хочу сюди!
 

Лана

51 рік, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «україна»

Що чекає на Україну?

Що чекає на Україну. Три сценарії після визнання Росією "ЛНР" та "ДНР"
Галина Корба
ВВС News Україна
23 лютого 2022, 06:39 
Визнання Росією "ЛНР" та "ДНР" - крок, що дає більше питань, ніж відповідей. З одного боку, в політичному сенсі це майже подарунок Україні, вважають експерти, з іншого - ризик чергової ескалації аж до кривавих воєнних дій між Україною та РФ.

Ініціативу російських комуністів визнати самопроголошені республіки обговорювали ще з січня, але донедавна в те, що Кремль піде на цей крок, мало хто вірив. Адже це по суті означало б руйнування мінських домовленостей, в яких критики вбачали загрозу суверенітету України.

Але 21 лютого після обговорення в російському радбезі Володимир Путін підписав укази про визнання "ЛНР" та "ДНР".

Про це своє рішення російський президент оголосив під час довгої та вкрай різкої промови, у якій заявив, що Україна - штучно створена Володимиром Леніним держава, що винна у "геноциді" жителів ОРДЛО.

Своє звернення Путін завершив погрозою, зазначивши, що "вся відповідальність за можливе продовження кровопролиття буде цілком і повністю на совісті" української влади.

Тривоги додає те, що РФ визнає "республіки" не в нинішніх фактичних межах, а в "кордонах" Донецької та Луганської областей, площа яких приблизно втричі більша ніж нинішня площа формувань.

"Зараз це неможливо, але потім це вийде", - пообіцяв Путін.

До чого тепер готуватися українцям, BBC News Україна розпитала у експертів, які розмірковують про можливі сценарії та фактори, які можуть до таких сценаріїв призвести.

Виходячи з наявних обставин, можливі, щонайменше, три сценарії розвитку подій в Україні.

"Референдум" про незалежність Донбасу. Як це було насправді в 2014-му
"Позитивний сценарій"
Конфлікт заморожується, активні бойові дії на Донбасі припиняються, "республіки" існують в тих же межах, що і зараз, а Росія не претендує на їхнє розширення. Україна може сконцентруватися на внутрішніх справах.

Заморожування - найбільш сприятливий з можливих сценаріїв, так вважає експерт "Дому демократії" Анатолій Октисюк.

"Це придністровський сценарій і це найкраще, що може бути для нас, - вважає експерт. - Донбас та Крим тепер будуть іти в одному переговорному меню, а ми зможемо займатися реформами, чекати кращих політичних часів, зміни влади (в РФ - Ред.) чи розпаду Росії".

Рішення Кремля по суті "поховало" мінські домовленості і це безперечний плюс для України, вважає Олексій Гарань, професор політології Національного університету "Києво-Могилянська академія".

"Де-факто це визнання мало що змінило - це і раніше були окуповані території, росіяни і раніше мали там війська, просто зараз це буде відкрито робитися, - пояснює він. - Позитив я бачу в тому, що мінські домовленості поховані руками Росії. Після цієї божевільної промови Путіна та його дій весь світ бачить, хто агресор, а хто опирається агресії".

Мінські домовленості, після виконання яких непідконтрольні території Донбасу мали повернутися під контроль Києва, були фактором нестабільності для будь-якої української влади, погоджується Анатолій Октисюк.

Постійну незгоду в суспільстві викликало, зокрема, питання амністії для сепаратистів, особливого статусу для цих територій. Це створювало ризик протестів та політичних потрясінь.

"Другі мінські угоди" стали результатом багатогодинних переговорів лідерів Росії, Німеччини, Франції та України на фоні загрози повного оточення українських військ у Дебальцевому

"Україні постійно пускали кров цими мінськими угодами, - вважає Октисюк. - Це був такий камінь на шиї, який тримав у нестабільності всю систему. Росія могла б спокійно чекати, але виглядає, що в Путіна не витримали нерви".

"В принципі таким визнанням він зробив собі вистріл в ногу, але він також підвищив ставки перед стратегічними переговорами щодо безпеки між Росією та США", - додає експерт.

"Проміжний сценарій"
На нинішній лінії розмежування зберігається постійна напруга, періодично відбуваються обстріли та диверсії, які викликають перманентну небезпеку того, що Росія от-от вирішить військовим шляхом розширити межі ОРДЛО, "пробити" дорогу до Криму суходолом абощо.

Схожим чином Росія вже діє на лінії розмежування між Грузією та самопроголошеною "Південною Осетією", пише головний редактор Європейської правди Сергій Сидоренко.

