Про те як стати справжнім чоловіком в наш час, говорить протоієрей Андрій Ткачов.

 Сміливість жити.

«Я боюся жити. Напевно, я - боягуз », - співається в одній рокерській пісні.

Чому - «боюся»? Адже «хочу жити» - природніше, ніж «боюся жити». Разом з тим, статистика самогубств в розвинених країнах дозволяє думати про масову втоми від життя.

Здавалося б - яка безліч зручностей полегшує і різноманітить існування людини! Автомобілі та літаки, мобільні телефони, ліфти, вода з-під крана, телевізори, холодильники та багато іншого. Але чомусь від життя, полегшеного такою безліччю зручностей, людина  відмовляється і каже: «Я боюся», - а часом добровільно йде з нього  в
небуття.

Може, причина в тому, що в світі, наділеному великою кількістю зручностей та  розваг, прості і життєво важливі закони людських відносин починають  здаватися необгрунтовано складними і заплутаними? ..
Чоловік і жінка. Сміливість бути разом.

Наприклад, чому сучасні чоловіки в переважній своїй більшості не бажають  одружитися - не хочуть продовжити своє ім'я в історії, не хочуть  відчувати себе главою сімейства і господарем?
Може бути, це рішення виникає з того, що сучасний чоловік засвоїв помилкову вигоду зручності? Для початку він розклав подружнє життя на складові частини, тобто на права та обов'язки. Потім напружився звивиною егоїзму і зробив вигідний висновок: права подружжя  легко знаходяться в ринковому суспільстві без самого шлюбу - і чисту
сорочку, триразове харчування та постіль «радості» можна елементарно  купити, без штампа в паспорті. Так,
звивина егоїзму продиктувала чоловікові, що в законному шлюбі прав не  додасться, а всіляких обов'язків, відповідальності та пов'язаних з нею  тривог і різних переживань не уникнеш. Головне - буде втрачена свобода в досить відчутному масштабі.

Тому наш сучасник, хто водиться чистим егоїзмом, вирішив, що він проживе без сім'ї, тобто без любові, без складних зв'язків між поколіннями і без  вантажу благословенної відповідальності. Якщо мета життя - отримання задоволень, то краще їх отримувати  поодинці.
Уроки мужності.

Щоб коли-небудь стати сімейною людиною, чоловік повинен у дитинстві і юності бачити перед очима відповідні життєві приклади. Або так сильно і щиро закохатися, щоб потім безоглядно і назавжди кинутися в
гущу невідомого подружнього життя, в трясовину повсякденного побуту. Але і в тому, і в іншому випадку йому для створення сім'ї буде потрібна рішучість і неабияка частка мужності.
Смію припустити, що ніколи людині не потрібно було стільки моральної  мужності і сміливості для створення сім'ї, скільки потрібно сьогодні. Мужність в даному контексті - це здатність тверезо бачити мету, оцінювати ризики, йти на жертву, не тікаючи від випробувань. Це дуже чоловічий крок - запропонувати спільне життя, тимчасове і вічне, людині, яку ти любиш. Пообіцяти бути стіною-захистом і плечем-опорою для майбутньої дружини і майбутніх дітей: «Я навчуся всього цього, вір у мене». Сказати: «Я ще не вмію, але я неодмінно навчуся», - певною мірою вираз мужності. Причому сказати це потрібно в першу чергу самому собі.

Так, чоловік повинен бути твердий, постійний, посидющий і напористий. Іноді він повинен бути сміливий, але сміливість - це не головне. Є багато сміливості, порідненої з дурістю, абсолютно позбавленої справжньої мужності і благородства.

Мужність потрібно буде чоловіку не для відчайдушної автомобільної їзди і підкорення гірських вершин. Ці похвальні заняття, по суті, не більш ніж розвага.

Мужність буде йому необхідна для виховання дітей, вирощування дерев і  спорудження будинку - для справ простих і необхідних сьогодні потрібно  набагато більше мужності, ніж для справ яскравих і непотрібних.
Ну і, нарешті, ще одним атрибутом мужності варто визнати відмову від порохньої балаканини, сумної і порожньої. Краще займатися конкретною справою.

