Про співтовариство

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Знання є сила

Вибухові аргументи ядерного арсеналу в Світі

Вибухові аргументи

 
      
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
    
15 липня, 2017      Едвард Лукас      автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA, Лондон 

Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?

Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).

Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейн­дж­лава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.

У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.

Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.

Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.

Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.

Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.

Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.

Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.

Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.

Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.

Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.

Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.

Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.

Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966

Українці мандрують Світом

Карта для українців: скільки грошей брати до країн ЄС і за що можуть оштрафувати

За порушення режиму – від наклейки до паспорта до 10 років заборони на в’їзд до країн ЄС

РАХУЄМО ДАТИ. Отже, насамперед мандрівникам в Європі коштує чітко дотримуватися встановленого законом правило “90/180” – українці можуть перебувати в ЄС не більше трьох місяців протягом півроку. Дотримання правил можуть перевірити прикордонники або правоохоронці, і туристам потрібно бути максимально уважними: “використаними” вважаються день в’їзду (навіть якщо ви в’їхали о 23:55) і день виїзду (навіть якщо ви виїхали о 00:05). При цьому до уваги не береться той час в ЄС, який турист провів за видом на проживання, робочою або навчальною візою. Ще одна хороша новина: для Болгарії, Кіпру, Румунії та Хорватії дозволені 90 днів вважаються для кожної країни окремо. Це означає, що абсолютно легально можна провести три місяці в одній з них, а потім ще три місяці – в ЄС. А щоб бути впевненим напевно і не потрапити в халепу, краще скористатися офіційним калькулятором поїздок на сайті Єврокомісії (ec.europa.eu).

_01_214

Скільки необхідно мати при собі грошей під час подорожі до окремої країни ЄС:

  • Норвегія – 500 норвезьких крон (1580 гривень);
  • Фінляндія – 30 євро на день (880 гривень);
  • Швеція – 47 євро на день (1370 гривень);
  • Естонія – 86 євро на день (2,5 тисячі гривень);
  • Латвія – 14 євро на день (400 гривень);
  • Литва – 40 євро на день (1100 гривень);
  • Нідерланди – 34 євро (тисяча гривень);
  • Польща – 300 злотих (2 тисячі гривень) – перебування до трьох днів, 100 злотих (800 гривень) – перебування більше 3 днів;
  • Німеччина – 45 євро на день (1300 гривень);
  • Бельгія – 45 євро (1300 гривень) – іноземці, які зупинилися у приватних осіб, 95 євро (2800 гривень) – іноземці, які зупинилися в готелі;
  • Люксембург – мінімальна сума коштів визначається індивідуально;
  • Чехія – 40 євро на день (1100 гривень) до 30 днів;
  • Словаччина – 56 євро на день (1600 гривень);
  • Франція – 32,50 євро (тисяча гривень) – особи, які мають підтвердження наявності житла, 120 євро (3500 гривень) – особи, які не можуть підтвердити наявність житла;
  • Швейцарія – 91 євро (2600 гривень), 27 євро (780 гривень) – для студентів;
  • Ліхтенштейн – 91 євро (2600 гривень), 27 євро (780 гривень) – для студентів;
  • Австрія – мінімальна сума коштів визначається індивідуально;
  • Словенія – 70 євро (2 тисячі гривень), 35 євро (тисяча гривень) – для неповнолітніх у супроводі батьків;
  • Угорщина – 3 євро (90 гривень);
  • Італія – 269,60 євро (7,8 тисяч гривень) – на одну людину на строк до 5 днів, для груп туристів менше;
  • Іспанія – 71 євро (2 тисячі гривень);
  • Португалія – потрібно мати при собі суму в 75 євро (2,2 тисяч гривень), а також суму з розрахунку 40 євро (1100 гривень) на день перебування;
  • Мальта – 48 євро на день (1400 гривень);
  • Греція – 50 євро (1400 гривень) на день, мінімум 300 євро (8,7 тисячгривень) на 5 днів.

ЗЛОЧИНИ ТА ПОКАРАННЯ. Ті, хто порушують міграційні правила, зазвичай потрапляють до Шенгенської інформаційної бази (SIS) – після цього їм може відмовити у в’їзді будь-яка країна Єврозони. Як зазначають в ЄС, найчастіше порушують правило “90/180” без депортації (коли його виявляють на кордоні). Якщо турист “обрахувався на кілька днів”, до паспорта ставлять спеціальний штамп порушника. Якщо ж затримка сталася більше ніж на місяць – такого туриста наступного разу можуть не пустити. А найвищі шанси стати персоною нон грата в Євросоюзі у тих, хто набрехав про себе або про мету візиту, а також у власників підроблених документів. Їм загрожує штраф або заборона на в’їзд до ЄС протягом п’яти років.

А ось тим, кого спіймали вже на території ЄС, дадуть 1-2 тижні до виїзду і, швидше за все, більше не пустять до Єврозони наступного разу. Якщо ж іноземця затримають спецслужби, його депортують і заборонять в’їзд на 10 років. За підробку документів, участь в ОПГ, наркоторгівлю, інші тяжкі злочини можуть не тільки відправити додому, але й посадити до в’язниці.

При цьому в ЄС нагадують, що серйозно варто ставитися і до дрібних провин. Наприклад, в деяких країнах заборонено пити пиво на вулиці: вас можуть оштрафувати, а якщо грошей немає – навіть забрати до відділку. Інший приклад – проїзд в громадському транспорті зайцем. Сівши до трамваю без квитка “тільки на одну зупинку”, можна отримати штраф у сотню євро. За інші проступки можна “потрапити” і на 3 тис. євро, а якщо протягом місяця цю суму не покрити – ризикуєте стати нев’їзним до цієї країни.

Огляд українських ЗМІ

Огляд ЗМІ за 10 липня 2017

ВИСНОВКИ.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг під час візиту до Києва заявив про потужну підтримку, що Альянс надає Україні. Він закликав Росію вивести свої війська з території України, а також наголосив на необхідності безперешкодного доступу співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ до усієї території Донбасу. Зокрема, Єнс Столтенберг повідомив, що НАТО надасть Україні обладнання, яке дозволить Україні встановлювати джерела кібератак. Президент України Петро Порошенко заявив про наявність даних, що підтверджують причетність РФ до організації кібератак. Порошенко також наголосив на тому, що РФ протидіє СММ ОБСЄ на території Донбасу та ставить собі за мету витіснити її з території України.   

Президент України Петро Порошенко заявив, що Україна починає дискусію з Північноатлантичним Альянсом щодо надання плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО. Він зазначив, що чітко усвідомлює, що Україна наразі не відповідає стандартам НАТО, тому Україна не планує подавати заявку на членство в  Альянсі. Натомість, Порошенко заявив, що Україна орієнтується до 2020 року наблизитися до стандартів НАТО. Керівник прес-служби Альянсу Пірс Казалет повідомив, що члени Північноатлантичної ради “взяли до уваги” прагнення України отримати план дій щодо членства, але не давали згоди з цього приводу. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що надання Україні плану дій щодо членства в НАТО стало б кроком до подальшого просування Альянсу до російських кордонів, що не сприятиме зміцненню європейської безпеки. Голова Військового комітету НАТО генерал Петер Павел заявив, що військова політика Північноатлантичного альянсу щодо Російської Федерації в частині підтримки діалогу не дає бажаного результату. Іванна Климпуш-Цинцадзе наголосила, що «якщо хтось може сприяти дотриманню суверенітету і територіальної цілісності України, то це члени НАТО. Процес вступу України до Альянсу є потужним стимулом для перетворень усередині України».