"Адмінкордон окупованої території постійно змінюється, просувається вглиб Грузії, і у Тбілісі не розуміють, що з цим робити, бо не хочуть вступати у відкритий бій із російськими військовими, які охороняють цей кордон, - пояснює експерт. - А це викликає обурення частини грузинських виборців та дає додатковий привід для політичного напруження в Грузії".

"Негативний сценарій"
Відкрите воєнне протистояння між Росією та Україною - найбільший ризик у майбутньому, переконані експерти.

Це загрожує новими жертвами та руйнуваннями, втратою територій, невигідними для України угодами, на які доведеться піти під тиском і які можуть призвести до політичної нестабільності всередині країни.

Найбільш ймовірний план РФ - спроби силоміць "розширити" межі "республік" до меж Луганської та Донецької області, вважає Олексій Мельник, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова.

"Україні, очевидно, виставлять ультиматум - відведення військ. Якщо Україна не йде на цей ультиматум і тримає позиції, тоді РФ включається по повній програмі", - каже він.

"Це не обов'язково бої за Маріуполь чи бої по всій ділянці, але більш ймовірно цей сценарій вмикається на півдні, від України відрізають ще один шматок території. Звичайно, з величезними жертвами та руйнуванням інфраструктури", - прогнозує експерт.

Якщо ж українська влада піде на вимоги Росії та відведе війська, щоб уникнути війни, це може викликати спротив у суспільстві та призвести до дестабілізації у всій країні.

Те, що за нинішніх умов нове збройне протистояння між Україною та Росією неминуче, вважає також Сергій Солодкий, перший заступник директора Центру "Нова Європа". Головне питання - коли?

"Виступ Путіна (про визнання ОРДЛО - Ред.) не був присвячений Донбасу, він не був присвячений окупованим територіям, він був присвячений Україні", - вважає експерт.

"Букет нісенітниць, побрехеньок і перекручувань, якими оперував Путін, свідчить про те, що ми маємо справу з початком чогось набагато більш серйозного. Ми можемо побачити це в ближчі дні чи роки, але ми точно це побачимо, якщо його вчасно не зупинити", - підкреслює він.

М'яч на полі Заходу
Опитані BBC News Україна експерти солідарні в тому, що сценарій, за яким зрештою піде Росія, залежить передусім від Заходу та його рішучості перед загрозою.

"Можливо, для наших західних партнерів масштабна ескалація це бомбардування Києва, але для нас ескалація є вже сьогодні, є факт вторгнення і факт агресії, і я не розумію цих розмов - це вже достатньо масштабна ескалація, чи варто ще почекати?" - каже Олексій Мельник.

Захід кілька місяців попереджав Україну, що Росія планує велике вторгнення, та обіцяв, що Москва "заплатить високу ціну" за нову агресію.

Після рішення РФ визнати маріонеткові утворення на Донбасі Німеччина вже заявила, що призупиняє сертифікацію газопроводу "Північний потік-2", новий пакет санкції запровадили США, ЄС та Велика Британія.

Остання завдавала удару по п'ятьох російських банках: "Россия", "ИС Банк", "Генеральний банк", "Промсвязьбанк" і "Черноморский банк". А під індивідуальні санкції потрапили троє близьких до Путіна бізнесменів: Геннадій Тимченко, Борис Ротенберг та Ігор Ротенберг.

Водночас Олексій Гарань розкритикував рішення Джо Байдена запровадити санкції щодо самопроголошених утворень на Донбасі.

"Це взагалі виглядає як насмішка, що не буде американських інвестицій в ОРДЛО, - вважає він. - Ми очікуємо серйозних дій. Не буде серйозних дій, Путін піде далі, він піде на захоплення всього Донбасу".

Захід має діяти нестандартно, а не йти за старою схемою, вважає Сергій Солодкий.

"Санкції мають бути надзвичайно дошкульними, надзвичайно болючими, вони мають бути дотичними персонально до Путіна, його родини, його ближчого оточення. Арсенал тут неймовірний", - вважає експерт.

"Якби Путін побачив жорстку відповідь ще минулого тижня, але він побачив страх, бажання забалакати проблему, й вирішив діяти", - додає він.

Асиметричним кроком могло б бути надання Україні потужних безпекових гарантій від Заходу, які б запрацювали тут і зараз, вважає Анатолій Октисюк.

