Про співтовариство

Співтовариство "Слава Україні!" є чітко скероване на державотворчий зміст, тому прохання цього дотримуватись дописувачів. Наразі це є відкритий для всіх дописувачів ресурс, але залишаю за собою право видаляти всі матеріали, які не відповідають вказаній темі. Всі дописи повинні бути українською, а винятки можливі суто як винятки. Зміст може бути різним, якщо є головне: Україна в серці. Будьмо! Гей!

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Слава Україні!

Сьогодні Тарасу Шевченку - 204-й день народження



http://www.nrcu.gov.ua/uk/schedule/play-live.html?channelID=1

Сьогодні  ми  зустрічаємось з  вами на  хвилі  Українського  радіо  у  знаменний  день - 204-ї  річниці від дня народження Великого Кобзаря. Для  України ім'я Т.Шевченка - священне! Слово Тараса - невичерпне джерело. І в цей день особливо   хочеться слухатити його беззупинно! В цьому сенсі згадується унікальна подія на Українському радіо, що відбулася три роки тому, 9 березня 2015 року. Віншування Шевченка відбулося у рамках Національного радіомарафону “Борітеся-поборете. Шевченко мобілізує”. Згадуючи буремні події того року - слово великого Кобзаря, як ніколи промовляло до нації! Вперше на Українському радіо ”Культура” упродовж 18 годин звучало Тарасове слово у виконанні письменників, відомих політиків, воїнів АТО, духовенства, громадських діячів. Звучала й українська музика. Отже, згадаймо найяскравіші моменти цього унікального радіомарафону 9 березня 2015-го.

Слава Україні! Героям слава! Роман Шухевич навічно з нами!

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПАРоман Шухевич. Джерело зображення: ТСН

 Колонка історика Івана Хоми.

Лідер крайового осередку Організації українських націоналістів, генерал Української повстанської армії Роман Шухевич є дуже відомою особою. Без перебільшення навіть легендарною постаттю національно-визвольних змагань ХХ ст.

Дата загибелі Романа Шухевича 5 березня 1950 р. не пройде повз увагу різних політичних та громадських сил національно-демократичного спрямування по всій країні. Десь на площах та майданах, а десь у приміщеннях громадських та політичних осередків його діяльність буде вшановано. Звичайно, що пошану висловлять органи державної влади та місцевого самоврядування на заході України. Однак саме головне, що вшанування пам’яті Романа Шухевича, як і тисячі інших українців та представників інших національностей, що допомагали нам у боротьбі за державу, відбувається таки в незалежній Україні.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПАХода у Львові

Цей текст для тих, хто перед тим, як вийти на майдан чи площу, пройтись у черговому марші, формально щось сказати або вже після цього, спробує все ж таки неформально розібратись, про що йдеться. Також, цей текст для тих, хто нікуди не буде йти, але з цікавості або небайдужості зверне увагу на цю постать вперше або в черговий раз.

Це для того, щоб спробувати зрозуміти, в чому ж таки феномен Шухевича, як і Коновальця, Мельника, Бандери, Стецька та інших. І в подальшому згадувати про цих осіб або їхні вчинки, не напередодні народження або смерті, а в ширшому контексті оцінки минулого та сьогодення. Також, це для того, щоб зрозуміти, чому в умовах незалежності є багато сильних громадян з державницьким мисленням, вчинками, діями, але немає державників рівня засновників та лідерів українських націоналістів 1920-х – 1950-х років.

У пошуках відповіді на прості питання, але дуже важливі для цілісного розуміння постаті Романа Шухевича, звернувся за консультацією до Андрія Сови – кандидата історичних наук, доцента кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич. Світлина зі студентської справи Львівської політехніки, 1926 р.)

Хто такий Роман Шухевич: родина, освіта, участь у громадському житті?