Експерти нагадують, що умовами членства в НАТО є не тільки виключно військові показники держави, але й належний рівень розвитку демократії. Натомість, Єнс Столтенберг зазначив, що “Україна має позбавитися ракової пухлини корупції. Корупція стоїть на перепоні реформам та справжнім змінам  та успішному майбутньому українських громадян”.

Експерт “Українського інституту майбутнього” Надія Коваль вважає, що членству Україні в НАТО крім всього не сприяє позиція чинного президента Франції. Надія Коваль зазначає, що  Макрон є виразним противником подальшого розширення Альянсу та прихильником продовження діалогу “НАТО-Росія”. Тому, на думку експерта, не варто очікувати від Макрона серйозної підтримки щодо власне європейської чи євроатлантичної інтеграції України чи посилення, скажімо, Східного партнерства.

Спецпредставник США у переговорах із Росією Курт Волкер, який після візиту Тіллерсона залишився в Україні, зустрівся із Леонідом Кучмою для обговорення ситуації на Донбасі, а також перспективу подальших контактів. Політолог Вадим Карасьов вважає, що результатом зустрічі Трампа та Путіна (отже і візита Тіллерсона) є залучення американської сторони до процесу врегулювання конфлікту на Донбасі. Він наголосив, що питання полягатиме у “ступені залученості” американської сторони. Карасьов зазначає, що США не стане учасником «нормандського формату», проте «збоку вони Мінський процес підштовхуватимуть так, як не зможуть підштовхувати зсередини французи, німці і росіяни». Саме цим, на думку Карасьова, буде займатися Курт Волкер. Вадим Карасьов також наголосив, що українське питання для США є «інструментом для того, щоб налагодити відносини з РФ».

РНБО на засіданні 10 липня прийняло низку важливих рішень, спрямованих на підвищення забезпечення безпеки держави. Так, РНБО прийняла рішення про введення системи біометричного контролю для громадян іноземних держав, що в’їжджають до України, і впровадження електронної системи попередньої реєстрації для громадян РФ, що мають намір в’їхати до України. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін зазначає, що рішення РНБО про введення системи біометричного контролю для громадян іноземних держав, що в’їжджають до країни, не матиме практичних наслідків ні для громадян Євросоюзу, ні для громадян інших країн з аналогічними біометричними документами. На думку експертів, таке рішення є альтернативою запровадженню візового режиму із РФ, адже країни ЄС вже давно використовують біометричні паспорти. Натомість, для країн СНД ця практика не розповсюджується. Крім того, для громадян РФ, що мешкають на території України, вводиться обов’язкова реєстрація за місцем проживання і необхідність подання інформації щодо переміщення територією України. Також прийнято рішення рекомендувати уряду забезпечити в 2017 році дофінансування потреб сектора безпеки і оборони на суму близько 9 млрд грн. Турчинов уточнив, що в загальному обсязі дофінансування близько 3 млрд грн заплановано профінансувати із загального фонду держбюджету, і 6 млрд грн – із спеціального, за рахунок конфіскованих «грошей Януковича».

Крім того, РНБО доручила Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України і Національному банку внести пропозиції із розширення списку осіб, що підпадають під санкції у зв’язку з агресією з боку Російської Федерації. «США і ЄС прийняли рішення про введення нових санкцій проти Російської Федерації, і ми не можемо не враховувати ці ініціативи наших стратегічних партнерів,» – прокоментував дане рішення Турчинов. Голова комітету із закордонних справ палати представників Конгресу США Ед Ройс вніс поправку в законопроект із оборони на 2018 рік про введення нових санкцій щодо Росії за порушення Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності.

Натомість, РНБО не розглядала законопроект про деокупацію деяких районів Донбасу. Секретар РНБО Олександр Турчинов повідомив, що відповідний законопроект про реінтеграцію Донбасу вже розроблений апаратом РНБО, проте він ще буде узгоджуватися із західними партнерами: «передусім це стосується країн-учасниць “нормандського формату” – Німеччини, Франції і США, наших партнерів із НАТО,» – зазначив Турчинов. До ВР законопроект планується внести вже восени.

З огляду на те, що ВР не прийняла низку ключових законопроектів, серед депутатів обговорюється можливість продовжити поточну парламентську сесію. Зокрема, на цьому тижні має відбутися голосування у першому читанні за пенсійну реформу, яку Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення рекомендує парламенту прийняти за основу. Також розгляду у парламенті потребують законопроекти з медичної реформи, потенційно може бути внесений законопроект по приватизації (який щоправда ще не пройшов Нацраду реформ та розгляд у комітетах), судова реформа. Голова ВР Андрій Парубій також припускає, що в парламент буде внесений на розгляд новий законопроект про зняття депутатської недоторканності. Саме тому Парубій відзначив, що має намір запропонувати не закривати нинішню сесію парламенту, щоб у разі необхідності ухвалення певних рішень можна було зібратися на засідання. Дане рішення підтримали БПП, НФ та «Батьківщина».

Міністр фінансів Олександр Данилюк цього тижня обговорить поточні питання співпраці із МВФ із директором-розпорядником Крістін Лагард. Експерти припускають, що темою для розмови може стати саме пенсійна реформа, яку парламент мав прийняти під час поточної сесії. Сам Данилюк зазначав, що виділення наступного траншу залежить саме від проведення пенсійної реформи. Проведення земельної реформи, наразі, взагалі не обговорюється і непомітно вийшло із порядку денного влади. Своєрідним «подарунком» для західних партнерів може слугувати накладення Порошенком вето на законопроект №6382 щодо продовження вивізного мита на брухт чорних металів.

Голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв констатує різке уповільнення, практично до зупинення, погодженого з донорами плану реструктуризації та відокремлення діяльності з транспортування природного газу (анбандлінгу) компанії. Він також зазначив, що «ми сьогодні отримали “жовту картку” від ЄБРР».

Андрій Парубій повідомив, що всі подання на зняття недоторканості із народних депутатів будуть розглянуті у парламенті цього тижня. Борислава Розенблата виключили з членів фракції БПП на його прохання.

В українських ЗМІ з’явилася інформація, що директор ЄБРР в країнах Східної Європи і Кавказу Френсіс Маліж рекомендує на посаду голови Приватбанку Райнера Мюллера-Ханке. Зараз Райнер Мюллер є членом рад FinComBank (Молдова) і азербайджанського AccessBank. В Україні він уже працював генеральним директором Swedbank у 2009-2013 роках. Він має більш ніж десятирічний досвід в сфері банкінгу в країнах Центральної та Східної Європи.

