Букофф забагато, але воно того варте :) 

В США многие люди ещё помнят заветы отцов-основателей первого демократического государства в мире, завещавших воевать за свободу индивидуума с оружием в руках пусть даже против собственного государства. Причём, специально для таких случаев отцы-основатели предусмотрели поправку к законодательству, узаконившую право на оружие.

   Итак. Пятидесятидвухлетний сварщик Марвин Химайер, отслуживший в свое время в ВВС, аэродромным техником, успел прожить в Гранби несколько лет, починяя автомобильные глушители. Его маленькая мастерская тесно примыкала к цементному заводу Mountain Park. К недовольству Химейера и других соседей завода, Mountain Park решил расширяться, вынуждая их продавать свои земельные участки. Рано или поздно сдались все соседи завода, но не Химейер. Его землю фабриканты так и не смогли приобрести, хотя пытались сделать это всеми правдами и неправдами. В общем, отчаявшись культурно решить вопрос, мужика стали травить. Поскольку все земли вокруг мастерской уже приналежали заводу, ему перекрыли все коммуникации и подъезд к дому. Марвин решил проложить другую дорогу, и даже купил для этого списанный бульдозер "Komatsu D355A-3" восстановив на нем двигатель в своей мастерской.    Городская администрация отказала в разрешении на прокладку новой дороги. В банке придрались к оформлению ипотечного кредита и пригрозили отобрать дом. Химейер пытался восстановить справедливость, подав в суд на Mountain Park, но судебную тяжбу проиграл. Несколько раз наехала налоговая по налогам с розничной торговли, пожарная инспекция, санэпиднадзор, последний выписал штраф на $ 2500 за феерическое "junk cars on the property and not being hooked up to the sewer line" (в общем в его мастерской «находился резервуар, не отвечающий санитарным нормам».) речь, напомню, шла об авторемонтной мастерской. Подключиться к канализации Марвин не мог, поскольку земля, по которой следовало прокопать канаву, тоже принадлежала заводу и завод не спешил давать ему такое разрешение. Марвин заплатил. Приложив к квитанции при отправке краткую записку - "Трусы". Через некоторое время у него умер отец (31-Mar-2004), Марвин поехал его хоронить и пока он был в отъезде, ему отключили свет, воду и опечатали мастерскую. После этого он закрылся в мастерской. Практически его никто не видел. Наконец, 4 июня 2004 года, Химайер взял конкретный реванш. За все.    На создание Бронированного бульдозера ушло около двух месяцев, по одним сообщениям, и около полутора лет, по другим.. Обшил его двенадцатимиллиметровыми стальными листами, проложенными сантиметровым слоем цемента. Оснастил телекамерами с выводом изображения на мониторы внутри кабины. Снабдил камеры системами очистки объективов на случай ослепления их пылью и мусором. Предусмотрительный Марвин запасся продовольствием, водой, боеприпасами и противогазом. (Два "Ругера-223" и один "Ремингтон-306" с патронами.) С помощью дистанционного управления опустил на шасси броневой короб, заперев себя внутри. Для того, чтобы опустить эту оболочку на кабину бульдозера, Химейер использовал самодельный подъемный кран. «Опуская ее, Химейер понимал, что после этого из машины ему уже не выбраться», заявили полицейские эксперты. И в 14:30 выехал из гаража.    Марвин заранее составил список целей. Всех, кому посчитал нужным отомстить. "Sometimes, как он выразился в записках, reasonable men must do unreasonable things." Ответный огонь Химейер вел из двух полуавтоматических винтовок двадцать третьего и одной полуавтоматической винтовки пятидесятого калибра сквозь специально проделанные в броне бойницы слева, справа и спереди соответственно. Однако, по мнению экспертов, он сделал все, чтобы никто из людей не пострадал, стреляя более для устрашения и не давая полицейским высунуть носа из-за их машин. Ни один из полицейских не получил ни царапины.    Для начала он проехал через территорию завода, тщательно снеся здание заводоуправления, производственные цеха и вообще все до последнего сарая. Потом двинулся по городку. Снял фасады с домов членов городского совета. Снес здание банка, который пытался нажимать на него через досрочный возврат ипотечного кредита. Разрушил здания газовой компании "Иксел энерджи", отказавшейся после штрафа заправлять его кухонные газовые баллоны, здание мэрии, офиса городского совета, пожарной охраны, товарного склада, несколько жилых зданий, принадлежавших мэру города. До кучи срыл редакцию местной газеты и публичную библиотеку, Короче говоря, снес все, что имело хоть какое-то отношение к местным властям, включая их частные дома. Причем проявил хорошую осведомленность о том, кому что принадлежит.    Химайер активно отстреливался через прорезанные в броне амбразуры. Ни один человек от его огня не пострадал. Потому что стрелял он существенно выше голов. Проще говоря, в небо. Однако полицейские приближаться к нему больше не решались. В общей сложности считая егерей их к тому времени собралось около 40 человек. Бульдозер принял больше 200 попаданий из всего - от служебных револьверов до М-16 и гранат. Его попытались остановить здоровенным скрепером. "Komatsu D355A" без особого труда запихал скрепер задом в фасад магазина и там оставил. Машина набитая взрывчаткой на пути Химайера тоже не дала нужного результата. Единственным достижением стал пробитый рикошетом радиатор - впрочем, как показывает опыт карьерных работ, такие бульдозеры далеко не сразу обращают внимание даже на полный отказ системы охлаждения. Все, что смогла в итоге реально сделать полиция - это эвакуировать 1,5 тыс. жителей и перекрыть все дороги, включая ведущее в Денвер федеральное шоссе № 40 (перекрытие федеральной трассы всех особенно потрясло).    До кучи Марвин решил срыть мелкооптовый магазин "Гэмблс". По-моему, там больше уже просто нечего было сносить, оставалась еще станция по заправке сжиженного газа, но ее взрыв разнес бы половину городка не разбирая, где дом мэра, а где - мусорщика. Бульдозер стал, проутюживая руины универмага "Гэмблс". Во внезапно наставшей мертвенной тишине яростно свистел вырывающийся из пробитого радиатора пар, его завалило обломками крыши, он застрял и заглох. Сначала полицейские долго боялись приближаться к бульдозеру Химейера, а потом долго проделывали дыру в броне, пытаясь достать сварщика из его гусеничной крепости (три пластиковых заряда нужного эффекта не дали). Опасались последней ловушки, которую мог устроить для них Марвин. Когда броню наконец пробили автогеном, он был уже полсуток как мертв. Последний патрон Марвин оставил для себя. Живым даваться в лапы своих врагов он не собирался.