Роман Шухевич народився 30 червня 1907 р. у Львові. У метричній книзі Успенської церкви у Львові про народження та хрещення Романа Шухевича написане таке: «Хрещений і миропомазаний 26 липня. Номер будинку, де народився: вул. Святого Войтіха, 2 [тепер вул. О. Довбуша]. Ім’я – Роман, віросповідання – греко-католик, хлопець закононароджений. Повитуха: Текля Скварок, що замешкала на вул. Малецького, 5 [тепер вул. Д. Григоровича]. Хрестив і миропомазав священик Іван Стоцький, парох з Оглядова [тепер село Радехівського р-ну Львівської обл.]. Батько – Йосип–Ярослав Шухевич, цісарсько-королівський юридичний радник, син Володимира і Герміни з дому Любович. Мати – пані Євгенія, дочка греко-католицького священика Івана Стоцького, пароха в Оглядові, і Марії з дому Авдиковської. Хрещені батьки: Володимир Шухевич – професор школи реальної і Марія Стоцька, жінка греко-католицького пароха в Оглядові».

На виховання майбутнього Провідника великий вплив мали його батьки та родина. Відомо, що рід Шухевичів подарував Україні чимало видатних діячів, а саме священиків, вчителів, науковців, правників, композиторів, військових тощо. Шухевичі відіграли важливу роль у національно-визвольному русі Галичини впродовж ХІХ–ХХ ст.

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич з сестрою Наталією. Львів, 1930-ті рр.)

Гімназійну освіту Роман Шухевич здобув упродовж 1917–1925 рр. в Академічній гімназії та її філії у Львові. У гімназії Роман проявив себе як зразковий учень. Його товариш по шкільній лаві Лев Ярошевський писав: «Був він щуплим, сухорлявим, зовсім незамітним хлопцем… Але в дуже короткому часі Роман своїми здібностями, своєю вдачею та своєю поведінкою звернув на себе увагу не лише нас, учнів, але й наших професорів… Він усім радо помагав, а робив це в такій субтильній (ввічливій) формі, щоб не показувати своєї вищості над другими або щоб когось другого не принизити. Він був скромним, але принциповим, працьовитим, дуже обов’язковим і на свій вік серйозним та притім веселої, погідної і лагідної вдачі, завжди приязно успосібленим (налаштований) до своїх товаришів. Був дуже здібним учнем, зокрема в математиці та українській мові… До професорів відносився з пошаною. Виклади усіх професорів слухав уважно, стараючись зрозуміти та запам’ятати все, про що даний професор говорив на лекції… До слів кожного, з ким розмовляв, прислуховувався уважно. Відповідав після зосередженої надуми коротко, чітко, прямо, але чемно, приязно. Був дуже побожним. У церкві під час Богослужби був зосереджено зайнятий відправою. Ніхто ніколи не бачив, щоби він у церкві під час Богослужіння розмовляв з товаришами чи поводився невідповідно».

Навчаючись у гімназії, Роман Шухевич 1920 р. став членом патріотичної організації “Пласт”. Керівництво пластового полку імені Петра Конашевича-Сагайдачного високо оцінювала його якості, зокрема з цього приводу зазначалося: «найліпший з гуртка, честолюбивий, воєвничий, енергічний». У “Пласті” Роман Шухевич був членом багатьох гуртків і куренів. Крім того він був одним із засновників пластових та спортових гуртків “Ясний Тризуб”, “Тури” та ін. Після заборони “Пласту” був діяльним членом “Українського Студентського Спортового Клюбу”, студентського товариства “Основа” та “Просвіти”.

У гімназійні та студентські роки (у 1925–1926 рр. навчався у політехніці в Данціґу, 1926–1934 рр. – Львівській політехніці) Роман Шухевич активно займався громадською працею та кількома видами спорту: плаванням, копаним м’ячем (футболом), легкою атлетикою, кошиківкою (баскетболом), відбиванкою (волейболом), наколесництвом (велоспортом), мандрівництвом тощо. Був успішним спортовцем, а також неодноразово як головний суддя брав участь у спортових змаганнях. Роман Шухевич оволодів мистецтвом бою різними видами холодної і вогнепальної зброї, чудово їздив верхи, володів шаблею, літав на безмоторових літаках (планерах), був надзвичайно загартований фізично.

15–16 вересня 1923 р. на Запорожських ігрищах (комплекних спортових змаганнях українців) у Львові встановив рекорд з плавання серед українських спортовців Галичини. Маючи прекрасну фізичну підготовку, Роман Шухевич побився об заклад, що до 40-го року життя пропливе протоку Ла-Манш. Крім спорту, навчався музики, чудово грав на скрипці та фортепіано, співав.

