Коротка хроніка протистояння українського націоналістичного підпілля та УПА німецьким окупантам у 1941-1944 роках

30 червня 1941 р. У Львові проголошено Декларацію про відновлення Української держави, створено уряд – Українське Державне Правління, розпочалася організація місцевої державної адміністрації.

Початок липня 1941 р. Гітлерівці ліквідували український уряд; Я. Стецько і С. Бандеру до кінця війни ув’язнено в концтаборі, заарештовано членів крайового уряду та близько 300 членів ОУН, частину з них страчено.

Серпень 1941 р. Масові арешти і страти учасників націоналістичного підпілля в Україні та на території Німеччини (Берлін, Бремен, Бреслау, Відень, Веймар, Вюрцбург, Гамбург, Ганновер, Гельдесхейм, Данціг, Дюссельдорф, Карлсруе, Кассель, Кенігсберг, Лейпціг, Магдебург, Мюнхен, Нюрнберг, Оппельн, Познань, Потсдам, Прага, Райхенберг, Франкфурт-на-Майні, Франкфурт-на-Одері, Хемниць, Штутгарт). Групи українських підпільників у Німеччині заарештовано також 20 вересня 1942 р., 23 вересня 1942 р., 11 грудня 1942 р., 6 січня 1943 р., 12 січня 1943 р.

Серпень – початок вересня 1941 р. Підпільна 1-ша конференція ОУН поставила завдання перейти на нелегальні форми роботи й розпочати антинімецьку пропаганду під гаслами боротьби за самостійну Україну, викриваючи гітлерівські плани загарбання України. Через брак офіцерських кадрів і проблеми з постачанням підпільна 1-ша конференція ОУН відхилила постанову про негайний перехід до загального збройного опору. Було визначено такі найближчі завдання: 1) пропагандистська діяльність із підготовки українського населення до активної боротьби з німецькими окупантами; 2) збір і зберігання зброї; 3) масове навчання членів ОУН військової справи. Військова Референтура Проводу ОУН створила Крайовий Військовий Штаб, мережу військових референтів, яка охоплювала територію України на захід від Дніпра та окремі частини Східної й Південно-Східної України. Всі члени ОУН були зобов’язані пройти військові вишколи. Виникла мережа військових підрозділів ОУН – Української Національної Самооборони.

25 листопада 1941 р. Айнзацкоманда з Києва видала наказ усім постам поліції безпеки і СД у Рейхкомісаріаті України затримувати і страчувати учасників українського націоналістичного руху.

Квітень 1942 р. На Волині організовано перші дві групи самооборони з членів ОУН (б) на чолі з С. Качинським (Остап) та І. Перегіняком (Довбенко). Разом з іншими збройними загонами українських націоналістів, які утворилися в той час, вони прийняли назву Українська Повстанська Армія (УПА). В серпні 1943 року визначилась остаточна структура УПА.

Липень 1942 р. Головна команда УПА видала наказ усім «летючим бригадам» негайно розпочати збройні акції проти гітлерівців не тільки щодо адміністративних органів, а й також у всіх пунктах військово-стратегічного значення, особливо в системі транспорту та постачання фронту скрізь – від Чорного моря до Білорусії та Балтики. Фактично активні воєнні дії ОУН(б) розпочала 1943-го.

Літо 1942-го. УПА Бульби-Боровця (пізніше почала називатися Українською Народно-Революційною Армією) здійснила напади на німецькі стратегічні об’єкти та комунікації в районі Костополя, Людвиполя, Бережного, Сарн, Рокитного. 19 серпня відбулася одна з найбільших операцій поблизу Шепетівки.

Осінь 1942-го. На Поліссі та Волині під егідою ОУН (бандерівського напряму) планомірно й організовано створювали збройні загони УПА, в тому числі шляхом підпорядкування формувань інших політичних груп.

7 лютого 1943-го. Загони УПА атакували німецький гарнізон у містечку Володимирець.

17-21 лютого 1943-го. На 3-й конференції ОУН офіційно проголошено зміну курсу ОУН щодо збройної боротьби проти німецьких окупантів. Сформульовано в загальних рисах стратегію «двофронтової» боротьби ОУН-УПА проти імперіалізмів Берліна та Москви. Командування УПА закликало населення не здавати німцям контингенту зерном, худобою, свинями, птицею та різними продуктами. Стрільці УПА ліквідовували німецькі «лігеншафти», а коней, худобу, зерно і все інше роздавали людям. Було розгромлено ґуральні, зерносховища та продовольчі склади. Після ліквідації адміністративних органів відділи УПА організували українську владу. Виникли великі партизанські зони, вільні від німецької залежності, де легально діяла ОУН, формували нові частини УПА.

