Учасники_з’їзду_українських_письменників_з_нагоди_100-річчя_виходу_в_світ_«Енеїди»Фактчекінг міфів про єдину надлюдину української літературиМар'яна Вербовська, 28 травня
28 травня, виповнюється 100 років з дня смерті Івана Франка. Із такої нагоди ми вирішили перевірити, наскільки правдивими є історії про масона, ловеласа та вегетаріанця.
ZAXID.NET разом із трьома франкознавцями – Богданом Тихолозом, Наталею Тихолоз та Ярославою Мельник – провів фактчекінг найпопулярніших міфів про Івана Франка.
Франко – масонНасправді ні. Франко був абсолютно відкритим у своїх текстах та політичній діяльності.
Робити висновки про приналежність його до таємного руху масонства за текстом «Каменярі» (а масонство у перекладі з англійської означає «вільне каменярство») – не конструктивно.
Інші ж прив’язки Франка до руху масонів наразі теж не знаходять свого підтвердження.
Франко спав у домовині
Це правда. Таке було, коли він навчався у Дрогобицькій школі отців василіян і мешкав у своєї тітки Кошицької.
Тітка разом з чоловіком мали столярню, в якій розмальовували дерев’яні скрині та виготовляли домовини. Іноді трун було так багато, що не було, куди їх складати, відтак домовини клали одну на одну.
Тоді траплялося, що малому Франкові доводилося спати у труні. Коли його мати дізналася про те, де ночує син, то зробила тітці скандал.
Франко – вегетаріанець
Не зовсім. Іван Франко справді рідко вживав м'ясо, але це було пов’язано з тим, що у той час не вживали багато м’ясних страв. Його улюбленими кулінарними пристрастями були гриби та риба.
Однією із найпопулярніших страв на столі у родини була риба у галяреті, яку зараз називають «рибою по-жидівськи». Рибу Франки їли у найрізноманітніших варіаціях – смажили, вудили, маринували. Франко не любив алкоголю, але у добрій компанії він міг випити вина. Згадують, що він любив медовуху. Також любив малиновий джем та малиновий сік. Навіть його персонажі часто їдять малинові та смородинові конфітюри.
Усі Франки дуже любили фрукти і мали великий сад, де були вишні, черешні, яблука, груші, сливи, кущі смородини та малини – цими фруктами та ягодами вони щедро пригощали усіх друзів.
Іван Якович виділявся ще й тим, що у той час, коли весь Львів пив каву, то він із родиною любив заварювати фруктові чаї. Щоправда зранку він любив заварити «триповерхову» каву, яка складалася з натуральної кави зі сметанкою та свіжої печеної булочки. Це називали «стоячою» або «триповерховою» кавою. Така кава була класичним сніданком багатьох Франкових героїв.
Кухня Франків була оригінальна тим, що стала синтезом різних традицій – галицької, бойківської, центральноукраїнської та гуцульської.
Франко мав два іменіЦе правда. Оскільки Франко був пізньою дитиною (батьку на момент його народження було 54 роки), то вдома вирішили максимально його оберігати.
До п’яти років Івана Франка називали Мироном. У той час вірили, що коли по дитину прийде нечиста сила, то вона його просто не знайде – бо нікого в хаті не кликатимуть Іваном.
Це ім’я надзвичайно подобалося матері Франка – Марії. Воно ж стало причиною множення Франкових псевдонімів, яких він мав кілька десятків. Його навіть називають рекордсменом за кількістю псевдо в українській літературі, більше мав тільки Олександр Кониський.
У своїх творах Франко називав іменем Мирон тільки близьких йому персонажів, які передають його переживання чи здібності.
Франко – екстрасенсЧастково це правда. У одному із найвідоміших автобіографічних творів «Під оборогом» Іван Франко описує сцену, де мольфар відганяє від села велику грозову хмару.
Франко описує, як гуляв біля села і побачив темну грозову хмару. Силою свого духа він ці хмари розігнав. Знесилений втратою енергетики, п’ятирічний хлопець засинає. Коли мати знаходить його і чує цю історію, то дуже лякається.
Деякі епізоди життя Франка свідчать, що він мав екстрасенсорні здібності. Зокрема, він бачив видіння смерті свого сина Петра. Йому наснився сон про те, як його син впав у яму. Петро справді загинув за невідомих обставин під час примусової депортації до СРСР. Останні десять років свого життя він проводить у розмові з духами, пише про них не тільки у листах чи нотатках, але й у наукових працях. Франко видав поему Адама Міцкевича «Wielka utrata» і посилається на те, що дух самого Міцкевича сказав йому, що це, власне, його твір.
Франків нахил до містицизму в останні роки життя, ймовірно, міг бути й наслідком інтенсивного лікування. Йому приписували старече слабоумство та психічні захворювання.
Можливо, галюцинації стали наслідком неправильного лікування та погано встановленого діагнозу. Його лікували препаратами з миш’яку, ртуті та йоду, які і є галюциногенами. Окрім того він мочив руки в у креозоті, який має токсичну дію та впливає на нервову систему.
Франко не вчився і не викладав у львівському університетіЦе не зовсім правда. Франко вступив в львівський університет як один із найкращих випускників Дрогобицької гімназії. Він успішно навчався і отримував стипендію, але згодом, як сам пізніше писав, «на його голову впав безтолковий політичний процес».
Франка ув’язнили, але насправді не вигнали за це з університету. На відміну від Російської імперії, де за політичні переконання могли вигнати, у Австро-Угорській імперії цього не сталося. Франко вийшов із в’язниці і поновився на навчанні, але втратив можливість закінчити його, коли його заарештували вдруге.
