки зору ідей і цінностей, але виборчий процес був визнаний некоректним.
Розбіжності не означають, що наші депутати не вступатимуть до фракції "Самопоміч". Це було зобов’язання тих, хто йшов за списками цієї партії. Особисто я не збираюся вступати в жодну фракцію, тому що я обраний як мажоритарний кандидат від партії "Воля". Можливо, ми проведемо переговори і потім будемо розглядати таку можливість. Ми можемо створити і групу, але ми будемо дуже ретельно підходити до цього. Задля цього в новому парламенті потрібно щонайменше 17 людей, враховуючи кількість людей в найменшій фракції, якою буде "Батьківщина".
З іншого боку усі обговорювали, чи доцільно об’єднуватися з "Самопоміччю", або треба залишатися партією "Воля".
Про співпрацю з "Самопоміччю":
Ми хочемо, щоб партійці "Волі" створили міжфракційне об’єднання і продовжували ідеі партії. Ми ухвалили відповідний Меморандум. Він передбачає створення міжфракційного депутатського об’єднання, що не суперечить входженню або перебування у фракції.
Про конфлікт з Єгором Соболєвим:
Я не хочу коментувати бруд, який є. Моя точка зору не збігалася з точкою зору Єгора щодо входження у політичну партію "Батьківщина". Також моя точка зору не збігалася з його думкою про те, що необхідно покласти певну кількість округів під "Народний Фронт". Я був одним із тих, хто агітував за "Самопоміч", тому що наші ідеї збігаються, і я вважаю такий крок правильним. Щодо його допису в Facebook – я не хочу коментувати дурниці, краще запитати в нього.
Про місцеві вибори:
Ми вже зараз розбудовуємо партію і осередки. Ми будемо брати участь у місцевих виборах. І будемо робити це самостійно. Сьогодні у партії "Воля" біля 5 000 прихильників.
На місцеві вибори ми йдемо як політична партія "Воля". Ми проти того, щоб ставати політичною партією "Самопоміч", і ідея з’їзду виникла саме тому, що деякі наші кандидати, які зараз будуть депутатами, просували таку ідею. Мовляв, зараз варто призупинити політичну активність партії "Воля" і ставати "Самопоміччю" задля походу на місцеві вибори.
Так, ми відрізняємося у деяких базових речах. Наприклад, у нас багатолідерна партія, а "Самопоміч" - лідерська партія. У нас під час кожного з’їзду є дискусії. Є нормальний процес партійного будівництва. "Самопоміч" реалізована інакше. Там є генеральна лінія і вона виконується без особливих дискусій. Ми прийняли рішення йти самостійно, але під час Ради партії деякі кандидати натякали на те, що є ідея об’єднання з "Самопоміччю".
Єгор Соболєв
Знайомство з Дерев'янком та співпраця:
Нас з ним познайомила Оля Галабала, яка була однією з активісток громадського сектору Євромайдану - Реанімаційного пакту реформ. Вона радила Дерев'янка, як депутата, який працює для втілення законів Реанімаційного пакету реформ.
В перші місяці він справді працював дуже ефективно. Я ним захоплювався, казав, що це дуже класний депутат, жартома називав його "лідером нашої фракції у ВР", бо в минулому парламенті він був єдиним представником "Волі".
Під час виборчої кампанії ми як партія прийняли рішення про об’єднання з "Самопоміччю", вступили в перемовини напряму з Андрієм Садовим і його командою. Тоді з'ясувалося, що Дерев'янко весь цей час вів з ними за нашою спиною непорядні перемовини.
Він казав, що Соболєв і Сюмар пішли в "Народний Фронт", пропонував Садовому взяти у список Сергія Тарана, Ольгу Галабалу і свого юриста Олексія Бонюка.
"Самопоміч" у результаті зі здивуванням дізналася, що є рішення партії "Воля" про об'єднання з нею. В "Самопомочі" сказали, що у нас дуже симпатична молода команда, і що готові з нами об’єднуватись, але ні Олю Галабалу, ні Сергія Тарана, ні Олексія Бонюка вони брати не захотіли, бо побачили некрасиву гру Дерев'янка.
