хочу сюди!
 

Ирина

35 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 35-45 років

Замітки з міткою «чорний»

“ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ?.. БАНДЕРІВЕЦЬ!” Автор:Станіслав БРАЖНИК

Журнал"ВСЕСВІТ"Станіслав БРАЖНИК  “ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ?.. БАНДЕРІВЕЦЬ!”ДОКУМЕНТАЛЬНА ПОВІСТЬ

 1.

Літо 1939 року прийшло в Польщу під гуркіт сурм та барабанів різного роду патріотичних спілок. На той час Гітлер без жодного пострілу заволодів Австрією, Судетським краєм, Чехословаччиною, відібрав у Литви Клайпеду. У липні він зажадав од Польщі врегулювати питання про “коридор”, який відділяв Східну Пруссію від решти райху. Польський уряд, підтриманий Францією й Англією, відмовився його обговорювати.

Війна висіла на волосинці.

За цих обставин раптом, ніби за командою, постало нероздмухуване з кінця 37-го “українське питання”. Містечками Східної Галичини пройшов “захід”, названий його ініціаторами “похованням України”. Якогось вечора на початку серпня, коли не було дощу (літо 39-го в Галичині видалося дощовим), натовп напівп’яних мешканців містечкового “дна” з-поміж польського населення у супроводі кількох молодиків воєнізованої організації “Стрілець” влаштовував “похоронну процесію”. Учасники її йшли вулицями містечка з великою чорною труною з написом “Україна вмерла”, під вигуки антиукраїнських гасел. Потім труну спалювали й виряджалися бити шибки у вікнах “Просвіти” та “крамничках”, які належали українцям.

Польський офіціоз “Джєннік урядови” з цього приводу надрукував статтю, у якій дав зрозуміти: “сморідний вітер подув із-за Збруча”...

Зрозуміли це й в ОУН.

Одного серпневого ранку львівська поліція виявила в Стрийському парку трьох повішених функціонерів чинного в Галичині ще з початку тридцятих років “культурно-просвітницького” товариства “Русь”. На грудях кожного була табличка, разом вони складали слово “мо-ска-лі”.

“Похорон” припинився.

15 серпня у Львові було скликано з’їзд Народного комітету УНДО, який об’єднував усі українські патріотичні організації.

У резолюції з’їзду, зокрема, йшлося:

“За німецько-польського військового конфлікту український народ буде лояльним до Польщі та виконає свої обов’язки перед Державою...

30 серпня Варшава оголосила військову мобілізацію, а за день, 1 вересня, німецькі літаки бомбардували аеродром у Скнилові піді Львовом.

Почалася Друга світова війна.

За кілька днів після початку війни зняли охорону табору примусової праці в Березі Картузькій, і “вороги держави”, що перебували там, отримали волю. Серед них був і Роман Вайнштейн, син торгівця середньої руки з невеликого містечка Західної Волині — Холма.

Роман пробув у таборі майже рік. Приїхавши взимку 38-го на Хануку до Холма, він од святкового батьківського столу потрапив у поліційний “постерунок”, а звідти прямим шляхом до Берези.

Згідно з ухваленим після вбивства міністра Піроцького законом, громадянин, якого запідозрили в діях, спрямованих проти Держави, міг бути відправлений “без суду та слідства” до цього розташованого серед боліт західного Полісся “трудового табору”.

У єврейській громаді Холма молодший син Беньяміна Вайнштейна (Венцлава, як він називав себе на польський кшталт) користувався поганою славою “соціаліста”: 30-го року його виключили з місцевої гімназії. Фізично міцний та незалежний у судженнях, Роман добряче віддухопелив дебільного нащадка місцевого поліційного начальника й двох його дружків, після чого йому довелося терміново залишити батьківський дім та їхати до Львова, де мешкав його вуйко.

Тут і відбулося знайомство Романа Вайнштейна з небожем вуйни, студентом Політехніки Романом Шухевичем.

Невдовзі Шухевич познайомив його зі своїм колегою Степаном Бандерою...

http://www.vsesvit-journal.com/index.php?option=com_content&task=view&id=422&Itemid=41

Павлоградське повстання 1930

Завжди дивувало питання чому нічого не чути про боротьбу українців центральних та східних областей України з загарбниками, ті їх морили голодом, вивозили, грабували та убивали, невже українці як ягнята мирно йшли під ніж червоним катам, а козацтво, коліївщина, гайдамаччина не могли ж предки водночас згубити гордість козацького духу та стати вівцями, ну не могла тільки Західна Україна особняком боротись проти катів! Але правду вже не приховати червоним катам, вже не писати їм криваву історію, не нацьковувати онуків на прадідів рідних, не вирощувати людоїдів рідного роду, як паросток правда пробивається крізь асфальт комуністичного одурманення та заколисування "всйо карашо братья, нічєго нєбило, ми вам памагалі і паможем єщйо, бєз нас прападйоте".