Це може мілітаризація за прикладом Ізраїлю, прискорене здобуття членства в Євросоюзі або безпекові гарантії в рамках особливого партнерства зі Сполученими Штатами.

Навіть більше, нинішня криза відкриває для України варіанти для подальшого зближення та зрештою вступу України до НАТО, вважає Сергій Сидоренко.

"В НАТО вже тривають дискусії, як змінити Вашингтонський договір для потенційного приєднання України та Грузії таким чином, щоби колективний захист поширювався лише на підконтрольну урядам, неокуповану територію", - пояснює він.

Те, що в очах Заходу ОРДЛО офіційно стали окупованою територією, може допомогти Україні на цьому шляху, але лише якщо лінію розмежування вдасться стабілізувати.

"Аби лише українська влада зрозуміла, що однієї лише геополітики для вступу в НАТО не вистачить. Без реформ та боротьби з корупцією ця мрія лишиться недосяжною", - підсумовує Сидоренко.

Війна не все спише: зраду - ніколи!



Сьогодні гарна дата 22.02.2022 р. — дзеркальний паліндром, що чомусь навіює думку про іншу дату - 22.06.1941. По-суті, так воно і є від 22.02.2014 року, коли фактично розпочалася окупація Криму російськими військами, що за змістом є оголошенням війни. Навіть якби ЗС РФ захопили всього один острів Тузла - і це було б оголошенням війни, бо сам факт порушення кордонів суверенної держави іншою державою є тим преславутим казус беллі (лат. casus belli, «привід для війни») - сповна справедливою (?!!!) підставою для оголошення війни.
Але коли на слабого нападає значно сильніший і заявляє при тому, що все нормально, він нічого не порушує, а навпаки підтримує міжнародний правопорядок і право народів на самовизначення, - то слабшому залишається тільки змовчати та жалітися "сильним світу сього", якщо вони то схочуть вислухати, а приклад Обами і Меркель вказує, що ой не схочуть, бо їм то десь.
Оголошувати офіційно від себе війну слабшому є неможливо, бо тоді це стане приводом для агресора взагалі усю державу завоювати та окупувати цілком законно. Я колись полюбляв жартувати, що Україні насправді досить просто вступити до НАТО: нам потрібно оголосити війну членам цього альянсу: Польщі, Угорщині та Румунії за колишні окупаційні кривди, а тоді капітулювати перед військами НАТО за умови повної окупації їх армією України. Принагідно, ще один вже досить гіркий жарт був у мене після початку війни на Донбасі, коли для встановлення миру потрібно було всього кілька хвилин: подзвонити керівнику нашої держави до Кремля і оголосити про повну капітуляцію, після чого мир настане автоматично, але чи мир то буде?
І вже без усіляких жартів: мені дуже і дуже шкода кожного загиблого у війні України з РФ, однак я певен, що жоден з воїнів Збройних Сил України не схотів би зберегти своє життя мирною здачею країни ворогу. Саме тому я вважаю головним завданням кожного воїна України робити те, за що їх слушно і прозвали "кіборгами": будь-що виживати за всіх жахливих умов бою, щоб далі воювати з ворогом і перемагати його. Амінь.
Україна понад усе!

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
22.02.2022 р. (7530 літописний рік)

Легитимізація ОРДЛО: диванна аналітика

Збирався сьогодні написати зовсім про інше. Але визнання Пуйлом псевдореспублік ОРДЛО зачіпає пересічного українця.Тож висловлю деякі думки з цього приводу. Буде, свого роду,

- ОРДЛО й так де-факто підтримувалися Росією, тому визнання самопроголошених псевдореспублік це фактичне зізнання і підтвердження того, що Росія є посібником тероризму. Там і так панівна російська мова, валюта — російський рубль. Та й спонсорувались рашкою. А російські паспорти і військові "відпустники" там були і раніше. Так само це не змінить міжнародний статус цих територій.

- Правда, є і негативні сторони: збільшення присутності російських військ; ймовірне збільшення провокацій; можливе захоплення територій, підконтрольних Україні. А далі може бути наступ з усіх сторін.

- Відносно позитивним (відносно) можна назвати те, що лапотникам доведеться самим забезпечувати пополченців. І що тепер сруські не зможуть впарити Донбас на своїх умовах. Рубль впав до 80 за долар і 90 за євро. Хочеться вірити, що рубль проб'є дно.

Що в підсумку: повномасштабної війни поки що не буде. Але орки не дадуть мирно жити.