Про "шахрайство" Дерев'янка:
Коли ми побачили, що з нами ведеться нечесна гра, почали збирати інформацію. Ми дізнались, що Дерев'янко був засновником однієї з компаній, яка створила консорціум ЄДАПС і схему скачування грошей через паспорти. Далі нам розповіли, що він займався лобіюванням нечесних схем викачування грошей платників податків через Мінюст, який веде різні реєстри.
Під час підготовки закону про люстрацію, Дерев’янко записав в закон про люстрацію одного зі своїх ворогів, який забороняв йому викачувати гроші з Мінюсту. Там є одна посада дуже маленька – директора Антикорупційного бюро при Кабінеті міністрів – це всередині офісу уповноваженого з антикорупційної політики при Кабміні. Коли ми обговорювали закон про люстрацію, я запитав Дерев'янка, чому ми таку маленьку посаду вписуємо в закон. Він це пояснив, що там "такі жахливі люди, вони завжди покривали корупцію".
А виявляється, що це була особиста помста людині, яка боролася за вимивання коштів з Мінюсту.
Конфлікт на окрузі:
Протягом кампанії він робив усе, щоб посварити "Волю" і "Самопоміч" через конкуренцію на мажоритарних округах. Він переконав свою подружку Олю Галабалу висунутися в Івано-Франківському окрузі, де вже був сильний кандидат від "Самопомочі". В результаті представник "Самопомочі" посів третє місце, Галабала – четверте, хоча разом вони набрали найбільшу кількість голосів в цьому окрузі.
Про з'їзд:
Ми зустрічалися в п’ятницю. Я сказав, що вибори показали, хто є хто, і що потрібно розходитись, бо я не хочу ні з Дерев'янком, ні з його людьми мати жодних політичних справ. Я запропонував зібрати з’їзд партії "Воля", обговорити всю ситуацію, і нехай партія приймає рішення про очищення. Дерев'янко запропонував зібрати з’їзд за два дні у неділю. Але, за статутом, про з’їзд має бути повідомлення за п'ять днів.
Звіт контрольно-ревізійної комісії показав, що в партію заведені "мертві душі", яких ніхто не приймав, але вони виявилися юристами Юрія. З іншого боку, вони блокували прийняття в партію партійців, які з перших днів її будують.
В результаті, ми запропонували провести з’їзд. Але спочатку треба, щоб контрольно-ревізійна комісія представила раді партії всі висновки, виключила "мертвих душ", далі щоб прийняла всіх справжніх партійців. А вже тоді треба було проводити з’їзд - 9 листопада. Вони відмовились, швидко провели з’їзд 2 листопада, обрали нових людей в раду партії і в КРК.
Я не ходив на з'їзд, бо якщо люди обмежили представництво в партії реальних партійців, і є при цьому професійними рейдерами, то вони явно порахували всі голоси. Прийти туди – означало бути статистом.
Всі рішення начебто ухвалювали лише 40 членів, 12 з яких були Івано-Франківської делегації - це округи Юрія.
Мета захоплення "Волі":
Ми з "Самопоміччю" пройшли всю кампанію, ми побачили, що виборці це об'єднання сприймають. Навіщо заяви про те, що ми не задоволені співпрацею? В мене єдине пояснення. Ця людина увійшла в партію не для того, щоб отримати контроль над "Волею", а для того, щоб атакувати більш серйозну ціль – "Самопоміч".
Зараз це та сила, яка не дає скотитися коаліційним переговорам до дерибану.
Я не думаю, що Юра - самостійна фігура. З його поінформованості, з його вміння діяти, з його ресурсів, якими він може оперувати, можу зробити висновок, що він не сам.
Ще йому важливо мати вплив, щоб зберігати ті схеми.
Контроль над печаткою, сайтом і документами партії:
Зараз сайт "Волі" перебуває під контролем юристів Дерев'янка. Печатка та установчі документи також у Юрія. З самого початку печатка і документи були у його юристів. Олексій Бонюк був і є юристом партії, а на з’їзді його було обрано членом ради.
Про фінансування партії:
Дерев'янко разом з іншими підприємцями фінансували роботу секретаріату.
Але біда в тому, що контрольно-ревізійна комісія не змогла отримати документи про використання грошей партії за три місяці її існування. Я знаю, що Юрій був серед благодійників партії, як і ряд інших підприємців, зокрема Павло Костенко. Назвати точну суму фінансування ми не можемо.
