242,2 тис. громадян України в'їхали до РФ у першому півріччі 2018 року із приватним візитом, 238,7 тис. - на роботу, 12,6 тис. - для навчання та 16,6 тис. - із метою туризму, йдеться в статистичних відомостях щодо міграційної ситуації Міністерства внутрішніх справ РФ.

У січні-червні РФ поставила на міграційний облік 858 тис. 162 громадянина України, з них 86 тис. 108 осіб зареєстровано за місцем проживання та 772 тис. 054 осіб - поставлено на облік за місцем перебування.

Зазначається, що 536 тис. 930 осіб поставлено на облік за місцем перебування первинно. Із них 242 тис. 216 українців в'їхали до РФ із приватним візитом, 238 тис. 655 - на роботу, 12 тис. 627 - для навчання, 16 тис. 647 - для туризму та 26 тис. 785 українців із інших причин.

Водночас за той самий період РФ зняла 523 тис. 56 українців із міграційного обліку.

Як повідомлялося, в січні-березні 2018 року 109,4 тис. громадян України в'їхали до РФ із приватним візитом, ще 105,7 тис. - на роботу, 7,2 тис. - для навчання та 6,1 тис. - із метою туризму.

Протягом 2017 року 503,3 тис. українців в'їхали до РФ на роботу, 485,1 тис. - з приватним візитом, 42,9 тис. - із метою туризму та 28,1 тис. - для навчання.

https://ua.interfax.com.ua/news/general/522184.html

Незважаючи на демонстрацію сили президентом РФ Володимиром Путіним, його влада починає застарівати. Росія зіткнулася з небезпечним протестним рухом проти системи Путіна, і він відповів жорстокими репресіями і бадьорими публічними виступами. Послання Кремля прозоре: Путін – сильний лідер і людина з народу. Але ця байка, як і патріотизм, викликаний анексією Криму, починають втрачати новизну, і розплата може замаячити на горизонті. Про це йдеться в матеріалі американської розвідувально-аналітичної компанії Stratfor, який є в розпорядженні "Апострофа".

Ще до приходу до влади Володимир Путін і його еліти формували історію російського лідера. Згідно з їхньою версією, під час президентства Бориса Єльцина Путін вивів державу з хаосу, відсунувши подалі групу непокірних політиків. Будучи главою Федеральної служби безпеки (ФСБ), а потім і прем'єр-міністром, Путін осадив норовливі регіони, за допомогою військ придушив заколот на Кавказі. Пересівши в президентське крісло в 2000 році, він консолідував владу, витіснивши незгодних олігархів і повернувши державі стратегічні й прибуткові активи. Путін почав перебудовувати та реорганізовувати військові служби та служби безпеки, перетворюючи їх на ключові інструменти. Він очистив політичну систему від нелояльних партій і політиків. У цілому під час першого президентства Путіна Росія стала більш сильною і стабільною країною, і повага до нього з боку людей росла. Послання Кремля було зрозумілим: Путін врятував Росію.

Спираючись на створену ним систему і підтримку переважної більшості людей, Путін став грати російськими м'язами на міжнародному рівні. У 2006 році він припинив (тимчасово, - "Апостроф") енергопостачання України і Європи. У 2007 році Путін виступив з агресивною промовою на Мюнхенській конференції з безпеки в Німеччині, засудивши глобальне панування США і їх "надмірне застосування сили". Незабаром Росія вийшла з Договору про звичайні збройні сили в Європі, а наступного року РФ вторглася в Грузію. Кремль давав сигнал, що Путін відновив міць і положення Росії в світі.

Але повернення Росії на глобальну арену зустріло сильний опір з боку Заходу і багатьох колишніх радянських держав. Захід протидіяв, втручаючись в російські справи; в Україні спалахнули протести і конфлікти; Сполучені Штати і Європейський союз ввели санкції; НАТО розгорнуло свої сили біля кордонів Росії. Кремль відповів націоналістичною і патріотичною риторикою, що згуртувала росіян навколо Путіна, який представлявся захисником батьківщини. Цей патріотизм досяг найвищого ступеня під час анексії Росією українського Криму.

