Все, минула "моя" доба. Вчора був мій день народження. 

Відразу хочу ВСІХ-ВСІХ-ВСІХ подякувати за те, що привітали мене!

Мені було дуже приємно чути, читати та відчувати поздоровлення, привітання та побажання!

Я отримав десятки смс-повідомлень та дзвінків, кучу меседжів в асьці та скайпі, і ще більше - тут, на i.ua.

Більше півсотні людей надіслали мені відкритки, залишили записи в гостьовій та написали привітання в чаті - це щось неймовірне!!!

ДЯКУЮ ВАМ, МОЇ ЛЮБІ, МИЛІ, ДОБРІ ДРУЗІ ТА ПОДРУЖКИ!

З ваших слів на серці стало тепліше, в душі спокійніше і лагідніше! Я відчув вашу підтримку, добро, ласку, увагу, дружбу і любов (від кожного з вас йшло щось особисте!!!)

---

На цьому теплі слова маю завершити подякі та перейти до частини "багато букафф" з роздумами на теми, які цікаві переважно тільки мені, і переважно тільки зараз  Нервовим особам раджу далі не читати 

---

Теоретично, вчора я міг поводитись як завгодно, отримати будь-що, капризувати, вередувати, байдикувати і таке всяке. Але ще за декілька днів до вчора у мене в голові крутилось декілька "навколоденьнародженських" думок.

Десь тиждень тому, під час роздумів на бізнесові теми ("що б таке замутити, щоб чесними засобами, не обходячи законів держави, моралі і етіки, організувати справу, яка б приносила і задоволення і достаток"... не хочеться мені викідати жодного слова з цієї формули...), почав штурмувати тему "що люди роблять постійно, завжди, автоматично, непримушено і переважно із задоволенням". Кожна асоціація з цим питанням може стати ключем для розрішення питання прикмету бізнесу за встановленою мною формулою.

Врешті, декілька думок прийшло по темі, а декілька стали просто цікавими. Ті, що були по темі, я запам'ятав із позначкою "проштудувати можливі шляхи застосування", і почав смакувати найцікавішу - думку про привітання!

Ось цікаво, люди всіх країн "вітаються", передають привіти, "здоровкаються", поздоровляють, вітають... і повсюди в цих словах одне і те саме "віт" та "здоров". Напевно, будь-який школяр знає, що "Vita" з латині перекладається як життя, здоров'я, тобто, "ВІТАТИСЬ" - це те ж саме, що "ЗДОРОВКАТИСЬ", чи "ЖИТНИТИСЬ" (останнього терміну я ніде не зустрічав, просто зараз вигадав, але він такий самий за інтуітивним та асоціативним сприйняттям, як і попередні).

Виходить, що українці при зустрічі, кажучи друг друг "вітаю", наче накладають якесь закляття, яке лікує здоров'я та додає життя!!! (-: Зараз модна казати, що наші думки матеріальні, але при цьому забувають додати, що сказані вголос слова НАБАГАТО-БАГАТО матеріальніші за будь-яку думку. Хоча б тому, що вони вже є матереалізацією наших думок та намірів в фізичному світі (у вигляді коливань, набору звуків, які в певній послідовності придбають сенс та значність)!

А ще кажуть "привіт", тобто "при-віт". Частка "при" завжди мала етімологічний сенс наближення чогось, пристосування чогось. Тобто, можна вважати, що вірне розкладення скороченого "привіт" буде щось схоже на "придаю тобі віту (життя)", або натякають що самі "при віті (живі та здорові)". Чим добрі такі скорочення, що їх як не розкладай, а все буде водночас і повністю вірно, і не зовсім точно, але дуже близько до суті (-:

(ще одна тема для роздумів - це "про інформація що стає точнішою та зрозумілішою і більш гідною до використання, коли скорочена та узагальнена, ніж коли розкладена на найдрібніші шматочки і розібрана дослідниками до самих основ та базисів"...  Цікаво, що я сам дуже полюбляю зануритись в дрібниці настільки, що починається плутанина, конфлікт інтелекту та душі, нестача інформації та недовіра до базових стверджень і аксиом на яких грунтується та на які спирається дослідницька логіка)

