"Росія може бути або імперією, або демократією, але не тим і іншим одночасно ... Без України Росія перестає бути імперією, з Україною ж, підкупленою, а потім і підпорядкованою, Росія автоматично перетворюється на імперію"

А це - про самого Бжезінського :
«Людина ця настільки зріднилася зі своїм ремеслом, що іноді навіть і не знаєш - чи то перед тобою старий поляк, чи то вся світова закуліса тобі зараз посміхається. Не людина, а авіаносна група в костюмі ».

Чи знеєте ви щось про живописців Ялину Греко або Бенджаміна геть Блока? Чи чули колись, що флорентійський політичний діяч Козімо Медичі інколи одягав не себе збрую? Мабуть, ні. А от нардеп Зубанов (звісно, ПР) не тільки це знає, а і ще багато дивовиж, чим він поділився в товстеленній книжці "Україна - Європа " (скорочено УЄ), яку видало його сімейне видавництво Кріон. Чесно кажучи, я її не читав, бо коштує вона немало, і підтримувати цьго нардепа, у тому числі і фінансово, немає бажання, тим більше,  виявляється, що ця монографія є простим копіюванням відповідних статей з вікіпедії. Ось так просто нардеп помножує свої рахунки у.е. Все це добре знає пані Олена Русина, вона і провела екскурс цією книжкою(http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/10/31/59752/) для всіх бажаючих. Спасибі їй. Чого не зауважила пані Олена, так це того, що на додаток цей опус ще  й яксь переміг у конкурсі на кращу книгу у номінації "З глибин знання." Чудеса, та й годі.

Гей, слав*яни, чи як вас там, беріться за дупи, та й втікайте край за очі. Бо нікуди вже йти на "просторах" наших. Все спродано, куплено, перекуплено, знищено та "реформовано". Куди там колишня польська "шокова терапія". У нас тут вже повний сепсис, криндик, разом з парагваєм цим. Ола-ла-ла... де ж наш Ремарк? Куди подівся? Криза така,  що аж тащить увесь загал, трощить, плющить, а потім знову трусить, а Ремарка, щоб вивернути все це -  немає та й годі. Ліна Костенко щось писала, але все більше про передчуття... Тепер вже пішли "цвіточки" з  "ягадками" до кучі.

Ех, слав*яни, сидіть собі та паліть свої дуди. В кафетеріях та генделиках. А я йду до постелі, теплої та гіпнозуючої.

Завтра буде добре. Завтра буде мило. Завтра нас розірве золота доба. Безжальната безгрішна. Як казав мій товариш з Ворохти - "Ще 10 років так помучимось, привикнемо та й буде нам добре!"

Слава Україні! Тихій благій державі в самому центрі Європи.

Хотите быть счастливым?

Тогда не плюйте на родину.

Или проходите мимо.

Не мешайте благородной очереди за манной.

Стреляйте перепелов.

И ешьте свое мясо.

Но все-равно - не плюйте на отечество.

И помните - страна всегда помнит своих героев.

Это хорошо знала когда-то баба Параска.

Берите с нее пример.

Носите на грудях разные цацки.

С гордостью и шовинистической радостью одновременно.

Если, конечно, они у вас есть.

А если нет, то вы никогда не любили родину.

Ну, и поделом вам.

Идите, сперва научитесь это делать красиво и всенародно.

А уже потом говорите, ЧТО ВЫ НИКОГДА НЕ БЫЛИ СЧАСТЛИВЫ.

Вот. Как-то так.

(Занавес. Умиление. Слезы, ручьем текущие по небритым щекам)

1 листопада до всіх українських телеканалів і радіо буде передане звернення з проханням 26 листопада – в День памяті жертв Голодоморів зняти з ефіру всі розважальні програми, шоу і фільми. Натомість наповнити ефір програмами та фільмами про Голодомори в Україні або такими, які б відповідали жалобному настрою. З таким зверненням до генеральних директорів українських талеканалів та радіо звертаються провідні українські журналісти, письменники, поети, музиканти, науковці, історики, громадські активісти та просто всі небайдужі українці. Дана акція втілюється ВМГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес”(МНК) на підтримку інціативи Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Варто звернути увагу на те, що указ про встановлення в четверту суботу листопада дня пам’яті жертв Голодоморів був ухвалений з ініціативи громадських організацій, Міністерства культури і мистецтв України, Державного комітету України у справах релігій та головне – Державного комітету телебачення і радіомовлення України. Проте, здається українське телебачення і радіо цілком ігнорує останні два роки цей день. Так, минулого року в день жалоби українців розважали концерти “Любе”, Д. Хворостовського та І. Крутого, гумористичні програми та шоу “Танцюють всі”. “Транслюючи музично-розважальні та комедійні телепередачі в День пам’яті жертв Голодоморів, телерадіокампанії зневажають національну честь і гідність кожного представника українського народу” – коментує дане звернення прес-секретар МНК Катерина АВРАМЧУК. [ Читати далі ]

