http://sna.in.ua/?p=6951 Інтерв’ю, взяте в Андрія Білецького – Провідника ВГО “Патріот України” та ініціатора створення Соціал-Національної Асамблеї  журналісткою Ларисою Корнієнко для інформаційного сайту «Информация без границ».

Вороги називають його нацистом, терористом, головним фашистом країни… Соратники величають Вождем. До цього націоналісти величали Вождем лише Євгена Коновальця, засновника та фундатора Організації Українських Націоналістів. Хто він, Андрій Білецький, голова Організації «Патріот України»? Про це та інше – в інтерв’ю, яке взяла у Білецького наш кореспондент Лариса Корнієнко.

[ Читати далі ]

Подивитись: http://tvi.ua/

---

     Скачати:  /www.ex.ua/view/4645512                                   

Погода за вікном чудова настрій піднесений. Чому б не поїхати на свято не зустріти однодумців погуляти відсвяткувати. Нечасто нам вдається те ,що гадається але цього разу майже вдалося.
Як тільки приїхала побачила небагато людей, спочатку думала чи туди йду, але міліція на моєму шляху не могла не обнадіювати. Людей небагато. Стоять осторонь ,скромно, але святковість на обличчях декількох можна розгледіти. От мій вибір і пав на дві молоді трійки хлопців та дівчат, що стояли поруч але окремо. Я наважилась підійти до дівчат і вони для мене стали приємною компанією спочатку, так само як і хлопці наприкінці.
Сюжет майже тотожний до всіх подібних зібрань. Перше , що мене вразило це фото сесія Сильної України біля святкового кошика з жовто-блакитними хризантемами та їх прапорцями. Вразило неприємно, бо за місяць всі готувались до свята не політизованого, а тут: «на манеже всё те же». Лідера достойного нема(а цього разу взагалі довго нікого не було)І, якби не значна кількість простих людей, ми могли б подумати що щось наплутали чи з часом чи з місцем. З’явилися. Відповідальність за організацію наче взяв «Поступ». Помолилися за Україну, заспівали гімн, момовчали майже хвилину. А потім, куди без них, проблеми насущні: Харківський Українській центр викинула на вулицю наша мерія. Дійсно проблема серйозна, тому ніхто не відмовився на доволі знайому та, нажаль, таку безкорисну(як показує досвід) річ: залишити свій підпис на підтримку ХУКЦ.
Шкода що ланцюг ледве дотягнувся до Оперки , а з такою жвавістю з якою до нас по дорозі приєднувались прохожі могли б опинитись і біля вічного вогню. Але активісти з рупорами всі люб’язно знов зігнали людей до кучі ( перед ланцюгом не "попіарішся" як слід). Потім ми співаючи пішли до свободівців.
Знов такі знайомі речьовки, хоча були і цікаві, але так хочеться чути простих людей із звичайними душевними словами по темі вітання та єднання. Були і такі, і це не може не тішити.
Особливою і знаковою подією Дня Соборності у Харкові яка сталась наприкінці й не очікувано завершила його. Так от. Ми уважно прослухали директора Харківського Українського Культурного Центру,який лишився без роботи, «хоча в нього контракт ще на 5 років». Потім рупор взяв бувший політв’язень Здоровий. І нарешті став казати про болючу проблему Харкова: основну причину його «несоборності». «Жиди при владі» - він казав зло і завзято , жорстко , голосно та безстрашно. Поки той самий «культурний» директор ХУКЦ не відібрав у старої людини силою рупор. Здоровий нічого не зрозумівши,хто так нагло вчинив з ним, став махати палицею(тут маю зазначити, що він сліпий).
І зачепив по спині директора. На що той, рослий чоловік товкнув злісно старого інваліда так ,що той впав на сніг. Молодь була у шоці. Один хлопець просто повис на спині у «культурного діяча», а інші підняли і заспокоїли Здорового. Слава Господу є ще в Харкові достойні люди! Які не стерпіли такої наруги над старою людиною.
Директор намагався пояснити свій вчинок тим , що «ця людина завжди з’являється на таких заходах і кричить образливі речі»( Цікаво для кого образливі, якщо у нашому парламенті більше половини жидів! А у Харкові майже всі високі посади вони окупували! З яких це пір правда – це образа. ). І що він провокатор. Політв’язень – провокатор – як вас це,га? І це  отак у нас відносяться до людей, які життя присвятили батьківщині і  стільки страждали за Україну!
Підбігла міліція , всі поступово розійшлися.
Отак пройшов день Соборності в Харкові. Для себе я ще раз запевнилась в тому , що багато хто у нас ховається за високими посадами, не маючи за душею і краплини совісті, а ще у нас чудова молодь!!! І дуже прикро бачити і відчувати, і на собі теж, як знущаються над нею отакі ГРОМАДСЬКІ ТА КУЛЬТУРНІ ДІЯЧІ тільки за те, що ми живі натуральні і вільні у своїх почуттях!!!

