Он шел домой, где его никто не ждал. На улице шел мелкий дождь, который его безумно раздражал. Серы лица прохожих сливались с его настроением настолько, что ему они казались картинкой, нарисованной мозгом.
Сначала он ее почувствовал. Не увидел, нет, ощутил. Он знал, что Она где-то рядом, искал ее глазами, но нигде не находил.
Она выплыла из-за поворота. Он ее не знал, но мог рассказать о ней все. Его удивила ее красота. Не внешняя, ее он не видел, а внутренняя, скрытая под маской цинизма и ненависти. Их глаза встретились. Она даже не улыбнулась, но  ощутил, что нужно всего лишь сделать первый шаг и она будет его до самой смерти. Он сделал шаг, но не к ней, а куда-то в сторону и она пропала. Он ее больше не видел и не ощущал. Она ушла из его жизни так в нее и не войдя.
Прошел год. Он каждый день искал ее, но нигде не находил. Он потерял интерес к жизни, но желание быть с ней держало его на плаву. Только с мыслью о ней он засыпал и просыпался, но ее саму он найти не мог...
Он шел домой, где его никто не ждал. На улице шел мелкий дождь, который его безумно его раздражал. Среди серых лиц прохожих он искал ее. Она мелькнула среди бесцветной толпы ярко красным пламенем, заставив его сердце замереть. Он подошел к ней и взял за руку.
Через месяц состоялась свадьба...

Розвал

Починаючи з грудня 2004 року майже всі правозахисники наполягали на скасуванні реформи Конституції, яка була прийнята 8 грудня з брутальним порушенням процедури внесення змін – „в пакеті” з ординарними законами. Зміни до Конституції не пройшли належної перевірки в Конституційному Суді. Проте Конституційний Суд був навмисно заблокований парламентом, а Президент був бездіяльним: він нічого не зробив, щоб усунути ці брутальні порушення. Втім, наслідки невдалого реформування були руйнівними: створення двох центрів влади в межах однієї гілки влади – виконавчої, які почали боротися за повноваження, поступова втрата керованості країни, все більша корумпованість політичних еліт, найгірший політичний колективізм, коли депутати повністю залежні від волі лідерів фракцій і перетворюються на голосуючі автомати, зростаючий тиск на парламент фінансово-промислових груп при майже повній неможливості впливу на політику зацікавлених в цьому громадян України.

Особливу небезпеку уособлювало в собі також нехтування Конституцією та законами України з боку вищих органів державної влади та вищих посадових осіб України. Шкідливою виявилася запроваджена у 2006 р. модель пропорційної виборчої системи для районних, міських та обласних ланок місцевого самоврядування. Суттєво підривала підвалини влади фантастична вилка зарплат в бюджетній сфері. Про яку національну єдність можна говорити, коли народний депутат одержував зарплату, що у десятки разів перевищувала зарплату висококваліфікованого вчителя або хірурга, а різниця між максимальною і мінімальною зарплатою в державному апараті складала до 60 разів?

Конституцію розвалили, і на цьому фундаменті вже не можна було нічого будувати. Спровокована конституційними змінами розірваність державної виконавчої влади призвела до невідповідності зовнішнього та внутрішнього політичного курсу країни, протистояння місцевого самоврядування і державних адміністрацій на сході та півдні. У поєднанні з відродженням ретроградного стилю управління, характерного для епохи Кучми, вона призвела до загальнонаціональної політичної кризи. Насамперед це була криза довіри населення до влади. Це була також криза, що витікала з примітивної освіченості населення, внаслідок чого українці продовжували масово боятися НАТО і вступу до Європейського Союзу. Це була криза економічного розриву між багатими і бідними, а також державними чиновниками вищого й нижчого рангів. Це була криза конституціоналізму й законності, внаслідок чого вищі посадові особи країни наважувалися ігнорувати елементарні вимоги її правової системи.

Українська держава зайшла у глухий кут, і розпуск парламенту став намаганням перервати цю кризу. Але сам по собі розпуск парламенту і дострокові вибори не дозволять країні вийти з системної кризи. Бо її причини сховані в реформі Конституції 2004 року. Допоки існуватиме й діятиме чинна з 1 січня 2006 року Конституція, жоден Український парламент і уряд не зможуть вийти з-під її руйнівного впливу. Хто б не був обраний прем’єр-міністром, конфлікту між ним і Президентом не уникнути. І все знову повториться.

