Пётр Сагайдачный — самый неудобный исторический персонаж для российской истории и политикума, так как его нельзя обвинить в том, что он дал присягу царю, как Мазепа или Выговский, а потом нарушил ее. Нельзя обвинить в том что он был плохой полководец или флотоводец, что он не стоял на страже православия, что он был неуком, и даже нельзя извратить о нем историю, поэтому мы и знаем о этом человеке так мало. Больше всего он известен как борец против турков и татар, но воевал он не только с ними.

Тем не менее его поход на Москву официальная Российская история освещает как предательское нападение поляков и украинцев, под командованием гетьмана, но вот только кого же всетаки предали не упоминается. Зато героическиая оборона от превосходящих сил противника если и описана, то очень подробно.
Так кем же всетаки был этот человек и в чем его заслуги перед своей страной?

Регулярное вторжение татарских орд сопровождалось уничтожением городов и сел, а так же массовым пленением украинцев, и естественно для противодействия нужна была другая четко организованная военная сила. Вот тут и пригодился талант Петра Коношевича Сагайдачного, которого казаки и избрали своим вожаком. Он разработал стратегию вооруженного сопротивления ханским ордам и турецким войскам, и запорожцы начали успешные сухопутные и морские походы.
Итак не будем вдаваться в биографию, а вот основные его победы:
1605 год — козаки Сагайдачного захватили Варну и сожгли ее.
1608 год — захватили Перекопскую крепость также разрушив её.
1609 год осень — на 16 чайках вошли в устье Дуная и напали на турецкие города Измаил, Килию, Белгород.
1615 год на 80!!! чайках подошди к Константинополю и на глазах турецкого султана спалили гавани Мизевии и Архиоки. Турецкий флот догнал козаков, но козаки победили турков и захатили

в плен их адмирала.
1616 год Сражение казаков на 40 чайках 2000 козаков с турецким флотом в Днепро — Бугском лимане. Победа казаков и захват 15 галер. После этого поход к Анатолийскому побережью. Напали на Синоп, захватили крепость, уничтожили турецкий гарнизон и эскадру. Разрушение Трапезунда.
1616 год захват Кафы (Феодосии) — наибольшего невольничьего рынка и освобождение тысяч невольников. Уничтожение 14-тысячного гарнизона и большой эскадры.
1618 год. казаки вошли в Стамбул, убили 6 тысяч турков, захватили большое количество пленных и сожгли половину города

Правители Анатолии и Балкан обратились к турецкому султану с петицией о помощи иначе они будут вынуждены признать власть козаков. Султану пришлось собирать совещание с союзными государствами для обсуждения плана действий против козаков.
Со своей стороны Сагайдачный с войском запорожским присоединился к антитурецкой коалиции вместе с Персией, Францией, Польшей, Ватиканом, Абхазией, Мингрелией и Грузией. Об этом официальная история умалчивает, т.к. по её версии Украины никогда не было, и с ней никто не считался, но как мы видим все было как раз наоборот.

Этот же 1618 год. Сагайдачный вместе с Польшей вступает в войну с Россией, потому что в Черном море всех турков он разграбил, и естественно им нужно дать время нагулять сальца, а в Московии козаки никогда не были, и негоже таким грозным воякам не обложить царя Московского контрибуцией до самого Китая. Вот собрав 20000 войско, не послушав польского плана, двинулся прямиком на Москву, захватив по пути Путивль, Рыльск, Курск, Елец, Лебедин, Скопин, Ряжск, разрезая пространство между Курском и Кромами. Под Ельцом сагайдачный прихватывает Московское посольство везущее взятку крымскому хану в 30000 рублей царской казны, захватив в страшную козацкую неволю, которой татарские матери преред сном пугают детей 50 татар конвоя. В раене Серпухова козаки встретились с войском Пожарского, которое

разбежалось при первой же стычке. Москва выставила следующего гениального военначальника которым оказался Гришка Волконский, планом которого было помешать козакам переправиться через Оку, но Сагайдачный не стал идти напролом, а переправился выше по течению, быстро подавив войска противника. В россии люди и военначальники никогда не заканчиваются, третим полководцем оказался Бутурлин, которого Сагайдачный одолел самостоятельно, съездив булавой по черепу(правда это или нет, но войско его было быстро разбито). И уже в конце сентября козаки стоят под Арбатскими воротами Москвы, обнимаясь с братскими польскими войсками.

Но тут вступает в дело его величество случай, Сагайдачный начал поход не в самое удачное ремя, когда «Жнеці жнуть» в августе, и даже не смотря на быстроту колонизации Московии, он стоял там уже накануне зимы. Можно было бы и осаждать, но для этого нужны деньги и желание поляков, которого к тому времени у них поубавилась, да и Москва предложила хорошие откупные, поэтому тут же было подписано так называемое Диулинское перемирие, в котором Россия лишалась Смоленска, Чернигова, Новгород-Северска, всего 29 городов. Вот такой случайностью как Московский климат єтот город и обязан своей «непокоримостью», если б Сагайдачный пошел не в Августе, а подождал до весны, вполне вероятно история, да и судьба Московии была бы совсем другой.

1622 год, Сагайдачный погибает от отравленой стрелы.

Вот такая у него была яркая жизнь. Рубаха парень, который на равных общался и с Запорожской чернью и с Польским королем. Все его пиратские походы заканчивались блистательными победами, которым бы позавидовал сам Генри Морган, ведь именно под его предводительством козаки захватили Варну, где награбили 180 тыс. золотых, разграбили Кафу, и выиграли битву с турками под Хотином.

З.Ы. Как сейчас не умаляют Украину, которой на самом деле никогда не было, как и украинского языка, как и нашей истории, нам украинцам есть чем гордится, потому что истории нашей страны могут позавидовать очень многие, главное нам её не растерять.


http://www.youtube.com/watch?v=SDU8oaZYiHM

Екс-прем'єр задоволена, що ЄСПЛ, підтвердивши порушення статті 18 Конвенції з захисту прав людини, фактично визнав її політв'язнем.

Колишній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що Європейський суд з прав людини фактично визнав її політв'язнем, і цей "статус" для неї дорожчий за будь-які титули і нагороди.

Європейський суд фактично визнав мене політв‘язнем і цей «статус» для мене дорожче будь-яких фальшивих титулів та нагород

Сьогодні дуже важливий для мене день. Я щаслива, що Європейський суд з прав людини - єдиний в українських реаліях суд правди і справедливості - визнав незаконними мій арешт та утримання під вартою.

Я щаслива, що сьогодні усунуті всі потоки бруду та чорної неправди, у яких, впродовж кількох років, влада топила мене. Я щаслива, що нейтралізовано всі спроби українського режиму знищити мене як людину та прибрати з життя як політика.

Політична мотивація мого арешту, яку визнав Європейський суд з прав людини, доводить, що всі інші кримінальні справи проти мене, заяви прокурорів та абсурдні обвинувачення - незаконні, неправдиві і несправедливі.

Позбавлення мене волі - особистий злочин Віктора Януковича, бо кожен знає, що команду чинити наді мною беззаконня та насилля давав персонально він.

Європейський суд з прав людини, підтвердивши по відношенню до мене порушення 18 статті «Конвенції з захисту прав та основоположних свобод людини», фактично визнав мене політичним в‘язнем. В Україні, на жаль, глибокі традиції політичних переслідувань.