   Как метко выразился губернатор Колорадо, "город выглядит так, как будто через него пронесся торнадо". Городу действительно был причинен урон на $5 000 000, заводу - на $2 000 000. При масштабах городишки это означало практически полное разрушение. Завод так и не оправился от нападения и продал территорию вместе с развалинами. Бульдозер некоторые умники хотели поставить на постамент и сделать достопримечательностью, но большинство настояло на его переплавке. У жителей городка этот случай вызывает, как нетрудно догадаться, исключительно смешанные эмоции. Потом началось следствие. Выяснилось, что "творение Химейера было настолько надежно, что могло выдержать не только взрыв гранат, но и не очень мощный артиллерийский снаряд: оно было сплошь покрыто бронированными пластинами, каждая из которых состояла из двух листов полудюймовой (около 1,3 см) стали, скрепленных между собой цементной подушкой". "Славный это был парень", - вспоминают люди, близко знавшие Химейера. - "Не следовало выводить его из себя". "Если он был ваш друг - то это был лучший друг. Ну а уж если враг - то самый опасный", говорят товарищи Марвина. Этот поступок вызвал восхищение у многих людей в США и по всему миру. Марвина Химейера начали называть «последним американским героем».

Україна шукає героїв...

http://www.youtube.com/watch?v=PZbG9i1oGPA&feature=player_embedded#!

Ничего интересного но всё же.

 <object width="404" height="345"><param name="movie" value="http://www.liveinternet.ru/flash/zum_flv_player.swf?id=130229183" /><param name="wmode" value="transparent" /><param name="allowFullScreen" value="true" /><embed src="http://www.liveinternet.ru/flash/zum_flv_player.swf?id=130229183" type="application/x-shockwave-flash" wmode="transparent" width="404" height="345" allowFullScreen="true"/></object>

 

Стаття ось ТУТ...

