Про співтовариство

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!
Вид:
короткий
повний

Слава Україні!

На Софійській площі у Києві засвітили головну ялинку країни

На Софійській площі у Києві засвітили головну ялинку країни
 


19 грудня у столиці засяяла вогнями головна ялинка України

У Києві на Софійській площі засвітили головну ялинку країни - відкриття супроводжувалося феєрверками.

На сцені були присутні мер столиці Віталій Кличко та перша леді Марина Порошенко, які привітали українців. 

Для гостей свята виступатимуть Наоні Orchestra, DeluxeSound dj's Exclusive Mix – Dj Slap & Наоні Orchestra, Illaria, Art music school Zabava Group funny kids, актори фільму про святого Миколая «Тільки Чудо», Riya. Хедлайнером концерту стане гурт «Скай».

На Софійській площі у Києві засвітили головну ялинку країни У цьому році на головній 25-метровій ялинці країни більше 1,5 тис. іграшок та 3 км гірлянд.

Новинкою цього року буде екран, через який гості свята будуть передавати свої привітання. Також на площі буде їздити перший поїзд бажань Полярний експрес. Всі бажаючі зможуть сфотографуватися у кількох фотозонах, відвідати магічний тунель, новорічно-різдвяну сувенірну ярмарку, казкову алею чудес, а також зону солодощів.

Всього на Софійській площі заплановано декілька концертів:

22-23 грудня – святковий концерт
24, 25 грудня – святкування Різдва
30 грудня – святковий концерт
31 грудня – зустріч Нового року, святковий концерт
1 січня – святковий концерт
2, 5 січня – святковий концерт
7 січня – святковий концерт, масове колядування
12 січня – святковий концерт
Зазначимо, що сьогодні також українські пкаути принесли в Раду Вифлеємський вогонь.

Також напередодні стало відомо, скільки коштів потратять райони Києва на новорічні святкування. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/kyiv/news/na-sofiyskiy-ploshchi-u-kijevi-zasvitili-golovnu-yalinku-krajini-554633.html

Мої подарунки від Святого Миколая через Андрія Трача

Чесно скажу, що на подарунки від Святого Миколая я не сподівався, хоча рік провів досить чемно і працьовито. Просто у моєму віці я для інших стаю представником від Святого Миколая, а для мене вже нікого немає...
Так думав я і дуже радію, що помилявся! А Святий Миколай мене не забув! І знайшов собі помічника в особі власника Львівського видавництва "Тріада плюс" пана Андрія Трача, який закликав мене до себе і обдарував чудовими книжками, обкладинки яких я представляю вже, а що під ними сховано - розповім пізніше.
Зізнаюся чесно, що подібна винагорода саме від мого давнього знайомого Андрія Трача є для мене дуже і дуже цінною, тому що це є без жодної нотки перебільшення: Людина-Подвиг!
Хто особисто знає видавця Андрія Трача - той мене зрозуміє без пояснень, а хто не знає, то нехай повірить на слово, що це дуже і дуже непересічна людина. Пояснити важко і в принципі - не потрібно. На думку спав завершальний вислів з вірша "Хто ти?" поета Жоржа Дикого: "Ви герої тільки щоб убити?/ А Героїв ЖИТИ - що? Немає?!"
Для мене львівський видавець пан Андрій Трач є саме Лицарем Чину Життя!!!
Цей винятково охайно вбраний львівський пан, яким може слугувати за взірець стилю щоденно своїм зовнішнім виглядом, непомітно зовні, але реально за змістом, - творить державу Україну і цілу епоху. Якщо не вірите мені на слово, то можете перевірити і швидко переконаєтесь, чому я зрадів надзвичайно, що мій святий патрон при хрещенні - Святий Миколай обрав саме цю людину, щоб передати свій різдвяний дарунок мені.
Щиро дякую, друже Андрію, і бажаю тобі всіх гараздів на многая і благая літа!

Богдан Гордасевич
18:18 18.12.2018
 м. Львів
Нижче, як і зазначав, обкладинки книжок від видавництва "Тріада плюс" і якщо хтось подумав, що я з моєю книгою про Степана Бандеру помилково двічі дав обкладинку, то це він помиляється!- було перевидання, що означає успіх!

Петро Порошенко на Об’єднавчому Соборі

Виступ Президента України на Всеукраїнському Православному Об’єднавчому Соборі

15 грудня 2018 року - 15:52

Виступ Президента України на Всеукраїнському Православному Об’єднавчому Соборі

Ваше Високопреосвященство,

Ваші Преосвященства - високоповажні представники Його Всесвятості Вселенського Патріарха Варфоломія!

Ваша Святосте!

Ваші блаженства!

Високоповажні владики!

Шановні учасники Собору!

Дорогі українці!

Волею Божою зібралися ми в Святій Софії через тисячу років після того, як стараннями Ярослава Мудрого цей храм був збудований, освячений, і як в ньому вперше пройшло богослужіння.

Тут зібралися спадкоємці Хрещення, яке Святий Рівноапостольний Князь Володимир прийняв від Константинопольської Церкви-Матері. Знову, як і тоді, з нами  посланці Вселенського Патріарха, який підтримує нашу мрію про духовну свободу.

За тисячу років не один раз підтверджено: щоб утвердити державність, Україні слід позбутися ланцюгів, які поневолюють нас духовно. Які розділяють і роблять нас вільними чи невільними виконавцями чужої волі.

Століття тому, в часи Української національно-визвольної революції гетьман Павло Скоропадський і Симон Петлюра започаткували шлях України до автокефальної православної церкви. І багато подій, що засвідчували це велике прагнення, теж проходили саме у цих стінах Святої Софії, або на майдані біля цих стін.  

Незалежна Україна вклоняється великим предкам і пам’ятає їхній заповіт. Сьогодні все готово, щоб ми виконали цей заповіт. Робимо останній крок на тисячолітньому шляху до святої і великої мети.  

Хочу нагадати, що сьогоднішньому Об’єднавчому Собору вже в нашій новітній історії передували тривалі зусилля як духовної, так світської влади, мільйонів українського православного люду. Протягом кількох десятків років ми не просто молилися, а будували церковні структури, які тепер стають основою незалежної і визнаної Української Церкви.

Хотів би зазначити тут роль Віктора Ющенка, який присутній з нами в цій залі, і який започаткував тоді інтенсивний діалог з Церквою-Матір’ю.

Після вимушеної паузи 2010-14 років ці переговори поновилися, одразу ж з перших днів мого президентства. Вони тривали кілька років, поки під час великодньої зустрічі Президента України з Його Всесвятістю не була погоджена дорожня карта, яка вивела цей процес на фінішну пряму.

Константинопольська Матір-Церква реалізовує приналежну їй згідно з канонами місію - ввести автокефальну помісну православну церкву України як рівну серед рівних до родини помісних православних церков. Вселенський Патріарх остаточно проголосив незаконною московську анексію Київської митрополії, здійснену ще наприкінці 17 століття. Його Всесвятістю було заявлено, що Російська православна церква не має канонічних прав щодо Православної Церкви в Україні. І що наша православна церква не має підпорядкування РПЦ.

Наголошую, Україна не була, не є і не буде канонічною територією російської церкви!

В квітні одразу ж після повернення з Константинополя, після створення дорожньої карти, погодженої з Його Всесвятістю, я звернувся до українського Парламенту щодо підтримки мого звернення до Його Всесвятості щодо надання нам автокефалії. Я також хочу подякувати присутньому тут Голові Верховної Ради пану Андрію Парубію за більш ніж переконливу парламентську підтримку звернення Президента. І це надзвичайно важливо на нашому шляху!