Моя країна жила та продовжує жити у часи, коли патріотам знаходиться місто лише у в‘язниці.

Свого часу це звання  - «політв‘язень»  - носили справжні Герої України - В‘ячеслав Чорновіл, Левко Лук‘яненко, Михайло Горинь та багато інших, хто не скорився, не зламався, не продався і не зрадив. Такий «статус» для мене  - цінніший та найдорожчий за будь-які фальшиві титули та нагороди.

Не знаю, як вчинить Віктор Янукович після цього рішення. Скоріш за все, що ніяк.

Але після рішення Європейського суду я вже морально вільна. Вільна, незважаючи на всі їхні грати, камери, мури, паркани і затоновані вікна.

Тепер тільки питання  часу, коли я зроблю крок за межі в‘язниці.

Сьогодні я відчуваю всю повноту щастя людини, яка здобула політичну та юридичну реабілітацію. Дякую всім, хто зробив це можливим.

І ще  про одне. За формальними юридичними традиціями мій процес називають «Тимошенко проти України». Це  - невірно. Я проти тих, хто сьогодні знущається над моєю Україною, принижує її, для кого вона чужа та непотрібна. З ними я боролася та буду боротися до перемоги. Я якраз проти них. Я - за Україну!

Юлія Тимошенко,
лікарня «Укрзалізниці».
Харків
30.04.2013 р.

У свою чергу, міністр юстиції Олександр Ларинович, коментуючи рішення ЄСПЛ, зазначив, що суд відхилив більшість скарг екс-прем'єра, і як ведеться, збрехав.  

Европейский суд по правам человека принял решение, которое, конечно же, не позволит  Юлии Тимошенко выйти на свободу, но еще раз подчеркнет всю юридическую ничтожность ее заключения.

Мы уже слышим комментарии на тему того, что решение ЕСПЧ не касается самого приговора бывшему премьеру, что украинская власть может подать кассационную жалобу и вообще выпускать Юлию Тимошенко из заключения не собирается. Есть еще судопроизводство по еще двум делам,  оно не окончено, будут новые приговоры, а потом Тимошенко пусть снова жалуется. Все это мы слышали не раз и не два и без решения Европейского суда.

Главное, что произошло 30 апреля в Страсбурге - это моральная победа Юлии Тимошенко и украинского общества в целом над украинской властью и тем, что называет себя украинским правосудием. Понятно, что власть сильнее - пока что. Что она может удерживать Тимошенко в тюрьме до бесконечности - а может и еще пару-тройку оппозиционеров арестовать и посадить за компанию. Но тогда не нужно говорить, что все это - по закону, а честно признать: все происходит происходит потому, что так угодно Виктору Федоровичу.  И мы поймем, потому что ничего не можем с этим сделать, по крайней мере, до 2015 года.  И европейцы поймут - но их понимание не гарантирует подписание Соглашения об ассоциации в ноябре в Вильнюсе. Или на Банковой уже не хотят его подписывать? Решение Европейского суда по правам человека, вне всякого сомнения, значительно ослабляет позицию украинской власти в вопросе о судьбе Тимошенко, переводя консультации с ЕС о ее будущем с чисто политического на правовой уровень. До решения ЕСПЧ требования освободить бывшего премьер-министра можно было воспринимать  как благое пожелание Ангелы Меркель, происки оппозиции, обрабатывающей доверчивых евродепутатов, как козни журналистов и прочих врагов. Но судебно-правовое решение в Страсбурге - это нечто совсем иное, чем просто пожелания,  выступления и козни. В Евросоюзе - и это пожалуй именно тот стержень, который заставляет столь непохожие друг на друга страны держаться вместе в едином политическом и экономическом объединении - уважают право и презирают бесправие. С этим неоспоримым фактом придется считаться даже Виктору Януковичу.

тут

 

26 мая т.г. «Укрзалізниця» запускает поезда «Интерсити плюс» из Донецка, Харькова, Днепропетровска и Запорожья в Симферополь. К категории «Интерсити плюс» относятся поезда производства южнокорейской Huyndai Rotem и чешской Skoda. Данное решение «Укрзалізниці» нанесло удар по планам Крюковского вагоностроительного завода наладить серийный выпуск скоростных поездов. Единственным незанятым направлением для скоростных маршрутов остается одесское, но это дальняя перспектива.

О планах «Укразалізниці» запустить поезда КВСЗ на маршрутах Харьков – Симферополь и Донецк – Симферополь в начале февраля заявлял Николай Сергиенко, первый заместитель гендиректора ведомства. «Тогда мы планировали, что деньги на закупку крюковских электропоездов будут выделены из государственного бюджета, но в этом году средства на них так и не были предусмотрены». Со слов председателя правления КВСЗ Евгения Хвороста - «В настоящее время, решения о выделении бюджетных средств на закупку крюковских скоростных поездов принято не было и, в ближайшее время, принято не будет».

Единственное перспективное направление для скоростного движения, которое еще не занято – одесское. Год назад начальник управления пассажирских перевозок «Укрзалізниці» Александр Иванько сообщал о планах по запуску скоростных поездов Киев – Одесса до конца 2012 года. Этого не произошло. «Железнодорожная инфраструктура на этом направлении позволяет пускать поезда со скоростью не более 120 км/ч, – подчеркивает Леонид Лобойко, директор «Украинской железнодорожной скоростной компании». – Для скоростного движения нужно строить новую, но на это нужно время и деньги».

Есть ли будущее у крюковских скоростных поездов? В середине апреля межведомственная комиссия разрешила эксплуатацию двух скоростных поездов крюковского производства, а также дала добро на производство опытной партии из 10 составов. Год назад КВСЗ договорился с Донецкой железной дорогой о поставке двух поездов, но за них «Укрзалізниця» еще не заплатила.

«Государство приобретет два уже произведенных крюковских поезда», – рассказал знакомый с ситуацией, пожелавший остаться неназванным, высокопоставленный чиновник Мининфраструктуры. Сроки покупки готовых электропоездов чиновник назвать не берется. Но другие поезда, которые планирует выпустить КВСЗ, государство вряд ли купит.

Спроса на скоростные поезда КВСЗ за пределами Украины нет, констатирует аналитик издания «Транспортный бизнес» Вячеслав Коновалов. «В России есть совместное производство скоростных поездов Российских железных дорог и Siemens, а в Белоруссии выпускать такие поезда будет швейцарская Stadler, которая строит завод в Минске», – пояснил Коновалов.

30 квітня Європейський суд з прав людини одноголосно виніс рішення у справі Юлії Тимошенко: арешт та утримання Юлії Тимошенко під вартою є незаконними та політично-вимотивованними.

"Суд одноголосно визнав, що було порушення ст.5 п.1 (Європейською конвенцією з прав людини). Суд одноголосно встановив, що було порушення ст.5 п.4, суд одноголосно визнав, що було порушення ст.5. п.5. Суд одноголосно встановив, що було порушення ст.18 Конвенції", - говориться в рішенні ЄСПЛ.

Повний текст рішення англійскою мовою - на сайті суду.

Цікаво почути думки блогерів сайту I.UA.

Для тих, кому відомо, що відбувається на ТВі, прокоментуйте, будь ласка, ті події під цією заміткою.

