хочу сюди!
 

Наталія

51 рік, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-57 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Сегодня ...

  • 12.06.20, 11:40
...поработал работу , 9-50 времени , приехал начальник , дал денег и говорит :Сегодня у тебя выходной , сам работу остался работать , я ж на радостях выхожу , смотрю кто киоск с кофе , как всегда много воды , без сахара и с молоком (дома пью на молоке варю кофе в джазевэ),а на улице таким не торгуют , приходится пить приближенное , вобщем заказал , пока сдачу в портмоне клал , телефон на полку положил , рядом УВД области , ну и как понятно тетька маклевые шплендают , я ж лицо зевал , на ножки смотрел и так и папехал , уже много прошел ,стыць -телефона нет!
Назад , к киоскеру , бла бла , он улыбается -отдает (хотя мог бы дурня включить), я ему два кати , он говорит -не надо , я говорю , может что другое?Все нормально говорит !
Пожелал ему доброго здоровья и всему его Роду .
Добрый человек .
Пс:Посоветуйте холодильник до 6тысяч , мой гафкнулся , а в долги влазить не хочу , а 200 долларесовых -есть .
Заранее благодарен за совет по холодильнику.
Доброго дня .

Мистецтво предків

  • 12.06.20, 10:29

Прагнення пізнавати і творити красу є неодмінним атрибутом людства. Від самих початків виокремлення всього, що крім практичної користі, викликало ще й відчуття захвату й дарувало естетичну насолоду, відбувався діалог між людиною-митцем (творцем) і людиною, для якої (або яких) річ, котра викликала позитивні емоції, була створеною. Недаремно періоди присутності її в особистому і суспільному житті прийнято вважати періодом духовного піднесення. Відгуком первісної людини на красу життя було творення малюнків на (або в) стінах священних місць. Примітивні зображення на скелях та в неолітичних печерах завжди хвилюватимуть закоханих в історію та надихатимуть художників. 

Краса конкретна, і є притаманною кожній людині. Здебільшого вона визначається відразу, рідше – через пізнання чогось передуючого. Більшість інформації, яку людина отримує від світу, надходить візуальним шляхом. Зображення, знаки і тексти по-своєму комунікують з глядачем та передають закладені в них образи і змісти. Нинішній світ є непогано поінформованим про життя античних греків, котрі досить вдало фіксували в скульптурах красу гармонії тіла і духу. Та що знає світ про тогочасне життя азовсько-причорноморських степів та праукраїнського лісостепу? Ці терени ніколи не були безлюдними, а факт відсутності інформації про життя замешканих народів у той історичний відрізок часу в шкільних підручниках є формою духовного окрадення.

Скіфи. Землероби і сезонні кочівники, позбавлені страху воїни і творці самодостатнього світогляду, котрий впродовж багатьох століть унеможливлював духовне та фізичне поневолення. А ще – творці речей і предметів, котрі і через дві з половиною тисячі років не можуть залишити закоханих у рукотворну чарівність байдужими. Власними виробами з бронзи та золота, котрі були засобами передачі змістів, скіфські майстри розмовляли не лише зі своїми одноплемінниками та чужинцями-сучасниками. Тримаючи в руках золоту пластину з зображенням грифона або зайця в часі руху, мимоволі відчувається прагнення майстра розповісти нащадкам про свій світ та власне в ньому «я». Та чи гідні ми бути для них співрозмовниками? Невміння бачити красу є проблемою не лише митця. Неспроможність адекватно відреагувати гукові предків, відкритися їм, прийняти послання і ввійти в діалог з тими, хто власними творіннями вийшов до своїх нащадків на зустріч, є великим гальмом в справі подальшого поступу. Кличу схаменутись, вибратися з трясовини споживацтва й егоцентризму та спробувати зрозуміти і почути написані нелітерними знаками послання.

