Он стоял на берегу...Молча глядя в лунную гладь.
Всё казалось нереальным —и этот свет, и шорох волн, и тишина, в которой...
можно услышать самое главное.

Когда-то...здесь звучал её смех.
Когда-то её следы были рядом с его —два беспечных рисунка на мокром песке.

Тогда всё казалось простым: ночь, лето, они вдвоём...и целый мир впереди.

Сейчас — осталась только тень.
И свет далёкой луны —как воспоминание о той жизни.
О той любви. О том, кем он был...когда рядом была она.

Но он не грустил. Он просто стоял...
будто вернулся — на миг — туда, где сердце было живым,
а время — медленным.

Скучили за Залужним?
Генерал опублікував свої «10 уроків для українців».

І це не просто мемуари чи рефлексія. Це, по суті, спроба відлити в граніті гіркий, кривавий досвід цієї війни, щоб він став національною прошивкою.

Щеплення від наївності для нинішніх і майбутніх поколінь, оплачене страшною ціною.

Ось головні тези з цих уроків, якщо відкинути політеси й залишити лише суть.

1. Ворог вічний, і мета його — знищення.
Перший і головний урок: забудьте про «братні народи» та «спільну історію». Мета росії протягом століть була, є і буде — повне знищення України як явища. Це не війна за території, це екзистенційна війна на виживання. Будь-які ілюзії щодо цього є смертельно небезпечними.

2. Ніхто не допоможе, крім тебе самого.
Союзники — це добре. Їхня зброя, гроші та розвіддані — критично важливі. Але вмирати за тебе ніхто не буде. Допомогу дають, доки це збігається з їхніми інтересами. Єдина справжня гарантія суверенітету — власна сильна та сучасна армія.

3. Внутрішня гризня — найкращий подарунок ворогу.
Будь-який внутрішній срач, чи то політична боротьба, чи корупційні розбірки, чи пошук «зрадників», — це прямий постріл у спину власної армії. Доки нація не єдина у своїй меті, ворог використовуватиме кожну тріщину, щоб розколоти її зсередини.

4. Воює вся країна, а не лише армія.
Армія — це зріз суспільства. Не можна мати корумповане, апатичне суспільство і сильну, мотивовану армію. Війна — це справа кожного: від волонтера, що плете сітки, до IT-спеціаліста, який працює на економіку.

5. Технології вирішують усе.
Епоха воєн, де перемагали кількістю, закінчилася. Сьогодні перемагає той, у кого швидші та розумніші дрони, кращий зв'язок, точніша розвідка та ефективніший РЕБ. Технологічна перевага — це врятовані життя солдатів і виграні битви.

6. Асиметрія — зброя розумних.
Не намагайся грати з ордою в її гру «завалимо трупами». Будь розумнішим, хитрішим, швидшим. Бий по больових точках: логістика, НПЗ, штаби, інформаційна інфраструктура. Асиметричні удари виснажують ворога та підривають його міць за менших витрат.

7. Інформація — це поле бою.
Програєш у головах — програєш на полі бою. Ворог лізе в кожен телефон і телевізор із пропагандою, фейками та ІПСО. Захист інформаційного простору так само важливий, як і ППО.

8. Довіра — основа управління.
Сучасною армією не можна керувати за радянськими лекалами, де генерал — цар і бог, а солдат — витратний матеріал. Децентралізація, ініціатива на місцях, довіра до командирів — ось що дає швидкість і гнучкість, неможливі в тупій ієрархічній вертикалі ворога.

9. Стійкість — це стратегічний ресурс.
Здатність нації витримувати удари, не ламатися, адаптуватися і продовжувати боротьбу, незважаючи на втрати та втому, — це не менш важливий ресурс, ніж танки чи ракети.

10. Перемога — це не просто мир.
І останнє. Перемога — це не просто припинення вогню. Це повне відновлення суверенітету, повернення всіх територій, гарантії безпеки (читай — НАТО), справедливий суд над воєнними злочинцями та репарації. Будь-який інший результат буде лише відкладеною поразкою.

По суті, все, про що говорить Залужний, — це формула виживання та становлення нації, написана кров'ю. І ці уроки варто вивчити не лише українцям. Це, по суті, інструкція з виживання для будь-якої країни, якій не пощастило мати росію своїм сусідом.

Коротко від Едуарда Рубіна
https://vogue.ua/article/leaders/valeriy-zaluzhniy-pro-koreni-identichnosti-silu-yednosti-y-naygolovnishi-istorichni-uroki-dlya-ukrajinciv-60251.html
#Залужний #уроки #війна #Україна #росія #стратегія #історія

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Иногда мне кажется, что море тоже помнит.
Не людей- а тишину, что осталась после них.
Оно катит волну за волной, будто перебирает в памяти то, что уже нельзя вернуть.
И я стою и слушаю....
Я не хочу слышать ответ....Я просто хочу быть рядом

Четыре года...
Четыре лета пролетели, а я так и не вернулся туда, где отдыхал душой. Где море начиналось с обрыва, ветер пах полынью и солнце медленно касалось горизонта. Там, где время тянулось мягко, как вечерний свет по травам.

Раньше я бывал здесь долго — по месяцу, а то и больше. Утренний чай на берегу. Рыбалка под шорох волн. Фотографии, впитавшие дыхание этой земли. А потом — возвращение в суету, но с чувством, что где-то там меня ждёт настоящий покой.

Теперь я смотрю на это фото — и будто снова стою там. Молчу. Слушаю. Вижу, как качаются травы, как вдали крутят лопастями ветряки, как море всё такое же — терпеливое, немое и вечное.

Иногда достаточно взгляда, чтобы сердце вспомнило всё.
Иногда одна фотография — это вся жизнь.

[ Читати далі ]