У листопаді цього року Священний Синод Вселенського Патріархату схвалив текст Томосу про надання незалежності українській церкві та прийняв рішення про скликання об‘єднавчого православного Собору. Нашого Собору, історичного Собору.

Ще раз дякую усім, хто вірив у те, що це можливо, і усім, хто за це боровся, усім, хто не побоявся. 

Усім, хто відкинув власні амбіції для того щоб цей день відбувся і церква була створена. Велика вам подяка!

З глибокою вдячністю вклоняємося Вселенському Патріарху Варфоломію за його неймовірну турботу про Україну. Ми бачимо, яку велику мужність та мудрість втілює в собі Його Всесвятість.

Дякую усім, хто сьогодні зібрався на площі перед Софійським Собором. Зібралися ще о 8 годині ранку і чекали години-години на морозі. Бо вони не є спостерігачами, вони також є творцями нашої нової церкви. Це – віруючі різних українських церков. А хочу наголосити, що нас об’єднує розуміння, що нині вирішується велике державотворче питання. І я хочу сказати тим, хто зібрався: ви безпосередні учасники становлення української незалежної церкви. Це ви, які сьогодні прийшли на площу, які є в Храмі Святої Софії, творите українську історію, прямо тут і прямо зараз. Ви понесете по Україні добру звістку про утворення автокефальної Української православної церкви. І прошу, розкажіть усім про цю історичну подію.

Питання автокефалії – питання нашої української національної безпеки. Це – питання нашої української державності. Ми здобуваємо, нарешті, духовну незалежність, яку можна порівняти із здобуттям незалежності політичної. Ми обрізаємо пута, які прив’язують нас до імперії. Ми повертаємося на свою визначену Богом дорогу і йдемо своїм шляхом.

Звертаюся безпосередньо до всіх вас, учасників Собору, до ієрархів церков. Це є колосальна відповідальність, яка в ці години лежить на вас. Держава, наголошую, зробила все, що могла. Тепер саме від вас і лише від вас залежить майбутнє України, майбутнє нашої великої нації, наша свобода, наша державна і духовна незалежність. Вам належить ухвалити Статут. Вам належить обрати Предстоятеля, а Томос вже чекає Предстоятеля на Фанарі. Отже, все залежить від вашої здатності домовитися, від вашої здатності почути один одного, почути заради України.

Всі ми пам’ятаємо слова святого апостола Петра: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!». Тож заради Господа і України прийміть ваші найрозумніші зважені рішення.

Вірю, що ви – правильні люди у правильний час і у правильному місці. Бажаю Об’єднавчому Собору успішної роботи.

Слава Господу і Слава Україні!

https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-na-vseukrayinskomu-pravoslavnomu-52034

Воїнів ОУН-УПА Верховна Рада визнала учасниками бойових дій

Воїнів ОУН-УПА Верховна Рада визнала учасниками бойових дій



Учасникам боротьби за незалежність України у XX столітті надали статус учасників бойових дій.

Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті № 8519 авторства нардепа Юрія Шухевича та інших обранців під час ранкового засідання ВРУ, яке транслює телеканал ZIK, за основу і в цілому проголосували 236 депутатів.

Народний депутат Юрій Шухевич, звертаючись до парламентарів, нині, у День Збройних сил, нагадав, що є категорія людей, які воювали за Незалежність держави та віддавали своє життя у цій боротьбі. Він наголосив, що декому із них пощастило дожити до нині.

«Їх небагато, їх усього 1200, за нашим обліком. Це вояки Української повстанської армії та збройних формувань Організації українських націоналістів. Вони сьогодні є найбільш упослідженою категорією, і тому наш комітетський законопроект 8519 скерований на те, щоб дати, врешті-решт, тим воякам те, що вони заслужили – учасника бойових дій. Цей статус їм дасть гарантії хоч частково відшкодувати те, чого вони були позбавлені роками», – наголосив Юрій Шухевич.

Як ідеться у пояснювальній записці, статус учасника бойових дій надається представникам збройних підрозділів Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА), до складу яких увійшли вояки Української військової організації (УВО), Української повстанчої армії отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Української народної революційної армії (УНРА).

В Опоблоці, натомість, заявили про те, що вказаний законопроект направлений на розкол і заявили про необхідність повернути пільги ветеранам Великої вітчизняної війни та соціалістичної праці.

Голова ВРУ Андрій Парубій наголосив на важливості ухвалення закону: «Ми живемо в історичні часи. Сьогодні, у День ЗСУ, з трибуни ВРУ доповідає син Головного командира УПА Романа Шухевича. І це демонструє, що наша боротьба і наша війна триває не чотири роки, а більше ста років – від вояків УНР, УГА, вояків УПА – і до сьогодні. Це боротьба за незалежність України».

Після кількох невдалих спроб проект закону за основу і в цілому підтримали 236 депутатів. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/12/06/u_den_zsu_bortsyam_za_volyu_ukrainy_nadaly_
status_uchasnykiv_boyovyh_diy_1463841

Стріляючи у владу не влуч у себе

Стріляючи у владу не влуч у себе



Напочатку проста загадка: що є легше: поміняти погану владу на іншу погану, чи на хорошу? Ясно без роздумів, що обміняти погане на погане найпростіше, бо де того доброго відшукати?.. Інша справа, що а нащо погане міняти на погане? Іронічна політична загадка: як тоді бути на виборах нам?
Звичайно, що всі ми люди розумні, отож свідомо поганого не обираємо, а майже завжди думаємо, що обираємо краще від наявного з «попередников», але найчастіше чомусь виходить, що погану владу змінює інша погана влада, як в якомусь зачарованому колі, і нам доводиться ще радіти, що нова влада не є значно гіршою за попередню. За Ющенка і Юлі було абзець, але коли до влади прийшов типу «досвідчений господарник» Янукович – настав повний …ець! Такі ось викрутаси в маси!
Начебто, що нам заважає поміняти погану владу на хорошу і потім міняти хорошу владу на ще кращу? Що? Чому так не стається, хоча і здавалось би всім того дуже хочеться?
Можу пояснити і зроблю це на реальному випадку. Відбулися вибори, а десь за півроку зустрічаю я одного досить заполітизованого колегу, який дуже злосно заявляє мені: -Цю нікчемну владу треба поставити до стінки і розстріляти!  Вона є злочинна! Буде іншій владі в науку, щоб боялася!
Оскільки я знав за кого перед тим агітував і голосував цей чоловік, бо ж сам розповідав і це була саме діюча влада, то я хитро його запитав: -А ти певен, що наступна влада буде кращою? Бо якщо її будуть обирати ті самі виборці, які обирали цю, то вона апріорі буде знову злочинною – чи не так? 
Мій співрозмовник не вловив моєї підступності в запитанні і дещо розгублено промовив: -То що ж тоді робити?
А я на те саркастично підсміхнувся: - Все дуже просто вирішується: ставимо до стінки і розстрілюємо не тільки саму злочинну владу, але і всіх тих, хто її обирав. Все! Питання вирішено! Ясно як день, що виключно погані виборці вибирають погану владу!
Більше при мені мій знайомий влади не розстрілював і я його розумію: жити хочеться кожному за будь-якої влади.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Люблю я бути українцем 

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ? 

Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО. 

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства? 

Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас». 

Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав. 

Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність. 

Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі. 

Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою. 

Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним. 

Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі. 

Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця. 

Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?» 

Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную… 


Що головне? Національна ідея? То прошу! 

Коли я почув від правлячого на той час президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року! 
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ! 
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту. 
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу. 
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана. 
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша! 
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час. 

