Про це свідчать дані опитування Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, результати якого є у розпорядженні "Європейської правди".

Лише трохи більше 10% опитаних заявили, що безвізовий режим є дуже важливим для них. 28,6 % респондентів вважають його загалом важливим.

Для 33,7% українців безвізовий режим з ЄС є зовсім неважливим, ще 23,8% вважають його мало важливим.

Опитування було проведене з 9 по 13 червня серед 2018 респондентів у всіх регіонах України за винятком АР Крим та окупованих території у Луганській та Донецькій областях. 

Закон "О государственной политике восстановления суверенитета Украины над временно оккупированными территориями Донецкой и Луганской областей" должен создать основы для восстановления территориальной целостности Украины. Об этом говорится в документе под названием "Проект концепции", который должен лечь в основу закона "О государственной политике восстановления суверенитета Украины над временно оккупированными территориями Донецкой и Луганской областей", сообщает "Громадське ТБ".

В то же время источники издания, предоставившие документ, подчеркивают, что это не окончательная версия законопроекта.

"Предложенный законопроект должен создать необходимые правовые и организационные условия для восстановления территориальной целостности Украины в Донецкой и Луганской областях, расширяя возможности для ВСУ, других военных формирований, при этом не выходя за рамки Минских договоренностей", – сказано в документе.

Проект подчеркивает, что президент Украины получит право применять Вооруженные Силы Украины и другие военные формирования в Луганской и Донецкой областях. Спикер Верховной Рады Андрей Парубий в комментарии изданию подчеркнул, что этот пункт – один из ключевых в концепции. "В начале агрессии России законодательно у нас было только две возможности для отпора – это формат АТО и введение военного положения. Военное положение мы не могли тогда ввести, потому что оно ограничивало демократические процедуры…. Сейчас законодательно предоставляется формат для ведения боевых действий", – сказал Парубий.

Концепция также предлагает, чтобы жизнедеятельность в Донецкой и Луганской областях регулировалась законом, который Верховная Рада приняла 15 апреля 2014 года после оккупации Россией Крыма. В частности, закон предусматривает, что временно оккупированная территория является неотъемлемой территорией Украины, на которую распространяется действие Конституции и законов Украины.

В то же время, согласно Концепции, на такой территории запрещается деятельность, подлежащая госрегулированию (лицензирование, получение разрешительных документов, сертификация), хозяйственная деятельность, ввоз или вывоз товаров военного назначения, организация железнодорожных, автомобильных, морских, речных, паромных, воздушных сообщений. Также, согласно документу, на оккупированных территориях будет запрещено осуществление денежных переводов.

Кроме того, в концепции есть пункт о, по сути, возможности "ручного" управления Донецкой и Луганской областями президентской вертикалью посредством создания единого Оперативного штаба.

При этом в тексте концепции не указано, кем именно оккупированы отдельные районы Донецкой и Луганской областей.

13 июня секретарь Совета национальной безопасности и обороны Украины Александр Турчинов заявил, что военные действия на Донбассе переросли формат АТО как по продолжительности, так и по масштабам, и в связи с этим необходимо перейти к новому формату защиты Украины от российской агрессии. 14 июня президент Украины Петр Порошенко подчеркнул, что в заявлении Турчинова не шла речь о замене АТО военным положением. 

Как сообщает ZN.UA со ссылкой на собственные источники, новый формат АТО предполагает возможность введения военного положения, но, по словам собеседников издания, оно вряд ли будет введено на Донбассе. По данным издания "Коммерсантъ", разрабатываемый Администрацией Президента план по реинтеграции Донбасса предполагает прекращение АТО в регионе и введение вместо нее военного положения.

В комментарии изданию "ГОРДОН" замминистра по вопросам временно оккупированных территорий Георгий Тука заявил, что в законопроекте о переформатировании АТО "нет ни слова" о введении военного положения".  Военное положение – это правовой режим, который облегчает работу военному командованию, и в плане применения Вооруженных сил Украины его введение ничего не меняет, заявил в комментарии "ГОРДОН" координатор группы "Информационное сопротивление", нардеп от "Народного фронта" Дмитрий Тымчук.

