Найменша конячка, яка важить всього 27 кілограм на ім'я Імелін, зростання 43 сантиметри

[ Читати далі ]

 Тінкер, або циганська упряжна конячка з довгою гривою...

В одном гипотетическом животноводческом обществе жили себе скажем так кони разных пород. Ясное дело что жили относительно неплохо. Потому как были у них еще и коносамки с конопастухами с особыми коно-батогами. ПРактически идилия. Кормили их всех вместе под контролем пастухов. Но в какой то момент они захотели самостоятельно выбрать себе пастуха своего стада. Зачитали это желание пастухам. Сослались на Конституцию и Закон о защите животных. Пастухи решил пойти на встречу "электорату". И предложили коням на выбор несколько кандидатур кунаков. Старый добрый без имени кунак "Косоокий",  не молодой, но также без имени  "Косоногий" и молодой, но без имени кунак по прозвищу "Куций". В стаде развернулись не шуточные дебаты кто лучше. Вспоминали биографии кунаков, кто, как, сколько и кому хорошо делал. Кто были их отцы и матери. Кто из них громче может ржать глагол вспомогательного наклонения - "Ясыр!". Кстати этот вопрос очень был популярен среди коней. 

И вот наступил день выборов.

 Все кони были лишены права голоса (зачем им это) и устремились к кормушкам для голосования. 
 По результатам голосования был выбран тот же кунак которого все и хотели. А что бы отпраздновать 
 этот демократический момент, эту историческую веху в становлении нового Коногольського общества был приготовлен вкуснейший бастурма. 

***(Тупих картинок вставляти не буду, щоб не провокувати активно культивовану елиту мысцеву)***

Отсюда простой вывод для владеющих своим мозгом хотя бы на уровне
 выпускника средней школы. Что главаря коням надо выбирать среди кунаков, главную свинью - среди свиней, главного оленя - ясное уже дело среди оленей.

А теперь простенький вопрос - из кого нам надо выбирать себе главаря? ***(голосувалку вставляти не буду, заборонено, щоб не провокувати активно культивовану елиту мысцеву)***

 **** Отакі еліти можуть писати таку лобуду, й в топ попадати й однодумців активно культивованих з розумними камами збирати ...

 А теперь простенький вопрос - куда мы идем ?

Кладезь знаний и вдохновения http://blog.i.ua/user/4056705/1040877/

Стівен Спілберґ про подробиці зйомок нової стрічки

«Бойовий кінь» – одна з найвеличніших історій про дружбу та війну. Це успішна книжка, що стала не менш успішною театральною постановкою, яку нині можна побачити на Бродвеї. Тепер ця історія вийшла на екрани з-під рук одного з найбільших режисерів у історії кіно. Стрічка Стівена Спілберґа оповідає про вірність, надію і стійкість на тлі Європи в часи Першої світової війни. «Бойовий кінь» починається з дружби між конем Джої та хлопцем Альбертом, який приручає і дресирує тварину. Коли їх насильно розлучають, глядач бачить подорож коня крізь війну, коли він змінює життя й надихає тих, хто зустрічається на його шляху: британських і німецьких солдатів, французького фермера та його онуку.

У. Т.: Цікаво, як ви відкрили для себе «Бойового коня», адже є і книжка Майкла Морпурґо, й вистава Ніка Стаффорда, яку вперше показали в Національному театрі Великої Британії режисери Том Морріс і Маріанн Елліот. – Кеті Кеннеді (продюсер фільму. – Ред.) і Стейсі Снайдер, президент DreamWorks, побачили виставу у Вест-Енді (західний район Лондона, де зосереджене концертне й театральне життя), і вона їх вразила. Ляльки на лаштунках мали неймовірний вигляд, а ляльководи бачилися свого роду зірками постановки. Але ми знали: якщо передаватимемо цю історію, то зі справжніми кіньми, а не макетами чи маріонетками. Тому ми відразу домовилися про придбання прав, перш ніж я побачив спектакль, просто завдяки сюжету, який мені дуже сподобався. До того ж я читав книжку Майкла Морпурґо і був у захваті. Але там розповідь була від імені коня Джої; читач, по суті, чув його думки. Я знав, що в кіно цього не передати, але такий підхід допоміг мені зрозуміти історію з кількох різних поглядів. У. Т.: Які теми в «Бойовому коні» ви виділили для себе як ключові? – Це кіно здебільшого про мужність. Мужність хлопця, який стільки всього переживає і багато через що проходить, аби досягти того, що йому необхідно – і не тільки йому, а і його найкращому другу – коневі Джої. А ще воно про стійкість цієї надзвичайної тварини.

У. Т.: Як ви фільмували потрібні вам сцени з живими кіньми? Це ж непросто?