У Росії "спіймали на гарячому" "виховательку" дитячого садка http://www.vesti.ru/videos?vid=373004&cid=1

Представьте себе картину. Вы живете в стране под названием "Украина". И в стране этой - полный расцвет. Города и села выглядят, аки в сказке какой. И президент наверху - весь добрый-добрый такой. И глаза, главное, ласковые. Забота в них видна о судьбе родины, а не только о родной партии. Дороги вылизанные, значит, поля колосятся всяким добром, детки радостно поют по дороге в школу, но, что еще более важно, после школы тоже. Трудящиеся пять дней слегка покорячившись на всяких удобных предприятиях, по  уикендам себе пьют реками пиво с жирными сосисками. Плоские экраны в добротных украинских хатах убедительно зовут в разные фильмы и шоу. А жены трудящихся от стабильной хорошей жизни тащат систематически своих краснощеких мужей в постели для производства нужного стране количества детей. Ну и так далее...

Представили? Не получается? Ясно. Вот потому так и живем. По Зеланду, ежели все сие визуализировать, всем скопом такую идиллию возмечтать, то она вскоре и проявится во всей красоте своей на широких просторах. С разными приятными последствиями. Киселем, манной и другими необходимыми атрибутами.

Предлагаю всем неравнодушным к судьбам многострадальной родины сидеть по вечерам, мечтать о всем вышеописанном и таким образом успешно приближать победный конец этой самой родины. Уйти, так сказать во внутренний мир. А там, как известно - и тепло, и уютно. Создать в мозгах своих рай неописуемой красоты и плюнуть на окружающие нас разные соблазнительные союзы и объединения.

И хотя у нас пока руководство наверху с лицами не совсем гармоничными и глазами, не совсем любящими родину, мы их всех такой визуализацией победим, ситуацию изменим и однажды проснемся где-нибудь в раю. На конопляном поле. Под радостным громким названием "Украина".

вибачаюсь звичайно,  але не розслабляємся, паспорт неховаєм ... і знов голосуєм  

«AtmAsfera» феєрично виступила в півфіналі польського національного ТВ-шоу Must Be The Music! Щоб дійти до фіналу нам не вистачило всього лише 1% голосів телеглядачів:( Втім, гра не закінчена, - ми маємо шанси позмагатися за участь у фіналі вдруге! Для цього необхідно виграти так звану "дику карту" - стати переможцями голосування на фейсбуці та/або на сайті радіостанції RMF FM. Ми дуже просимо підтримати нас в цих голосуваннях!!!

[ Читати далі ]

Гадаю за таку справу можна проголосувати і варто підтримати  шкода тільки зараз побачив 

Роботи звичайно до шедеврів недотягують ну може крім першої і останньої в цій замітці  а деякі взагалі примітив і несмак  але є цікаві і непогані 

[ Читати далі ]

В поисках ответов на некоторые вопросы современных событий набрел на труд Э. Тоффлера  «Третья волна». Вот и захотелось поделиться мыслями, вычитанными из его книги.

В доиндустриальных обществах, где разделение труда было рудиментарным, а перемены медленными, количество действительно необходимых политических и административных решений было минимальным. Груз решений невелик. Крошечная, полуобразованная, неспециализированная правящая элита могла более или менее управлять без помощи снизу, самостоятельно неся весь груз решений. 

 Индустриальное общество развивалось, становясь все более сложным, его интегрирующие элиты, «техни­ки власти», в свою очередь, постоянно были вынужде­ны вливать свежую кровь, чтобы помочь нести увели­чивающийся груз решений. Именно этот невидимый, но неумолимый процесс все больше выдвигал на поли­тическую арену средний класс. Именно эта расширен­ная потребность в принятии решений привела к расши­рению права голоса и создала новые ниши, чтобы они заполнились снизу. 

Степень демократии меньше зависит от куль­туры, меньше от марксистского класса, меньше от му­жества на поле боя, меньше от риторики, меньше от политической воли, чем от груза решений любого общест­ва. Тяжелый груз в конце концов придется разделить через более широкое демократическое участие. Следо­вательно, поскольку груз решений социальной системы расширяется, демократия становится не предметом выбора, а эволюционной необходимостью. Система без нее не может работать.