Тому необхідно скасувати реформу Конституції 2004 року. Проте це виглядає сьогодні малоймовірним. Крім того, чи є доцільним це повернення назад сьогодні?

Чи відповідає Конституція України 1996 року сучасному стану українського суспільства?

Я думаю, що вона гальмує суспільний поступ.
Конституція закріпила систему владних відносин, яка на той момент фактично склалася – напівпрезидентську унітарну республіку з парламентом, реально позбавленим контрольних повноважень, відносно слабкою судовою системою, а також урядом без суттєвих політичних функцій і тому постійно залежним від прямої президентської підтримки. Загалом, безвідповідальність держави перед суспільством у новій Конституції України зберігалася майже на рівні радянських часів.

Роль головної й водночас «тіньової» влади в державі виконувала Адміністрація Президента – непідзвітна нікому, всім керуюча, але фактично безконтрольна владна структура. Уряд мусив виконувати розпорядження не тільки Президента, але й глави Адміністрації і нести всю повноту відповідальності за стан справ у державі. При цьому Прем’єр-міністр часто-густо мусив виконувати роль такого собі хлопчика для побиття. Не дивно, що урядовці на цій посаді мінялися практично щороку.

Усе це, до певної міри, зумовило роль Конституції як фактору не стільки динамізму, скільки стагнації в українських соціально-економічних та політичних перетвореннях. При цьому Конституція уособлювала в собі доволі еклектичний правовий текст з великою кількістю компромісних норм, які різні політичні актори – від комуністів до «зелених» – сприймали кожний по-своєму. Вона містить купу соціальних гарантій на кшталт права на житло, на достатній рівень життя, на працю, на безкоштовну медичну допомогу тощо, які держава не в змозі виконати, і які неможливо захистити в суді. Втім, закладені в Конституції протиріччя досить швидко стали виявлятися навіть поза суто партійними розбіжностями й суперечками. Вже невдовзі після її прийняття в суспільстві почали точитися розмови про необхідність внесення до конституційного тексту змін та доповнень.

Отже, перед українським суспільством постає завдання створення і ухвалення нового проекту Конституції. І що принципово – всі повинні її дотримуватися. Слідування правилам значно важливіше, ніж те, хто переможе в політичних баталіях. Головне, щоб всі дотримувалися правил, а не змінювали їх під потрібний результат, та ще й заднім числом.

Хто ж напише нову Конституцію?

Підписаний Президентом 27 грудня Указ №1294/2007 передбачав створення Національної конституційної ради (НКР), яка буде включати науковців, політиків, регіональних представників, яких делегують органи місцевого самоврядування та громадських діячів. Склад ради затверджується Президентом, який її і очолить. Рада має обговорити концепцію нового проекту Конституції та створити цей проект. Передбачається також його широке обговорення.

Проте персональний склад НКР, затверджений 18 лютого Указом Президента №139/2008, відверто розчаровує. З 97 її членів 40 – народні депутати України (12 з фракції ПРУ, 11 – НУ-НС, 9 – БЮТу, 5 – Блоку Володимира Литвина, 3 – КПУ), 9 працівників Секретаріату Президента, 4 – парламентських установ, 2 урядовця, 6 голів обласних Рад. Словом, весь політичний бомонд. І тільки 13 науковців-правників, серед яких 5 суддів Верховного і Конституційного судів у відставці, 13 представників НАНУ і вузів, 9 представників об’єднань громадян, серед яких неупередженими можна вважати, на мою думку, тільки дві інституції – Центр О.Разумкова та Українську Гельсінкську спілку з прав людини.