Що на вашу думку відбувається на телеканалі ТВі протягом останнього тижня?

СМЕРТЬ КОМАНДИРА МИКОЛИ ТВЕРДОХЛІБА-ГРОМА

Михайло Зеленчук - Деркач, хорунжий УПА

Як уже нам стало відомо, перший раз Довбуша схопили зрадою живим 15 вересня 1951 року. Під час допиту (агентами МГБ) на місці під маскою СБ Довбуш виявив зв’язки, через які можна вийти на Грома. Зрозуміло, що чекістам дуже потрібно було склонити Довбуша до співпраці. То вже на другий день після арешту його і Хмару повезли в Київ,
Там на різних рівнях проходили розмови в тому напрямку, що всі біди й економічні невдачі – це через збройну боротьбу. «Люди бояться належно працювати на всіх ділянках, щоб бандерівці не повбивали. Як підпілля ліквідуємо – все піде скорими темпами до світлого майбутнього. І ви повинні нам допомогти в цьому»,– заявив голова Президії Верховної Ради України Гречуха.
Він запевнив, що ніхто не буде суджений, хто допоможе ліквідувати підпілля, і Довбуш з Хмарою у принципі погодилися з затаєною надією, що під час операцій можна буде втекти від ворога.
Після повернення з Києва була створена група захоплення Деркача. Скрупульозно готувались до «зустрічі» на зв’язку 4 жовтня 1951 р. Підготування ускладнювалося тим, що зв’язок був намічений на високій, безлісній горі Нидеї, де море повзучої альпійської сосни (джарапу) і далеко ліс, де могли скритися оперативні групи з собаками. Було розроблено два варіянти і основний полягав у тому, що як на зв’язок прибуде Берест і районний тереновий провідник Тарас, то Деркача і Береста брати живими, а Тараса і решту, скільки буде, убивати на місці, щоб ні в якому разі ніхто не втік.
А тим часом події розвивалися завсім інакше. Інша група провокаторів, в якій для маскування тримали беззвучного окружного Куряву, готувалась на зв’язок до крайового провідника Гомона. Тут основну роль грав Шварно, який керував групою, що мала зустрітися із зв’язківцями від Гомона і дальше діяти в залежності від того, які відомості почерпнуть від зв’язківців.
День зустрічі був десь наприкінці вересня. Шварно також цілий час думав утікати від ворога, і він рішив це зробити на зустрічі із зв’язківцями від Гомона й таким чином безпосередньо повідомити Гомона про велику провокаційну акцію. В його групі були всі знані підпільники, яких також хвиля захопила у вир зради.
Зустріч відбулася точно і без всяких підозрінь зі сторони гомонівців.
Шварно закликав «своїх» у сторону і твердо заявив: «Досить творити злочин проти своїх друзів. Тут ми повинні все виявити і тікаймо хто куди може. Негайно повідомляти всіх підпільників і людей у тих районах, де ще не сягнула чорна зрада».
Отож Шварно докладно розповів зв’язківцям, щоб передали Гомону, як започаткувалась і як проходить ліквідація збройного підпілля, хто з керівних кадрів потрапив живим і хто ще нічого не знає про цю зраду.
Звідтіля всі вийшли без пригод, а ворог у відповідь на другий день бльокував терен Богородчанського району тисячами військ, щоб не дати вислизнути втікачам.
Шварно за ніч зумів пройти в безпечні терени і зразу ж написав альярмове комюніке і цивільними людьми порозсилав у села, де як він знав, діють підпільники. Таке комюніке одержали і ми. Але трудно було повірити у його правдивість. Там говорилося таке: «Йде краєм страшна провокація чорної зради: до рук ворога попали живими окружний Курява, надрайонні Хмара і Довбуш, районні Дуб, Явір, багато боївкарів і в тій чи іншій мірі пішли на співпрацю з ворогом. Десятки загинули на зв’язках. Не виходьте ні на які зв’язки, повідомляйте про це Грома – Гомін уже знає. Ми також були у ворога, але втекли, щоб врятувати хоч тих, кого можна,– Гомона і Грома. Вересень 1951 р. Хорунжий Шварно». (Шварно загинув тієї ж осени в Галицькому районі, потрапивши на засідку.)
Після цього випадку Хмара зі своєю групою, Дуб, Залізняк, його брат також утекли і більше року скривалися на свою руку (Хмара загинув 7 квітня 1953 р. в с. Лоєва, біля Надвірної.)
Отже ми думали, що це комюніке – чергова ворожа затія, бо як можна було собі пояснити, що такі з крови й кости вояки-революціонери, як Хмара, Довбуш і другі можуть щось таке робити. Але все ж таки на зв’язок 4 жовтня ми не пішли. Тим більше, що тимчасом безслідно щезли з терену Берест і Тарас.
На всякий випадок ми відвідали цивільний зв’язок у Рафайлові. Там чекала нас записка, написана  рукою Довбуша. Я вивчав кожне слово, кожну букву, чи щось не так, але все було так. В ній вказувалося, що у зв’язку з посиленими операціями ворога на зв’язок 4 жовтня не міг прибути. Назначую зустріч 12 жовтня через цих людей. Дім, де був зв’язок, був в 1 км від села. В цьому проміжку плив потічок, через який був місток. Тут ми вдвох і заховалися ще за дня, щоб на сумерки бути там. Я ще не довіряв, щоб Дбвбуш був з чекістами. Дивимося – ідуть. Перший, другий, третій... п’ятий ішов Довбуш, всіх було шість. Через деякий час загавкав собака, і я собі подумав – вже розставились, а тоді підійшли до хати. Скоро дівчина за домовленістю почала голосно кашляти і шукати нас. Ми, переконавшись, що вона одна, покликали її. Дівчина, що вже декілька років співпрацювала з нами й привикла до нас, запитала: «Чому не підходите ближче до дому, Довбуш уже чекає вас?»
– Скільки з ним є хлопців? – питаю.
– Три, він і ще два незнайомі.
Я розпитав за кожне слово, що він говорив, як він стояв, чи ті два були близько біля нього і т. п., а тоді кажу: «Анно, дуже уважно мене вислухай, але наперед наберися мужности, бо від цього буде залежати доля вашої родини і твоя».
– Що таке?
– Довбуш у руках ворога. Ми бачили, як вони йшли. Їх усіх – 6, чотири в засідці, а два з ним. Ти мусиш зіграти ролю, що ти нічого не знаєш, шукала, шукала нас і не знайшла і, лаючись, прийдеш додому. Якщо зможеш, перевір, чи він не прив’язаний до другого шнуром через рукав лівої руки.
Дівчина виконала завдання добре. Він сварився, що так сталося, що мене нема і, присвічуючи ліхтариком, накрившись плащ-палаткою, написав другу записку з новою датою за три дні. Коли відходили, то потиснув її руку.
Аж тепер ми точно переконалися, що Довбуш у руках чекістів і попередили про це наших людей по селах. Опісля Довбуш говорив, що він там плянував зробити замах. Він знав, що нас прийде двоє-троє. Одного несподівано уложить він сам, своїм металевим «пепеесом», а ми, побачивши таку ситуацію, повинні вдарити або накинутися на другого – і все. Четверо інших були в 50 м. у засідці.
Більше ні на які зв’язки ми не йшли. Зробили хатину на найвищих горах Полянських і там, маючи лямпове радіо, на сніговій воді перезимували 1951-1952 рр.: Дуб – Верхоляк Дмитро, Анна Попович і я.
Весною  1952 р. ми пішли в терен і довідалися, що Довбуш зимою втік від ворога і шукає через родину зв’язку з нами.
Тимчасом я пов’язався і зустрівся з Громом і здав докладний усний звіт з обстановки на нашому терені. Грім тоді базувався на Рожнятівщині – Осмолода – Сивуля. Уважно вислухавши, Грім дав наказ піти в терен, віднайти Довбуша, заарештувати й привести до нього.
