Кандидат в нардепи по російські

Чомусь розмовляє.

Знехтував він рідну мову,

А може й не знає.

Життя нам солодке,

Й гарне обіцяє.

А в мріях Тризуба

Орлу продає.

Нас в кайдани знову

Хоче нас він взути,

Та цього ніколи

Уже не бути.

Нас вже обманули

Ходимо голодні.

Та віримо скоро

Вийдемо з безодні.

Поки Бог є в Небі

Вірою живемо.

Й у Верховну Раду

Найкращих оберемо.

Тих хто любить свій народ

Й Неньку Україну,

Мову свою рідну,

Й пісню солов’їну.

А тих хто промовляє

Московську промову.

Не пустимо в депутати,

Відправимо в школу.

Хай вивчать спершу

Українську мову.

А може хай їдуть в Лос  Вегас

Працювати й жити.

Там потрібні такі промовці

Рулетку крутити.

Дмитро Дідківський.

    27.02.1998 рік.

Життя.

Живи не дрімай.

Після життя смерть.

Хто в пекло хто в рай.

Сам свій шлях обирай.

Дмитро Дідківський.

            1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114514/

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.

Заплутала в свої сіті.

Її павутина.

Павутина та червона.

Форму зірки має.

Із – за неї українець,

Окрім лиха,

Нічого не має.

Голодують лікарі,

Вчителі і вчені.

Робітник і селянин,

Та пенсіонери.

Прокиньтеся брати й сестри.

Годі уже спати.

Чекають змін від вас діти,

Й Україна мати.

Прокиньтеся тай знімайте

Оті павутини.

Щоб життя було кращим

У нашій країні.

Перестане Україна

Тоді сумувати.

І ніхто не зможе нами

Більше панувати.

Заживемо тоді заможно.

В злагоді і в мирі.

Будемо діток виховувати.

Й будемо щасливі.

          1998 рік.

 

 

Набивається в друзі ніч,
заглядає уперто в очі
крізь вікно. І сказати "ні",
не наважуюсь, бо не хочу
наодинці зі снами сам
залишатися; в них безодня.
Не врятує цей світ краса
від сьогодні.

Кохаю тебе я
Без тебе не можу я

Ти в мене тільки одна

Прагну бути з тобою

Ти наче зіронька

Така чарівна і ясна

Така як ти тільки одна

Тебе кохаю я

Прагну бути с тобою

Поки не скінчіться життя

P.S.(кто оценил жми на плюсик))

 

Дитино! Знай, що бездуховне тіло –

Колодязь висохлий, з якого не напитись. 

Ані спочити біля нього, ані вмитись;

Він мертвий, дно давно закам’яніле.

 

Одухотворення – насущний вміст тілесний,

Змістовна суть, освячення і свято.

Твердий та милосердний, чистий, чесний,

Дух  - Богу слава, світові присвята.

27.01.2011

 

© Stepans’ka Marina (SMG)

Відчуття тепла,
Розуміння від друзів...
Прояв емоцій,
Та нічого з них на обличчі.
Розуміння себе
І того що ти хочеш...
Сумно...
Вітер сильний, поривчастий,
Неслухняне волосся
І буря емоцій...
Музика - сильна, голосна,
Щоб не чути себе,
Щоб не чути весь світ...
Марно...
Я відчуваю весь світ,
Відчуваю себе,
Я знаю себе
І емоції в мені...
Білий сніг на зеленій траві,
Чорні дерева,
На фоні світлого ліхтаря...
Я розумію себе,
Та чи зможу прийняти
Те що в мені,
Те що хочу сказати...
Не знаю...
Я надто багато міркую -
Вже час поставити крапку
І не тільки над буквою І...
Та чи там я поставлю її...

На вічну пам'ять другу В’ячеславу присвячується.

Стоїть могилка в квітах вся.

Наче калина в лузі.

Слава, подивись,

До тебе пройшли друзі.

     Біль в серці, не зарадити нічим.

     Твоя ненька вся в сльозах ридає.

     Та смерть в нас така міць.

      Вона і юних забирає.

До тебе всі сюди прийшли.

Мороз усіх шкребе по шкірі.

Коли смерть прийшла до нього.

Куди дивився ти наш Боже?

     За брата ти був мені.

     З дитинства з тобою ми дружили.

     Всю радість, горе та журбу.

     Завжди порівно ділили.

Слава, приходь у мої сни.

Навчай не брехати, не лицемірити.

Навчай мене тільки добру.

Навчай мене у Бога вірити.

     Прийде час і ти прийдеш.

     Прийдеш, щоб душу мою забрати.

     І з цім змирюся напевно я.

     Перед Богом кожен повинен предстати.

Тільки прошу не підганяй.

Мене схрещувати руки.

Дай часу, щоб мені пройти.

Через всі радості і муки.

     Дай часу в волю пожити.

     Щоб всі свої діла налагодити.

     Щоб марним не було життя.

     І на землі свій слід залишити.

       Дмитро Дідківський.

           1998 рік.

Російська версія цьго вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/113881/

Ця неймовірна біль,

Пронизує все тіло....

Наскочить звідусіль

Страждати змусить вміло

 

Налиже кісточки

Мов відчаю перлини

На відчуттів нитки...

Крізь дикі жертви стони

 

Думки усі зітре...

Не знаєш де... і хто ти

Знущання це тривке...

Тримати буде доти

 

Допоки не зламавсь

Дух в полоні агоній

Він бореться!!! Не здавсь

Розкрив обман про спокій

 

Що начебто прийде

Коли опустиш руки

Ні!!!

Легко так не буде...

Ілюзії лиш муки...

01 лютого 2008 року