Законопроект о реинтеграции Донбасса представят на ближайшей встрече в Минске, а за одну-две недели до окончания текущей парламентской сессии законопроект будет внесен в сессионный зал Верховной Рады, заявила 19 июня народный депутат, заместитель председателя фракции "Блок Петра Порошенко" Ирина Луценко.

Президент України Петро Порошенко під час свого візиту до США повідомив, що напередодні ще двоє військових з російськими паспортами були захоплені в полон на Донбасі.

Американський президент назвав переговори плідними.

Президент США Дональд Трамп назвав зустріч із президентом України Петром Порошенком плідною, а також повідомив про досягнутий під час переговорів прогрес.

"У нас була дуже хороша дискусія, і ми її продовжимо протягом дня. Я думаю, що вдалося досягти значного прогресу", - сказав Трамп журналістам після прийому українського президента у Вашингтоні.

Порошенко також позитивно оцінив результати зустрічі й подякував американськии партнерам за підтримку України.

"Вдячний нашим партнерам за підтримку України. Наша зустріч у Білому домі мала дуже розлогий порядок денний. Я дуже задоволений результатами переговорів з Дональдом Трампом і віце-президентом Пенсом", - підкреслив президент України.

У Білому домі повідомили, що глави держав торкнулися процесу політико-дипломатичного врегулювання конфлікту в Донбасі, а також боротьби з корупцією в Україні.

У прес-службі українського президента, в свою чергу уточнили, що у Вашингтоні також обговорювалося двостороннє співробітництво у військово-технічній галузі, нафтогазовій сфері та сфері ядерної енергетики. Крім того, Порошенко підняв у Білому домі питання сприяння США звільнення українських заручників у РФ і на окупованих територіях.

Як повідомлялося, 20 червня президент України Петро Порошенко зустрівся у Вашингтоні з президентом США Дональдом Трампом, віце-президентом Майком Пенсом і радником президента з питань національної безпеки Гербертом Макмастером. На зустрічі також були присутні міністр закордонних справ України Павло Клімкін, посол України у Вашингтоні Валерій Чалий і посол США в Києві Марі Йованович.

Переговори в Білому домі проходили в закритому режимі, без участі преси.

https://dt.ua/POLITICS/poroshenko-i-tramp-pidveli-pidsumki-peregovoriv-u-bilomu-domi-246180_.html

Сьогодні у Вашингтоні нова адміністрація президента Трампа намагається сформулювати, якою буде політика США щодо російсько-української війни.

Сьогодні у Вашингтоні нова адміністрація президента Трампа намагається сформулювати, якою буде політика США щодо російсько-української війни. Цьому найближчим часом буде присвячена зустріч Трампа і Порошенка. 

Трамп намагається більш прагматично переосмислити роль США у світовій політиці, проводить аудит можливостей і ризиків. Ситуація в Україні — один з важливих вузлів. Необхідність військової допомоги Вашингтон у принципі не заперечує, і це незаперечна заслуга друзів України в США, у тому числі в самій Республіканській партії. 

Однак експертів у Вашингтоні цікавлять відповіді на три запитання. 

1. Чи є критично необхідною для стримування російської армії постачання Україні летальних видів озброєння?

2. Чи не спричинить розширення програми американської військової допомоги ескалацію бойових дій і наступальні дії РФ у відповідь?

3. Якими саме мають бути стратегія і структура військової допомоги Україні?

Щоб відповісти на ці три запитання, слід мати об'єктивне уявлення про те, що насправді відбувається на війні.

Отже, на російсько-українському фронті в Донбасі завдовжки 426 кілометрів точаться локальні бойові дії за контроль над тонким ланцюжком опорних пунктів і панівних висот. Суцільної лінії оборони обидві сторони не вибудували, оборона має осередковий характер, проміжки між позиціями забезпечуються вогневим контролем і мінними загородженнями. Зважаючи на великі проміжки між позиціями, дуже малі сили на передовій, інших засобів забезпечення безпеки своїх військ, окрім регулярних обстрілів, не існує. Цивільні патрулі ОБСЄ діють тільки у світлий час доби, у зону інтенсивних боїв вони не заїжджають — це небезпечно.