Зараз цей посил починає валитися, оскільки Кремль і Путін зіткнулися з безліччю криз. Захід зробив ставку на економічний тиск, і Росія впала в рецесію через низькі ціни на нафту. Російські еліти вважають, що вони втрачають гроші й мають менше можливостей для помітного споживання. Зменшення "пирога" спричинило боротьбу за владу, гроші і активи, що створило для Путіна небезпечну ситуацію, адже серед своїх вірнопідданих він вибирає того, хто досяг успіху або вижив. Російського народу рецесія торкнулася більше, ніж держави і її еліти. Безробіття, невиплата зарплат зростають, як і рівень бідності. Після відповідних російських санкцій вартість продуктів різко зросла. Більшість середньостатистичних і малозабезпечених росіян витрачають половину своїх доходів на харчування.

Під час попередніх економічних і соціальних криз за Путіна Кремль закликав країну згадати безлад 1990-х років часів Єльцина – лякаючу для росіян перспективу – і побачити, що остання криза була не такою вже поганою. Але меседж міг вичерпати себе, оскільки в Росії відбулася зміна поколінь. Близько чверті росіян народилися після розпаду Радянського Союзу, і ті, хто зараз в підлітковому віці або кому лише недавно перевалило за 20, знають лише Путіна як свого лідера. Спогади про хаос 1990-х років і ідея про Путіна як спасителя починають танути.

У той час, як старий наратив здається порожнім значній частині цього нового покоління, більшість молодих людей не є антипутінськими або дико ліберальними, але вони хочуть мати різноманітну політичну систему.

Лідер опозиції Олексій Навальний скористався зростаючим рухом незадоволеної молоді завдяки своєму меседжу про боротьбу з корупцією, яка має включати реформування політичних структур, очищення уряду, забезпечення економічної підтримки і легітимність виборчої системи. Навальний створює платформу для того, щоб повести за собою нове покоління, десятки тисяч представників якого приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії. Більшість демонстрантів були молодими людьми. Їх розворушили соціальні мережі, які Кремль з усіх сил намагався контролювати.

Десятки тисяч людей приєдналися до протестів 12 червня в 150 містах Росії Фото: Євген Фельдман для проекту "Це Навальний"

Реакція Кремля на зростаючий опір була подвійною. По-перше, вона стала креативною за рахунок публічного іміджу Путіна. Сприйняття російського президента в останні тижні вміло розгорнули не тільки для росіян, але й для всього світу. По-друге, Кремль вхопився за владу мертвою хваткою.

Для цього Путін продовжує переводити керівництво Росією в глибоко самодержавну модель, залежну від його особистої влади. Він створив свою власну гвардію з 400 тис. надлояльних солдатів (Національну гвардію Росії, – "Апостроф"), які йому безпосередньо підпорядковані. Держдума РФ ухвалила драконівські закони, які розглядають дисидентів як терористів і значною мірою регулюють соціальні медіа та комунікації. Путін позбувся деяких представників найвпливовіших еліт в Кремлі. Майже тисячу осіб затримали в Москві і Санкт-Петербурзі під час нещодавніх протестів. Росія також не відмовляється від свого напруженого протистояння з Заходом. Кремль, як і раніше, підтримує військове втручання в Сирії і Україні, нарощує збройні сили вздовж своїх кордонів, продовжує поширювати пропаганду та дезінформацію і псує переговори з таких гарячих питань, як Північна Корея.