Чесно кажучи, я не знаю, чому "привіт" вважається "українським привітанням". Це вітання більш латинське, або європейське, ніж наше... Адже, "здоров'я вам", "здоровенькі були", чи просто "здроров" та "здра!" - набагато ближчі нам для сприйняття та розуміння, ніж "привіт"... Дивна тенденція хопати інозмені слова і пристосовувати до обіходу в рідній мові... Чи правда вже своїх слів не вистачає? Яка ж скудність інтелекту має бути в людині, щоб полінитись знайти необхідне у себе, і замість цього взяти чуже, переінакшити і видати за своє? (*грррр... плагіатчики - просто ледарі. Могли б хоч трішки напружитись, і у самих би вийшло написати своє краще, ніж "реміксоване" чуже). Ну, якщо ж просто хочеться випендритись, то можна було б замість здоров'я - довгих років життя побажати ("ПриЖит" замість "ПриВіт"). 

Далі я подумав, що обмежувати "дослідження" лише однією країною було б нелогічно, і звернувся до наших сусідів - росіян. Вони кажуть "Привет", "Здравствуй", "Здоров!". Тут можна без коментарів обійтись. Те ж саме, тільки з невеличкою зміною акцентів. Етімологія залишається ідентичною.

З Англією цікавіше - там кажуть "Hello" та "Hi". Перше слово промовляється як "Х(е)лоу" - буква (е) в цьому слові чується як щось середнє між "і", "е" та "а". На мою думку це так тому, що в неї скоротили відразу декілька, а точніше, всі три звуки відразу! Мабуть, раніше люди що жили на території сучасної Британії, казали при зустрічі "Heal on you!"... але коли часто кажеш одне і те слово, то починаєш казати його все швидше і швидше, а потім звуки в слові зкорочуються, змішуються, народжують нові... з декількох слов, які перекладаються як "Здоров'я тобі", скоротили в "привіт!". 

Щодо "Ні" (яке звучить як "хай"), то тут на мій погляд криється таке саме побажання міцного здоров'я та радісного життя, зповненного "відчуттям високості". Коли людина там відчуває ейфорію, підвищений настрій, радість - вона каже "I'm so high ("high" читається і звучить однаковісенько як "hi")". Виходить, вони бажають друг другу цього відчуття щоразу вітаючись. Чудово, правда?!

Французьке "Бон Жу" - побажання "приємного існування"... і так далі по всіх мовах, по всіх континентах. Люди мають звичку при зустрічі побажати друг другу чогось доброго, приємного, важливого! Бажають здоров'я, життя, радісного настрою кожного дня, по всій Землі, навіть не замислюючить над тим, що кажуть, і що це означає!

Тисячи, мільйони, мільярди матеріалізованих в словах мантр щасливого існування по всій планеті, цілодобово, в кожній точці, де тільки існує людство!

Але привітання вже давно стали простою звичкою, на яку не звертають уваги, над якою практично ніколи не замислюються, не придають уваги, значення. Ця справа є автоматичною і бездумною,а тому і не цінується. 

Цінується ж свідоме індивідуальне, або узагальнене публічне побажання того ж самого. І це називається вже не вітанням, а "поздоровленням", "привітанням". . Фактично, це те саме, що робиться постійно, тільки має специфічний настрій, урочистість, значність, значимість і всю іншу атрибутику.

Деякі особи навчились вже і цю справу доводити до автоматизму, промовляти чудові приємні слова без радісті, без щирості, не вкладаючи взагалі ніяких емоцій... але це поки що не переважна більшість серед людей, тому вважатиму, що я всеж правий в розрізненні цих дуже близьких по духу подій за критерієм "звична неосознаність"/"обмиссвідомість" і "автоматична байдужість"/"спеціальна емоційність".

Мені подобається красиве англійське привітання "Congratulate" - "кон"+"грат"+"ю"+"лейт" = бажаю тобі здорової статуті (фізичної конституції), коли ти вже будеш в пізніх роках. (Я спеціально не розкладав кожну частину слова окремо, а відразу пов'язав у зручне та зрозуміле словосполучення!)

...

