сьогодні - День Народження в Українського Президента!

Те, кто в субботу в 20-ти градусный мороз "гулял" по Москве в защиту честных выборов в России, либо против "оранжевой чумы" (хотя при чем тут это, бля, я ваще не поняла), прекрасно осознают: ровно через месяц у них пройдут президентские выборы, победитель на которых определен заранее. 

Выборы без выбора. Альтернатив дяде Путину братья-россияне почему-то не видят. 

"Мы говорим "нет!" "оранжевому" высокомерию!", - истерично верещал на Поклонной телеведущий и, как он же считает, политолог Сергей Кургинян.

"Ах, вы о высокомерии? На себя, бля, посмотрите", - хочется ответить "политологу". 

Кстати, больше всего о Майдане говорили на пропутинском митинге. То есть, там, куда вышли дядю Пу поддержать. Видимо, очко все же сжимается при осознании того факта, что в России тоже не весь электорат спился, нах. Что гражданское общество, пусть и в очень дефективном состоянии, но существует. 

Хотя митинги оппозиции те еще "сборища" несогласных... Нену, правда. Проебали профукали Явлинского в качестве кандидата? Да. Оппозиция единого кандидата в противовес Путину не имеет? Да.

Ах, вы еще хотите не пустить Владимир Владимирыча к власти? За тем и собираетесь? Ну-ну. За Зюганова во втором туре проголосуете? Нет. А то, что в первом будете голосовать каждый за своего кандидата и распылять голоса, очевидно. 

Ну и какого хуя Ну и с какой стати в этой ситуации думать, что Путин не прийдет к власти снова?

Вот и я говорю.

за те, що в другий тур виборів президента вивели двох злочинців.

Тепер обирайте позу, в якій вас будуть гвалтувати у наступні роки.

Слів нема... Вірніше, вони є, але всі нецензурні.

1
Почну з пояснення назви: я є проста людина-громадянин України, як і всі інші люди по окремо, що в сукупності і є народ. Звертаюсь я до народу, отже і вийшло: «З народу до народу».
Чому я звертаюсь і з чим? З своєю пропозицією поміняти тактичну частину виборчого процесу в Україні. Тактичну! Не стратегічну! Народ був, є і буде головним виборцем влади в правовій демократичній державі, якою і є Україна.
Владу обирає народ. Це є найвища істина апріорі, яка позасумнівом і спростуванням. Інше питання: як народ визначає, кого обирати? Чому у нас народ, яко «електорат», є в пасивному стані спостерігача-глядача, подібно до різних телешоу, де присутня масовка тільки тисне кнопки. Через свою пасивну позицію наш народ постійно опиняється в ситуації такого собі лоха-недоумка, якого ставлять в ситуації «вибору без вибору». Класичне завдання: «Виберіть з 10-20 злодіїв самого достойного» Обрали? Ось і є новий депутат! Від Верховної Ради України і до районів порядна людина в кандидати навіть не сунеться, бо вона ПОРЯДНА! Хто живе чесно, той дурних грошей витрачати на різні виборчі ігрища ніколи не буде, тому що він їх просто не має! Таким чином всі порядні люди залишаються за бортом виборів, а народу доводиться обирати вже ясно кого.
Абсолютно в тему, як приклад «вибору без вибору», були другі тури президентських виборів в Україні, коли зійшлися пари: Кучма – Симоненко, Янукович – Тимошенко. Де? Де тут є вибір для нормального виборця, який вже досконало знає «хто є ху»? В таких ситуаціях вибирати нікого! Це факт! Тепер у виборах навіть графи «проти всіх» немає – скінчилися «противсіхи». Відтепер всіх незгідних зроблено «неприходько». Це задля того, щоб фальшувати було легше: тоді у виборах важить тільки в котрого зі злодіїв сили побільше для фальшування – той і переможе. То чи потрібні нам, народу, такі вибори без вибору і сфальшована влада? Риторичне запитання.
Інший нюанс змісту виборів: слово «політтехнологія» досить ефектне і часто – ефективне, але по-суті це є підступна система навіювання-зомбування електорату, тобто нас з вами: простих людей-виборців. Розумні дяді і тьоті довго вчилися, чимало мудрували і врешті-решт навчилися на підсвідомому рівні примушувати людей до вчинків, які б вони ніколи не вчинили при здоровому глузді. Зокрема я особисто знаю чимало людей, які не один рік оповідали, який Ющенко цяця, а все зло ота Юлька капосна творить: розбрат чинить, людей обманює, країну обкрадає і руйнує тощо. Але прийшов другий тур виборів і ті самі люди бризкаючи слиною нестямно волали: «Тільки за Юлю! Всі як один! Ганьба «противсіхам!» Гарно політтехнологи попрацювали: була людина, а стало воно, бо мав чіткі власні переконання – і вже їх нема, вмить щезли... А найцікавіше, що та людина вперто переконана в своїй правоті, як і впевнена, що всі свої вчинки вона зробила за власним бажанням – якби ж то була правда...
Владу має обирати народ, але обирати не як пасивний бовдур і телепень, а як свідомий та активний керівник! Керівник! Народ має активно керувати процесом виборів влади! Я так вважаю і до того закликаю всіх інших.
Досить бавитись у політичний лохотрон! Досить влаштовувати з виборів клоунади в стилі «ля Черновецький»! Зрозумійте шановні виборці та депутати, що хоч Верховна Рада України і має аналогічну конструкцію, але то все-таки не Цирк! Трибуна – не арена для армреслінгу! Це місце інтелектуального зібрання! Тобто таким воно має бути! І від нас з вам залежить – чи це здійсниться.