Також було вирішено повідомити всіх, хто уцілів після провокації, прибути на відправу (збори) 12 липня 1952 року на горі Межигавурська.
Виконуючи наказ Грома я віднайшов Довбуша, зустрівся з ним і сказав, що він з нами має піти до Грома, але не арештував. Його жалюгідний вигляд і розпач душі за все, що сталося, якось вплинули на нас, що ми йшли разом, як і колись, у добрі роки.
12 липня 1952 року, на свято Петра й Павла, зранку стягувалися з усіх усюдів рештки по два-три підпільники на Межигавурську, щоб взяти участь у останній, може, відправі, яку мав провести командир УПА, а нині референт СБ ОУН Карапатського Краю – Грім і старий сотник армії УНР, майор УПА, нині окружний референт пропаганди ОУН Сокіл – Кость Петер.
Коли ми надійшли із Довбушем, то біля вогнища великим колом одні сиділи, другі стояли, загартовані часом і трагічними подіями командири і боївкарі підпілля УПА-ОУН. Побачивши нас – всі піднялися. Я підійшов до Грома, всі клацнули закаблуками «на струнко» і я зголосив: «Друже командир, зголошую свій прихід із сотником Довбушем». Всі на мить завмерли. Довбуш, опустивши голову, стояв біля мене... Грім старався зрівноважитися, але це йому не вдавалося: «Зголосіться, сотнику» – сказав Грім. Довбуш підійшов, ще раз став «на стружко» і трагічним голосом зголосився. Громові капали сльози, майор Сокіл плакав і всі довкола заплакали. Ніхто ще не бачив такої тяжкої відправи... Такої трагічної атмосфери.
Грім і Довбуш сам на сам відійшли в сторону, а Сокіл проводив відправу. Кожний керівник осередку одержав нові вказівки й інструкції. Підпільні зв’язки як такі ліквідуються. Зв’язки між окремими групами можуть відбуватися тільки за посередництвом довіреного нам населення.
Біля цього вогнища згадалось, як то в 1943, 1944 роках успішно організувались підстаршинські школи, перші відділи, вишкільні сотні, які в скорім часі виросли в курені й загони. А весь терен засягу дій ОУН-УПА був насичений підпільним збройним людом і все це зорганізовано в дисципліновану структуру станиць і кущів, які несли повсякденну службу в забезпечені продуктами, медикаментами, зброєю, амуніцією і поповненням УПА, які були тилом і кадрою УПА. Все діяло так справно, як годинниковий механізм. Здавалося, що ми можемо вести підпільну боротьбу в Карпатах ще десятки років. І на 7-му році боротьби упала на нас така чорна зрада.
Упала на наше збройне визвольне підпілля страшна трагедія – пішов командир на командира, провідник на провідника, побратим на побратима, боївкар на боївкаря. Всюди на зв’язках полилася кров зради, падали герої, потрапляли в пазурі чекістів на тяжкі муки есбісти й провідники, лицарі-революціонери священної боротьби за визволення.
Все це нині, біля цього вогнища усвідомлюється, все це нині зважується, в чому наші помилки, як зробити, щоб якнайдовше пронести наш прапор боротьби.
І на закінчення цієї відправи Грім сказав: «Друзі! Ворогові не вдалося за одним помахом знищити нас фізично. Але він як гідра роз’ятрена на легкій добичі докладає всіх зусиль до цього. Деспот з Кремля сичить люттю на нас і перед нами ще більші випробування. Кожна наша листівка, кожна відозва, кожна наша поява на терені дратує окупантів, що ми ще існуємо, що боротьба продовжується, а з другого боку радує і тішить наш пригноблений терором народ. Звертаюся до вас усіх доложити вміння і винахідливість продержатись якомога довше наперекір лютому й нещадному ворогові і на славу нашій воюючій і нескореній Україні. Дорогі друзі! Бойові побратими! Всі усвідомлюємо, що ця відправа наша – історичного значення. Що віднині, боротьба піде іншими методами, іншим трибом. І не знаємо, коли і який буде кінець нашій збройній боротьбі. Але знаємо ми і свято віримо, що Україна незборима, що Україна розірве кайдани і стане Самостійною Незалежною Державою. Хай вам усім щастить. Хай вам допомагає Бог! А на закінчення, може вже останній раз, проспіваємо разом гімн «Ще не вмерла Україна». «Струнко!»
На цій відправі прощено Довбушеві його вчинок, який суперечив присязі, одначе функцію надрайонного знято і призначено в групу Деркача з пониженням до звичайного боївкаря.
Через рік літом 1953 р. Грім з дружиною перейшли із Рожнятівського району на постійне перебування у наш Надвірнянський район.
Після докладного вивчення терену було вирішено будувати підземну криївку на схилі гори Березовачка. Місце було добре тим, що вода була підземна, без ніяких ознак потічка. Вона пробивалась із землі і через кілька метрів ховалася у землю. В криївці мало жити шість осіб: Грім з дружиною, Довбуш з Попович Анною, я – Деркач і Яркий – Ярослав Обрубанський. В цьому складі ми почали будувати осідок. Ольга, дружина Грома, і Анна Попович цілий час будівництва стояли з двох сторін на стійках, а вечорами варили їжу на примусах. Треба віддати належне жінкам-підпільницям, дружині Грома Ользі Герасимович-Твердохліб і Анні Попович, які разом з нами, мужчинами, стійко переносили всі труднощі підпільного буття. Бувало, Ольга по тижневі сама одна жила серед далеких гір, даючи змогу виконувати іншу роботу боївкарям, своїм охоронцям.
Будівництво йшло відкритим способом: розчистили на 3-4 м. глибини яму, зав’язали з кругляків стіни, основою 3-4 м, зробили подвійну стелю, щоб сніг не топився, зробили коридорчик і комору на продукти, на зберігання бензину, інструментів та інших речей. Кімната була приблизно 4 на 4 м., в протилежному від входу куті був проведений вивід вентилятора (люфтівник), а вхід повітря був у коридорі, біля виходу. Треба сказати, що грунт складався із суцільного грубого каменя, який легко пропускав повітря і ніколи не відчувалося задухи. В цьому ж місці попри стіни були зроблені поверхні прйчі для спання, серед кімнати був столик і лавки, де ми їли і працювали. Коридорчик закінчувався туалетою, туди ж зливалися помиї з кухні, а тверді відходи зберігали в скрині до весни. У верхній частині коридору була зроблена криничка, вода з якої жолобком стікала в туалету і дальше просочувалася між каміннями у підземелля. В кінці коридору на 3-4 м. був вихід типу отвору 60 на 60 см. Вверху вихід прикривався «дучкою» (це скриня на завісах, наповнена землею і мохом відповідно до місцевого терену).
Робили ми криївку дуже потихо, без жодного стуку, пилку завивали у рушник, сокирою майже не користувалися. На початок вересня 1953 р. криївка була готова і настільки добре замаскована, що вівчар ходив з вівцями через криївку і нічого не замічав. В цьому місці хочу висловити належне жителям хутора «Рівня», особливо двом родинам, від яких ми мали всі продукти, розвідку і все, що потрібне було. Грім завжди говорив, що цих добрих людей треба нагородити найвищими нагородами. У найтяжчі трагічні часи боротьби вони жертвували своєю безпекою і безстрашно допомагали нам всім, чим могли.