Вони бояться

Тамара Горіха Зерня

Україна дійсно зараз в епіцентрі, під прицілами камер і поглядів усього світу. І мені подобається те, що бачить світ.
Він бачить країну неймовірної гідності. Він бачить людей, які не висаджують пункти прикордонного пропуску і не чіпляються за шасі літаків, не пливуть світ за очі на надувних човнах, не розносять і не грабують продовольчі магазини.
Українці щільніше зімкнули стрій довкола своєї армії і пішли у центри територіальної оборони. Українці з аншлагом розібрали місця на тактичних курсах та полігонах, так що бідна Маруся вже у чотири зміни працює. Розкупили рушниці і патрончики, а в усьому іншому живуть так, ніби нема підстав хвилюватися.
Ми дивимося відео колон воєнної техніки з Росії та Білорусі з однією думкою: боже, куди нам стільки металобрухту вивозити? Ми запускаємо меми про шишки і жолуді в кишенях російських добрив, але це теж не вихід, погодьтеся – навіщо нам на полях здалися сосни? Це ж так зараза противна, замучишся викорчовувати.
Світ як прокинувся, і що найприємніше, це пробудження росіяни забезпечили власними руками. Вони привернули максимальну увагу до власних злочинів на окупованих територіях, самостійно задокументувавши на камери і викрадення дітей із сиротинці, і примусову мобілізацію.
Злетіла машкара «народних республік». Якщо у когось на заході і були ілюзії, то тепер вони остаточно розвіялися: всі побачили нещасні сплюндровані українські райони, які Росія перетворила на концтабір.
Остаточно втратили легітимність російські ЗМІ. Вони можуть зараз до посиніння знімати фільми про розіп’ятих прикордонників, ніхто у цей маразм більше не повірить. У цьому зв’язку хай малюють який завгодно casus belli – можна подумати, від вторгнення росіян стримує лише відсутність приводу.
Ні, вони не наважуються, тому що бояться. Бояться України, такої якою вона є зараз, у лютому 2022 року: спокійної, зосередженої, мотивованої і готової битися. Бояться наших збройних сил, які вже на кілька голів і на ціле століття переросли їхніх «зелених чоловічків». Бояться наших волонтерів, добровольців, наших священників, наших жінок.
Бояться тієї сили, яка стоїть і завжди стояла за Україною.
Як там у класика?

Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.

Ці рядки, написані у 43му році, треба читати з певною поправкою на сучасні обставини. Витрачати дошки на гроби для них? Ага, розбіглися. Хай шишки у кишеню кладуть.












Рідна Українська Мова моя!




ЕРА УКРАЇНИ

Надходить ера України.
О земле, рiдна i свята!
І озираються країни,
Що над Європою свiта.

Свiта, свiта, бо сонце сходить,
Погожий обiцяє вiк,
І зеленiють в полi сходи,
І йде межею чоловiк.

Вiн по-хазяйськи оком гляне,
Чи все як слiд цвiте й росте.
Колись поляни i древляни
Зорали поле це святе.

Його кропили рясно кров’ю,
Гноїли трупом. Та дарма!
Воно вiдроджене любов’ю!
Вiд нього кращого нема!

І коли вiзьмуть в руки дiти
Пахучий, нiби сонце, хлiб,
Я знаю: буде вiн радiти,
Наш предок – ант а чи дуліб.

І успокояться по всьому,
Кого на страшну смерть прирiк
Чи той кривавий тридцять сьомий,
Голодний тридцять третiй рiк

Пiсля великої руїни
Ставати до роботи час.
Європа дивиться на нас.
Надходить ера України.


*  *  *
Я - є! Ти - є! Він - є!
І все це - ми!
І нас немало.
Тож хоч мине азарт,
А носа вішати не варт.
Аби лиш у сідлі тебе тримало.
І ще - завжди лишаймося людьми.

Я - є! Ти - є! Він - є!
Чужі ми чи сім’я,
Та світ до нас належить.
Отож міцніше гарт
І носа вішати не варт!
Не боїмось потопу ні пожежі.
А як прийде така година,
Що нас покличе Україна,
Хай відгукнеться кожен:
- Я!


МИ – Є!

Довго вони панували
Над краєм – холод і тьма.
Нам до тями вбивали,
Що нас як народу – нема.
Будемо разом виходити
З того гнiту i тьми,
Собi i свiту доводити,
Що є ми.
Серце у грудях б’є:
Ми – є!

Нам славна судилася доля.
Скорiше до працi ходiм
Збирати камiння з поля,
Зводити з нього дiм.
Повiсимо в нашому домi
Вишиванi рушники,
Будемо в свiтi вiдомi
Мрiйники, трудiвники.
Дамо загребущому вiдсiч:
– Зась! Воно не твоє!