2
Вступ зроблено. Тепер перейдемо до джерел, тому що тема активного вибору народом з праісторичних часів існувала на землях, де тепер постала державна Україна. Ще донедавна по селах так обирали війта, а перед тим – гетьманів й отаманів у козаків, а ще раніше – князів! Називалось це дійство – віче. Процес виборів через народне зібрання-віче був таким: збирались повноправні члени громади і хтось вигукував одне ім'я, ще хтось – інше і так далі; присутні жваво обговорювали запропоновані кандидатури хто що про кого доброго і злого знає і як вважає: чи він гідний, – а потім ці імена по черзі називали і від того, кого громада голосом підтримала найдужче – того... Ні, помиляєтесь, якщо подумали «обирали» – того від імені громади за рішенням віча починали припрошати погодитись обійняти посаду війта, отамана, гетьмана, князя. Припрошати. Відчуваєте різницю? Ось де активне виборче право! Ось де порядна людина могла стати до влади і часто-густо по селах війтами ставали не заможні багатії, а господарі середнього статку, проте всі знали їх розум і справедливість. Класика!
А зараз що ми маємо? Кандидати в депутати скачуть один поперед одного, як придурковаті блазні, та репетують безкінечно: «Я найкращий!!! Я найкращий!!! Вибирайте тільки мене!!!» Невже це нормально? А що вже обіцяють і клянуться зробити для своїх виборців! Навіть добре, що вони все брешуть, бо інакше б після виборів одразу наступив Рай на землі...
Також партії тицяють свої цидулки-листівки, програми, списки, ще всіляку дурню з їх агітками і символікою. А що вже тих прапорів партійних, а що вже дорожезних рекламних щитів та телероликів, а що вже балачок в стилі «без нас ви просто пропадете, а з нами це буде ще простіше» тощо.
Виникає логічне запитання: невже нормальній людині, зайнятій своїми щоденними життєвоважливими справами, більше нічого робити, як все кидати і починати вчитуватись та аналізувати всю ту політичну писанину, а потім ще й співставляти і контролювати виконування обіцянок та програмних положень? Цього навіть безтурботні і всезнаючі пенсіонери не спроможні зробити! Ну а сімейна робоча людина взагалі часу має обмаль навіть на щось приємне, чим політика ніколи не була і не буде.
Ось чому тема так званих «відкритих списків» настільки популярна у політтехнологів, бо вони то знають хто ким і чим є, а простому нормальному виборцю перечитувати довжелезні партійні списки, вивчати біографії кількасот люду, щоб потім пронумерувати їх порядок в списку – це нереально! Жодним чином, тому що це все він має зробити (увага!) в день виборів! Отже виборець буде робити все за своїми миттєвими асоціаціями та ремінісценціями, що і потрібно політтехнологам. Або виборець повинен прийти на вибори з вже готовим листочком-підказкою, звідки навіть не крок, а півкроку до продажності голосів.
Навпаки тема так званих «прайм-таймів», тобто рейтингового голосування до початку виборчої компанії та під час неї – це значно потрібніша річ в наш «інтернетизований» час. Тут можна наперед побачити хто чого вартий і робити вибір активно та свідомо, одночасно впливаючи на його рейтингове зростання чисто як волонтер. Звичайно, що тут так само багато можна сфальшувати політтехнологам, одначе це швидко проявляється і викривається в розумному середовищі користувачів Інтернету.
Власне я і збираюсь далі зробити таке дослідження-прогноз-пропозицію в стилі «прайм-тайму»: запропоную і проаналізую своїх кандидатів на майбутніх виборах спершу Президента України, а тоді і про інших подбаю кому які державні посади варто обійняти. Зрозуміло, що в кожному жарті є доля правди, а в кожній правді – є доля жарту. Вирішуйте особисто що і де у мене є.
 