Наші молоді співвітчизники "западали" на «Одноклассники», а тепер на «В Контакте»  

Русские шпионы прятали секретные коды на фото в "Одноклассниках"

Русские шпионы размещали на открытых вебсайтах безобидные на первый взгляд фотографии, в которых содержались зашифрованные сообщения. Это первый подтвержденный случай применения такого метода в разведывательных целях.

Предполагаемых российских шпионов, арестованных недавно ФБР, обвиняют в том, что они вставляли зашифрованные послания в безобидные картинки и фотографии. По словам экспертов, это первый подтвержденный случай применения такого высокотехнологичного метода сокрытия данных в реальной жизни.  Обвиняемые в шпионаже размещали обычные на первый взгляд фотографии на открытых вебсайтах, а затем извлекали из компьютерных данных этих фотографий закодированные сообщения, о чем говорится в обвинении ФБР. Ученые-компьютерщики уже больше десяти лет строят теории по поводу существования такого метода связи, и это первый случай публично признанного использования такой методики. "В прессе периодически появляются утверждения о том, что такими методами пользуется "Аль-Каида", но никто никогда не представлял никаких доказательств и не приписывал это тем или иным конкретным государственным чиновникам, - говорит профессор кафедры вычислительной техники Колумбийского университета Стивен Белловин (Steven Bellovin), - а здесь мы имеем судебные документы, представленные ФБР под присягой, в которых говорится, что эти люди занимались таким делом. Иными словами, угроза уже не является гипотетической". Как это делается Подробности того, что обвиняемые российские агенты включали в снимки, и как они это делали, засекречены. Но в основе своей этот метод предполагает изменение цифрового кода, который компьютеры присваивают цветам, объясняет доцент криптографической лаборатории Колумбийского университета Тэл Малкин (Tal Malkin). Чтобы представить изображение на экране компьютера, каждому пикселю присваивается три числовых значения, которые соответствуют количеству красного, зеленого или синего цвета в пиксельном изображении. Немного изменив эти значения, шпион может спрятать единицы и нули компьютерного языка в пиксельных номерах картинки, причем человеческий глаз этих изменений не распознает, говорит Белловин. Поступая таким образом, предполагаемые шпионы практиковали применение современной формы "стеганографии", или науки о маскировке посланий под изображения. Первые примеры стеганографии дают древние греки, которые наносили на бритые головы рабов послания татуировкой, скрывавшиеся потом под отросшими волосами. Это описывал древний писатель Геродот. "Смысл стандартной кодировки заключается в том, чтобы спрятать содержание сообщения, - говорит Малкин, - но даже если обнаружится, что ты посылаешь сообщение, которое никто не может прочитать, власти все равно будут подозревать тебя в отправке кодированных посланий". "А со стенографией ты можешь скрыть сам факт осуществления связи". По словам Малкина, компьютерная стеганография на картинках, о которой говорит в своем заявлении ФБР, берет свое начало в 90-х годах. Но тогда это была только теория. Корни в порно? После 11 сентября начали циркулировать слухи о том, что "Аль-Каида" прячет сообщения в порнографических изображениях, говорит Малкин. Но эти слухи подтверждения так и не получили. Однако у стеганографии цифровых изображений имеются определенные недостатки. А именно, шпионам нужны большие файлы для того, чтобы спрятать даже маленький объем информации. Это существенно ограничивает размер каждого сообщения и увеличивает время на его подготовку, отмечает Малкин. Но в целом, это великолепный способ для создания тайных сообщений. Во-первых, власти не знают, как проанализировать обычную картинку на предмет наличия секретных данных. А во-вторых, в Интернете так много фотографий, что кадры со скрытыми в них сообщениями совершенно безопасно теряются среди этого многообразия. "Первое требование к связи шпиона состоит в том, чтобы ее никто не заметил. В этом смысле данные методы просто великолепны, - говорит Белловин, - я уверен, в Интернете много миллиардов фотографий, и провести стеганографический анализ каждой просто невозможно".

