хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «майдан»

Стоило ли?.. или Мнение активиста Майдана два года спустя (2)

   

  

   Я часто слышу этот вопрос от ребят на фронте. И знаю ответ: 100% стоило.
На Майдане было две категории людей: одних не устраивала сама система, а других то, что в этой системе не было их. Первые, свалив Януковича, остановились - у них не было готового плана дальнейших действий. Зато вторые великолепно воспользовались результатами революции. В итоге, как только пахан свалил, эти вторые, поднаторевшие в подковерных политических играх, сразу распределили министерские портфели и депутатские места, сохранив прежнюю систему. В этом проблема Майдана, и ее нужно обязательно решать. Но без крови, в рамках Конституции и закона.
(Алексей Мочанов, украинский автогонщик, волонтер)

Стоило ли?.. или Мнение активиста Майдана два года спустя ...

 

 

     У нас был выбор не между плохим и хорошим, а между плохим и ужасным. Поэтому все равно стоило тогда выходить на Майдан. Если бы мы тогда не выстояли, сейчас превратились бы в придаток России, Янукович был готов всю страну положить под пяту Путина.
     На самом деле, майданы начинаются не на Крещатике или Европейской площади, а в Администрации президента. Я бы очень не хотел, чтобы действия вражеских агентов и глупость нашей нынешней власти спровоцировали третий Майдан. Устраивать революцию во время войны - играть на руку России. Большинство вменяемых людей это понимают.
(Сергей Поярков, украинский художник, активист Автомайдана)

Виноват ли Майдан? или Одно из популярных утверждений ватников -

 

... - "во всем виноват Майдан". Мол, если бы не было Майдана, то не началась бы и война в Донбассе. Т.е., из цепи исторических событий вырываются два звена "Майдан" и "Война в Донбассе" в качестве доказательства того, что второе вытекало из первого. При этом сторонники концепции "Виноват Майдан" не хотят понимать, что и сам Майдан тоже начался не на пустом месте. Почему вообще жители Донбасса считают Майдан злом?

     В последнее время в Донбассе главным врагом после Украины считается Сергей Курченко. Он де виноват в плохой жизни в Донбассе, в нехватке бензина в Донецке, в закрытии Харцызского завода... В Донецке появились листовки - "Розыскивается опасный преступник Сергей Курченко".
     Но погодите, а против кого был Майдан? И против Курченко тоже! Ведь это олигарх Семьи, личный кошелек Януковича. Когда Майдан победил, и Янукович убежал из Украины, вслед за ним драпанул и Курченко. Почему же в Донецке кричали, что Янукович легитимный президент, а листовки вещают про "опасного преступника" Курченко? Почему тогда не поддержали Майдан, чтобы этого "опасного преступника" выгнать? Почему вместо того, чтобы радоваться краху преступного режима, частью которого был Курченко, жители Донецка требовали реставрации этого режима? В чем тогда "виноват Майдан", если он боролся против преступников?
(Денис Казанский, журналист, блогер)

Аваков бросает вызов Порошенко?

Аваков бросает вызов Порошенко? Министр МВД против Слобожанщины и программы Президента. ВИДЕО

Журналисты главного аваковского пропагандистского ресурса «ГлАВНОе» пишут публичный донос в СБУ и обращаются к незаконному вооруженному формированию «Правый сектор» с просьбой разогнать мероприятие, проводимое в рамках президентской программы по децентрализации власти.
Вниманию СБУ и "Правого сектора": Александровская снова устраивает "сепаратистский шабаш" (фото) – такой публичный донос и призыв к расправе публикует «ГлАВНОе» в ответ на приглашение журналистов осветить пресс-конференцию «Об особом регионе развития «Слобожанщина» и правовых основах создания на Харьковщине льготного режима для инвестиционной деятельности».

Боевики Правого Сектора совершают преступление, врываясь и срывая Молодежный форум на котором Общественный Совет «Слобожанщина» обсуждает подготовленный законопроект, но в результате остаются безнаказанными, о статье 170 Уголовного Кодекса никто не вспоминает. Наоборот - прокуратура области шьет дело пострадавшим организаторам Форума по статье 110 УК, то есть «о нарушении территориальной целостности и неприкосновенности Украины».