Так ми стали на зиму з 1953 на 1954 рік. На цілу зиму був розроблений плян занять. Треба сказати, що для безпеки ми мусіли замінити день на ніч. Отже, коли на дворі ранок, тоді в нас ніч і ми лягаємо спати. Коли надворі вечоріє, ми встаємо, варимо їсти, проводимо заняття, і так цілу зиму. Ми мали радіо, трохи книжок, писали спогади і так жили. До обіду три години були заняття з таких дисциплін: історія загальна, історія Польщі, Росії, Румунії, тобто наших окупантів, історія України, історія дипломатії, психологія товпи, загальна психологія, логіка, основи красномовства, а також способи діяльности СБ (тут завжди для закріплення після занять проводилося індивідуальне читання протоколів зізнань агентів НКВД-МГБ), структура і методи роботи МГБ. Після обіду вільні заняття, кожний за своїми потребами і можливостями займався самостійно по програмі «Олега».
Надходила весна 1954 року. Довбуш цілий час наполягав, щоб налагодити зв’язок із групою Хмари.
Ми знали, що Хмара після втечі то тут, то там був у терені, я за дорученням Грома зустрічався з Хмарою літом 1952 року після відправи, але Хмара не захотів піти до Грома і діяв повністю на свою руку.
Довбуш добре жив із Дубом (районний Яремчанського району Антон Вацюк) і дуже його «тягло» до Дуба на зв’язок. І після того, як ми своє бліде від підземелля тіло трохи припалили на сонці й дістали людський вид, Грім рішився на те, що пішов зі мною на терен с. Рафайлів (тепер Бистриця), а Довбуша і Яркого з с. Делятин відпустив на зв’язок до Дуба у с. Лоєва, на господарстві Івана Романюка.
Було домовлено, що всі ми мали повернутися до криївки до 15 травня. У випадку, як на 15 травня Довбуша і Яркого не буде, то в криївці мали прийняти це як стан тривоги і на деякий час до вияснення покинути криївку. Одначе коли ми прийшли з терену до криївки 14 травня і не застали Довбуша, то Грім запевнював нас, що він має добре передчуття і не збирається покидати криївку. Не хотів виходити з криївки і коли 15 і 16 не було ні Довбуша, ні Яркого. Навпаки, 16 травня в неділю він післав мене у с. Зелену дістати кислої капусти, цибулі та ще дечого купити і 18-го рано прийти на осідок. Я піднявся нагору з криївки і кажу до Попович, яка сиділа на криївці: «Може підеш зі мною у село?». А вона відповіла, що не піде, бо снився поганий сон. І я пішов сам.
Ввечері зустрівся з нашим чоловіком, поговоривши про новини, я дав гроші на купівлю рибних і м’ясних консервів, просив приготувати капусту, діти вдень мали принести дещо поїсти, а ввечері знову ми мали зустрітися. З тим я пішов досипляти ніч. Ніч була досить холодна, я загорнув голову у куртку і так задрімав. Сниться мені сон, що дівчина, подібна до мавки, паде з неба біля мене, взяла мене рукою за плече, розбудила і каже: «Скоро йди на свій осідок». Я пробудився. Довго не думаючи, закинув автомат на плече і йду скоро до криївки. Перейшов я відкриту гору на другий бік, а на протилежному узбіччі вже була наша криївка. До криївки вже цілий час ліс і отже нема чого спішити, я сів і закурив. День видавався дуже погідний, сонце тільки що зійшло, ще по-весняному червоне, і й міркую собі, що це за сон такий снився. І тільки я піднявся іти далі, як біля криївки затріскотіли автоматні черги. Стрілянина продовжувалася пару хвилин і затихла. Потім пролунали два чи три приглушені вибухи гранат. Все! Бункер упав, думаю собі. Ось закидують гранатами. Привів Яркий або Довбуш. Потім пролунали двй пістолетні постріли, так як з бочки – і тишина. Я подумав собі: Грім з дружиною пострілялися, а Попович взята живою. Так воно і сталося.
Нині Анна Попович кожен раз подає іншу картину, але одне є незмінним. Коли вони почули на криївці гуркіт, то дружина Грома Ольга пішла дивитись, хто це, трохи підняла дучку і тоді просвистіли кулі понад головою, почалась стрілянина. «Що, ми вже готові?» – запитав Грім і пішов додучки виясняти, хто привів. Костенко дозволив Довбушеві обізватися. Грім, упізнавши голос Довбуша, запитав: «Як ви ся там чуєте, сотнику?» Довбуш відповів: «Так як коза, прив’язана на заріз» (за словами Анни Попович, по чоловікові Матвейка, с. Залісся  Золочівського району Львівської обл.).
За теперішньою версією Попович, там облога продовжувалася цілий день, велися переговори про здачу Грома і аж надвечір вони пострілялися. Одначе, Яркий, який біг повідомляти, що Довбуша нема і під час перших пострілів був недалеко від криївки, також чув пістолетні вистріли не дальше, як 15 хвилин від початку. Так приблизно розглядалася справа і на суді.
Попович твердить, що Ольга застрілилася і зразу померла, а Грім після вистрілу, як прийшов до себе, то згадав, що Деркач пішов у село і просив її, щоб не всипала (не указала, куди він пішов, аби його не вбили).
Ось так загинув командир 4-ї воєнної округи УПА-Захід, майор УПА Грім – Микола Твердохліб, уродженець с. Петрилів, Тлумацького р-ну.
Події з Довбушем розвивалися так: коли вони пішли в терен, то пару днів походили разом, а потім Довбуш відпустив Яркого до дружини у Делятин і 14 травня вечором вони мали зустрітися біля нафтової вишки у с. Пасічна.
Зустріч з Дубом мала відбутися 12 травня. Довбуш прибув до с. Лоева 11 травня вечером і, викликавши господиню дому, старався вияснити, чи Дуб і Хмари брат Іван не можуть бути знову провокаторами. Вона сказала, що вони на стриху чекають на нього і запевнила, що вони не зрадники, що вона гарантує своєю головою, що вони чесні. Після таких запевнень Довбуш рішив зустрітися. 12 травня вони зустрілися, їх було троє, Довбуш – один. По короткій схватці Довбуш був зв’язаний. Господиня, узнавши про таку трагедію, взяла на себе відповідальність і з тої розпачі кинулася у криницю й загинула.
Чекіст Костенко знав, що Довбуш зимував з Громом, тому зразу ж почав тиснути. Довбуш згадав про 15 число, як останній реченець, і на всякий випадок міркував, що Яркий 14-го прийде на зв’язок і як його не буде, піде на осідок повідомити Грома про небезпеку. А тим часом Яркий рішив чекати на другий день, тобто 15 травня і аж тоді пішов на осідок. Але 16-го вдень не ризикував перейти присілок Зеленицю, зачекав до вечора, перейшов присілок, заночував і раненько пішов на осідок, не дійшовши 500 м., як почалася стрілянина.
Довбуш тримався до 16-го, ранком признався і показав на карті місце. Тоді почалася підготовка і 16 травня уночі група чекістів із зв’язаним Довбушем поїхала у гори і до світанку прибула на місце трагедії. Дільше події розгорталися, як описано вище.
За рік, знову ж таки за допомогою зрадників-провокаторів і з використанням наркози вдалося взяти мене, Яркого і Архипа в Надвірнянському районі. Дуба – Верхоляка Дмитра і Остапа – Іванківа Степана в тодішньому Солотвинському районі. З 9 по 16 лютого 1956 року відбувся суд над нами усіма – 9 осіб. Вирок такий: чотири на розстріл, решта на різні терміни. Мені, Верхолякові і Обрубанському замінили розстріл на 25 літ лагерів, а Довбуша – розстріляли.
Ось так трагічно закінчилася боротьба останніх повстанців-революціонерів у Карпатському краї.