Які подальші дії:
Я хочу зібрати всіх партійців, з якими ми разом розпочинали і творили партію, обговорити ситуацію, і разом вирішили, як зупинити маніпуляції і очиститися від шахраїв.
В нас вже була розмова з чотирма депутатами, які від партії "Воля" увійшли до об'єднання "Самопоміч" - ми всі точно входимо у фракцію, і будемо там працювати разом з нашими партнерами. Ми разом в штабі "Самопомочі" обговорюємо коаліційну угоду і плануємо, хто в яку робочу групу піде, бо зараз коаліція обговорює конкретні рішення в конкретних напрямках реформ.
Щоправда Дерев'янко намагається вплинути на 6-й номер нашого списку - Ірину Суслову. Я через це дуже переживаю, бо Іра молода дівчина, яка приєдналась до нас ще під час Євромайдану, дуже добре себе проявила, привела на Євромайдан студентів Податкової академії. Тепер мені боляче бачити, як цю людину намагаються втягти у маніпуляції.
Про страх, про єеси брехливі, та ще много цікавих моментів...
автор: Олександр Косвінцев
Ввівши в Україну війська, Путін виклав останній козир. Такий висновок недавно зробив керівник інформаційного центру «Правого сектора» Борислав Береза. Активіст навіть виніс ці слова в заголовок статті для видання «Новий час».
«Крах проекту «Новоросія» нікого не дивує. Він і не мав бути реалізований до стану незалежної держави», – міркував Береза. За його словами, спочатку задумка кремлівських «інтриганів була на рівні створення серйозної дестабілізуючої ситуації в Україні та відстоювання своїх інтересів в торгах із Заходом за вплив у нашій державі». Україні в цій грі, на думку автора, належала роль не гравця і навіть не фігури, а шахової дошки.
Такі оцінки зараз висловлює багато аналітиків. На мій погляд, вони не цілком влучають у ціль. Навряд чи Кремль хотів створити «Новоросію» тільки заради торгів із Заходом. І це – теж, але не єдине. Швидше за все, Путін спочатку затівав варіативну і безпрограшну гру: вийде відразу створити нову підконтрольну «державу» – добре, не вийде – буде зона нестабільності й плацдарм для наступу на Україну в майбутньому.
Кінцева мета кремлівського бандита – не міфічний «договірняк» зі західними країнами. Вся логіка його дій підказує, що основною мрією російського агресора щодо України є її знищення як незалежної держави. Лідери провідних країн Євросоюзу могли б на це піти, адже іржа путінщини глибоко проникла в їхнє середовище. Та досягти такої домовленості зі США практично неможливо в силу хоча б не дуже міцних позицій президента Обами в американському Конгресі, а він не дозволить це зробити.
Утім, достовірно дізнатися плани колишнього кадебешника ми не зможемо ніколи. Практично всі основні рішення Путін ухвалює одноосібно, як абсолютний монарх, і досить непередбачувано. За оцінками низки фахівців, ця людина має серйозні психологічні і почасти психічні відхилення. А найбезрадісніше те, що у нього в запасі є й інші великі козирі, а не тільки банди найманців і регулярні війська.
Вважається, що головним козирем кремлівського свавільника є наявність у Росії ядерної зброї та балістичних ракет. Створював їх не Путін; у колишніх господарів «атомної валізки» ніколи не виникало бажання нею скористатися. Путін же знахабнів настільки, що став відкрито погрожувати зброєю масового знищення країні, яку росіяни ще недавно вважали братською. Країні, що розташована майже в центрі густонаселеного континенту.
Напередодні саміту НАТО, що відбувся 4-5 вересня в Уельсі (Велика Британія), біснуватий фюрер виступав на форумі прокремлівської молоді. Звідти він знову пихато нагадав світові про те, що «Росія – одна з найпотужніших ядерних держав». Світова преса відразу почала гадати: мовляв, насправді Путін ніколи б не застосував ядерну зброю, чи не так? На жаль, точної відповіді на це питання не може дати ніхто.