Одночасно Путін почав незвичайний рекламний тур за кілька місяців до того, як він піде на переобрання, намагаючись сформувати більш позитивну і правдоподібну думку про себе. 10 травня він запросив західних журналістів подивитися, як грає в хокей на льоду. Перед цим він дав несподіване й незвичайне інтерв'ю CBS News, сміючись над звинуваченнями у втручанні у вибори в США та участю у звільненні директора ФБР Джеймса Комі. У цей час міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров і посол РФ в США Сергій Кисляк зустрічалися з американським президентом Дональдом Трампом у Білому домі, незважаючи на шквал звинувачень у втручанні Росії в американські вибори. Російські дипломати випромінювали тепло і посміхалися. Крім того, схоже, що єдиним фотографом в кімнаті був співробітник російських державних ЗМІ, так що Росія могла сформувати сприйняття тієї зустрічі.

Путін запросив західних журналістів подивитися, як він грає в хокей на льоду Фото: kremlin.ru

Путінський медіа-тур для Заходу продовжився за кілька тижнів. Путін на початку червня дав інтерв'ю журналістці NBC Мегин Келлі на полях найбільшого в Росії економічного форуму в Санкт-Петербурзі. Багатьом Путін здався чарівним, коли викладав причини, із яких Росія нібито не є тим злом, яким її малює американська преса.

Але найбільш значною подією став документальний фільм у чотирьох частинах американського режисера Олівера Стоуна, який за більш ніж три роки провів з Путіним кілька інтерв'ю. "Інтерв'ю Путіна" стали рідкісною можливістю зазирнути під путінські покрови. Як правило, його особисте і професійне життя залишаються за кадром, за винятком тих рідкісних випадків, коли висвітлення організовано самим Путіним. Стоун мав близький доступ до Путіна, хоча і на умовах президента. Путін спритно переказав історію холодної війни з точки зору Москви, побіжно натякаючи на агресію США проти СРСР. Говорячи про Сполучені Штати, він використовував слово "партнер", демонструючи бажання Москви працювати з Вашингтоном, який того не хоче.

Об'єднуючи образ сильного лідера з чаруючим і відкритим посилом, Путін прагне продовжити життя своєї адміністрації. Він не готовий найближчим часом відмовитися від влади, і у нього немає плану щодо наступності влади в осяжній перспективі. Подвійний меседж залишає Кремлю простір для маневру, щоб змінити тактику, коли це буде необхідно. Кремль не сліпий, він бачить виклики, що виникають навколо нього: зміну поколінь, зростаючий протестний рух, боротьбу між кремлівською елітою, застійну економіку і західний тиск.

Росія зіткнулася з аналогічними проблемами в 1905 році за царя Миколи II і в епоху генерального секретаря Леоніда Брежнєва у 1964-1982 роках. Обидва режими трималися у владі протягом десятиліття після їх криз, коливаючись між репресіями і поступками. Але в обох випадках у Москви не вистачало опцій, вона запускала реформи, які порушували систему. Наразі проблем недостатньо, щоб зламати путінську адміністрацію, але назріває буря.

ПОЛ ГОБЛ – американський політолог, який спеціалізується на Росії, етнічних і національних питаннях в країнах пострадянського простору. У минулому він був спеціальним радником Держдепартаменту США з національних проблем Радянського Союзу і країн Балтії, займав високі посади в Radio Free Europe/Radio Liberty та Voice of America.

У першій частині інтерв'ю "Апострофу" американський фахівець розповів про роль мовного чинника в російській агресії щодо України, путінську політику відродження СРСР, найбільший страх президента РФ і американську зброю для України.

- Колись ви визнали важливим спостереження Андрія Ілларіонова, який примітив, що ще в 2004 році Володимир Путін, на той час вже чотири роки як президент Росії, практично перестав говорити "в Україні", натомість використовуючи прийменник "на", у тому числі в офіційних документах. Наскільки важливу роль у кремлівській стратегії щодо України мав і має лінгвістичний фактор?

- Я думаю, Росія завжди буде турбуватися з приводу фактору мови. Російська мова – це не одна мова, а багато. Українська досить схожа на російську і тому має потенціал розділити ці різні російські мови. Володимир Путін, як і більшість росіян, не може повірити, що російський народ не єдиний і що російська мова – не єдина річ. Російська, якою говорять у Москві, – це не та російська, якою говорять в Новосибірську. І тому українська, будучи спорідненою мовою, має потенціал роз'єднати їх.