У 1930 р., після звільнення від служби в польській армії, Роман Шухевич одружився з дочкою священника с. Оглядів Наталією Березинською. 28 березня 1933 р. у них народився син Юрій (сьогодні Народний депутат України), а 16 жовтня 1940 р. – донька Марія.

У 1937 р. Роман Шухевич разом з Богданом Чайківським створили рекламну фірму “Фама”, яка, не маючи державної підтримки, витримувала конкуренцію з іншими подібними польськими підприємствами, а в дечому навіть їх перевищувала. Частина прибутку з підприємницької діяльності Роман Шухевич віддавав на діяльність ОУН.

Коли і за яких обставин Роман Шухевич став членом УВО та які функції він виконував у цій організації?

Великий вплив на формування світогляду Романа Шухевича мало його знайомство і спілкування із полковником армії УНР Євгеном Коновальцем, який у 1921–1922 рр. винаймав помешкання у родини Шухевичів у Львові. Євген Коновалець неодноразово мав бесіди з Романом Шухевичем, прогулюючись з ним по “Кайзервальду” та Високому замку.

У 1923 р., у 16-літньому віці, Роман Шухевич вступив у ряди націоналістичного підпілля УВО, отримавши псевдо “Дзвін”. До цієї організації його залучив соратник Євгена Коновальця Петро Сайкевич. Членами “трійки” УВО в Академічній гімназії, до якої належав “Дзвін” був також його пластовий побратим Богдан Підгайний і їхній шкільний товариш Євген Бирчак. Зв’язковим “трійки” був Петро Сайкевич, який у той час працював у бойовому відділі УВО. Він прийняв у юнаків присягу на подвір’ї Собору святого Юра. Про цю важливу мить у своєму житті Богдан Підгайний згодом згадував: «Як нині пам’ятаю, коли Петро викликав нас із вечерниць і повів до святого Юра. Там, перед замковою брамою Святого храму, клячали ми обидва. Роман і я, повторяючи за Петром присягу УВО, присягу, яка зобов’язує на все життя. Лише наші праві п’ястуки, з затисненими набоями та піднесеними двома пальцями, біліли на тлі темної брами святого храму».

Роман Шухевич: шлях до лідера ОУН та генерала-хорунжого УПА

(Роман Шухевич та Осип Дяків. 1940-ві рр.)

Після закінчення гімназії, в 1925 р. Роман Шухевич отримав призначення до крайової бойової референтури УВО, де очолив один з відділів. У 1929 р. Роман Шухевич став членом ОУН. Упродовж 1930–1934 рр. він був бойовим референтом Крайової Екзекутиви Західних Українських Земель. За наказом УВО 19 жовтня 1926 р. Роман Шухевич провів у Львові атентат (вбивство) на шкільного куратора Собінського. Це був вимушений крок УВО через полонізацію українського шкільництва на українських землях окупованих Польщею.

Якими були відносини Романа Шухевича зі Степаном Бандерою?

Зі Степаном Бандерою Роман Шухевич був знайомий ще з 1920-х рр. Адже вони були членами “Пласту”, а далі була праця в УВО та ОУН. На початку 1930-х рр., Роман Шухевич та Степан Бандера, окрім ОУН працювали активно також в легальному секторі, зокрема були членами Українського Студентського Спортового Клюбу (УССК). Як діяльні члени

 

УССК неодноразово організовували спортивні змагання. Загалом відносини між ними були дружніми. Вони самовіддано працювали на спільну мету.

Чого таки прагнув добитися Роман Шухевич в українському націоналістичному русі?

Роман Шухевич, як і багато українських хлопців і дівчат, мріяв про створення незалежної України. В багатьох сферах він утверджував українське та українство. Його ім’я золотими літерами вписано до пантеону української слави. “Шух”, “Дзвін”, “Щука”, “Степан”, “Туча”, “Чернець”, “Ратник”, “Роман Лозовський”, “Тур”, “Тарас Чупринка” – це далеко не всі псевда, під якими Роман Шухевич виступав в структурах українського визвольного руху 1920–1950-х рр.