Багато що залежить від оточення «царя», вважає відомий російський вчений і публіцист Андрій Піонтковський. За його інформацією, в оточенні Путіна є і «партія миру», і «партія війни». «Голуби» пропонують йому зараз, в момент оголошеного в Мінську перемир'я, заявити про перемогу в Україні і вийти з конфлікту, і це могло б зняти гостроту протистояння. Але на цьому шляху Путін буде виглядати переможеним. Імідж непогрішного і рішучого правителя – одна з основ його влади.
«Яструби» радять своєму господареві піти іншим шляхом: провести показову «конвенціональну війну з НАТО». На думку експертів, у цьому разі в автократа буде тільки один варіант: ядерний удар.
Уельський саміт НАТО показав, що лідери західних країн всерйоз сприймають цю гіпотетичну загрозу. Або принаймні використовують її для якихось своїх політичних маневрів.
На саміті українському президентові було надано найповажніший прийом. З ним зустрічалися глави найсильніших держав-членів Альянсу. Порошенко отримав обіцянку, що буде створено кілька фондів для модернізації української армії. Крім того, НАТО ще раз підтвердило, що повністю солідарне з Україною в конфлікті, який розгорнувся. Прозвучали також чергові вимоги до Росії про виведення її військ з української території, припинення постачання терористів зброєю і грошима.
Провальним, як писали деякі видання, саміт назвати ніяк не можна, але і проривним – теж. Основні члени Альянсу фактично ухилилися від обіцянок постачати в Україну сучасну летальну зброю, здатну зрівняти сили протиборчих сторін. Не почула країна, яка зазнала нападу, й зобов'язань про її прийом в оборонний блок колись у майбутньому. Питання ніби зависло в повітрі.
«НАТО занадто побоюється погроз Росії, щоб допустити до своїх лав Україну», – пояснив впливовий американський тижневик Time. Багато публікацій світової преси з цього приводу були значно уїдливішими.
Справді, допомога Україні фінансами (а вона могла бути і більшою в умовах війни) та військово-технічною продукцією нелетального призначення з боку розвинених країн – це дуже благородний жест. Щодо всього іншого, то тут лідери країн-членів НАТО, очевидно, виходять з хибних уявлень. Прагнучи вберегти світ від ядерної пожежі, Альянс чомусь відмовляє Україні в прямій військовій допомозі нестратегічного характеру. Це розпалює військовий свербіж Путіна, який бачить перед собою економічно ослаблену країну, що спливає кров'ю.
Характерно, що США, Великобританія, Німеччина та інші західні держави, висловлюючи занепокоєність діями Росії, жодного разу не поставили перед ООН питання про введення в зону збройного протистояння «блакитних шоломів». А чому? Світ знає чимало прикладів застосування миротворчих сил ООН у значно менш кривавих конфліктах, і це є одним з головних завдань Об'єднаних Націй. Відмовляючи Україні у міжнародній миротворчій допомозі, Захід фактично підштовхує Путіна до форсування військових дій на її території.
Попри досягнуту в Мінську угоду про перемир'я підконтрольні Кремлю бойовики вели обстріл житлових кварталів і позицій української армії. Самопроголошений «народний губернатор» так званої Донецької народної республіки Губарєв презирливо заявив, що він і його бойовики «плювати хотіли» на оголошений режим перемир'я. Про це він написав на своїй сторінці у Фейсбуці.
Не менш «наплювально» поводиться і кремлівський покровитель терористів. За його наказом через міждержавний кордон в Україну продовжує проникати російська бронетехніка. На кордоні накопичуються елітні путінські війська...
Екс-президент Грузії Михайло Саакашвілі, котрий непогано вивчив повадки правителя Росії, застерігає українців від потрапляння у політичну пастку. «Треба розуміти, що перемир'я саме по собі не означає мир. Головне – не попастися в цю пастку про довгостроковий мир. Путін бреше кожен раз, коли справа стосується тактичних питань, і практично не приховує, що бреше», – говорить Саакашвілі. За його оцінками, Путін прагнутиме пробити сухопутний коридор до Криму, для чого буде потрібно взяти Маріуполь і низку інших населених пунктів...
Переговори в Мінську відбулися. Папери про перемир'я підписані. А війна фактично триває. Надходять відомості про нові жертви серед українських солдатів і цивільного населення. Така ціна нерішучості чи завуальованої пропутінської позиції низки країн Заходу.
