Громадські активісти Львова проявили ініціативу і зібрали людей, серед яких і спортсмени, і журналісти, і бізнесмени, щоб разом врешті вирішити сміттєву проблему в місті. Вони сортували відходи, поки представники влади сперечалися про вирішення гострого питання.

Новину повідомляє «Преса України».

Сміттєва криза об'єднала десятки людей різних професій. Під керівництвом професіонала, активісти сортують відходи і закликають усіх львів'ян долучатися.

"Це дає можливість перероблювати ресурсно-цінний компонент, бо відсортувавши в себе в квартирі на дві фракції вологе та сухе по перше ми не забруднюємо ці ресурсноцілісні компоненти органікою і воно в подальшому пригідне до переробки", - говорить керівник фірми-перевізника сміття Олександр Залєвський.

Організатори кажуть, ця акція не одноразова і обіцяють допомагати владі допоки та не подолає проблему.

"Чому звичайні люди, громадськості, вдалося домовитися з смітником, з полігоном, з машиною,вдалося організувати людей, які можуть стати і прибрати сміття за дві години, яке стоїть тут вже місяць", - зазначила організатор акції Анастасія Хрищук.

Один майданчик активісти прибрали за дві години. Таких у Львові щонайменше півтисячі. Це рекордна кількість після грибовицької трагедії . Решту обіцяє прибрати влада вже своїми силами.

"Ми вийшли для того, щоб показати, що не треба голодувати, не треба страйкувати, треба братися за роботу і працювати. Нам зовсім не байдуже наше місто. Ми не можемо жити у місті де стільки сміття і стільки інфекцій", - зазначив учасник акції, бізнесмен Олег Баляш. 

Володимир Кулик
політолог, історик, журналіст, доктор політичних наук, провідний науковий співробітник відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса НАН України

(FB)

Пам’ятаєте, я нещодавно писав, що маю цікавезні дані свіжого опитування щодо мовних преференцій населення, але ще не маю дозволу їх оприлюднювати? Тепер уже маю і дозвіл, тож можу переходити до наступного тизера: наведення найцікавіших і політично найактуальніших результатів.

Головна приємність полягає в тому, що громадяни України (точніше, підконтрольних українській владі територій, якими обмежувалося опитування) переважною більшістю підтримують політику державного сприяння насамперед українській мові, і рівень цієї підтримки суттєво збільшився від попереднього опитування у вересні 2014-го.

На запитання про те, “яку мову держава має підтримувати насамперед”, 64% відповіли, що українську, 19% – що “всі мови однаковою мірою”, 10% – що “в кожній частині країни – ту мову, яку там найбільше вживають” і лише 2% – що російську.

На інше запитання, де йшлося про те, що має в першу чергу робити “державна політика в мовній сфері”: 61% відповіли, що “сприяти поширенню української мови в усіх сферах життя”, 20% – “вирішити питання статусу російської мови”, а 12% – “забезпечити реалізацію прав національних меншин у мовній сфері”.

Прикметно, що частка прибічників поширення української за неповних три роки виросла аж на 11%, а підвищення статусу російської – впала на 9%.

Не варто, однак, квапитися називати ці результати свідченням переважної підтримки політики українізації.
Дослідникам мовних уявлень добре відомо, що українські громадяни зовсім не проти, щоб держава поширювала українську мову, але при цьому вони традиційно не бажали нічого змінювати у власній мовній практиці.

Тому головний інтерес становлять відповіді на ті запитання, де йшлося про взаємодію держави з громадянами, тобто про те, чого вони хочуть не для країни загалом, а для себе зокрема. Так от, тут теж є приємні новини, тобто свідчення великої підтримки реальної українізації.

На запитання про те, якою мовою “має вестися документація в державних закладах у вашому місті” (для сільських респондентів – районі), аж 68% відповіли, що українською, 19% – що обома, 11% – “на вибір (українською або російською)” і лише 1% – російською.

Тобто навіть у переважно російськомовних регіонах більшість громадян погоджується, що без української мови не обійдешся.

Важливіше, що це усвідомлення вже поширилося й на усне спілкування, для якого 59% бажає української мови, 30% – на вибір відвідувача, 8% – на вибір працівника установи і лише 2% – російської.

Звичайно, в російськомовних регіонах люди можуть очікувати, що російська буде переважною мовою вільного вибору, але навіть там багато хто погоджується на українську.