Ніч із 10 проти 11 березня 1943-го. Відділ УПА напав на фабрику у с. Оржева, де була велика кількість зброї й амуніції. Знищено близько 60 німців. У бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців.

2 квітня 1943 р. Загони УПА захопили м. Горохів, який утримували два дні.

Ніч із 12 проти 13 квітня 1943 р. Відділ УПА атакував м. Цумань. Знищено близько 100 ворожих солдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію, інші трофеї.

Перша половина квітня 1943-го. В боях з УПА загинули: у Вербі – 120 німецьких солдатів, у Шимовку – 24, Острозі – 32, в Мізочі – 11.

Ніч із 21 проти 22 квітня 1943 р. Атака УПА на Іванову Долину (Костопільщина). Містечко захопили, підірвано два залізничні мости, здобуто багато зброї, тонну вибухівки.

Травень 1943-го. Німецький загін (400 осіб) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючи селян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершився перемогою українських партизанів.

20 травня 1943 р. Атака УПА на німецький гарнізон у с. Чудель (Сарненщина), вбито 30 німців.

Травень 1943-го. Активні операції УПА в лісах Острозького, Шумського та Мізоцького районів: засідки, напади на військових, мітинги й агітація в селах проти німців і радянської влади.

Початок травня 1943-го. На шосе «Ковель-Брест» велика німецька автоколона потрапила в засідку, організовану УПА, і була розгромлена. Серед загиблих був один із найближчих соратників Гітлера, начальник штабу СА, обергрупенфюрер СА Віктор Лютце.

Травень 1943-го. Каральна експедиція німецької армії на Волині проти УПА. 9 травня бої за участю танків і штурмової авіації під Скабарівщиною. В лісовому масиві поблизу с. Лобечівка відбувся великий бій із німцями, що мали танк і три гармати. Бій тривав 10 годин, упродовж яких повстанці знищили вісім автомашин і близько 30 ворожих солдатів, захопивши багато зброї й амуніції. У бою під Колками, де знаходилися військові госпіталі УПА, вдалося евакуювати поранених.

26 червня 1943 р. У с. Хараїмовка Деражнянського р-ну в бою з УПА убито 11 німецьких вояків.

17 липня 1943 р. Захищаючи від пацифікації с. Хмелів, вояки УПА відігнали карателів і вбили 10 німців.

Липень 1943-го. Ліквідація силами УПА- «Південь» німецької поліцейської школи поблизу Житомира, розгром ворожих частин під с. Устинівка Потіївського району.

Липень-серпень 1943-го. Каральна операція проти УПА групи СС під командуванням фон дем Бах-Залєвського, до складу якої входили 50 танків і бронемашин, 27 літаків, артилерія, 5 бронепоїздів. У липні відбулося 35 сутичок, у серпні – 24, у вересні – 15; втрати повстанців становили 1237 бійців і старшин, німецькі втрати становили 3000 осіб. Одна з найвідоміших операцій: оборона бійцями УПА села Новий Загорів на Волині. 42 бійці «Чоти Берези» у стінах монастиря вели кількаденну успішну оборону проти багатотисячного підрозділу, підкріпленого артилерією, танками та літаками. Гонитва за повстанцями тривала близько тижня і була безуспішною.

Літо 1943-го. У боях з німцями загалом загинуло близько 1200 вояків УПА і близько 5000 мирних жителів. Втрати німців становили понад 3000 убитими й пораненими.

Серпень-вересень 1943-го. Атаки бійців Української Народної Самооборони (03.02.44 увійшла до складу УПА- «Захід») на охорону табору «Баудінст» у каменоломні поблизу м. Сколе; звільнення в’язнів; напади на інші групи німецьких військових. У помсту від 10 жовтня 1943 до кінця червня 1944-го, за вироком судів поліції безпеки, привселюдно, розстріляно 16771 українця.

Жовтень 1943-го. Рейд на східну Волинь загону курінного УПА- «Південь» Несуга. У восьмигодинному бою з німцями частина вояків разом із командиром полягли, намагаючись вибити гітлерівців із бункерів у м. Барші на Коростенщині. Основним завданням куреня було здобути складовану там зброю, «продемонструвати перед населенням силу УПА і задокументувати її ворожість до німців, тому що совітські партизани закидали УПА співпрацю з німцями».

Жовтень-листопад 1943. УПА провела 47 боїв із німцями.

27 листопада-12 грудня 1943 р. Три безуспішні операції нацистських карателів проти таборів УНС у Чорному лісі між селами Посіч і Завій; на Самбірщині та на Долинщині.