             Виступ Л.Лукяненка в столиці України на Софіївській площі у день

              відзначення свята Соборності  22 січня 2011 року.

                

                    Шановні громадяни України!

 

        Вітаю Вас із святом Соборності!

Я належу до покоління тих синів української нації, які боролися проти російської комуністичної імперії за українську національну свободу. Ми не шкодували ні своєї свободи ні власного життя, бо Україну любили всією  душею і підпорядковували себе ідеї боротьби. Ми вивели Україну з-під влади Москви і переможно завершили кількасотрічну боротьбу наших героїчних попередників.

 

Проголошенням незалежности наше покоління виконало свою історичну місію. Далі завдання ваше – молодшого покоління - наводити лад в українському національному домі. І ви, як не прикро це говорити, не справляєтеся з цим завданням. З одного боку ви розумні і активні політики і нібито любите Україну, а з другого - ви найбільше любите себе. Боретеся не за справедливість, духовне і економічне відродження України, а за високі посади у владі. Кожен з вас мріє за будь-яку ціну піднестеся над іншим, випхати того першого. Ви всі свої сили напружуєте для поборювання таких же патріотів України, а разом опускаєте Україну все нижче й нижче. 

       Не берете ви приклад зі своїх попередників.

       На свято Соборності ви не запросили до слова нікого з політвязнів. Немає у вашому списку ні Олеся Шевченка, ні Василя Овсієнка, ні Миколи Горбаля, ні Богдана Гориня, Василя Лісового і ще небагатьох живих, які поки що не переступили поріг до іншого світу. Ви самі штовхаєтеся один перед одним за першість виступити і показати себе перед багатотисячним зібранням народу і, виступивши, тут же сходити зі сцени і покидаєте майдан, кудись поспішаючи. Людей, що приїхали з різних куточків України і хотіли почути відповідь на питання: що будемо робити далі, залишаєте без відповіді.

Розказуєте про любов до України і свого народу. Може і любите. Але найбільше любите себе. Коли б ви любили менше себе, то в боротьбі авторитетів відступили б на друге місце і сприяли б спільній перемозі. Ви не дбаєте про спільну перемогу. Ви дбаєте про найвище висунення своєї особи.  Україна йде на дно. Ви своїми ногами штовхаєте її ще глибше, аби підстибнути вище за ближнього патріота.

 

Не ваше покоління побудує справедливу і незалежну Україну, бо ви не готові йти на жертви задля України. І мені гірко, бо смертями і безмежними муками  щирі сини України добилися проголошення незалежності держави, а ви неспроможні вгамувати владолюбство та зменшити жадобу слави і тим сприяєте ворогам руйнувати Україну. Ви навіть у День Соборності неспроможні разом відсвяткувати єдність.

Опамятайтеся!

Якщо кожен з вас задля обєднання патріотичних сил не відступить на друге місце, то вельми скоро доведеться стати перед судом духовних батьків української нації за руйнацію України.

І не викрутитеся! І не виправдаєте себе жодним лукавством!

Бо чорна руїна України не прийме ваших виправдань!

Почуйте це зараз від мене!