Павлоградське повстання — повстання селян, що почалося 4 квітня 1930 року. Центрами повстання стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда.

Повстання групи з 30 селян під керівництвом Архипа Воронкіна, Івана Аксьонова та Івана Шелепова почалося 4 квітня 1930 року з хутору Осадчий, а наступного дня до них приєдналися інші мешканці Осадчого. Озброєні старими гвинтівками, що залишилися з часів Першої світової війни, обрізами, мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали розправу з радянським і партійним активом, уповноваженими з райвиконкому. Просуваючись до Богданівки через довколишні села і хутора Водяне, Путятино, Кохівку, Мар'ївку та Нову Дачу, повстанці швидко поповнювали свої ряди. Прибувши до Богданівки, повстанці вдарили по церковних дзвонах, закликаючи місцеве населення йти на Павлоград, де за домовленістю одного з лідерів повстання їх повинні були підтримати співробітники районного відділу міліції. Озброєні селяни взяти під контроль міст між селами Богданівка і Тернівка та обірвали телефонну лінію, щоб унеможливити контакт місцевих радянських керівників з районною та обласною владою. Інший загін повстанців, розправившись з комуністичними активістами у Богдано-Вербки, направився до Тернівки, де розширив свої ряди. Ще одна група виступила з хутора Сонцево 5 квітня, але розправа, яка почалася з повстанцями у Богданівці, не дала їм можливості з'єднатися з основним загоном. Інформація про повстання надійшла до керівництва округу вранці 5 квітня. Відразу ж на боротьбу з повстанцями був кинутий каральний загін з 35 чекістів-терористів та двох сотень міліціонерів, який діяв під контролем начальника особливого відділу Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Галицького Зіновія Мойсейовича, який постійно повідомляв про хід придушення повстання безпосередньо генсеку ЦК КПУ Косіору. Увечері 5 квітня до Богданівки прибув загін окупаційної комуністичної міліції, з яким повстанці вступили в нерівний бій. Боротьба комуністичних терористів з озброєними селянами тривала протягом 5—6 квітня і завершилась поразкою селянського повстання. Причини поразки були очевидними: неорганізованість селянського повстанського руху, стара зброя, незнання тактики і стратегії бойових дій.

Після придушення повстання за участь в ньому до відповідальності було притягнено 210 осіб. Пред'явлене їм обвинувачення було наступним: «Створення контрреволюційної організації, яка ставила за мету повалення радянської влади, розробку і впровадження планів фізичного знищення комуністів і активістів сіл і хуторів, розгром СОЗів, комун та інших колективних господарств, здійснення збройного виступу», а голова ДПУ УРСР Балицький Всеволод Аполлонович доповів Косіору про «розгром банди, яку очолювали колишні білі офіцери й куркулі, які намагалися підняти загальне повстання під гаслом боротьби за незалежність України». 27 повстанців було страчено.

Ми померли ще юними зовсім бо Україну від зайд берегли... Ми не повинні забувати героїчну боротьбу нашого народу проти окупантів  бо не буде майбутнього у нас, зеки нами керуватимуть до скону!

1) За що так не люблять жидів та совєти українці ? 2)  Хто є бандою для українців на українській землі?

Вікіпедія - Павлоградське_повстання_1930

Бумбокс? Графіт!

Історія


Якщо виходити з назви, то заснована команда "Графіт" у 2001 році на вигурівській Троєщині. Справа в тому, що у всіх учасників була тяга до розмальовування сірих стін нітрофарбами. І хоч професійними графітчиками з них ніхто не був, однак, декілька робіт в рідних Черкасах, а також в деяких місцях столиці залишилось. До речі, вони ніколи не зафарбовували чиїсь будинки чи автомобілі, заради так званого кайфу чи адреналіну від бомбінгу, як правило,  життєрадісні кольорові малюнки з'являлись на стінах автомобільних стоянок чи інших загорожах.

Щодо музичної творчості, то гурт складався з професїйних музикантів, працювавших разом вже багато років поспіль. Графіт приймав участь у таких музичних проектах, як Dust Mix – (лауреат) Червона Рута 97, Мандариновий Рай – (переможець) Перлини Сезону 2001.

Гурт Тартак – окрема історія двох дуже дружніх гуртів, працюючих в різних музичних стилях, потребуюча довгих пояснень чи то цілої статті (книги). Простіше кажучи – ритм секція і DJ, у них були спільні.

Отже Графіт це: Едуард Косорапов – барабани, Дмитро Чуєв – бас гітара, Влад Павлов – гітара, Сашко Гаврилов – клавішні, Олег Комлач – флейта, DJ Валік – скретчі, Олег Філонов – труба, Андрій Хливнюк – вокал. В 2003 році випустили повноцінний дебютний альбом Графіт – "ЧорнийPR".

В квітні 2004 гурт Графіт розпався. Наразі Андрій Хливнюк співає в групі Бумбокс.

Інфо: http://www.pisni.org.ua/persons/439.html