Потрапезничаем?! :)

Ваше имя Завтрак: Ланч: Обед: Полдник: Ужин:

все гадания на aeterna.ru

Суботній ранок почався з приготування кави у новій джезві... Кава вийшла смачна та духм"яна. Сьогодні ми планували відвідати Бережани та ... Рай. Відстань від Тернополя до Бережан 57 км, автобусом їхати майже півтори години, квиток коштує 15 грн 22 коп.
Місто знаходиться на берегах Золотої Липи, яка на півночі міста утворює Бережанський став, від греблі вона розходиться на два русла, таким чином Замок знаходиться ніби на острові. Перша писемна згадка про місто датується 1375-м роком, але на його околицях виявлені стоянки часів пізнього палеоліту. У 1530 му році польський Король передає поселення графу Синявському, надавши статус міста і магдебурське право. У 1534-1554-му роках на заплаві річки будується замок - найвидатніший витвір оборонної архітектури України епохи Ренесансу, над яким працювали італійські та українські майстри. Цікаво те, що фундаментом у цій, колись  болотистій, місцевості слугують безліч дубових паль, вбитих у землю.



Донедавна він перебував у цілковитій руїні, а зараз активно реконструюється. Навколо замку розбитий невеликий парк з кількома кав"ярнями. На вході нас зустріла жіночка, що продавала квитки та проводила екскурсію. Квитки ми купили по 5 грн, а від екскурсії відмовилися, але вона і так розповіла нам багато цікавого. Зразу видно, що людина вболіває за своє місто, любить і поважає його історію. Казала, що у вихідні часто бувають групи з Києва, але частіше приїздять поляки. Дуже гарно виглядає макет замку у центрі двору.
У дворі замку побудована каплиця - родинна усипальниця роду Синявських. Дві бічні каплички добудовані вже у 1624 році. Зараз вся вона огорожена будівельними лісами. Після смерті останнього з роду Сенявських, замок часто переходить з рук в руки і занепадає. Австрійський уряд використовував його під казарми, Останній власник Бережан Якуб Потоцький (1863-1934рр) подарував замок для потреб польського війська, а на базі землеволодінь утворив фонд по боротьбі з туберкульозом і раковими захворюваннями.
У збережених та відреставрованих будівлях почали збирати матеріали для музею. Тут і старовинні барельєфи, мармурові колони, дещо їз старовинних меблів та тарантас.

 Фортеця, хоч і знаходиться в стадії, далекій до завершення реконструкції, але завдяки теплому відношенню своїх служителів стає якоюсь затишною і квітучою від розбитих навколо клумб. А ще у парку, та і в місті, багато дитячих качелей та каруселей.
Кілька днів подорожування та довга дорога до Бережан трохи нас таки розморила, то ж ми спустилися до швидкої і дещо каламутної річки, щоб омити ноги та вмитися. Через місток, до площі Незалежності ми натрапили на відділення пожежної охорони. Хоч воно і не значиться у списку архітектурних пам"яток, але виглядає досить колоритно.Поруч пам"ятник жертвам Чорнобильської трагедії.
Місто Бережани цікаве тим, що більшість пам"яток зосереджено навколо центральної площі.  По мальовничій вулці, яка чомусь називається Площа Ринок, ми дійшли до центральної площі міста. На одному її краю велично здіймається греко-католицька церква Святої Трійці, побудована у 1768, та перебудована у 1893-1903 роках, з іншого - міська ратуша (1803 року), яка у 1811 році увінчалася башнею з годинником. У 1805 році тут з ініціативи Ельжбети Любомирської відкрито гімназію, яка дала дорогу в життя багатьом талановитим людям сьог краю. Зараз тут, окрім міської адміністрації, знаходиться 4 музеї, але вигляд вона має трохи занедбаний. Посеред площі статуї святої Діви Марії та Ісуса Христа з фонтанчиками питної води. А коли на площу злітаються голуби, то її можна прийняти за знамениту площу Сан Марко в Венеції.
>
На площі, під акацією, стоїть пам"ятник молодому Тарасу Шевченку. Трохи зголоднівши, ми почали цікавитися закладами харчування. Хотілося чогось смачного та автентичного, а знайшли піцерію... Може так воно і мало бути, щоб підсилити уяву про знамениту площу в Італії? По дорозі додому ще забіли у кав"ярню у венеціанському стилі на філіжанку італійської кави. Мабуть італійські архітектори дійсно вклали душу у це місто, і вона досі тут присутня.
Трохи далі за площею, на сусідній вулиці височіє стара Вірменська церква 1764 року, поряд на пагорбі костел Петра і Павла 1600 року, із сусіднього пагорба видніється монастир отців Бернардинців, костел якого зведений у 1630-1683 роках, а келії добудовані у 1716-1742 роках. Ми ще трохи прогулялися старими та затишними вуличками Бережан серед стародавніх будиночків та віл. Подихали атмосферою середньовічної Італії в центрі Українського Опілля. Мабуть дуже добре, що у 2001 році місту наданий статус державного історико-архітектурного заповідника. Це дає надію, що місто донесе і приумножить свою первозданну красу і прийдешнім поколінням. (Решта фото тут)
Єдине тільки у мене не вмістилося у голові: для мене фортеця і саме місто це два різний об"єкти, кожен по своєму гарний і затишний, але у єдину картину не зливаються...