– Річ у тому, що досі я мало знімав коней. У більшості кінокартин про людей, наприклад вестерні «Індіана Джонс», кінь – це істота, на якій їздить Гаррісон Форд. Моя робота полягала в тому, аби привернути увагу публіки до Індіани Джонса, а не його коня. Тому зазвичай на коней ніхто особливо не звертає уваги. Кінь просто везе героя вестерну або безстрашного археолога з пункту А до пункту Б. А в житті ми з родиною вже якийсь час мешкаємо поблизу ранчо, де є коні. Я звик до їхньої експресивності ще задовго до свого нового фільму.Провівши з цими тваринами стільки років, я знаю, що вони здатні передавати надзвичайні емоції і будь-хто може легко їх прочитати. Але в кінокартині від нас часто не вимагається присвячувати час роздумам про те, що відчуває кінь. Та в цьому випадку, побачивши, як блискуче ляльководи поставили цю історію на сцені, я зрозумів, що вони не зображували коней як людей. Вони не передавали тих характеристик коня, які ми можемо ідентифікувати із собою, не переносили людської реальності на тварин, а просто відтворювали їхню поведінку, про яку більшість із нас знають, але якої не помічають. У. Т.: Чи вдалося їм «зіграти» у вашій стрічці переконливо? – Мені хочеться вірити: коні точно знали, що роблять, і грали свої ролі так, як і решта акторів. Іноді під час зйомок мені навіть не доводилося їм казати, щ саме потрібно робити. Вони опинялися в кадрі й поводилися перед камерами так, як я навіть уявити не міг. А іноді просто можна було розслабитись і подякувати провидінню, бо коні якось розуміли, що від них вимагалося. Ніби інтуїтивно ловили потрібний момент у кадрі. У. Т.: Розкажіть про родину головного героя, хлопця Альберта. Очевидно, що вона перебуває на межі постійного конфлікту. Звідки взявся цей стан? – Це родина, розбита війною. Батько Альберта брав участь у англо-бурській війні, й вона його зламала, залишивши помітні сліди від поранень. Дух членів сім’ї чимдалі дужче занепадає, аж доки до них потрапляє кінь. Сюжет трохи схожий на давню англійську казку про Джека й бобове стебло. Джек приносить матері боби замість грошей за єдину корову-годувальницю родини. Мама викидає боби – і вони, звичайно, проростають. Джої тут чимось подібний до цих бобів. Він виростає і приносить таку користь, якої уявити собі ніхто не міг. Але сюжети казки й роману схожі лише в тому, що обидві родини розбиті. Зцілити їх може диво. І воно випадково трапляється їм на шляху.

У. Т.: Окрім Джої, що ще тримає вкупі цю сім’ю?

– Земля. У фільмі вона не менш важлива, ніж люди. Адже земля для цих людей – усе. Без неї родина ніколи не вижила б. Вона прив’язана до землі значно більше, ніж може дістати віддачі. У. Т.: Можете виокремити якісь особливі моменти або персонажів, що додали фільму виразності? – Я хотів, щоб німецьких персонажів утілювали німці, тож ми знайшли блискучого актора Гіннерка Шенеманна, який зіграв одного з них – юнака, що намагається допомогти Джої, коли той заплутується в колючому дроті. Тим часом із британського боку до бідолашного коня, аби виплутати його, підходить солдат із Ньюкасла, в ролі якого – Тобі Кеббелл. Оцією сценою я, мабуть, найбільше пишаюся. У. Т.: Ви чули бувальщини про Першу світову від британських учасників своєї знімальної команди, родичі яких брали в ній участь? – Так, вони всі добре пам’ятали історії своїх предків. Їх передають від покоління до покоління. Ту війну зберігають у пам’яті – в найкращих європейських традиціях, які приділяють минулому чимало уваги. У нас (у США. – Ред.) нова генерація не так дбає про історичну пам’ять. Але в Англії батьки й діди завжди все розповідають дітям. Тож і мені пощастило почути захопливі перекази про особистий героїзм і чотирирічне жахіття в окопах війни. У. Т.: Наскільки для вас і вашої творчої групи було важливо об’єктивно її зобразити? – Ми не пристали ні на чий бік і не намагалися розбиратися, хто в конфлікті правий, а хто – ні. Наша історія зводиться до того, як персонажі поводяться з кіньми. У роботі з цими тваринами в кіногероїв немає політичних переконань. То був надзвичайно важливий аспект і саме це додає людяності цій воєнній історії. Мені здається, ті, хто турбується про коней, здебільшого дуже гуманні, особливо якщо безпосередньо доглядають за тваринами, годують їх. Тож не важливо на якому боці кінь у війні – британському чи німецькому. У. Т.: Що означає пов’язка на Джої, яку бачимо впродовж усього фільму? – Мені треба було з’єднати якось усі частини історії, оскільки події відбуваються на французькій фермі, потім на німецькому боці фронту, а опісля на британському. Я хотів, аби був якийсь один елемент, що об’єднував би всі ці лінії, які, на перший погляд, не мають нічого спільного. Мені здалося, що це буде цікаво, тому я запропонував ідею сценаристу Річардові Кертісу. Він написав, що то була пов’язка Альбертового батька з англо-бурської війни, яку хлопцеві передала мати. Той прив’язує її до вуздечки, і коли коня купують, забираючи з ферми й від найкращого друга, він проносить цей оберіг і пам’ять про стосунки крізь усе кіно. І ця хустина переходить з історії в історію, аж доки врешті повертається на сам початок Тиждень Від автора блогу.  Подивіться цей фільм. Відсутність кінозірок повністю компенсується як гарним матеріалом - першоджерелом, так і головним героєм - чудовим і розумним конем. Вмінню дружити і боротися за життя мають у нього повчитися люди.