Війна ведеться силами піхоти, з регулярним застосуванням важкої артилерії, танків, сучасних засобів розвідки і вказання цілей, найсучасніших систем радіоелектронної боротьби. Важке озброєння застосовується обмежено, витрата боєприпасів невисока, однак точність застосування зброї постійно зростає. Основне бойове навантаження — на піхотне озброєння. Обидві сторони не вдаються до глибоких наступальних операцій, війна ведеться обмеженими силами відділення-взводу, включення в повному складі рот і батальйонів відбувається нечасто. Разом із тим війна в такому локальному обмеженому форматі не припиняється. 

Однак немає жодних передумов для припинення бойових дій. Росія продовжує воювати, Донбас перетворився на полігон для бойової підготовки російської регулярної армії. Сюди на ротаційній основі перекидають її підрозділи. Система управління, розвідки, артилерія, РЕБ, логістика — усім цим займаються російські військові. 1-й і 2-й армійські корпуси окупаційних військ на рівні від штабу батальйону до командування корпусів укомплектовані російськими офіцерами в статусі "радників", що мають насправді повноваження реальних командирів. Також у Донбас регулярно направляють мотострілкові й танкові підрозділи для виконання навчально-бойових завдань, включаючи пряму участь у бойових діях. Номінально призначені на командні пости місцеві сепари виконують, у найкращому разі, функції учнів у "радників", або є просто "головами, які розмовляють" для пропаганди. У всіх бойових підрозділах стрижнем бойових груп є російські найманці. Загальна чисельність російських військовослужбовців у Донбасі постійно становить приблизно 5—6 тисяч осіб.

1-й і 2-й армійські корпуси російських найманців організаційно входять до структури новоствореної 2016-го року 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу ЗС РФ, розгорнутої на кордоні з Україною і в Донбасі. Найближчим оперативним резервом російських окупаційних корпусів є новостворена 2017 року 150-та мотострілкова дивізія, розгорнута за годину їзди від кордону з Донбасом. Завдяки постійній присутності російських бронетанкових підрозділів окупаційні корпуси не остерігаються українських наступальних операцій і можуть зосереджувати всі свої сили в першій лінії, не турбуючись про резерви.

За рахунок масштабного застосування новітніх видів озброєнь у Донбасі Росія забезпечила певну перевагу в окремих видах бойового застосування важкої артилерії, у засобах розвідки і вказання цілей, застосуванні безпілотної авіації для завдавання ударів по військових об'єктах України далеко від лінії фронту. Це дозволяє російському командуванню утримувати паритет у бойових діях, незважаючи на великі проблеми російських окупаційних військ.

Основною проблемою Путіна у війні є брак людських ресурсів і відчутний чисельний некомплект, який не вдається заповнити, попри чималі кошти, що їх виділяє Москва на утримання окупаційної армії. Українські війська на даний момент мають певну чисельну перевагу на фронті й значну перевагу в мотивації та якості бійців. Слід відзначити непопулярність війни в Росії, різке зниження кількості найманців з РФ, що складають основу бойових підрозділів противника. Однак російська армія володіє досконалішими технічними засобами. Важливий фактор — брак мотивації особового складу, оскільки цілі війни незрозумілі, ідея приєднання Донбасу до РФ публічно заперечена російським керівництвом, а багато популярних польових командирів російських найманців ліквідовані під час міжусобних конфліктів за сфери впливу за участі самих російських спецслужб. Усе це знаходить підтвердження в тому, що у 2015—2017 роках українська армія міцно втримує за собою ініціативу й зуміла взяти під контроль десятки квадратних кілометрів "сірої зони" — неконтрольованої території між опорними пунктами противників, залишеної в результаті російського наступу 2014—2015 років і закріпленої за Україною Мінськими угодами. Російське командування, попри низку нападів і атак на українські позиції, зазнало невдачі у спробах зупинити взяття "сірих зон" українцями. Здобуття українськими військами тактично вигідних позицій значно підвищило стійкість оборони й упевненість у своїх силах. Але зроблено це, в умовах технічної переваги російської армії, насамперед завдяки мотивації і відвазі піхотинців.