Конституція – це акт громадянського суспільства, і її не можуть приймати лише професійні політики, які неодмінно не уникнуть спокуси підлаштувати Конституцію під свої егоїстичні інтереси або взагалі будуть саботувати її створення. Якісний проект може бути підготовлений тільки за умови участі відомих громадських лідерів і правників, яким довіряють люди. Чому у складі НКР нема членів Української Гельсінкської Групи Мирослава Мариновича та Йосифа Зісельса? Де конституціоналісти Всеволод Речицький та Віктор Колісник, правозахисник і публіцист Микола Козирєв, де виконавчий директор Гельсінкської спілки Володимир Яворський, де філософи Євген Бистрицький і Тарас Возняк, економіст Ігор Бураковський, правники Олександр Винников, Вячеслав Якубенко, Олександр Северин? Усі вони пропонувалися до складу НКР організаціями громадянського суспільства. Чому не скористалися досвідом суддів Конституційного суду у відставці Івана Тимченка, Миколи Савенка та інших ? Цей список можна подовжувати і подовжувати.

Ризикну припустити, що цей склад НКР є важким компромісом, якого вдалося досягти, щоб хоча б запустити публічний конституційний процес. Схоже, усі політичні сили окрім НУ-НС не вважають зміну Конституції пріоритетним завданням, а без участі усіх парламентських фракцій НКР функціонувати не може. Проте чи буде вона працездатною в цьому складі, чи не перетвориться підготовка змін до Конституції у суцільні політичні чвари, які вже набридли в Верховній Раді? Був би радий помилитися, але, здається, така НКР не має перспектив. Що і підтвердило

Перше засідання НКР

Воно було 20 лютого. Спочатку Президент коротко розповів про необхідність створення нової Конституції і виклав своє бачення змін до неї. Його підтримав Голова ВРУ, закликавши усі політичні сили спільно працювати над проектом. Але коли пішла розмова про організацію праці НКР, виявилося зовсім різне ставлення до неї політичних сил. Секретаріат запропонував розділення НКР на 5 комісій – засади конституційного ладу, народовладдя; права і свободи людини і громадянина; парламент, глава держави, уряд; правосуддя; територіальна організація влади, місцеве самоврядування – і склад робочої групи з підготовки проекту нової редакції Конституції. Але це не влаштувало політиків. Віктор Янукович сказав, що спочатку необхідно створити концепцію змін до Конституції робочою групою, обговорити її, а вже потім створювати ці комісії, бо зараз незрозуміло, скільки їх має бути і які. Микола Томенко заявив, що БЮТ проти створення нової редакції Конституції, а підтримує тільки внесення змін і доповнень, і тому, навпаки, не треба створювати робочу групу, а нехай працюють названі 5 комісій з метою покращення і оптимізації відповідних розділів Конституції. Петро Симоненко сказав, що до створення якихось робочих органів НКР необхідно обговорити концепцію змін до Конституції і запропонував почати це обговорення прямо зараз. Коротше кажучи, все це дуже нагадувало Верховну Раду. Микола Онищук пояснив, що робоча група і комісії мають працювати разом, передаючи свої напрацювання і уточнюючи концепцію і самі зміни. Президент перервав цю дискусію, сказав, що склад робочих органів ухвалений, вони починають свою роботу наступного вівторка і закрив перше засідання.

Декілька загальних міркувань

Прогнози щодо подальшої долі такої НКР і конституційного процесу в цілому доволі сумні. Але, з другого боку, розвалена в 2004 році Конституція стала джерелом системного процесу політичного протистояння і, як наслідок, поступової руйнації держави. Без зміни Конституції процес руйнації не зупинити. Отже, та частина політичної еліти, яка відчуває цей тягар відповідальності, просто приречена домагатися подовження конституційного процесу. Отже, хоча, на перший погляд, НКР у цьому складі непрацездатна, ситуація змушує шукати виходу. Має заявити про свою позицію і громадянське суспільство. Уявляється щось на кшталт громадської конституційної ради, яка може запропонувати свій проект Конституції і вимагати його обговорення і розгляду. Перші кроки – створення громадського конституційного комітету, який пропагує ідею створення спеціального представницького органу для ухвалення Конституції – вже зроблені.

Помаранчева революція була символічним прощанням України з посткомунізмом. Прийняття нової Конституції буде означати реальне прощання з ним і перезаснування Української держави за новими правилами. На мою думку, цей процес є невідворотним, оскільки невідворотним є встановлення демократичного ладу в цій країні, яка знаходиться в поле міцної загальносвітової тенденції вестернізації. Питання тільки в тому, коли це станеться, і які втрати нас чекають на цьому шляху.