Протоієрей Андрій Ткачов

О.Ірванець.ТВі.Передача альбертенштейн.

Відзначаємо 1 грудня 20-річчя всеукраїнського референдуму на підтвердження незалежності України. Всеукраїнський референдум 1991

Сьогодні відверто.29.11.2011.

Новий проект від УВО

Лист ведучому радіо "Єра" політологу Сергію Крижанівському

Вельмишановний пане ведучий, я прослухав вашу програму (25.11.2011) з головою Комітету виборців України і хочу висловити кілька своїх думок для подальшого їх використання, якщо вони вас зацікавлять.
Найперше, що ми повинні визнати і припинити хибну традицію постійно переробляти закони про вибори і народних депутатів, і президента України на напередодні виборів, а тим більше - під час виборчої компанії. Це основне. Закон - це стала норма, а не змінна згідно до кон'юнктури моменту.
Коли я чую фразу, що хтось підлаштовує "закон під себе", то іронізую в тему, як визнання тим "підганяйлом" власної інвалідності, тому що "під себе роблять" виключно лежачі важкохворі... Не хворі політсили домагаються справедливих норм для всіх.
З повноваженнями влади теж однозначно їх не можна самочинно перерозподіляти, тому рішення про відміну реформи положень Конституції 2004 року повинно було вирішуватись щонайменше конституційною більшістю у Верховній Раді Україні, а по-суті це мало бути винесено на всенародний референдум з автоматичним імперативом дії його рішення.
Взагалі все існуюче законодавче поле в Україні важко визнати легітимним, коли жодного (!) свого рішення Верховна Рада не прийняла за конституційною нормою "один депутат - один голос", тобто особисте голосування, а не піаністами-кнопкодавами. На жаль, але це рівень нашої політичної культури, точніше - безкультур'я.
Однозначно, що політична культура і поводження обранців на пряму залежить від політичної культури виборця. Тому я надзвичайно радий, що у вашій програмі нарешті прозвучало головне, на мою думку, правило для виборця: депутатів обирають не для благочинної діяльності, а для творення законів та умов нормального життя в державі! Те саме в області, районі чи  місті. Але якщо полікультурність на рівні кілограмів гречки чи подачки в 100 - 200 гривень, то результати бачимо вже.
Також я вважаю всілякі "звітування перед виборцями" або так звану "роботу в округах" скоріше за фарс, чим серйозні речі, тому що чимало бачив і побачив цей процес без жодних результатів від нього. Навіть якщо траплялись епізоди допомоги з боку депутата, то це не змінювало кардинально самої проблеми як соціального явища, що і є головним завдання обранців: законодавчо робити добро для загалу.
І зовсім смішним є бажання "відкликати депутата", бо як вдало було зауважено: а хто його має з виборців відкликати ? - за логікою це мають робити ті, що його обирали, а як їх визначити при таємному голосуванні? Тому як контрольна норма "відкликання депутата" є абсолютно малодієвим засобом, що доказано життям. Це нагадує ситуація, коли таксі найняти з умовою розрахунку після кожного кілометра, бо раптом клієнту щось не сподобається: от і зупиняється таксі, щоб розрахуватись і знову рушати - ох і малоприємною подорож вийде... Тому загальний рівень життя є основним показником для виборця про успішну чи не дуже успішну діяльність депутата, а головною карою для всіх з них було і буде відсторонення від влади. Вибирайте і обирайте вдумливо - це основний принцип контролю за депутатами, а не відкликання.
Навпаки, вилучення графи "проти всіх" є погіршенням, тому що це звуження демократичних прав волевиявлення виборця: можу не прийти, можу зіпсувати бюлетень, а можу і висловити своє побажання-замовлення в графі "проти всіх" на нові політичні формації. Власне саме ця графа і стимулює творити нові політичні партії, тому що вказує на факт наявності вільного електорату. Отже графа "проти всіх" хоч і не принципова, але важлива.
Щодо норми балотуватись в депутати одночасно і мажоритарно, і в партійному списку - це абсолютно недопустимо і антиконституційно. Чого не можу сказати про вимогу так званих "відкритих списків" - це скорше політологічна мулька, аніж ділова пропозиція, тому що давайте спробуємо уявити численні партійні списки-простирадла з їх повним переліком, де виборець має розібратись і проставити позначки, а тоді ще повинні прискіпливо облікувати цей інформаційний вал у виборчкомах - це абсолютно неможливо навіть технічно, не кажучи просто психично, тому що кожен виборець має уважно дослідити біографії незчисленної кількості претендентів. Поки що відкриті списки не є на часі в Україні.
Але, звичайно, що найголовніше у виборах є не закони, а сам виборець! Буде масовим бажання чесних виборів - будуть вони чесні! А буде домінувати байдужість чи за подачку продажно віддаватимуть свій голос - ну тоді не нарікайте, що життя таке безчесне. Теза "Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має" - цілком слушна і перевірена часом.
Владі ж особливо варто потурбуватись про чесність виборів, тому що з негативними результатами виборів влада ще може знайти компроміси, а ось невизнання виборів як сфальшованих позбавляє владу легітимності в абсолюті як у всього власного народу, так і світової громадськості. Таким чином: хочеш краху - сфальшуй вибори і матимеш крах. Приклади відомі і в нас, і поряд нас.
Всі на вибори 2012!