Початок 1944-го. Кількість бійців УПА сягає 100000 осіб.

Березень 1944. Бої УПА з німцями поблизу Деражні, Луцька, Ковеля, Крем’янця, звільнення полонених із луцького та ковельського таборів, в’язнів ковельської тюрми; бої в місцевостях Бічаль, Постійно, Ятополь, Чудви, Велика Любеша, Іванова Долина на Костопільщині; Березні, Новостав на Крем’янеччині; Білогородка, Судінка на Дубенщині; Цумань, Колки на Луччині; Бугри, Жуків, Сергіївка на Рівенщині; Гурійська, Доротинь на Ковельщині; Дружкопіль і Горохів на Горохівщині.

Липень 1944. Шестиденний бій УПА- «Захід» із німцями біля сіл Кам’янки та Липа (Сколівщина), нацисти зазнали значних втрат.

Липень 1944. Бої на горі Лопаті в Карпатах між німецькою поліційною частиною та сотнями хорунжого «Різуна», старших булавних Черника та Благого; німці стратили майже 150 осіб.

Серпень 1944. Операції відділу УПА під командуванням «Різуна» у момент проходження фронту Бойківщиною: у селах Бистриці та Ясинці Турківського р-ну знищено близько сотні гітлерівців, 120 узято в полон, здобуто зброю, транспортні засоби. Із засідки атаковано відступаючий німецький обоз поблизу с. Ясінки, знищено 32 німецькі вояки, захоплено 107 полонених, здобуто зброю, ліки, взуття, обмундирування.

Підготував Андрій Павлишин

Джерела: Киричук Ю. Історія УПА, Тернопіль, 1991; Ліпкан А. Боротьба УПА з німецьким окупаційним режимом // Воєнна історія. – №5-6. – 2002; Муковський І., Лисенко О. Українська Повстанська Армія та збройні формування ОУН у Другій світовій війні // Воєнна історія. – №5-6. – 2002