Вторгнення в Україну: ЗМІ назвали основні цілі РФ

Вторгнення в Україну: ЗМІ назвали основні цілі РФ
ТЕКСТ:  ОЛЕНА БУРКАЛО , 20 лютого 2022, 
3
 
15433
Вторгнення в Україну: ЗМІ назвали основні цілі РФ
Фото: Міноборони Білорусі
Російська бронетехніка в Білорусі
У Києві першими під удар потраплять урядовий квартал, міністерства, редакції ЗМІ та Майдан Незалежності, інформує британська газета.

Росія в ході можливої атаки на Україну планує захопити Київ, основні українські порти, а також створити сухопутний коридор між РФ та анексованим Кримом. Про це у суботу, 19 лютого, повідомила газета The Guаrdian із посиланням на британських чиновників.

За даними видання, російські війська можуть вторгнутися на територію України одразу за декількома напрямками - з північного сходу, Донбасу та Криму. При цьому наголошується, що з боку Білорусі одночасно з повітряною атакою буде здійснено блискавичний кидок сухопутних військ на південь, щоб захопити Київ та змусити владу країни капітулювати.

Основними цілями у столиці називаються урядовий квартал, міністерства, редакції ЗМІ та Майдан Незалежності "як символічне місце українських продемократичних революцій".

Крім того, як зазначено, інтерес для Москви представляють основні українські порти – Маріуполь на Азовському морі та Одеса на Чорному морі. Також існує велика ймовірність, що РФ прагнутиме створити сухопутний коридор між своєю територією та анексованим Кримом.

Згідно з попередніми оцінками газети, жертвами артилерійських, ракетних та бомбових ударів по Україні та наземних боїв можуть стати близько 50 тисяч мирних жителів. Ще сотні тисяч людей будуть змушені тікати.

Водночас The Guаrdian наголошує, що "Збройні сили України не так просто перемогти. Громадянські особи можуть приєднатися до боїв".

Щодо втручання Заходу, то видання прогнозує, що військові сили цих держав не будуть втручатися безпосередньо, але деякі країни НАТО швидко нададуть військову допомогу, "зокрема смертоносну" та свої розвіддані. Якщо ж бойові дії в Україні затягнуться і кількість жертв серед цивільного населення зросте, тиск на Захід з метою втручання різко зросте.

Найбільш масовані наземні атаки, судячи з карти, припадуть по Києву та Дніпру. Сам напад на карті поділено на дві фази.

У Міністерстві оборони Великобританії у четвер, 17 лютого, опублікували карту, на якій позначено можливі маршрути російської армії у разі вторгнення в Україну.

На карті стрілками показано напрями пересування військ та українські міста, які насамперед можуть бути захоплені. Судячи з карти, один із найсильніших ударів може бути завдано по Києву, а також по Дніпру, який можуть атакувати з обох боків.

"Нижче показані можливі напрямки вторгнення президента Путіна. Він все ще може запобігти конфлікту і зберегти мир", - йдеться у повідомленні.

При цьому Британське міністерство наголошує, що Росія зберігає значну військову присутність і може вчинити вторгнення без подальшого попередження.

 

Нагадаємо, сьогодні державний секретар Сполучених Штатів Ентоні Блінкен на засіданні Ради безпеки ООН  озвучив сценарій нападу на Україну . За його даними, наземними атаками справа не обмежиться – в Україну полетять російські бомби та ракети.

Як повідомлялося, сьогодні  США назвали нову дату можливого вторгнення РФ . Військовий аналітик навів низку аргументів, що вказують на те, що вторгнення може розпочатися після 20 лютого.

Фотозарисовка. Ветреная разведка

Несмотря на нулевую температуру, небо все чаще чистое и голубое.
В один из таких дней решил съездить на речушку Чунгул..
Но я не учел ветер...В городе он чувствуется, но не настолько.
За городом он сбивал с ног.


[ Читать дальше ]

В этом году я планирую параллельно с фото , записывать и небольшие видеоблоги со своих прогулок...Не судите строго и подписывайтесь на канал

Герої не вмираю, якщо справа їх живе!

Тільки молитвами спільними та героїзмом кількох сотень чоловік Україна встояла того трагічного дня 18 лютого та ніч і день 19 лютого 2014 року в Києві на Євромайдані.
Господи, спаси нас і помилуй, грішних. І допоможи супроти РФ у війні з агресором. Вічная і благая пам'ять всім героям Євромайдану, що віддали своє життя за нашу свободу. Амінь.

