Моє про Івана Франка
- 26.08.16, 13:34
Відомий і невідомий
Іван Франко
Як насправді звали Івана Франка? Дивне, скажете, запитання? Зовсім ні, тому що насправді прізвище Франко звучало з наголосом на першому складі, але через співзвучність його з прізвищем фашиського диктатора Іспанії Баамонде Франко було прийняте «мудре» рішення компартійними босами перенести наголос у прізвищі Івана Франка на останній склад і тільки таким дозволити вживати його в радянській літературі. З тої самої причини відбулось доволі унікальне перейменування м. Станіславів та кількох сел на комбіновану назву з імені і прізвища героя увічнення: Івано-Франківськ.
Стосовно імені письменника, то навіть дослідники-франкознавці не всі знають, що насправді вдома і в рідному селі Нагуєвичах Франка звали зовсім не Іваном чи Івасиком, а Мироном. Відоме оповідання «Малий Мирон» є повністю автобіографічним.
Багато ще існує таємниць, а в цілому про життя Івана Франка та про його творчість узагальнено можна сказати так: його багато вчать та мало знають, ще менше розуміють і шанують, тоді як без цієї постаті неможливо уявити, якою була б сучасна українська література і її співвідносна повноцінність у загальноєвропейському контекстів. На цей факт особливо звертав увагу директор музею Івана Франка п. Роман Горак у своїй промові на урочистому вшануванні 147-ї річниці від часу народження Івана Франка, яке відбувалось на подвір’ї музею 27 серпня. Цей сонячний день видався у Львові на рідкість щедрим на вітер, який аж завивав у верхів’ях дерев, що оточували садибу, і складалось враження, начебто вітер відтворює особисту присутність буйного, могутнього духу Івана Франка на урочистому зібранні.
Водночас варто зауважити, що ніхто з поважних промовців тут слів на вітер не кидав. Так заступник голови Львівської облдержадміністрації п. Володимир Герич твердо заявив, що найгірші часи - вже позаду і відтепер на нас чекає тільки поліпшення умов життя, відповідно більше уваги буде приділятись розвитку культури і мистецтва в області, особливо спадщині нашого Каменяра.
Небагатослівним був народний депутат п. Ігор Шурма, який певно що узяв собі за гасло принцип «ділом і тільки ділом», бо як годиться для уродин він прийшов на них не з порожніми руками, а подарував музею Івана Франка рідкісне раритетне видання з 21-о тому за редакцією самого Івана Франка, що побачило світ рівно 100 років тому. Це далеко не перший щедрий внесок від нього у скарбницю пошанування Великого Каменяра, за що варто висловити велику подяку, оскільки різні політичні опоненти роблять йому закиди на кшталт «приватизації Франка», але водночас нічого подібного вагомого від себе не чинять - їм вистачає самих слів про любов до поета...
З Лесиного краю - її батьківщини м. Новоград-Волинська, привезла Каменяреві свої вітання лауреат літературної премії ім. Лесі Українки письменниця Ярослава Павляк, яка розповіла про завершення своєї роботи над перекладом на польську мову поеми Івана Франка «Мойсей».
Велично прозвучали поезії Каменяра у виконанні відомих акторів-заньківчан Юрія Брилинського та Святослава Максимчука. Останній посвятив декламацію монологу графа з поеми Франка «Похорон» 60-річчю трагічним так званим «Волинським подіям», бо якраз тоді рідне село Святослава Максимчука - Ремель було 17 березня 1943 р. вщент знищене поляками та гітлерівцями, а майже 400 односельців було замордовано.
Впродовж усього урочистого зібрання звучав музичний акорд пошани з творів на поезії Івана Франка у виконанні славної капели «Трембіта», якою диригував п. Андрій Легкий, також автор музики до одного з виконаних творів. В котре серця людей схвилювали звуки могутнього Франкового гімну «Не пора...», що завершив урочисту частину, після чого ведучий, заступник директора п. Петро Зозуляк запросив всіх оглянути нову цікаву експозицію в музеї. Її представляла публіці працівник музею Івана Франка з майже 40-річним стажем п. Олександра Старак.
Думаю, що багатьох зацікавить подивитись на підбірку прижиттєвих портретів Івана Франка, раритетні документи, світлини його друзів і сподвижників по праці. За життя Івана Франка гучно вшановували тільки двічі: у 1898 р. з нагоди відзначення 25-річчя його творчої діяльності, та у 1913 р. - з нагоди її 40-річчя. Перші урочистості відбулись в залі готелю «Жорж» і вони співпали в часі з відзначенням громадськістю 100-річчя поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Для других урочистостей знаменною стала подія, коли вже важко хворого Івана Франка супроводжував і допомагав зійти на сцену Консерваторії сам митрополит Андрей Шептицький.
Цікавим є і той факт, що найбільшим інвестором, як прийнято зараз величати жертводавців, було для Івана Франка студентство, академічна молодь, яка постійно організовувала збирання коштів і накопичувала їх у банку «Дністер», щоб потім передати-подарувати Івану Франку. За ці кошти було куплено земельну ділянку і будувався на ній дім Франка. Саме академічна молодь піднесла Івану Франку чималий за розмірами лавровий вінок з чистого срібла з дарчим надписом «Великому учителеві українське студентство 1873-1913». Враховуючи ту обставину, що Івана Франка свої ж галичани-професори не допустили до викладацької діяльності в університеті, який нині носить його ім’я,- цей вінок став для Франка особливо цінною відзнакою.
На відміну від молоді, більша частина консервативних галичан не признавала гострого на слово, радикального у поглядах на суспільство і бунтівного за натурою «мужика» Івана Франка, тому тричі не підтримали його спроб бути обраним до Сейму, проте все одно в історію державотворення України з галичан увійшов саме Іван Франко як творець першої легальної української політичної партії - Русько-української радикальної партії у 1899 році, яку і очолив напочатку. Але найголовнішим є те, що Іван Франко возз’єднав Галичину з Великою Україною духовно! Це він не дав розвинутись тенденції формування якоїсь окремішньої галицької етнічної групи поза українською нацією.
Непомірна, фантастична кількість зробленого Іваном Франком в багатьох царинах науки, літератури, лінгвістики, суспільствознавства тощо піднесло його на той величний п’єдестал, до якого принесли свій духовний вінок пошани учасники цих урочистих зборів, гаслом якого стали слова «Твойому генієві наш скромний дар». Серед почесного ескорту варто відзначити присутність професора Львівського національного університету ім. Івана Франка, декана філологічного факультету п. Тараса Салигу, відповідального секретаря Львівської Спілки письменників п. Романа Качурівського разом з її членами: письменником Миколою Дубасом та поетесою Ліліаною Косанівською.
Богдан Гордасевич, «Діловий діалог»,
вересень 2003 р.
Іван Франко
Як насправді звали Івана Франка? Дивне, скажете, запитання? Зовсім ні, тому що насправді прізвище Франко звучало з наголосом на першому складі, але через співзвучність його з прізвищем фашиського диктатора Іспанії Баамонде Франко було прийняте «мудре» рішення компартійними босами перенести наголос у прізвищі Івана Франка на останній склад і тільки таким дозволити вживати його в радянській літературі. З тої самої причини відбулось доволі унікальне перейменування м. Станіславів та кількох сел на комбіновану назву з імені і прізвища героя увічнення: Івано-Франківськ.
Стосовно імені письменника, то навіть дослідники-франкознавці не всі знають, що насправді вдома і в рідному селі Нагуєвичах Франка звали зовсім не Іваном чи Івасиком, а Мироном. Відоме оповідання «Малий Мирон» є повністю автобіографічним.
Багато ще існує таємниць, а в цілому про життя Івана Франка та про його творчість узагальнено можна сказати так: його багато вчать та мало знають, ще менше розуміють і шанують, тоді як без цієї постаті неможливо уявити, якою була б сучасна українська література і її співвідносна повноцінність у загальноєвропейському контекстів. На цей факт особливо звертав увагу директор музею Івана Франка п. Роман Горак у своїй промові на урочистому вшануванні 147-ї річниці від часу народження Івана Франка, яке відбувалось на подвір’ї музею 27 серпня. Цей сонячний день видався у Львові на рідкість щедрим на вітер, який аж завивав у верхів’ях дерев, що оточували садибу, і складалось враження, начебто вітер відтворює особисту присутність буйного, могутнього духу Івана Франка на урочистому зібранні.
Водночас варто зауважити, що ніхто з поважних промовців тут слів на вітер не кидав. Так заступник голови Львівської облдержадміністрації п. Володимир Герич твердо заявив, що найгірші часи - вже позаду і відтепер на нас чекає тільки поліпшення умов життя, відповідно більше уваги буде приділятись розвитку культури і мистецтва в області, особливо спадщині нашого Каменяра.