Думки про вітання та поздоровлення мене правда дуже розважили своєю спроможністю робити надзвичайні каламбури! Наприклад: "Привіт, я тебе поздоровляю, і бажаю тобі здоров'я........" - далі в цьому привітанні може йти що завгодно, це вже не має особливого значення, людина вже в першій частині встигла зовсім по різному (несвідомо, напівсвідомо і повністю свідомо) побажати людині ЄДИНОГО - ЗДОРОВ'Я!

...

Чим ближче справа підходила до мого дня народження, тим гостріше стояло питання того, як же я собі його організую. Бо фінансове питання у мене зараз зовсім і зовсім ніяке... "ліваків" практично нема, живу, як то кажуть "на бобах", на харчі вистачає, але коли мова йде про те, щоб щось купити (навіть просто поповнення рахунку на мобільний), то тут увімкається режим жорсткої економії, тисячекратна перевірка прекмету купівлі на обов'язковість його з'явлення в моїй власності, чи можна обійтись більш дешевим аналогом, або зовсім без цього... На прикладі поповнення рахунку, звісно, дешевше нічого не знайти, і якщо не поповню, то і зовсім позбудусь ставшої вже такою звично мобільності та незалежності...

Думки були зовсім різні, навіть панічні "Від усіх сховаюсь, вимкну телефони, пійду з хати, і тоді не прийдеться влаштовувати свято, купувати харчі, пригощати... і не потрібно буде нікому пояснювати, чому я так зробив... а навіть якщо хтось всеж і допитається, то можна відповісти що вирішив побути оригінальним в свої 29..."

А були і безвольні: "Аааа.. .пійду до мами... і друзів туди запрошу... не відмовляти ж друзям, якщо вони хочуть посвяткувати?!... а мама щось вигадає... вона чимось нас всіх пригостить... ось тільки настрій у мене буде зовсім зіпсований, але це не страшно, я ж завжди зможу пояснити свій неприємний стан якимось дивкуватим багатозначним мовчазним поглядом..."

Врешті, фінансова хандра кудись поділась, і я встиг прийняти найкраще, на мою думку, рішення: "Є можливість прийняти будь-яку кількість друзів у себе вдома в гості, Є можливість зробити такі гостинці кожному, щоб всі залишились задоволенними. Є можливість провести день разом з усіма тими, хто мені такий близький і дорогий. не заморочуючись над тим, що це буде "якось не так, як всі звикли". Є можливість зробити веселе, оригінальне свято, і я обов'язково це свято зроблю найкращим чином"

І правда, у мене з'явився план, який вже практично реалізований, та чекає на день свого "старта" - я запросив своїх друзів до себе на цю суботу, після 17 години. Тепер я можу не просто їх всіх побачити, але ще й приємно здивувати такою "вечіркою", на якій вони напевно або ніколи, або точно давно не бували.

...

День народження у будь кого, напевно асоціюється із подарунками від друзів... Ох,як мені ця тема не подобається... Колись в дитинстві однокласники подарували мені п'ять!!! однаковісеньких книжок!!! про Леніна!!! який мені ніколи не подобався... Я тоді дуже довго плакав... і на все життя наперед вирішив, що хай краще до мене приходять зовсім без подарунків, ніж приносять мені якийсь непотріб... Я звик жити таким чином, що мені завжди всього вистачало. Вистачало речей, одягу, взуття, прикрас, грошей.. Я завжди маю достатньо. Це не означає, що у мене завжди багато, а тільки те, що завжди достатньо, що без решти речей я можу легко обійтись, і навіть не помітив би відсутності цих речей, якби мені на них не загострилась увага...

Коли у мене питають, що мені подарувати - я завжди відповідаю "Нікого не даруйте - у мене все є"... А мене не слухають.. і несуть станки для гоління, гелі для душу, труси зі слоненятами, краватки, дезодоранти, спреї, .... За всі роки зустрічання гостей, до душі мені прийшлось не більше 10 подарунків. І це завжди були такі подарунки, про які я не просив, і який для мене був зроблений або власноруч, або дуже ретельно підібраний особисто і персонально для мене, оброблений, із цілою історією для мене...

Хто знає значність існування історії для подарунка? Хтось, можливо, замислювався... Хоча б з тих, хто пов'язаний в роботі постійно дарувати "елітні" подарунки... (пояснюю: ЕЛІТНИЙ VIP-подарунок - це будь-яка звичайна річ, для якої придумали особисту, персональну, цікаву історію, яка наділяє цю річ "надзвичайними якостями" (або іншими словами, наповнює її часткою душі)...

