От багато є в Інтернеті міркувань і зітхань

щодо того, що важко познайомитися з такою людиною,

яка вимальовується в уяві як така, що є саме такою, яка потрібна…

Ось опитування досить цікаве… якщо не проігноруєте…

Де Ви знайомитеся найчастіше?

А день пішов… як в воду канув.
А ніч чомусь така без меж.
І я запитую:"Кохана,
Чи ж ти сумуєш зараз теж?"

Чи також ти чекаєш дива?
А врешті, що таке дива?
Це ж бо іллюзія зрадлива,
Яка в уяві лиш бува?

А може ми оце з тобою
Живем в тім світі лиш напів?
Любов братається з журбою
Уже впродовж століть… віків…

 Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут, друга тут

Я їхав. Я просто їхав і обмірковував те що щойно вчинив. Прокручував в голові її реакцію, реакцію оточуючих, реакцію працівниці загсу. Хм.. Напевно це в неї перший такий випадок. Думав наскільки це жорстоко по відношеню до Юлі. Проте, спіймав себе на думці що мені її зовсім не шкода! Більш того, мені це навіть сподобалось! Про спробу самогубства я дізнався аж через два місяці, але ж нічого! Жива!
Відчуття було cхоже на те, коли я виграв свою першу гонку. Я причинив таку ж біль, як причиняли мені! Звичайно, вони це робили не навмисно, про те мене це не хвилювало! Я вирішив взятися за Олю!
На той час вона жила нудним сімейним життям, виховувала восьмирічного хлопчика і варила їсти для свого чоловіка невдахи, який тинявся по шабашках щоб якось прокормити свою сім,ю. Мені заважав її чоловік і я вирішив його послати! Ну кудись подалі! Одного вечора я зайшов в генделик, де він час від часу "зависав", взяв плящину і вже через дві години ми були найкращими друзями! Виявилось що в автомобілях він трохи тямить і я зробив йому пропозицію від якої він ну просто не міг відмовитись! Дякуючи моїм зв,язкам, я його влаштував автомеханіком в "Мentos Ascania Racing", ця команда якраз збиралась на чемпіонат WRC, аж на 9 місяців! Мені цього вистачало з головою! Після його відїзду, я взявся за Олю на повну котушку! За те що я плацевлаштував її благовірного, її ставлення до мене змінилось в позитивний бік. Все йшло як по маслу, я став часто бувати в неї в дома, подружився з її малим, став часто катати його на своїй новій Субару Імпрезі, найняв для нього няню щоб Оля мала більше часу... На мене! Виявилось Олю цікавило культурне життя: картини, виставки, вистави і таке інше. Я цим і вирішив скористатись!  Ми були на всіх культурних заходах області, обходили всі музеї і виставки, не пропускали жодної вистави!
Під виглядом термінових справ, мені вдалося затягнути її на тиждень в Київ. Цей тиждень в києві для неї виявмвся казковим! Ми ходили скрізь де тільки було можливо, на всі культурні заходи які  відбувалися в той час, найбільше їй сподобалось в театрі опери та балету. Я показав їй те життя про яке вона завжди мріяла.
Я ні як не міг придумати як їй помститися за невзаємне шкільне кохання, проте ідею мені підказала вона! В них були проблеми з житлом, вони вже десять років жили разом з її батьками та старшим братом в одній хаті. Коли повернувся до дому її чоловік з кругленькою сумою на банківському рахунку я підкинув йому ідею купівлі власного житла і сказав що допоможу. Він погодився, бо приймацьке життя ох яке не солодке! Я знайшов їм новозбудований, двопорехвоий, зі всіма зручностями будинок, про те він був в найвідаленішому селі- 45 км від райцентру. Там навіть клубу не було, та й доріг теж! Оля була проти, вона взагалі вмовляла чоловіка ще назбирати грошей і купии квартиру якщо не в луцьку, то хоч в райцентрі. Про те я таки переконав її чоловіка купити той дім!
Оля дуже хотіла міського життя, вона хотіла квартиру, ліфт, кабельне ТВ, покупки в супермаркеті та регулярні відвідування театру і кіно! Натомість вона отримала будинок в забитому селі, майже гектар городів і худобу. Її чолвіка більше не взяли механіком в ралі команду, більш того, я постарався щоб в райцентрі його ніхто не взяв на роботу, та і її теж! Хороші зв,язки це страшна сила! Згодом вони завели коника, чоловік став пити і стали вони звичайною сільською сім`єю. Я ж більше до них не навідувався.