Богдан Гордасевич 
м. Львів 

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді. 

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві. 
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом. 
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект. 
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте! 
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/ 
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше. 

Богдан Гордасевич

Збройні Сили України отримали нову техніку

Збройні Сили України отримали модернізовані бойові літаки, гелікоптери та безпілотники

1 грудня 2018 року - 16:03

Збройні Сили України отримали модернізовані бойові літаки, гелікоптери та безпілотники

Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко передав озброєння та військову техніку командирами військових підрозділів та бойових машин. Глава держави вручив відповідні сертифікати на техніку.

«Кожна одиниця нової бойової техніки – це вагомий внесок у національну обороноздатність і у безпеку наших громадян. Сьогодні українські льотчики отримують нову та відремонтовану авіаційну техніку. Серед них – винищувачі, навчально-тренувальні літаки, гелікоптери та безпілотники», - повідомив Глава держави.

При цьому він зауважив, що на початку листопада підрозділи Протиповітряної оборони Сухопутних військ та Зенітних ракетних військ провели стрільби із зенітних ракетних комплексів. Усі ці комплекси було відновлено на підприємствах «Укроборонпрому».

«Стрільби довели майстерність наших воїнів», - зазначив Верховний Головнокомандувач.

Глава держави оглянув передану техніку та поспілкувався з військовими. Крім того, Президент ознайомився зі зразками авіаційної техніки виробництва ДП «Антонов», зокрема військово-транспортний літак АН-132-D та АН-77.

Президент також зазначив, що український літак АН-77 має авіоніку провідних світових виробників і цей літак суттєво наближений до стандартів НАТО. «Цей літак має стати основою військово-транспортної авіації України. І не лише України. Його характеристики дозволяють кардинально розширити боєздатність десантно-штурмових військ. Адже вони зможуть використовувати навіть малопідготовлені шістсотметрові злітні смуги», - наголосив Президент.

До складу Збройних Сил України було передано кілька бойових літаків, а саме багатоцільові винищувачі Міг-29 та важкі багатоцільові високоманеврові всепогодні винищувачі Су-27. До військ також були передані бойові та транспортні гелікоптери навчально-тренувальні і навчально-бойові літаки Л-39 та безпілотні авіаційні комплекси Spectator М.

Уся військова техніка та озброєння пройшли ремонт та модернізацію на вітчизняних підприємствах оборонно-промислового комплексу.


https://www.president.gov.ua/news/zbrojni-sili-ukrayini-otrimali-modernizovani-bojovi-litaki-g-51614

Новини від Президента України

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ  ПЕТРО ПОРОШЕНКО

Офіційне інтернет-представництво

Новини

28 листопада 2018 року - 09:44

Президент Петро Порошенко вкотре закликав Росію піти з України та висловив сподівання, що на саміті Великої двадцятки (G20) Президент США Дональд Трамп звернеться з цим закликом до президента Росії Путіна. Про це Глава держави сказав в інтерв’ю американському телеканалу NBC.

http://www.president.gov.ua/news/zabirajtesya-z-ukrayini-mister-putin-prezident-ukrayini-rozr-51442

Документом передбачається, що воєнний стан вводиться у Вінницькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернігівській, Донецькій, Запорізькій, Херсонській областях та внутрішніх водах України Азово-Керченської акваторії. Згідно Указу №393, воєнний стан вводиться на 30 діб, до 26 грудня.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-pidpisav-zakon-pro-vvedennya-voyennogo-stanu-v-ukr-51446

Президент Туреччини засудив ескалацію та агресивні дії РФ проти України. Президент України закликав Президента Туреччини посилити тиск на Росію для звільнення українських моряків та кораблів. Співрозмовники домовилися, що Президент Туреччини порушить українське питання в Буенос-Айресе на саміті G20.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-proviv-telefonnu-rozmovu-z-prezidentom-turechchini-51450

Президент Петро Порошенко під час відвідання 169-го навчального центру Сухопутних військ Збройних Сил України наголосив, що у випадку вторгнення Росії і введення військового компоненту воєнного стану буде підвищено грошове забезпечення військових.

http://www.president.gov.ua/news/u-vipadku-vvedennya-vijskovogo-komponentu-voyennogo-stanu-gr-51458

Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко відвідав 169-й навчальний центр Сухопутних військ ЗСУ на Чернігівщині.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-zustrivsya-z-tankistami-na-poligoni-nam-potribno-z-51462

Незалежність української православної церкви та отримання Томосу про автокефалію – одне із ключових питань українського державотворення. Про це Президент Петро Порошенко сказав під час відвідування Вознесенської церкви УПЦ КП та спілкування з місцевими жителями селища Козелець на Чернігівщині.

http://www.president.gov.ua/news/nasha-velika-naciya-zarobila-pravo-mati-vlasnu-cerkvu-prezid-51466

«Перш за все дозвольте почати з того, щоб представити вам нового голову Чернігівської обласної державної адміністрації пана Олександра Мисника», - сказав Президент Петро Порошенко під час зустрічі активом Чернігівської області в ході робочої поїздки. Глава держави вручив новому керівнику ОДА посвідчення.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-predstaviv-novogo-golovu-chernigivskoyi-oda-oleksa-51470

«Зараз запущена програма про надання дозволу на пільгове розмитнення так званих «євроблях». Ніхто не дасть більше перекривати вулиці, або робити неподобства. Чому людина, пенсіонер, купуючи хліб чи ліки, податки платить, а їм дано можливість податки не платити? Це руйнація держави і ніхто на це не піде. І це несправедливість по відношенню до чесних платників податків», - підкреслив Глава держави під час зустрічі з активом Чернігівської області.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-kozhen-hto-zakonno-rozmitnyuye-avto-na-yevroblyaha-51474

Введення воєнного стану покликано захистити українського воїна, щоб «воїн діяв під захистом закону». «Щоб не втрачати ні хвилини у випадку відкритої повномасштабної наземної воєнної агресії, коли буде усе задіяно, починаючи від мобілізації і закінчуючи функціонуванням штабів територіальної оборони, створення Ставки Верховного Головнокомандувача», - додав Президент. Президент зазначив, що воєнний стан покликаний також і посилити захист узбережжя Азовського моря для того, щоб не допустити штурму з моря.

http://www.president.gov.ua/news/voyennij-stan-poklikanij-takozh-posiliti-zahist-uzberezhzhya-51478

Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко під час зустрічі з управлінським активом Чернігівщини особливо відзначив важливість проведення необхідних заходів із підготовки області на випадок введення військового компоненту воєнного стану. «Область треба захищати, бо кордон з Росією не є кордоном дружби», - особливо наголосив Президент.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-na-chernigivshini-oblast-treba-zahishati-bo-kordon-51482

«Закриті відділення пошти відновити», - підкреслив Президент. При цьому він наголосив, що «це не просто відділення пошти, а це зв'язок людини похилого віку з усім світом».

http://www.president.gov.ua/news/prezident-vchergove-nagolosiv-na-vazhlivosti-zberezhennya-si-51486

Президент Петро Порошенко під час представлення нового голови Чернігівської обласної державної адміністрації Олександра Мисника громадсько-політичному активу, поставив новому очільнику низку задач із розвитку області та продовження започаткованих реформ.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-postaviv-zadachi-dlya-roboti-novomu-kerivniku-cher-51490

Глава держави поінформував співрозмовницю про прийняття та основні параметри Державного бюджету України на 2019 рік. Також були обговорені наступні кроки, які необхідно здійснити, у контексті засідання Виконавчої ради МВФ у грудні для розгляду програми допомоги stand-by для України.

http://www.president.gov.ua/news/prezident-ukrayini-proviv-telefonnu-rozmovu-z-direktorom-roz-51494

До 85-х роковин Голодомору

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

24 листопада 2018 року - 16:23

Виступ Президента України під час вшанування пам’яті жертв з нагоди 85-х роковин Голодомору

Високоповажні іноземні гості! Друзі України!

