18 липня 2017

Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман в ефірі програми "Гордон" на каналі "112 Україна" розповів про своє бачення реформування держави, свій "вінницький досвід", про іноземців в уряді і навіть - про що говорить з Ілоном Маском

Гордон: В ефірі програма "Гордон", і сьогодні мій гість — прем’єр-міністр України Володимир Гройсман.

Доброго вечора, Володимире Борисовичу! Скільки Вам було років, коли Ви стали мером Вінниці?

Гройсман: У 28 років мені випала велика честь очолити Вінницю — місто достатньо велике, 400 тис., і 8 років працювати спільно з вінничанами над тим, щоб місто стало кращим.

- У 28 років не важко було за це братися?

- Це завжди дуже відповідально, коли ти відповідаєш не тільки за себе, за свою родину, а й за багато родин. Це завжди такий дуже складний момент прийняття рішень. Але, з іншого боку, вінничани мені довіряли. У 28 років для мене це був надзвичайно серйозний крок, і я завжди цінував цю довіру. Найголовніше, що ми завжди рухалися спільно, і мене це переконало в тому, що, якщо ти спільно йдеш з людьми, разом, ти можеш дуже багато зробити.

- Вас кілька разів визнавали кращим мером України. Вінниця красива. Містяни казали мені, що дуже Вас люблять і поважають. Чому вони Вас люблять?

- Я теж поважаю і люблю вінничан. І взагалі людей. Кожна нормальна людина має позитивно ставитися до інших. Ми в 2006 році взяли і просто почали змінювати місто. І робили це разом з людьми. Я зустрічався з людьми, провів сотні зустрічей, і коли вони на мене дивилися, вони говорили: "Ти ж дуже молодий. Що ж ти можеш зробити?" А я їм говорив: "Ви мені повірте, і я все зроблю для того, щоб ситуація змінилася". Фактично місто було на 49-му місці за рівнем якості життя в країні, в якому були розбиті дороги, все місто було перетворене на базар, сміттєва проблема, проблема злочинності, економіки, освітлення, охорони здоров’я. Ми почали братися за ці проблеми, розвивати місцеву економіку. Стали вирішувати інфраструктурні питання. Довіра, яку я мав (а я мав достатньо високий рівень підтримки в місті), давала мені, з одного боку, величезну відповідальність. Я дуже цінив і ціную сьогодні цю довіру і все робив для того, щоб дати позитивний результат. Я пам’ятаю одну з останніх реформ — реформу транспорту. Всі звикли їздити на маршрутках, і мені потрібно були вийти до людей і сказати, що ми будемо тепер переробляти цю систему. Ми зробимо гарні тролейбуси, гарні трамваї. Але для цього потрібна була довіра, тому що люди повинні тобі дати мандат, щоб ти почав робити ці зміни. Багато було людей незадоволених, але коли ми переробили цю систему, то сьогодні це, я вважаю, вже гордість Вінниці – міський транспорт: трамваї, тролейбуси, автобуси. Усе відбувається дуже цивілізовано, дуже якісно, і фактично ми вивели місто упродовж останніх 3-4 років на перший рівень за якістю життя в Україні.

- Враховуючи Ваш вінницький досвід, якими повинні бути українські міста?