Правовой правый беспредел захлестнул Украину – настоящие преступники становятся героями и диктуют свое своеволие Президенту. Банда Джемилева и Чубарова объявляет блокаду Крыма, совершает диверсионные акты, взрывая ЛЭП, и ставит Украину на грань техногенной катастрофы. «Активисты» Евромайдана и боевики нацбатов, тербатов и карбатов взяли на себя функции штурмовых отрядов – безнаказанно сносятся памятники, захватываются предприятия, административные здания и учреждения, разгоняются уже не только акции оппозиции, но и собрания профсоюзов, партий и общественных организаций. При этом СИЗО и тюрьмы Украины переполнены политзаключенными, люди, позволяющие себе критику режима, могут оказаться за решеткой даже за посты в соцсетях. И это не преувеличениедостаточно для проверки зайти на официальный сайт СБУ, рапортующий об успехах в борьбе с «сепаратистами». При этом доказательства вины в уголовных производствах, как правило, отсутствуют, а практически любой процессуальный документ – подозрение, обвинительный акт можно демонстрировать правозащитникам, как юридически ничтожный, как приговор действующей «правоохранительной» и судебной системе Украины. Но самая страшная судьба у тех – кто исчезает бесследно, без официального задержания, подозрения и обвинения. Они могут оказаться в тайных тюрьмах и концлагерях без малейшей надежды на защиту.

Террор против граждан в стране победившего Евромайдана становится нормой, эпидемия стукачества и доносов захлестнула Украину.

Нынешний киевский режим, пришедший к власти насильственным путем, грубо попирает Конституцию и законы Украины, которые номинально еще существуют, но уже не действуют. То, что происходит сейчас на Украине – уже давно вышло за пределы конституционного и правового поля страны и международных норм.

Что это? Правовой беспредел излишне активных и ошалевших от безнаказанности «свидомих активистов» или осознанный симбиоз государственных органов насилия и  карателей-добровольцев?

Ответы на ОДНА РОДИНА:

http://odnarodyna.org/content/terror-protiv-grazhdan-stanovitsya-normoy

Поддержите журналистскую деятельность в политэмиграции.
СБЕРБАНК карта 4276 4000 3207 7571


Фільм про Майдан претендує на «Оскар»

Уперше в історії українська стрічка потрапила до шорт-листу номінації на “Оскар” за найкращий документальний фільм.


Війна як наслідок Євромайдану

Кіпіані: Війна є, певною мірою, наслідком подій на Майдані
19:00, сьогодні
Вахтанг Кіпіані
Вахтанг Кіпіані / Радіо "Свобода"

Друга річниця Майдану і відчутність наслідків революції. Вплив суспільства на політичні еліти. Міжнародна підтримка України і небезпека втратити її. Про все це і більше в ексклюзивному інтерв’ю з істориком та громадським діячем Вахтангом Кіпіані.

Майдан досі не реалізований

І сам Майдан, і, безумовно, його наслідки є важливою історичною подією нашої країни. І війна, яка є, певною мірою, наслідком подій на Майдані – це теж історія. І хоча не ми цього хотіли, ми маємо гідно це прожити.

Більша частина суспільства ще не готова розглядати це питання як історичне. Бо все, що закладалося в уявні результати Майдану — наразі не є реалізованим. Саме тому крики про зраду, скидання влади та третій Майдан цілком зрозумілі через відсутність докорінних змін, хоча особисто я їх не підтримую. До того ж більша частина суспільства зараз продовжує жити на Майдані. Тобто фізично вже ні, але фактично вони звіряють свої вчинки, політичні рішення, невдоволення соціально-економічною ситуацією в країні з ідеями Майдану. І через це виникає фраза "Не за те ми стояли на Майдані!"

...через двадцять років, коли який-небудь історик буде писати історію Майдану, він напише її максимально наближеною до реальності

Тому Майдан – це історія, яку ще не можна викласти в підручнику історії. Тобто можна зробити хронологію подій певної фази Майдану, і це робиться, але підводити риску ще зарано. Поки що ми можемо сказати, що є на шляху від фізичного перебування на Майдані до впровадження результатів Майдану. На сьогодні ми є в певних точках на високому рівні реалізації – наприклад, створення поліції так, як ми вимагали: сервісна служба для населення, яка не б’є громадянина, якщо він не порушує закон. Це вже відчутне досягнення. А в деяких питаннях ми на найнижчій точці. І, цілком можливо, що таких питань в сотні разів більше, аніж реалізованих. Тому я переконаний, що не знайдеться нормального історика, який зараз напише історію Майдану.

Коли ці риски можна буде підвести – сказати важко: можливо це буде буквально завтра, а можливо – через п’ять років.

Будь-яка подія має тисячі різних поглядів, але в цьому і є перевага демократичної країни, якою ми є. Тому корисно події обговорювати максимально: іноді задля розуміння фактів і реконструювання конкретних подій, іноді – задля того, щоб перевірити реакцію аудиторії на певне твердження чи тезу, а іноді тільки задля того, щоб щось згадати, що є важливим. До того ж, чим більше буде такого обговорення, і чим більше фактичної інформації встановлено і названо, тим більша вірогідність того, що через двадцять років, коли який-небудь історик буде писати історію Майдану, він напише її максимально наближеною до реальності.

