Скільки будеш літати ще

Чорний крук,

Над землею наших

Батьків, дідів, прадідів?

Скільки будеш клювати ще

Їх тіла, та нащадків їх?

Досить з них знущань

Голодоморів, війн усіх.

Досить вже.

Повертайсь назад

У своє гніздо,

У країну зла.

Настали наші часи.

Твоя пора пройшла.

Хватить сил у нас.

Дати всім відсіч.

Хто під кнутом своїм

Бачить нашу Січ.

Вже в кайдани нас не взути,

Та не закувати.

Буде й над нашим краєм

Голубка літати.

Соловей в гаю співати,

Й жайворонок в полі.

Тисяч років накує

Нам зозуля волі.

Будемо на своїй землі

Ми господарювати.

Доля нам посміхнеться,

Й Україна мати.

Дмитро Дідківський.

1998 рік.

Кандидат в нардепи по російські

Чомусь розмовляє.

Знехтував він рідну мову,

А може й не знає.

Життя нам солодке,

Й гарне обіцяє.

А в мріях Тризуба

Орлу продає.

Нас в кайдани знову

Хоче нас він взути,

Та цього ніколи

Уже не бути.

Нас вже обманули

Ходимо голодні.

Та віримо скоро

Вийдемо з безодні.

Поки Бог є в Небі

Вірою живемо.

Й у Верховну Раду

Найкращих оберемо.

Тих хто любить свій народ

Й Неньку Україну,

Мову свою рідну,

Й пісню солов’їну.

А тих хто промовляє

Московську промову.

Не пустимо в депутати,

Відправимо в школу.

Хай вивчать спершу

Українську мову.

А може хай їдуть в Лос  Вегас

Працювати й жити.

Там потрібні такі промовці

Рулетку крутити.

Дмитро Дідківський.

    27.02.1998 рік.

Джигитивська сила вийшла з м"язів геть:

старість -гірка неміч, чорна, братоньки!

Не поможуть тілу ліки, хіьба Смерть:

старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Хорий здужає- нездужає старий:

ліки допоможуть зранку до пори;

серце порхне і полине догори.

Старість - неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Пожувати хочеться- зубів нема.

Щось попрошу в сина- не чува.

Слабі очі мла вечірня укрива.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Як до сотні лИшилося менше тридцяти,

вже не здатен стати просто, бідний ти;

хлібу- ні, сьорбаєш кашу з самих крихт.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Мови лЮдської не чуєш, бо- глухий;

СИдиш - руки бо не втримають гирлиг.

Станеш- в кожномі суглобі жар горить.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Ясна голі- зуба цілого нема;

на ліжанці вдень куняєш як сова;

ніби льод у грудях: холодно маслам.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Родичі замісять трохи борошна,

кинуть горщик :"Діду, попоїсти на",

рота затискають:"помовчи" луна.

Старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

.

Зорьки не побачу:весь би день лежав;

палиця поможе встати нежива;

шлунок ся страхає кожного ковтка.

Старість- неміч чорна, гірка, братоньки!

.

МахтумкУлі, друзі, кажу, постарів:

вже до сотки"му лишилось сорок зим,

хай з нього сміються юні та дурні.

Старість -неміч чорна, гірка, братоньки!

Зажурилась рідна мати. Ненька Україна.

Заплутала в свої сіті.

Її павутина.

Павутина та червона.

Форму зірки має.

Із – за неї українець,

Окрім лиха,

Нічого не має.

Голодують лікарі,

Вчителі і вчені.

Робітник і селянин,

Та пенсіонери.

Прокиньтеся брати й сестри.

Годі уже спати.

Чекають змін від вас діти,

Й Україна мати.

Прокиньтеся тай знімайте

Оті павутини.

Щоб життя було кращим

У нашій країні.

Перестане Україна

Тоді сумувати.

І ніхто не зможе нами

Більше панувати.

Заживемо тоді заможно.

В злагоді і в мирі.

Будемо діток виховувати.

Й будемо щасливі.

          1998 рік.

Дощ іде в стакан.

Із пляшки вина.

Люди всі сплять.

Ніч.

В завтра вранці вставати.

Кому в п’ять,

Кому в шість,

Кому в сім.

А мене манить у другі світи.

В далечінь.

Пора зайнятися своїм

Ділом.

Досить крейдою вже малювати.

Пора знайти в житті своє місце.

Треба пензлі у руки брати.

    Дмитро Дідківський.

                1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/111352/

Чому так влаштований світ.

Я не знаю чия тут провина.

І куди не підеш брехня.

Всюди, ллється кров, мов з бочки вина.

Знаю кохання збереже світ.

Але воно мене погубило.

Й на серці моєму журба.

Й рубцями покрито тіло.

Я брехні оголошу війну.

Краще з правдою жити гіркою.

Чим застряти по вуха в брехні.

Я за правду стану горою.

Дмитро Дідківський.

             1998 рік.

 Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114669/

Вождь душу дияволу продав,

Коли до влади йшов.

Й на червоному прапорі його

Невинна наша кров.

Кров мого народу.

Нас  все життя на обмані.

На брехні навчали.

І брехню ту чомусь

Правдою назвали.

І новоспечені вожді.

Клялись на нашій  крові,

Що жити будемо краще ми,

Що будемо ситі і здорові.

І ми жили по таборах

Ситі не волею.

Хто в тюрмах,

Хто у лікарнях.

З тяжкою долею.

Дмитро Дідківський

       1998 рік.

 Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114667/

ХОЧУ.

Я дивлюсь телевізор

І бачу твій образ.

Слухаю радіо

І чую твій голос.

Дивлюся, на перехожих

І бачу в їх тебе.

Я не знаю, що трапилося

Зі мною.

Ніхто не може впізнати мене.

Я хочу бути з тобою.

Я хочу бути з тобою завжди.

Ми живемо у різних квартирах.

Різних будинків.

 У різних кварталах.

Ти з подружками відпочиваєш

У нічних барах.

Я з друзями пю горілку

В брудних підвалах.

Я хочу бути з тобою.

Я хочу бути з тобою завжди.

Але знаю одне я на певно.

Наші зіткнуться шляхи.

Вірю. Мене покохаєш.

Й будемо разом з тобою на завжди.

            Дмитро Дідківський.

                     1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/114664/

Не має щастя,

Є лише горе.

Не має радості,

Є лише болі.

В невзаємній любові.

Вірші читаєш

І квіти даруєш.

У відповідь лише

Грубощі чуєш.

В невзаємній любові.

Не маєш шани.

Поваги не має.

Ніхто тебе більше

Не зустрічає.

В не взаємній любові.

Так завжди було

На цьому світі.

Кому в полі бур’ян.

Кому в лузі квіти.

В невзаємній любові.

Дмитро Дідківський.

           1998 рік.

Російська версія цього вірша звучить так  http://blog.i.ua/user/730468/114520/