Він проявив себе як громадський, культурний, військовий та політичний діяч. Насамперед як Головний Командир Української Повстанської Армії, генерал-хорунжий (з 1946 р.), член Українського Державного Правління (1941 р.), Голова Бюро Проводу Організації Українських Націоналістів (ОУН) у 1943–1950 рр., Голова Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР) у 1944–1950 рр., Генеральний Секретар військових справ (1944–1950 рр.).

За свої звитяги відзначений найвищими нагородами УПА – Золотим Хрестом Бойової Заслуги І класу та Золотим і Бронзовим Хрестами Заслуги, посмертно іменований Гетьманським пластуном-скобом.

Роман Шухевич є взірцем виконання одного із головних обов’язків кожного пластуна: “Бути вірним Богові та Україні!” та однієї із десяти заповідей українського націоналіста: Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за Неї”.

Після Другої світової війни, Роман Шухевич, маючи можливість виїхати за кордон, вибрав шлях збройної боротьби. Його життєвий шлях став яскравим прикладом для наслідування наступним поколінням українців в Україні, на еміграції та особливо сьогодні у час російсько-української війни, де ми у нелегкій боротьбі захищаємо Незалежні!

https://dyvys.info/2018/03/05/roman-shuhevych-shlyah-do-lider-oun-ta-generala-horunzhogo-upa/

Лист 17-річної Лесі Українки до свого дядька Михайла Драгоманова



До М. П. Драгоманова
24 грудня 1889 р. (5 січня 1890 р.) Колодяжне24 грудня 1889, Колодяжне

Святий вечір!

Любий дядьку, вибачте мені, що я не писала до вас, – так щось не могла зібратись та зважитись.

Щиро поздоровляю Вас і Ліду з малим Лідиком. Нехай він росте своїй країні на славу та родині на втіху. Дуже б хотіла я його побачити; хоч би вже він скоріш виріс настільки, щоб можна було з його портрета здійняти. Думаю, що з його повинен вийти гарний хлопчина, бо коли до українського типу та прилучивсь болгарський, то повинно вийти щось неабияке! Але не знаю, коли я побачу його, та й вас усіх, інакше, як на портреті, бо не знаю, чи могтиму коли приїхати в Болгарію.

Оце я восени почала було не на жарти подумувати, як би мені на літо простругнути до вас, але настала зима і я побачила, що всі мої мрії та сподіванки погинули. Мама, певне, писала вам, як мені в Одесі нещасливо повелося з тим масажем, так, отже, я тепер думаю, що коли мені й прийдеться куди їхати, то вже, певне, не в Болгарію. Вже я сама не знаю, коли скінчиться моє лихо з тією ногою, та й чи скінчиться воно коли-небудь!.. Оце по святах маю поїхати в Київ до тих «друзей человечества», побачу, що вони мені скажуть! Певне, назначать яку-небудь довжелезну курацію, а може, знов у ліжко покладуть на довгий час, а вже мені так не минеться! Коли б ви знали, як мені обридли усі лікарі і їхні ліки, – мені про їх і думать бридко.

Щоб не думать про їх та про свою ногу (а се досить трудно), я поперемінно то граю, то пишу, хоч мама з папою говорять, що мені і те, і друге шкодить. Але що ж мені робити? Як мені ні читати (читать багато мені теж не совітують), ні писати, ні грати не можна, то зостається тільки скласти руки та й плакати, бо більше нічого я робити не придумаю. Іще ж я боюся, що як положать мене в ліжко або (не дай боже!) назначать операцію, то тоді мені вже справді не можна буде нічого писать, а роботи у мене досить багато – найбільш перекладів!

Треба конечне перекласти половину «Атта Троля» (6 глав уже маю), одну елегію Musset і «Гуллівера»; треба переписати одну свою повість до тих пор, поки поїду в Київ; треба покінчать деякі начаті вірші. «Les pauvres gens» я вже давно скінчила, ще перед виїздом в Одесу, і послала їх в «Зорю», якщо там надрукують, то Ви хутко їх побачите. Дуже я Вам вдячна за те, що ви мені дорадили перекласти сю штуку, і ще більш дякую за тії «Perles de la posie, я ними дуже втішилася і навіть пишаюся. Одержавши сю книжку, я через те не написала до Вас нічого, бо хотіла перше перекласти «Les pauvres gens» і тим заслужити сю книжку. Миша читав декому в Києві мій переклад, і він, здається, там сподобався.