Найбільша європейська авіакомпанія Ryanair оголосила про відмову від свого виходу на український ринок після того, як державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”(Київ) порушило угоду, досягнуту у березні цього року в Мінінфраструктури з посадовцями аеропорту та його нинішнім генеральним директором Павлом Рябікіним. Павло Рябікін заявив, що Ryanair висуває ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” вимоги, за яких він полетить до Києва, але які не відповідають українському законодавству. Голова Офісу по залученню і підтримці інвестицій при українському уряді Даніель Білак заявив, що уряд повинен розібратися в ситуації. Очільник Мінінфроструктури Володимир Омелян жорстко розкритикував Білака і натякнув на лобіювання ним інтересів МАУ, що належить Ігорю Коломойському.

ТОП-5 РЕЗОНАНСНИХ НОВИН ДОБИ: ПОЛІТИКА, ЕКОНОМІКА.

  • Зближення України і НАТО: шлях до членства, новий офіс та посилення кібербезпеки (329 публікацій у ЗМІ)
  • G20 та візит Тіллерсона. Новий етап великої гри (263 публікації у ЗМІ)
  • Біометричний контроль, кібербезпека та розширення санкційного списку: підсумки засідання РНБО (Відео) (100 публікацій у ЗМІ)
  • Авіаперевізник Ryanair зупинив продаж квитків на рейси в Україну (61 публікація у ЗМІ)
  • Трамп: Спільна група з кібербезпеки з Росією може бути не утворена (60 публікацій у ЗМІ)

Дискусія з приводу ринку землі

ЗЕМЛЮ — СЕЛЯНАМ

Через 100 років після революцій 17-го року в Україні знову стоїть питання: як віддати землю селянам? Існує можливість, що мораторій на продаж землі цього року нарешті скасують, і люди отримають повне право на свою власність. Економісти вважають, що це приведе в країну інвестиції, дозволить працювати на землі більш ефективно. Фермери та частина політиків бояться, що земля втече в руки кількох багатих власників. Український кризовий медіа-центр в травні зібрав експертів, яких попросив розповісти про ключові проблеми, вирішення яких необхідне для завершення реформи. Ці питання варто пам’ятати, коли ми будемо слухати політичну дискусію про реформу землі. Головне — йдеться не тільки про продаж землі, а про аграрну реформу загалом. Ось у чому різниця:

ЧИ ГОТОВА КРАЇНА ДО РИНКУ?

    Перше питання, вирішення якого потребує ринок — ефективна діяльність державних структур, що за нього відповідають. Чи готові державні кадастри, місцева влада, сільські ради та громади до відміни мораторію? Це не може бути причиною відтермінування реформи (про це трохи далі) але вирішення технічних питань необхідно передбачити, щоб проблемами не скористалися шахраї.

ЮРІЙ ЗМІЙ: голова Офісу підтримки реформи при Міністерстві аграрної політики та продовольства України

Коли ми говоримо сьогодні про земельну реформу, то чомусь більшість одразу згадує тільки одну тезу: «Зняти мораторій на продаж земель сільсько-господарського призначення». Я би трошки змінив цей акцент. І поговорив про те, чи готові ми на експертному та технічному рівні до зняття мораторію до ринку земель. Якщо ми розберемо складові цієї реформи по одному, то ми побачимо, що ще дуже багато потрібно зробити.

Перше — це чітка робота система Держгеокадастру, системи реєстрації прав власності на земельні ділянки. Сьогодні дуже багато робиться для того, щоб надання адміністративних послуг (як-от оформлення адміністративних ділянок) було спрощене. Щоб якомога більше людей ефективно і якісно користувались і без проблем оформляли ці послуги. Але поки що досконало ця система не працює, і це треба визнати. Це один підготовчих етапів до проведення реформи. З цього почнемо.

Друге—питання “відмерлої” спадщини. Коли відбулося розпаювання, власники земельних ділянок отримали земельні ділянки, то не всі могли скористатися, оскільки був мораторій. Багато з них вже не з нами, немає спадкоємців на цих земельних ділянках і це, особливо для великих підприємств, проблема. Це проблема також для місцевих рад, вони не можуть скористатися легально землею, яка залишилася від пайовиків. Верховна Рада вже зробила дуже важливий крок в цьому напрямку. Прийнятий відповідний закон, який спрощує всі ці моменти. Він вже набув чинності, але дуже багато треба зробити на технічному рівні, щоб система кадастрів і повідомлення про власників земельних паїв працювали ефективно.

Третє — це землі колективної власності. Польові дороги і так далі. На технічному рівні дуже багато є напрацювань, багато варіантів різних проектів законів, але досі ця проблема не вирішена, не витребувані паї.

Всі ці моменти — складові земельної реформи. На вершині айсберга — зняття мораторію на ринок земель. Але це лише вершина. Для ефективної реформи потрібні підвалини, щоб це все ефективно працювало. Коли ми зосередимося на цьому і вирішимо всі ці питання, то набагато легше буде йти дискусія про зняття мораторію і про реформування обігу земель.
[ Читати далі ]

З життя мурах, подібно до людей?

Ломехуза або модель вмираючого суспільства

Пропоную вашій увазі статтю про ломехуз, яка зображує  модель будь-якого деградируючого і вимираючого суспільства взагалі, і як я вважаю, нинішнього українського суспільства зокрема.

Стадія 1: Зараження
За своїм суспільним устроєм мурахи - найбільш близькі до людини істоти на Землі. Кожне нове відкриття в Мірмекології (науці про мурах) лише підтверджує це.              
 

 Мурашник

Перед нами здорове гніздо рудої лісової мурахи (Formica rufa). Для даного виду характерний купольний мурашник, верхній шар якого складається з десятисантиметрового шару паличок, голочок, сухого листя, камінчиків. Гніздовий матеріал мурахи постійно перемішують, щоб мурашник не почав гнити - це свого роду примусова вентиляція. Висота нашого мурашника - 56 сантиметрів, діаметр - 98 сантиметрів. Купол має 11 отворів. Орієнтовна чисельність населення мурашника - близько 10 тисяч особин. Під куполом розташовані камери, в яких зберігаються яйця, личинки і лялечки мурах. Ще глибше - гнилий пень або великі гілки. Під землею на глибині до 1,5 метра знаходяться сполучені між собою камери. В одній з них живе «цариця».
 
Мурахи за роботою
У мурашнику існує сувора ієрархія та розподіл ролей. Гніздом управляє «цариця» - самка, відкладає яйця. Робочі мурахи - теж самки, але вони не дають потомства доти, поки жива цариця. Термін життя цариці 15-20 років, робочої мурашки - до 7 років. Самці живуть всього один сезон, в житті мурашника не беруть участь і гинуть відразу після спарювання.
У безпосередній близькості від «цариці» знаходиться свита з 10 - 12 робочих мурах, вони про неї піклуються: облизують її і годують. Це, як правило, молоді мурашки, оскільки всі мешканці гнізда проходять приблизно місячну стадію піклування або за «царицею», або за личинками. Потім вони перебираються на найдальшу ділянку зони патрулювання мурашника (її радіус досягає 5-6 метрів) і там займаються пошуком їжі - фуражування. Знайдену їжу мураха передає вгору по інстанціях, і лише звідти вона розподіляється по всьому мурашнику. Разом з їжею в мурашнику поширюється  особливий феромон - речовина, яку виділяє «цариця». У ньому міститься інформація про здоров'я цариці і стан гнізда. Цю речовину мурахи з почту злизують з цариці, переносять в спеціальному зобі і передають одна одній по ланцюжку. Таким чином всі особини мурашиного соціуму включені в єдиний інформаційний простір.
 