Власне, в можливості вибору немає нічого поганого, якщо тільки її буде забезпечено й для тих, хто воліє української.
А в україномовних чи змішаних регіонах більшість очевидно воліє спілкування українською, тож саме його держава має забезпечити.

Тепер найцікавіше й політично найважливіше. Вже вдруге я ставлю чітке запитання про те, “чи повинні відповідати українською мовою громадянам, які звернулися до них цією мовою”.
Так от, нині аж 70% (на 9% більше, ніж 2014-го) відповіло: “Так, на всій території України” і ще 15% – “Так, але лише в тих місцевостях, де цією мовою говорить більшість”.

Тільки 13% уважають, що чиновники “можуть відповідати тією мовою, якою їм зручніше”.

Мало того, за останні три роки радикально зросла підтримка позиції, що поважати мовний вибір громадян мають також “працівники торгівлі та сфери послуг”. Аж 54% (проти 35% 2014-го) сказали, що ті мають відповідати українською по всій Україні, й лише 26% – що так, як зручніше.

Почасти це результат боротьби фанатиків у супермаркетах, але не меншою мірою, гадаю, поширення в суспільстві думки про те, що громадянин повинен мати вибір, а чиновники й надавці послуг мають його поважати.

При цьому громадяни добре розуміють, що має бути забезпечено саме можливість спілкування українською, тому обов’язок на всій території України відповідати російською підтримали набагато менше респондентів: 31% для чиновників і 23% для сфери послуг (ще приблизно стільки ж обмежили цей обов’язок територіями переважання російської мови).

Ну, й про політичну актуальність. Ці результати недвозначно підтримують правомірність передбаченого законопроектом 5670 обов’язку вживання української мови не лише в державному секторі, а й у всіх сферах задоволення прав і потреб громадян.
Звичайно, коли дійде до реальних вимог і перевірок їх виконання, частина нинішніх прибічників українізації почне шукати виправдань для власної звички уживати переважно російської. Тому пропаганда законопроекту повинна наголошувати права громадян і обов’язок тих, хто ці права забезпечує, аби не змішати все це в одній каші буцімто вільного вибору, якого україномовці насправді здебільшого не мають.

Тепер чекайте докладних публікацій, де йтиметься не лише про сукупні дані для всієї країни, а й про преференції окремих регіональних, мовних, вікових та інших груп. Обіцяю не баритися й почати не з англомовних наукових статей, а з публіцистичних текстів українською. А поки що прошу поширювати цей анонс.

P.S. Last but not least, опитування провів 19-29 травня 2017 року Київський міжнародний інститут соціології за кошти Університету Альберти в Канаді в межах дослідницького проекту Research Initiative on Democratic Reforms in Ukraine під проводом проф. Оленки Білаш, яка героїчно змагалася з університетською бюрократією за всі дозволи й трансакції.
Дякую всім, хто зробив це знання можливим, і обіцяю не дати йому зіскніти в моєму комп’ютері

Депутат Верховної Ради Надія Савченко, яка є позафракційною, в четвер на засіданні показала непристойний жест. У п'ятницю в розмові з журналістами вона пояснила, що адресувала його прем'єр-міністру Володимиру Гройсману. За її словами, він теж непристойно жестикулював.

Новину повідомляє «Преса України».

"Я б не сказала, що це конфлікт. Це був обмін жестами з Гройсманом. Коли розглядався бюджет з порушенням регламентної процедури, як завжди, і коли Гройсман хотів проштовхнути з корупційними закладками і неналежним фінансуванням певних позицій, які Україні зараз найбільше потрібні. Наприклад , під час війни у нас немає зовнішньої розвідки, я про це говорила на комітеті з питань безпеки і оборони. Ситуація закінчилася тим, що це був обмін жестами.

При цьому Савченко заявила, що першим непристойний жест в її сторону дозволив собі саме Володимир Гройсман.

"Прем'єр-міністр дозволив собі такий жест, який культурною мовою означає, що йому абсолютно байдуже, що думає парламент, він зробить по-моєму. Я йому у відповідь показала жест, який означає, що він помиляється, "по-вашому не буде , парламент треба поважати", - розповіла депутат. "Я сподіваюся, що колись у ВР знайдеться відео, яке об'єктивно покаже, що сталося. Якщо подивитися, я думаю, там можна побачити два жести від прем'єр-міністра і один жест від мене", - додала Савченко.