Теперь, когда доказано, что создаваемые при помощи стеганографии сообщения это не просто теория или слух, ФБР может лишь гадать, какие еще послания скрываются среди миллиардов изображений.

Від себе скажу, що подібні "штучки" з фото в шпіонських фільмах показували ще більше 10 років тому...

Переглядаючи власний блог, знайшов свого вірша, написаного влітку 2007 року.
Вірш має власну історію написання і постійно кудись щезає з моїх електронних архівів.
Переношу його до Товариства... (Хоч перенести його без втрат не вдалось).

Залишилась Україна без Богдана...
Бунтарі віддали царедворцям шану…

Отаке царям, звичайно, любо-мило:
воєвод й стрільців наслали в Київ.

Й в груди б'ють себе московські сли,
з настановами везуть до нас листи.

В них – царі ж козацтво научають:
вольниці тепер в світах ніде не мають!

Московіт й козак ж бо однієї віри,
полюбімо предків й скіфові повірим…

Сли мовчать, як московіти раді
жити, з ласки царської, у шоколаді…

А чи ходять й досі їхні діти в личаках?
Чом панує в тім Заліссі страх?

Чом розбійник їхній, та й пішов в дяки,
й гривну сріблом розікрав на мідяки?...

Не дозволь ввести ж бо нас в оману,
славний, Богом даний, Отамане!

Щоб ті сли та й не чинили лиха,
щоб козацтво зовсім не заїла пиха,

щоб ніколи брат та й не ходив на брата,
щоб свій край в трубу не віддавати,

щоб дитячі душі не звели в торжище,
щоб нам всім не танцювать на попелищі,

щоб чужої ласки й в гадці не плекалось,
щоб країна ні за щось не піддавалась

на злу втіху збанкрутілого тирана –
не лишаймо Україну без Богдана!

Спогад навіяно Ledi Ada...

Думаю, що МИ не змінились... Лише вітер шматує обривки Мрій про ТУ Україну, що так і не здійснилась :(

Стара хата на крайній вулиці Села.. Ще минулого року були вікна і двері - зараз все зірвано.. Обережно заходжу до сіней, переступаючи через купи якогось мотлоху. До кімнати ліворуч. Ступаю по битому склу. Зі стін стирчать обривки дротів. По підлозі вітерець шурхотить сотнями квитанцій: за світло, за землю, якісь податки, недоїмки, штрафи.. Із меблів у кімнаті одна стара Скриня під вікном. Відкрита. Все вивернуто. Через розбиті вікна затікала вода. Все просякнуто цвіллю і тліном… Все ж заглядаю до Скрині… У великому відділові, де складають одяг, лише купка погризеного мишами ганчір’я. У маленькому, де зберігають цінні речі, порожньо.. Все вкрадено чи хазяї нічого не залишили. Ні, в самому дальньому закутку жовтіє якийсь складений аркуш паперу. Розгортаю, незвичний формат. Лист. Вмить щезає стара хата, розступаються стіни. Все пульсує і мерехтить якимось дивним сяйвом.. Десь 30-ті роки минулого століття. Гарний напівдрукований почерк. Пише молодий хлопець, років вісімнадцяти, 12-14 річній дівчині. Доля закинула його з українського села десь аж за Байкал. Служить в армії писарем. Бо знав грамоту. Служиться добре. Аж занадто. Але все згадує ТІ вечори, ті літні ночі і короткочасні зустрічі, коли вони були разом. Згадує її очі і дотик рук. І мрії, відомі лише їм двом. Сумує і не знає коли повернеться. Але надіється її побачити знов і бути разом… Знаходжу залишки якихось старих документів. Розумію, що жінка була замужем зо два рази. Чоловіки померли раніше її. Перший ще зовсім молодим. Он його паспорт – перший паспорт, який почали видавати селянам в СРСР. Його міг отримати далеко не кожен… Від другого - якісь пенсійні посвідчення… Я обережно згортаю аркуш Листа і кладу назад до Скрині.. Світ звужується до її розмірів. Закриваю кришку. Виходжу з хати і зі двору, щоб більше ніколи не повернутись до цього місця.   