Анна Ярославна - королева Франції


АННА ЯРОСЛАВНА
Анна Ярославна — видатна українська жінка, що стала королевою Франції – прабабцею майже 30 французьких королів.
Анна Ярославна або Анна Київська — донька Великого князя Київського Ярослава I Мудрого та його другої дружини — дочки короля Шотландії і Швеції Інгігерди (Ірини), онука по матері Улофа III Шетконунга, друга дружина французького короля Генріха I Капета, королева Франції, мати майбутнього короля Філіпа І.
Анна Ярославна народилася близько 1024 року. Дитячі роки пройшли в Києві, поблизу Софійського собору. Саме тут знаходився княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» Київської Русі.
Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, що було характерне для стародавнього світу, Київ за часів Ярослава Мудрого відрізнявся активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки. При дворі князя відбувалися вечори, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи. Анна здобула на той час гарну освіту. Вона зростала в культурній атмосфері держави, що на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоті, історії, іноземним мовам, співам, малюванню, правилам етикету. Як свідчать документи, Анна Ярославна мала добре вироблене письмо, бо, вірогідно, займалася переписуванням книжок. Переклад і переписування книг було важливою державною справою.
В 1044 році до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава I Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії. Французькі “свати” подолали відстань у 3000 км в надії отримати згоду київського князя на заручини короля Франції з чарівною княжною Анною. Але Ярослав Мудрий відмовив послам. А у 1048 році, коли вдруге до Києва прибуло посольство Франції на чолі з єпископом Готьє Савояром, Великий князь дав свою згоду на шлюб Анни зі старим французьким королем.
4 травня Анна Ярославна здійснила тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург до резиденції французького короля в місті Санлісі, за 40 кілометрів від Парижа. У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни. Тоді вона прийняла латинство, і в другому хрещенні дістала ім’я Агнеси.
У 1053 році Анна народила сина Філіпа, пізніше Робера та Гуго. Робер у підлітковому віці помер. Король Франції весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Анна приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали привезені книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого та всебічна освіта, яку вона здобула на батьківщині.
Після смерті короля Генріха 1060 року Анна Ярославна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом з ним деякі державні документи.
1062 року Анна вдруге вийшла заміж за графа Рауля де Крепі-і-Валуа, котрий заради неї покинув свою дружину Елеонору. Але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції».
Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом Філіп І одружився з Бертою Фрайзінгенською і Франція отримала нову першу даму. І Анна поступово відходить від державних справ.
Востаннє ім’я Анни Ярославни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.
Однак ще наприкінці XVII століття вчений абат Менетріє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Латинський напис на гробниці мовить: «Hic jacet Domina Agnes uxor quondam Henrici Regis, Eorum per miericordiam Dei requicant in pace» (тут лежить пані Анна, вдова короля Генріха).
Ось так закінчилась цікава історія життя видатної київської княжни. В історії Франції Анна Ярославна відзначилась як прабабця майже 30 французьких королів!
Портрет Анни Ярославни в монастирі Санліс, Франція, 1643 р.

Не бійся, а - бийся! Мобілізація вже!

Сьогодні святкуємо!

Епіграф: Купила мама коника, а коник - без ноги! Яка цікава іграшка: Зеленський в дві руки!
Кілька актуальних свіженьких матеріалів на тему часу, бо й сам збирався подібне написати про свій вишкіл Євромайданом у 2013 році в Києві зимового грудня.
Один хлопчина гарно то описав, що як медик багато часу проводив на Євромайдані волонтером, але якось мав вільний день і прийшов просто пройтись Хрещатиком з усіми тими палатками та людьми. Прийшов, походив і настрашився, бо то ж як пастка: оточи і розстрілюй. А всі ці люди такі наївні та беззахисні зі своїми палицями та щитами, рогатками і просто камінням у відповідь на максимальне екіпірування спецвояк "Беркуту" та маси МВСУ... Жах і розчарування, безсилля і безнадія опанували тоді чим хлопцем, аж тут хтось крикнув, що терміново потрібен медик! Чи є поряд - медик?! Хлопчина кинувся на допомогу пораненому майданівцю і раптово для нього все встало на свої місця: перемога буде за нами! Іншого бути не може! Слава Україні! Героям слава!
Я сам приїхав на Євромайдан зі своєю особистою місією, яку виконав, але водночас і ця справа мене змобілізувала, а то і врятувала. Робив, що вважав за потрібне, а потім ще на місцевому рівні продовжував справу Євромайдану до перемоги.
Тобто: хто хоче перемоги України у цій війні - берись і будь-що корисне для того роби вже і постійно, бо саме тим врятуєш себе! І родину та країну порятуєш.
Не бійся, а бийся! 
Дій!
Богдан Гордасевич
3:44 16.02.2022