Ваша Святосте!

Шановні предстоятелі церков і лідери релігійних організацій!

Дорогий український народе!

Щороку пізньої осені на ці дніпровські кручі приходять тисячі людей. Вони прибувають із різних куточків України та з далеких країн. Їх приводить сюди бажання вшанувати загиблих і нагадати світові про один з найбільших злочинів ХХ століття – про Голодомор, влаштований Кремлем.

Геноцид був дуже ретельно спланований. Ним хотіли вирішити назавжди українське питання, яке століттями не давало спокою Росії, та й відверто кажучи і досі не дає. На початку тридцятих років ще свіжою була пам’ять про Українську національну революцію, століття якої ми відзначаємо цього року. Наша революція виявилася надто романтичною, надто вже сподівалася на мир і братерство, надто мало дбала про армію. Через те й була придушена навалою з півночі. Але пробуджена революцією національна свідомість – точно залишилася.  

Російсько-більшовицька тиранія невтомно гасила той вогонь свободи, але він все одно то жеврів, а то й загорався з новою силою. І місяця не минало без повстань, бо хлібороби не хотіли віддавати зерно, хліб задарма. Бувало, відхилялися від «курсу партії» українці-керівники міністерств, заводів, установ: навіть на засіданнях парткомів час від часу лунали виступи проти диктату Москви. Українізацію, яку Сталін розглядав як тимчасову подачку, націонал-комуністи сприймали всерйоз і енергійно проводили, зміцнюючи нашу українську ідентичність. Потаємну думку мільйонів висловило коротке гасло Миколи Хвильового: «Геть від Москви!»- разом з іншим у нашій мовній стилістиці тих часів: «Дайош Європу».

В ті ж роки відбувся розквіт української культури. Ніколи раніше не з’являлося в нашій  Україні одночасно стільки геніальних письменників, поетів, художників, режисерів, акторів, музикантів. Це ті, які стали «розстріляним Відродженням».  

Посіяні Українською національною революцією зерна дали добрі сходи. Кремль страшився майбутнього «врожаю». Сталін так і написав Кагановичу: «Украину можем потерять». Зі страху й ненависті виріс задум злочину. Спочатку неправедним судом судили і знищили тих, хто дав можливість народу пізнати самого себе, хто об’єднував його навколо цінностей і смислів. А потім взагалі спланували вбити всіх, хто здатний до опору. Вбити лише за те, що вони українці… За те, що вже самим фактом усвідомлення себе окремими народом ставлять під загрозу існування імперії.

Дослідники на основі документів і свідчень дуже докладно описали, як спускалися з Москви нереальні плани хлібозаготівель,  що прирекли Україну на масовий голод. Ми знаємо, як відбувалося занесення сіл на «чорні дошки». То означало – оточення військом, заборону виїзду, вилучення будь-якої їжі і вимирання чоловіків, жінок, дітей. Так, вони вбивали не лише дорослих. Вбито і півтора мільйона дітей!   

Відомо й те, як оголошували куркулями сотні тисяч господарів і разом з родинами засилали їх на Сибір, аби вже там виморити як не голодом, так холодом; як не морозом, так каторжною працею.

Рафаель Лемкін, автор самого терміну «геноцид», один з тих, хто добився прийняття Конвенції ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, зробив такий висновок: «Радянський геноцид в Україні був не просто випадком масового вбивства, але саме випадком геноциду, знищення не лише окремих людей, але й усієї нації».

Протягом десятиліть за одне лише згадування про Голодомор можна було заплатити роками неволі. Та в тисячах і тисячах українських родин продовжували згадувати імена загиблих родичів. Пошепки переповідали страшні подробиці. У таємних щоденниках записували спогади. Обговорювали це на своїх гуртках шестидесятники. Цього року пішов з життя один з них, Іван Драч. В ці дні Іван Федорович завжди приходив сюди. Влітку 1986 року він першим на з’їзді письменників публічно оголосив вимогу владі дати відповідь про те, що ж коїлося в Україні в тридцяті роки.

Чимало небайдужих людей за межами СРСР берегли пам’ять про злочин Голодомору. Розповідали про нього з церковних кафедр, писали репортажі в газетах і просто листи зі зверненнями до урядів. В усіх кінцях світу українська громада на повний голос нагадувала про Голодомор. 

Тридцять років тому комісія Конгресу США офіційно встановила, що Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців. Цього ж року Сенат американського Конгресу визнав Голодомор геноцидом. Загалом півтора десятки держав на рівні парламентів кваліфікували голод тридцять другого – тридцять третього років саме як геноцид.

Сьогодні в Києві на міжнародному форумі «Україна пам’ятає – світ визнає» були присутні представники п’ятдесяти країн.

Напередодні ми почули від Папи Франциска слова вшанування жертв Голодомору. Зі співчуттям та підтримкою до українського народу звернувся Вселенський Патріарх Варфоломій. «Ця трагедія, - зазначив Його Всесвятість, - говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння, здійснених у двадцятому столітті, саме Голодомор стоїть окремо».

У зверненні Його Всесвятість ще раз наголосив, що «Священний Синод вирішив надати автокефалію Православній Церкві в Україні, щоб вона приєдналася до повноти Православ'я в єдності та внутрішньому мирі». Рішення, яке ми українці очікували десятиліттями і навіть століттями, - прийняте, і ми за нього надзвичайно вдячні нашій Константинопольській Матері-Церкві. Очікуємо найближчим часом остаточно юридично та канонічно буде оформлена автокефалія.

Дорогі українці!

Ми провели декомунізацію і стерли імена катів нашого народу з карти України, прибрали їхні ідоли. Цей процес має бути завершений. Звертаюся до Верховної Ради щодо перейменування Дніпропетровської області на Дніпровську. Днями вніс до Верховної Ради відповідний законопроект. Закон вимагає це рішення провести через зміни до Конституції.

Позавчора, і дуже дякую Парламенту України і народним депутатам, Верховна Рада в першому читанні вже схвалила зміни до Конституції, які зобов’язують українську владу забезпечити вступ України до Європейського Союзу та НАТО, які карбують в Основному законі наш курс на Євросоюз та НАТО. Це – частина нашої стратегії, яку ми послідовно впроваджуємо протягом останніх чотирьох з половиною років.

Лише інтеграція України до євроатлантичного простору гарантує нам і мир, і безпеку, і незалежність, і подолання бідності. Щойно цитував Хвильового: «Геть від Москви! Дайош Європу!». Від цієї стратегії ми не відступимо. Україна обов’язково стане повноправним членом НАТО і повноправним членом Європейського Союзу!

І не буде більше ані Голодомору, ані Великого терору, ані русифікації. Як писав Тарас Шевченко: «І на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!»

Історична відповідальність за Голодомор лежить на Російській Федерації як правонаступниці СРСР, і той злочин не має терміну давності. Росія знову, як і сто років тому, розгорнула агресію проти України щоб повернути її назад, в імперію. У Кремлі знову ненавидять і бояться вільної європейської України. Але, я точно знаю, вони вже не зможуть повернути назад колесо історії. 

Україна впевнено йде своїм шляхом. 

Ми пам‘ятаємо! Ми – сильні!

Вічна пам'ять жертвам Голодомору!

Вічна пам'ять усім, хто віддав життя за свободу і незалежність України!