Насправді саме в’язниця зруйнувала його кар’єру та особисте життя. На час студентства припала його перша любов – Ольга Рошкевич. Його навіть одобрили батьки Ольги, називали «майбутнім міністром Австро-Угорщини». Тобто не можна казати, що його вигнали з університету – він сам був змушений перервати навчання, прослухавши тільки сім семестрів.
Пізніше його дружина Ольга Хоружинська наполягала на тому, щоб він захистив докторську дисертацію. Вона вірила, що так родинна зможе отримати стабільне джерело прибутку. Тоді Франко дослухав останні семестри навчання у Чернівецькому університеті, докторат він захищав уже у Відні, після чого хотів продовжити наукову і викладацьку кар'єру у Львові.
Але й тут у нього не склалося – спочатку на кафедрі української словесності не було місця, пізніше його не дуже сприймали у викладацькому середовищі, бо він був надзвичайно яскравий та полемічний. Насправді Франко мав дар науковця і викладача. Так, після габілітаційної лекції у Львівському університеті студенти його винесли на руках і навіть підкидали так, що подерли фрак, який він спеціально позичив у друга, польського поета Яна Каспровича.
Але насправді не університетське середовище виштовхнуло його з роботи. Причиною того, що Іван Франко не став професором стали не викладачі, а політика намісника Галичини – Казимира Бадені. Коли Іван Якович приїхав до міністра освіти у Відні, той його гарно прийняв, але з розмови Франко зрозумів, що йому нічого не світить, зокрема через своє політичне минуле.
Франко – олігархНасправді ні. Франко ніколи не був багатим. Його прибуток був непостійним, навіть були періоди, коли він голодував.
Коли Франко був студентом, то казав, що змушений переходити тільки на капусту та хліб. Коли гроші закінчувалися, то він їхав у батьківську хату у Нагуєвичах – вдень працював на городі, а вночі писав тексти.
Франко ставився до грошей як митець. Він ніколи не був надто ощадливим, але не треба з нього робити вар’ята-безсеребреника. Основний прибуток Франка – це гонорари за тексти, зокрема в польській та німецькій пресі. Як і зараз, жити з гонорарів було дуже складно.
У шкільні роки він виконував домашні завдання замість своїх менш здібних однокласників, підробляв репетитором. Однією з найбільших статтей витрат була оплата за орендовану квартиру. Майже 16 років родина Франків змінювала зйомні квартири і тільки у 1902 році Іван Франко спромігся збудувати власний дім.
Гроші на будинок Франки частково взяли зі залишку посагу Ольги Хоружинської, ювілейного дару, який зібрали студенти на «25-річчя творчої діяльності Франка». Окрім того, Іван Франко взяв кредит у банку на завершення будівництва. Цей кредит письменник так і не встиг виплатити, цим займався вже його син Тарас.
Франко – донжуанЦе неправда. Франко дуже часто закохувався і любов йому являлася частіше, аніж тричі.
Інша річ, що коли про це говорять некваліфіковано, то це виглядає так, що він був розпусником, ловеласом чи Доном Жуаном. Це не так, бо більшість його любовей були тільки літературними – він не стільки хотів возз’єднатися у сімейній гармонії із цими пасіями, скільки закохувався у ці образи, а потім гірко розчаровувався.
До прикладу у «Зів’ялому листі» він пише:
«Ні, не тебе я так люблю,
Люблю я власну мрію!
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію».
Його першим і найбільшим коханням була Ольга Рошкевич. Він був молодий, мав великі плани, можливо, якби був ініціативніший, вони могли втекти разом до іншої країни.
Тому, схоже, що всі подальші любові Франка були ерзацами його перших стосунків. Ні полька Юзефа Дзвонковська, ні поштова співробітниця із Трускавця Целіна Зигмунтовська не мали тих рис, якими їх наділяв Франко. Він просто фантазував.
У одному з листів до Осипа Маковея Франко запитав, чи є у нього дівчина, а коли дізнався, що нема, то написав, що треба негайно закохуватися – у поета повинна бути жінка і щороку інша. Тільки тоді він буде писати про любов «живо» і люди будуть це читати.
Віктор Петров у книзі «Романи Куліша» пише, що Куліш не вмів любити і не любив любові. Про Франка так не можна сказати, він любив любов, щоразу дуже переживав, а потім детально це описував у свої творах. Його найкращі твори, як-от «Зів’яле листя», це не стільки реальні його стосунки, скільки сублімація, фантазія його пристрастей, які вилилися у літературну форму.
Франко мав отримати Нобелівську премію
Частково, так і було. Франка справді висували на Нобелівську премію, це зробив священик Йосип Застирець.
У 1915 році він звернувся до нобелівського комітету із пропозицією про висунення Франка. Але, на жаль, його лист надійшов до Стокгольма із запізненням, коли питання про лауреатів було вирішене, а список претендентів уже був затверджений.
Франкознавці зауважують, що у цьому році Іван Якович мав усі шанси отримати Нобелівську премію, адже його робота була відомою у Європі.
Справу із висуненням вирішили перенести на наступний рік. Але у 1916 році Франко помер, а, згідно з правилами Нобелівського комітету, премія вручається тільки живим претендентам.
Франко – родич Кульчицького, який відкрив першу кав’ярню у Відні
Це правда. Мати Франка – Марія Кульчицька, належить до роду шляхти Кульчицьких.
Цей рід пов'язаний із засновником віденської кав’ярні «Під синьою фляшкою» Юрієм Кульчицьким, який і був автором рецепту «віденської кави».
http://zaxid.net/news/showNews.do?lovelas_mason_i_vegan_kim_buv_franko&objectId=1393078
