У Львові працівники Державної фіскальної служби сьогодні не змогли потрапити на роботу. Вхід до будівлі заблокували громадські активісти, які вимагають призначення голови ДФС у Львівській області на підставі відкритого конкурсу.

Людиньки, маю клопіт.

Може хто в курсі:

ЖЕКи в нас тільки під'їзди миють, чи в них можна поцікавитись через суд, якою газеткою ліпше прикриватись від таких оказій?

UPD

29.05.2015, 16:07 • 

Перший заступник голови Верховної Ради, в минулому – секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Парубій згадує про українського героя Сергія Кульчицького. Через рік по загибелі генерала воякові відкрили пам'ятник у Львові

Він загинув, щоби ми жили.

Рік тому, 29 травня пішов у Небесну гвардію генерал-майор Національної гвардії України, Герой України Сергій Петрович Кульчицький. Загинув, як справжній бойовий генерал, як воїн, у збитому терористами гелікоптері неподалік гори Карачун біля Слов'янська.

Коли мені вдалося добитися формування перших добровольчих батальйонів і бійці Самооборони Майдану пішли в Національну гвардію, саме генерал Кульчицький взяв їх під свою опіку і пройшов із ними весь бойовий шлях – від Нових Петрівців до Павлограда та Слов'янська. І загинув він, коли їхав до своїх бійців. Я бачився з ним і в Павлограді, і в Слов'янську незадовго до смерті. Бачив, із яким захопленням мої хлопці дивились на генерала. Для них він став своїм. Гвардійцям він був справжнім батьком. Так вони його і називали – «Батя».

Працювали над відродженням Національної гвардії України як однодумці і соратники, разом і дуже щільно. Кожен у своєму напрямі – військовому і політичному. І в тому, що сьогодні Україну захищає високопрофесійна, бойова, сучасна Національна гвардія, величезна заслуга генерала Кульчицького. Тому майданівський батальйон Національної гвардії взяв почесне ім'я генерала.

Схиляюся перед рідними Сергія Кульчицького. Нема тих слів, які би втамували ваш біль. Але знаю – ім'я і пам'ять про найріднішу вам людину житиме вічно, поки буде Україна і українці.

І хоч генерал не тут, він і зараз продовжує працювати для України. На його прикладі вже виховуються і будуть виростати покоління молодих українців.

Український офіцер. Бойовий генерал. Герой України Сергій Петрович Кульчицький.

Герої не вмирають.

Слава Україні! Героям слава!

Якимось чином знову ми опинилися на площі Ринок і завернули в Копальню кави.

Взагалі-то непоганий рекламний хід і поворот у свідомості дитини...

Я їй після екскурсії пояснювала, що все це неправда, і кава все-таки росте на кавових деревах.

Після екскурсії каву ми не купили, бо моя куплена у Києві (львівська ж таки) Філіжанка панська 60 грн за 250 грамів нічим не гірша від теї, що продають там 130 грн за 100 грамів.

А от сувеніри зацікавили...

Пахнючі фігурки з тканини, що вимочена у суміші кави з корцею і запечені у печі

А ще така дивна котоманія з золотими органами

Прикольний трамвайчик

Далі ми зустріли біля Ратуші прозорий екскурсійний міні-поїзд на колесах і вирішили ще покататися годинною екскурсією. Фотки тут взагалі жахливі, але ми збагатилися великою кількістю знань від екскурсовода.

А це - суворий львівський дитячий майданчик. Перший за день, що попав нам на очі

Екскурсії кінець, на годиннику 18.30, треба вже вечеряти і думати про від'їзд. :)

Смачно, дешево, величезні порції. Я навіть пиво пила, хоча зазвичай це не мій напій.

Ми наїлися і залишки нам запакували з собою, ще в поїзді снідали.

Це просто тьотя з сувенірного магазину, сфотала, поки чекали на перший трамвайчик.

Звичайний трамвай з дешевим проїздом 2 грн дорослий і 1 дитячий квиточок.

А он там у кущах - пам'ятник Бандері. Я запізно почала фотати.

Все! Ми у поїзді! Дякуємо гостинному старовинному місту, кажемо "до побачення".

Маленька моя навіть сльозу пустила, так не хотіла від'їджати у Київ.

Так що тепер в нас є нова мотивашка: якщо будеш гарно вчитися - вступиш до львівського вишу і гарантовано проживеш 5-6 рочків у місті своєї мрії. :)

Веземо додому купу позитиву і цього пахнючого зайку. Ми назвали його Майка.

З купою ендорфінів повертаємося по Сербській до Ратуші (вона ж - міськрада, або мерія).

Чотириповерхова старовинна будівля, і навіть всередині пам'ятник королю Данилу.

Взагалі-то ремонтами коридорів місцева влада не заморочується. Я не вишукувала це спеціально, просто фоткала те, що впадає в очі.

А це в коридорі висіло, мабуть, для співробітників як промоця здорового способу життя.