Однак посилення української оборони не може повністю виключити атак малих груп російської піхоти і вогневих нальотів важкої артилерії й танків. Втрати сторін у 2017-му стабілізувалися. Бойові втрати України — від 15 до 25 воїнів щомісяця. Небойові — 10—15 людей щомісяця. Це дуже важкі й помітні для країни втрати. Однак вони не знижують бойового духу армії. 

Таким чином, ми бачимо, що Росія готова обмежити масштаби війни, мінімізувати кількість жертв, однак війну Путін припиняти не збирається. Силовий важіль РФ використовує як постійну готовність підірвати ситуацію й натиснути на становище в Україні шляхом військового вторгнення або обмежених бойових операцій.

Росія вкладає великі ресурси, щоб із допомогою тисяч російських "добровольців" та "відпускників" із регулярної армії підвищити боєздатність окупаційних корпусів. Це робиться для зниження участі у прямих бойових діях регулярних військ та для готовності в будь-який момент відбити можливі атаки українських військ самотужки.

Усе це показує неефективність суто дипломатичних інструментів для припинення війни. Росія не має наміру припиняти війну виключно під впливом санкцій та переговорів.

Суто військове вирішення проблеми, аналогічне операції "Буря" в Хорватії 1995 р., було б єдиним швидким варіантом вирішення цієї проблеми. Однак організаційно Україна до швидкої й рішучої операції, яка мінімізувала б кількість жертв, поки що не готова. 

Водночас очевидно, що, коли тиск на дипломатичному фронті не буде пов'язаний із посиленням тиску на фронті війни, Москва зможе продовжувати локальні бойові дії тривалий час, багато років. 

Є єдина очевидна проблема Путіна — гостра нестача особового складу для окупаційних військ внаслідок різкого падіння популярності війни проти України в російському суспільстві. 

У зв'язку з викладеним вище на поставлені американськими експертами запитання можна відповісти так.

1. Поставки будь-якої зброї мають бути частиною стратегії участі США в забезпеченні безпеки України і спрямовуватися на усунення дисбалансу в системах озброєнь, які застосовує російська армія в Донбасі. Треба розуміти цілі. Летальна зброя необхідна Україні передусім не як політичний сигнал. Вона необхідна , щоб позбавити Росію технічної переваги, завдяки якій Путін нині завдає втрат українським військам, населеним пунктам та об'єктам інфраструктури. Адміністрація Обами поставляла певні дуже важливі види озброєнь, які трохи знизили критичне відставання в технологіях української армії, однак досі і близько не забезпечили паритету з російськими окупаційними військами. Це не дає змоги врівноважити сили сторін, показує слабкість військової допомоги Заходу Україні й дозволяє російській армії завдавати значних втрат українським силам. 

Україні необхідна летальна зброя, яка б змогла швидко уражати мобільну російську важку артилерію, що розміщується на віддалі 10—20 кілометрів від переднього краю і часто безкарно обстрілює українські позиції, а також високоточні системи ураження станцій радіоелектронної розвідки та цілевказівки. В умовах мінських обмежень і великої переваги російської армії в боєприпасах точність набуває ключового значення. Відставання української армії в інших видах важкого озброєння не є таким критичним, як у цій сфері. Для вирішення цих завдань потрібні керовані ракети повітряного або наземного базування, або ж далекобійні артилерійські системи з корегованими чи керованими боєприпасами в комплексі з системами виявлення, зв'язку та керування вогнем. Така допомога дозволить у стислі терміни змінити характер бойових дій, і небезпека швидкого удару у відповідь значно знизить ефективність застосування російської важкої артилерії для обстрілу українських позицій та населених пунктів. 

2. Пряма участь російської армії в масштабних боях із прориву оборони українських військ наразі малоймовірна. Російське командування розуміє, що лобове зіткнення й маневрені бойові дії завдадуть великих втрат, а це небезпечно для Путіна, оскільки загрожує переляком російського суспільства та повторенням "афганського" й "чеченського" синдромів, коли непопулярні війни дискредитували правлячі режими. Влітку 2014 р. в російській армії були масові відмови від участі у війні проти України. Крім того, падіння російської економіки внаслідок західних санкцій може тривати у разі вторгнення. Санкції завдають втрат Росії, і загроза їх посилення також робить сценарій масштабного вторгнення малоймовірним.

