хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «лірика»

Поезія

Поезія - це злет душі,
Хвилини щастя і печалі,
Легкі сонети, пасторалі...
Й одне бажання - залишить
По собі слід - бодай найменший...
Плететься вірш - уже не вперше,
Снується думка, слово зріє,
І вкотре розказать посмію
Про те, що знову я - люблю!
Про те, що знову я не сплю,
Що серцем знову я болію...
Що голос знову мій німіє,
І лише слово на папері
Вершить узори й акварелі...
Про те, що голос мій не скаже -
Поезія усім розкаже...

... і пам'ять знов вбира

Торкаюсь самоти.
І недоторканість цілую.
Плекаю мить - де я, де ти...
За усміхом сумую.
Ти - це лиш ряд малих речей,
Які в фетиш звела я несвідомо.
І дні з тобою - сховано в музей,
А дні без тебе - геть із серця й з дому!
І пам'ять знов вбира
І розворот плечей,
І стрімкість кроку,
І сяйво тих очей...
І знов на роки-строки
Сховаю образ вистражданий цей
У розчерку зболілого пера,
У розмаїтті слів, де кожне - гра...

...відчуття свободи

Сьогодні -
любиш ти - кого?
Сьогодні -
серденька твого
Чия рука
торкнеться?
А пам'ять -
лиш займеться -
і гасне...
В передчутті
прекраснім
Вседайної свободи.
Всесяйної!....
Що згодом
переросте -
в твою лиш -
пам'ять...
І серце знов
запалять
Чиїсь хвилини
І пекучі дні...
А я... - лежу на дні
тих спогадів твоїх,
які зовеш ти - гріх!
Які звучать: табу!
Шукаєш ти рабу
Отих бажань твоїх,
Обіймів молодих,
Цілунків у хмелю
І слів легких "люблю..."
А далі - ранок знов.
Й пробуджена - Любов...
Й дорога - звична ця.
Й напруженість кінця
Не сказаної фрази,
І помисли, й образи...
І сміх твій. Й  гріх...
...Сховатись би від всіх!...

...мовчання...

Не спокушаю.
Лиш - мовчу.
Лише - зітхаю
тихо серцем.
На себе -
накричу -
в собі.
Ні слова -
це тобі...
Не стану
я лихою,
І підступною,
І злою...
Лиш постану
Назавжди тихо
Пам'яттю твоєю...
Зітреться лихо
Ущент з журбою,
щезне біль.
Розтане
маревом
в тобі
Цей час -
для мене -
незабутній!
Не стане нас...
Лиш я
в спокуті
Ячіти буду
до світанку.
Й весняним
тихим ранком
Піду за обрій
в небуття,
В моє
схолоджене
життя...

...дозрівання...

Така незріла ще душа!
Ще не достигла на осонні...
А вже летить, вже поспіша
Схопити почуття спросоння.
А їй би дозрівать на гілці,
Вбирати сонця кольори
І насотать в клубок промінців,
Вплестись в мереживо кори...
Та прагне - відірватись! - й гучно
Шугнути вихором в імлі,
Закалатати дзвінко й влучно
І спалахнуть на неба тлі.
Згоріти зразу - й без останку,
Снопами іскор засвітить -
Щоб відродитися на ранок,
І знову - зріти, й знову - жить.

смак радості

Солоний смак мені не сниться.
Я бачу лиш солодке в снах -
Мед, сливи, яблука в гілках,
І сОлодко мені вже спиться.
Гіркий же присмак відійшов,
Залишив сОлоду стежину.
Накину наспіх одежИну
І дожену, щоб не пішов.
Не добре, коли скрізь медово.
Хоч дрібку болю залишу я,
І радість дрібно затушую,
І усміхнуся загадково...

Захолодила у спекотне літо...

ЗахолодИла
у спекотне літо
Усі свої слова...
І буду -
неминуче й сліпо
У душу
смерть вливать...
І трунок той -
такий жадАний!
Омию ним
всі давні рани
І рани стиглі...
А десь -
тихенько квилить
Потрощене,
Побите,
В душі моїй
сповите
Кохання.
Воно скалічене
цим трунком!
Понівечене
злим гатунком,
Відмічене
розлукою жорсткою -
Й тобою!

відчую.....тебе

Зустрічаю сердцем день з тобою
Я у мріях своїх снах.
Відчуваю сердцем і душою.
Я твій подих і вуста.
Аааа

Погляд ясний, рідний
і знайомить сонячний,
як в небесах
Йду до тебе я шляхом надії,
лиш теплом в твоих очах.

Я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди.

І ти відкриваеш світ моїх мрій, твоїх надій
І я памятаю поклик вогню в душі твоій.

Я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди

Аааааааа

Я відчую тебе, я відчую тебе твій подих
і твої вуста, твої руки.
Вітер нас донесе за сто морів,
сто світів без разлуки назавжди.
Я відчую тебе
Ааааааа
Вітер нас, вітер нас донесе назавжди.

Давай...

Давай забудемо
про все -
Про те, хто ми
у цьому світі,
Про небо, землю,
сонце, вітер -
Хай лиш кохання
нас несе...
Давай забудемо,
що нас
Тримають міцно
інші пута -
Нехай летить
душа розкуто
На ніжно-пристрасний
Парнас...
Давай з'єднаєм
наші душі,
Відкинем
тиху ворожбу...
Пил забуття
вже тче журбу,
Й бажання
заметіллю душить!
Давай -
зірвемось у буран,
І закружляєм
диким смерчем!
Минуле і майбутнє -
стерто...
Й байдужість -
то легкий обман.
Давай дамо
серцям ковток
Бажання, жару
й сподівання.
Безвихідь пустоти
й страждання
Ми заженем
в глухий куток.
Нехай любов
нас поєдна -
Два серця
й дві легкі надії...
Й хай обвінчає
наші мрії
Цілунок
терпкого вина.

Вірність

Сині, жовті,
Зелені, білі,
Трохи з рожевим
І з фіолетовим -
Різні
за кольором
Всі мої біди.
І трохи - відверті,
І трохи
з секретами.
Мертві, живі,
Уявні, приховані,
Різні
за густотою
І наміром,
Та всі вони -
лише
До мене приковані,
Мої - за часом,
Об'ємом
і напрямом...
Приймаю їх щиро,
Тихо і зболено -
такі відразливі
Й дивно-покірні.
Мною,
моєю душею
Їх холено,
От і приймаю їх,
Бо вони мені -
вірні.