Взагалі-то дуже правильно. Цікаво, на багатьох діє?

Після 4 поверхів Ради стоїть білетна каса і за 10 грн пропускають на довжелезні неширокі сходи, іти довго і трохи стомлює, особливо жаль красунь, що пішли у таку вись на підборах 10 см.

На жаль, я не здогадалася сфотати сходи та ту бідолаху на підборах, але повірте на слово, що воно таки так ;)

І ось - ура!! - ми на самому вершечку (65 метрів над рівнем бруківки), дивіться як класно - аж подих перехопило))

Людей було багато, тож надовго там не затрималися.

Ось у тунелі вже під верхом хтось ще і написи лишали))

А це - фото годинникового механізму на ратуші

Спускаємося з тієї верхатури і прямуємо до Зоокафе (те, що з котиками), дякуючи добрим людям та нашим довгим язикам розвідали туди дорогу.

Знайшли!!!

У наявності 4 кицьки, що просто затягані відвідувачами (тому намагаються залізти подалі від людей) та 1 ховрах.

Не можу сказати, що мене дуже вразило, але дитя було у захваті))

Так-так, їжу подають в собачих мисках))

Асортимент невеликий, готують доволі смачно

Ну що? Наїлися? Пішли знову гуляти! Просто без усілякої мети мандруємо містом, на годиннику близько 15.00. Час невмолимо тане...

Я так і не звикла, що на кожному будинку - окремі фігурки виліплені, жодна будівля не схожа на іншу...

Біля музичної академії на кілька кварталів розноситься звук піанінної гри...

Далі десь у дворах знайшли якусь школу. Теж цікаво.

Як на мене, облуплена і внутрішній дворик малуватий... І зовсім нема зелені...

Де ж ті дітки граються на перерві? А стадіон?.. Дивно... Але спитатися було ні в кого, тож крокуємо далі.

Ходили-ходили - і знову прийшли до храму, що з нього починали ранкову подорож))

От любим ми по підворіттях шаритися))

А тут якісь Попелюшки позакидали на проводи свої кросівки, прикольно)

І назва вулиці просто незрозуміла))

Ми її подумки назвали Вулицею Семи Персонажів))

Ще зустріли Мазоха, але до нього не пішли, бо з дитиною, рано їй ще.

Все, завтра ідемо у Копальню кави, на екскурсію, повечеряємо у смачному місці і будемо дякувати гостинному Львову. Будьте з нами.

... Крокуємо далі...

Попала на очі крамничка з сувенірами)) Насміялися від душі!

гральні карти вартістю 55 грн

Ось тут вата знову затріпоче: йоршик для туалету з головою х*ла, вартує 350 грн. 

Продавець казала, що нормальний функціонуючий агрегат ;)

А отак вата виє на місяць від безсилля:

Ідемо далі... Зустріли каплицю Боїмів та це один католицький храм Богородиці.

Далі приклад турботи церкви про духовне виховання молоді:

Далі пара фото в церві, погане освітлення, тож і кадри відповідні.

Тут справа сіренькі труби органу. Пропонувала малій прийти на богослужіння послухати, але вона відмовилася, бо наслухалася того добра у органному залі Дніпропетровська.

:) цей напис прямо біля церкви посміхнув, бо перед Законом всі рівні, навіть Інфініті

І далі крокуємо містом, роздивляємося по сторонах

Ще звернула особливу увагу на цих людей, що мажуть обличчя шкідливою для шкіри фарбою і перебувають у гримі цілий день. Важка робота.

Далі нам заманулося у майстерню шоколаду, тож прямуємо туди:

Бачили, як роблять шоколадні фігурки прямо на наших очах:

В теї тендітної дівчинки напис "охорона" на бейджі :)

Львів - місто чесних людей))

Приміщення майстерні п'ятиповерхове, на першому вже бачений вами цех, другий та третій - крамниця, чевертий, п'ятий та мансарда - кав'ярня. Ми пішли на мансарду, але там було зайнято, тож просто зняли відео Львову зверху.

Шоколад з коктейлем смакували на п'ятому поверсі біля розетки :)

Ну і пропосили офіціанта нас сфотати разом, а вона ще гірший фотограф, ніж я:)

Далі у наступній замітці попрямуємо на ратушу, будьте з нами!

4.11 ранку 9 травня! Вокзал і фото Хюндая 

Ми дівчата слухняні, тож слухали порад бувалих блогерів і пішли пішки по вудиці, що по ній їдуть усі машини, далі трохи лівіше по Короткій і вийшли на велику, широку центральну. У привокзальних забігайлівках їсти не стали, бо нам здалося досить брудно та шумно. Треба було лишатися! Але це ми зрозуміємо згодом.

Ідемо собі центральною, дихаємо Львовом, зустрічаємо світанок, говоримо про все підряд))

 Все чудово, але ж дитя просить їсти... І телефон вже потребує зарядки... А на горизонті жодного пристойного (ми вже практично згодні на не дуже пристойне) місця з їжею, розеткою та туалетом немає.