 

«Вже в стільниках стерні немає меду сонця.
І дика груша журиться: одна.
Лиш клаптики червоного суконця
Шляхам лишає сіра далина…»
Ліна Костенко

31 серпня за григоріанським календарем 243 день року. До кінця року залишається 122 дні.

В останній день літа згадаємо про найважливіші свята, за якими визначалася погода на наступний сезон і майбутній врожай.
Цьогорічне літо не було спекотним, але, дякуючи такій погоді, рік видався врожайним на овочі та фрукти.
Перший місяць, що зарум'янив літо – червень — подарував нам свято Вознесіння Господнього та Трійцю (Зішестя Духа Святого). За цими днями колись визначали майбутній врожай.
Верхівка літа – липень — приніс не лише пахощі липи, але й свята Івана Купала та Петра і Павла, з найкоротшим і найдемократичнішим Петрівським постом. За цими днями визначали погоду на осінь.
Що ж до серпня, то за погодою трьох Спасів і Першої Пречистої теж визначали погоду осені, а також зими.

У народі 31 серпня вшановували мучеників Флора і Лавра, які вважалися покровителями коней, тому цей день називали Кінським святом. Коней цього дня добре годували, купали, а після цього у хвіст і в гриву вплітали стрічки. Звичайно, тварини у своє свято не працювали, їх навіть не сідлали.

Господині випікали тістечка у вигляді підкови і роздавали їх дітям та коням. А господарі прибивали стару підкову на дверях – на щастя. Ввечері коней окроплювали освяченою водою, щоб вберегти від усіляких напастей.

Вважалося, що від цього часу розпочинаються вранішні заморозки.

За церковним календарем 31 серпня вшановують мучеників Флора і Лавра, мучеників Єрма, Серапіона і Полієна, святих Омеляна, Іларіона, Діонісія і Єрмиппа, святителів Іоанна та Георгія, преподобних Макарія та Іоанна Рильського.

Іменинниками 31 серпня є:

Омелян, Іларіон, Лавр, Макар, Флор.

31 серпня народились:

1883 — Осип Назарук, український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист. Літописець українських січових стрільців «Слідами Українських Січових Стрільців», «Над Золотою Липою». Автор творів «Князь Ярослав Осмомисл», «Роксоляна: Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця", за яким знято перший український телевізійний серіал.

«…немов на знак, які великі спосібності криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тієї епохи. Тією жінкою стала Анастасія Лісовська, дочка священика... Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що сяяла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров'ю і перлами.» (Осип Назарук).

Події 31 серпня:

1995 — на навколоземну орбіту запущено перший український науково-дослідницький супутник Січ-1.

Чи знаєте ви, що:

Кінь — священна тварина двадцяти трьох народностей. В основному коням поклоняються там, де без них ніяк не обійтися: у Північній Африці й на Близькому Сході.

Найкоротше слово, що означає кінь, це «Ук». Так називають коней кочівники в Монголії. Найдовше ж слово для назви коней використовували індіанці перуанського племені мицран — «оквила упара кламару коалу накла ната», що означало «лисий гуанако білої людини, що прийшов з моря».

Найпоширеніша кличка коня у світі — Чжу-Хань. Китайських коней найбільше у світі, так само, як і людей-китайців.

Негри племені масаї вірять, що людина, вбита конем, автоматично попадає у рай.

Їхати на коні задом наперед не скрізь ганебно. Воїни суахілі їздили на конях, винятково сидячи спиною вперед і дивлячись через плече.

Якщо поставити перед конем відра з кавою й з какао, кінь у чотирьох випадках з п'яти вибере каву.

Вчені стверджують, що коні бачать кольорові сни. А ще вони вміють упізнавати себе на картинках. Побачивши на картинці побратима, кінь може «вітатися» з ним тихим іржанням і обнюхувати.

Аліна Астахова, «Рідна країна»

Виконавець: Мандри.
Композиція: Ой, чий то кінь стоїть.
Слова: народні.
Музика: народна.
Оф. домівка: www.mandrymusic.com.
Відео: є/нема.

(слова народні, записано згідно зі співу "Мандрів") 

Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонька,
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.

Не так та дівчина,
Як біле личенько.
Подай же дівчино, подай же гарная
На коня рученьку.
Подай же дівчино, подай же гарная
На коня рученьку.

Дівчина підійшла,
Рученьку подала.
Ой, краще б я була, ой краще б я була,
Кохання не знала.
Ой, краще б я була, ой краще б я була,
Кохання не знала.

Кохання-кохання,
З вечору й до рання,
Як сонечко зійде, як сонечко зійде,
Кохання відійде.
Як сонечко зійде, як сонечко зійде,
Кохання відійде.

Ой, чий то кінь стоїть,
Що сива гривонько,
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.
Сподобалась мені, сподобалась мені
Тая дівчинонька.

Ой...

Хочу також!

.