На террасе уютного домика за мольбертом стоял художник и рисовал осень. Он любил рисовать осень, потому что любил это время года. Мазки кисти словно творили чудеса, и картина оживала причудливыми яркими красками осени.
Она была уже почти готова, и любой бы сказал, что картина великолепна. Но было видно, что художник чем-то недоволен. Подумав, он дорисовал извилистую тропинку, а на ней одинокую девушку. На её лице были следы легкой грусти. Они проступали через светлую улыбку и придавали лицу особое милое выражение.
Глядя на эту девушку, появлялось непринужденное желание пожелать ей счастья. И художник долго вглядывался в её лицо, словно это не он её нарисовал. И вид у него был такой, словно он знаком с этой девушкой и в неё влюблён.
– Ты снова её рисуешь? Я уже начинаю ревновать.
Подошедшая жена художника всматривалась в черты девушки на картине, словно желая узнать, кто она.
– Это просто осень. Это просто состояние моей души.
Уже минутами позже художник сидел в комнате с чашкой чая и смотрел на языки пламени в камине. И видел в них лицо той девушки с его картины. Она ему улыбалась, и её улыбка согревала душу художника.
Может, он просто её выдумал. Может, она уйдет по своей тропинке куда-то вдаль, оставив на картине только яркие краски осени. Но художник знал, что она навсегда оставит теплые воспоминания о себе.
Поленья в камине
догорали, а за окном уже моросил прохладный осенний дождик. И художник ушел
отдыхать, чтобы не опоздать на свидание с той самой девушкой в своих ярких, и таких желанных снах.

Впереди ждала гражданка
Мартин Брест
Пять лет назад мы с Дмитрием Первухиным и Михаилом Дрегвалем вышли из ворот ППД 72-й бригады в Белой Церкви.
Тут же, естественно, закурили.
Было холодно, чутка мутило, мы замерзли за день беготни по строевым и финикам, всем нам что-то недоплатили, и нам было на это абсолютно наплевать.
– Я в военкомат, – сказал Миша. – Подвезете.
Миша, естественно, не спрашивал, а утверждал. У Миши в голове даже мысли не возникало, что твой друг и сослуживец может тебя не отвезти туда, куда тебе надо.
Дима не улыбался, и это было странно. Дима… как и мы все, был растерян. Это было жутко неудобно – вдруг оказаться “вне”. Больше не быть частью огромной, неповоротливой, дурной, опасной и любимой машины под названием “ЗСУ”. Ветер-вдоль-бульвара срывал искры с сигарет. Где-то за спиной по плацу в направлении КП тянулись, очумело вертя головами, сотни дембелей.
– Я хер его знает, що говорить. – честно сказал из-за спин Виталий Зимогляд. Он единственный из нас всех был в форме.
Мы криво улыбнулись.
– Ээээ… та же херня. – ответил я.
Дима пискнул пультом сигнализации.
За спиной осталось пятнадцать месяцев, терриконы, рассветы, закаты, дым и лучшие люди на земле. Впереди ждала гражданка, в которой не было не то что войны – даже упоминания о ней.
Через пятнадцать минут мы высадим
по-прежнему молчащего Мишу возле белоцерковского военкомата.
Через четыре дня меня уволят с работы.
Через три недели Дима откроет свой маленький бизнес.
Через пять лет мы все это вспомним. Потом. Со временем.
А сейчас ни у кого из нас язык не поворачивался поздравить друг друга с дембелем.
– Какая-то херня, – сказал бывший замкомвзвода 6-й роты Димон и распахнул дверцу машины.
Бывший мехвод Каспер и бывший замначальника штаба 2-го мехбата Борода молча уселись на заднее сиденье. Звякали награды на кителе.
– А помнишь, как мы к вам в баню на
“Танцор” пришли…
– Не сейчас, брат, – я, бывший замковмзвода 5-й роты, мотнул головой и
плюхнулся в машину. – Не сейчас, ладно? Еще не время для воспоминаний.
– Ладно.
– Да, какая-то херня… – пробурчал Борода. – Поехали, хули тут стоять…
Ветер рванул с новой силой.







"Зі світанком цього дня вдаюся під Твій Покров і як добра дитина, благаю Тебе: Матінко моя Небесна, зaoпiкуйcя мною!У Твої руки віддаю душу мою і тiлo, – все мoє жuття. А Ти, добра Небесна Мати, будь найкращою Ненькою та Заступницею!Oxopoняй мeнe завжди сuльнuм Твоїм Пoкpoвoм у всіх нeбeзпeкax для душi і тiлa.Заступайся за мене у Твого Сина та Своїми молитвами змeншуй Його Святий Гнiв з пpuвoду мoїx гpixiв!Бо я добре знаю, що Ти, Царице Неба, завжди успішно допомагаєш усім тим, хто з довірою вiддaється пiд Твоє зacтупнuцтвo. яка захистить вас від злих людей. Має потужну силу саме у свято ВоздвиженняІ твердо вірю, що під Твоєю Святою Опікою легше зможу унuкaтu всіх нeбeзпeк для душi і тiлa, та виконувати Божу Волю, а після cмepтi ocягнутu вiчнe щacтя на Небі. Амінь".
Привітання з Днем захисника та захисниці

Шановні наші захисники та захисниці! Ми вітаємо вас з таким прекрасним днем. Бажаємо сил, терпіння та чистого неба над головою. Дякуємо вам за те, що ви нас оберігаєте! Цінуємо вас та пам'ятатимемо завжди.
З Днем Українського козацтва
Сьогоднішнє національне торжество приурочене до Покровів не просто так. Згідно з історичними даними, перші козаки з'явилися на території України в XVI-XVII роках. Вони вважалися вільними людьми і воїнами Христовими. Спочатку козаками називали тільки військові громади, а потім і територіальні.
Головною місією козаків був захист земель від нападу кримських татар, охорона торгових шляхів і захист кордонів держави. За часів одного з ворожих набігів, коли положення здавалося безвихідним, воїнам з'явилася Пресвята Богородиця і захистила їх. Саме тому здавна Діва Марія вважається заступницею і покровителькою козаків.
77-а річниця створення Української Повстанської Армії. Одним із ідейних натхненників боротьби УПА був Степан Бандера

Степан Бандера став одним із символів боротьби України за незалежність у ХХ столітті. Довгий час радянська пропаганда намагалася дискредитувати його ім’я, вішаючи тавро «бандерівця» на кожного, хто наважувався мріяти про самостійну Україну, і поширюючи про Бандеру різноманітні вигадки. Це ж зараз продовжує робити і російська пропаганда, експлуатуючи ці міфи для розпалювання війни на сході України. Але історична справедливість бере гору, і сьогодні Степан Бандера посідає гідне місце в пантеоні героїв, які віддали життя за українську ідею.

