Й. Бродський

Євгенію Рейну, з любов’ю
Пливе в журбі непояснимій
поміж цеглової надсади
нічний кораблик незгасимий
із Олександрівського саду,
нічний ліхтарик нелюдимий,
що на троянду жовту схожий,
над німбами своїх любимих,
в ногах прохожих.

Пливе в журбі непояснимій
п’яниць, сомнамбул хор бджолиний.
Столиці сонної світлину
невесело зробив чужинець,
і, на Ординку увігнавшись,
таксі хворіє верхівцями,
ряди хоромів, обійнявшись,
стоять з мерцями.

Пливе в журбі непояснимій
співець столичний сумовитий,
біля крамнички з керосином
двірник сумує кругловидий,
пливе по вулиці публічній
коханець сивий і вродливий,
і шлюбний поїзд опівнічний
пливе в журбі непояснимій.

Пливе, де тьма замоскворецька,
пливе у горі самовито,
говірка тулиться єврейська
до жовтих сходів сумовитих,
і від кохання до журботи,
під Новий рік, в кінці суботи,
пливе гоноровита краля,
у власних згублена печалях.

Пливе в очах холодний вечір,
тремтять сніжинки на вагонах,
морозний вітер, зблідлий вітер
червоні обійме долоні,
і ллється мед вогнів на плечі,
і пахне солодко халвою;
нічний пиріг несе Святвечір
над головою.

Твій Новий рік по темно-синій
воді в нуртовищі міському
пливе в журбі непояснимій,
немов життя почнеться знову,
неначе будуть світло й слава,
і вдалий день, і вдосталь хліба,
немов життя хитнеться вправо,
хитнувшись вліво.
                                                        переклад Б. Щавурського

                                           Мойсей ФІШБЕЙН

…і щастя це — хвилини півтори.

Склепивши очі, тихо повтори:
околиця… напівзабуті лиця…
овече хутро… сині хутори…
багаття… бринза… сутінки… суниця…
Ти вернешся. Воно тобі насниться.
Форель… зело… криниця… Повтори.

Святвечір 1998 року,
Altenerding

.

Мова справжнього румуна

потребує гідних слів.

Хай невіглас суржикує-

мову кривдити не смій.

Привітаю чемно того,

я, румунський селянин-

хам згадає нашу мову:

вигне мат у сім колін.

.

Навкіл любоньки кружляє,

каже солодко у лад-

дурню лайку пробачаю

за десяток серенад.

НЕма в світі іншой мови

до твоїх, румунскьких, вуст.

Не вагайся, не сторонься

слова- це ж бо твОя суть.

.

І натхнення , і кохання,

спів, і шепіт, і вірші:

пан пасує до каптана-

говір нам по мірці шит.

Пал, кохання в надія,

миті блиск і часу плин,

плід і корінь- РумунІя,

мед румунський ,і полин.

.

Мову крутячи румунську,

чистий прадідів говІр

чи по моді-то французьській,

чи ж на лАтинський манір,

пан, зап"явши розум фраком,

сміє грамоти повчать-

в тому одязі чортяка

най годує собачат!

.

Родоводу щоб не збутись,

мови рідной ся тримай.

Говорімо по-румунськи:

кожен нАрід, мову знай!

Ты мой ясный свет

И седая тьма,

Через много лет

Не тревожь меня.

Из глубин души,

Памяти уйди,

И с закатом в сны

Вновь не приходи.

О тебе слова

Навевают грусть,

На моих глазах

Слезы, ну и пусть.

Не вернуть года,

Не найти доро'г,

Что теперь слова,

Раз обидеть смог.

Я не жду зимы,

Не цветет февраль,

Лишь к тебе любви,

Мне безумно жаль.

т.е.с. 24.07.08

 Хочу опублікувати у нашому співтоваристві вірш Назара Федорака «Жадан».

На мій погляд, ця поезія дуже точно відтворює процеси в українській літературі і якимось дивом-дивним зображає абсурд нашого буття, показуючи, що Україну можна любити, просто плекаючи слово та зберігаючи культурні традиції.

Отже:

ЖАДАН

псевдолірична антипоема

1

Смеркає.

На вулиці Мироносицькій в Харкові

це відбувається на півгодини раніше,

 ніж, скажімо, у Львові.

Така географія.

Тож, коли галицькі діти ще догулюють день,

на вулиці Харкова вистрибують пси.

За ними – господарі.

2

Тесть Жадана зі своїм собачам

Зовсім не змахує на Георгія із драконом,

тому на подвір’ї  з’являється з острахом

і, помічаючи зятя в компанії групи «Калєкция»,

мовчки йде далі.

Тещу Сергія затримують на роботі

справи.

Вона повертається пізно і чує, як зять

гучно скандує в компанії групи «Калєкция»,

загальновідому лексему з трьох літер.

Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.

Її не цікавлять нюанси: що зять

якраз цитував –

і не Подіка,

а Мао Цзедуна в оригіналі.

Дружина Світлана, приїхавши з Києва,

застає на канапі розпластані поклади

марихуани й горілки у тільці свого чоловіка

і поправляє синові постіль.

3

Назар Федорак і Жадан познайомились у 90-му

в Рівному

на Всеукраїнській олімпіаді юних філологів.

Дебютували із віршами практично водночас –

у «Четвергу» за 1993-й.

Перший відтоді лише деградує,

свідчення чого, зокрема, цей опус,

другий – затьмарює всіх в Україні,

включаючи й Президента,

над чиїм готелем пролітають лише найгаліміші ластівки.