Власне кажучи, нерішучість Заходу і його панічний страх перед війною в Європі – ось головний козир кремлівського пахана в цьому затяжному конфлікті. Такий козир у цій грі навіть грізніший за ядерну зброю.
Утім, задіявши стратегічний потенціал, Путін поставить під загрозу власні території. А це навряд чи сподобається росіянам. І російський лідер це не може не розуміти. Ось чому, демонстративно розмахуючи ядерним кийком, путіністи роблять ставку на десантні й танкові війська, артилерію і загони найманих убивць.
Що може протиставити цьому Україна? Перш за все потрібно вибивати козирі у противника.
Заявивши про відмову від позаблокового статусу (відповідний законопроект
вже внесено до Верховної Ради), уряд України зробив сильний хід, але
запізнілий і тому вже недостатній. Лідерам держави слід дати чітко
зрозуміти світовій спільноті, що Україна починає у форсованому темпі
відновлювати свій ядерний статус через невиконання Будапештського
меморандуму. Весь необхідний науково-технічний потенціал у країни є.
В умовах фактичної капітуляції Заходу перед обличчям свавільної путінщини Україні потрібно рішуче і безповоротно вибити головний козир господаря Кремля: перестати боятися війни. Боятися її безглуздо: вона вже йде.
Путін – затятий негідник. Замисливши захопити, як мінімум, частину України, він може відступитися від своїх планів, та й то тимчасово, лише за однієї умови: якщо отримає рішучу і тверду відсіч. Не тільки словесну, зрозуміло.
Росія підло вбиває найкращих українських хлопців і чоловіків. Україна має повне моральне право завалити Росію «вантажами 200», щоб тамтешні батьки й матері збунтувалися. Як пишуть російські ЗМІ, вони вже починають хвилюватися. Колись чаша людського терпіння лусне...
Україну від початку вторгнення путінських «зелених чоловічків» переслідував страх війни. Це вилилося в здачу Криму практично без жодного пострілу. Кажуть, хотіли уникнути кровопролиття. Допомогло? Як бачимо, не дуже.
Україну переслідував страх війни й після вторгнення російських диверсантів на Донбас та Луганщину. Це виразилося, наприклад, в односторонньому припиненні вогню, яке в червні оголошував президент Порошенко. Допомогло? На жаль. Під час «перемир'я» бойовики отримали можливість відпочити, запаслися боєприпасами і вбили близько двадцяти українських бійців.
Україну й досі переслідує страх війни. Це виражається в тому, що повномасштабну війну називають антитерористичною операцією. Вона йде десь далеко, на околиці країни. Решта регіонів, звісно, зазнають моральний дискомфорт, але загалом живуть своїм звичним життям.
Суспільство практично не напружується. Українське телебачення рясніє передачами окупантів. В країні діють прокремлівські ЗМІ. У владних структурах – чимало хабарників. Є й новенькі: замасковані саботажники. Підготовка до оборони на більшій частині території країни пущена на самоплив. Рідкісні міста будують захисні споруди. Населення масово не готують до партизанської війни... Україна пручається, але ніби упівсили, не по-справжньому. Бери її й роби, що хочеш.
«Якби я захотів, взяв би Київ за два тижні», – нахабно заявив кремлівський бандит в недавній розмові з головою Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу. Це – реакція агресора на нерішучість державного керівництва України, його половинчастість в реалізації військової стратегії. Якщо, звичайно, така взагалі є.
Україні потрібно вибити головний козир Путіна: перестати боятися війни. Як не гірко це усвідомлювати, але тривала війна, швидше за все, неминуча, якщо заздалегідь не погодитися з втратою частини території.
Українцям давно слід зрозуміти, що вони мають справу з досвідченим злочинцем, руки якого – по лікоть у крові. Він не зупиниться ні перед чим: ні перед сльозами жінок, ні перед смертями дітей, ні перед вбивством тисяч українських і російських хлопців. Зупинити збожеволілого сусіда можна, тільки чітко давши йому зрозуміти, що ви бажаєте миру, але готові до сутички.
Коли поряд щось блимає, на душі якось спокійніше стає, то вже , видно, рефлекс
