Чому широкомасштабного? Тому що на відміну від попередніх років, коли під проводом якогось полковника в ранзі наказного гетьмана Дніпро форсували переважно по декілька правобережних козацьких полків, поміч яким надавали відділи татар або ж, в окремих випадках, одна-дві коронні хоругви, цього разу очолити похід лаштувався особисто король Ян ІІ Казимир. А під свої знамена монарх мав намір зібрати всі наявні на той час у Речі Посполитої сили — і коронні війська, і литовські полки та корогви, і козацькі полки правобережного гетьмана Тетері. Сподівався король уже звично для практик попередніх років скористатись і військовою допомогою Орди.

Цього разу кінцевим пунктом призначення для королівського походу на Схід була визначена не Правобережна Україна, як це було в 1648, 1649, 1651 чи 1654 та 1655 роках, і навіть не «Задніпров’я» (саме ця назва вживалась поляками для означення Лівобережжя України), а — Москва. Саме в царській столиці або на підступах до неї король мав намір прийняти капітуляцію російської сторони. Звичайно ж, доля українських земель, зокрема Лівобережжя, мала також вирішитися в результаті цієї війни. А ще Лівобережжя мусило прийняти на себе тягар розгортання театру польсько-російського воєнного протистояння. І це породжувало вкрай серйозну проблему для Брюховецького та його поки що не зміцнілої гетьманської влади. Тим часом 5 серпня 1663 р. Ян ІІ Казимир, перебуваючи вже у Львові, проголосив початок походу супроти Московської держави, покликаного, як було сказано в королівському універсалі, вирвати з московських рук Україну — «цю зіницю ока Польської Корони». І вже наступного дня 34—35-тисячна армія (разом з військовими слугами) виступила в похід.

Марш королівського війська правобережними теренами протікав доволі швидко. У середині вересня джерела фіксують перебування короля в Шаргороді, наприкінці місяця — у Брацлаві, а 8 жовтня — уже в Білій Церкві. Тринадцятого жовтня відбулася воєнна рада. Її учасники відхилили пропозицію Стефана Чарнецького завдати удару по Києву та вирішили негайно форсувати Дніпро та йти на Задніпровську Україну. При цьому вони дослухались до пропозицій гетьмана Павла Тетері й ухвалили таке рішення: головним силам на чолі з королем Дніпро форсувати трохи нижче Києва, у районі Ржищева, аби потім рухатись на Бориспіль, а далі вздовж Десни до Остра.

У складі головної королівської армії, що нараховувала до 20 тисяч коронних жовнірів, було також долучено 12-тисячний козацький корпус під командою наказного гетьмана Івана Богуна та близько чотирьох тисяч татар під орудою нураддина Мехмед Ґерая. Для забезпечення тилів і гарантування спокою на Правобережжі тут було залишено полковника Себастьяна Маховського з коронними військами, а також правобережних козаків з Чигиринського, Канівського, Київського і Брацлавського полків. Ще одна група військ під командою коронного хорунжого Яна Собеського (близько чотирьох тисяч жовнірів) та придані йому три козацькі полки на чолі з правобережним гетьманом Павлом Тетерею та частиною татар під орудою Сефер Ґерая, переправившись на лівий берег Дніпра, мали йти в південні полки Лівобережжя, аби навернути тамтешнє товариство і посполитий люд під владу короля та гарантувати в такий спосіб від несподіваного нападу тили головних королівських сил.

Виступаючи на Лівобережжя, Ян ІІ Казимир видав королівський універсал до української шляхти, наказуючи їй ставитись до своїх підданих і козаків, що на той час мешкали в їхніх маєтностях, якомога толерантніше та лагідніше. І, як видно з листування гетьмана Брюховецького з воєводою Ромодановським, у середині — другій половині жовтня королівські універсали активно поширювались лівобережними теренами, завдаючи лівобережному регіментарю додаткового головного болю.
До пори до часу серйозного опору такій поважній військовій силі, що рухалась під королівським стягом, на Лівобережжі ніхто не чинив. Отож, уже 20 листопада король зупинив війська в Острі на відпочинок. Перерва в русі була необхідна й для того, аби мороз покрив льодом річки і зміцнив шляхи, що в умовах осіннього бездоріжжя були вкрай непридатними для руху армії. Тим часом на півдні Лівобережжя військам Собеського та Тетері на початку листопада вдалося оволодіти Кременчуком. Упродовж листопада — першої половини грудня вдалося опанувати Манжелією, Говтвою, Миргородом, Остап’їм, Балаклією, Коваленками, Лубеньками, Райсанкою, Переволочною, Біликами. Відбилась лише залога Кишеньків, яку очолював наказний полковник Степан Красна Башта.