талант раним и тонкокож
а мир суров и остр как нож
и тонк как нож
едва пройдешь
по узкой грани слуг/вельмож

Осень чудесна. Это самое приятное время года, самое искреннее и спокойное.

Я шла сегодня по парку и ни о чем не думала… Бывает такое состоянию, когда не хочется ни о чем думать, а хочется наслаждаться тем, что имеешь сию секунду. Из состояния полного равновесия меня выбило громкое карканье, я подняла голову и увидела, что несколько десятков ворон сидят на ветках и смотрят в одну сторону. И тут я увидела Его и остановилась. Он – это потрясающе красивый белый кот, спустившийся с дерева. Спускался он ооочень медленно, я бы сказала с достоинством. Став на землю, посмотрел мне прямо в глаза и я офигела - таких глаз я еще не видела: правый был сине-серый, а левый ярко-желтый. На фоне белой шерсти словно светились две маленьких лампочки разного цвета. Мы стояли и смотрели друг другу в глаза, после этого Кошара спокойно перешел мне дорогу и уселся в основании дерева не далеко от тропинки. Честно говоря, я абсолютно равнодушна к котам, но этот меня покорил и я захотела его сфотографировать. Позировать красавец не очень хотел, но несколько снимков на мобильный я сделала.

И тут я вспомнила, что у меня в пакете есть колбаса. Вкусная. «Любительская». Я достала кусочек и протянула Коту. Он отвернутся. Тогда я положила угощение на ствол дерева и сделала вид, что ухожу. Обернулась, Кот спокойно доедал кусочек. Гордый – при мне не захотел. Только доев, Кошара один раз внимательно глянул на меня своими глазищами, дернул хвостом и спокойно удалился.

 Умный и красивый зверь.

Художник Мишель Леру (Michel Leroux) родился 28 июня 1950 года. В 1975 году, в возрасте 25 лет он стал преподавателем в институте графических искусств в Монреаль, где преподавал студентам принципы перспективы и  каллиграфии. Три года спустя, он открыл свое дело в области дизайна рекламы. Но со временем почувствовал, что ему чего-то недостает в его творческой жизни.  Профессия дизайнера на его взгляд, не давала ему полностью себя реализовать, и он открыл для себя живопись маслом. Обнаружив, что живопись, предоставляет ему возможность более себя выразить, свои мечты воплощая их холсте образы. Есть его работы тут 

[ Читать дальше ]

..
живем при хаме,
едим траву
телами в храме
душой в хлеву

ЧТО СДЕЛАТЬ, ЧТОБЫ НАУЧИВШИСЬ БОЛЕЕ-МЕНЕЕ СНИМАТЬ НАРОД НЕ ПЕРЕСТАВАЛ ХОДИТЬ В КЛУБ?