3
А тепер, як за давньою вічевою традицією, я починаю об'являти-вигукувати імена тих, кого я вважаю гідними певних посад в нашій Державі Україна. Перше ім'я: Віталій Кличко на посаду Президента України!
Знаю наперед, скільки про кожну людину можна зробити закидів проти і ми спільно обов'язково їх обговоримо в подальшому, бо так має бути – на те воно і віче. Просто спочатку давайте визначимось чітко в темі: якого президента України ми хочемо мати? Пропоную варіанти, що це має бути:
а) духовний месія, руки якого нічого не брали, але якого сила моральної волі сотворила чудо державного ощасливленя всіх і вся;
б) суворий вождь нації, який «вогнем і мечем» створить могутню державу світового обширу від Сяну до Дону;
в) могутній господарник, який твердою рукою наведе лад в державі, зробить її багатою і процвітаючою, як сусідня Білорусь;
д) витончений інтелектуал, який в образі мудрого наставника, створить в державі суспільну гармонію, де багаті будуть помагати бідним, а бідні – багатим;
е) просто нормальний порядний чоловік, такий, як і всі ми: щось є добре, а щось – не дуже.
Перелік можна продовжувати, однак головні типажі правителів подано, тому зупинюсь, оскільки краще звернути увагу на наступне: у багатьох людей чомусь складається враження, що вони повинні обрати обов'язково якогось напівбога – це щонайменше, бо тільки такому «напівбогу» вони згідні упокоритись і служити... Тим самим люди обумовлюють ефект так званої «зіркової хвороби» (не буду вказувати пальцем, але то Ю... і загрожено – Я...), що має як діагноз повне параноїдальне зазнайство і найтупіше самодурство. І правильно: обраний на посаду каже самому-собі: – Вони обирали напівбога і обрали мене, отже я – другий після Бога! Та й то за умови, що Бог існує...
Особисто я пропоную обирати на посади виключно людей і виключно за принципом, що це навіть не отой підступний «слуга народу», а звичайний найманий робітник-службовець. І звичайна людина! Я більш ніж переконаний, що якщо ми всі будемо ставитись до посадовців будь-якого рангу просто як до людей, що роблять певну роботу, як і всі ми разом – то і ці посадовці будуть нормальними людьми, а не зухвалими жлобами. Звичайна європейська норма «перший серед рівних», до якої нам ще доводиться привчатись у всій її повноті.
Зважаючи на титули і перемоги Віталія Кличка, можна було сподіватись, що він давно «підхопить зірочку» і почне вчиняти «гастролі» в стилі Тайсона чи ще чимало кого з боксерів найвищого злету, які не витримали випробування славою. Можливо хтось і бачить у Віталію Кличко зазнайку і епатованого чоловіка, а я – ні. Для мене Віталій Кличко – це приємна, проста, розумна людина, без зарозумілості і напускної бравади, при тому, що як прийнято говорити: «Знає собі ціну» Ще про таких людей кажуть з повагою: «Він зробив сам себе» – тобто вийшов на вершину успіху виключно завдяки власним зусиллям, а не користуючись потаємними кулуарними інтригами чи протекцією впливового боса. Сам! Всього сам досяг Віталій Кличко у непростому світі елітного боксу і загалом у житті – як таку людину не поважати і не припрошати до відповідальної посади? Вже ясно, що Віталій Кличко є незалежна особистість, що він нікому не підлягає і не прислуговує: ні доморощеним олігархам, ні закордонним царькам. Як і добре зрозуміло, що випробування на «зірковість» Віталій Кличко успішно пройшов. Тільки такій людині можна довірити найвищу посаду в державі.
Не вважаю за потрібне вдаватися в тонкощі психоаналізу, бо не про то йдеться. Зупинюсь на одній важливій темі, яку, можливо, вважають найбільшою вадою Віталія Кличка задля обрання його Президентом України – це його надто слабенька так би мовити українськість. Що є – то є. Але! Виявляється, що це зовсім не вада, а навіть значна фора для обрання! Саме так! Подумайте розкуто: якщо ми хочемо досягти перемоги над Віктором Януковичем в наступних президентських виборах, то нам потрібен який кандидат? А такий, який би найбільшим чином міг сподобатись електорату Віктора Януковича і щоб він проголосував за «нового свого». Кращого кандидата за Віталія Кличка для цього не існує! Принаймні я не уявляю. А ви? Тут навіть зайве щось пояснювати – все зрозуміло простіше-простого!
Виникає тоді логічне запитання: а національно-патріотичний електорат проголосує за Віталія Кличка? Відповідь більш ніж однозначна: обов'язково проголосує! Чому? Та як чому? Який націонал-патріот не хоче мати Президента України проєвропейського настільки, що ще більшого важко уявити. Де Віталій Кличко став тим, ким він тепер є? В славній Європі! Це є людина, яка досконало знає і розуміє європейство на ментальному рівні. Вся Німеччина закохана у Віталія Кличка, а то є найбільший опонент щодо входження України в Євросоюз. Які тут можуть бути ще питання?! Більше того: Віталій Кличко знаний по цілому світу і вхож до таких світових елітарних кіл, куди багатьом президентам зась попасти! Не те, щоб Януковичу, але і самому Путіну зась! І Путіну зась? І Путіну!!! То ж світова аристократія, а не плутократія! Сумнівів не може бути: всі націонал-патріоти України одностайно проголосують за Віталія Кличка.