На початку грудня Тетеря разом з Собеським приступили до гетьманської резиденції свого опонента — до Гадяча. Окрім коронних жовнірів і козаків правобережних полків, під командою правобережного гетьмана й коронного хорунжого перебували також загони татар і відділи німецької піхоти. Хизуючись цією поважною силою, гетьман Тетеря почав засилати мешканців міста «многими прелестные листы, чтобы они здались», а коли ті не захотіли прислухатися до його закликів, почав нищити околиці гетьманської резиденції. Утім, простоявши під Гадячем два дні й «видя гадицких жителів крепкое стоянье, от Гадича отступили, а около города посады все повыжгли». Усього ж «від Кременчука до Гадяча» було захоплено 52 міста і містечок, а 12 населених пунктів, які вчинили опір, спустошено. Після безуспішної спроби оволодіти гетьманською резиденцією Брюховецького правобережний гетьман і коронний хорунжий скерували війська до Ромен. А здобувши місто, рушили в напрямку Прилук, на шляху оволодіваючи Лохвицею, Лубнами, Варвою. Прилуки також не встояли перед нападниками.

Тим часом воєвода руський Стефан Чарнецький розпочав широкомасштабну пацифікаційну кампанію на півночі Лівобережжя. За його наказом війська вдалися до штурмування й облог Монастириська, Ольшанки, Ніжина, Носівки, Бобровиці. Здобуття міст супроводжувалось безкарними грабунками жовнірами їхніх мешканців. По мірі розгортання каральних акцій коронного війська посилювався й опір місцевих гарнізонів і жителів міст. Так, на оволодіння Салтикової Дівиці — «великого й людного міста», яке обороняла козацька залога під командою сотника Трикача, — пішло п’ять днів. Вельми значними були й людські втрати королівського війська — при штурмах загинуло два полковники, чотири підполковники, один майор, чимало капітанів і понад 300 жовнірів. Як з трагічним сарказмом зауважував один з учасників тих штурмів шляхтич Ян Дробиш Тушинський, не один жовнір «попрощався з цим світом, така вже то була Дівиця неприступною». Після того як місто вдалося здобути, розлючене жовнірство його зрівняло з землею. Згідно з інформацією, розміщеною на початку наступного року в паризькій «Gazette de France», гетьмани Потоцький і Чарнецький начебто й намагалися зупинити цей акт вандалізму своїх підлеглих, але не зуміли опанувати фурій, що накрили в цей час коронних жовнірів.

По декілька днів довелось витратити, аби здобути Сосницю, Нові Млини, Кролевець. Четвертого січня Чарнецький з’явився в околицях Батурина. Але здобути місто не вдалося, і коронний регіментар відійшов до Обмачева. Уже наступного дня під Батурином з’явились війська на чолі з самим Яном ІІ Казимиром. Утім і ця спроба оволодіти містом завершилась провально. Розгніване командування коронних військ з-під Батурина кинулось під Короп, захисники якого стримували натиск сил ворога, які переважали, упродовж трьох днів. Але найбільше проблем виникло зі здобуттям Глухова. Під стінами Глухова воєвода руський залишив армію майже на три тижні, спричинивши великі втрати в живій силі та ще більшою мірою завдавши непоправної шкоди моральному духу жовнірства, а за великим рахунком і загубивши всю справу.
Чим далі тривала облога Глухова, тим очевиднішою ставала перспектива провалу плану здобуття Москви. Тим паче що мова йшла не лише про неспроможність коронного війська здобути Глухівську фортецю. Дивну пасивність демонстрували і правобережні козаки під орудою наказного гетьмана Івана Богуна. Перед тим правобережцям вдалося здобути ряд лівобережних міст і містечок, але по мірі того, як дії коронних військ набували все більш чіткого забарвлення каральної акції, на що на початку кампанії не було й натяку, войовничий запал правобережних козаків згасав на очах. Під час спроб оволодіти Глуховом, як зауважував сучасник подій Веспасіан Коховський, «козаки ледаче атакували водяну браму, лише кричали і в повітря стріляли». Один з учасників королівської виправи на Лівобережжя — український шляхтич А. Незабитовський — з жалем відзначав, що «після невдалого штурму Глухова почало розходитися зло» лівобережними теренами, маючи на увазі
перехід на бік гетьмана Брюховецького цілого ряду міст і містечок, що перед або добровільно здалися на милість королю, або визнали його зверхність над собою за результатами застосування сили. Вельми влучно й метафорично висловився про ту дивну ситуацію сучасник Веспасіян Коховський, котрий зауважив, що ціла низка лівобережних міст тоді «через одні ворота впускали поляків, а через інші — московітів; поляків, котрі безтурботно розташовувались у них, зрадливо з московітами били — що аж жодного містечка не було взятого чи ні, щоб воно не було полите польською кров’ю і щоб шкоди якоїсь військо в нього не зазнало...».

