Ти була поруч, Я тебе обнімав. І в волосі твої Я лице своє ховав. Чи бути нам ближче, Ніж зараз ми є? Не знаю.... Та знаю, Що зараз добре мені... А тобі?? Я бачив в очах, Стада чортенят, Щасливих, веселих, І трішки сумних. І не знаю що зробити, Як підтримати тебе. Як би я тільки міг душу віддати, Щоб зробити щасливою тебе!!!!

Я вам цей борг ніколи не залишу. Ви й так уже, як прокляті, в боргах.Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу. Віддайте мені ліс і річечку в лугах.Віддайте мені сад і зірку вечорову. І в полі сіяча, і вдячну щедрість нив. Віддайте мені все. Віддайте мені мову, Якою мій народ мене благословив. © Ліна Костенко

Не вір тому, хто каже: вірш Складати – невелика праця. Це наче сісти небораці Та стиха каву пить – не гірш. Не вір отим, котрі плетуть Із слів мережива холодні: Слова ті, Наче пси голодні – кістки, Свою шукають суть, Та не знайдуть Ні крихти в плетиві отім. Коли вогонь породить слово, То непотрібная полова Без залишку згоряє в нім. Послухай водоспад гірський, Що голос свій несе долині, Пекучій лиш повір сльозині, Як вірить день зорі ясній. Вдивись – і не...

Читати далі...

Дзеркало річки майже не рухоме шаром туману вкрите ледь помітно. Плинність часу не видимі крапки і коми ділять на окремі миті. Спокій, тиша, і запах прілого листя, марево сонне сірого низького неба - розчиняються отрутою по всьому місту, ніби-то так і треба.

Роздертий дух, хоч ціле моє тіло. Дивлюсь на вас, всміхаючись несміло. Чого я тут? Для кого ці вистави? Вам не потрібні ми! Вам треба слави! Та все ж прийшла почути Ваше слово, Яке заздалегідь уже готове. А що зробили Ви для України? Підняли дух хоча б одній людині? О так! Підняли кілька років тому. Я пам’ятаю цю щасливу втому, Як з друзями верталися з майдану… Ми думали, що порвані кайдани. Ми так гадали. Вірили словам А ви віддались нашим ворогам! Ви нас жбурнули у глибоку...

Читати далі...

_-_-_-_-_-_--_--_--_-_-_-_-_Прагну пісню тобі заспіватиПро безкраї простори далекі,Там де сонячне світло злітатиПочинає...---Прагну губи твої цілуватиніжно, тамуючи подих...Там лиш серце читає цитатиЩо кохає...---Намагаюся втримати вічність,Полум`яне любові багаттяІ приймаю його невловимістьСподіваюсь...---Намагаюся не зупинятись,Не скувати його у кайдани...Почуття, що заживлює раниПросинаюсь......

---Блукав, а нащо? - без потреби...Шукав, але не бачив неба...Мені б до тебе, та не тямив...Згубив, хоч і любив нестямно...Прости - скажу вже надаремно...Тоді був день, а зараз - темно...Не варто  й не можливо стрітиТе що згубив з-за краю світу...Нема повернення в минуле,Я тут, із вирієм заснулим...Вже за межею і.., давноПорване в шмаття знамЕно,Без вороття назад, без прощенняПомру - не вийшовши з оточення...

Іди на штурм Під звуки сурм! Підкоп під мур. І підкуп джур. "Я пе-ре-міг!.." Тремтіння ніг. Серцебиття. І – забуття… "Зламав.!.. Здолав…" Десятки лав. І сотні джур. Спалив мій мур. Пильнуй! Вартуй! Спис, меч ґартуй. Ще сильна я, Бо вільная! 02.12.2011 © Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112029780

коли ітимеш, залиш по собі сакральну жертву аби їй було що одягнути і кого зжерти, аби той демон всередині неї мав всього вдосталь аби він спав собі тихо півроку чи більше поспіль а як не стане вже навіть запаху твого сліду нехай ненависть їй розпікає обличчя й очі і як все це провокуватиме лиш огиду тоді ти знатимеш врешті ціну сльозам дівочим засни спокійно нехай хтось інший сьогодні плаче[Приєднана картинка]

Полудневої спеки промені безжальні, навіжені у вицвівші та знекровлені вулиць міста л'ються жмені. Кам'яне черево дворів, будинків бетонні плечі і безколірне небо вгорі нищівним вогнем розпечені. Навіть вітер в угоду липню, мов багаття жаром пашить. І сорочка до тіла липне, і всихають краї душі.