 

Ваш Левко Лукяненко

22 січня 2011 року

Король України
 Wilhelm Franz von Habsburg-Lothringen 

До Дня Соборностi України...
Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрiнген (Василь Вишиваний)
(10 лютого 1895 — †18 серпня 1948)



• Його Iмператорська та Королiвська Високiсть, Ерцгерцог Австрiї (австрійський архікнязь), полковник Легіону Українських Січових Стрільців, український військовий діяч, політик, дипломат, поет. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного — саме таке ім'я взяв собi Вiльгельм i так його називали українські вояки під час Першої Світової Війни.

Вільгельм Франц фон Габсбург вважався одним з неофіційних претендентів на український трон в разі утворення монархії. Передбачалося, що Україна зі столицею в Києві мала бути разом з Угорщиною третьою складовою частиною Австро-Угорської імперії, на чолі якої стояв би ерцгерцог-регент, можливо з династії Габсбургів. Саме на цьому була зосереджена діяльність Габсбурга аж до осені 1918 року. Хоча він сам офіційно ніколи не проголошував свої наміри бути українським монархом і навіть не мав такої можливостi...

• Саме у 20 роках 20 столiття у України був чи не єдиний Шанс ввiйти до європейської спiльноти! Видатна iсторична постать з королiвського роду Габсбургiв могла стати засновником Європейської України... Василь Вишиваний прославився своїми військовими та дипломатичними здібностями, поезією і любов'ю до України. Вiльгельм не лише асимiлювався до звичаїв та побуту українцiв, вiн був закоханий в Україну, закоханий у атмосферу Галiцiї, у велич Карпат, вiн був зачарований спiвучою українською мовою... Вiн називав себе Василь Вишиваний, вивчив українську мову, звичаї, обов'язково носив українську вишиванку та вважав себе українцем...
Вільгельм Франц фон Габсбург був геєм...
Як вiдомо, геї мають неабиякi iнтелектуальнi здiбностi, тому якби вiн став би керманичем новоутворенної держави, то можливо Україна пiшла б зовсiм iншим шляхом, i зараз була б однiєю з iнтеллектуально та економiчно найрозвинутiших країн Європи, оминувши Голодомор i червоний террор сталiнщини...
Але, єдиний Шанс ввiйти до європейської спiльноти було втрачено, як вiдомо, Iсторiя склалася зовсiм iнакше...
У 1948 роцi Вільгельм Франц фон Габсбург помер в застiнках НКВС у Києвi...
Мiсце захоронення невiдоме...Эрцгерцог в вышиванке



• З великою Подякою публiкую цiнний iсторичний матерiал, зiбраний паном Bohemicus з Чєхії.
Матерiал мовою Автора, але впевнений - росiйську всi розумiють...

• Bohemicus «Богемские Манускрипты»• часть 1• часть 2 • © «WikipediA»• © «WikipediA»

ЧИТАТИ ПОВНIСТТЮ за лiнком - © «Diamant art-studio™» BLOG

Перелік сайтів, які відслідковують сьогоднішні події і оперативно дають їх у свої стрічки новин:
http://www.facebook.com/UkraineUA
http://maidan.org.ua/
http://www.pravda.com.ua/
http://bilozerska.livejournal.com/
http://unian.net/

История повторяется. Сегодня, как и в начале ХХ века, украинцы вынуждены искать свое место в мире, переосмысливать ценности. Почти сто лет назад люди точно так же жили по разные стороны Днепра, чтили разные традиции, поддерживали разные идеи. Но, не смотря на свои различия, они вышли на Софийскую площадь в Киеве и сказали: мы – единый народ.

Единство – огромная ценность. И сегодня она приобретает новый смысл для нашего общества. Скажу больше, единство – это главное условие для развития Украины. В то время, когда политики разделяют страну, сталкивают друг с другом Восток и Запад, только наше единство даст Украине шанс на будущее. Без него перспективы Украины очень туманны.