Миша теж дещо пише і перекладає, тепер, приїхавши додому, він навіть досить багато пише. Мені подобається його писання, я навіть при його математичній вдачі не сподівалась від його такої поетичності (віршів він, правда, не пише). Шкода тільки, що він пише все такі коротенькі речі, я все його намовляю почати що-небудь настояще, а то що ж то все такі «стихотворения в прозе» писати!

Миша, дознавшись, що я пишу до Вас, просить повітать Вас од його і передать Вам дещо. Він просить написать Вам, що серед киян молодих остатнього часу починає ширитись європеїзм; вони починають учити європейські мови і інтересуватись європейською літературою. Доказом сього може служити те, що ми (молодіж) задумали видати цілу серію перекладів найкращих творів європейських і російських авторів. Ті переклади, про котрі я писала, що мені треба їх зробити, підуть теж у те видання. Найгірш діло стоїть в нас з англійськими авторами, бо сю мову дуже мало хто знає, хоч деякі і збираються зайнятись нею. Бувши в Одесі, я хотіла учитись по-англійськи і навіть вже знайшла собі учительку, але той проклятий масаж усе мені перебив. Тепер прийдеться учитись самій, хоч се і трудно. По-італьянськи я вже трохи підучилась сама і коли дістану собі книжок та словаря, то, може, й про перекладання можна буде подумати. «В ожидании будущих благ» надолужаю французьким та німецьким. Миша дістав собі диференціали Serret по-французьки і втішається ними, каже, що воно краще і понятніше виходить, аніж по-російськи.

Він все так, як і перше, вихваляє свою математику. Тільки що увійшов у хату і патетично промовив: «Чудова річ – диференціали!» Признаться по правді, я не зовсім розумію таку втіху, але, може, се показує тільки мою невігласність. Як я пригадаю собі, як він, було, розпадається передо мною та перед Шурою за ту математику!.. Ніколи ми, було, не прийдемо до згоди. А знаєте, Шура скінчила курси (вона була «остатня могіканка», бо курси закриті – Вам, певне, то відомо?) і живе тепер у Полтавщині на своєму господарстві.

Однак годі вже мені просторікувати – задля святого вечора варто б вже й перу пільгу дати. Хочу тільки де про що Вас запитати: чи співають у Болгарії колядки і чи похожі вони на українські? Як там люди обходять різдво? Взагалі багато дечого хотіла б я знати про Болгарію, бо я про неї так як і нічого не знаю, а те, що приходиться в газетах читати, – я думаю, наполовину все брехня. Як стоїть література болгарська: краще чи гірше за українську? Будьте ласкаві, одпишіть мені на сей лист, – якби ви знали, які для мене дорогі Ваші листи! Напишіть про Вас, про Ліду, про Ліда, про все! Бувайте здорові! Щиро цілую вас і прощайте!

Ваша Леся

P. S. Миша питав, чи Ви знаєте, що то за видання «Этнографическое обозрение»? Там, він чув, були статті про Палія та Мазепу. Якої думки ви про твори Гюйо «L’art au point de vue sociologique» і «Psychologie contemporaine»?


Примітки

Подається за виданнямЛеся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 10, с. 44 – 46.

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 24 – 26.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1201).

Звірено з виданням: Косач-Кривинюк О. Леся Українка: хронологія життя і творчости. – Нью-Йорк: 1970 р., с. 96 – 98. Істотних різночитань з виданням 1978 р. нема.

Лідик – Дмитро Шишманов (1889 – 1944), син Лідії та Івана Шишманових, небіж Лесі Українки.

Елегію Musset – Переклад елегії де Мюссе, очевидно, Леся Українка не зробила.

Диференціали Serret – видатного французького математика Жозефа-Альфреда Серре (1819 – 1885).

Курси закриті – О. Є. Судовщикова вчилася на історико-філософському факультеті Вищих жіночих курсів у Петербурзі.