Я завжди думав, що підхід пана Путіна стосовно України відображає його глибинне відчуття незахищеності природи російського народу і російської мови. Тому очевидно, що він (фактор мови, – "Апостроф") має і завжди буде мати для нього виняткову важливість. Найбільший страх пана Путіна – це поява ще однієї країни, де основною мовою буде російська. Він не може примиритися з думкою, що десь може бути країна, де розмовляють російською, але це не частина Росії. Він не розуміє, що в сучасному світі є багато країн, які говорять тими самими мовами, що й інші країни, але це не робить їх такими ж. Путін живе з дуже старомодним баченням світу. Я вважаю, воно весь час показує свою хибність.

Ще одна пов'язана з цим думка: багато людей в сусідніх з Росією країнах боялися, що, якщо їх мови програють, поступляться в деяких сферах використання російській мові, це неминуче означатиме, що вони програли свою національну ідентичність. Для деяких це може бути правдою. Але в багатьох випадках вивчення мови імперії робить людей більш націоналістично налаштованими, більш готовими відокремитися від неї, ніж в протилежному випадку. Випадки з ірландцями та індійцями – типові.

- На вашу думку, Росія зважилася б напасти на Україну, якби б не мовне питання в Україні?

- Думаю, Україні слід було би популяризувати українську, але не турбуватися так, як деякі це роблять, наявністю і використанням російської. Не через нервозність Росії, а скоріше тому, що українці, я думаю, з часом будуть, як і багато хто в світі, говорити декількома мовами, а не однією. І це посилить їхню національну ідентичність, а не послабить.

Я переконаний, що українська мова виживе і буде процвітати. І в той же час я переконаний, що вона – не єдине, на чому ґрунтується українська нація. Важливо розуміти: навіть якби і було можливо – а я цього не можу собі уявити – що всі українці перестануть розмовляти українською і заговорять російською, це не зробить їх неукраїнцями, це не зробить їх росіянами. Це зробить їх українцями, що розмовляють російською. Певною мірою це, звичайно, буде викликом для українців у тому, як вони бачать себе. Але ще більш серйозним викликом це буде для росіян на кшталт пана Путіна.

- Націоналізм для України зараз – правильний або помилковий шлях боротьби з Росією?

- Думаю, здоровий націоналізм корисний для всіх народів. Вважаю, що кожен народ повинен пишатися своїм національним шляхом, національними ідеями. Думаю, помилка використовувати слово "націоналізм" як негативний термін, а не нормальний стан людини. Мені здається, що шлях до співпраці полягає в гордості за свій народ і визнанні права інших поважати свій.

Український націоналізм спотворений тим фактом, що він протягом більш ніж 300 років був проти російського націоналізму, який хотів його [український націоналізм] знищити. Якщо б росіяни пишалися своєю нацією і визнавали, що всі народи можуть пишатися своїми, не було би проблем. Впевнений, що відродження української ідентичності та відданість національним цінностям абсолютно необхідні для майбутнього України.

Пол Гобл впевнений, що відродження української ідентичності абсолютно необхідно для майбутнього України Фото: УНІАН

- Як ви думаєте, коли у Путіна зародилася ідея агресії в Україні – анексії Криму і війни на Донбасі? Чи була друга спонтанним рішенням?

- Думаю, Володимир Путін хотів відродити Радянський Союз, починаючи з 1991 року. Припускаю, що він так ніколи і не прийняв те, що залишилося після розпаду СРСР. Те, що ми бачимо в Криму і на Донбасі, є прямим наслідком цього. Озираючись на заморожені конфлікти і потім на військову діяльність росіян щодо забезпечення незалежності Південної Осетії і Абхазії від Грузії, хоча вона ніким серйозно і не визнана, – я думаю, пан Путін продовжить працювати в цьому напрямку. Мені здається, він прирікає себе на поразку. Але думаю, що він не бачить ніякого іншого шляху вперед.