Понятно, что нынешним политикам выгодна раздробленность. Их принцип – "разделяй и властвуй". Вот они и разделяют Украину. Ведь гораздо проще управлять народом, который ищет различия в соседе, считает, что в другом конце страны живут враги. Поэтому и создаются всякие мифы про Донбасс, Западную Украину, Крым... Но такая политика ведет лишь к разрушению государства. И люди, которые стоят у руля страны, делают все, чтобы вбить клин между нами.

Да, разделение Украины есть. Но она разделена не по географическому или культурному принципу. У нас огромная пропасть между большинством граждан, которые влачат существование и кучкой людей, рассматривающих Украину, как инструмент для получения собственной выгоды. Для них Украина – это, как сказала Оксана Забужко, не страна, а территория, где можно сделать карьеру и увеличить свой счет в банке.

Эти люди не заинтересованы в реальном объединении общества. Да, они могут говорить высокие слова о единстве, но что они сделали для того, чтобы это единство было в реальности? Все, на что они способны, это – рассказы о том, что они "любят Украину" больше, чем их оппоненты. Любовь, правда, получается какая-то странная – садистская и извращенная...

Им не нужна ни соборная, ни сильная Украина. Но это нужно нам с вами. Конечно, многое зависит от экономики, но по-настоящему успешной Украина станет тогда, когда все ее граждане – от Луганска до Чопа, от Чернигова до Севастополя – поймут, что мы – одна страна. Разная, многоликая, но единая. В таком разнообразии наша сила и преимущество.

И сегодня нам нужно показать свою солидарность. Если вы согласны со мной, начните с малого – просто повесьте в этот день у себя на балконе или на окне наш украинский двухцветный флаг. Скажите этим, что вы верите в Украину, верите в себя.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/klitchko/4d3abb3e9dba2/

Прочитав сам і пропоную прочитати іншим:

http://kievljanin.livejournal.com/651.html
або
те ж саме в іншому місці

Підполковник міліції сказав, що я дуже поволі читаю, що я безграмотна... Він мене штовхнув, я впала на підлогу, ударившись головою... Я навіть знепритомніла...

На запитання УНІАН відповіла директор Бібліотеки української літератури в Москві росіянка Наталія Шаріна.

Далі тут: http://www.unian.net/ukr/news/news-416877.html

Большинству голосующих – а именно на их мнение вынужденно ориентироваться ПР – все равно, по какой Конституции жить: 2004-го года, 1996-го, 1936-го – Сталинской, признанной на Западе, между прочим, самой демократичной. Как говаривал пожизненный кандидат в Президенты С.Раков: давайте вернемся к Конституции Пилипа Орлика; если ее положения все равно не выполняются, то какая разница, в каком веке она принята.

На руку власти играет то, что фактическое установление диктатуры в стране освящено решением Конституционного суда. То есть, для Запада (живущего двойными стандартами) все вполне благопристойно. Ах, решение КСУ говорите? Ну, его надо выполнять... Обратит ли внимание Запад на тот любопытный факт, что только за последний месяц из КСУ буквально сбежали четверо судей? Двое из них прямо заявили о фактах давления? На то, что только трое из нынешних 18 членов КСУ имеют отношение к конституционному праву (заметьте: не специалистами являются, а именно – имеют отношение)? То-то же.

Кто, в конце-концов, отметит одну простую, но весьма важную деталь: КСУ мог отменить реформу 2004-го, но он НЕ ИМЕЛ ПРАВА реанимировать Конституцию 1996-го года?! Подобное – не в компетенции КСУ, подобным правом наделены исключительно народные депутаты. Что прямо следует из текста Конституции что 1996-го, что 2004-го года.

Неужели судьи не осознавали: сами себя ставят в весьма пикантное положение? Попросту: могут быть разогнаны, на данном основании, в любой момент. Именно: в любой момент, а не сию секунду. То есть, сию секунду тоже могут, но зачем власти лишаться столь замечательного «ручного» суда? Суда, который только за полгода принял два совершенно противоположных - своим же давешним вердиктам (включительно с «тушками») решения? Нет, такой суд лучше и проще держать на «коротком поводке» - до востребования.