Водночас «вада українськості» постане важливою домінантою під час президентської каденції Віталія Кличка, тому що саме його опанування українським культурним обширом постане еталоном-взірцем для багатьох аналогічно Віталію Кличку громадян України, що не проти українського, але якось немає відповідного настрою чи імпульсу, аж ось він є! Питання досить складне і дуже важливе, тому зупинюсь на ньому детальніше.
Всі знають прислів'я: «Найкраще – ворог кращого». Особливо цей принцип стосується міжетнічних відносин. Ніхто не піддає сумніву, що Україна для свого фактичного державного об'єднання в одну унітарну єдність повинна українізуватись. Тут я мушу чітко роз'яснити одну просту річ щодо українізації: мова не йде про все населення України, як «найкращий» варіант, а виключно про державний апарат. Виключно! Інакше держава, як єдиний механізм, буде постійно давати збої, чого ніяк не може зрозуміти діючий президент: начебто робить все правильно, а виходить чорт зна що. Можливо колись Віктор Янукович і зрозуміє, що неможливо керувати армією, де одну команду розуміють по-різному. Мова – це в першу чергу засіб комунікації! Для злагодженої роботи державний апарат повинен бути одномовним! Так і тільки так! Інакше буде бардак, що і є в наявності. Ось вам наслідки горезвісного мовного закону.
За тим визначаємось: хто отримує платню з державного бюджету, той на роботі повинен користуватись тільки державною мовою, тобто – українською! На роботі! Поза роботою говори хоч турецькою, хоч санскритом – це приватна справа. Звичайного населення чи приватного бізнесу така українізація взагалі не стосується. В цих сферах все має йти на добровільних засадах, але за певної підтримки держави. Головне не викликати якогось почуття упередженості чи примусовості, бо тоді почнеться озлоблене відторгнення всього українського. І тут  саме Віталій Кличко як ніхто інший зможе відчути і проконтролювати межі, де процес нормального формування вседержавного україномовного простору почне деформуватись і може образити певні регіони чи етнічні групи, що є у нас на Україні. Чи потрібно вказувати, що саме етнічні конфлікти є чи не з головних причин руйнування багатьох держав. З іншого боку відсутність мовної єдності вседержавного характеру позбавляє країну стабільності: унітарність держави завжди буде під загрозою при існуванні мовних автономій. Впевнений, що Віталій Кличко це добре розуміє, тому зуміє правильно скерувати цей процес, користуючись європейським досвідом, і зробить все як має бути. Наголошую, що мовна єдність є константою державної єдності – інакше не буває. Всі інші питання політичного чи економічного характеру допускають момент помилки – етнічні питання помилки не допускають. Тому і тільки тому гарантом Української Державності я б волів бачити Віталія Кличка – в його поміркованість я вірю беззастережно.
На цьому я завершую своє обгрунтування потреби всенародно запросити і підтримати на виборах в Президенти України  представлену мною кандидатуру Віталія Кличка. Зрозуміло, що це є суто моє суб'єктивне розуміння, яке помножене на розуміння значної кількості інших учасників цього глобального народного Інтернет-Віча поступово набере силу об'єктивного виміру.
Зрозуміло також, що жоден з інших лідерів опозиції навіть близько не дотягуються до переможних параметрів Віталія Кличка як кандидата в Президенти України, але хіба в наші великій і прекрасній державі не існує інших величних і значимих посад? Є! І я далі опишу, подібно як це зробив вище, як і куди наше народне віче має, якщо буде на те спільна згода, припросити і Арсенія Яценюка, і Олега Тягнибока. На даному етапі важить зробити перший і найважливіший висновок, від якого піде подальша система дій і зобов'язань. Просто якщо на виборах Президента України у 2015 р. від опозиції буде висунутий кандидатом хтось інший, особливо не доведи Боже – звільнена для цього Юлія Тимошенко, то однозначно вибори знову виграє Віктор Янукович. А вся подібна моїй підготовча робота стане просто пшиком...
І навпаки: єдиний кандидат від опозиції в Президенти України Віталій Кличко виграє вибори однозначно! З таким відривом, що жодні фальсифікації не спроможні будуть того перекрити. Хто не вірить – прошу перечитати все, що викладено вище, або дочекатись самих виборів і перевірити.