Оголошую загальнонаціональну хвилину мовчання.


https://www.president.gov.ua/news/vistup-prezidenta-ukrayini-pid-chas-vshanuvannya-pamyati-zhe-51290

5-річчя Революції Гідності 21-го листопада

П'ять років після революції: на який протест здатні українці?
 20 листопада 2018, 12:50
Читать на русском
Олександр Радчукполітолог

Уже завтра в столиці очікуються урочистості з приводу п'ятої річниці з початку Євромайдану – мирної акції протесту, яка згодом переросла в справжнє вуличне протистояння, відоме під назвою Революція Гідності. Цього року на головній площі столиці знову з’явилися численні декорації, завдяки яким політики привертатимуть увагу людей до подій, які, фактично й привели їх до влади.

Залишається й багато скептиків. В суспільстві шириться розчарування та невдоволення. Причому, якщо раніше більшість незадоволених подіями 5-річної давнини були щирими прихильниками тодішньої влади та курсу на зближення з Росією, то зараз ситуація докорінно змінюється. Розчарування шириться саме серед самих активних учасників та прихильників Революції Гідності – мовляв, результати невтішні, протести не змогли вирішити ключової місії – зміни еліт.

Втім, заради справедливості мусимо зазначити, що саме різкі соціальні зміни в суспільстві не народжують нових еліт, а радше стають підґрунтям для їх появи. І зараз ознаки контрреволюції спостерігаються не лише завдяки дії зовнішніх чинників, але й є суто внутрішньополітичною проблемою українців. Ворогом ще зовсім не потужного українського громадянського суспільства дедалі частіше стають саме внутрішні стейкхолдери, де й на яких би посадах вони не перебували. Причому йдеться не лише про центральний рівень, але й про регіональний.

Залишається цікавим, чи здатні українці на системний масовий мирний протест. Що може стати приводом, що – рушійною силою, а також до яких наслідків він може призвести?

Джерела протестів

Наразі протести за своєю соціальною основою сильно дефрагментувалися. Єдиної рушійної сили немає, партійні організації виконують роль дуже елітарних «соціальних ліфтів», вхід для справжніх пасіонаріїв закритий. Водночас похід в українську політику залишається дуже дорогим задоволенням. І навіть якщо одиницям вдається потрапити до системи, особливого впливу на загальну ситуацію це не має.

Небесна Сотня Майдану: чи змінилася країна та які висновки слід зробити20 лютого Україна вшановує пам'ять Героїв Небесної Сотні. Про обіцянки Майдану через чотири роки, розслідування кривавих подій та подальший шлях України міркували разом з експертами.20 лютого 2018, 16:10

Ситуацію можна розглянути на прикладах двох сучасних політиків, які потрапили туди за дуже неоднозначних обставин, проте для подальшої своєї реалізації користуються саме ресурсами системи, а не широкою суспільною підтримкою.

Ідеться про народного депутата Мустафу Найєма, якого вважають таким собі «тріггером» Євромайдану. Та на зовсім протилежному боці – нинішній очільник Соціалістичної партії, одіознмй Ілля Кива. І в першому, і в другому випадку, попри суттєві відмінності в кар’єрі, в питанні досвіду та знань, інтелектуальних можливостях, по суті, обидва політики зараз користуються тими ж ситуативними можливостями, які стали доступними їм після подій Революції Гідності. І навряд чи кожен із них може опертися на бодай на якусь суттєву електоральну основу.

Наразі важливо констатувати, що жодне із соціальних чи економічних питань в Україні не здатне об’єднати українців для потужної акції протесту. Виходять лише ситуативні «групи інтересів», які інколи досягають свого.

Як доказ цих слів варто згадати ситуацію з підвищенням тарифів – за останні роки вони збільшилися в кілька разів. Утім, широких акцій протестів не відбулося – нещодавно мали лише кілька регіональних «газових бунтів», спричинених відсутністю опалення в мешканців кількох українських міст. Після того, як влада якось таки вирішила цю проблему, подальшого поширення протестних настроїв вдалося уникнути.

Те саме стосується «успішних» історій із вкладниками деяких збанкрутілих банків та активістами «АвтоЄвроСили». Так, вкладники банку «Михайлівський» таки досягли свого й частково отримали втрачені в ліквідованому банку кошти. Рух за «євробляхи» ще досі триває, й поки його можна назвати одним із найуспішніших «протестних кейсів», який об’єднав українців саме на економічному підґрунті.

Що ж стосується акцій за права людини, то вони залишаються найбільш пасіонарними за своєю суттю, однак найменш масовими. Так, переслідування активістів та вбивство громадської діячки Катерини Гандзюк не залишилося поза увагою всього суспільства. Втім, поки що жодна з акцій протесту, спричинених цією жахливою подією, не отримала широкої підтримки в суспільстві.

Межі революції

Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, рівень протестних настроїв українців є невисоким. Так, за даними опитування, презентованого Центром Разумкова та Фондом демініціатив ім. І. Кучеріва у вересні цього року, майже 68% людей не бачать перспектив масових акцій протесту в своєму місті або вважають їх малоймовірними. Тоді як лише 4,3% українців впевнені, що такі акції протесту точно відбудуться, й 18,5% вважають, що вони, ймовірно, можуть статися.

Справа Гандзюк: активісти вимагають відставок Авакова та ЛуценкаГромадські організації вимагають піти у відставку генпрокурора Юрія Луценка і міністра внутрішніх справ Арсена Авакова через нездатність реформувати правоохоронну систему.5 листопада 2018, 17:40

Попри те, що більшість вимог Революції Гідності так і не були виконані або доведені до завершення, найголовніше, що вдалося чинній владі – задовольнити основну цивілізаційну вимогу, з якою виходили на протест українці. А це курс на європейський рівень життя та зближення з ЄС. Тут варто відзначити також, що в цьому процесі каталізатором була не лише Революція Гідності як соціальне явище, а протистояння з Росією, анексія Криму та військова агресія на Донбасі.

Якщо перераховувати всі вимоги Революції Гідності, то навряд чи можна назвати бодай одну, яка була задоволена на 100%. Навіть славнозвісний безвіз був реалізований лише після подолання серйозного спротиву системи. Такі вимоги, як люстрація, скасування депутатської недоторканності, реформа виборчої системи, повернення вкрадених грошей, встановлення та покарання замовників та виконавців вбивств активістів під час Революції Гідності, не були виконані навіть після 5 років, що минули з листопада 2013-го.

Усі інші зміни відбуваються попри величезний супротив системи. Українці втрачають час і можливості для організації справді успішної та комфортної для власної реалізації країни. І, як уже встигли переконатися за останні 5 років, війна – не єдине пояснення та причина всіх негативних процесів, що відбуваються в нашій державі.

Олександр Радчук, спеціально для «Слова і Діла»

Виступ Президента України на Раді регіонального розвитку

Виступ Президента України на відкритті Сьомого засідання Ради регіонального розвитку
12 листопада 2018 року

Шановний Володимир Борисович,

Шановна Ірина Володимирівна,

Шановні учасники Ради регіонального розвитку!

Почати я хотів би словами Єврокомісара, який відповідає за розширення Євросоюзу пана Йоганнеса Гана. «Багатьом зрозуміло, що за останні роки Україна зробила більше, аніж за попередні двадцять років», - це сказав днями, перебуваючи в Києві, Єврокомісар з питань європейської політики сусідства та розширення Йоганнес Ган.

І дуже важливо, що він відзначив і прогрес України у виконанні Угоди про асоціацію та поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка є основоположним документом у наших стосунках з Європейським Союзом.