Ось яка може бути історія для станка для гоління "Жилет"? Особливо, коли їх в один день два однакових подарували? А ще до цього ти їх бачив в сусідньому супермаркеті із позначкою "шалений розпродаж, неймовірно низька вартість"? Та ніякої історії і бути не може, крім однієї: - людина купила цей "подарунок", просто щоб  не йти з порожніми руками.

99% подарунків люди купляють не для людини, якій збираються подарувати, а, як не дивно, - для себе! Для вгамування власних переконань, принципів та звичок. Людям нема часу подумати для кого вони це купляють... Чим ця річ може відрізнитись від тієї, яку б він міг сам собі придбати в тому ж місці? Чим ця річ особлива? Що в ній персонального? Адже при даруванні кажуть "Я дарую ТОБІ", або "це для тебе"... А виходить, що це для туалета... Короче кажучи, Я НЕ ЛЮБЛЮ ПОДАРУНКИ, ЯКІ НЕ ДЛЯ МЕНЕ, І ПРАВДА ПРОШУ, ЩОБ ЛЮДИ НЕ ДАРУВАЛИ МЕНІ ЇХ, ЯКЩО ВОНИ НЕ ДЛЯ МЕНЕ! Я більше поважатиму людину, яка прийде без подарунка і чесно скаже, що просто не так добре мене знає, щоб подарувати таку річ, яка б була справжнім подарунком (-:

Адже варто витратити лише декілька хвилин, щоб по справжньому поцікавитись своїм другом... Достатньо задати тільки пару запитань, щоб дізнатись, чим зараз живе людина, чим цікавиться, що у неї відбувається в душі, які хоббі та захоплення... А якщо не можете зрозуміти, або людина не хоче вам розповідати, то ніяка це не дружба, ніякі це не стосунки, це просто "соціальна рейтингова авантюра" для вгамування особистих амбіцій. Я за те, щоб такі люди просто не приходили в гості. Їм в гостях буває сумно, не цікаво, все не подобається... КРАЩЕ НЕ ПРИХОДИТИ ЗОВСІМ!

(Принаймні, я саме так і роблю завжди. Якщо не знаю, що дарувати - не дарую нічого. Якщо не хочу бачити людину - не йду до неї ані за яких обставин...)

Люди брешуть другим людям, що ті стали їх добрим приятелем, другом, або навіть коханою людиною... заради амбіцій.. через власні комплекси та страхи... через страхи... брешуть, брешуть, брешуть... а їм відповідають тим само, бо з того боку теж зустрічається схожий набір невгамованих потреб, та нерозрішених психологічних проблем... І ховаються від брехні за іншою брехнею, а потім ще за іншою... роками, а іноді і все життя. І думають, що так буде краще... А я впевнений, що краще може бути тільки коли всі стануть казати правду...

Скажіть правду самі собі. Наприклад, прямо зараз...

- чи потрібно людям те, що ви намагаєтесь їм "втюхати" в якості "подарунка"?

- чи правда хочеться зустрітись і поспілкуватись, чи просто "так потрібно"/"не можу відмовити"?

Це прості запитання, які можуть зробити багато людей набагато щасливішими, якщо вони дозволять собі розкіш бути чесними перед самими собою!

...

Романтичний ідеаліст-ідіот я... ваш Миколка... 

Вибачте, якщо когось образив. Я просто хотів розповісти своє правдиве ставлення до певних речей (-:

Мій респект всім, хто уважно читав з самого початку цього запису аж до кінця! 

 Ми живемо на цій землі, щоб вчитися, отримувати уроки від життя. І тому кожна нова людина для нас - це вчитель.  Одні нас вчать страждати... Інші за допомогою образ і принижень вбивають нашу гординю і вчать покірності... Треті навчають любові…  Тому будь-яку людину в нашій долі можна сприймати, як перехожого. Нічого немає вічного. Навіть саме наше життя швидкоплинне і швидко проходить. І потрібно навчитися ні за що в ньому не чіплятися. Прийшло – сприймай як є, відійшло - радій, що це було... Чи хороше, погане – все приносить нам досвід. А досвід буває як позитивний, так і негативний. І з будь-якого ми повинні зробити правильні висновки...