Мурахи-фуражери
У мурашнику діє своя система покарань. Приміром, якщо здорова мураха-фуражер кілька разів поспіль повертається в мурашник ні з чим, її «страчують» - вбивають і саму пускають на фураж. Цікаво, що зовсім по-іншому підходять мурахи до тих, хто втратив працездатність внаслідок каліцтва. Їх годують доти, поки ті в змозі просити їжу, тобто постукувати вусиками по певних ділянках голови здорової мурашки.
 
[ Читати далі ]

Стратегічна мета Української держави - ч.2

Стратегічна мета Української держави — набуття членства в ЄС і НАТО. Нагадаємо, що аналізоване опитування проводилося в березні, коли не було впевненості в тому, що Україна отримає безвіз, а парламент Нідерландів — ратифікує Угоду про асоціацію Україна—ЄС. У таблицях подано відповіді респондентів, які задекларували, що готові взяти участь у референдумі про приєднання до ЄС і НАТО (див. рис.6). 

Стратегічний курс Української держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію ґрунтується на міцному фундаменті. У масштабах усієї України переважають прихильники членства України в ЄС і НАТО, хоч поки що членство в Північноатлантичному альянсі не є таким популярним, як членство в ЄС. Прихильників членства в Євросоюзі більше в усіх регіонах, за винятком Харківської та Одеської областей і Донбасу. Слід також відзначити, що, за винятком Донбасу та Одеської області, кількість прихильників НАТО не падає нижче третини мешканців, що дає надійну основу для роботи з рештою громадян. 

Крім дослідження регіональних розкладів, нас цікавили погляди респондентів у розрізі вікових груп. Саме тому після кожної діаграми наводимо таблиці відповідей за віковим розподілом. Отже відповідь на запитання: "Чи простежуються в Україні відмінності між поколіннями?" така: вік респондентів найбільш істотно впливає на підтримку зовнішньополітичної орієнтації держави: підтримка ЄС і НАТО серед наймолодших українців на порядок вища, ніж підтримка серед найстарших. І, що дуже характерно, для виділених 5 вікових груп прогрес цієї підтримки лінійний. Аналогічний прогрес можна помітити також у національній ідентичності: чим людина молодша, тим частіше вона ідентифікує себе українцем. А ось у питаннях мови і конфесії між окремими віковими групами немає таких істотних відмінностей. Варто наголосити, що наймолодша генерація менше вживає українську мову, ніж найстарше покоління. 

[ Читати далі ]

Стратегічний курс Української держави - ч.1

У Кремлі й надалі вважатимуть, що знищення Української держави та української нації — досяжні цілі.

"У більшості країн світу шок війни, приниження поразки і відкрита рана від втрачених територій служили потужними інструментами для побудови національної солідарності та формування сильної національної ідентичності. Поділи Польщі у другій половині XVIII ст. стерли Польську державу з мапи Європи, але послужили відправною точкою для формування модерного польського націоналізму, тоді як наполеонівське вторгнення до Німеччини на початку ХІХ ст. дало поштовх розвиткові пангерманських ідей і сприяло розвиткові модерного німецького націоналізму. Спогади про поразку і втрачені території підживлювали національні почуття французів і поляків, сербів та чехів. Україна, яка зазнала вторгнення, приниження і поділу війною, здається, йде за цим загальним зразком" — це одна з ключових тез книжки "Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності", автор якої — Сергій Плохій, відомий український історик, професор Гарвардського університету. У 2015 р. він написав синтез історії України, щоб пояснити західним читачам минуле країни, в якій відбулася Революція Гідності і на яку згодом Росія пішла війною.

Три з половиною роки збройного протистояння імперській Москві підтвердили правильність висновку вченого: національна солідарність і національна ідентичність українців збудували фундамент для успішного зупинення російської агресії та перших вагомих досягнень на шляху України до інтеграції з ЄС. У горнилі війни справді народжується нова українська нація.

Однак для Путіна та його пропаганди росіяни й українці — все ще "один народ", і доки ця настанова не зміниться, доти не буде шансу на мир. У Кремлі й надалі вважатимуть, що знищення Української держави та української нації — досяжні цілі. Варто лише дочекатися соціального вибуху над Дніпром, і "русские Украины" (або ж "Новороссии" і "Малоросии") масово вийдуть на вулиці з гаслами "Путин прийди". І тоді в нього з'явиться шанс реалізувати план, який провалився у 2014 р. 

Соціологічні дослідження свідчать, що розрахунки кремлівських стратегів ґрунтуються на ними ж створеній реальності. У березні 2017 р. чотири провідних українських соціологічних центри (КМІС, Рейтинг, СОЦІС і Центр ім. Разумкова) провели широке опитування громадської думки, в якому взяло участь 14 тис. респондентів, по 500 у кожній області, а в Києві, Харківській та Одеській областях — по 1 тисячі. Області, крім названих, об'єднано у більші регіони, щоб таким чином знизити похибку опитування. Отже: Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська області — це умовний "Захід"; Волинська, Рівненська, Житомирська області — "Північний Захід"; Закарпатська і Чернівецька області —"Південний Захід"; Вінницька, Хмельницька області — "Поділля", Київська, Сумська і Чернігівська області — "Північ"; Кіровоградська, Полтавська і Черкаська області — "Центр"; Миколаївська і Херсонська області —"Південь"; Запорізька і Дніпропетровська області — "Схід"; не окуповані території Донецької та Луганської областей — "Донбас". 

Результати опитування дозволили створити карту суспільних настроїв української спільноти на початку четвертого року війни й напередодні отримання безвізового режиму з ЄС. У пропонованій статті ми вирішили представити результати опитувань щодо національної ідентичності, мови щоденного спілкування, конфесійних питань, ставлення до ЄС і НАТО, тобто проблем, які роками використовує Росія як елемент гібридної війни проти України і, відповідно, які впродовж десятиліть були елементом політичного протистояння в самій Україні. На основі поглибленого аналізу соціологічних даних ми намагалися сформувати висновки щодо впливу суспільних настроїв на державну політику, а також спробували поставити суспільні процеси в Україні в загальноєвропейський контекст. Сподіваємося, наша публікація дасть поштовх обговоренню та дискусіям. 

