В разі участі в референдумі про приєднання до Євросоюзу і НАТО за членство України в ЄС проголосували б 66,4% респондентів, в НАТО – 55,9%.

На це вказують дані великого соцопитування, проведеного провідними соціологічними центрами країни (КМІС, Рейтинг, СОЦІС, а також Центром імені Разумкова), результати яких публікує "Дзеркало тижня".

Проти приєднання до ЄС висловилися б 33,6% українців, проти НАТО – 44,1%.

Видання зазначає, що в таблицях подані відповіді респондентів, які задекларували, що готові взяти участь у референдумі про приєднання до ЄС і НАТО. Опитування проводилося в березні, коли не було впевненості в тому, що Україна отримає безвізовий режим з Євросоюзом, а парламент Нідерландів — ратифікує Угоду про асоціацію Україна—ЄС.

Прихильників членства в Євросоюзі більше в усіх регіонах, за винятком Харківської та Одеської областей і Донбасу.

"Слід також відзначити, що, за винятком Донбасу та Одеської області, кількість прихильників НАТО не падає нижче третини мешканців, що дає надійну основу для роботи з рештою громадян", - йдеться в статті.

Соціологічне опитування було проведено чотирма найбільшими соціологічними центрами України в березні нинішнього року. У ньому взяли участь 14 тисяч респондентів, по 500 в кожній області, а в Києві, Харківській та Одеській областях — по 1 тисячі. Області, крім названих, були об'єднані у великі регіони, аби знизити похибку опитування.

Українська правда

Фото: ЕРА

Ярослав Грицак: Наша країна не нормальна. В іншому випадку не було б двох революцій

Українцям час приготуватися і сформувати новий порядок денний, але головне — не розчаровуватися.

Цілком можливо, що я чогось не розумію і майже напевно не помічаю. Але думаю, в Україні починається щось таке, що за власником (навіть якщо формальним) найбільшого виробника цукерок і шоколаду, який одночасно є нашим президентом, можна назвати солодкою контрреволюцією. А про що ще говорить “розмазування по стінці” антикорупційних активістів, пресинг колишніх союзників Саакашвілі і Садового, договорняки з екс-регіоналами на півдні і сході і серія авторитарних законів, замаскованих під патріотичну необхідність?

Якби Україна була нормально функціонуючою демократією та вільним ринком, всі ці речі можна було б трактувати як звичайну боротьбу за владу. Але наша країна не нормальна. В іншому випадку не було б двох революцій з вимогою нормалізації життя і з головною мішенню — системою неформальних зв'язків, що забезпечують економічні преференції тим, у кого є доступ до влади.

На 13му році після першого Майдану та третьому році після другого можна констатувати: два революційні удари систему не вбили, навпаки — вона перегрупувалася і переходить у тихий наступ. Звісно, 2017й не схожий на 2007й. Ніколи раніше Україна так не просувалася на шляху реформування, як зараз. Але поворотної точки досягти не вдалося. Те, що описувалося в президентській стратегії Україна-2020 фразою “Вийти на траєкторію стабільного розвитку”, залишається недосяжною метою.

Це не тільки мої висновки, але й експертів, які зібралися нещодавно на міжнародній конференції у шведському місті Уппсала. Панель обговорення називалася Україна: 25 років розчарувань. Оцінки учасників зводилися до одного: якщо в Україні нічого кардинально не зміниться, нас чекають нові 25 років нестабільності.

В умовах хаосу важливо зберегти ясність думки. Тут допомагає знання історії. А історія показує, що успішних революцій дуже мало. І без контрреволюційної фази не обійтися. При цьому все одно, коли саме вона настає: через рік (як це було під час весни народів у 1848му) або через 70 років, як у випадку російської революції 1917го. Інше питання: якої форми вона набуває? В українському випадку “солодка контрреволюція” — не найгірший варіант. Альтернативним сценарієм могла бути путінська Новоросія або популістська контрреволюція у виконанні Юлії Тимошенко.

Однак усвідомлення гірших варіантів не означає згоду з цим. Контрреволюція не є завершальною стадією революції. Після того, як на практиці відпрацьовуються різні сценарії, встановлюється певний баланс між революційними і контрреволюційними процесами, і тільки тоді визначається майбутня траєкторія розвитку. Про революцію 1848 року говорять як про поворотну точку з поворотом, що не відбувся. Але через пару десятків років головні її вимоги — парламентська демократія і національна держава — стали щоденною банальністю.

Ближче до нас — і географічно, і хронологічно — приклад Польщі. Там після перемоги оксамитової революції 1989го до влади в 1995му прийшов колишній партійний функціонер Олександр Кваснєвський. Ця польська оксамитова контрреволюція (термін Адама Міхніка) стабілізувала порядок денний і зробила з Польщі одну з найбільш успішних в економічному плані країн Європи. Чи вдасться сьогоднішній польській владі “збити” державу з цієї траєкторії? Подивимося. Але їй було б набагато легше, якби не оксамитова контрреволюція 1994 року.

Тому, якщо припущення правильне і в Україні почалася “солодка контрреволюція”, громадянському суспільству час формувати новий порядок.

По-перше, не варто розчаровуватися. Контрреволюційна пропагандистська машина зараз намагається нав'язати думку, що в українській політиці немає і не може бути чесних людей. Таке поголовне натирання дьогтем має переконати, що система непереможна і боротися з нею — марнування часу. Тут варто протиставляти тезу: реформи — не марнування часу, вони просто вимагають його більше, і Україна купила собі цей час двома Майданами, перемогою в російській війні і появою нового покоління, ровесників української незалежності.