         

До вступления в Университет, я всего несколько раз был в Киеве, хоть и живем мы рядышком. И во время учебы вполне возможно было ездить домой после занятий, но было принято решение поселиться в общежитии, о чем я ни капли не сожалею, так как это давало определенную степень свободы, учило самостоятельности и давало возможность ближе сойтись с однокурсниками и просто соседями по коридору. Это действительно были классные годы жизни. И возможно я слишком много души оставил в том прекрасном прошлом. Как говорит мой бывший сокомнатник: "я просто застрял в том времени. Возможно это не правильно, но так уж есть". У него тогда уже была мечта построить или купить большой многоквартирный дом и жить там в таком же мире,согласии и я бы даже сказал, в коммунизме, вместе со студенческими друзьями... Частично его мечта сбылась... Он до сих пор снимает квартиру с парнем со старшего курса. Живут в спартанских условиях, из мебели в квартире две кровати, пара стульев и стол с компьютером. Но тем не менее он всегда рад гостям, с ним всегда интересно поговорить, попить пива и частенько можно вкусно поесть... Хоть и видимся с ним не часто, но он искренне считает меня, и еще пол этажа нашего 6-го общежития своими друзьями, а не просто знакомыми или теми с кем когда-то пересекались... Приезжаешь к нему иногда просто окунуться в ту ностальгическую атмосферу студенчества. Многие же обзавелись семьями и как-то внутри строят свою ячейку общества... И я завис где-то посредине: и в детство не упал и взрослым семьянином становиться не спешу... Так и болтаюсь... А сейчас и общежитие стало не тем... поставили пластиковые окна, сделали ремонт, поставили двуярусные кровати и поселили по 4 человека в комнату...  Даже ту, угловую комнату, где я жил первые 2 года перестроили в душевую... Стало не то чтобы плохо, но тесно, и не так! Да и Киев уже не тот, пропала в нем душевность, вокруг суета и пробки, о которых в конце 90-х мы только слышали. Слышали что они есть в Нью-Йорке, Лондоне и уже появляются в Москве. А еще вокруг кучи мусора. И если в центре еще как-то с ним борются, то старые спальные районы и подъезды к городу уже просто потопают в нем...

Сколько бесполезных и даже явно вредных профессий порождает наше общество... Эти менеджеры разных звений, пиарщики и риелторы. Они абсолютно ничего не производят, не делают людей радостней и здоровее, но обязательно ходят с важным видом, с осознанием собственной значимость и получают неплохие деньги... Втюхивают "первосортный" товар, который на 2/3 состоит из прогнившего сырья и ядохимикатьв... До чего уже докатилось человечество, если травят собственных детей и просто сограждан, когда все, от детского питания до банальных пельменей содержит токсичные вещества чуждые нашему организму . А в рекламе, которая по некоторым каналам занимает половину эфирного времени, те же менеджеры и пиарщики расхваливают этот продукт, который опасно даже было выпускать в масовое производство, где большими буквами нужно написать "ЯД" и это нужно закрыть его в свето-водо-газонепроницаемй бункер,если оно по какому-то недоразумению появилось на свет.  Также раздражают раздутые от собственного величия телезвезды, которые, снимаясь во второсортных мыльных операх и тех же рекламах заставляют людей бездумно сидеть у телевизора и так же требуют за это огромные деньги... Но почему же в стране (и не только нашей) есть деньги оплатить расходы на очередной сериал, раскрутить новый продукт или заставить всех слушать и напевать очередную бездарную песенку , но всегда не хватает денег на усовершенствование и энергосберегающих и альтернативных энергетических систем, на сохранение представителей неповторимой флоры и фауны, на решение проблем голодающих стран... Человек, еще пару миллиардов лет назад, слишком рьяно начал бороться за выживание, много уже истреблено и скоро в округе не останется никого. Может пора прекратить борьбу и подружиться с окружающей средой? Уже нету огромных мамонтов и саблезубых тигров, постепенно пропали и более безобидные животные и растения...
 Земля потопает в токсических и не разлагаемых горах мусора, но решать эту проблему никто не хочет, на много выгодней и проще еще производить  горы мусора. Я бы даже не задумываясь отдал бы несколько нобелевских премий человеку, который бы нашел способ безвредной утилизации или переработки пластиковых бутылок и использованных памперсов... А в то же время брокеры торгуют какими-то мистическими акциями и бумагами , политики решают абсолютно маразматические вопросы , духовенство не может договориться в "какой позе молиться" богу ... Наверно Богу, если он таки есть, наедало смотреть на эту мышиную возню... Человечество столько боли сделало Земле, что его пора бы и ликвидировать...  И разговоры о конце света мне не кажутся такими уж фантастическими как голливудские фильмы об этом. И тот сценарий, о столкновении нашей планеты с кислотной туманностью выглядит так же, как если бы мы хотели избавить нашего домашнего любимца от надоедливых блох и паразитов, искупавши его с дустовым мылом...