Пример – участь Сюзанны Станик. Приняв присягу судьи КСУ в отсутствие в зале ВР главы государства, она, тем не менее, недолго, но счастливо проработала в должности. Ровно до тех пор, пока Президенту Ющенко не захотелось ее уволить. Как только захотелось – вспомнилось о наличии повода.

Безусловно, судьи все это и осознавали, и понимали. Хоть большинство из них, как было сказано, не конституционалисты, все ж люди неглупые. Почему же вынесли такое решение? Потому, что они его не выносили. Они его читали. Это – не шутки. Текст писался на Банковой. Что, в узких кругах, не было секретом вот уже дней 5-6 как. Если совсем точно: писался аппаратом КСУ, основываясь на «рекомендациях» Банковой. Хотя, в столь серьезных случаях, судья-докладчик должен заниматься этим лично. Займись он этим лично – у КСУ сработал бы инстинкт самосохранения. Что-что, а пилить сук, на котором сидят, судьи б точно не стали. Теперь пилить уже нечего. Тем, кто в 2007-м сетовал на дискредитацию высшего конституционного органа, просто не знал, что ждет КСУ в 2010-м.

Откуда у Lb.ua столь безапелляционная уверенность в истинности изложенного? С момента принятия КСУ к рассмотрению представления 252 народных депутатов, весь политикум только тем и занимался, что гадал: что скажет КСУ после того, как признает неконституционным закон №2222. Возможные вариант Lb.ua подробноо отписывал тут. Точнее так: штатные спикеры ПР - а-ля чечетовы – гадали. Причем публично. Люди компетентные: судьи КСУ в отставке, маститые правоведы, ученые, от публичных толкований воздерживались, поясняли – как можно комментировать юридический абсурд. В неофициальных беседах, однако, признавались: действительного сценария развития событий не знает никто. Этого сценария не знал – в полной мере – глава профильного парламентского комитета Кивалов; его не знал – ни в какой мере – глава фракции ПР Александр Ефремов; его не знали вице-премьеры...Никто из них – в страшном сне не мог предположить: парламент будет устранен от процесса одобрения новой/старой версии Основного закона.

Его не знал никто, кроме Александра Лавриновича и Андрея Портнова. Никто. Два человека вершили судьбу целой страны. И страна раболепно помалкивала.

24-го августа – выступая на Майдане Независимости – гарант заявил о необходимости «новой формулы Конституции». Казалось бы: заявление сие – предмет для широчайшей общественной дискуссии. Однако, никакой дискуссии не было не только в обществе – даже в политических кругах. Ни там, ни там, ее не инициировали. В итоге, решением КСУ «подвинули» даже Верховную Раду. И вновь – тишина. Всех все устраивает. «Вот, даже я, народный депутат, со статусом, с положением, с возможностями, я не понимаю, как дальше будет жить страна; какой закон о Кабинете министров у нас действует, какой – нет; сколько лет полномочия парламента, сколько – президента» - на протяжении пятницы, эту фразу Lb.uа слышал ни раз и ни два. Показательно: пятеро собеседников были членами ПР, двое – сателлитами-перебежчиками. Последние особо радовались решению КСУ, так как прежняя редакция Конституции никакой коалиции в ВР не предусматривает – простое большинство, причем на основе индивидуального членства. Отныне - никаких «тушек», только подобострастное «давайте объединимся вокруг сильного Президента».

Власть идет напролом. Ничего не стесняясь и ни в чем себе не отказывая. Ее некому остановить. Некому одернуть. Никто из сомневающихся не посмеет озвучить свои сомнения. Так почему, спрашивается, стесняться подмены Верховной Рады Конституционным судом? Зачем отказывать себе в удовольствии крутить по всем телеканалам неприкрытую рекламу ПР, невзирая на указ Президента (!), запрещающий подобное политическое промо? Цинизм? Ах, неужели?!