123
 
[ Читати далі ]

10 фактів про Гельмута Коля

Канцлер з "правого сектора". 10 фактів про Гельмута Коля
Дмитро Добрий 16 червня, 2017, 21:44
Помер 87-річний колишній канцлер Німеччини Гельмут Коль. Відомий за рахунок величезного особистого внеску в об'єднання німецьких земель в єдину країну. Однак, це не єдине досягнення політика

У Гельмута Йозефа Міхаель Коля протягом усієї його кар’єри зберігався імідж політичного "важковика" і, без перебільшення, справді монументальної фігури. Він 26 років поспіль очолювала консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС), провідну партію економічного флагмана Європи. Проте в реальності він завжди лишався живою, жвавою і дотепною людиною. Хоча й монументальності, стійкості і витривалості йому теж вистачало.

1. Ловив на продаж раків

Майбутній федеральний канцлер народився 1930 року у багатодітній римо-католицький родини. Йогану Каспару і Цецилії Коль виховання трьох дітей давалося нелегко, тож у них всі змалечку заробляли на хліб і Гельмут теж не становив виключення.

Ще підлітком, наділений неабиякою фізичною силою, він брався за будь-яку роботу, нерідко достатньо не дитячу та відповідальну: вирощував кролів та тутових шовкопрядів, ловив річкових раків, носив мішки з цементом на будовах, влаштовувався штатним водієм при крамницях чи бензоколонках.

2. Мав допомагати Люфтваффе

Як Ганс Коль, так і двоє з трьох його дітей (окрім доньки Хільдегарди), були військовозобов’язаними. Батько (котрий, до речі, вже відслужив у Першу світову) після 1945-го повернувся з фронту живим і в званні капітана Вермахта, тоді як війна забрала старшого з синів, Вольтера.

Гельмута зарахували до Флакхеферу (Flakhelfer), групи юних помічників ППО Люфтваффе, однак, на радість матері, долучитися до бойових дій він так і не встиг.

3. Від наймолодшого депутата до прем’єра за 10 років

Ще за рік до одруження, маючи лише 29 років, Коль обирається до місцевого парламенту (ландтагу) у Людвігсгафена-ам-Райні, столиці федеральної землі Рейнланд-Пфальц. Це місто також називають німецькою "хімічною столицею".

Після війни у Західній Німеччині був величезний запит на освічених та амбітних фахівців з традиційними цінностями. Тому випускник Гейдельберзького університету з докторським ступенем за дисертацію із партійного будівництва, який вдало поєднував посаду референта у Спілці хімічної промисловості з депутатським мандатом, швидко зайняв своє місце у цій соціальній ніші.

В свої 30-ть він очолює фракцію ХДС у міськраді Людвігсгафена, і лишатиметься на цій посаді ще дев’ять років поспіль. Аж до того моменту, доки його не оберуть заступником голови партії загальнонаціонального рівня.

Це призначення співпаде у часі з призначенням Коля на посаду голови регіонального уряду Рейнланд-Пфальцу (1969-1976). Доводилося нелегко, адже тоді ХДС був в опозиції, а федеральну владу контролювала ліво-центристська коаліція соціал-демократів та вільних демократів (СДПН-ВільнДП).

4. Перша дружина наклала на себе руки

2001 року перекладачка Ханнелоре Коль (в дівоцтві Реннер), яка подарувала Гельмуту двох дітей, а їхні відносини описувала не інакше як "любов з другого погляду", вкоротила собі віку через важку невиліковну хворобу - алергію на денне світло.

Вдруге 78-річний Коль одружився на своїй підлеглій, урядовому економісті на ім’я Майка Ріхтер. Різниця між молодятами склала 35 років.

5. «Правий сектор» та презервативи від комуністів

Комуністи, соціалісти та соціал-демократи - постійні політичні суперники Коля.

1976 року він програв лівим на виборах і федеральним канцлером стає есдек Гельмут Шмідт. Колю не лишалося нічого іншого як зосередитися на партійному будівництві, роботі в опозиції й переманюванню на сторону ХДС представників дрібних депутатських фракцій та груп. Минуть роки і в чисельних журналістських розслідуваннях наводитимуть виписки з банківських рахунків, тих самих, з яких промислове лобі християнських демократів щедро віддячувало перебіжчикам.

При цьому політик завжди наголошував, що бути правим, націоналістом і націонал-демократом є органічним як для нього самого, так і для всіх німців. Водночас, наголошував він, права ідея, навіть попри гітлерівські лихоліття, не несе в собі загрози для Німеччини.

"Чому зараз вважається, що вся небезпека походить з правого боку? Якісь моралісти згуртувалися і співають пісні проти правого сектора. Та немає жодної небезпеки! Де їй бути?", - заявляв Коль.

Про "червоних" переважно відгукувався зі зневагою і ледь не з презирством. Ось одна з таких цитат:

"Ми мали багато неприємностей з червоним набродом (...) Протягом року-двох, принаймні чотири рази на тиждень "червоні" кидали нам у сад використані презервативи. Наша велика, красива вівчарка стрімголов кидалася з дому, абиїх підібрати і потрясти, а потім бігати з ними по вулиці. Моя дружина завжди була цим вкрай схвильована".

6. Об’єднав Німеччину

У листопаді 1989 року, коли вже валилася Берлінська стіна, Коль презентував свій присвячений відновленню єдиної Німеччини план з 10 пунктів, чим фактично поставив Радянський Союз й увесь світ перед фактом: створюється нова держава й бути їй чи не бути вирішуватимуть самі німці.

3 жовтня 1990 року ФРН юридично поглинула НДР, поклавши край існуванню передового бастіону "соцтабору", а вже у грудні відбули перші спільні парламентські вибори вессі (західників) та оссі (східняків), на яких партія Гельмута Коля здобуває тріумфальну перемогу. Для перших ХДС тоді була переможцем,  для других – визволителем.  

7. Врятував заощадження оссі обмінним курсом «один до одного»

Під час об’єднання "капіталістичного" Заходу з "соціалістичним" Сходом канцлер-довгожитель пішов на нечуваний з фінансово-економічної точки зору (але, водночас, надзвичайно виграшний у політичному вимірі) популістський крок. Більшості оссі дозволили міняти свої тепер вже офіційно визнані «фантиками» фантики на тверду ФРНівську валюту за курсом 1:1, і це при тому, що обмінний курс для юридичних осіб становив 2:1.

8. Поклав кінець Холодній війні

Відповідаючи на питання, хто ж вкоротив віку "Імперії зла", Коль називав Тетчер, Міттерана, Рейгана, Горбачова, але насамперед він виділяв Міттерана:

"Без німецько-французької дружби і партнерства і німецько-французької рушійної сили в Європі не могло б бути ніякого прогресу".

Баронесу Тетчер згадував під №2, але не без іронії:

"Вона засинала на засіданнях G-7 і тоді майже що падала зі стільця, тримаючись за свою сумочку".

Про себе згадував рідше. Хвалитися не любив.

9. Дружив з усіма, але не з росіянами

Своїми головними чеснотами Коль називав комунікабельність, вміння схиляти співрозмовників на свою сторону і здатність працювати в команді. Казав, що міг домовитися з усіма.