Роман Доник

Ок. Давайте і я про паніку.
12 лютого 2022 13:41

Ок. Давайте і я про паніку. Точніше про її відсутність. Я не чищу зброю. Бо вона почищена в штатному режимі. Маж не маж, а масло в метал не всмоктується. То більше механічне заспокійливе, коли нема чим зайнятися. А мені є чим. Правда. От ми зараз підрозділ формуємо зі специфічними завданнями, по суті з нуля. Як прототип. Пілотний скажемо так проект. Обладнання за волонтерський кошт. Люди як золото підібрані. Як зайде тема, та буде реальний результат (а він буде з вірогідністю 99,8%) то будемо керівництву ЗСУ пропонувати. До впровадження. З усіма технічними та матеріальними викладками, кошторисами та штатками. Але одного підрозділу, то для попишатися собою, типу «які мі круті», «ось що круте зробили», замало. Такі підрозділи необхідні в деякій кількісті. І так, це не має аналогів в арміях НАТО. Бо вони не бачили такої війни, яку ми ведем вже 8 років. Тому армійське керівництво розуміє навіщо то треба та який з того буде профіт на рівні окопу. Наша задача показати як. І ми покажемо.
А ще, крім того що багато технічних нюансів є ще бюрократія. Бо по досвіду з навчанням кулеметників та настанови 12,7, саме гірше що є в ЗСУ — робити щось перший раз. Бо між тими хто на горі розуміють користь та тими хто внизу буде користувачем, багато шарів з тих, кому піхуй. Хто просто відбуває календарі. Але ми ж вже теж загартовані. Та й підтримка потужна. Точніше підтримка головнокомандувача є і зараз. На 100%.
Я це все до чого. Я коли новини або фісбук читаю, то в мене теж тривожність з'являється. Але потім я «звіряю годинника» з десятком людей, яких я особисто знаю та думці яких довіряю, та розумію що не час витрачати сили на емоції. Не продуктивно. Бо нема в мене часу та сил ще й на це. Родина, робота, здоров'я, допомога фронту, новий проект. Ну нема часу та бажання сповзти в істерику. З ковідом просидів вдома і то не зміг. Бо воно того не варте. Бо нема чого себе палити там де ми ні на шо не впливаємо.
Хто впливає? Так он, збройники впливають. А ви знаєте, що в нас сучасних ПТУРів вже більше ніж у країн членів НАТО в Європі? Крім Британії. І вони в руках людей, які впливають та будуть впливати на процеси в разі чого. І якщо вони не нервуються, то чому я повинен це робити? Ну правда? Щоби що?
Звісно в мене є думки з приводу того що відбувається, та яка ролі України в цьому всьому. Але це теж чиста теорія, яка ні на що не впливає. А сісти писати про це часу не вистачає. Та й чи треба воно? Зараз всі пишуть. Як правило якусь маячню. Тому я вимушений дуже обережно витрачати час та внутрішні ресурси. Бо за допомогою їх я можу зробити ефективнішою роботу тих, хто впливає на процеси зі зброєю в руках.
Отак все просто. Просто робити те, що залежить від нас. Те, на що можемо впливати з користю.
Моторошно? Істерика стукає зсередини? Допоможіть воякам. Вони знають як вас захистити. Роблять це 8 років і будуть робити надалі. І дякуємо всім, хто має тверезу голову та довіру до ЗСУ.