З повагою, Богдан Гордасевич
Львів - Рясне 

Сама тема не дозволяє вживання слів і фраз як "радісно" чи "мені приємно" тощо, але коли я бачив чотирьох президентів України разом на покладанні квітів до меморіалу Жертвам голодомору, а потім всі вони поїхали до Биківні, де вшанували пам'ять репресованих, розстріляних і похованих тут сотень тисяч людей - це однозначно викликало у мене дуже і дуже позитивні враження.
Ще зовсім недавно на урочистий ювілей 20-річчя Дня Незалежності України цього єднання не спостерігалось. Як не було помітним минулого року духовна глибина у відзначенні цієї вічнопам'ятної дати владними структурами, а також в ЗМІ, зокрема - на телебаченні. Цього року все пройшло значно виваженіше, щиріше із співчуттям та пошаною. А що не було масовості заходів та великої кількості людей у процесіях - то цього і не потрібно, тому що головна масовість має відбуватись в душах людей по всій Україні. Мільйони невинних мучеників освячують наше теперішнє буття, той мир і спокій, що є у нас зараз. Коли хтось починає нарікати та бідкатись, як погано йому живеться, то часом так хочеться відповісти: вам все зле зараз тому, що ви справжньої біди не зазнали. Принаймні я ні разу не чув від людей, що пройшли війни та голод, подібних нарікань при всьому їх нелегкому житті, яке насправді в нас є.
Наголошую ще і ще на тому, що не потрібно штучної масовості ні заходів, а ні їх учасників у відзначенні такої глобально-трагічної дати, як геноцид українського народу через застосування голодомору, а потрібно саме те, що продемонстрували 26 листопада усі 4 президенти України - добру волю і щире співчуття. Ніхто в цей день з політичних діячів не думав про так званий піар, як і не було якихось протистоянь.
Часом лунають нарікання, чому ми в Україні надто багато значення надаємо вшануванню трагічних дат з нашої історії, а не радісним перемогам: чому Берестечко, Крути, Базар, голодомори, Бикивня, Павлокома і Бабин Яр? Чому не Зборів, не Конотоп, не Чортків, не Космач, або ще якісь інші перемоги, які були у нас? Напевно це тому, що поразки значно більше виховують, гуртують і гартують націю, що яскраво засвідчено ще у величній літописній повісті "Слово о полку Ігоревім". Усвідомлення спільного горя, всенародної трагедії спричиняє до духовного очищення нації від усякої душевної захланності, яку навпаки спричиняють перемоги і грабунок майна переможеного. Чи не в цьому першопричина того, що Німеччина стала і є світовим лідером, а СРСР зник з мапи світу, як приклад всім нам.
Доречно також зауважити, що вшановуючи трагічні дати з історії українського народу, ніде не звучить ні безкінечних бідкань, що ось які ми нещасні і безневинно знедолені, як і не займаємось злобними прокльонами в бік своїх ворогів-загарбників. Навпаки в усіх таких заходах переважно настрій інший, самокритичний: і чого ж це ми піддались, якщо ми є така велетенська потуга? Хіба зараз на вшануванні жертв Голодомору та репресій прозвучала хоч одна думка щодо помсти чи вимог компенсацій? Не було жодного натяку на те. Виключно одне: як ми допустили подібну грандіозну наругу над собою? Дозволили, щоб мирний народ вимирав мільйонами люду в рідній хаті на рідній землі - що може бути  ще жахливішого?..
Плачі та бідкання, як і ненависть і намагання помститись - не мають якоїсь цінності у становленні суспільної свідомості українського народу, але нас єднає усвідомлення того, що подібне лихоліття не має більше повторитись з нами. І в тому плані в черговий раз маємо визнати просту істину: покладатись варто тільки на власні сили. Всі сподівання на чиюсь поміч в біді ніколи не справдились для українців ні в часи Хмельниччини і опісля для Мазепи, ні у революційні часи початку ХХ століття, ні у часи Другої світової війни і подальших повстанських та дисидентських рухів -  усі такі очікування на допомогу різних світових потуг були марними і примарними . На дослідженні трагедії Голодомору можна пересвідчитись навіть в протилежному: світові уряди були чудово поінформовані у правдивому стані геноциду проти українців у 1931 - 1933 роках, але свідомо замовчували цю світову трагедію з власних  корисливих інтересів, бо самі жерли наше збіжжя і тому догоджали Сталіну, як зараз догоджають Путіну заради дешевих енергоносіїв з Росії, віддавши вкотре Україну на поталу. Але ми вже не ті, кого можна легко подолати.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
27 листопада 2011 р.