Або майже з усіма. Окрім "червоних", росіян та представників великого капіталу, котрих канцлеру не раз доводилося "ламати через коліно". Усі ці риси, як вважав політик, майже феноменально увібрав у себе його наступник на посаді канлера, великий приятель "Газпрому" Герхард Шрьодер:

"Так з нього і через 100 років нічого путнього не вийде! Він не вміє дружити (...) Він холодний як риба. Його цікавлять лише великі гроші".

10. Навчав Ангелу Меркель

Нове, жіноче обличчя №1 у ХДС монументальний канцлер (точніше екс-канцлер) називав «моя дівчинка», «моє курчатком». Казав, що навчав її усьому, особливо шляхетним манерам, які дівчині зі Східної Німеччини давалися особливо важко.

"Пані Меркель ніколи не могла правильно тримати виделку й ніж, - пригадував Коль. - Під час офіційних банкетів вона вела себе настільки потворно, що я повинен був неодноразово закликати її до порядку".

Минули роки... Але користуватися ножем, казав Коль, "курчатко" так і не навчилася. В такий спосіб її наставник наголошував на тому, що часом їй слід бути жорсткішою. Наприклад, таким як він

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим

Забута перемога УНР: похід Болбочана на Крим. Чонгарський бліцкриг

01 Червень 2017

Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році
Мапа українських земель, надрукована у Відні приблизно у 1900 році

18 квітня 1918 року війська УНР під командуванням Петра Болбочана прорвали більшовицькі укріплення на Чонгарі і рушили на звільнення Криму. До 99-річчя однієї з найвидатніших кампаній Української революції 1917–1921 років до вашої уваги матеріали із циклу «Забута перемога». Цього разу йтиметься про ту саму знамениту перемогу на Чонгарі.

Поки німецькі колони 18 квітня 1918 року йшли на штурм Перекопу, на південь від Мелітополя продовжували наступ українські частини. Після падіння міста єдиний «червоний» фронт у Північній Таврії розвалився: Всеволод Петрів писав, що весь простір між залізницею і морем «кишів дрібними перемішаними загонами». Петро Болбочан розумів, що, якщо дати більшовикам можливість перегрупувати свої сили і закріпитися за Чонгаром, захоплення Сиваша стане набагато складнішим завданням. Тому, поки основні сили Кримської групи облаштовувалися в місті, авангард із кінноти та моторизованої піхоти з бронемашинами продовжив наступ на південь, буквально повиснувши на хвості «червоних», які відступали. Борис Монкевич писав про це:


«Їхньою метою було самим зайняти Сиваш до того моменту, поки більшовики встигнуть зайняти окопи і приготуватися до оборони. Тому всі зусилля наших авангардних частин були спрямовані на те, щоб ворога, який відступав, відштовхнути в бік Азовського моря. З цією метою всі ворожі частини, що відступали до моря, були залишені в спокої, натомість звернена вся увага на загони, які намагалися пробитися до Сиваша, щоб перешкодити їм у цьому».

Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року
Важкий бронеавтомобіль «Гайдамака», який використовували в поході на Крим навесні 1918 року


У другій половині дня 18 квітня українські та німецькі підрозділи вступили в бій із «червоними», що займали позиції в Якимівці. Загони Івана Федька і Георгія Кочергіна були вщент розгромлені, при цьому був знищений і їхній бронепоїзд, оснащений майданчиком з бомбометами. Уцілілі червоногвардійці, зібравши провіант, відступили до Новоолексіївки, а потім, давши гак через Генічеськ, – до Сальківського перешийку, що з'єднує Чонгарській півострів із материком.

Станція Салькове була взята, і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту

Хоча Борис Монкевич і пише, що вся дорога на південь була вільна від ворога, а Кримській групі протистояли лише невеликі загони більшовиків, які «кидались з боку в бік», темп наступу сповільнився. Найімовірніше, українсько-німецький авангард увечері 18 квітня натрапив на радянську оборонну лінію на Сальківському перешийку, перед якою загін червоногвардійців під керівництвом Петра Грудачева розібрав залізничні колії. Вранці 19 квітня взяти позицію з ходу не вдалося. Але Федько, отримавши в той же день звістку про падіння Армянська, залишив Чонгар і відбув зі своїми військами до Джанкоя, так що або ввечері, або вже наступного дня станція Салькове була взята і українські частини увійшли на Чонгарський півострів. Отримавши звістку про це, Болбочан 20 квітня відіслав з Мелітополя на південь всю піхоту, доручивши Петріву пізніше перегнати до Криму ешелони.

Але перед цим відбулася зустріч українського та німецького командувачів. Болбочан був змушений, як молодший за чином, відкрити Роберту Кошу мету своєї експедиції і визнати його верховенство в разі проведення спільних операцій. Кош відмовляв Болбочана від прориву через Сиваш, пропонував йому дочекатися понтонів або взяти німецькі бронепотяги. Але той відмовився, оскільки прагнув досягти Севастополя першим, а до того ж, зовсім не збирався штурмувати Чонгарські позиції в лоб. За спогадами Монкевича:

«Болбочан ще в Мелітополі був підготовлений до того, що йому доведеться переправити через Сиваш ударну групу на човнах. З цією метою взяті з Мелітополя човни, захоплені у більшовиків, які всю дорогу ремонтувалися, озброювалися і готувалися до спуску».

Однак головною зброєю українців були не катери, а інформація. Після захоплення 15 квітня «дроздовцями» Якимівки телеграфне сполучення між Кримом і Таврією було порушене. Але на той час це було звичайною справою, так що в Сімферополі особливого значення обриву зв'язку не надали, вважаючи, що Мелітополь все ще тримається. Командири розгромлених загонів, які пробилися до Криму, не могли чітко окреслити стан справ і своїми неточними показаннями в штабі в Джанкої вносили ще більшу плутанину. В результаті ці загони були визнані дезертирами і відіслані до столиці для розформування і суду.

На Сиваській оборонній ділянці, зрозуміло, знали про прорив фронту під Мелітополем, але «червоні» не усвідомлювали масштабів катастрофи, що спіткала їх, і вже точно не очікували побачити українців на Чонгарі так скоро.

Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення

Якби цього було мало, Кримська група захопила в полон одного штабного більшовика, який знав шифр. Тепер кілька разів на день Болбочан відсилав до Сімферополя туманні донесення, що, мовляв, фронт перед Сивашем прорвали, але «радянські» частини відходять в порядку, зберігши навіть бронепотяги. За словами Монкевича:

«Не маючи інших відомостей, «Штаб Оборони Кримської Республіки» змушений був цьому вірити, хоча постійно категорично вимагав подробиць. Болбочан у таких випадках переривав розмову і цим ще більше збивав з пантелику Штаб Оборони, який не знав, чи вірити цьому повідомленню, чи ні. Поїхати назустріч відступаючим ніхто не хотів після того, як одна група сміливих поїхала з Сиваша для пошуків штабу армії і налагодження зв'язку з ним – і не повернулася, і не подала досі ніяких відомостей».