Міжнародна підтримка не вічна

Здається, що Захід нас все ще підтримує, бо якби цього не було, то наша доля в протистоянні з Росією була б набагато трагічнішою, аніж є зараз. Ми втримали більшу частину територій, а тиск Заходу і пряма допомога нелетальною зброєю від США, Канади, Японії та інших країн допомогла нам стабілізувати ситуацію. До того ж певним показником є те, що вже в другій половині 2016 року нам обіцяють безвізовий режим. Тобто перспективу від нас ніхто не забирає. У цьому сенсі мене більше бентежать недоліки самої української влади, яка чогось не робить, яка грається в популізм, яка не хоче реалізовувати нами ж взяті обіцянки чи гарантії щодо прийняття певних законопроектів. Мені здається, що у разі коли ми не отримаємо певної допомоги, то проблема в Києві, а не в західних партнерах.

Тобто може бути так, що ми будемо відтягувати, то може наступити момент, коли знов звернемося по допомогу, а її вже не нададуть

Звичайно, що терпець ні в кого не є безкінечним, і чим довше Україна буде перевіряти терпець Заходу, тим більше шансів втратить. Просто треба розуміти, що західні уряди не є відірваними від власних суспільств. І у разі зміни політичної картини в якій-небудь з країн, може змінитися і політична лояльність цієї країни по відношенню до України, навіть якщо сьогодні вони нас підтримують. Тобто може бути так, що ми будемо відтягувати, то може наступити момент, коли знов звернемося по допомогу, а її вже не нададуть, бо змінилася політична ситуація в самій країні. Яскравий приклад з Польщею – очевидно, що президентство Коморовського було набагато більш схильним допомагати Україні, аніж президентство Дуди. Тобто ми, на щастя, не бачимо негативних кроків у нашому напрямку, але маємо зауважити, що позитивних кроків стало набагато менше. Відповідно тут ми вже упустили цей момент. І так може бути будь-де.

Країни, які підтримали асоціацію з ЄС, зробили нам величезний комплімент

Ми можемо бачити зараз, що всі країни, які підтримали асоціацію з ЄС, зробили нам величезний комплімент, бо, зрештою, ми донедавна самі в середині країни не могли визначитися з тим, у якому напрямку нам рухатися. Тобто проблема була не в Брюсселі і не в тому, що вони не давали нам чітких сигналів, а втому, що в Донецьку, Луганську, Харкові та багатьох інших містах не було навіть 50% людей, які бажали б бачити нашу країну у складі ЄС.

Голосуємо за популістів

...всі кажуть, що хочуть чогось хорошого, а на виборах голосують за популістів

До того ж суспільство має впливати на політиків і казати про те, чого воно хоче. Але, направду, через слабкість громадянських інституцій це дивно і нелінійно виглядає: тобто всі кажуть, що хочуть чогось хорошого, а на виборах голосують за популістів, які це хороше відтерміновують. Тому самі громадяни часом заважають цьому руху, бо вони хочуть мати дорогу, а не правило: побудуйте мені дорогу, а не називайте мені купу правил. Тобто у нас влада і суспільство несуть цю відповідальність гальмування шляху до ЄС порівну 50/50.

Єдине, чого мені дуже хочеться, щоб наші еліти могли домовлятися між собою, навіть кулуарно, про те, що навіть якщо громадяни сьогодні ще не готові сформулювати свої європейські перспективи, то ми, еліти, влада, інтелектуали, професура, журналісти, ми розуміємо, що європейський вибір для нас безальтернативний. І ми мусимо розвертати суспільство у потрібному напрямку навіть попри волю самого суспільства. Такого в українській політиці немає. Для прикладу у Грузії це було – грузинське суспільство ще не усвідомлювало, що воно хоче бути європейським, а грузинський уряд на чолі з Саакашвілі це усвідомлювали і вони розвертали корабель. І це зробили максимально ефективно – люди побачили зміну правил, їх ці правила влаштували і вони пристосувалися.

Ще одним успішним прикладом можна назвати Польщу, бо 25 років тому у Польщі не було нічого, але за цей час вони побудували нормально працюючу демократію, дуже стабільну економіку. Західна Україна досить схожа на Польщу по своєму менталітету, тому ми могли б переймати їхній досвід. Але це вже проблема еліт, які не хочуть цей досвід у різних питаннях (децентралізація, будівництво правоохоронної системи, тощо) вивчати і запроваджувати. До того ж саме у Польщі це було спільне рішення з обрання напрямку як суспільства, так і еліт.

Варто розуміти, що і в українського суспільства, і в наших еліт є всі можливості, є чудові приклади інших країн, є сприяння Заходу для того, щоб змінити ситуацію на краще і рухатись в правильному напрямку.

Автор: Вероніка МіроноваДжерело: Телеканал новин "24"