Це була абсолютна чітка і відверта розмова, бо Єврокомісар Ган є одним із наших ключових контактерів у керівництві Євросоюзу, і на основі багатолітнього досвіду нашого спілкування я абсолютно щиро можу сказати, що він точно не належить до тих, хто схильний до компліментарності. Втім, він не перший, хто порівнює зроблене раніше і тепер, і такі оцінки виглядають доволі об’єктивними.

Це казали і міжнародні фінансові організації, і Світовий банк, і Міжнародний валютний фонд і основні наші партнери зі Сполучених Штатів Америки і Європейського Союзу.

Настільки позитивний вступ, однак, не означає, що я збираюся будувати всю розмову з вами, шановні друзі, виключно на мажорній ноті.

Заспокоїтися й почити на лаврах ми могли би лише у тому випадку, якби високі оцінки наших західних партнерів поділяло українське суспільство, - якщо не все, то бодай переважна його частина.

А якщо 70% людей вважає, що країна рухається в неправильному напрямку, це означає, що ми всі разом - влада і органи місцевого самоврядування, недопрацьовуємо. 

По-друге, більшість реформ носить далекосяжний стратегічний характер: негативні й болісні аспекти проявляються одразу, а позитивні зміни даються взнаки за рік, за два, за три, або навіть більше.

По-третє, ми хоча й відновили економічне зростання, але темпи його наразі недостатні, щоб відновлення рівня життя людей відчули в усіх регіонах і соціальних верствах. Щоб ми перестали бути однією з найбідніших країн Європи.

По-четверте, і на цьому я хочу наголосити окремо, роз’яснювальна робота теж явно недостатня.

Важливість такої роботи особливо зростає зараз, коли Уряд прийняв рішення про підвищення тарифів на газ. Добре це рішення чи погане? Ясно, що не добре, і треба чесно казати про це людям.

Чи був в Уряду вибір між добрим і поганим сценаріями? Ні, Уряд стояв на розтяжці між поганим і дуже поганим, між підвищенням тарифів і потужним ударом по макрофінансовій і макроекономічній стабільності держави.

А це і курс, і дефіцит бюджету, це своєчасні виплати пенсій та заробітних плат, це фінансування армії, фінансування сектору безпеки. Це вибір між Сциллою та Харибдою.

Чи можна було обійтися без підвищення тарифів? Навряд, бо для стабільності і розвитку економіки точно потрібне фінансування і макрофінансова допомога Європейського Союзу, і транш МВФ, і кредит Світового банку. Всі вони зав’язані на відповідні рішення.

То, може, час перейти до опори на власні сили? Поточний стан економіки вже в принципі дозволяє відмовитися від кредитів міжнародних фінансових організацій. Я це наголошую. Це результат злагодженої чотирьохрічної роботи.

І ми так би й зробили, якби не мусили в 2019 і 2020 роках долати пікові навантаження по виплаті старих боргів.

Статистичні таблиці без жодних політичних пристрастей і без жодних партійних кольорів. Це статистика, і кожен може в цьому переконатися, яка яскраво демонструює хто і з яким показником державного і гарантованого державою боргу зайшов до влади і на якій позначці звільнив крісло.

Різниця, а не те, що нам намагаються сьогодні демонструвати, що ті чи інші борги повернуті. Повернуті за рахунок того, що брали нові запозичення. І різниця по боргу, то і є сума боргу залишеного нащадкам.

Так от, з 2007, і я це авторитетно наголошую по 2009 роки ця сума боргового навантаження зросла на 23 мільярди доларів, ні центом менше. Це те підвищене боргове навантаження, яке було зроблено в ці роки. З 2010 по 2013 рік – це було додатково ще на 32 мільярди.

Чи я вперше оприлюднюю цю цифру? Ні! 

Про це Володимир Борисович говорив неодноразово, але як людина вихована, як людина делікатна пальцем не показував і прізвищ не називав. А дарма, бо країна має знати своїх «героїв», які збільшили борг на десятки мільярдів, - зате тепер, оком не кліпнувши, очолюють колони борців із підвищенням тарифів. Так чи ні? Очевидно!

Ми дійсно, і це принципово, ми будемо поступово переходити до опори на власні сили, замість кредитів залучати інвестиції. А левова частина кредитів йде лише на повернення попередніх боргів, аж ніяк не на проїдання. Розвиваємось ми і зараз за рахунок інвестицій.

Якщо ви подивитися урядову стратегію зменшення боргового навантаження на економіку, яка розрахована на найближчі роки.  Я думаю, що ми побачимо абсолютно чітку відповідь. І статистика про це свідчить, що у 2016 році боргове навантаження  - співвідношення валового внутрішнього продукту на суму суверенного боргу складає більше 80%, майже 83%, а в середині 2018-го – це складає вже трохи більше 60%.

Майже на 20% ми зменшили боргове навантаження!

Це абсолютно суха і об’єктивна статистика - хто позичає і хто розраховується.

Але в контексті питання про тарифи є невідкладні тактичні завдання, які треба вирішити протягом місяців та тижнів. Я спілкувався з урядом і моя принципова позиція – захистити людей і вдосконалити та розширити систему субсидій, збільшити кошти на її виконання. Принципова позиція - жодна бідна і жодна незахищена людина точно не має постраждати. Жодна бідна і жодна незахищена людина не має платити більше.

Ми маємо чітке порозуміння, що ми саме в такому напрямку і будемо діяти. Ба більше, є принципова позиція щодо монетизації субсидій. Що це таке? Бідна людина економіть гроші - бідна людина встановлює за допомогою держави систему енергоефективності, менше споживає газу, вона має мати можливість отримати гроші за економію.

Зараз треба на 100% забезпечити субсидіями тих, хто їх реально потребує. І це не просто мій заклик, а це принципова позиція щодо формування бюджету 2019 року до другого читання. Наголошую окремо, якщо цієї позиції не буде в бюджеті, якщо не врахують позицію Президента при підготовці в парламенті, я бюджет цей не підпишу. Зроблю те, що ніколи не робив.

Наполегливо прошу, усі обласні державні адміністрації, усі міські та сільські голови - не сидіти осторонь, що це позиція лише Уряду. Це позиція наша спільна, це позиція влади. Треба підключитися до удосконалення цієї системи і дійти до кожної хати і не пропустити жодної родини, яка має законне право на субсидію. Допомогти захистити людей. Ті, хто заощаджує енергоресурси, ще раз наголошую, використовує суму меншу, ніж належить за законом, хоча ми все рівно за рахунок коштів платників податків з державного бюджету витрачаємо живі гроші, це ніякі не заліки на субсидії. Так от кожна родина, яка зекономила, має право на зекономлену різницю отримати, наголошую – живими грошима. Ми маємо до цього підійти.

Такою можливістю вже користується 1 млн 300 тис домогосподарств, і це коло Уряд має й надалі розширювати. Ми спільними зусиллями зробимо максимум, щоб захистити тих, хто реально потребує допомоги. Це є наше спільне завдання. І тут я точно не зупинюсь на цьому.  Я покладаюся на вас, на тих, хто найближче до простих людей – органи місцевого самоврядування.

Бо реформу децентралізації ми робили саме для того, щоб наблизити владу до людей, скоротити відстань від людини, яка приймає не лише політичні рішення, а має реальний фінансовий ресурс для вирішення проблем людей – скоротити відстань від людини, яка приймає рішення, до громади. І сьогодні оцінюється, що реформа децентралізації – це одна із наших найбільш успішних реформ для швидкого та ефективного вирішення місцевих проблем.
Тому ми 4,5 роки назад і започаткували децентралізацію. І хоча ця реформа ще далека до завершення, вона належить до числа тих, позитивні результати яких суспільство вже точно помітило. Поклали дорогу, відремонтували школу, зробили освітлення в сілі, селищі або місті, сміття почали нарешті вивозити не лише в містах, але і селах, водогін полагодили, майданчик спортивний зробили – це, здавалося б прості речі, хвалитися цими речами в двадцять першому столітті якось аж ніяково. Але давайте чесно казати, ці проблеми не вирішувалися десятиліттями.