Может, вы напомните о предвыборных обещаниях ПР: о децентрализации власти, об усилении местного самоуправления? Конституция 1996-го года, ставящая во главу угла Президента, этому всему, конечно, поспособствует. Даже не сомневайтесь. Как и в том, что «регионалы» добровольно ответят за ошибку 2004-го – публично признанную устами Елены Лукаш.

Единственный, оставшийся пока без ответа вопрос: зачем все это Януковичу? Имеющихся полномочий, вкупе с личным авторитетом, вполне достаточно для того, чтоб «гнуть» свою линию так, как считает нужным. Истекшие полгода убедительно сие доказали. Однако, что будет в следующие полгода и далее, никто не знает. Потому Виктор Федорович страхуется.

В отличие от Виктора Ющенко, упустившего «золотое время» (с точки зрения рейтинга и полномочий) 2005-2006-го, Виктор Янукович кует железо пока горячо. Это – фактор номер раз. Впредь «ручного КСУ» может не стать. Зато, останется в силе подзабытое – давнее – решение, позволявшее Леониду Кучме избираться на третий срок. Позволявшее на том основании, что впервые он «двигал» на «пост номер один» по старой Конституции, а в 1996-м была принята новая. Ну, точно как Виктор Федорович: гарантом стал по одному Основному закону, потом КСУ его взял, да, отменил. Получается, первый срок Януковича – не такой уж первый. Фактор номер два – личная сатисфакция. Сегодня мало кто помнит: изначально Конституционная реформа задумывалась Кучмой и Ко для ограничения полномочий преемника Леонида Даниловича. И – на том этапе – преемственность Виктора Андреевича еще не стала очевидной. Таким образом, К-реформа была, в равной степени, направлена как против Ющенко, так и против Януковича. Вернуть этот «пасс» Кучме, которого Янукович всегда винил и продолжает винить в провале-2004, было для Виктора Федоровича делом чести. По сути, отменить кучмовскую реформу для Януковича значило то же, что победить – после Ющенко – на президентских в 2010-м.

Фактор номер три. Полномочия де-юре и полномочия де-факто – две большие, как говорят в Одессе, разницы. В РФ это подтверждено практикой взаимоотношений Медведева-Путина. Николай Азаров на посту Премьера не вечен. Делайте выводы. Виктор Федорович – уже сделал.

***

Да, рефлексирующая публика, склонная к паническим настроениям куда больше, чем представители рабочего класса, уже пугает друг друга: «Они пришли на десять лет, кругом – одни донецкие, Янукович –диктатор и т.д.». Забывая о том, что не только революция пожирает своих «детей», реванш – тоже.

Все происходящее укладывается в две простые метафоры. Хотя и взаимоисключающие.

Первая. В 1941-м через одно село отступала Красная армия. Выходя на околицу, люди молча наблюдали за отходом войск. Через неделю через то же село, немцы погнали пленных. Сначала – военных, потом – гражданских. Колонны все шли и шли, им не видно было ни конца, ни края. Люди смотрели на это и думали: все, жизнь закончилась, фашисты на века. Не оставалось у них ни надежды, ни воли, совершенно ничего. Скоро жители села уже помогали полицаям – пытались устроиться в своей новой, мрачной жизни. Прошло два года. В село вошли части Красной армии. Через неделю погнали пленных немцев. Над горизонтом снова взошло солнце.

Вторая. Спросите у потомков русских эмигрантов, покинувших руины царской России после 1917-го. Эти люди умерли: кто – в Ницце, кто – в Париже, кто – еще где, не распаковывая чемоданов. Умерли в 60-е, 70-е, в 80-е. Умерли, до последнего не веря, что большевики – это надолго. Говорили: «Кто? Эти необразованные, темные люди? Они разрушили весь государственный строй, попрали законы, сожгли церкви, уничтожили промышленность и хозяйство. Жить в таких условиях невозможно. Нет, это не может затянуться. Нет, скоро жизнь войдет в прежнюю колею, мы вернемся домой – зачем же распаковывать чемоданы». Советский строй, как известно, продержался семь десятилетий. Эмигранты умерли на чемоданах.