Просила подождать

Ты говорил тогда так много,  А я просила помолчать. Просила – подожди не много, Просила просто подождать! А ты хотел слов оправданья, И вот забвенья час пробил… Он превзошел все ожиданья, И ты тогда меня спросил: «Скажи мне, почему так стало? Зачем мы соримся опять?» Ты знаешь, просто все пропало, А я просила просто подождать…

(с) 

Сьогодні Він знов прийшов піздно….Вона вже довго чекала на нього. Спочатку плакала, потім кричала, телефонувала мамі і подругам, а зараз просто сидить. Сидить тихенько наче мишиня.

Але коли чує оберт ключа в замку, схоплюється на ноги і біжить до дверей. Зараз знову почнуть лаятись……Кудиб мені заховатись?....може під ліжко?

Зьявилася Я в них після року їх одруження, якраз на річницю. Зараз Я з ними вже три роки… Я - це те що їх поєднує.

 Він зайшов до кухні, Вона біжить за ним і щось питає, смикає за рукав, плаче…знову плаче. Він відвертається і мовчить. Балакають про якийсь переїзд…Ми що переїзджаемо? Щось балакають про мене,…Він залітає до кімнати його рука тянеться до мене.

Я бачу всі вісім поверхів до низу. Вішу на руці. Вона відвертається, Він кидає мене в куток.  В  мене йде кров. Але мені не боляче , ні. Мені з ними добре, просто зараз в них такі часи….Кудись переїзжають….

Так вже майже місяць, на мені немає  живого місця…Але мені не боляче- Ні! Вони ж зі мною.  Потім вони мене полікують…..а зараз…. А зараз Я маю перечикати, потерпіти.

Мене кладуть в якусь клітку і везуть..Так приємно їх бачити знову разом. Так,  Вони мовчать, але ж вони разом….

              Може ми їдемо на дачу, як колись….

            Скрізь все таке біле…Дуже довгий коридор… Приємна пані посміхається їй. Щось розповідає.

            Виходить якийсь чоловік. Він теж в білому. Як та пані.

Він дістає мене з клітки і віддає йому.

В чоловіка в білому, дуже теплі руки…..Я й незнала, що у людей такі теплі руки….. Вони мене вже давно не брали до рук… Він приємно пахне, чимось заспокійливим…

Ми з ним віддаляємося від них. Я бачу як Вона починає плакати…Ми йдемо і йдемо, до дверей в кінці коридору…Знову обертаюсь ,…Вона кричить , плаче, падає на коліна, з нею пані в…..білому.  А його вже не видно, Він відвернувся і вийшов, в ті двері, в які ми щойно зайшли.

Всетаки чоловік в білому гарно пахне……..

Я видел на войне совсем молодых людей с ампутированными руками и ногами. На них страшно смотреть... Но нет ничего страшнее, чем человек без души. Ведь протезов души не бывает.

"Запах женщины"

Сьогодні день української  мови та писемності... 

Можна  запитати : «Навіщо це все? То ж тільки мова…»  Але  якби не було української  мови,  тоді не було б українського народу, був би він немов сирота, неначе  каліка… Рідна мова – це наш спадок,   дар Божий,  велика цінність, народний скарб.  Для справжнього  патріота наша мова найкраща, найгарніша, найчудовіша.  Неможливо любити Батьківщину,  відмовляючись  водночас від  її рідної мови.  

Україна та українська мова – це одне.  Пам’ятаймо про людей,  які віддали своє життя тільки тому, що говорили українською, крізь  століття  зберегли мову -  душу нашого народу.  Пам’ятаймо про них та шануймо  їх. Шануймо нашу мову – іншої в нас нема і не буде. І нам не треба іншої.  Мусимо  плекати, доглядати, піклуватися  про неї.  Бо це  те  спільне, народне, що належить нам всім і  об’єднує нас.   

Як упізнати, що росіянин – це росіянин, а поляк – це поляк?  Можна  дізнатися  заглядаючи до їхніх паспортів.  Але по суті, завдяки їхнім мовам. Завдяки нашій, ми є українцями.  Тож  намагаймося говорити українською, щоб ніхто, наприклад коли поїдемо за кордон, не плутав  нас з росіянами. Бо інакше, навіщо були ці жертви, нащо  було людям віддавати  життя за мову? Щоб ми тепер соромилися нею говорити? Щоб відмовлялися від неї? Якщо людина почуває себе українцем, тоді говорить українською. Якщо не знає мови, тоді вивчає її. Але, щоб навчитися

чогось,  треба це любити.  І не слід казати, що під батьковою стріхою говорилося російською, тому і я нею говорю. Бо ніхто не забороняє навчатися. А якщо людина виправдовується в такий або подібний спосіб, то це означає, що не любить та не хоче говорити  мовою  своєї держави, що взагалі не вважає українську мову  своєю рідною.  Вже краще було б сказати відверто – «не говорю українською, не вивчу її, бо не хочу, не люблю цієї мови, вона мені чужа». Було б чесно.