Люба квіточко, прости,
Прощавай єдина,
Я сьогодні в ліс іду,
Кличе Україна.
Краще мокнуть по лісах,
Крастись вовком в ночі,
Ніж сидіть на ланцюгу – 
Бути псом не хочу.
Краще гнити в болотах,
Від хвороб вмирати,
Ніж тиранів прославлять – 
Честю торгувати.
Краще з голоду сконать,
У криївках мерзнуть,
Ніж у рабстві існувать,
То вже ліпше щезнуть.
Краще кулю на льоту
В повен зріст зловити,
Ніж робити на Москву,
На колінах жити.
Зрозумій: інакше я
Вчинити не можу.
І за тебе, мила, теж
Понесу цю ношу.
І не плач, і не ридай,
Коли я загину.
Хай умру я та не вмре 
Ненька-Україна.
Бачу, мабуть, я тебе
Нині вже востаннє:
Все пройде і все мине –
Тільки не кохання.


Валерій Гнатюк

Де ви, соколи Дикого поля?
Де той воїнства маковий цвіт?
Де боями гартована доля,
Де шаблями порубана воля,
Де предвічний відважний мій рід?

В Лету кануло славне лицарство
У курганах безкраїх степів.
Вічним сном дух свободи й бунтарства
Спить на межі спокою й митарства
У пилюці забутих шляхів.

У розвіянім поросі волі
Розчинилася маревом Січ.
Серед тих, в кого лише мозолі,
На осяянім ним видноколі
Рай будує новітній панич.

Сміючись із дурних гречкосіїв,
Що воліють зігнити в рабах,
Не боїться він злих буревіїв:
Це – не ті, що постануть до дії,
Це – звитяги колишньої прах.

Чи настане у бурі твій час
Чи втопив ти єство невгамовне?
Чи забув, куди кликав нас віщий Тарас?
Чи уже не козак, а лише свинопас,
І щасливий тому невимовно?


Валерій Гнатюк

Україна - це держава мертвого кінематографу. Ну що ж, якщо в нас немає свого власного вихователя суспільної думки, яким і є кино в його соціальній функції, то давайте орієнтуватись на те чого від нас, українеців, вимагає світовий кінематограф...

Щоб сподобатися нашим сусідам, ми маємо почати вести себе відповідно їхніх архетипних уявлень про нас, зафіксованих в їхньому ж кінематографі. Дивно, але їм подобається в українцях лише те, що колись лякало їхніх предків: козаки, гайдамаки, махновці, скоро будуть подобатись бандерівці. А от українців як працьовитих будівельників, збиральників полуниці, домогосподарок та повій вони недолюблюють та зневажають. 

Польський та російській кінематограф працює у тому ж напрямку, що й колективна свідомість (можливо, навпаки, але це не важливо). Польські драгуни та російські стрільці також були сміливі хлопці, але фільми про них нецікаві, навіть тоді, коли за них беруться непогані режисери. 

Так, «1612» та ціла низка польських історичних стрічок провалились, тоді як «Вогнем і мечем» та «Тарас Бульба» б’ють рекорди, про них дискутують у Сеймі та Державні Думі, вони збирають непогану касу. І якби не намагались режисери відірватися від України, всі прекрасно розуміють, що такий сюжет – не важливо реальний чи вигаданий – міг бути лише в Україні.

Повний текст тут:

До чого нас зобов’язує світове кіно?

P.S. В країні перманентних невдалих реформ важко повірити, що десять сценаріїв до блокбастерів можуть мати більшу цінність, ніж сто проектів реформ.

Лідер «Нашої України» Віктор Ющенко вважає, що Україна стає розмінною картою в російсько-американських відносинах.

Таку думку він висловив під час зустрічі з представниками Американського єврейського комітету.

«Те, чого ми найбільше боялися – що Україна стане розмінною картою у російсько- американських відносинах, у мене є відчуття, що таке пророцтво починає збуватися», - наголосив Віктор Ющенко.

Лідер «Нашої України» зауважив, що таке  враження у нього склалось після візиту в Україну Держсекретаря США Хіларі Клінтон та її заяв, у тому числі і щодо НАТО, і щодо відносин України з Росією. На його думку, це або неусвідомлення з боку США того, що відбувається в Україні, або «коректний, дипломатичний хід, який просто усталює те, що відбулося».