Далі буде...

Ідея цієї розповіді в мене виникла давно. Хотів спочатку написати цілий роман, про те я вже маю одну книгу яку почав писати і закинув, тому вирішив її викласти тут. Думаю три замітки мені вистачить для цієї історії. А історія ця про одного хлопця, іваліда з дитячим церебральним паралічем. Ну, анотацій я писати не вмію просто пам,ятайте що, головний герой інвалід!

Перша частина тут

Після інституту вирішив закинути ті амурські справи, через які я стільки настраждався і почати втілювати свою мрію! Автомобіль! Перше що я зробив - записався в тренажерний зал. Жорсткий режим тренировок і правильна дієта давав свій результат, я ставав сильнішим! Через півтора місяці на тілі вже почав зявлятися "рельєф" з м,язів! З пенсії по інвалідності та з зарплати від роботи, я нашкріб на свій перший автомобіль. Я придбав десятирічного Фольксваген Гольф. Декілька місяців їздив без прав, та згодом нзвазаючи на всі неприємності, перепони, та ДАІ я все ж отримав права! Коли вже почував себе впевнено за кермом, почав брати участь в вуличних гонках та аматорському ралі. Мої гонки знімали на відео і викладували на Ютюб, таким чином мене помітив сам Євген Червоненко і взяв під свою опіку! Я став досить відомим в області. Від дівчат не було відбою! Проблема сексу пропала, про те справжніх почуттів не докого не відчував.
Так сталося що в моє авто потрапила Юля, моє перше кохання. Вона намагалась зі мною фліртувати, "строила глазки" і так далі. Раптом в мене виникла думка "А чи не помститися мені їй за те що вона причинила мені в дитинстві?". Ну і завертілось! Спочатку дозволив їй себе звабити, потім я мав її в себе закохати! Квіти, кіно, романтичні поїздки, швидкість, моє авто та популярність зробили своє діло, день весілля був назначений! Загс, довгий білий лімузин, гості, квіти, хтось щось говорить за обручкі, вона з шикарною зачіскою і просто неземною весільною сукнею яка облягає її шикарне тіло і я, високий брюнет з широкими плечима та в дорогому костюмі. І ось вона, та мить коли питають чи згодні, після її відповіді, коли настала моя черга відповідати...
Я тримаючи її руки дивився в її очі, в яких було видно що вона до нестями в мене закохана, я згадував дитинство. Як вперше її побачив, як намагався добитися її уваги, як з мене глузували друзі після всіх моїх невдач. І ось вона тут, в весільній сукні, згодна зі мною хоч на край світу! Я відпускаю її руки, набираю повні легені повітря і на весь зал, щоб всі почули, кажу "Ні!" Жвавим крокаом виходжу з приміщення, сідаю в своє авто і їду геть!
На другий день Юля потрапила в лікарню, вона порізала собі вени, добре що її вчасно знайшли!

Далі буде...

Краще шкодувати за тим, що зробив,

Аніж за тим – чого НЕ ЗРОБИВ!

(народна мудрість)

Я бачив дивний сон,

Немов мені відкрилась

Твоїх очей безмежна глибина…

Губами ти мене спокусливо пестила

І ми кохались, випивши вина…

Я цілував і пестив твоє лоно

Я випив сок із нього весь, до дна

Ти мене ніжно-ніжно цілувала

Твоїх сосків дзвеніла твердизна

Волосся твоє пахло різнотрав’ям

І постілі невинна білизна

до себе знов і знову нас манила

Час зупинився, ніжна тишина світ огорнула…

Лише душі струна  твоя й моя

схвильовано і в унісон бриніла

І було все так світло й загадково

Я з юності так палко не кохавсь…

І я прокинувся, на що я сподівавсь?

Чого чекав? Чи сон то був? Чи яв?

То увісні виходять душі наші на гулянку

І повертаються щасливі спозаранку

Зробивши те чого не робим ми

І сміючись над дивними людьми

Котрі свої найкращі роки

Марнують на непотріб, чвари, склоки

І тратять час їм даний на кохання,

Щоб кудись бігти, сумніватись зрання

Не думаючи що минуть роки

Й залишаться лиш спогади й думки…

Про те що міг, та так і не зробив

Згадати нічого – тоді навіщо жив?