Где родился Шопен?
- 12.06.19, 12:53
Поетична сюїта з Верховини. І ч.(а.1)
Мій Боже, а світ увесь – краса:
Захована чи під відкритим небом,
Комусь щоденна, декому – потреба
Лише у мить спустошення життя.
А я щаслива, що в красі живу
І дихаю незмірним земним раєм,
Де Черемош бурхливий протікає
І довкруж аромат ялиці ллють,
І полонини пахощами наповняють
Цей край, що Верховиною зовуть.
І байдуже, залітнена чи весняна пора,
Зима морозяна чи златобарвна осінь,
Що сипле зрілістю в посріблене волосся,
Карпати дихають вулканами життя.
А я щаслива, що цей світ ловлю,
Огорнутий туманами й росою,
Де груди розпинаються красою,
І де з джерел хмарини воду п’ють,
А вишиванками вкривають свою долю,
Розп’яті горами, гуцулами їх звуть.
Мій Господи, живу я ще, в красі німа,
Хоч проростає думка в перестиглу мрію,
Під протягом карпатськоі надіі,
Піднятися, де стиглість й висота,
І стати космосом для тих, що у підгір’ї,
Вкладають працю й досвід у літа
І не бояться перевалів і зневіри,
Але жертовні, мають світлі почуття...
Зізнаюся, життя у горах нелегке без міри,
Але печать гуцулів з світла і тепла.
Верховина – Львів, 3.02.2019 р
Джерело сили кожного з нас там, звідки ми родом. Ми так часто забуваємо про це, сподіваючись, що впораємося із усім самотужки і питання резервної акумуляції ніколи не стане перед нами.
Господь мудрий. Він дає нам змогу усвідомити своє призначення і зазирнути в себе, даруючи нам для того як труднощі, так і щасливі випадковості. Доторкнутися до свого призначення – це можливість усвідомити свій шлях, не захлинувшись в метушливій бездуховності матеріалістичного світу. Знаходячись в усвідомленні мудрості Божої, ми дорослішаємо – вчимося смиренно приймати подарунки долі та дякувати за випробування; починаємо по іншому відчувати звуки, природу, життя… Це зовсім не просто – зуміти заспокоїти розум, котрий вимагає фактів, доказів, постійно спонукає нас кудись бігти, щось робити, і повірити, полинути до Господа всією душею, всім серцем.
Вже знято не один десяток програм, мені випало щастя доторкнутися в діалозі до такої величезної кількості душ. Чому саме ця героїня «Сповіді» надихнула мене на такі роздуми?
Наталя Гузак. Стрижень. Духовний. Сильний. Щиро люблячий свою Батьківщину.
Пишу ці рядки, а в мене перед очима вечірня Верховина, ми з Наталією стоїмо на вулиці, біля її будинку і розмовляємо…
Війна. Принципи. Людські долі. Бог. В той вечір у нас не було легких тем. І раптом вона говорить, що її останнім часом вкрай сильно тягне до Господа. Молитви. Псалми. «Я не перестаю молитися. Ранком, ввечері, вдень посеред ночі...»
Так буває. Я відчував це на собі. Коли ти починаєш задихатися без молитви. Тобі, наче повітря, не вистачає цієї розмови з Богом. І лише Святе Писання заспокоює душу та дає їй так необхідні тишу та спокій. Тебе кудись кличуть, запрошують, ти кудись біжиш, поспішаєш, запізнюєшся, не встигаєш…
І лише свічка під іконами дає тобі можливість відчути себе маленькою дитиною, котру оберігає хтось великий та мудрий. Відчути марність всієї цієї безкінечної метушні та відчути себе в надійних батьківських обіймах. Тобі не вистачає самого себе, і лише в єдності з Господом ти стаєш самим собою.
Ось так і Наталя… Любить світ через батька, котрого з нами вже немає. МузИку. Гуцула. Величезну батьківську українську душу. Впадає в очі одна деталь – в своєму музеї пам’яті батька Наталя проводить екскурсії босоніж. А з якою любов’ю вона грає на музичних інструментах, більшості з яких торкалася ще рука її батька!.. З такою радістю, віддаючи своїй справі всю себе.
Та з дитинства вона відчула своє покликання – лікувати людей. І стала лікарем. Хорошим лікарем. Та їй судилося усвідомити медицину, як частинку свого минулого і заново відбудовувати своє майбутнє, повернувшись туди, звідки вийшла – в батьківську хату.
В пошуках правди та спокою. З Молитвою. Ця людина віднайде себе, усвідомить те, до чого прагне. Я ані на мить в цьому не сумніваюся.
А яким теплом віє від цієї жінки… Яка величезна сила в ній відчувається! Молодий місяць, гуцульське подвір’я, морозне гірське повітря і надзвичайна енергетика Матері-українки, котра ні за яких обставин не залишить свою Батьківщину без свого людського тепла.
Після розмови з Наталією я йшов вечірньою Верховиною, згадуючи початок свого спілкування з Богом. Нічні молитви зі свічкою в руках, внутрішній розбрат, що роз’їдав ослаблену болем душу… І вбережи нас від лукавого… Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки віків. Амінь.
Є таке усвідомлення – Національна Пам’ять. Є такий тонкий світ – соціальна доля. Багато хто з нас не хоче це бачити. Ми цураємося чужої долі та чужого болю. І це все наближує нас до нечистого. Саме тому для нас надважливі люди, котрі усвідомлюють, важливість молитви за усіх нас. Ці люди – наш шанс жити в країні любові та щасливої тиші. Наша країна багата на яскраві барви та добрі душі. Величні душі, що вміють любити світ.
А сильна жінка, з величезною душею і добрим серцем, – Наталя Гузак любить нашу з вами Україну. І молиться. За усіх нас.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Наталя Гузак
У вересні 2018 року в етнографічних музеях закладів освіти Деснянського району міста Києва (№ 212, 278, 294, 189, ЦДЮТ) розпочато систему тематичних заходів народознавчого спрямування «Музейна витинанка» для учнів 6-7 класів.
Теми занять І семестру:«Облаштування українського житла», «Історичне минуле нашої місцевості» («Відголоски минулого»), «Українська оселя у народних символах та повір’ях», «Мова рушникова».
26 вересня2018 року в етнографічному
музеї школи І-ІІІ ступенів № 294 Деснянського району , в рамках системи
тематичних заходів народознавчого спрямування «Музейна витинанка» , відбулася
творча зустріч, у ході якої учні сьомих класів дізналися від керівника музею Любові Митрофанівни Музики, коли був створений шкільний музей, з якою
метою, хто докладав протягом майже 10 років зусилля для розвитку «Української
світлиці»; з’ясували символічність назви «Музейна витинанка» з ведучим
екскурсоводом музею, ученицею 9-го
класу, Марією Білогубець; прослухали цікаву розповідь про повір’я та символи, пов’язані з
українською оселею; взяли участь у майстер - класі з виготовлення ляльки – оберегу
«Дзвіночок», який підготувала керівник творчої групи, Олена Юріївна Білогубець.
Наприкінці зустрічі порадувало бажання дітей самим долучитися до команди юних кскурсоводів.