Даже самые демократичные из крикливых депутатов с удовольствием "прогнутся" под Президента. Тем более, теперь у них есть на это Конституционное право. Воистину, для того, чтобы увидеть истиное лицо человека, нужно дать ему свободу.

... "Чем качественно отличается новое большинство от старой коалиции? Во-первых, потерей возможности влиять на формирование правительства. Напомним, что согласно отмененным КСУ нормам Конституции 2004 года парламентская коалиция формировала правительство, внося на утверждение Президенту кандидатуру Премьер-министра. С отменой политреформы-2004 парламентарии лишились важных рычагов влияния на государственную кадровую политику. Во-вторых, нынешнее большинство, в отличие от старой коалиции, - весьма гибкое образование. У народных депутатов вновь появилась возможность переходить из одной фракции в другую, тем самым, оперативно реагируя на изменчивую политическую конъюнктуру. В-третьих, в условиях отмены императивного мандата в парламенте, да и в стране в целом, нивелируется роль партийного лидера-вождя, что несколько ограничивает возможность появления в Украине нового сильного лидера, способного конкурировать с нынешним Президентом в будущем..."

http://news.liga.net/articles/NA100343.html

На первом месте стоял вопрос Пане Президенте? Як пропатчити KDE2 під FreeBSD? Он ответил! Смотрите далее!