4

Львів’яни (музиканти і літератори)

охоче пиячать добу в поїзді «Ужгород – Харків»,

щоби наступного дня

донести зросищеній публіці

пісню вкраїнську і слово.

Музикантів, поетів і публіку добирає, звичайно ж, Жадан.

Львів’яни (музиканти і літератори)

зухвало виходять на брук

найбільшої площі Європи,

скрегочуть зубами на Лєніна,

стріляють очима в Держпром

і, не змовляючись, озираються, де б похмелитися.

На поміч приходить Жадан

у головному уборі, який би вважали за свій

і Осама Бін Ладен, і Єгуд Барак.

Благодатні сто грамів притлумлюють галицьку ґречність,

і у львів’ян (музикантів, підкреслюю, та літераторів)

виникає бажання товкти

всю цю харківську кацапню.

5

- Стривайте, - говорить Жадан, -

В цьому місті в могилу зійшов Хвильовий,

звідси вели у тюрми й на розстріли

цвіт вкраїнської нації.

- Гей! – говорить Жадан

(«гей» - у доброму значенні вигуку), -

невже не достатньо цих жертв?!

Жадан (продовження)

6

Від сучасного літ процесу –

як від смерті – сховатись не можна.

Ґендерні студії пані Забужко

дістануть вас у женевському, вашинґтонському,

а ще вірогідніше – бахмацькому туалеті.

Те саме – з віршами Сергія і Тетяни Дзюб,

зі статтями в «Літукраїні» Сашка Ярового,

з аудіо записами Юрія Покальчука.

Так далі жити не можна,

вирішує десь підсвідомо Жадан,

пакує манатки, плює на роботу

і шурує кудись до забитого Нюрнберґа,

де на нього чекають такі непересічні постаті,

як письменник Юрко Андрухович,

який незабаром зустріне свій сьомий десяток,

і чех-емігрант Вальтер Загорка,

якого вбиває своїм абстиненством

сама назва збірки С.Жадана – «Пепсі».

В компанії цих не познайомлених між собою людей

Жадан може мріяти про конокрадство,

торгівлю рабами,

якісь сексуальні маневри,

що потім про них по неділях говорить

біля церкви увесь україномовний Рим.

7

Дорога додому…

Обабіч вишкірює зуби і світить зогнила Варшава,

тіні батечка Гамлета, доктора Фауста, фюрера-підараса

махають батистовими хустинками

в добру путь українському поетові.

Савка. Привітна Мар’яна Савка,

звільнившись на день від обов’язків

перед бібліотекою, чоловіком

і Маріанною Кіяновською,

зустрічається з Жаданом на пластмасових столиках

і тримає в руках м’яку іграшку

ніжно-кислотного кольору.

8

Та сіре його обличчя, сльози його – брунатні,

жінки (ці грузинки, бля) просять його: «Люби!»

А він у свої квадратні

харківські буцегарні

до друга Валера Бондаря вертається з боротьби.

9

Так минають години і дні,

так минають роки і декади.

Де ви, поети-дев’ятдесятники?

Де ви – вісім десятники (крім Герасим’юка)?

Вутла постать одного харківського метафориста

заступає усіх перед Богом вкраїнської музи –

таким собі сонцем оранжевим.

Шановні, в наш час антологій і підсумків,

мінімального розуму й Інтернету

Сергій Жадан вирушає в гуцульські гори

здобувати останню твердиню –

ментальність Малковича і Герасим’юка.

10

Хто такий Роман Скиба?

Це запитання зовсім недавно було риторичним.

Тепер на нього доводиться відповідати,

і щоразу – по-іншому.

Він хотів бути Нобелівським лауреатом,

для цього спав в телефонній буді.

А от Жадановому Будді

в оточенні скіфських баб

здалека, звисока видно

Стокгольм і у ньому (з часом)

бродськоподібного нонкорфоміста

у фраку з гардеробу театру «Арабески»

і з нобелівською промовою з жахливим слобожанським акцентом.

11

А ще він приїде в Ірпінь –

туди, де колись пиячив,

де дер всіх лошиць, як кінь,

і копав футбольний м’ячик, -

на зустріч із  молодими

багатим старим пердуном.

І скаже поетка галіма

до свого, скажімо, Діми:

«Ти представляєш, Діма,

Я бачилася з Жаданом».

____________________1______________

Майдан. Увечері над нами

роздерся зоряний вертеп

як український чорний степ

запалений сіма свічами.

.

І дехто в чорному пейсатий

зайшов,не стукнувши, в намет,

згорнув докупи реманент

і загорлав гебрайським матом.

.

І знов маца, не кислий хліб,

і з присмаком чужих молитв

пісок риплячий під ногами.

.

А в моісея мікрофон :

"За все заплатить Фараон!"

А в таці- соросівська манна.

_______________________2___________

Нас вели у Країну Фантазій

розмальовані недозірки.

Ма співали чужі матюки.

Ми жили підбадоьрені сказом.

.

Нас ніхто і нікуди не вів .

Сором"язливі, тихі як миші,

ми чекали аж хто нам накришить

з підвіконня лискучих вітрин.

______________________________________________________

Революція на Майдані- парафраз юдейського свята Сукот (сукА- намет).

Мат- тут - знецінене, зпрофановане Слово, що то було Богом.

Також- останнє, або, як гадають авіятори, заднє слово, що по тому наступає чин, слово, котре спонукає до дії.- прим. авт.