Спогад записано 14 липня 1991 року.
м. Івано-Франківськ.

Сложнее всего было решиться. Тема "трубы" является самой политизированной в сегодняшней Украине.

И все таки, они это сделали. Видимо, ждать больше нельзя.

Действующая власть Украины решилась отдать газотранспортную систему России.

Соответствующий правительственный законопроект зарегистрирован в Верховной Раде 26 апреля 2013 года.

Теперь, когда последний бастион совести преодолен, все пойдет по накатанной. Рассмотрение законопроекта – протесты оппозиции ДЛЯ ВИДА – разнос кулечков с деньгами – сытые довольные лица депутатов - подавляющее большинство "за" – ГТС отошла России через механизм консорциума и уступки за долги плюс в обмен на скидку.

Дата публикации законопроекта – 26 апреля - выбрана не случайно. Это пятница, предпасхальная неделя. На следующей неделе почти на десять дней вся страна разъезжается на каникулы. Резонансная новость о том, что правительство согласилось отдать ГТС, "рассосется" по законам жанра.

Произойдет это лишь потому, что любая негативная новость "живет" неделю. А дальше она уже никого принципиально не задевает. Даже если это что-то вроде убийства Кеннеди.

То есть, правительство сознательно применило пиар-технологию. Впрочем, не впервой.

Связанные события? Захват ТВі и молчание оппозиции

Кстати, теперь очень похоже, что именно к этому событию приурочен захват телеканала ТВі. Прошло уже несколько часов после публикации "Украинской правдой" самой резонансной новости последних трех лет, а новый директор телеканала Артем Шевченко сидит и рассказывает о планах на будущее.

Вдумайтесь! Тема сдачи ГТС не стала резонансной в вечернем эфире канала! Это важный и ключевой признак его захвата.

Новая редакционная политика ТВі стала чувствоваться с первых дней. На фото "инвестор" канала Александр Альтман и новый директор Артем Шевченко

Для тех, кто не в курсе. Очень похоже на то, что несколько господ в интересах первого вице-премьера Сергея Арбузова несколько дней назад захватили управление единственным реально оппозиционным телеканалом страны – ТВі.

Почему Арбузов? Ну, может, и не он. Может, это "инсценировка под Арбузова". Но сам процесс захвата оформлен настолько грубо и топорно, что напрашивается именно это имя. Есть также ряд мелких деталей, которые также выводят на такое предположение.

Например, работников телеканала "заливают" деньгами. А "арбузовские" боты – так мы называем наших комментаторов – всеми силами стремятся преподнести захват ТВі как корпоративный конфликт. Дескать, поссорились господа Княжицкий и Кагаловский, и нечего тут комментировать.

Кстати, именно эту точку зрения продвигает собственно Николай Княжицкий. И эту же точку зрения исповедует так называемая украинская оппозиция. Где манифестанты от "Свободы" и "Блока Кличко"? Где очередной "майдан" по поводу того, что закрыт последний телеканал, который подает точку зрения, отличную от официальной позиции властей?

Первый вице-премьер Сергей Арбузов (конечно, по центру) может стоять за захватом телеканала ТВі. Фото "Комментарии"

Позиция БЮТ (куда влился "Фронт Змін") – это вообще песня. Княжицкий является депутатом от "Батьківщини", а значит имеет иммунитет от нападок со стороны "своих". В первый день захвата к телеканалу подъехал соратник Арсения Яценюка – Андрей Пышный. Покрутился и уехал, реакции со стороны БЮТ не последовало. Видимо, тоже всей душой поддерживают версию о корпоративном конфликте.

Правда, интересная позиция? Арсению Петровичу надо было водителя прислать – зачем напрягать совсем уважаемого человека Пышного?

Кстати, БЮТ не стал высказывать свое мнение и насчет законопроекта о приватизации ГТС. Хотя для этого есть как минимум один веский повод. Законопроект подан в Комитет экономической политики, который возглавляет Андрей Иванчук. А это ближайший соратник Яценюка.

Комментировать законопроект не стали ни Яценюк, ни Иванчук, ни Пышный. Видимо, нужно с кем-то посоветоваться.

Андрей Иванчук и Арсений Яценюк на фоне коллег

Удивительно, но ничего не сказали и "свободовцы". Мы обратились к ним за комментариями, но нам ответили что-то в духе "нашу позицию мы озвучим завтра". Видимо, тоже нужно с кем-то посоветоваться.

"Кличковцев" даже спрашивать не стали. Эти сделают так, как скажет "Папа", тут без вариантов. Ну, понятно, чемпион мира по боксу будет официально против. Ну вот такой он человек - принципиальный, но никем не контролируемый.

Есть ли в Украине оппозиция? Ответ на этот вопрос уже давно известен. Но в таком деле, как сдача России ГТС, могли бы хоть ради приличия что-то сказать.

Что будет дальше

Можно легко предположить, как будет проходить голосование по законопроекту.

Партия регионов и Компартия будут голосовать "за". Перед голосованием по депутатам побегут гонцы с кулечками, наполненными какими-то прямоугольными брикетиками. Ну, или в электронной форме. Скорее всего, бегать будут люди Арбузова – он привык "заливать" парламентариев деньгами, они его за это любят.

Для более уверенной победы – все таки, голосование важное, и нужна поддержка разных депутатов – проплатят нескольких "тушек". Найдутся депутаты, которые имеют точку зрения, которая отличается от официальной точки зрения оппозиции. Ну вот такая их человеческая позиция. Может, в конце концов, депутат иметь собственное мнение?

Оппозиция, скорее всего, попробует поблокировать трибуну – хотя обещала этого не делать. В любом случае, она будет или "против", или вообще не будет голосовать.

Ну, естественно, митинги, флаги, бабушки со слезами на глазах. Поход на Банковую, поход на Кабмин. "Досить!", "Люди добрі!", "Ганьба!" – ну и всякая такая риторика.

Лидерам "оппозиции" опять придется "бороться". Фото profi-forex.org

Кличко в белой футболочке, Яценюк с мегафоном, публичные чтения открытого письма Юлии Тимошенко из тюрьмы. Может, даже яйца и помидоры полетят в депутатов-"зрадників".

