Тим не менш, достатня аби вільно (зі шпаринами) розмістити всі інші планети Сонячної системи в цьому проміжку. Чи не занадто порожньо навколо сонечка?

Юпітер - гігант Сонячної системи. Він настільки великий, що весь континент Північної Америки виглядає на ньому, як зелена родимка.

Якби кільця Сатурна були розміщені навколо Землі, ось як би вони  виглядали.

А так художник уявив комету 67P (Чурюмова-Герасименко) порівняно з центром Лос-Анджелеса.

Якість наших спостережень об'єктів Всесвіту останнім часом дещо покращилася, і ці зображення Плутона добре це ілюструють.

Ось як виглядає Земля з поверхні Місяця - не так вже й погано...

Отримано вид Землі також із зовнішнього краю кільця Сатурна. Всі ці точки зйомки можуть переконати кого завгодно, що Земля від початку була задумана як планета чи то для комашок, чи то для мікробів,

а з відстані близько 4,7 мільярда км, за Нептуном, ми виглядаємо меншими, ніж зернинка солі.

Майже всі окремі зірки, які ми у змозі бачити в нічний час, розсипані по небу в межах цього кола.

Більше того, те, що нам бачиться окремою цяткою, при збільшенні може виявитися цілим розсипом перлів

Це означає, що наше Сонце є лише не дуже гарячою, мізерною порошинкою, загубленою у безкраї. Особливо, у порівнянні з такими гігантами, як VY Великого Пса.

Якби Сонце було зменшено до розмірів білої клітини крові - лейкоцита, то у тій же пропорції наша галактика, Чумацький (для декого - Молочний) Шлях, набула б розміру Сполучених Штатів.

Тому, коли дивитися зовні на нашу галактику, важко, мабуть, буде добрати об'єкт, аналог величини нашої крихітки-Землі, що знаходиться приблизно туточки

Але якщо ви вже готові визнати, що Чумацький Шлях величезний, не поспішайте. Тут він, поряд з Андромедою, якоюсь М87, знаною тільки фанатами від астрономії, і такою ж галактикою IC 1101, що існує собі на відстані у якихось 1,04 млрд світлових років від нього.

Якщо все про космос і про космос, то як же пройти повз чорні дірки! Ось вхід до однієї такої бездонної нори! Це в порівнянні з орбітами відомих планет.

             Отож, на одній шальці терезів розписана вище картинка Всесвіту, на іншій - роїння білково-нуклеїнової субстанції на поверхні зараженої життям ледь примітної загубленої в космосі порошинки. Тої самої субстанції, найвищим продуктом життєдіяльності котрої постала думка, що людина - міра всіх речей. Навіть тих, що протягом мільярдів років недосяжні для її бачення. Тої самої, зі своїми прибутками, гріхами, науками, революціями...
             Всеохопна вічна собідостатність vs пихата мікроскопічна зарозумілість! Що ж насправді має вагу?
             Вирощення рису у Китаї, чи спалах наднової зірки?
             Вполювання антилопи мисливцем племені мвезі десь в африканській савані, чи, може, спостережуване тепер зближення і спрогнозоване майбутнє злиття Чумацького Шляху і Андромеди з втратою обома галактиками спірального типу і переходом склеєного гравітацією конгломерату зірок до типу еліпсоїдних галактик?
             Війна "квадратних" проти "круглих" із масовим стинанням зайвих голів на мільярдголовій людській гідрі, чи, може, те, що міріади квазарів поступово насмоктуються вдосталь зоряної речовини через чорні дірки у своїх центрах і стають звичайними галактиками?

             На філософських обідах та засіданнях філософських гуртків, популярних в університетському середовищі Німеччини на межі 18 і 19 століть, часто велися справжні полемічні війни між опозиційними філософськими школами і відгалуженнями. Холодні чи зневажливі коментарі, громова критика то були найлегші військові засоби в тих війнах. Нерідко ж дискутанти вважали, що можуть донести до опонентів тонкість своїх світоглядних систем лише на крилах принизливих таврувань, відвертих проклять чи відбірної лайки.
             Був один саме такий обід, що переріс аж в опівнічну вечерю. Повне емоційне вигорання розпашілих лицарів Ордену Священої Метафізики вимагало відкласти пощерблені мечі заради чергового бодай короткого перемир'я. Саме тоді тьмяно освітлене нутро квартири випустило через розчахнуті двері балкону у яснозоряну ніч спочатку одну, а невдовзі другу постать.
             - То ось де Ви, друже! Вирішили проміняти ницість і бруд цієї кімнати на товариство шляхетних і чистих зірок?, - заливсь веселим сміхом, приправленим залишками сарказму, той, хто щойно приєднався.
              - До того, що діється у цій кімнаті, цим зіркам ще рости і рости, - по недовгій паузі замислено відповів перший. Історією не підтверджено, але кажуть, що його ім'я було Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель.