Коли у своєму вчорашньому пості «Перші враження від відкриття «нового політичного сезону» я аналізував основні положення змістовного «великого інтерв'ю» Юлії Тимошенко та виділив три сценарію подальшого розвитку України (а) перетворення грішних «Савлів» від влади у свідомих та відповідальних «Павлів», б) дочасні парламентські вибори, в) народне повстання), то пропустив четвертий: «проект конституційної реформи». Очевидно, що цей проект є нездійсненним за умов нинішнього складу ВР та можливий лише після перемоги демократичних сил та формування їх більшості у новому парламенті і тому є логічною складовою сценарію «дочасних парламентських виборів».

 Цей проект відповідає на природне питання «А що далі»?, тобто які кроки здійснить новий парламент у випадку жаданої перемоги? З чого починати реформи? Як «перезавантажувати» владу та взагалі країну? Ідея нової Конституції тільки частково відповідає на ці питання, але вона занадто важлива, щоб її можна було проігнорувати. Не маючи претензії на всебічний аналіз, висловлю деякі міркування стосовно цього проекту.

1)Україну необхідно перезаснувати «з чистого листа». Ідея дуже цікава та збігається з проблематикою утопій, якою я займався у 90-ті роки. Основна теза, яка мені була близькою, полягала в тому, що утопія - це не різновид нездійсненної фантазії, а, навпаки, проект, який спочатку існує в якості ідеї, а потім втілюється в реальність. Типовий приклад такої Утопії - держава Ізраїль, створення якої відбулося спочатку в головах теоретиків (передусім, у Теодора Герцля), а потім здійснене на практиці. Проект «Україна» є типологічно схожим з проектом «Ізраїлю», що випливає з самої етимології. («У-топос», означає «місце, якого немає», «У-країна» -- країна Майбутнього, країна, яку ще треба створити). На жаль, за браком місця не можу розвивати цю тезу, зазначу лише, що ця творча утопія поки ще не знайшла свого адекватного втілення.  І в тезі Юлії Тимошенко про «перезаснування країни» з чистого листа (в ній аналогії проводяться не з Ізраїлем, а з післявоєнною Німеччиною) я вбачаю саме цю утопічно-креативну домінанту.

2) Нова Конституція є інструментом цього перезаснування та водночас новий суспільним договором, який зафіксує підвалини нового державного проекту. Звідки випливає ця ідея? По-перше, з повної невідповідності Конституції 1996 року сучасним українським реаліям та інтересам більшої частини населення України. Ю. Тимошенко абсолютно має рацію в тому, що ця Конституція (зі всіма наступними модифікаціями) не виконала функції суспільного договору, а була договором постсоціалістичної номенклатури, яка встановлювала порядок управління державою. По-друге, навіть в цій функції діюча Конституція продемонструвала свій тупиковий характер та замість ефективного управління закріплювала «хаос двовладдя». По-третє, всі різновиди діючої Конституції були інструментами «формування державної влади згори, де в людей немає ні повноважень, ні права контролювати владу, ні права переобрати владу, ні навіть права на реальний референдум».  

   До сказаного можна додати, що незалежно від формальної назви форми правління, яка закріплювалася всіма конституційними інкарнаціями в Україні («президентсько-парламентська» чи «парламентсько-президентська»), в ній завжди залишалася лазівка для перевищення владних повноважень з боку президента аж до примітивної узурпації влади.

3) Парламентська республіка як оптимальна форма правління для України. З різних причин ідея переходу на парламентську форму правління вже озвучувалася в Україні, причому не тільки з боку демократичної опозиції, але й представниками псевдо-опозиції (наприклад, Сергій Льовочкін обґрунтовував таку необхідність у своїй статті на «Дзеркалі тижня»)  

   Мотивацією для такого проекту виступило усвідомлення сумних фактів спроб узурпації влади з боку більшості президентів та управлінський колапс внаслідок взаємного блокування діяльності різних гілок влади. І тому серйозні аргументом на користь цієї форми правління є не тільки міркування соціальної справедливості, але й посилання на більшу прагматичну ефективність парламентської форми правління у порівнянні з президентською («вона сильніша за президентську і передбачає обрання керівника держави всім народом на виборах). Цікаві факти на користь цієї форми наводив російський політолог Г. Голосов у своєму інтерв'ю відомому російському виданню «Слон. Ru» буквально напередодні російської агресії.

    Він вважав, що після досвіду з президентством Януковича Україні було б доцільно перейти саме на парламентську форму правління саме внаслідок її більш ефективного та «мобільного» характеру. Не будемо наводити всю його аргументацію, а зупинимося лише на одному з прикладів. Мова йде про реформу охорони здоров'я, яку з величезними зусиллями провів Обама та яку Клінтон так і не спромігся провести, незважаючи на два терміни своєї влади. На відміну від американської системи у країнах Європи подібні реформи походять легко, тому що «всі політичні сили узгоджують позиції, а парламентська система створює для такого узгодження кращі умови, ніж президентська». Як бачимо, аргумент достатньо вагомий та повністю збігається з аргументацією Юлії Тимошенко.

    Такими були основні меседжі лідера «Батьківщини», які, на мою думку, були програмними, чіткими та сильними в концептуальному плані. Точним є висхідний посил, згідно якому перезавантаження влади повинно йти параллельно з перезаснуванням держави, що й входить в поняття «новий суспільний договір», на який існує величезний соціальний запит. За умов системної катастрофи, яка насувається на Україну, такий проект стає фактично імперативом її виживання та збереження.