Промосковські історики кричать з усіх боків про УПА, приписуючи їй співпрацю з німцями, кричать щоб заглушити факти боротьби народів срср проти людиноненависницького комунізму та приховати існування у складі Вермахту російських формувань. Таких, як Російська Визвольна Народна армія (РОНА), Російська Національна Народна армія (РННА), Російська Визвольна армія (РОА, яка на кінець квітня 1945р., під командуванням генерал- лейтенанта РККА Власова, мала більше130О000 вихідців з Росії), Бойовий Союз Російських Націоналістів (БСРН). 
Кричать про українську дивізію СС «Галичина». Кричать, щоб заглушити правду, щоб менше людей почало замислюватися про найбільшу після німців кількість саме російських військ СС (Французькі частини СС за кількістю були на другому місці). Не бажають проросійські історики, щоб люди знали про 29 дивізію СС (1-ша російська), 30 дивізію СС (2-га російська), 15-й козацький кавалерійський корпус СС, 1-шу російську національну бригаду СС «Дружина», добровольчий полк СС «Варяг» та менші російські військові з*єднання СС. Ховають від громадськості факт існування на території Росії нерадянських державних утворень : Локотської республіки, Козацького Стану та республіки Зуєва. Мовчать російські історики і про російські німецькі організації: Російську Фашистську Партію (РФП), яка виникла в 1920р., у Маньчжурії і в 1943р. закрита японцями, Всеросійську Фашистську Організацію (ВФО), яка виникла в 1933р. в США та діяла до 1942р., Російський Націонал-Соціалістичний Рух (РНСД), який виник в 1933 р. у Німеччині. 
                                                                        Локотська республіка. 
В умовах краху фронту та безвладдя в покинутих Червоною Армією районах селяни почали ділити колгоспну землю. Вони озброювалися і утворювали загони самооборони, щоб захистити свої села від пограбування солдатами, які потрапили в оточення, та партизанськими загонами.
Після відступу Червоної Армії та ганебної втечи функціонерів районної радянської влади в вересні 1941 р., ще до появи німецьких військ, в Локті було організовано місцеве народне самоуправління, «Вічовий сход» представників всіх населених пунктів Брасовського району Брянської області та сусідніх районів Орловської області обрав губернатором Локтя «и сопредельной земли» Костянтина Павловича Воскобойнікова, викладача локотського лісотехнічного технікуму, а його заступником Броніслава Камінського, інженера локотського спиртозаводу.
Була утворена Локотська республіка. Її прапором став російський триколор з Георгієм Переможцем на червоному щиті в центрі.
Керівництво Локотської республіки 4 жовтня 1941 р. зустріло хлібом-сіллю передові частини Вермахту. Спочатку на окупованій німцями території під російським самоуправлінням існувала Локотська волость, потім вона була перетворена в Особливий Локотський уїзд зі значним прирощенням території. А в липні 1942 р. німецькою владою був утворений Особливий Локотський округ, який мав у своєму складі вісім районів: Дмитровський район Орловської області, Дмитрієвський район Курської області, Брасовський, Комарицький, Севський, Суземський, Навлинський, Михайловський райони Брянської області.
Німці залишили в Локті тільки невеликий гарнізон та декілька офіцерів для зв’язку, а самі пішли на схід. 17 жовтня 1941 р. німецьке командування призначило Воскобойнікова бургомістром волосної управи, а Камінського—його заступником.
Завдяки злагодженій праці команди однодумців, Локотська республіка на початку війни почала стрімко розвиватися.
Населення Локотської республіки досягло, за різними оцінками, від 581тисячи до півтора мільйона тільки місцевих мешканців, а з урахуванням біженців, яких притягувало сюди гарне життя, - до двох мільйонів людей. 
Загін народної міліції з 20 чоловік згодом виріс в «Русскую Освободительную Народную армию» (далі – РОНА). В 1942р. чисельність РОНА була біля 12 000 чоловік, а з урахуванням ополченців – біля 20 000.
До кінця 1942р., через рік після народження республіки, в складі тільки регулярних частин РОНА було 14 стрілецьких батальйонів, які мали на озброєнні гармати, міномети й кулемети, зенітну батарею, бронетанковий дивізіон, а також елітна винищувальна рота, охоронний та комендантський взводи. Є данні, що у червні 1942р. на сторону РОНА перейшло 427 червоних партизан.
Першою справою Локотської республіки було втілення в життя мрії селян – ліквідація колгоспів. При цьому майно та інвентар були роздані селянам порівну в залежності від кількості членів сім’ї. Одночасно для ведення підсобного господарства надавались земельні ділянки для сімей бійців народного ополчення, народної армії, поліції порядку, співробітників адміністрації, лікарів, вчителів, робітників заводів, фабрик, майстерень, найбіднішим категоріям населення, щомісячний прибуток яких був менше 250 карбованців. Від податків звільнялися всі інваліди та дуже старі люди, люди які не мали підсобного господарства, а також робітники з маленькою зарплатою.
Відкрилися школи, лікарні (по республіці було відкрито 9 лікарень та 37 медичних пунктів), театр, православні церкви... . Видавалася щоденна газета «Голос народу». Швидко почали відбудовуватися великі промислові підприємства, зруйновані Червоною Армією при відступі. 
В республіці функціонувала фінансова система, відкрився державний банк. В обігу були радянські карбованці. Курс карбованців був пропорційний успіхам або поразкам радянських військ на фронті. Щотижневі недільні базари працювали на товарно-грошових умовах. Завдяки галузевому плануванню Локотська республіка була забезпечена усіма необхідними товарами першої потреби.
До початку учбового року в 1942р. на території Локотської республіки було відкрито 345 шкіл. Усього в цьому учбовому році в цих школах навчалося 43 422 учні. Наказом Камінського семикласова освіта була встановлена обов’язковою.  А 25 листопада 1941 року в Локті був опублікований маніфест Народної Соціалістичної партії Росії «Витязь» («Вікінг»). Програма партії мала 12 пунктів, серед яких: повне знищення в Росії комуністичного та колгоспного ладу, безкоштовна передача селянству в довічне, спадкове користування всієї орної землі з правом оренди та обміну ділянок, вільний розвиток приватної ініціативи. 
В Москві досить швидко зрозуміли, яку свиню підклало радянській владі німецьке командування. НКВС почало активну диверсійну роботу проти Локотської республіки.
На початку 1942р. група диверсантів з НКВС провела напад на село Ігрицьке. 8 січня три спецзагони НКВС під командуванням чекіста Дмитрія Ємлютіна на 120 підводах з різних кінців напали на Локоть під час проведення установчого зібрання «Вітязя». Цей напад було відбито силами народного ополчення, радянські спецгрупи понесли серйозні втрати і втекли до лісу. Під час знищення однієї з груп диверсантів був смертельно поранений К. П. Воскобойніков. В грудні 1942р. в Локотській республіці був виданий наказ Б. В. Камінського, за яким селище Локоть офіційно перейменувалося в місто Воскобойнік.
Неодноразово чекісти намагалися знищити Камінського, але кожного разу йому вдавалось оминути розставлені пастки. 1 травня 1942 р. Кокоревський партизанський загін під керівництвом Чичеріна захопив Тарасівку і Щемякіно, де за п’ять днів партизанами було по-звірячому закатовано і вбито 115 чоловік, в тому числі багато жінок та дітей. 
За даними підпільного Орловського обласного комітету ВКП(б), в липні 1942р. на території Орловської області діяло 60 партизанських загонів загальною чисельністю 25 240 чоловік. Восени 1942р. в зв’язку із збільшенням зіткнень з партизанами Камінським була оголошена мобілізація чоловіків 1922 – 1925рр. народження. 
В травні-червні 1943р. німецькими військами при допомозі всіх Збройних Сил Локотської республіки була проведена операція по зачистці території Брянського лісу від партизан під назвою «Циганський барон».
З 5 липня до 23 серпня 1943р. східніше і південно-східніше цих місць відбулася Курська битва. В заключній фазі Орловської операції до 18 серпня лінія фронту якраз проходила по східній частині села Любощ.
Після провалу літньої операції німецьких військ в районі Курсько-Орловської дуги «Цитадель» почався відступ Вермахту від Курська, Орла, Брянська. РОНА забезпечувала прикриття відходу 2-ї танкової армії Вермахту та прикривала проведення планової евакуації Локотської республіки.
При евакуації Локотську республіку покинуло близько 50 000 людей. Закінчивши евакуацію, співробітники міської адмістрації взяли зброю і встали пліч-о-пліч з бійцями четвертого полку РОНА, а також з місцевими бійцями РОНА, які не бажали евакуюватися. Полк добровольців та місцева адміністрація вісім годин захищали місто Севськ, утримуючи наступ Червоної Армії, поки основні сили РОНА та біженці намагалися покинути район наступу.
В цей час на лівому фланзі танкові частини Червоної Армії прорвалися на захід, звідки назустріч їм вдарили загони партизан. Об`єднавшись, вони атакували села Лагерєвку й Тростну, що знаходилися на шосе «Севськ-Локоть», майже в двадцяти кілометрах західніше Комаричів, звідки ще не встигли евакуюватися тилові та технічні частини РОНА. Ці частини все ж таки змогли прорватися на південний захід, до Севська. Та доля четвертого полка РОНА була вирішена і у своєму останньому бою на руїнах Севська він був майже повністю знищений.
28 серпня 1943р. зруйнований Севськ був взятий Червоною Армією. Командир четвертого полку РОНА майор Райтенбах дістався червоним живим, вони прив`язали його тросом до танка Т-34 і волочили по вулицях міста, поки він не перетворився на брудний кривавий шматок м`яса. 
Після захоплення території Локотського округу Червоною Армією, РОНА була перейменована в 29-ту піхотну дивізію СС (російська №1) та передислокована в Білорусію. В цей період 29-та дивізія СС разом з бригадою Дирлевангера приймала участь в операціях по знищенню партизанського руху в Білорусії, за які Камінський був нагороджений «Залізним хрестом».
З Білорусії дивізія була переведена в Польщу. 1 серпня 1944р., коли Армія Крайова підняла повстання в Варшаві, 1-ша російська дивізія СС взяла активну участь в його придушенні. Її солдати відзначилися вбивствами цивільного населення і мародерством. В результаті безпосередньої участі росіян загинуло близько 250 000 мешканців Варшави. Після Варшавського повстання залишки 29 дивізії СС влилися в Російську Визвольну армію Власова.