Євген Захаров,
співголова Харківської правозахисної групи

*Hic et nunc (лат) - тут і тепер

Джерело: Майдан.

Nazareth — шотландская рок-группа.

В 1968 году в Dunfermline (Шотландия) вокалист Дэн Маккаферти (Dan McCafferty), гитарист Мени Чарлтон (Manny Charlton), басист Пит Эгню (Pete Agnew) и барабанщик Дарел Свит (Darrell Sweet) основали группу Nazareth.

© http://ru.wikipedia.org/wiki/Nazareth

Более подробно можно почитать тут - http://music.mambursoft.org.ua/cgi-bin/show_desc.cgi?id=534

Композиция "We Are Animals" альбом "Snakes `N` Ladder" слушаем, наслаждаемся...

I know what I need I need you
I can't see nothin else all I can see is you
I don't care what they say about my state of mind
I know what's good for me and you are just my kind

We are animals we are animals
we are animals we are animals

I know what I want I want you
Shed your cloths forget your codes
You know this is nothing new
I smell your scent I taste your sweat
I feel this passion too
Let's trust our senses not our minds
Lets break all the rules

We are animals we are animals
We are animals we are animals
We are animals
We are animals

Come with me run with me leave this world behind
Come to me come with me I know that we will find

We are animals we are animals
We are animals we are animals
We are animals
We are animals

 Вы читаете неофициальные новости! Подробнее...   ГЛАВНАЯ 

Теперь окошко предпросмотра информации доступно также из вашего раздела "Друзья".

 

Хочу такой же!

.

щё в древние времена выделяли шесть основных мужских типов понимания любви. Зная их можно с лёгкостью просчитать, как будут строиться ваши отношения и чем они закончатся.

1. Агапе ( жертвенная любовь) Для такого мужчины всегда на первом месте интересы его любимой. Он отдаёт всё и не требует взамен ничего. Но рано или поздно всё это становится скучно и однообразно, не ждите от него страстей. К тому же, заботясь о вас, он всегда будет стараться держать вашу жизнь, чувства и мысли под контролем.

2. Людус (любовь-игра) Такие мужчины живут с убеждением, что секс - это и есть любовь. Уже при первой встрече он будет сманивать вас в постель, а если вы ему откажете - глубоко оскорбится. Этого мужчину бесполезно пытаться увлечь недоступностью, он просто развернётся и уйдёт, решив, что здесь ловить нечего. В его присутствии вы спокойно можете заигрывать с кем угодно, но учтите, что он может позволить (и скорее всего регулярно позволяет) себе тоже самое. Не рассчитывайте на серьёзность, ему интересен только секс и чем больше вы напоминаете ему о том, что существуют какие-то другие сближающие факторы, тем быстрее он вас покинет.

3. Эрос (чувственная любовь) Настоящий рыцарь на белом коне. Его интересует не только он сам, но и вы как личность. С ним интересно разговаривать и он не стремиться переспать с вами как тип "Эрос". Секс для него не главное. А забота - не жертва, как в случае с "Агапе".

4. Мания (любовь-одержимость) Самый эгоистичный тип. Он всегда будет стремиться чувствовать себя главным в ваших отношениях. Он всегда найдёт слабые стороны и постарается указать вам на это в самой некорректной форме. Если же он увидит, что вам надоело, и вы к нему охладели, он попытается на время сменить тон, но потом всё начнётся снова. То, что вы делаете для него, будет восприниматься как должное. И ещё он будет просто патологически ревнив, боясь, что потеряет власть над вами. Он нигде долго не задерживается и избегает привязанности.

5. Прагма (прагматичная любовь) Ему нужна женщина, с которой удобно. Она должна прежде всего уметь выполнять домашнюю работу и не напрягать его страстями. Ему нужна стабильность и выгода. Его чувства всегда под контролем.

6. Сторге (любовь-дружба) Он выложит вам всю историю своей жизни и жизни своей семьи. Вы точно знаете, что можете ему доверять и рассказать абсолютно всё без негативных последствий. Но ваши отношения будут лишены изюминки - той самой интригующей загадки, до разгадки которой человек интересен.