Сімнадцятого лютого 1664 р. Ян ІІ Казимир скликав вище командування коронних військ і вищу правобережну козацьку старшину на воєнну раду, на якій було за звинуваченням у зраді чи то заарештовано, а по тому розстріляно, чи то відразу вбито під час арешту наказного правобережного гетьмана Івана Богуна. Останньому поляки закидали таємні контакти з лівобережними козаками, саботаж при облозі Глухова та навіть передачу його захисникам важливої інформації й боєприпасів.
Насильницька смерть прославленого козацького ватажка започаткувала собою цілий ряд трагічних випадків, що в близькому майбутньому матимуть місце вже на теренах Правобережжя, виступаючи таким собі траурним акордом воєнної кампанії кінця 1663 — початку 1664 рр.
За кілька днів по тому було знову скликано раду, на якій ухвалили, що король відбуває до Могильова, Чарнецький з коронними військами стає «на лежі» вздовж Десни, поміж Сосницею та Остром, а литовські війська розквартировуються в районі Стародуба та Трубецька. На раді мова йшла про відновлення походу з початком весни. Але говорилось це радше для декларацій, насправді ж всі добре розуміли, що «дивна війна» завершується ганебним відступом...

Если не в мировой истории, то в истории Российской, да и постсоветской мы найдем немало животрепещущих фактов о развязывании Первой Мировой Войны Германией.

Факт того что Войну развязала Германия, воспользовавшись затруднительным положением Австро-Венгрии в связи с убийством престолонаследника, стал настолько обыденным да и общепринятым что никто и не решается пересматривать истинные причины войны, никому просто неинтересно понять, что Первую мировую войну развязали вовсе не Германия и Австро-Венгрия, а Россия, воспользовавшись национальной истерией долгое время раздуваемой ею в Сербии, ну и конечно же кичливым рыцарством благородных европейских монархов .

Как это не печально, но в силу многих причин, никому не выгодно разбираться в этой истории, так как слишком много скелетов придется достать из пыльных архивов истории.

Тем не менее, мы в это истории разберемся, хотя бы для себя.

Ключевым событием, после которого остановить махину войны было невозможно, стало убийство эрцгерцога Франц-Фердинанда.

Осуществила данный террористический акт боснийская организация Младо Босна , которую создала, обучила, вооружила и направила на путь истинный внешняя разведка Сербии.

Руководил разведкой Сербии небезызвестный Апис полковник Драгутин Дмитриевич.

Личность совершенно потрясающая и отлично вписывающаяся в общую картину любимцев России, для чего достаточно вспомнить один из эпизодов его карьеры, а именно убийство королевской четы правящей на тот момент династии Обреновичей в 1903 году, когда были убиты также и премьер-министр Сербии Димитрие Цинцар-Маркович и министр обороны Милован Павлович.

Этот патриотический поступок Аписа отлично описал русский журналист В.Теплов:

Сербы покрыли себя не только позором цареубийства, что уже само по себе не допускает двух мнений, но и своим поистине зверским образом действий по отношению к трупам убитой ими Королевской Четы.