В провінції ще донедавна здавалося, ніби час завмер на початку дев’яностих. Годинник знову пішов дві тисячі чотирнадцятого року після того – наголошую, що під час моєї передвиборчої президентської програми я наголосив, що одним із основних ключових елементів моєї діяльності на посаді Президента буде децентралізація. Пам’ятаєте як всі скептично посміхалися, що всі це обіцяють, але гроші з центру ніхто ніколи не віддасть. Це була позиція принципова моя, це була позиція Уряду. До речі, підготували зміни до Конституції, які мали забезпечити конституційну підтримку відповідним змінам до децентралізації. І сьогодні я можу наголосити – давайте подумаємо, що у зв’язку з тим, що пройшли незаконні вибори вчора на окупованих територіях, у зв’язку з тим, що Росія взяла на себе повну відповідальність за брутальне порушення Мінських домовленостей, ті зміни до Конституції ми залишаємо в Парламенті, але може ми швидко підготуємо зараз зміни до Конституції, які дозволять нам рішуче продовжити наступ на захист децентралізації, забезпечивши їм конституційний фундамент. Не встигаємо зробити це з першого січня 2019 року, оскільки потребує двох сесій, зробимо з першого січня 2020 або 2021 року, але наш рух вперед має бути таким, коли ніхто нас не зупинить. Бо децентралізація – це не лише перерозподіл грошей на місця, на задоволення самих невідкладних потреб громад. Бо децентралізація - це і прийняття політичних та владних рішень. Це чіткий розподіл відповідальності – відповідальності Президента, Уряду, центральної влади і відповідальності влади місцевої. І суспільство повинно точно знати за що з кого питати, бо в багатьох громадах ми вже бачимо ознаки змін.

Держава забезпечила різноманітні механізми стимулювання відродження регіонів, починаючи від фіскальних інструментів, завершуючи правом спрощеного об’єднання навколо міст обласного значення та міжмуніципального співробітництва. Скажіть мені, скільки про це мріяли мери міст, голови громад для того, щоб вирішити питання приєднання. І лише зараз ми забезпечили відповідні рішучі кроки.

Декілька слів про гроші. Вперше частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України перевищила 50%. Наголошую, що коли я працював головою бюджетного комітету, дуже добре знаю цей розподіл, тоді цифра коливалася в районі 30%. За чотири роки власні доходи місцевих бюджетів зросли з шістдесяти дев’яти мільярдів гривень до двісті тридцять одного мільярда. Це прогноз на кінець поточного року. 60 млрд і 230 млрд. Як цьому можна заперечувати, як не оцінити, що Президент і Уряд віддали гроші. Якби в нас зараз були ці гроші в нашій кишені, в державному бюджеті, то про що ви кажете – гори би звернули.

Але чому ми маємо це тримати в себе, коли ми маємо довіряти суб’єктам місцевого самоврядування? Дати їм можливість міським головам, головам громад самостійно вирішувати що і де будувати, як вирішувати власні проблеми.

В результаті, частка власних доходів місцевих бюджетів у ВВП збільшилася з 5% до 7%, більше 7%. Розмір державної підтримки на розвиток громад та розбудову інфраструктури, знову ж таки порівняти 2014 рік із 2018 роком, за чотири роки він збільшився у 39 разів.

На добровільній основі створено 865 об’єднаних територіальних громад. Пам’ятаєте скільки каміння було кинуто в наш бік – а чи буде це добровільно, а чи не буде ніхто примушувати, чи не будуть тиснути, чи не будуть заставляти, чи немає там прихованого політичного впливу.

А сьогодні об’єднані територіальні громади охоплюють вже 24% населення і 37% від загальної площі України. Вони зараз отримали зовсім  іншу, в рази й на порядки міцнішу фінансову базу. При цьому в 99 районах примудрилися не створити жодної об’єднаної громади. Хочу тут наголосити – це абсолютно неприйнятно.

Ще одна проблема. Мільярди гривень з коштів місцевих бюджетів пиляться на депозитах. Друзі мої, звернусь до банківських установ і попрошу оприлюднити в розрізі кожної громади. Якщо вони не потрібні головам громад, ви так і скажіть! Приблизно стільки зараз потрібно армії, щоби успадковані нами звалища боєприпасів, не сховища, а саме звалища, перетворити на сучасні склади із надійними та високотехнологічними системами безпеки, які повністю виключають вплив людського фактору і проведення диверсій.

Отримувати лише відсотки з депозитів – це замало. Гроші мають вкладатися в реалізацію важливих місцевих проектів, працювати на громаду,  генерувати нові робочі місця. Врешті-решт покращувати життя людей громади. Так чому тоді кошти розмиваються або «зависають» на депозитах? Не через злий умисел. Часом, просто через брак якісних контрактів, якісних проектів і якісних менеджерів, які готові і здатні їх реалізувати. Виходить як в радянському колгоспі: нема врожаю – біда, а як вродило – то ще більше лихо. Так і в громадах: не було грошей… були в 2013-2014 роках місцеві бюджети касам по виплаті зарплати, бо нічого більше там не було… Не було грошей – не знали, що робити, але принаймні депутати хоч посилалися: а що ми можемо зробити – грошей немає. Прийшли гроші –  заплуталися ще більше, не знають, куди відра підставляти.

За всіма прогнозами, протягом найближчих років в Україні триватиме зростання. Якщо на виборах дамо відсіч демагогам, дамо відсіч популістам, якщо не дозволимо їм звести нанівець суспільством побудовану макроекономічну стабілізацію. І тоді децентралізація призведе до появи у громад ще більших  додаткових коштів.

Необхідно подолати спорадичність і певний хаос в реалізації політики розвитку регіонів. Тому ставлю регіональній владі завдання розробити плани перспективного розвитку територій на 2019-2021 роки, обговорити їх із суспільством і громадами, і прийняти їх на рівні громад. Кожна територія повинна визначити свої переваги і пріоритети, на основі яких на ваших дорожніх картах і з’являться першочергові об’єкти, які і будуть маркерами розвитку. І саме головне – кожен член громади буде мати можливість знати, а що буде зроблено у 2019, 2020, 2021 році. І куди підуть такою важкою працею зароблені кошти громади. Це можуть бути і індустріальні парки. Але не з точки зору податкових пільг, бо ми збираємось провести зміни до законодавства, де стимулювання інвестицій буде проводитись на державному рівні. А індустріальні парки це означає, що коли місцева громада за рахунок власних коштів підготує майданчик, підготує підведення мереж, підготує приміщення, щоб завтра підприємець, який вирішив зайнятися ризикованою справою – інвестувати власні кошти в розвиток бізнеса, держава не словом, а ділом сприяла і допомагала. Щоб він не робив: розвиток потужностей альтернативної енергетики, вирішив будувати елеватори, вирішив будувати аеропорти, перинатальні центри. Громада вирішила будувати дороги, інфраструктуру, або багато іншого…

Наявність такий перспективних планів із затвердженими громадою проектами, механізмами фінансування в рази підвищить інвестиційні перспективи територій. І виграє той, хто буде першим. І з точки зору внутрішніх напрямків, внутрішнього фінансування, в тому числі і центрального, і з точки зору залучення зовнішніх грошей. Гарантую, що й держава знайде можливість співфінансувати багато із цих проектів. Тому, закликаючи вас до ухвалення планів розвитку, ми не зазіхаємо на кошти місцевого самоврядування. Це кошти, які ви будете самі визначати як використовувати. Навпаки – пропонуємо фінансову допомогу в реалізації особливо значимих проектів. Підставимо державне плече.