Одна з великих проблем пана Путіна – не тільки для нього самого, але і для всіх – це те, що у нього немає ніякого бачення майбутнього: він має лише бачення минулого. І він не може з успіхом затягнути свою країну і решту світу в це минуле. Він ризикує закінчити тим, що знищить себе і свою країну під час цього процесу.

- Москва може бути задоволена нинішньою ситуацією на Донбасі?

- Думаю, що російське керівництво буде задоволене цією ситуацією лише до тих пір, поки вона не покращиться. Мені здається, що становище на Донбасі для Росії значно менш стійке, ніж багато хто думає. Вважаю, що рішення пана Путіна знищити заводи [на Донбасі], в швидкому порядку надавати російське громадянство будь-яким етнічним українцям на Донбасі, які про нього попросять, відображає той факт, що пан Путін не може дозволити південноосетинське рішення для Донбасу, хоча, я припускаю, він думав, що може. Думаю, він вважає, що для нього набагато ефективніше мати заморожений конфлікт або такий, за якого в Україні буде група людей, яких українському уряду буде дуже-дуже складно інтегрувати.

- Які шанси, що Київ не зможе протистояти російському сценарію?

- Українські кордони, міжнародно визнані в 1991 році, повинні бути відновлені. Те, що російський уряд зробив, незаконно анексувавши Крим і незаконно вторгнувшись на Донбас, потрібно повернути назад. На жаль, з часом зробити це буде все важче. Тому що чим довше російський уряд там, тим більше можливостей він буде мати на те, щоб шкодити соціальному розвитку, і тим важче буде Україні й українцям повернути те, що належить їм за правом.

Але вкрай важливо розуміти: те, що ми бачимо, – це акт російської агресії. Що це не внутрішня проблема, не те, що існувало раніше, у що Росія просто втрутилася, щоб допомогти. Це акт агресії, перекидання військ через кордон, створення в обох місцях бутафорського режиму і потім поставленого світу та Києву питання: "А що ви можете з цим зробити?" Що світ може зробити і чим Україна має бути задоволена, так це міжнародна підтримка, спрямована на те, щоб виправити те, що пан Путін намагається зробити.

- Напевно, в Києві зараз сподіваються на більш активну роль Вашингтона у мирному врегулюванні на Донбасі. Після призначення Курта Волкера спеціальним представником Державного департаменту щодо конфлікту в Україні США готові брати на себе таку роль?

- Будемо сподіватися, що посол Волкер буде здатний відігравати більш значущу роль у досягненні спільних цілей Вашингтона і Києва, які полягають у тому, щоб переламати російську агресію, що почалася в 2014 році.

- Подейкують, що США незабаром можуть надати Україні летальну зброю оборонного типу. Як ви оцінюєте шанси?

- Потенційно, якщо цей конфлікт буде тривати і далі, буде більше бажання надати летальну зброю Україні. Очевидно, ніхто не хоче провокувати конфлікт. Але дві речі безперечні. По-перше, ніхто не буде сидіти мовчки і спостерігати за цією російською агресією вічно. І, по-друге, Володимир Путін не буде правити вічно. У якийсь момент з'явиться новий російський уряд. І я вважаю, що посилення України, щоб вона змогла повернути свої території, буде обов'язком Заходу.

Американське військове командування готове передати Україні летальну зброю Фото: U.S. Army

- Зараз, після втручання Москви в американські вибори, для більшості конгресменів США принципово ввести нові санкції проти Росії. Законопроект застряг в Палаті представників. Чи буде він ухвалений? І наскільки болючий він для Росії?