После того как Александр и Драга упали, убийцы продолжали стрелять в них и рубить их трупы саблями: они поразили Короля шестью выстрелами из револьвера и 40-а ударами сабли, а Королеву 63-мя ударами сабли и двумя револьверными пулями. Королева почти вся была изрублена, грудь отрезана, живот вскрыт, щеки, руки тоже порезаны, особенно велики разрезы между пальцев, - вероятно, Королева схватилась руками за саблю, когда ее убивали, что, по-видимому, опровергает мнение докторов, что она была убита сразу.

Кроме того, тело ее было покрыто многочисленными кровоподтеками от ударов каблуками топтавших ее офицеров.

О других надругательствах над трупом Драги я предпочитаю не говорить, до такой степени они чудовищны и омерзительны.

Когда убийцы натешились вдоволь над беззащитными трупами, они выбросили их через окно в дворцовый сад, причем труп Драги был совершенно обнажен ( Теплов недвусмысленно намекает, что заговорщики изнасиловали мёртвую Королеву!)

Тела короля и королевы еще несколько дней пролежали под окнами дворца.

Так трагически завершилось многолетнее правление дома Обреновичей, не сильно симпатизирующих России, и на смену прежней династии к правлению пришли Карагеоргиевичи, в лице короля Петра I, являющегося фактически большим другом России.

Драгутин Дмитриевич возглавлял не только разведку Сербии, но и был куратором, основателем и идейным вдохновителем террористической организации Черная рука , им же курировались террористы из Млада Босны .

Черную руку , которую возглавлял Дмитриевич, Млада Босну , и другие националистические организации, курировала и финансировала военная разведка России, и лично российский посол в Белграде Николай Генрихович Гартвиг.

Понятно, что финансирование сербских террористов и многих других террористических организаций было выгодно только России, так как именно руками местных националистов, она расчищала дорогу своей армии, для оккупации региона, оставаясь при этом как бы не у дел.

То, что убийство эрцгерцога Франц-Фердинанда дело рук полковника Дмитриевича, понятно хотя бы потому что:

• непосредственно перед покушением полковник Дмитриевич встречался с Гартвигом, от которого и получил последние инструкции по проведению теракта
• намерения эрцгерцога реформировать Австро-Венгерскую империю в сторону расширения прав проживавших в ней славян, что представляло определённую угрозу для панславизма и югославизма, фактически после его реформ, шансов получить власть над регионом у России не оставалось.

Именно поэтому, как только из Кремля поступил приказ убить эрцгерцога, полковник перешел к активным действиям.

Чем Дмитриевичу было выгодно убийство эрцгерцога Франц-Фердинанда?

Надо понимать что Россия после многочисленных фиаско в военных конфликтах прекрасно понимала, что для достижения поставленных целей не всегда стоит прибегать к прямой интервенции, а куда выгоднее подорвать страну изнутри. Тем более повод который был выбран для этой цели внешне был более чем благовидный.

Так целью и Младо Босны , и Черной руки , состояла в том, чтобы объединить все южнославянские народы: сербов, хорватов, словенцев, боснийцев, черногорцев в единое государство Великую Сербию.

Хотели ли это другие представители этих народов, самих националистов мало интересовало, цель которую они ставили, была в их понимании святой и каждый из них заведомо готов был умереть за нее.

Мало интересной их затея была и для самой Австро-Венгерской Империи, на большинство земель претендовала Великая Сербия. Отдавать земли не входило в планы Империи, и поэтому единственной возможностью заполучить их была война.

Война, которую бы Сербы назвали благородно Войной за Независимость, и принесли бы в ходе ее немыслимое количество жертв. Война, которая бы началась с подачи России, а также была целиком и полностью была ею профинансирована.

Война, в результате которой не появилось бы новой Независимой Сербии, а война, в результате которой Великая Сербия стала бы новой колонией России. Но понимать этого никто из сербских националистов не хотел, ибо уверенность в том что Россия от чистого сердца финансирует их антиправительственную деятельность не покидала их.

Зачем война нужна была России?

1. Константинополь (Второй Рим)

Россия хотела посредством войны хотела заполучить столь вожделенный ею Константинополь!

Это была их древнейшая мечта. Со дня основания России, со дня появления концепции Москва-Третий Рим, у России наиглавнейшей задачей была, как она считала, воссоединить Второй Рим с Третьим Римом и восстановить (точнее установить) контроль над всем христианским миром.