Те, що патріотичний та проєвропейський рух можна ототожнювати лише з Галичиною, сьогодні є не більше ніж черговим міфом, стереотипом, який можна зруйнувати, ознайомившись хоча б з біографією найбільш відомих громадських діячів патріотичного громадського руху останніх років (політиків брати до уваги не будемо, адже їхній «патріотизм» та «ідеологічна лінія» практично у всіх викликає великі сумніви). 

В молодіжному патріотичному та демократичному русі України зараз домінує Східна Україна:

http://sd.net.ua/2011/11/27/patriotizm-zi-sxidnoukrayinskim-akcentom.html

Історія доводить – Східні та Південні терени України в усі часи народжували нашій країні провідних діячів національно-патріотичного руху. Найбільш відомі – Микола Міхновський, Дмитро Донцов, Юрій Липа, Кирило Осьмак, Олена Теліга та багато інших

Він народився так, як і всі Щоб прожити життя на землі. Він ріс, навчався, спортом займався, А з нього люд насміхався. Він не пив і не палив І навіть дівчину одну полюбив. Він так сильно її покохав, Що майже серце собі зламав, Але це інша тема з життя його, Бо буде нелегкою вона для нього... І ось він виріс - пішов у життя, Поїхав у місто здобувати знання. Але це місто виявилося для нього чужим, Бо майже нікому було поговорити рідною мовою з ним. Це місто було на вкраїні його, Де майже ніхто не говорив рідною мовою народу свого. Але він нічого не боявся, Й милою йому мовою з людьми спілкувався... Вони дивилися на нього скоса, А деякі оцінку ставили на голову нижче від верха. Можливо він й справді нічого не знав, А може - з ними не так розмовляв? Чому має він страждати,

Що на Україні українською мовою прагне розмовляти?

В.Портніков,канал ТВі.

06.09.2011