Навіть з цих фактів видно суттєву різницю з УПА. Якщо з РОНА утворена була 29 дивізія СС, то УПА використовувала дивізію СС «Галичина» для того, щоб вишколити в ній свої командирські кадри. Вояки УПА ніколи не воювали на стороні Вермахту, а вела бої проти німецьких військ і загонів НКВС.

http://ru.wikipedia.org/wiki/29-я_гренадерская_дивизия_СС_«РОНА»_(1-я_русская)
http://ru.wikipedia.org/wiki/Кононов,_Иван_Никитич
http://ru.wikipedia.org/wiki/Русский_коллаборационизм_во_Второй_мировой_войне
http://nordman75.livejournal.com/396164.html?thread=1547140
http://rutube.ru/tracks/587206.html?v=9517f57392fe1bf28767b730577a6128
http://www.nazireich.net/forum/viewtopic.php?p=78411&sid=725ed45e78025002a477380347a5d483
http://war2.name/tag/rona/

(копіюйте зсилку повністю та вставляйте в браузер, не тисніть тільки на текст синім виділений)

Тема розпочата тут: http://blog.i.ua/community/662/222459/

Заява
Проводу Полтавської обласної організації Української народної партії
з приводу висловлювань депутата облради
від Соціалістичної партії України Ю.Цомартова