Модерна культура кохається у вмінні фотографа зафіксувати соту частку миті з використанням найновітніших технологій. Це справді мистецтво. Аналогічно, нинішній люд (рівно, як і більшість еллінів часів Гомера, Езопа та Трої) милується анатомічно правильно виділеними м’язами скульптурних олімпійців. Але нинішній світ чомусь не бачить (а можливо – просто не знає), що сучасні еллінським скіфські майстри (кров яких нині тече в жилах українців) також створювали неповторні і неперевершені мистецькі об’єкти. Для самих скіфів термін «естетика» мав практичний зміст. Краса завжди є ексклюзивною. Спробую роз’ятрити уяву читача золотими нашивками, вага яких всього 0,02 грама, розміри дещо більші від людського нігтя, на яких зображено напад котячого хижака на оленя або вівцю, полювання орла на зайця, або двобій вепрів. Зафіксувати на золотій пластині напружені частини звірячих тіл, зобразити страждання жертви, передати дух часу… Хіба це не гідна подиву й захопленню майстерність? Наразі відома здебільше поціновувачам старовини скіфська звірина символіка характеризується реальними, з водночас стилізованими, згідно з художніми законами декоративності, зображеннями. Котячі хижаки, птахи, вепри, коні, зайці… Візитною карткою скіфського звіриного стилю є золоті та бронзові зображення оленів з жертовно підігнутими ногами та орнаментальними рогами. На окрему увагу заслуговують фантастичні грифони (своєрідне уособлення злих сил у вигляді напівлевів-напівптахів), котрих нерідко зображували роздираючими коней або оленів. Весь довколишній світ наші предки вважали одухотвореним. Їхнє уявлення про світоустрій знаходило відображення в повсякденній поведінці, реакції на виклики умов, часу і обставин, в образотворчому мистецтві.

Аналогічного захвату заслуговують й зображення самих скіфів, як цілої постаті, так і в багатофігурних композиціях побуту (лікування, братання,  полювання з луком або списом, хліборобство, приручення коней, доїння овець, дублення шкіри і навіть батальні сюжети). Відсутність збільшуваного скла, яке нині до послуг кожного ювеліра, не було для скіфських майстрів перешкодою в справі вдалої передачі рис обличчя, одягу, дій та настрою зображених. Нинішні дослідники старовини визнають, що скіфські ювеліри часто перевищували своїм артистизмом вироби своїх колег з Південних Балкан (Давньої Греції) та розкиданих по узбережжях Чорного, Азовського та Середземного морів колоній.

Ще одним витвором мистецтва скіфських майстрів є бронзові котли з ніжкою та ручками (а нерідко ще й орнаментом, нащадком якого є українські вишиванки), розмір котрих сягав від мініатюрних прикрас або невеличких амулетів, які швидше всього мали магічно-сакральне призначення, до одного метра. Його призначення не обмежувалось посудом, в якому готували страву.

Кличу заплющити очі і уявити скіфський степ. Вечір. Сонце ось-ось сховається за горизонтом, тому й не шле вже променів. Довкола багаття, в центрі якого стоїть котел, зібрались всі, крім вартових. Вдягнутий в полотняну або конопляну сорочку старійшина вислуховує звіти старших родів. Поступовий перехід від світлого часу доби до ночі спричиняє характерний відблиск золотих нашивок на його вбранні. Ряди стрімко втікаючих зайців, хижаків, що їх переслідують, оленів, де зображення самців нескладно відрізнити від самок, воїнів, котрі захищають стійбище від чужинців… Відблиски золота від язиків багаття заворожують і зачаровують. Після вечері, де зварену страву ділили між всіма, слово бере найстарший за віком. З його вуст линуть неодноразово почуті оповіді про славне минуле. Щоразу вони збагачуються новими деталями та завжди доречними висновками і повчаннями. Так жили наші предки впродовж тисячі років. Вони були господарями землі, котру спромоглися захистити від орд перського царя Дарія, не дозволили талановитому співплеміннику Анахарсісу запровадити чужинський і аморальний культ. Під оповідь найстаршого засинали найменші і наймолодші. Старші і сильніші мотивовувалися почутим. Мужнє і водночас мудре лице старійшини не видавали жодних ознак надмірного хвилювання і турботи. День минув у праці, вдале полювання та засіяні ділянки давали впевненість у неголодній зимі. Але душу ятрили думки про далеких нащадків. Чи матимуть вони пам’ять, самоусвідомлення, гідність і чи зрозуміють болі та переймання своїх предків? Чи лишаться вірними їхній боротьбі? Чи шануватимуть здобуте в кривавих сутичках і тяжкій праці? Шануватимуть кургани, в одному з яких у визначену долею днину поховають і його, чи нещадно розорють? Як поставляться до невбитих часом творінь його родичів? Потрактують несмаком і викинуть як потворний непотріб, переплавлять у цяцьку сумнівної вартості, чи таки замилуються красою? 