В последней русско-турецкой войне Россия почти достигла этой своей цели, но по нелепому стечению обстоятельств, она не смогла установить контроль надо освобожденными (оккупированными) Болгарией и Сербией.

2. Панславянизм

Политическую элиту Российской Империи, которую возглавлял тогдашний министр иностранных дел Сергей Дмитриевич Сазонов, как и Драгутина Дмитриевича, так и Николая II беспокоило будущее славянских народов, который страдали от гнета германцев и османцев и никак не могли воссоединится с матерью всех славян - Россией

Хотя идея Панславизма, а именно объединения всех славянских народов под властью русского царя, сама по себе, по крайней мере для ее носителей казалась святой. Заканчивалась она ровно там где начиналась идея Третьего Рима. Так как после воссоединения с Россией славянам перепадала участь всех других народов порабощенных Империей Третьего Рим не щадя живота своего, сделать все чтобы возвести на престол мира царя царей, правящего российского монарха, на тот момент Николая ІІ.

Именно поэтому одна из важнейших ролей отводилась Сербии, так как она являлась форпостом православия и российского влияния на Балканах и в Европе в целом.

При этом вступление единой Великой Сербии в состав России отвечало интересам всех самих будущих правителей Сербии так и самой России.

3. Расширение границ Империи на Запад

Россия претендовала на:

• Восточную Галицию, входившую в состав империи Габсбургов
• Восточную Пруссию

Если вспомнить что Россия получила и и Восточную. Галицию, и Восточную Пруссию, правда в результате уже следующей мировой войны, становится понятно, что Запад все это время понимал, что СССР ни чем не отличался от своего прародителя и был не чем иным, как большевистской реинкарнацией Российской Империи, с все той же параноидальной маниакальной идеей править миром.

4. Установить контроль над проливами

Россия хотела заполучить Константинополь, на только как Второй Рим, столь необходимый им по идеологическим и религиозным соображениям.

Россия хотел установить контроль над проливами: Босфор и Дарданеллы, отвоевав их у умирающей Османской империи.

Что с практической точки зрения давало ей возможность обеспечить контроль над поставками в Европу, а в том числе и Германию нефти.

А так как Германия, которая остро нуждалась в доступе к запасом дешевой восточной нефти, Россия бы смогла стать единственным поставщиком столь необходимых растущей индустриальной махине Германии ресурсов.

Мало того, после оккупации Османской Империи Россия бы получила практически готовую железнодорожную магистраль которую уже строила Германия в Турции.

Понятно что помимо руки наложенной на поставки нефти, Россия могла бы существенно увеличить сельскохозяйственный экспорт, который шел через черноморские порты и проливы, но в сравнении с контролем над поставками нефти это было ничто.

Война за проливы

Огромной проблемой России был факт того, что в 1914 году захват проливов требовал проведения такой десантной операции, а так как у России не было военно-морских сил, этот план заведомо был невозможен. Но они были у Франции и у Великобритании, с которыми Россия и заключила союз в 1907 году.

Так как союз с Османской Империей не входил в сферу интересов России, необходимо было сделать все чтобы после того как Россия развяжет войну в Европе, Турция оказалась на одной стороне, а Россия, Великобритания и Франция, на другой.

Воплощение этой дьявольской задумки отлично описано в великолепной книге британского историка Шона МакМикина (Sean McMeeking) Российские истоки Первой мировой войны (The Russian Origuns of the First World War), где шаг за шагом описана блестящая операция Сергея Сазонова, который сумел сформировать Антанту, и грамотно развязать войну в Европе. Втянув в неё и Германию, и Турцию и Австро-Венгрию.

Мало того что России удалось развязать войну и втянуть в нее сильнейшие державы мира, так ей еще и удалось убедить союзников начать десантную операцию по захвату проливов!

Именно этим почти целый год: начиная с февраля 1915 по январь 1916 года и занимались английские и французские войска и флот тщетно пытаясь овладеть проливами, для того чтобы потом по специальному договору передать их России!

Гениальность плана состояла в том что в операции не участвовало ни одного российского солдата и ни одного судна!

Россия добилась того что союзники делали для нее всю черную работу!

Россия циничнейшим образом использовала и Францию и Великобританию для достижения столь необходимых ей целей.