«Этнографическое обозрение» – науковий журнал етнографічного відділу «Імператорського товариства любителів природознавства і етнографії» при Московському університеті, виходив у 1889 – 1916 рр.

були статті про Палія та Мазепу – власне, одна стаття: Каллаш В.В.Палий и Мазепа в народной поэзии. – Этнографическое обозрение, 1889 г., т. 2, № 11.

Гюйо Жан-Марі (1854 – 1888) – французький філософ-позитивіст, працював над проблемами естетики і моралі. Виступав проти теорії «мистецтва для мистецтва».


http://www.l-ukrainka.name/uk/Corresp/1890/18900105.html

Поховали героя АТО - медика Сабіну Галицьку

Герої не вмирають!



Прикра і сповна сакральна жертва для України в загибелі молодої дівчини на передовій в АТО, що припала саме на 20 лютого - день вшанування трагічного розстрілу "Небесної сотні" 4-и роки тому на Євромайдані в Києві 2014-го.  З такою самою підлою підступністю з боку ворога, що розстріляв медичну машину під час домовленого режиму тиші, як тоді снайпери розстрілювали беззбройних майданівців. Не пригадую випадків, коли в АТО на "передку" гинули жінки, бо їх оберігали і не допускали туди, де було дуже  небезпечно, а Сабіну Галицьку не вберегли... Відтепер, допоки Україна не переможе в цій ненависній війні, для кожного українського воїна після кожного вдалого пострілу по ворогах буде звучати тверде: - Це вам, гади, за Україну, за побратимів і за Сабіну. 


На Житомирщині поховали загиблу на Донбасі дівчину медика Сабіну Галицьку



На Житомирщині попрощалися з 23-річною медсестрою, яка загинула в АТО





Вшанували пам'ять полеглих героїв "Небесної сотн

Президент України Петро Порошенко разом з дружиною Мариною вшанували пам'ять полеглих героїв "Небесної сотні"


Ми вистояли завдяки їх жертовності

Мітингувальники, які загинули під час "спецоперації" (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється):

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 01

Бойків Володимир – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 02

Бондарєв Сергій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 03

Брезденюк Валерій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 04

Капінос Олександр – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 05

Кульчицький Володимир – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 06

Максимов Дмитро – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 07

Пасхалін Юрій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 08

Плеханов Олександр – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 09

Прохорський Василь – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 10

Черненко Андрій – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 11

Швець Віктор – штурм;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 12

Сидорчук Юрій – штурм (помер 28 червня 2014 р.);

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 13

Орленко Віктор – штурм (помер 3 червня 2015 р.);

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 14

Васільцов Віталій – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 15

Веремій В’ячеслав – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 16

Клітинський Олександр – пожежа у ФПУ;

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis 17

Топій Володимир – пожежа у ФПУ. Джерело: https://ua.censor.net.ua/n3051220

Проміжок від 19:39 до 22:00 18 лютого 2014 року Євромайдану

19.02.18 14:01 Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis
"Бумеранг" – Відеореконструкція від Jus Talionis першої фази штурму Євромайдану.
Відео реконструкції подій - Jus Talionis Reconstruction Lab.

https://youtu.be/SKjI9QmoQ2g



Мітингувальники, які загинули під час “спецоперації” (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється):

Бойків Володимир – штурм;
Бондарєв Сергій – штурм;
Брезденюк Валерій – штурм;
Капінос Олександр – штурм;
Кульчицький Володимир – штурм;
Максимов Дмитро – штурм;
Пасхалін Юрій – штурм;
Плеханов Олександр – штурм;
Прохорський Василь – штурм;
Черненко Андрій – штурм;
Швець Віктор – штурм;
Сидорчук Юрій – штурм (помер 28 червня 2014 р);
Орленко Віктор – штурм (помер 3 червня 2015 р);
Васільцов Віталій – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;
Веремій В’ячеслав – перехрестя вул. В.Житомирської та Володимирської;
Клітинський Олександр – пожежа у ФПУ;
Топій Володимир – пожежа у ФПУ.

Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talion


19.02.18 14:01 Перша фаза штурму Євромайдану. ВІДЕОреконструкція від Jus Talionis
"Бумеранг" – Відеореконструкція від Jus Talionis першої фази штурму Євромайдану.
Відео реконструкції подій - Jus Talionis Reconstruction Lab.


 Проміжок від 19:39 до 22:00 18 лютого 2014 року є першою частиною великого епізоду штурму Євромайдану, який тривав від 19:50 до близько 04:30 19 лютого. Цей штурм ("спецоперація"), як згодом стало відомо, відповідно до оприлюдненої інформації прес-служби народного депутата Геннадія Москаля, отримав кодову назву "Бумеранг".  

До початку штурму були вбиті чи зазнали смертельних поранень 15 мітингувальників і 4 правоохоронці (див. епізоди "Лабети" та "Перевісище"). Відбулась масштабна підготовка для "спецоперації": Майдан Незалежності оточили та стягнули велику кількість правоохоронців і "тітушок", а також задіяли адмінресурс (Київський метрополітен, Укрчастотнагляд тощо).

Під час підготовки до штурму на Майдані Незалежності перебували близько 20-25 тисяч мітингувальників, під час самого штурму (близько 21:00) їхня кількість зменшилась до 15 тисяч. Периметр протистояння утримували не більше ніж тисяча майданівців. У той же час з протилежного боку перебували кілька тисяч повністю екіпірованих бійців внутрішніх військ і "беркуту" та кілька сотень спецпризначенців, озброєних вогнепальною зброєю (зокрема автоматичною).

Від 19:39 до 22:00 відбулися дві хвилі наступу на мітингувальників. Усього таких хвиль було чотири: о 19:50, 21:15, 00:00 та 04:30 (див. у наступних частинах).

О 19:41:00 та 19:44:35 розмежувальну сітку між сторонами протистояння на вул. Хрещатик пробиває вантажівка правоохоронців (див. відеокомірку 4\2), оскільки мітингувальники не дали можливості силовикам демонтувати її вручну.

О 19:45 відбулась перша спроба блокування постом ДАІ перехрестя вулиць Володимирської та В. Житомирської (для унеможливлення відступу з Майдану Незалежності). Один з працівників ДАІ скерував пістолет у протестувальників (див. о 19:45:34 відеокомірку 3\4 та о 19:46:18 відеокомірку 4\4). Через 5 хвилин пост ДАІ залишив перехрестя під натиском перехожих. Проте вже о 22:18 це перехрестя будуть контролювати дві-три сотні "тітушок", і саме там вони вб’ють Васільцова В.В. та Веремія В.В. (див. відповідний епізод).

Штурм Євромайдану розпочався із потрійного тарану барикади, яка розміщувалась між будівлями ФПУ та Укоопспілки на вул. Хрещатик: о 19:50 – БТР та вантажівка, о 19:53 – БТР та вантажівка, о 19:59 – два БТР-и. В цей час на барикаді знаходились десятки людей, які під час таранів падали з неї. Якби барикада була недостатньо укріплена і не витримала би такого натиску, БТР-и могли розчавити чимало мітингувальників.

Штаб "спецоперації" після оприлюдненого о 16:00 ультиматуму та підготовки до штурму   розраховував, що люди втечуть під натиском силовиків, як це було під час побиття на вул. Інститутській і у Маріїнському парку. Але мітингувальники також підготувались до штурму, заготувавши "коктейлі Молотова" та піротехніку. Третій таран барикади двома БТР-ми закінчився втратою одного з них – він згорів. Евакуйований правоохоронцями екіпаж цього БТР-у відбувся легкими опіками та переляком.

Також о 20:00 розпочався наступ з боку вул. Інститутської із застосуванням двох водометів (один із них вже таранив "верхню" барикаду одразу після тисняви; див. епізод "Лабети"). Третій БТР, штурмова позиція якого була одразу за пішохідним мостом, не використовували для штурму, бо остання барикада по цьому напрямку ("Львівська брама") вже була зайнята правоохоронцями, і перешкод для наступу у них не було. Загалом по цьому напрямку проти мітингувальників застосовували, щонайменше, три водомети (2 КамАЗи і 1 КрАЗ), які здійснювали постійну ротацію, щоб поповнювати запаси для водяних гармат.