Українці, агов! Почуйте голос предків!

                                                                                 Олесь Вахній

Горила з незвичною пігментацією на руці

Фото Західної рівнинної горили, опубліковано в серпні 2019 зоопкарком Атланти, стало вірусним, на ньому зображена шестирічна горила Анака. 

В зоопарку кажуть, що пігментація залишиться такою назавжди.

Дане фото нагадує про зв'язок людей та горил






Більше фото і стаття англійською тут https://www.lucisphilippines.press/2019/12/gorillas-hand-with-birthmark-looks.html

Вчимося гарно складати серветки.

 

Вчимося гарно складати серветки.

Простенька інструкція...

[ Читати далі ]

Кто Вы по гороскопу?

…Уверенны?

Вот, всю жизнь… думал, что я «Овен». А – нет…



25. Ночь... Звезды... Максим...

  • 12.06.20, 08:27

Долго быть в депрессии я не привыкла. Одним прекрасным осенним днем, зависнув в соцетях и увидев зелененький кружочек возле фото Максима написала ему "Привет". Пара-тройка незначительных фраз и он мне пишет:
- Увидимся?
- Давай.
- У меня есть два билета в филармонию.
- ???

Куда у него билеты? Он издевается?

- Что? Ты не любишь классическую музыку? А производишь впечатление умненькой девочки.
- Извини... Просто не ожидала, что туда ходишь ты.
- ???

В итоге, он заезжает за мной на маленькой красной машинке и везет в филармонию. Мы слушаем скрипку и фортепиано. Все так красиво, что я разлетаюсь по Киеву тысячей разноцветных бабочек.

- У меня для тебя есть сюрприз, - говорит он улыбаясь своей неизменной улыбкой Чеширского Кота.
- Как? Еще один сюрприз? - неуверенно спрашиваю я зная его "сюрпризы".
- Можешь не бояться. Сегодня я буду джентльменом. Обещаю.

Мы едем в сторону м. Печерская. Я недоумеваю, куда же он меня везет? Ведь от Максима, на самом-то деле можно ожидать чего угодно. В итоге он привез меня к себе домой.

- Да, не бойся ты, - потянул меня за руку он.

Ладно. Ну, что я потеряю?

У него была квартира в стиле лофт, что лишний раз подтвердило мои опасения - Максим холостяк до костного мозга. Легкий творческий беспорядок и обилие произведений искусства на стенах. Мне это импонировало.

- Кофе, или чай? Может глинтвейн? - предложил он.
- Последнее...

Потом мы поднялись... на крышу. Его квартира находится на последнем этаже. Каким-то образом Максим сделал себе ключи (крыша закрыта от посторонних посетителей на замок), поставил там самый настоящий несгораемый шкаф. Из этого самого шкафа он извлек два складных стула и пледы. Мы устроились и я утонула в ночных видах моего любимого города. Мы просто говорили. Смотрели на звездное небо. Целовались. И он действительно оставался джентльменом.
А на рассвете я уехала домой. Нам не хотелось портить момент. Это была самая романтичная ночь в моей жизни... Ночь... Звезды... Максим... И никакого sexa.
По-моему, я влюбилась.

С любовью,
Ваша Алисаheart

Иллюстрация: Garance Dorе

24. Алиса и НЛО

  • 12.06.20, 08:18

Вчера целый день бегала по городу, решая рабочие вопросы, когда же, наконец, пришла домой обнаружила, что свет пропал. Зажгла я свечи, надела пижаму (любимую, с пчелками), заварила ромашковый чаек с медом и уютненько устроилась на подоконнике. Закурила. Смотрю в окно. Думаю о своем... И что я вижу? НЛО. Правда-правда! НЛО! В темном небе туда-сюда движется круглый летающий объект. Я потушила сигарету, потерла глаза, всматриваюсь - ну, все равно летает.

Все, думаю... сошла с ума... помешалась... Или конец света настал? Инопланетяне решили захватить Землю! И ЧТО МНЕ ТЕПЕРЬ ДЕЛАТЬ? Света нет! Я в пижаме с пчелками (черт!!! и снова эти пчелки в критической ситуации!). И куда звонить??? В НАСА? В СБУ? Президенту? Где взять все эти номера?

Минут пятнадцать я присматривалась к движущемуся в небе объекту. Потом до меня, наконец, дошло. Никакое это не НЛО. В той стороне ресторанный комплекс. У них иллюминация. Вот она и отсвечивает в небе. Померещилось мне... А жалко. Я уж думала, буду первой в мире, кто с инопланетянами познакомиться.

А вы верите в НЛО?

С любовью,
Ваша Алисаheart

Иллюстрация: Garance Dorе

Кажется, я недостаточно тупой, чтобы быть счастливым...



Хоронили негра, сожгли 12 штатов.

 

Американским копам ещё повезло, что не придушили гомосека.

 

Если бы США увидели, что США делают в США, США вторглись бы в США, чтобы освободить США от США.

 

Карантин в Америке - это когда белые ходят с плакатами, черные грабят магазины, а корейцы с ружьями занимают свои места на крышах.

 

Так, Симпсоны уже предсказали китайский вирус и митинги в США. Подскажите, что в следующей серии?

 

Девушка сказала, что я у нее первый, но шрам от кесарева как-то напрягал...



 

- Я мыслю, следовательно, можно ещё по 150...

 

Каждый раз бухай как последний. Потому что однажды так и будет.

 

Впервые не поехал на море из-за коронавируса, до этого не ездил из-за отсутствия денег.

 

- Почему во время заседаний Рады постоянно слышен храп?
- Это у Слуг народа спит совесть.

 

- Не знаю про других, но я бы с радостью платил "налог на роскошь".
- Так ты его и платишь. Только не за свою роскошь.



 

Приїхала до мами в гості. Як же добре у неї вдома ростуть кімнатні квіти і моя дупа.

 

Долго размышлял, кто я жаворонок или сова. Пришел к выводу, что я птеродактиль - непонятно, как я еще не вымер с таким режимом работы.

 

Пятилетнего сына я за что-то поругала. Он обиделся, сел на пол, достал бумагу, карандаши и, надувшись, мне говорит: - Тогда я тебя толстую нарисую!

 

Поступився місцем бабусі в автобусі, а у відповідь:
“О, хоч одне Ч
МО встало”!

 

Коронавирус в России мутировал и теперь у него вместо короны - кокошник.

 

Антипрививочники боятся уколов в мягкое место, потому что опасаются, что игла попадет в мозг.

 

Кажется, я недостаточно тупой, чтобы быть счастливым...

 

я не меняюсь ни на йоту
но всё равно день ото дня
стареет зеркало при виде
меня



 

Как уберечь личную информацию:
1. Отключайте геолокацию на телефоне, ноутбуке.
2. Отключите сам телефон, ноутбук.
3. Переезжайте жить в Восточную Монголию.
4. Заведите яка.
5. Свои секреты рассказывайте только яку.

 

Я тут «Сталкера» как-то посмотрел - такое чувство, что Тарковский ваще игру не видел.

 

А спонсор моей толерантности – по…уизм.
Мне совершенно похуй, кто с кем спит, кто кого любит, у кого какой цвет кожи, кто как себя гендерно идентифицирует и кто как выглядит.

 

Девушки не обращают внимания на мужчин в камуфляже, не потому что они их не видят, а потому что у них денег нет.

 

Чем больше смотрю на последние события в мире, тем больше восхищаюсь гением провидения Малевича.