Він назвав відмову України від євроатлантичної інтеграції неправильним курсом. «Заморозити на сьогодні відносини з США чи Європою - це не просто втрата часу. Це – ревізія», - підкреслив лідер партії. За його словами, єдина пан-європейська політика має бути ціллю номер один для нашої держави. «Стати членом НАТО - це отримати акцепт на дійсну українську незалежність. А найбільша загроза для нашого суверенітету - це російська агресія, у тому числі мілітарна», - наголосив він.

Віктор Ющенко висловив переконання, що питання, де буде Україна, в якій системі координат, є не лише внутрішнім питанням країни. «Це, по суті, боротьба між двома ідеологіями: в нашій державі будуть сповідуватись цінності, якими живуть Америка та Європа, чи сюди повернуться російські імперіалістичні  амбіції», - зауважив Ющенко. Він назвав вирішення цього питання хорошим тестом для Америки і Європи. «Тому, коли в обхід Конституції України приймається рішення про продовження військової присутності Росії на території України (бази ЧФ РФ) – це аж ніяк не питання двосторонніх відносин. Це згода на іншу політику, на інші цінності, це те, що нас відкидає від діалогу  - і щодо колективної європейської безпеки, і щодо економічних свобод», - наголосив Президент України 2005-2010 рр.

Також він піддав критиці те, що на сьогодні, Україна відмовилась від співпраці з американськими компаніями з виробництва альтернативного ядерного палива, і фактично підпала під стовідсоткову залежність від поставок ядерного палива з Росії. «Це також проблема не лише двосторонніх відносин – це проблема іншої політики: політики залежності, неуспішної політики, і тому в мене є ноти певного песимізму в оцінці цих процесів», - сказав Ющенко.

Він вважає, що за таких умов ніхто не буде піднімати питання підписання з Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом, про об’єднання енергетичних систем між Україною  та ЄС, про лібералізацію візового режиму тощо.

«Я переконаний, що розглядати на цьому фоні такого роду політику ніхто вже не буде ні в Європі, ні в Америці», - зауважив він, додавши, що якщо ці питання і будуть підніматися найближчим часом, то лише для «гарної гри і не більше».

Ющенко не вірить в таку політику і переконай,  що вона шкідлива. «За нею стоїть намагання повернутися в стару систему політичних координат, і призначити Україні принизливу роль, у тому числі й на регіональному рівні», - підкреслив лідер «Нашої України».

На його думку, це серйозно мінімізує політику стратегічного партнерства між Україною та США.
Він попросив донести до американських і європейських політиків те, що такі процеси шкодять авторитету США в Україні.
«Я  переконаний, що зачарування Москвою, яке відбувається у кожного американського уряду в перші два-три роки, воно також пройде і цього разу. Ми не хотіли б, щоб Україна була жертвою таких тимчасових міркувань», - зауважив Віктор Ющенко.

http://www.razom.org.ua/news/8802/

Як ми і обіцяли раніше, ми зробили проект листа-звернення до власників сайту www.twitter.com з проханням українізувати меню відомого сайту.

Пропонуємо Вашій увазі текст листа:

"Шановна команда Twitter.com!

Звертаємось до Вас з ініціативою введення україномовної версії сайту. Переконані, що це дозволить мережі мікроблогів "Твіттер" значно поширити свою аудиторію, адже український сегмент користувачів інтернету активно розвивається. За даними bigmir)net у березні 2010 року розмір української аудиторії становив 24,5 млн. користувачів, що є 54% від розміру всього населення країни.

Наразі, за різними оцінками, Твіттером користуються від 20 до 100 тис. українців. Створення україномовної версії сайту полегшить процес користування багатьом з них, а також дозволить збільшити темпи залучення до мережі нових користувачів.

Зазначимо, що такі компанії, як Google та Facebook, вже давно зробили меню з українською мовою. Сподіваємось на Вашу підтримку та просимо повідомити про результати розгляду нашої пропозиції."

Якщо ви бажаєте допомогти з написанням або перекладом листа, пишіть на скриньку upu.admin[собака]gmail.com

"Україна понад усе!".