Янукович стал сильнее. Чего ждать "простым смертным"? Нашел занятные предположения действий новой, "апгрейдженной" власти.

http://news.liga.net/articles/NA100336.html

"...Можно предположить, что именно под широкие полномочия Президента придержаны основные реформы, о которых говорили регионалы (и о которых они молчали во время президентских выборов-2010). По аналогии с программой предшественника В.Януковича на посту Президента Украины, назовем предполагаемые изменения, которые ждут Украину после резонансного решения КСУ, "5 шагов навстречу…".

Шаг 1: чистка Кабмина. Избавившись от необходимости согласовывать свои действия при формировании правительства с партнерами по коалиции, Президент при содействии родной партии сможет расставлять на посты в исполнительной власти абсолютно лояльных к нему и Партии регионов людей. Проще говоря, "полетят головы" некоторых министров - не членов Партии регионов и не особо приближенных к ней.

Об этом вскользь уже упоминал замглавы парламентской фракции ПР Михаил Чечетов. "Янукович сразу сказал министрам в новом правительстве: "Вы сюда не навсегда пришли, и не просто так сидеть"… Если работали хорошо - то дадут и награду, и медаль, и дальше будут работать, если есть проблемы - то будут разговоры, будем пытаться убедить или же возможно увольнение", - сказал политик.

Шаг 2: информационная блокада. Вряд ли президентско-парламентская Украина сможет видеть оппозиционных политиков на телеэкранах и страницах печатных изданий с той частотой, с которой видит сегодня. И дело здесь не лично в Януковиче, а в природе президентской власти, наделенной широкими полномочиями. Вспомним хотя бы исчезновение В.Ющенко из СМИ после его отставки с поста Премьер-министра в 2001 году. Так что есть опасения, что вскоре оппозицию ждет "ссылка в Интернет" - их последнее медиа-пристанище.

Шаг 3: Украина без выборов. Как это ни противоестественно звучит, но следующее народное волеизъявление после местных выборов-2010 может состояться лишь через пять лет, в 2015 году. В пользу этого предположения высказался народный депутат Анатолий Гриценко: "Народу расскажут, как это (отсрочка выборов через референдум, - ред.) экономит ресурсы, синхронизирует власть и т.п. Люди, очевидно, скажут "да". После этого спикер Литвин и лидеры фракций будто бы с отвращением подчинятся воле народа и будут работать до 2015 года, чтобы не ограничивать срок пребывания в должности Януковича. За такое решение, несомненно, найдётся более 400 голосов в Раде…".

Нет выборов - нет необходимости у власти заигрывать с народом, остерегаясь принимать непопулярные решения. Руководствуясь таким нехитрым принципом, власть сможет безболезненно для себя повышать тарифы, взяться, наконец, за неплательщиков по услугам ЖКХ и кредитным договорам, подписать еще несколько "національно-зрадницьких" договоров с Россией и много чего еще.

Шаг 4: "борьба с коррупцией". Сильная президентская власть должна иметь постоянную подпитку "народной любовью", так как на постсоветском пространстве имеет в своей основе авторитарное начало. Для поддержки имиджа сильного и справедливого Президента, а также для того, чтобы отвлечь внимание общественности от непопулярных экономических решений, власть, возможно, будет прибегать к практике "публичной казни" чиновников среднего уровня, демонстрируя заботу об украинцах, страдающих от чиновничьего произвола. Начало подобной практики уже положено - от арестов должностных лиц, работавших при правительстве Юлии Тимошенко, до выговоров заместителям министров, о которых во всеуслышание заявил Премьер Николай Азаров.

Шаг 5: региональный парадокс. Партия регионов формировалась как политическая сила, отстаивающая интересы местного самоуправления, борющаяся за максимальную независимость регионов от центральной власти и т.д. Парадокс в том, что многолетний лидер Партии регионов В.Янукович, став Президентом, отказывается от принципа "сильных регионов" и пытается подчинить местные общины воле центра, то есть Администрации Президента. Реформа в Киеве, равно как и неоднократные заявления Президента о том, что у местных советов "слишком много власти", четко дают понять, что с усилением президентской власти регионы во главе с кем-то вроде префекта (представителя центра на местах) станут безропотно воплощать в жизнь основную линию главы государства и его правительства..."