Как использовала и армян в качестве пятой колонны в Турции, по сути, спровоцировав геноцид 1915 года!

Почему война началась именно летом 1914 года?

Причин было множество. Но главнейшей был факт того, что в 1910 году Турция, обоснованно опасавшаяся российской угрозы, приступила к радикальному обновлению своего ВМФ. Для чего в Великобритании были заказаны три дредноута: Решад V , Султан Осман и Фатих Султан Мехмед .

Каждый из которых нес по десять 340-мм и по шестнадцать 150-мм орудий, и по огневой мощи превосходил строящиеся российские дредноуты класса Императрица Мария , первый из которых мог быть спущен на воду не ранее осени 1915 года.

Так как Решад V должен быть поставлен Османской Империи уже осенью 1914, был принят план согласно которому операция по развязыванию войны и вовлечению в неё Великобритании должна была начаться летом 1914, что собственно и удалось совершить.

Так как после теракта в Сараево, у Австро-Венгрии не было иного выхода, кроме как предъявить Сербии ультиматум.

А так как Сербии была поставлена задача в любом случае ультиматум отвергнуть, то у действовавшей согласно этикету Австро-Венгрии не оставалось другого выхода, как объявить войну Сербии.

Россия сыграла на рыцарстве дома Габсбургов, делом чести для которых стало справедливое возмездие.

А так как по заранее разработанному плану Франция и Россия однозначно заявили о том, что в случае войны выступят на стороне Сербии, у Германии не осталось иного выхода, как выступить на стороне союзника. Опять же для Германии это было дело чести.

О том что Россия знала как будут развиваться события дальше свидетельствует уже факт того что она начала скрытую мобилизацию заведомо, на несколько дней раньше официального объявления войны.

Оставалась Османская Империя, которая уже наладила очень тесные связи с Германией, и понимала что если в этой войне падет последняя, ей придется воевать с Россией один-на-один, в лучшем случае, а в худшем случае и со всей Антантой! Именно поэтому она и вступила в войну 1 ноября 1914 года.

Великобританию втянула в войну Германия, нарушив нейтралитет Бельгии, что было частью плана, известному, как план Шлиффена .

Маховик войны закрутился и если бы не отречение Николая II, который своим поступком разрушил все основы концепции Москва-Третий Рим, то Россия наверняка бы получила то, что хотела.

Но все пошло иначе.

Создается искреннее впечатление, что неведомая высшая сила потешается над Россией, поначалу показывая ей путь, ведущий к мировому господству, создавая для нее все предпосылки для уверенности в собственной непобедимости и вседозволенности.

Но, каждый раз, когда, казалось бы, победа уже неминуема, все заканчивается для нее страшной катастрофой.

Так было, так будет...

Война это катастрофа, и никому в истории человечества не удастся построить мир на пепелище войны.

Как бы он не назывался: русский мир , третий рейх , исламское государство

И когда читаешь заголовки российский СМИ которые гласят, что Третью Мировую Войну, собираются развязать те же силы, которые развязали и Первую и Вторую, понимаешь, что и не поспоришь.

В цей день 14 червня 2014 року терористи збили український військовий транспортний літак «ИЛ-76», який заходив на посадку в аеропорту Луганська. Всі 49 військових, які знаходились на борту, загинули.

Читайте також: Пора АТО прошла. Надо переходить к варианту "Б"

Міноборони заявило, що літак був уражений пострілами із зенітної установки та великокаліберного кулемета.

Цинізм подібних наказів, а потім подальших заяв в тому, що в головному штабі було достовірно відомо до події, що у районі аеропорту були помічені вогневі точки противника.

Читайте також: Доба на фронті: бойовики застосовували артилерію, загинув один військовослужбовець

Виходить так, що українські бійці фактично отримали наказ здійснити акт самогубства, бо летіли у пастку. А якщо б були проінформовані, а наземні війська провели б зачистку сепаратистів, то трагедії можна було б уникнути.

Вічна пам'ять загиблим Героям!

Леонід КУЛЄШ

Дорогие читатели, если у вас есть интересные, смешные и актуальные блогожабы, фотоприколы, демотиваторы или комиксы - присылайте в редакцию UAINFO. Больше приколов и блогожаб в нашей рубрике БЛОГОЖАБЫ.