Яскравим прикладом такої допомоги є президентська програма розвитку медицини у сільській місцевості. Схвалено до фінансування 513 проектів з будівництва нових амбулаторій на суму майже 3 мільярди гривень. Ще 250 мільйонів витратимо на придбання 497 автомобілів для цих амбулаторій.  Першу сільську амбулаторію, згідно цієї програми, вже збудували і оснащують у селі Протопопівка Приютівської ОТГ на Кіровоградщині. Разом з Кіровоградською лідерами в проекті є Дніпропетровська, Луганська, Харківська та Рівненська області. На даний момент з 513 амбулаторій будується 89, решта - стартують в найближчі тижні. 

Нагадаю, такий амбітний проект став можливим завдяки тому, що Генеральна прокуратура України на чолі з Юрієм Віталійовичем Луценком змогла повернути до бюджету 44 мільярди гривень, вкрадених Януковичем та його оточенням. На зазначені кошти будуються, до речі, не лише 513 амбулаторій, але й 184 гуртожитки для воїнів-контрактників. Для того, щоб там проживали майже 24 тисячі українських військовослужбовців, в комфортних, нормальних умовах 21 століття, а не  в наметових містечках чи радянських казармах. Зараз на ці гроші закуповуємо сучасну зброю для армії, реалізуються інші соціально-значущі проекти. Крім грошей, у державну власність повернуті заповідники, ліси, земельні ділянки, великі заводи та інші активи. Всі ці  факти більше, ніж промовисто свідчать, що послідовний курс влади на залучення до бюджету всіх державних ресурсів, незаконно привласнених Януковичем та топ-особами його режиму, реально реалізується. Вибачте за цей «ліричний» виступ, але минулого тижня в інформаційному просторі з’явилася низка інсинуацій на цю тему.

Сільські амбулаторії не єдиний внесок держави в розвиток сільських територій.  Я ініціюю виділення в наступному році 3 мільярдів гривень на підключення сільських шкіл до Інтернету, на  модернізацію опорних шкіл, на придбання шкільних автобусів. Бо якщо ми тягнемо Інтернет для телемедицини у сільській медицині, очевидно, що і сільрада, і школа  мають точно мати високошвидкісний Інтернет. Так само наполягаю на збільшенні субвенції на інклюзивну освіту до одного мільярда гривень. Бо взагалі вирішувати проблеми інклюзивної освіти  почали лише зараз, в останні 3-4 роки. До цього ці діти, які є рівними членами суспільства, були кинуті на призволяще. І на сьогоднішній день влада нарешті опікується проблемами безбар’єрності, опікується особливостями освіти. І безумовно, що ми маємо забезпечити продовження цього курсу і ця сума у порівняні з поточним роком майже подвоїться.

Але я хотів би сказати, ще декілька слів по програмі сільської медицини і  будівництва амбулаторій. Якщо виявиться, що десь порушено умови тендеру чи умови конкурсу, чи хтось організував «междусобойчик», якщо підтвердиться будь-яка інформація, яку оприлюднено, я сподіваюся, що правоохоронні органи дадуть відповідну оцінку подібним діям. А урядові  представники просто відкличуть ліцензії у махінаторів. Для того, щоб не було права доступу махінаторів до участі у подібних тендерах. Якщо  ця інформація брехлива, то дайте відповідне роз’яснення людям для того, щоб вони могли визначити… Бо лише принцип довіри і прозорості може забезпечити ефективне використання саме цих напрямків бюджетних коштів.

Шановне товариство!

В 2014 році ми поставили собі амбітні цілі – зробити реформу децентралізації і порвати раз і назавжди з централізованою радянською системою. Віддати повноваження і ресурси у громади. Сьогодні, коли ми десь на екваторі цієї реформи, маємо ставити не менш амбітні цілі і завдання. Ми повинні бачити горизонти реформи. 2020 рік – ключовий. У 2020 році місцеві вибори мають відбутись вже за умови покриття всієї території України об’єднаними територіальними громадами. Часу залишилось небагато. Тобто на новій територіальній основі мають бути проведені місцеві вибори. І там буде забезпечено змагальність. Було нецікаво йти, в тому числі і в 2015 році, бо цим вішав ярмо і не мав ніяких можливостей для того, щоб вирішити проблеми. Зараз ситуація кардинально змінилася.

Що нам потрібно для цього зробити? Перше – потрібне максимальне стимулювання подальшого об'єднання та приєднання  територіальних громад, зокрема до міст обласного значення. Друге. Верховна Рада має прийняти надважливий законопроект «Про засади адміністративно-територіального устрою». Ми маємо обговорити його, мати суспільну підтримку і приймати. Він затверджує базовою адміністративно-територіальною одиницею держави – громаду. Наближаємо владу до людей. Наші дії, дії влади мають бути абсолютно зрозумілими. Третє. 2019 року мають бути сформовані всі перспективні плани областей з повним покриттям ОТГ всієї території України. У 2020 році ми повинні прийняти адміністративне рішення про об’єднання громад, які за чотири роки не знайшли ані бажання, ані прагнення, ані сил об’єднатись. Від того, що хтось не зможе до 2020 року забезпечити об’єднання, не мають страждати люди. Чому вони мають жити у більш гірших умовах, ніж ті, хто перебуває в ОТГ? Ми чотири роки не тиснули, лише бюджетно заохочували. Але ніхто не може діяти всупереч інтересам громади, інтересам людей.

Це станеться відповідно до бажання людей, щоб ніхто не був заручником. Це станеться відповідно до перспективних планів, затверджених обласними радами. Маємо завершити ключовий етап реформи, щоб усі громадяни України мали, нарешті, рівний доступ до якісних послуг – в освіті, медицині, соціальній сфері.

До речі, я вчора мав зустріч з керівниками багатьох держав в Парижі, це було дуже активне спілкування, але окремо була зустріч з Канцлером Німеччини Ангелою Меркель і Президентом Франції Еммануелем Макроном, і у питанні децентралізації – це один із тих напрямків, де нам готові збільшити обсяги допомоги і збільшити обсяги консультативної допомоги. Якщо будь-який обраний голова має порадитись як найбільш ефективно використовувати кошти громади, ми можемо дати доступ до найкращих іноземних практик.

Децентралізація, як і інші важливі реформи, про які тут сьогодні будемо детально говорити, має стати точно незворотною. Не можна будь-кому дати навіть маленький шанс на реванш. Чотири роки поступового впровадження довели її економічну та політичну ефективність для громад та громадян. Її ефективність зайвий раз переконує нас в тому, що наступному поколінню українців ми передамо успішну європейську Україну. Саме так і станеться, якщо лише не дамо передати країну до рук реваншистів, популістів, які атакуватимуть країну у виборчому циклі 2019-20 років. Але я впевнений, мудрий український народ зробить відповідальний вибір, який гарантуватиме сталий розвиток територій, громад. Розвиток, до якого розчистили дорогу і створили умови потягом кількох років важких випробувань і тяжкої праці.

Україна – це величезний потенціал людської сили. Україна – це величезний потенціал людської віри. Україна – це край єврооптимістів, правильних єврооптимістів, з унікальною вірою в Європу і власне європейське майбутнє.

Слава Україні!