І тут ВОНИ - ріднесенькі правоохоронці, що мають знати досконало рідне місто і все нам підказати

порадили Макдоналс, розказали дорогу (бггг... весь час прямо), просили чітко не фотати ;)

Стрункий ДАІшник - велика рідкість, а ще і посмішка, як у актора.

Ідемо-мандруємо... 

Все закрито... 

Написи по ходу читаємо....

І - о чудо - театр опери та балету (а модель, що позувала для центральної статуї на театрі, була на 4 місяці вагітності, тож і статуя вийшла вагітною - ви знали про це?) 

Значить, омріяний заклад вже близько!

.....

На нас чекав жорсткий облом! :) На годиннику 05.50, а фастфуд на літеру М відкриється тільки з 7.00.

Ви рішуємо годинку погуляти і повернутися....

Хочу окремо відмітити, що, як правильно мені радили ви, шановні друзі-блогери, Львівовом треба милуватися, піднявши очі до верху. Бо якщо дивитися вниз - побачиш незадовільну роботу двірників. На жаль. Перший камінь на город Садовому, далі будуть ще. 

Фізіологія дає знати про себе, тож вирішуємо пошукати інші заклади, що відкриті прямо зараз, і не чекати ще годину.

Обійшли 3 таких, у всіх чомусь "прибирання і не працюємо, приходьте о 7.00", якась дивна змова. Причому ми не єдині туристи, що в цей ранній час шукали комфорту. 

Трохи пройшлися невідомою вулицею, і зустріли галасливих чорнявих трохи п'яненьких хлопців, що намагалися з нами потоваришувати, ми практично тікали.

я швиденько спробувала їх сфотати, вони вирішили, що це - знак уваги, і треба бути настирнішими)))

Дякую двом міліціянтам, що вберегли нас від небажаних пригод.

Також міліціонери порадили піти в інших Маклоналс, що точно (ага-ага, гляди бо) цілодобовий, а зараз ще відкрита Криївка, але краще туди не іти, бо вони тільки-но звідти, розбороняли п'яничок, і навряд чи це заклад для тверезих леді :)

Ідемо далі, куди нам махнули рукою:

Взагалі Львів - це суцільна пам'ятка архітектури, там кожен камінчик охороняється законом і щось та означає))

Донецькі машини стоять собі просто неба, ніхто не чіпає :)

І Небо, чудове львівське вранішнє небо!

Знайшли (начебто цілобобовий) заклад. Ги! З 7.00! І повно людей чекають на відкриття!

Поки чекали, сфоткалися біля Івасюка і послухали Червону Руту у виконанні нічних гульвіс.

Цікаво, пан Володимир був би радий такій популярності?

Ура! Відкрилося! В туалеті була довжелезна черга, а в закладі за хвилину - жодного вільного місця! Все-таки місцевій владі варто подумати про більшу кількість цілодобових закладів, що декларують цілодобовість не тільки на папері для міськради.

Чізкейк - неперевершено, дорогучий - жах!

Моя вишиванка

;)

Все, годинку посиділи, відпочили, погодували себе і ґаджет - і знову в путь!

Львів'яни - молодці, це на звичайному під'їзді.

І треба ж було нам сунути носи у ту підворітню і підпсувати собі враження!

Згодом виявиться, що таке у кожному дворі... Тож звичайним львів'янам зі старої частини міста живеться не дуже комфортно...

Але вони самі обирали мера, а тепер скаржаться, а ми ідемо далі.

Ось цю колорадську тьотю зустріли у кіоску, на наше зауваження продавець вибачилася, але не прибрала, бо "викладку проплачено"..

Далі аптека з пігулками від заздрощі, від жадібності, для щастя та інших корисних якостей

Католицький храм. Я була вперше в такому закладі, тож цікаво-прецікаво...

Дуже все "по-багатому", люди моляться сидячи або на колінах як групами, так і кожен індивідуально

Ми знову навулиці і на очі попадає вивіска "Галицький ринок", тож прямуємо туди:

полуниця з Закарпаття на 5 грн дешевша, ніж у самому Ужгороді :)

А це чудо - Львівський сирник, коштує 100 грн/кг. Ми купили скуштувати, моя мама таке в дитинстві робила, називала запіканкою. Смачненько, але ціна - дорожча за м'ясо.

Ще бачили пам'ятник Данилу Галицькому та багато іншого, але не фотали, бо знову сів телефончик.

Заряджали у кав'ярні, що зветься "Мануфактура кави", а поряд був магазин з карамельками

І така дівчина на аптеці

А ось тут я закохалася.. Втратила голову і забула, куди йшла.... 

Мала вчасно порадила скинути фоту нашій взуттєвій майстрині Танюші, що зробить те саме у 2 рази дешевше. Тож я відіслала у вайбері і трохи заспокоїлася....

На годиннику 10.30, Львів тільки-но прокидається, далі тут....