Петро Болбочан
Петро Болбочан


Більше того, згадував Петрів, більшовицьке командування навіть віддавало суворі накази Болбочану відходити організовано й очищати тили від «бандитів, які в декількох місцях зіпсували залізницю». Загалом, прибуття українців на Чонгар стало для «червоних» сюрпризом.

У ніч на 21 квітня головні сили Кримської групи зосередилися в Новоолексіївці, а авангардні частини пройшли весь Чонгарський півострів і вийшли до передових радянських позицій, місцями маскуючись, а місцями видаючи себе за більшовиків, які відступають. Завдяки цьому вдалося оглянути «червоні» укріплення і намітити маршрут десантів. Оскільки полк Федька готувався до контратаки на Джанкой, міст через Сиваш захищав лише невеликий загін. Однак і цього могло бути досить, оскільки міст мав бути замінованим.

Але вранці 21 квітня в обох сторін щось пішло не так. За спогадами Никифора Авраменка, у світанковому тумані українські солдати помітили початок мінування мосту чотирма червоногвардійцями на чолі з Леонідом Літуненком і відкрили по мосту «шрапнельний і кулеметний вогонь». Артилерійська перестрілка тривала цілий день. Паралельно Болбочан змінив початковий план штурму Сиваша: замість десанту з катерів він вирішив захопити міст за допомогою дрезини.

Для цього в штаб викликали командира першої сотні Запорозького полку Петра Зілинського-Содоля, який вже заслужив репутацію «найвідважніший зі сміливців». Відібравши 20 найкращих бійців, озброєних ручними кулеметами, він дрезиною пізно вночі з 21 на 22 квітня проскочив передмостові укріплення і в'їхав на міст. За ним повним ходом рухалися два бронепотяги.

На кримській стороні більшовики почули перестрілку бронепотягів із передовими заставами і відкрили загороджувальний вогонь з гармат по мосту, але в цей момент дрезина Зілинського досягла берега, закидавши захисників ручними гранатами. Потяги артилерійсько-кулеметним вогнем підтримали атаку. Висадившись, піхота вибила більшовиків з окопів і відразу ж стала готувати їх на випадок контрнаступу. «Червоні» побігли. Паніка була настільки сильною, що відступаючи більшовики з двох мін зуміли підірвати тільки одну, та й ту не дуже вдало. Другу міну українці вчасно скинули у воду. Згідно з Монкевичем:

«Болбочан поставив у той час на іншому кінці мосту батарею і наказав стріляти в разі контрнаступу. Разом з тим наказав переправлятися частинам групи на іншу сторону. З огляду на те, що залізнична колія на мосту була зіпсована вибухом міни, козаки просто на руках через міст і греблю почали переносити кулемети, вози, гармати. Спішно пересувалася піхота, кіннота і на ранок позиції на лінії ст. Таганаш були закріплені за українським військом».

22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон

Започаткована наспіх спроба «червоних», які схаменулися, відбити Таганаш (нині – Солоне Озеро) у Кримської групи не увінчалася успіхом, і вранці 22 квітня Болбочан твердо стояв на кримській землі. Невелика група більшовиків потрапила в полон, були захоплені 30 кулеметів, маса гвинтівок і півбатареї знарядь з кіньми.

У середині дня нарком закордонних справ Росії Георгій Чичерін надіслав до Берліна ноту протесту:

«Просування до Криму є істотним порушенням Брестського миру, адже є вторгненням в межі Радянської Республіки. Вторгнення загрожує нашому Чорноморському флоту, що може спричинити зіткнення, викликані інтересами самозбереження флоту. Народний комісар закордонних справ сподівається, що подальше просування військ у Криму буде припинене, і просить німецький уряд повідомити негайно про подальше».

Тим часом Болбочан наказав наступати на Джанкой вже наявними силами, не чекаючи переправи через пошкоджений міст інших частин. З Таганаша він телеграфом зв'язався з Кошем і поінформував його про успіх. Той, не повіривши, послав бронепотяг для оцінки ситуації, а сам наказав Болбочану залишатися на зайнятих позиціях. Але Болбочан відповів відмовою і не пропустив німецький бронепотяг через Сиваш. Німці, у свою чергу, спробували затримати в Мелітополі ешелони Петріва, однак безуспішно. Це був перший, і, на жаль, не останній українсько-німецький конфлікт у Криму.

У будь-якому випадку Кримська група рушила вперед і, до вечора 22 квітня, змітаючи перед містом більшовицький заслін, увійшла до зайнятого німцями Джанкоя.

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, кандидат історичних наук

https://www.radiosvoboda.org/a/28522021.html

Ще один світовий самітник - Дональд Трамп

Трамп і Паризька угода: що втратили Сполучені Штати Аналітика 02.06.2017

Рішення Трампа поставило великий знак запитання над майбутніми міжнародними амбіціями США

Вихід США з Паризької кліматичної угоди не став неочікуваним кроком з боку президента Трампа. Якщо говорити відверто, про це було вже зрозуміло наприкінці саміту G-7 минулої суботи в Італії, коли через відмову США лідери "сімки" так і не змогли узгодити спільну позицію по реагуванню на зміни клімату. Трамп тоді не наважився прямо говорити про це іншим главам держав, але взяв паузу на кілька днів та зробив заяву у себе вдома, в Рожевому саду Білого дому, в оточенні лише обраних прихильників його політики. Й попри те, що це не було несподіванкою, важливо те, ЯК пояснив своє рішення американський президент і ЩО отримав у відповідь від тих, хто також входить до клубу світових лідерів.

ВРЯТУВАТИСЯ ВІД ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ

Для початку, варто пригадати, що являє собою Паризька угода, і чому її називають "історичною". Документ набув чинності в листопаді 2016 року як частина Рамкової конвенції ООН про зміну клімату. На відміну від попереднього акту – Кіотського протоколу, Паризька угода передбачає, що зобов'язання зі скорочення шкідливих викидів в атмосферу беруть на себе всі держави, не залежно від їхнього економічного розвитку. Нова ініціатива спрямована на припинення зростання середньої температури на Землі на рівні значно нижчому, ніж два градуси за Цельсієм в середній перспективі.

За результатами наукових досліджень, індустріальна діяльність людини є одним із чинників, що призводить до збільшення викидів парникових газів та як наслідок – до підвищення глобальної температури. До речі, з 1906 року до 2012-го показник середньої температури на Землі зріс на 0,85 градуса за Цельсієм, і очікується, що до 2020 року він досягне позначки одного градуса.

Тим часом, навіть коливання в межах одного градуса здатні спричинити танення льодовиків у полюсових зонах планети, що створює серйозний ризик підвищення рівня світового океану з усіма супутніми катаклізмами. Крім того, цим пояснюються небувалі спеки в літній період, інтенсивні урагани, нетрадиційно теплі чи навпаки – засніжені зими в південних регіонах.

Крім зменшення викидів, Паризька угода також передбачає "гармонізацію фінансових потоків" для протидії змінам клімату та зменшенню кількості парникових газів. Це означає, що провідні економіки світу робитимуть більші внески для того, щоб реагувати на виклики на всій планеті. Іншими словами, якщо не втрутитися в історію людства зараз, вона може повторитися, наприклад, новим Льодовиковим періодом.