Доглядаймо нашу українську  мову щодня, щоб не плювали на неї  люди,  які її не люблять, яким вона заважає, яким вона чужа і,  які мріють, щоб Україна   стала  не україномовною  країною. Але не  будемо зараз  сперечатися на цю тему.  Адже сьогодні свято всіх  тих людей, які люблять та  шанують нашу рідну  українську мову.  

Сьогодні о  16.10, на Першій та Третій програмах Українського Національного Радіо відбудеться всеукраїнський диктант національної єдності. Запрошую  всіх, кому  небайдужа доля нашої України взяти участь в диктанті. Це добра нагода  показати, що ми українці  і  любимо  нашу рідну  мову та  оберігаємо її.   Хай напишуть  диктант також наші діти, адже мова передається з діда-прадіда прийдешнім поколінням, а  вони є нашим майбуттям.   

 

 

Истина - это не то, что можно доказать; это то, чего нельзя избежать.

Гора Меркур. И в ресторане

В удобном кресле я сижу. 

Играет Брамс, а в мыслях бани,

Мечтаю, троллингер цежу. 

Вчера источники, музеи,

Ах, Баден-Баден, город роз!  

И Лихтентальская аллея 

Меня повергла в море грёз. 

А, казино?! Пришел, увидел,

И жабу в корне задушил! 

Здесь и Наполеон, и Гоголь,

И Чехов с Достоевским жил.  

Да, отдыхать здесь превосходно,

Престиж, порядок налицо. 

И гольф, и ипподром, всё модно.

И Фаберже продаст яйцо. 

Скорей пакуйте чемоданы,

Шенген, и быстренько сюда! 

Вас встретят здесь сады, фонтаны,

Уют и чистая вода. 

Где вы, мужики почти святые,

Так уставшие без женской теплоты,

Жмущиеся на цветы в трактире,

Между делом перейдя на "ты"?

Вы хотите ласки и заботы,

Но боитесь жопу оторвать

От диванов, кресел и тойоты,

Что б за дам, как встарь, повоевать.

Вы на сайтах все в усах и тапках,

Вы на фоне штор и труселей.

И хотите вы вот так, в антрактах,

Глубину понять души моей????

Вам же лень сказать два лишних слова --

Ну а как обманут, обберут...

Ждёте вы дармовщинки сурово,

А они, гадюки, не идут.

Невдомёк вам, сытым и спесивым,

Женская душа не на замке.

Просто это вы порой ленивы.

Очень бы хотелось, чтоб не все.

                      Искренне ваша @ Глебовна Гоцман.com

Важно то, что важно для тебя. Не пытайся вписать свои ценности в определенную концепцию. Ты - отдельная целая концепция. Ты - отдельная вселенная.
Не оглядывайся.

Нам всем из самого детства говорили что нужно учится на отлично. Но поможет ли это нам у жизни? Всего лишь небольшая часть тех отличников у школе получают пристижныеработы и образование. Дети привыкают к тому что они умные и им все легко дается, учетеля им завышают оценки и они себя чуствоют как-будто ничего нового не узнают.

Те же дети которые учатся средне всего того на что они способны не показывают но и не сидят складя руки. Учителя им говорят что-бы они учились, а если какой нибуть ,например не приготовился к уроку, учитель обязат поставить плохую оценку. Тоисть жызну уже бросает вызов и приучает к тому что-бы отвечать за свои поступки, веть всеравно придется исправлять эту оценку. Они потихоньку на подсознательном уровне готовлятся к взрослой жызни.

Но есть  еще один фактор. Для меня он придельна неприятен ведь это дискридитирует много людей. Речь идет о взятках учителям, директорам,ректорам и т.д. Есть дети которые жывут у бедных семьях но очень умные, которые всю жызнь отличники, приходят поступать у университет и им говорят что нужно дать взятку в крупных размерах. Для этого симье придется продать и дом, и все что у них есть, но и того не хватит. Этот ребенок просто зароет свои способности и неизвесно куда пойдет. А еще есть дети которые очень плохо учатся но имеют багатых родителей. Эти дети учатся у лутших университетах. ОБясните мне как может человек который ничего не знает поступить у пристижный институт?! Все очень просто родители позаботились отом чтобы их ребенок поступил. Взятки даже из самого тупого делают Енштэйна.

          Я щитаю что все дети умные и у них есть что вам показать просто поверьте в них и всегда им помогайте и любите какими бы их оценки не были.