- Пан Путін втрутився в американські вибори з тієї ж причини, що і в британське голосування за Brexit, ситуацію в Німеччині, Франції та в Україні. Як лідер слабкої держави, що меркне. Його найбільша надія досягти успіху і досягти своїх цілей полягає в тому, щоб сіяти хаос у такій кількості місць, у якій тільки можливо. Багато хто не зрозумів, що він намагався зробити у випадку з американськими виборами. Це була не стільки спроба привести до влади ту чи іншу людину... Думаю, в Москві достатньо тих, хто розуміє і хто б сказав Путіну, навіть якщо сам він не розуміє, що контроль над однією людиною, навіть якщо це президент, не гарантує напрямок американської політики.

Але при цьому нам необхідно пам'ятати, що пан Путін хотів зробити становище хаотичним. Тому що в метушливій ситуації люди готові йти на високі ризики, як, безсумнівно, готовий і пан Путін. У таких умовах легше просувати свої інтереси, ніж у стабільному і керованому правилами світі.

Другу частину інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом

Російська сторона оприлюднила проект Договору між РФ та США щодо гарантій безпеки та проект Угоди про заходи забезпечення безпеки РФ та держав членів НАТО. Можна припустити, що ці два документи у свій час увійдуть до підручників політології як приклад ідеологічного інструментарію гібридної війни. Це своєрідний ультиматум з "паралельного російського світу", створеного "державою-цивілізацією", де застосовні загальноприйняті норми та міжнародне право і діє звичайна логіка.

Ці "пропозиції" Заходу неможливо оцінювати як миротворчу ініціативу або жест доброї волі (якщо таке взагалі стосується кремлівської політики) — це шантаж, присмачений лицемірством і підкріплений концентрацією російських військ на українському кордоні.

Російські проекти у бік колективного Заходу мають багатоцільове призначення. Одна мета — вбити клин між США та його союзниками по НАТО, запустивши діалог двох держав, які вирішують долю світу і прокладають "червоні лінії" на європейському континенті.

Інша — домогтися дискредитації НАТО та фактичного дезавуювання Вашингтонського договору. Третя — зупинити вестернізацію України, Грузії та Молдови та загнати їх у зону "привілейованих інтересів" Росії. Четверта — підняти ставки. Тобто, висуваючи свідомо неприйнятні вимоги, скомбіновані з гарними пасажами щодо неприпустимості воєнного конфлікту, Кремль уже готовий кричати про те, що його мирні ініціативи відкинуті підступним Заходом. Тому Росія залишає за собою право захищати свою безпеку всіма способами... І ця теза вже використовується російською пропагандою.

Звідси випливає п'ята "внутрішня" мета — подальша демонізація Заходу та згуртування росіян навколо влади у країні-фортеці, навколо якої лише зовнішні вороги. Причому це і привід для посилення боротьби із внутрішніми іноагентами на кшталт "Меморіалу", "Нової газети" чи "Дощу". І ця "внутрішня" мета для Кремля — пріоритетна, бо на Старій площі та на Луб'янці НАТОвська загроза сприймається радше як сконструйований ідеологічний символ, вигідна "лякалка", аніж реальна загроза.

Якщо вдаватися до суті запропонованих Росією проектів, то відчуття сигналів з паралельного світу посилюється. Російська сторона у преамбулі пропозицій до США та НАТО посилається на міжнародні документи, якими знехтувала і які сама порушила — від Гельсінського заключного акту до Статуту ООН (сюди ж додати і Будапештський меморандум, і Великий договір з Україною та ін.). Більше того, варто згадати про нову російську Конституцію, а саме про оновлену статтю 79, яка фіксує пріоритет внутрішніх норм над міжнародними правилами та домовленостями.

Вочевидь, головне значення цих проектів полягає в тому, щоб видавити Захід із зони "привілейованих інтересів" Кремля — це Україна, Молдова, Грузія, Закавказзя та Центральна Азія. Тобто створити своєрідну "російську резервацію", куди США та НАТО ходу немає. Відповідно до російських пропозицій НАТО та США зобов'язуються виключити подальше розширення Альянсу за рахунок колишніх республік колишнього СРСР. Країна-агресор, яка окупувала Крим, частину Донбасу, Південну Осетію, Абхазію, Придністров'я пропонує країнам Альянсу "відмовитися від будь-якої військової діяльності на території України, а також інших держав Східної Європи…".