МИ НЕ ХОЧЕМО, ЩОБ ІЗ НАС СМІЯЛИСЯ...

Натомість, Паризька угода в розумінні Дональда Трампа є "катастрофою" для США, утім – як і багато інших досягнень адміністрації Барака Обами. Підхід Трампа-бізнесмена ще на етапі виборчих перегонів разюче відрізнявся від політичної концепції світового лідерства США часів Обами. Трамп у всьому бачить економічну вигоду, а не важливість залишатися провідною світовою державою, і вочевидь, саме ця якість уже не зміниться в його нинішній кар'єрі президента.

На підтвердження, кілька свіжих цитат із останньої заяви Трампа в Рожевому саду

"Виконання умов Паризької угоди й обтяжливі обмеження в енергетиці, які вона накладає на Сполучені Штати, можуть коштувати Америці цілих 2,7 млн втрачених робочих місць до 2025 року", – заявив Трамп під оплески щасливої аудиторії в ділових костюмах і краватках під спекотним сонцем.

Дональд Трамп / Фото: АА
Дональд Трамп / Фото: АА

Паризька угода є завадою для економіки Сполучених Штатів, продовжив президент, і все заради того, "щоб заслужити похвалу численних зарубіжних столиць та активістів, які вже давно прагнуть отримати вигоду за рахунок нашої країни". 

Це не виглядало жартом: президент наполягав на тому, що ця домовленість була укладена зовсім не для розв'язання кліматичних проблем, а лише для того, щоб послабити економіку США й за рахунок цього – дозволити іншим країнам вирватися вперед. "Ми хочемо справедливого ставлення до наших громадян, ми хочемо справедливого ставлення до наших платників податків. Ми не хочемо більше, щоб інші лідери та інші країни сміялися з нас. Вони й не будуть", – цілком серйозно продовжував глава Білого дому, відчуваючи підтримку аудиторії, яка на оплески не скупилася. 

Але на цьому Трамп не зупинився. "Угода включає в себе ще один план для перерозподілу багатства зі США через так званий "Зелений кліматичний фонд" – гарна назва – який закликає розвинені країни надати 100 млрд доларів для країн, що розвиваються, на додаток до вже існуючих великих виплат іноземної допомоги Америкою", – наголосив американський президент.

Він ще раз обурено підкреслив, що Америка платитиме "мільярди і мільярди, і мільярди доларів", а багато інших країн "не витрачають нічого, й багато хто з них ніколи не заплатить навіть гривеника".

ЄВРОПА І КАНАДА ОБУРЕНІ

За інформацією Білого дому, Дональд Трамп у четвер говорив по телефону з лідерами Німеччини, Франції, Канади й Великої Британії. Він пояснив своє рішення про вихід з Паризької угоди та подякував керівництву за "відверті, предметні дискусії". Цікаво, як останньою фразою прес-служба Білого дому описала обурення інших лідерів.

Й попри запевнення, що адміністрація США продовжить розробки екологічно чистої енергії та скорочення викидів, решта лідерів була категоричною. Пізніше із окремих заяв стало відомо, що ніхто не підтримав ініціативу Трампа переглянути існуючу домовленість. Але цього, в принципі, не так уже домагається й сам президент США. 

Тим не менше, формулювання у відповідь на позицію Трампа були різними від кожної держави. Наприклад, Ангела Меркель висловила стриману позицію, схожу більше на невтішний діагноз. "Я жалкую про рішення президента США. Будемо далі докладати всі сили для глобальної кліматичної політики, яка зберігає нашу планету", – зазначила Меркель. Хоча її колеги в уряді з Соціал-демократичної партії не посоромилися в оцінках: "Сполучені Штати шкодять самі собі, нам європейцям, і всім іншим народам світу".

Трюдо, Трамп, Туск, Макрон / Фото: АА
Трюдо, Трамп, Туск, Макрон / Фото: АА

Розчарування висловив також прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо. За його словами, Оттава має намір продовжувати працювати зі США як на державному, так і на інших рівнях з питань зміни клімату. "Позиція Канади в боротьбі зі змінами клімату, як і раніше, незмінна... вона залишається однаковою разом з усіма іншими сторонами, які підтримують цю угоду", – заявив канадський лідер. 

Свою позицію висловив також італійський прем'єр-міністр Паоло Джентілоні, приєднавшись до заклику інших європейських країн "зміцнити зусилля" в реагуванні на глобальну зміну клімату. 

МАКРОН ВІДПОВІВ ТРАМПУ ЙОГО Ж ГАСЛОМ

Відмінною від усіх була промова президента Франції Еммануеля Макрона. Він не став обмежуватись поширенням текстової заяви, натомість виступив у прямому відеозверненні – англійською мовою й одразу після промови Трампа в Рожевому саду.

Емманюель Макрон
Еммануель Макрон

"Сьогодні я хочу сказати Сполученим Штатам, що Франція вірить у вас. Світ вірить у вас. Я знаю, ви великий народ. Я знаю вашу історію – нашу спільну історію", – наголосив Макрон.

На відміну від американського президента, який не вірить висновкам учених про всю серйозність кліматичних змін, Макрон чітко описав, яких саме загроз можна очікувати.

"Якщо ми нічого не робитимемо, наші діти пізнають світ міграцій, воєн і дефіциту. Небезпечний світ. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для нас. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для наших дітей. Це не те майбутнє, яке ми хочемо для нашого світу", – заявив французький президент.

З телеекрану це виглядало як пряма відповідь в очі президенту США, у якій французький (а не американський) лідер намагався підтримати й об'єднати американців. "Для всіх учених, інженерів, підприємців, відповідальних громадян, які були розчаровані рішенням президента Сполучених Штатів, я хочу сказати, що вони знайдуть у Франції другу батьківщину", – додав він.

Після "боротьби на руках" у Брюсселі між огрядним Трампом та молодим і енергійним Макроном, новий президент Франції таким чином, здавалося, знову порушив питання про те, кому все ж має належати світове лідерство. 

Наприкінці промови Макрон навіть іронічно перефразував улюблене гасло Трампа: "Де б ми не жили, ким би ми не були, ми всі поділяємо одні й ті самі обов'язки. Зробимо нашу планету великою знову!"

З виходом США з Паризької угоди Дональду Трампу стає все складніше знайти спільну мову з іншими міжнародними лідерами, які ще вчора тримали курс на позицію Сполучених Штатів. Недаремно новий глава Білого дому уникав оголошення цієї заяви перед іншими лідерами в італійській Таорміні. Адже це рішення поставило великий знак запитання над майбутніми міжнародними амбіціями США. 

Трампу зараз як ніколи необхідні перемоги на всіх фронтах – від результатів розслідування по Росії до внутрішньої політики та міжнародної солідарності. Однак для цього потрібна послідовність, виважена політика й стратегічне мислення, які цінував і шанував світ довгий час за попередніх президентів Сполучених Штатів.

Ярослав Довгопол, Вашингтон