К какому принципу относитесь Вы?

День сороковой…

 

 

Суждение и Мнение

Существует разница между суждением и мнением. К примеру, вас попросили рассудить какую-то ситуацию; вместо этого вы просто высказываете свое мнение, то есть то, как вы к этому относитесь. Вы можете сказать: «Я бы не стал этого делать. Я предпочитаю такое-то блюдо такому-то…» (или такой-то цвет такому-то, или такую-то местность такой-то – не имеет значения). Вас попросили объективно высказаться о предмете, вызвавшем разногласия, а вы вместо этого объявили о своих личных предпочтениях. Если вы не можете оценить ситуацию в целом, то, по крайней мере, будьте внимательны к тому, что говорите, потому что ваше мнение может восприниматься как критика кем-то из присутствующих, и это дополнительно обострит противоречия. Объективность – в том, чтобы отказаться на время от личных склонностей и посмотреть, к чему приведет развитие событий в том или ином случае. Это важнее разногласий, и как раз затем у вас попросили совета.

 

 

Владей собой среди толпы мятежной,
тебя клянущей за смятенье всех;
Верь сам в себя, наперекор вселенной,
И маловерным отпусти их грех;
Пусть час не пробил, жди не уставая,
Пусть лгут лжецы, не снисходи до них;
Умей прощать, и не кажись прощая,
Великодушней и мудрей других.

Умей мечтать, не став рабом мечтанья,
И мыслить, мысли не обожествив;
Равно встречай успех и поруганье,
Не забывая, что их голос лжив;
Останься тих, когда твоё же слово,
Калечит плут, чтоб уловлять глупцов,
Когда вся жизнь разрушена и снова
Ты должен всё воссоздавать с основ.

Умей поставить в радостной надежде
На карту всё, что накопил с трудом,
Всё проиграть и нищим стать, как прежде,
И никогда не пожалеть о том;
Умей принудить сердце, нервы, тело
Тебе служить, когда в твоей груди
Уже давно всё пусто, всё сгорело,
И только воля говорит:"Иди! "

Останься прост, беседуя с царями,
Останься честен, говоря с толпой;
Будь прям и твёрд с врагами и друзьями,
Пусть все в свой час считаются с тобой;
Наполни смыслом каждое мгновенье,
Часов и дней неумолимый бег,-
Тогда весь мир ты примешь, как владенье,
Тогда, мой сын, ты будешь Человек!

"Заповедь", Р. Киплинг

Привет, всем!!!

Сегодня 29 февраля.Хотелось бы узнать какие ассоциации вызывает у вас этот день и верите ли вы в то, что високосные года - несчастливые.

Она лежала в белоснежной комнате. Белизна укутывала ее со всех сторон: от ночной темени надежно скрывали гардины, от окружающих - белые стены, под ней - белоснежная простыня, потолок же казался еще белее, чем все остальное. Но белый цвет тут был не праздничным, а каким-то угрюмым, как белые тапочки на покойнике. Но ее это не волновало. Все мысли были о нем.
Раздавшийся звонок ее не испугал. Она ждала его, казалось, целую вечность. Часы показывали полтретьего ночи. Мог звонить только он, только тот человек, который за полчаса перевернул ее мирок. Она с грацией кошки (как будто звонивший мог увидеть) потянулась к трубке.
Слов она не слышала. Она чувствовала сердцем, что по-другому быть не может, но надеялась на лучшее.
Она положила трубку и медленно встала. Ее движения были неспешны, но со стороны было видно, что она уже приняла решение и оно непоколебимо. Последний путь и не может быть другим.
Открылось окно и она шагнула в бездну. Ветер пытался сорвать с нее  бледно-красное платье, купленное вчера за сумасшедшие деньги. Светлые волосы развивались и были похожи на прекрасную снежинку, бросаемую порывами в разные стороны.
Не правда, что в последние секунды перед глазами проносится жизнь. По крайней мере она перед собой видела только его лицо. Аж до того момента, как все картинки угасли и ее окутала пелена смерти.

Гроб обступало человек 150, но только несколько из них видели, как невдалеке плакал Он