    І наостанок  хочу акцентувати один момент. На сьогодні особистий рейтінг Ю. Тимошенко є незаперечно високим, а шанси стати наступним президентом України як ніколи великі. І той факт, що вона виступає за парламентську форму правління, за обмеження владних повноважень президента та його перетворення у суто номінальну фігуру, говорить за те, що її проект нового суспільного договору та змін до Конституції продиктований саме турботою про національні інтереси, а не владними амбіціями.    

Олексій Шевченко

1 вересня шкільний дзвінок покликав учнів на навчання. Діти сядуть за парти й урочисто почнуть новий  учбовий рік! 2016  рік надзвичайно знаковий як для школярів, так і для учителів. Цьогоріч Міністерство освіти і науки України розпочало підготовку до кардинальних змін у сфері освіти. Нова шкільна реформа націлена на формування різнобічної особистості, українця, патріота, фахівця. Концепція сучасної школи покликана насамперед навчити дитину жити, мислити, творити! 

Концепція нової школи націлена на формування особистості, розкриття вроджених талантів, розвиток навичок і вмінь кожної дитини.

Уже з 1 вересня першачкам дозволять писати простими олівцями, щоб виправляти помилки, не перевірятимуть на швидкість читання, не оцінюватимуть каліграфію, не змушуватимуть завчати напам’ять табличку множення, на уроках фізкультури не буде команд «Рівняйся!», «Струнко!». З програми літературного читання вилучать 49 авторів радянської доби. Їх замінять творами сучасних письменників. Домашні завдання не задаватимуть на вихідні, свята та канікули. Вчителі не будуть правити червоним чорнилом, щоб не травмувати дітей. Не оголошуватимуть на батьківських зборах успішність учнів.

А от вчителям дозволять більшу самостійність. Кожен педагог зможе визначати, які теми і коли мають вивчати учні, кількість годин на засвоєння навчального матеріалу. Звичайно, нововведення вчителів не мають відступати від основної програми, що має гриф Міністерства освіти і науки України.  

Важливий аспект Концепції нової школи  – створення опорних шкіл. Це зумовлено критичною демографічною ситуацією в Україні, в селах мало дітей. Є такі школи, у яких навчаються по 8–12 дітей. Чи потрібно утримувати такі заклади, у яких вчителів більше, ніж учнів, і якість освіти не надто висока. Тому ініціюється створення опорних шкіл.

В Украине, по данным Государственной службы статистики, численность украинцев достигла 42 миллионов. При этом два года назад украинцев было 45 миллионов человек. В интервью "Сегодня.ua" директор Института демографии и социальных исследований им. Птухи НАН Украины Элла Либанова рассказала, сколько украинцевостанется к 2050-му году. 

"Сейчас я не понимаю, что происходит с населением. Чтобы прогнозировать, мне нужен как минимум возрастной состав по однолетним группам. Его нет. Но до 2013-го года мы считали, что в 2050-м будет 36 миллионов человек. Депопуляция – проблема всей европеоидной расы. Во всех экономически развитых странах уровень рождаемости крайне низок. Но в таких странах продолжительность жизни больше, и у них есть миграционный приток", – пояснила эксперт.

Так, в Украине уже много лет смертность превышает рождаемость, кроме того, украинцы мигрируют в другие страны. На данный момент, по оценкам демографа, три миллиона украинцев работают за границей.

Мотивом Кремля, угрожающего эскалацией на востоке Украины, может быть желание ускорить принятие Верховной Радой законов, касающихся политической части Минских соглашений. Такое мнение высказал в статье для "Зеркала недели" журналист Сергей Рахманин.

Гипотезы экспертов при этом расходятся, указал он.

"Одни утверждают, что сама угроза возможного военного обострения вынудит Банковую ускорить процесс рассмотрения Радой (которая начнет свою работу 6 сентября) документов, интересующих Кремль. Другие полагают, что власть будет тянуть до упора, и ускорение процессу смогут придать лишь грохот пушек и хор испуганно-требовательных голосов западных лидеров", – отметил Рахманин.

По его словам, Киев демонстрирует, что даже под угрозой эскалации военного конфликта не пойдет на экстренное принятие изменений в Конституцию, которые необходимы для имплементации Минских договоренностей.

"Законопроекты не вносятся, работа с депутатским корпусом не ведется, на уступки в Минске украинская делегация не идет. Владимир Путин знает, что (как в 2014-м) можно "прогнать" за считанное количество часов нужный законопроект. Но он понимает и то, что на "минские" законы власть не пойдет даже из инстинкта самосохранения – слишком велик раздражитель для общества и политикума", – написал Рахманин.

"Деталь – на днях президент вернул на доработку закон об амнистии участников АТО. Главная причина – внешняя. Петр Порошенко дает России и Западу сигнал, что не готов создавать прецедент. Он не амнистирует "своих", чтобы не давать повод для амнистии "чужих", – добавил он.

Минские соглашения об урегулировании ситуации на Донбассе были заключены в феврале 2015 года после переговоров лидеров Украины, России, Германии и Франции. Они предусматривают в частности, амнистию участникам конфликта и проведение в Украине конституционной реформы в части децентрализации.

31 августа 2015 года Верховная Рада приняла законопроект о внесении изменений в Конституцию Украины в первом чтении, за который проголосовали 265 народных депутатов. После этого под ее стенами начались столкновения, в результате которых четыре бойца Национальной гвардии погибли.