Якщо дотримуватися цієї логіки, то Україні як об'єкту таких ось "домовленостей" доведеться відкоригувати свою Конституцію, Стратегію про зовнішньополітичну діяльність та національну безпеку та низку інших базових документів, дезавуювати пакет домовленостей з НАТО та США (в т.ч. оновлену Хартію про стратегічне партнерство) ), викреслити другий розділ Угоди про асоціацію з ЄС тощо. і т.п.

У найзагальнішому вигляді надзавдання російських пропозицій Заходу — створення умов реалізації мрії Путіна про збирання земель і відродження СРСР-2.

Що робити в такій ситуації? США та НАТО декларують готовність до діалогу з Москвою і будуть змушені відреагувати. І ця реакція має бути солідарною, сильною і мати протверезний ефект для Кремля. Власне кажучи, для України ситуація, що склалася, — це і реальна загроза російській інтервенції, і вікно можливостей для прискорення прозахідної інтеграції. Принаймні колективному Заходу доведеться ухвалювати стратегічні рішення на українському напрямі.

Фактически война уже идёт, правда пока и славу богу в медийном плане. Меня поражает, что некоторым украинским клоунам вообще дают возможность высказываться на российских площадках. Они называют себя журналистами, но это категорически не так, это даже не пропагандисты, а агенты влияния, с которыми нужно общаться через бинокли или прицелы. Они несут в наших эфирах выгодную им антироссийскую пургу, но, кто нам даст возможность высказать на Украине всё, что мы думаем о ситуации. Вы можете представить, чтобы меня, Горного, пустили в украинский федеральный эфир подискутировать с этими демонами грядущей, по их мнению, войны? Такое просто невозможно. 

Уверен, что с Украиной надо завязывать и жёстко, в противном случае эта гибридная раскачка ситуации приведёт к ещё большим проблемам. Владимир Путин довольно чётко обозначил риски и угрозы нашей стране от военного сотрудничества Украины и НАТО, и это он мягко выразился. Президент имеет ангельское терпение и крайне осторожен в выражениях. 

Как по мне, так жёсткий амбарный замок на границе с Украиной и, жёсткий визовый режим. В Крыму надо чётко и без всяких люфтов запретить украинские паспорта. Хочется украинский паспорт – пожалуйста сдайте российский и чётко обозначьтесь. Я понимаю, что некоторым паспорта нужны для поездок на Украину, но идёт война, Украина нам не дружеское государство в данный момент, а те, кто владеет украинскими паспортами — это граждане Украины со всеми вытекающими обязательствами и последствиями. 

Тема Украины в российском медиаполе стала перебивать тему ковида, и рано или поздно будет развязка. Какая? Украине, как и Зеленскому выгодно нагнетание ситуации, они будут требовать от своих западных кураторов обострения ситуации, но головой там ребята не думают. На телевизорах они бодро рассуждают о войне, о том, шо они готовы побряцать оружием, но сунь этих рассуждальщиков под приходы и им потребуется сразу по паре памперсов 7XL EXTRA. 

Война страшная штука, я её видел на Донбассе, и сколько Порошенко, и компания принесли горя не только жителям ЛНР и ДНР, но и своим украинцам. А им всё мало…

Уважаемый Владимир Владимирович, нам надо жёстче, хватит заигрываний, хватит терпеть, нужно зарвавшегося соседа посадить чётко на крепкое место и попросить, чтобы он прекратил свои бредовые идеи о войне.

Тем временем в Крыму шуруют перевёртыши, ураганят, жрут наш российский бюджет и им всё мало. Сажать и ещё раз сажать, хватит терпеть это безобразие. Крым уже стал лидером по пасадкам этих жуликов-перевёртышей, которые в голове всё ещё держат Украину.

Шо, разве не так? Читайте больше и пишите мне Здесь! Пустые и левые страницы в мусор, сразу.

А. Горный