Дії Росії у відповідь за рамками Мінських угод можуть бути викликані тільки за сценарієм війни в Грузії 2008 р. Тобто якщо українська армія почне глибоку наступальну операцію, яка проходитиме в повільному темпі, що дасть російському командуванню час для аналізу обстановки, підготовки вторгнення та інформаційної кампанії на підтримку війни. За інших умов Путін не ризикуватиме своєю армією. Чи може відбутися гонка озброєнь у Донбасі? Ні, оскільки Росія бере участь у цій гонці з самого початку і вже давно застосовує на фронті всі найсучасніші види своїх конвенційних озброєнь. До речі, з'ясувалося, що можливості російської армії досить обмежені, а сучасна бойова техніка поставляється у війська в обмежених масштабах. Технічна перевага в окремих видах озброєнь російської армії відчутна тільки на окремих ділянках фронту. 

3. Стратегія військової допомоги Україні в умовах Мінських угод і обмеження застосування озброєнь калібром вище 100 мм має будуватися не на поставках окремих видів зброї, а на комплексному підвищенні боєздатності ЗСУ та НГУ, щоб Україна могла самостійно вирішувати проблеми безпеки на фронті в Донбасі. Україна має якісну і кількісну перевагу в піхоті, і нав'язування противникові сучасної піхотної війни стало б ключовим чинником посилення боєздатності України. Для цього потрібні комплексні поставки насамперед нелетальних видів озброєння піхоти. Пріоритети такі: 1) тактичний і оперативно-тактичний зв'язок для оснащення цілих з'єднань та об'єднань; 2) системи керування військами і засобами ураження; 3) засоби розвідки та цілевказівки, засоби артилерійської розвідки, засоби пасивної радіоелектронної розвідки, засоби РЕБ; 4) масові поставки засобів для забезпечення нічних дій частин і підрозділів піхоти, системи нічного бачення й тепловізійні приціли, лазерні далекоміри й оптоелектронні засоби спостереження. 

Навіть регулярна російська армія не здатна оснастити й підготувати піхоту для операцій уночі у складі цілих батальйонів. Такі поставки дозволили б Україні зосередити кошти на закупівлю озброєнь на оснащення армії протитанковими ракетними комплексами та високоточною зброєю вітчизняного виробництва. На фронті протяжністю 426 кілометрів найбільш уразливе і слабке місце противника — якість і кількість піхоти. Перемога у війні для України може полягати не в глибокій наступальній операції, а в радикальному ослабленні боєздатності та зменшенні бойової чисельності окупаційних військ. Окупаційна армія не витримає втрат на рівні 200—300 найманців на місяць. Зникне бажання заробити легкі гроші, стане неможливо вербувати нове поповнення. Як тільки Кремль зрозуміє, що його військові інструменти в нинішніх умовах не працюють, Росія муситиме йти на поступки на переговорах. Якщо США допоможуть Україні довести росіянам, що військової переваги в цьому конфлікті в них немає, а проблем і втрат більше, ніж політичних можливостей, — Росія знову спробує повернутися до політичного формату переговорів, і війну вдасться спрямувати в русло мирного врегулювання. Ситуація в Сирії тривалий час перебувала в глухому куті, доки зовсім недавно, згідно з рішенням Трампа, американська армія не почала бити по позиціях російського союзника Асада, і доки не було оголошено зону безпеки, закриту для дій армії Асада та російських військ, де порушники одразу отримують бомбові удари НАТО. Росія розуміє тільки мову сили. Тільки ефективна й системна військова допомога Заходу дозволить створити умови для реального мирного врегулювання та виведення окупаційних військ. За нашою інформацією, і в Конгресі США, і в Радбезі, і в Міноборони багато хто це розуміє. Проекти рішень готові. Але остаточне рішення приймає президент, для якого Росія внутрішньополітично токсична, а ось для душі — близька. Слово за Дональдом Трампом.