По-друге, потрібно зрозуміти і донести це розуміння іншим, де є яйце і голка, в якій криється смерть Кощія Безсмертного. Моя гіпотеза: у судовій системі і закритих партійних списках. Але припускаю, що вона може бути неповною.

По-третє, час готувати третій Майдан біля виборчих урн. До наступних виборів ще два роки. Вистачить часу для низького старту і перемоги — якщо не в 2019му, то в 2024му.

А головне: знову настав час для морального дисидентства. Україні потрібні люди, здатні плисти проти течії. Люди, які не словами, а діями доведуть, що є цінності, заради яких варто жити і які не замінять жодні солодощі світу.

Колонка була опублікована в журналі Новое Время від 26 травня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене

15 червня 2017 року Голова Верховної Ради України Андрій Парубій під час робочого візиту до Вашингтону підписав Меморандум про співпрацю з Головою Палати представників Конгресу США Полом Раяном.

Цей документ спрямований на стратегічне партнерство та розширення двосторонньої взаємодії між Парламентами у політичній, економічній, безпековій, гуманітарній та культурній сфері.

«Важливо, що у Меморандумі Україна названа форпостом захисту західної цивілізації від російської агресії. Переконаний, що підписання Меморандуму виведе нашу співпрацю не лише на новий рівень міжпарламентської, але й на новий рівень міждержавної співпраці»,- заявив Андрій Парубій.

Під час зустрічі Андрій Парубій передав Полу Раяну лист-запрошення від Голів Парламентів Грузії, Молдови та України відвідати ці країни з офіційним візитом. «Ситуації у наших країнах подібні. І Грузія, і Молдова, і Україна мають окуповані Росією території, і три наших країни впевнено йдуть шляхом євро-атлантичної інтеграції. Тому переконаний, що очільнику Американського парламенту буде цікаво відвідати ці країни»,- заявив Андрій Парубій.

Під час зустрічі Голова Верховної Ради закликав свого американського колегу вплинути на рішення щодо надання Україні летальної зброї, розпочати у Палаті представників Конгресу консультації з приводу укладення з Україною Угоди про надання Україні статусу головного союзника США поза НАТО. Також Андрій Парубій відзначив важливу роль ухваленого у Сенаті Закону, який стосується посилення санкцій проти Росії, та закликав Пола Раяна пришвидшити розгляд цього питання у стінах Палати представників.

За підсумками зустрічі Голова Палати представників Конгресу Пол Раян зробив таку заяву: «Я був гордий зустрітися зі спікером Андрієм Парубієм, щоб відновити наші міжпарламентські зв’язки з Верховною Радою України. Цей взаємовигідний Меморандум сприятиме більш тісній політичній, економічній співпраці та відносинам у сфері безпеки між нашими Парламентами. На тлі тривалої агресії з боку Росії тісна координація з народом і урядом України важливіша, ніж будь-коли. Я ціную відданість спікера Парубія справі зміцнення цього стратегічного партнерства».

Наводимо текст Меморандуму:

МЕМОРАНДУМ

про співробітництво між Конгресом США і Верховною Радою України

Цим ми підтверджуємо наше зобов’язання щодо Міжпарламенського співробітництва між Конгресом США і Верховною Радою України, започаткованого 18 листопада 1999 року з метою сприяння розширенню стратегічних відносин між Сполученими штатами Америки і Україною.

Зазначаючи, що метою співробітництва є розвиток тісних стосунків між двома законодавчими органами щодо ключових питань двостороннього інтересу та підтверджуючи, що завдання співробітництва полягає у розгляді питань щодо поглиблення взаєморозуміння і продовження конструктивного діалогу, націленого на стабільний мир і добробут та ґрунтуючись на стратегічному партнерстві між Сполученими Штатами і Україною, закріпленому у Хартії про стратегічне партнерство, підписаній у грудні 2008 року, цим підтверджується, що співробітництво буде і далі діяти, слугуючи дороговказом для подальшого розвитку і поглиблення політичної і економічної співпраці між Сполученими штатами і Україною шляхом більш тісних стосунків між законодавцями обох країн.

Співробітництво між Конгресом США і Верховної Ради України:

1.    Продовжувати функціонувати як робоча група, налаштована на сприяння розширенню політичного, економічного, безпекового, гуманітарного і культурного співробітництва між Сполученими Штатами і Україною;

2.    Сприяти міжпарламентської співпраці між Сполученими Штатами і Україною у контексті реагування на безпрецедентні виклики, що з’явилися внаслідок російської агресії проти України, шляхом надання сприяння Україні стосовно захисту її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності, а також здійснення необхідних структурних реформ;

3.    Сприяти співпраці між нашими двома країнами з метою посилення життєва важливої ролі України у захисті Європи в якості форпосту  західної цивілізації;

4.    Підтримувати і заохочувати зусилля України щодо запровадження фундаментальних реформ і модернізації її економіки, розбудовуючи у такий спосіб квітуче демократичне суспільство;

5.    Поновити свою увагу до питань порядку денного ПОКР, які охоплюють міжнародні зв’язки, безпеку, торгівлю, промисловість, інновації, інфраструктуру, космічні дослідження, охорону здоров’я, екологію, сільське господарство, корисні копалини та будь які інші питання, що є важливими за для розвитку тісніших зв’язків між Сполученими Штатами і Україною;

6.    Періодично проводити двосторонні зустрічі з метою обміну думками щодо поточних подій. ПОКР часом вироблятиме рекомендації, якими керуватимуся обидва законодавчих органа.

Цим ми віддаємо належне Українському кокосу конгреса і Групі Верховної ради України з парламентських зв’язків зі Сполученими Штатами за їхню відданість щодо продовження обміну.

Підписано у м. Вашингтон, округ Колумбія, 15  червня 2017 року

• Червень 15, 2017
• 770 Переглядів