хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-58 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Доброго ранку!

Є те, що ми просто не в силах змінити,
потрібно навчитися приймати ці речі:

Час ніколи не навчиться чекати...
Слабкість ніколи не стане сильнішою...
Смерть ніколи не зможе дати ще один шанс...
Щастя ніколи не буде постійним...
Злість не буде добрішою...
А кохання не зможе бути тільки взаємним...
Сльози не стануть солодкими...
Біль не зможе бути приємним...
Сонце завжди буде змінюватися з місяцем місцями...

ЛЮДИ НІКОЛИ НЕ СТАНУТЬ ІНШИМИ.


Українська музика 3390







0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Кохання – це вічність…

"Все вірно. Хоча життєвий досвід кричить, що довіра і щирість часто обертаються на зраду і біль.
А ті, кому довіряєш роками жалять твоєю ж довірою у самісіньке серце."


«Кохання – це не пристрасть, кохання – це не емоція. Це надзвичайно глибоке розуміння того, що хтось доповнює тебе, робить тебе цілісним.

Присутність іншої людини звеличує твою власну присутність.




Та женщина

Та женщина, которая ушла,
Не будет беспокоить вас звонками
И баловать в субботу пирожками,
Рассказывать, что ночью не спала…
Ей будет абсолютно всё равно,
Что ни одной с рыбалки смс-ки…
Что удочки стары, порвались лески,
А рыбы в речке спрятались на дно…

Та женщина, которая ушла,
Не будет вспоминать объятья ваши
И станет на одну потерю старше,
Но у неё, как прежде, два крыла…
Ручьём не льются слёзы по щекам
От запаха духов чужих и сладких…
Она уйдёт, не бросив взгляд украдкой,
А вместо вас возьмёт себе щенка…

Та женщина, которая ушла,
По центру дартса ваше фото вклеит…
В десяточку без промаха сумеет
Попасть, она б иначе не смогла…
И на страницах ваших, в соцсетях,
Её в гостях не встретите случайно…
И не вздохнёт о вас ночами тайно…
Корабль не хочет знать о якорях…

Вы будете не раз её просить,
Чтоб поняла, открыла и простила,
Под дверью, с орхидеей и текилой,
С козырной клятвой – на руках носить…
Она откроет дверь, не помня зла,
В рубашке не её совсем размера,
Со счастьем на лице, а в сердце с верой…
Та женщина, которая ушла…

Ирина Самарина-Лабиринт



         Стих не Бог весть что... Но чем-то привлек. 
Что ныне совсем редко.