Небагатослівним був народний депутат п. Ігор Шурма, який певно що узяв собі за гасло принцип «ділом і тільки ділом», бо як годиться для уродин він прийшов на них не з порожніми руками, а подарував музею Івана Франка рідкісне раритетне видання з 21-о тому за редакцією самого Івана Франка, що побачило світ рівно 100 років тому. Це далеко не перший щедрий внесок від нього у скарбницю пошанування Великого Каменяра, за що варто висловити велику подяку, оскільки різні політичні опоненти роблять йому закиди на кшталт «приватизації Франка», але водночас нічого подібного вагомого від себе не чинять - їм вистачає самих слів про любов до поета...
З Лесиного краю - її батьківщини м. Новоград-Волинська, привезла Каменяреві свої вітання лауреат літературної премії ім. Лесі Українки письменниця Ярослава Павляк, яка розповіла про завершення своєї роботи над перекладом на польську мову поеми Івана Франка «Мойсей».
Велично прозвучали поезії Каменяра у виконанні відомих акторів-заньківчан Юрія Брилинського та Святослава Максимчука. Останній посвятив декламацію монологу графа з поеми Франка «Похорон» 60-річчю трагічним так званим «Волинським подіям», бо якраз тоді рідне село Святослава Максимчука - Ремель було 17 березня 1943 р. вщент знищене поляками та гітлерівцями, а майже 400 односельців було замордовано.
Впродовж усього урочистого зібрання звучав музичний акорд пошани з творів на поезії Івана Франка у виконанні славної капели «Трембіта», якою диригував п. Андрій Легкий, також автор музики до одного з виконаних творів. В котре серця людей схвилювали звуки могутнього Франкового гімну «Не пора...», що завершив урочисту частину, після чого ведучий, заступник директора п. Петро Зозуляк запросив всіх оглянути нову цікаву експозицію в музеї. Її представляла публіці працівник музею Івана Франка з майже 40-річним стажем п. Олександра Старак.
Думаю, що багатьох зацікавить подивитись на підбірку прижиттєвих портретів Івана Франка, раритетні документи, світлини його друзів і сподвижників по праці. За життя Івана Франка гучно вшановували тільки двічі: у 1898 р. з нагоди відзначення 25-річчя його творчої діяльності, та у 1913 р. - з нагоди її 40-річчя. Перші урочистості відбулись в залі готелю «Жорж» і вони співпали в часі з відзначенням громадськістю 100-річчя поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Для других урочистостей знаменною стала подія, коли вже важко хворого Івана Франка супроводжував і допомагав зійти на сцену Консерваторії сам митрополит Андрей Шептицький.
Цікавим є і той факт, що найбільшим інвестором, як прийнято зараз величати жертводавців, було для Івана Франка студентство, академічна молодь, яка постійно організовувала збирання коштів і накопичувала їх у банку «Дністер», щоб потім передати-подарувати Івану Франку. За ці кошти було куплено земельну ділянку і будувався на ній дім Франка. Саме академічна молодь піднесла Івану Франку чималий за розмірами лавровий вінок з чистого срібла з дарчим надписом «Великому учителеві українське студентство 1873-1913». Враховуючи ту обставину, що Івана Франка свої ж галичани-професори не допустили до викладацької діяльності в університеті, який нині носить його ім’я,- цей вінок став для Франка особливо цінною відзнакою.
На відміну від молоді, більша частина консервативних галичан не признавала гострого на слово, радикального у поглядах на суспільство і бунтівного за натурою «мужика» Івана Франка, тому тричі не підтримали його спроб бути обраним до Сейму, проте все одно в історію державотворення України з галичан увійшов саме Іван Франко як творець першої легальної української політичної партії - Русько-української радикальної партії у 1899 році, яку і очолив напочатку. Але найголовнішим є те, що Іван Франко возз’єднав Галичину з Великою Україною духовно! Це він не дав розвинутись тенденції формування якоїсь окремішньої галицької етнічної групи поза українською нацією.
Непомірна, фантастична кількість зробленого Іваном Франком в багатьох царинах науки, літератури, лінгвістики, суспільствознавства тощо піднесло його на той величний п’єдестал, до якого принесли свій духовний вінок пошани учасники цих урочистих зборів, гаслом якого стали слова «Твойому генієві наш скромний дар». Серед почесного ескорту варто відзначити присутність професора Львівського національного університету ім. Івана Франка, декана філологічного факультету п. Тараса Салигу, відповідального секретаря Львівської Спілки письменників п. Романа Качурівського разом з її членами: письменником Миколою Дубасом та поетесою Ліліаною Косанівською.
Богдан Гордасевич, «Діловий діалог»,
вересень 2003 р.
10