 ці думки спнтанно виникли щойно

після перегляду окартинки Земної кулі

Для того, щоб побачити, якою є наша Земля, людині довелося злетіти у космос.

Для того, щоб осягнути Бога, нам необхідно піднятися над ним. АЛЕ ЦЕ НЕМОЖЛИВО.

Саме тому ми нерідко не помічаємо його присутності.

06.11.2009  

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Там, де закінчується все і де початок усього –
Земне з небесним поєдналось
І серед ночі сонце сяє,
Вода і полум’я там співіснують нероздільно.
Отам – удвох ми. Я – в тобі, в мені – ти.

06.11.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Чи бачив - світ без світла?

Чув - без гармонії мелодію?

Чи зустрічав у натовпі самотніх?

Сліпих зі зрячими очима?

І зрячих, від народження сліпців?

Є хто живий і без любові в серці?

30.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

 

P.S. Любові, гармонії та світла - для усіх!

P.P.S. Картинки приєднані для створення гарного настрою

В цьому терміналі я хочу поговорити звами про час... Ні не про звичайні години, хвилини чи там секунди, а про "Життєвий час". Для більшості людей катастрофічно не вистачає часу, вони завжди кудись біжать, мають якісь нагальні справи, в них немає навіть кілька вільних хвилин для того щоб просто зупинитися і насолодитися якимось пейжажем чи заходом сонця. Та я не про це! Якщо чесно, я таким людям заздрю, вони весь час відкривають щось нове, знайомляця з цікавими людьми, завжди вдосконалюются і розвиваються! Думаю всі ми чули, а багато хто і сам нею часто користується, таку фразу; "В мене нема часу!". Як би я хотів щоб в моєму лексиконі зявилась ця фраза! В мене в тиждень повністю вільні аж чотири дні, страшо правда? Мене чомусь мало що цікавить. А те що мене цікавить, те що я хотів би зробити своїм хоббі або навіть справою життя, я фізично не можу виконувати, чи може просто не хочу... Виходить я просто марную ресурс свого життя. От якби я міг свій час продати або просто комусь віддати, думаю від цього була хоч якась користь. В мене таке враження що життя просто проходить повз мене. Деколи хочеться просто зупинити час, жаль що це не можливо. Чи може час зупинився, але лише для мене? Не намагайтеся зрозуміти останнє речення, це так, таракани в моїй голові. На останок хочу звернутися до вас! Народ, ціінуйте життя, кожну його секунду, живіть на повну, бо воно дається лише раз!!! І не в якому разі не марнуйте його, як марную його я...

 

Для тих кому цікаво що таке "Терміал".  http://blog.i.ua/user/1003466/323584/

У кожного із нас є свої бажання. І в цьому немає нічого дивного. Але іноді деякі наші бажання реалізуються дуже швидко і практично без наших зусиль. А над досягненням деяких бажань ми працюємо все життя, але так і нічого не отримуємо.

І, напевно, кожен побачив таку закономірність: якщо дуже чогось хочеш, постійно про це думаєш і робиш все для того, щоб це отримати, а це бажання ніби-то сміється над тобою і завжди в самій останній момент тікає з рук.

І коли, змучившись і розчарувавшись, вирішуєш відмовитись від своєї цілі,як тут же отримуєш все задумане...І потім ще довго не можеш зрозуміти, чому так сталося...