О 20:06 було евакуйовано пересувну телевізійну станцію ТСН, яка опинилась в епіцентрі протистояння на вул. Інститутській.

Під час поступового просування силовиків о 20:30 біля будівлі Укоопспілки з боку вул. Інститутської був підпалений намет Spilno.tv.

О 21:17-21:21 правоохоронцям вдалося захопити один край барикади на вул. Хрещатик, з боку Укоопспілки, у тому місці, де згорів БТР. Саме там барикада була найменш укріплена, оскільки до штурму у ній був прохід, який нашвидкуруч завалили мітингувальники.

Близько 21:30 розпочалась евакуація мітингувальників з будівлі Федерації профспілок України через можливість її захоплення правоохоронцями (до пожежі залишалось 2-2.5 години).

Фланги барикади залишались розділеними між сторонами протистояння близько 20-25 хв., доки силовики не почали спалювати всі намети поруч (зокрема коломийський намет підпалили о 21:42).

Після захоплення правоохоронцями барикади на вул. Хрещатик та незначного їх просування з боку вул. Інститутської (до рівня Монументу Незалежності) мітингувальники відступили не більше ніж на 100 метрів (деяким довелось евакуюватись через підземний перехід; див. о 21:45 відеокомірку 3\3).

Від 20:00 18 лютого до 00:30 19 лютого під час штурму отримали смертельні поранення 13 мітингувальників (11 померли одразу, ще двоє – за деякий час). Точні час, місце та обставини їхнього вбивства досі встановлюються. Проте найвірогідніше, що першим убитим під час штурму був Плеханов О.В. (зазнав смертельного вогнепального поранення о 20:05-20:15), а останнім – Максимов Д.В. (о 00:00-00:30 19 лютого у контактній близькості розірвалась граната, відірвавши йому руку та пошкодивши тулуб).

Окрім 13 мітингувальників, які зазнали смертельних поранень безпосередньо під час штурму, двоє загинули під час пожежі будівлі ФПУ, а двоє були вбиті "тітушками" на перехресті вул. В.Житомирської та Володимирської – тобто всього 17 осіб. З боку силовиків за час штурму було вбито 5 осіб (Іваненко О.М., Федюкін А.В., Цвігун С.В., Булітка В.В., Захарченко В.М.).

Мітингувальники, які загинули під час "спецоперації" (не у хронологічному порядку, точний час встановлюється https://ua.censor.net.ua/news/3051220/persha_faza_shturmu_yevromayidanu_videorekonstruktsiya_vid_jus_talionis

Повернення земель України від окупантів

 13 лютого 2018, 01:14
Турчинов: Українські військові в зоні АТО 2017 року просунулися на 10 км

Усі спроби змінити конфігурацію на лінії розмежування для бойовиків і російських військ "закінчилися фіаско".


Турчинов: Українські військові в зоні АТО 2017 року просунулися на 10 км
Фото: turchynov.com

Українські військові в зоні бойових дій на Донбасі 2017 року просунулися на понад 10 кілометрів.

Про це повідомив секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов, передає "Громадське".

"Про це приємно говорити, що і 2016-й, і 2017 роки відрізнялися від попередніх тим, що ми не віддали ні метра своєї землі. Ба більше, наші підрозділи на деяких напрямках просунулися на 10 і більше кілометрів і поліпшили свої позиції. Це факт", - зазначив Турчинов.

За словами секретаря РНБО, всі спроби змінити конфігурацію на лінії розмежування для бойовиків і російських військ "закінчилися фіаско".

"Вони не змогли ні відбити жоден з населених пунктів, ні просунутися вперед. Навпаки, ще раз хочу підкреслити, наші військові поліпшили свої позиції, і сьогодні на окупованій території немає сил, які могли б змінити ту лінію розмежування, яка сьогодні склалася", - сказав Турчинов.

2 лютого штаб АТО підтвердив повернення населеного пункту Катеринівка Луганської області під контроль України.

31 січня повідомляли, що ЗСУ взяли під контроль селище Новоолександрівка в Луганській області. З 2015 року воно перебувало в "сірій зоні".