Все это до 18 мая, когда соберется Рада, и немного после голосования, которое наверняка пройдет по ускоренной процедуре. В день "Х" под куполом Рады соберутся улыбчивые регионалы, довольные коммунисты и "тушки", чтобы нажать заветные кнопки. Может быть, для удобства спикер Владимир Рыбак соберет выездное заседание – исключительно в целях гигиены.

А после этого – тоже вполне предсказуемые вещи.

Первое – создание консорциума с Россией.

Второе – создание совместного с Россией предприятия, которое будет управлять "трубой" и многими другими активами.

Юрий Бойко, Алексей Миллер и Евгений Бакулин. Фото gazprom.ru

Третье – передача России собственно ГТС по "белорусскому" сценарию. То есть, бесплатно. Белорусы отдали свою "трубу" в обмен на скидку на газ. Украина, скорее всего, получит и скидку, и прощение долгов по штрафам.

Интересный, кстати, вопрос - эти долги. Напомним, как они возникли.

В 2012 году тогда еще министр энергетики Юрий Бойко намеренно недокупил у России требуемые объемы газа. Как и годом ранее.

Но в отличие от 2011 года (тогда Россия якобы простила Украину), в этот раз Кремль выставил нашей стране штрафную санкцию – 7 миллиардов долларов.

Но и это не все. Грядут новые штрафы.

В 2013 году недобор газа продолжается. Уже третий месяц (с февраля) НАК "Нафтогаз" вообще не покупает газ у России. Газ ввозит трейдерская компания олигарха Дмитрия Фирташа.

Юрий Бойко и Дмитрий Фирташ. Фото "Подробности"

Параллельно, в Украину поставляется газ из Западной Европы. То есть, наша страна не просто не выполняет контракт с Россией. Она самым наглым образом подставляется под штрафные санкции. Об этом "Экономическая правда" писала на днях, и даже приводила официальное письмо главы "Нафтогаза" Евгения Бакулина.

Мы даже на пальцах разложили, почему в той истории крайним будет президент Янукович.

Итак, россияне бесплатно получат "трубу", и будет это по довольно хитрому механизму, который мы опишем ниже. Вместе с украинскими властями они создадут консорциум, который будет управлять этой "трубой".

Хотя, конечно, в законопроекте заложен еще один механизм – аренда. Если пойти по этому пути, то сначала консорциум возьмет "трубу" в аренду. А когда вложит в нее несколько сот миллионов долларов, то получит право забрать в собственность – бесплатно или за символическую сумму.

В любом случае, газотранспортной системы у нашей страны не останется. Оно, может, и не проблема – но тогда выставьте "трубу" на открытую продажу, зачем конструировать механизм бесплатной передачи ее в пользу России?

Юрий Бойко и Виктор Янукович. Фото "Сегодня"

Такую вопиющую сдачу национальных интересов нужно чем-то прикрыть. И такое прикрытие будет найдено. Украина получит, скажем, "белорусскую" цену на газ – например, 165 долларов за тысячу кубометров. Это будет преподнесено как великую победу режима Януковича Первого. С ней он, скорее всего, и пойдет на выборы 2015 года.

Ну и, конечно, нам простят штрафы. Которые нарисованы в воздухе, конечно, но все же… 7 миллиардов долларов.

За все ответит... Ставицкий?

Самым недальновидным в ситуации с законопроектом о сдаче ГТС является министр энергетики Эдуард Ставицкий. Он не устает демонстрировать способность вешать на себя чужие грехи.

Вот и в этот раз Ставицкий подписал пояснительную записку к законопроекту о приватизации ГТС.

Знал ли он, что подписывает? Мы уверены, что да. Но это его не остановило. С чем его и поздравляем.

Сдачу "трубы" маскируют под выполнение норм ЕС

Оказывается, отдав ГТС, Украина станет менее зависимой от России

Обратите внимание на маленький желтый след напротив строки об общественном обсуждении. Решили обойтись без него

Лишь недавно "Экономическая правда" описала, как тандем Юрий Бойко/Евгений Бакулин сделали Ставицкого крайним в вопросе штрафных санкций по отношению к Украине. В самом деле, НАК "Нафтогаз" (руководит Бакулин) с февраля не покупает газ напрямую, а ввозит газ фирма Дмитрия Фирташа (бизнес-партнер Бойко).

Но крайним сделали Ставицкого. В самом деле, что это за министр? Почему он сложа ручки наблюдает, как Украина подставляется под миллиардные штрафные санкции со стороны России?

В общем, так ему и надо. Пусть еще "Эдик" (так называют молодого министра за его спиной) отдувается за сдачу ГТС. Ну действительно, не президенту же вешать на себя этот грех.

Эдуард Ставицкий проигрывает позиционные войны Юрию Бойко. Фото пресс-службы Кабмина

Хотя, как писала "Экономическая правда", как раз Ставицкий во всех этих раскладах – почти посторонний персонаж.

Газовые договоренности последние три года соблюдал Виктор Янукович. С его подачи Украина даже не попыталась отсудить у России более выгодные условия. Хотя в 2012 году этого не сделал только ленивый.

А главным переговорщиком, который уже знает каждое облачко на пути в "Газпром", стал Юрий Бойко. Именно он десятки раз летал в Москву, и каждый раз непонятно о чем "тер" с Алексеем Миллером, главой компании. Именно он, скорее всего, согласовал с Кремлем конкретный механизм, по которому Россия получит украинскую "трубу". Причем, скорее всего, бесплатно.

Алексей Миллер и Владимир Путин. Фото gazeta.ru

Кстати, ходят упорные слухи, что Миллер сейчас в немилости у президента России Владимира Путина. Он проигрывает позиционную войну главе "Роснефти" Игорю Сечину. Против него играет бесспорный факт – Миллер "не заметил" так называемую "сланцевую революцию". По всем признакам, "Газпром" уверенно движется к банкротству и искусственному разделению – скажем, между "Роснефтью" и "НОВАТЭКом". Но это уже другая история.

Но вдруг (?!) стало более чем реальной покупка украинской ГТС, и Миллер благодаря этой сделке снова может оказаться на коне. Не его ли активность, в том числе, стала причиной столь скоропостижного появления законопроекта нашего Кабмина?  Просто предположение, но не такое уж и беспочвенное.

Ну и, конечно, нельзя недооценивать роль Юрия Анатольевича Бойко. Чтобы не повторяться – читайте одну из публикаций "Экономической правды". В ней сведены воедино допущения и факты о том, как именно бывший министр энергетики создал условия для получения Россией украинской ГТС.

Текст законопроекта – расшифровка.

Правительство решило ничего не прятать. Сценарий будущей приватизации ГТС прописан в тексте закона. Рассмотрим его постранично.

За комментариями мы обратились к ведущему в Украине специалисту в области приватизации – бывшему председателю Фонда госимущества Александру Бондарю.

По его общей оценке, данным законопроектом власть снимает преграды для создания консорциума, который будет эксплуатировать ГТС. А также делает ряд других новаций, которые делают возможной приватизацию "трубы".

Страница 1

Упоминание о международных договорах означает, что будет создаваться консорциум. " "Скорее всего это делается не просто так, а в связи с договоренностью с Россией", - отметил Бондарь.