Оце з цими бункерними гранатометами на передовій, я якось аж розстроївся
14 лютого 2022 15:19
Оце з цими бункерними гранатометами на передовій, я якось аж розстроївся. Ну чисто егоїстично. Як людина з досвідом, яка латає дірки в логістиці та забезпеченні в скрутні часи)). Я вам зараз трошки «здам», як воно інколи на війні буває у військових в голові. В нас же війна аж 8 років. І багато було різних ситуацій. Так от, з досвіду, коли починається якийсь піздорєз в точці А, то це не значить що в точці Б, кілометрі за 3-5 (і більше) хтось так лякається, що аж кушать не може. Хєр там. Поки управління та командування свою увагу зосереджує там де гаряче, в інших місцях багато хто міркує як би під шумок чогось в бойовиків віджати, та може задвухсотити кількох. Ну, так це працює. Тактична перевага, якою користуються ті хто давно воюють.
А їх дуже багато. А тут нас всіх залякують, що от от щось почнеться. Але військові вони ж люди прості. Вони ж розуміють. Взагалі кругом початися не може. Ну, такого не буває. Ну, буде пара-тройка напрямків для удару. А все інше? А все інше це просто мрія. Це просто вікно можливостей. Командування зайняте, ніхто туди де тихо уваги не звертає, бойовики перелякані, резервів нема. А тут ще й гранатомети бункерні. Це ж як рушниця на стіні в першому акті. Жмуть прямо. Руки печуть. Посміхаються, підморгують. Шепочуть тихенько — «ну давай, ти ж хочешь, ніхто ж не взнає». А тут же ще й нагода яка — треба «смєжнікам» допомагати, на себе сили та засоби ворожі відтягувати. А може ще й з тилу зайти вийде до атакуючих.
І от я, знаючи кілька сотен людей, які воюють з 14 року в різних підрозділах, маю побоювання, що дуже багато бажаючих буде «з переляку» помацати ворога за горло, та трошки посунути ту лінію фронту. Бо все ж одно, замєс же вже трапився. А ми тут ні до чого. А ще дуже хотца подивитися, як та допомога натівська в роботі себе покаже. А ще бляха ті приціли на NLAW вже місяць як спати не дають. Вже й кріплення нагуглили, щоб коліматором на автомата поставити.
І от так з переляку можуть де кілометр, а де десять і звільнити. Бо воно як покатить, то важко буде зупинитися. А в орків всі резерви будуть в інших місцях. В общем, нароблять дєлов «з переляку», а потім будуть телефона обривати. Голі-босі, позиції нові, обладнати треба, держава не вспіває.
Так вона доля волонтерська. Але ми що? Ми завжди готові.
Дякуємо всім, хто допомагає, має тверезу голову та довіру до ЗСУ.
Донік Р


Аркадий Бабченко

Без паники
14 лютого 2022 11:57
Паника возникает тогда, когда решение не принято. Когда оно принято — паники нет. Есть план действий.
Просто определитесь, что вы будете делать. Оставаться или уезжать. Воевать или нет. И как только это решение будет принято, все сразу станет на свои места.
Тот, кто решил уезжать — будет предпринимать меры к отъезду.
Тот, кто решил воевать — будет предпринимать меры к обороне.
Найдите свое место просто. Определитесь, что вы хотите делать. Уезжать, воевать, помогать воюющим в меру сил и возможностей.

Советов тут уже никто никаких дать не может. Такие решения принимает уже каждый сам. Каждый сам определяет шкалу своих приоритетов.
Единственный унифицированный совет в этой ситуации — вывезти детей. Стариков. Семью. Если ваши близкие не будут принимать участие в сопротивлении.
Потому что иначе они будут только мешать.
Всем. В первую очередь — именно вам.

Разговоры про патриотизм, конечно, правильны, но детям под обстрелами делать совершенно нехрен. Потом до пенсии на психотерапевтов работать только.
Да и мирняк в целом тоже только лишь мешается под ногами, ограничивает возможности применения сил и средств, сковывает действия и отвлекает ресурсы. Если на крыше огневая точка, а на подвале надпись «Не стреляйте, здесь живут люди» — это сковывает возможности её уничтожения и может стоить жизни солдатам.

Да и вообще армии будет не до вас. Не до того, чтобы привозить вам воду и кормить вас кашей. Так что если вы не нужны обороне — лучше не мешаться под ногами.
Каждый хорош на своем месте.

Лучше в это время деньги в Польше зарабатывать и на тепловизоры переводить, чем ждать, когда у теробороны появятся свободное время и ресурсы, чтобы приехать и привезти вам бочку воды. Им и без вас будет чем заняться.
Просто примите решение.
И вы сразу успокоитесь. Вот увидите.

А то на все эти метания в фейсбуке смотреть невозможно.

Британские страховщики прекращают страховку самолетов, летящих в Украину? Да и хрен на них. Если вы остаетесь и чистите оружие — вам какое до этого дело? Если уезжаете — так выбирайте альтернативные пути отъезда.
Но бегать по фейсбуку, разбрасывая зраду горстями — самый худший вариант.
Доброе утро.
https://site.ua/arkadiy.babchenko/bez-paniki-i7o6rem