А еще оно нужно, чтобы не спровоцировать скандал с Европой. "Видимо для того, чтобы это не противоречило Европейской энергетической хартии, такая себе "отмазочка" от скандала с ЕС", - прокомментировал эксперт.

По его убеждению, Европа никогда не пойдет на вхождение в консорциум. А значит, он будет двусторонним – с участием только России и Украины.

Виктор Янукович и Владимир Путин. Фото РИА "Новости"

Также на этой странице вы можете видеть норму о том, что распоряжаться ГТС после принятия законопроекта будет не парламент (хоть какой, но избранный населением Украины), а Кабинет министров.

То есть, новая власть получит право "в ручном режиме" делать с "трубой" все, что захочет. Что именно захочет, догадаться нетрудно – что скажет Янукович. О менеджерских способностях нашего правительства мы уже писали.

Страница 2

Может, мы ошибаемся насчет деталей будущего отчуждения "трубы".

Условно, сегодня ГТС не является частью "Нафтогаза", и лишь эксплуатируется "Укртрансгазом". И, например, россиянам могут отдать в собственность часть "Нафтогаза", а сама "труба" на некоторое время останется на балансе государства.

Но в целом, на этой странице законопроекта видно, что запрет на вхождение частного капитала в предприятия "Нафтогаза" снимается.

"Любое предприятие, сданное в аренду или преобразовано в СП, уже не является государственным", - отметил Бондарь.

Страница 3

На этой странице находится совершенно ключевой момент. Внешне громоздкая и непонятная фраза означает, что теперь приватизацией будет считаться… выполнение условий международного договора.

"Это скандальный и серьезный пункт. Это делается для того, чтобы не продавать ГТС с торгов, а по международному договору отдать его России. Просто отдать. В международном договоре могут быть какие-то условия или предоставления кредита, или погашения задолженности. Факта продажи не будет, просто по международной сделке передается часть.

Путин отработает на Януковиче "белорусский" сценарий. Фото focus.ua

По такой же схеме свою ГТС отдавала России Беларусь", - прокомментировал Бондарь дополнение к статье 1 Закона "О приватизации государственного имущества".

По словам эксперта, не может приватизация предусматривать каких-либо обязательств между государством. Это уже не приватизация, а что-то другое, и имеет другое название – "контрибуция".

Страница 4

А вот, собственно, и механизм продажи "трубы". Магистральные нефте- (?!!!!) и газопроводы изымаются из перечня государственного имущества, не подлежащего приватизации.

"Конечно, трубопроводы нужно вывести еще из одного перечня. Но я думаю, они и сами догадаются", - резюмировал Бондарь.

Страница 5

Продолжается "зачистка" законодательства под сдачу ГТС.

Страница 6

Будущее ГТС отдается на откуп решениям Кабмина и международным договорам. Кстати, будет любопытно, если проект международного договора уже лежит где-то в сейфе у Януковича или Бойко.

Страница 7

Техническая страница, продолжение предыдущей.

Страница 8

На этой странице видно, что под приватизацию власть отдаст не только "трубу", то есть, магистральные газопроводы. Власть собирается отдать россиянам также украинские газохранилища.

Для понимания, это отдельные стратегические объекты, за которые нужно просить отдельную – и очень высокую – цену. Отдадут их, скорее всего, "паровозом", за бесценок.

И еще, данная страница содержит пункт, который удивительным образом дополняет страницу 4 (смотрите выше). Получается, что Украина может продать магистральные нефтепроводы, но не может их сдать в аренду.

Это не ошибка, и не опечатка. Сегодня магистральные нефтепроводы хоть и контролируются олигархом Игорем Коломойским, но остаются в госсобственности. Правда, часть из них, по слухам, уже распилены на металлолом.

"Семья". На фото Виктор Янукович с сыном Александром и двумя неизвестными. Фото Корреспондент.net

Покупкой нефтепроводов давно интересуются бизнесмены "Семьи", которые сегодня контролируют внутриукраинский рынок топлива. По имеющейся у нас информации, по этим "трубам" они собираются перекачивать по всей стране бензины и дизельное топливо, привезенные по морю.

Возможно, это и есть тот маленький интерес "Семьи" в деле сдачи украинской ГТС.

***

Подытожим.

Точный механизм, по которому Россия получит украинскую "трубу", пока не известен. Рассмотренный нами законопроект предполагает большую свободу действий в этом направлении – от аренды до бесплатного получения по международному договору.

С высокой долей вероятности можно предполагать, что уже готовы проекты тех самых международных договоров, по которым Украина лишится своей ГТС. Вероятнее всего, именно их так долго утверждал Бойко, летавший в Москву как к себе домой.

Если так, то становится понятным, что он даже не пытался расторгнуть грабительское соглашение с "Газпромом". Также не исключено, что экс-министр энергетики намеренно подвел Украину под штрафные санкции со стороны "Газпрома". Теперь эти миллиарды облегчат передачу России нашей "трубы".

Виктор Янукович исполнит мечту Владимира Путина. Фото rian.com.ua

И еще. На политическом уровне вопрос тоже решен. Все телеканалы находятся под контролем власти, оппозиция как таковая не существует уже давно, ее так называемые "лидеры" полностью подконтрольны власти. Единственный лидер, способный реально создать резонанс в обществе на данную тему, сидит в тюрьме.

Таким образом, Янукович и его команда беспрепятственно сделают с "трубой" все, что они захотят.

Уважаемые дамы и господа, расслабляемся и получаем удовольствие.

Сергій Лямець,

ЕП

Какая церковь, такие и методы! 

Лиц 20 в церковь зашли под видом строителей. Выбросили из храма священника и прихожан. Это просто бандиты. Заблокировались внутри на несколько дней. В церкви пьянствовали и курили . Вчера, когда был митинг, один из них взобрался на колокольню и в окно всем нам внизу показал свои половые органы"

Он считает, что ситуацию спровоцировало руководство райгосадминистрации.

"А на него влияли сверху. У нас в Кировограде под патронатом губернатора строятся пять московских храмов и ни одного украинского. "Нагибают" весь кировоградский бизнес. Это просто банда оккупантов. Какой бы там ни был Кучма, он строил поровну московские и украинские храмы . Пытался людей не ругать, как добрый отец. А тут мало того, что украинским ничего не дают на строительство, да еще и в наглую забирают", - отметил Игорь Борисович.

Юридическое противостояние по этому делу продолжается с ноября 2012 года. Тогда вышло распоряжение облгосадминистрации о переходе прихожан из Киевского патриархата под протекторат Московского.

"Власть взяла на себя несвойственные ей функции. О том, в какой церкви хотят молиться прихожане Новоархангельска показали сами, когда пришли в Свято-Владимирский храм, но их оттуда вытолкали неизвестные рейдеры. Сейчас храм опечатан, туда никто не заходит, так что сказать, какие предметы культа пропали нельзя. Вскоре должна состояться встреча с губернатором. Лучшим выходом из ситуации на данном этапе, будет спокойная возможность отслужить в этом храме Пасхальные праздники. А потом уже в судах выяснять правомерность перевода общины под протекторат московского патриархата. Очередное заседание суда в этом деле предстоит уже 17 мая в Кировограде", - сказал Епископ Кировоградский и Голованевский Марк.

Любовь КАРНАРУК