- Комфортними для життя людей. Треба поставити в центрі людину і зрозуміти, що її оточує, починаючи від народження і завершуючи похилим віком. Ми створили абсолютну чітку стратегію – що треба створити для дітей. Таким чином народилася програма "Місто Вінниця дружнє до дітей". Що потрібно зробити для економіки розвитку, які нам потрібні підприємства. Доступ до дитячих садків, модернізація шкіл, навчального процесу, дороги, інфраструктури, енергоефективність. Ми почали цим займатися ще в 2007 році, а вже сьогодні маємо достатньо серйозний результат. Я пишаюся тим, що сьогодні на чолі міста мер С. Моргунов з командою, яка є наша спільна, роблять достатньо багато для того, щоб продовжувати рух уперед. А для мене важливо було, вже коли я прийшов працювати в центральний рівень, дати рівні можливості всім. І тому в 2014 році, коли мене А. Яценюк запросив працювати до уряду, я прийшов як міністр регіонального розвитку і віце-прем’єр-міністр, для того щоб впроваджувати децентралізацію в країні. І я дякую йому за підтримку, тому що без прем’єр-міністра це було б тоді неможливо. Потім, коли вже був обраний президент, це теж стало для нього важливим питанням. Багато міст, селищ, об’єднань громад сьогодні мають ресурси для того, щоб змінювати життя людей на територіях. Люди мають жити в нормальних помешканнях, ходити нормальними тротуарами, пити нормальну воду, користуватися нормальним транспортом, мати дозвілля. Урешті-решт це те, чим потрібно сьогодні займатися в рамках всієї країни.

- Ким бути важче – мером Вінниці, спікером парламенту чи прем’єр-міністром України?

- Відповідальність завжди є дуже непростим питанням. Я працював мером міста 8 років і вважав, що це надзвичайно важка, але дуже необхідна робота. Я працював спікером парламенту — це була теж дуже складна робота, нервова, непроста. Фактично за півтора року, що я був головою парламенту, я знав вже імена всіх, їхні прізвища та вже навіть зрозумів характер кожного депутата, для того щоб працювати спільно. Це дуже непроста робота. Робота прем’єр-міністра мені є ближчою, тому що це виконавча робота, а я звик робити більш практичні речі. Вона теж є надзвичайно відповідальною.

- У Вас коаліційний уряд. Чи всі міністри Вашого уряду є саме такими фаховими і професійними, як Вам би того хотілося?

- Досконалості немає меж. Кожен міністр є абсолютно різним – і фахова підготовка, і характер. Але найголовніше, щоб уряд став командою, яка може ухвалювати монолітне рішення. Усі важкі рішення, які нам потрібно ухвалювати, ми ухвалюємо одностайно. І я дуже дякую своїм колегам за це. А прогрес в якихось сферах є більш кращим, в якихось — менш кращим, але я завжди намагаюся допомагати, підтримувати, для того щоб дати максимальне поле для самореалізації, для будь якого міністра.

- Формування уряду без політичної складової було б для України краще чи ні?

- Це просто неможливо: коаліція є, і коаліція формує уряд. Ми – демократична країна, і так буде завжди. Але дуже важливо, щоби політичні сили, які формують або будуть формувати в майбутньому уряд, дуже професійно дивилися на завдання, які стоять перед урядом. Загалом це має бути збірна команда, але дуже добре злагоджена і за фаховим рівнем достатньо серйозна. Тоді можна долати багато проблем. Сьогодні я глибоко переконаний, що ми —велика європейська 45-мільйонна країна, яка може досягти успіху. Я завжди говорю, що нас 45 мільйонів, тому що я глибоко переконаний у тому, що потрібно створити умови, щоб українці почали повертатися. Це неможливо зробити за місяць або за рік, але якщо ми продовжимо те, що розпочали три роки тому… насправді, можна по-різному оцінювати цей трирічний період. Але ті виклики, які припадали на плечі, на серця всіх українців, а як наслідок, і влади, були просто колосальними. Якщо дивитися об’єктивно, все ж таки ми здолали ті проблеми, які були в економіці. У нас є серйозні виклики нашій територіальній цілісності, але ми маємо гуртуватися, маємо бути сильними. І я глибоко переконаний, що наша 45-мільйонна країна має величезні шанси на успіх. Ми маємо виграти багатовікову боротьбу за успішну Україну. І в цій боротьбі на плечі наших сучасників лягла величезна відповідальність.

- Хтось зі спеціалістів (економістів, фінансистів) Вас консультує?

- Я багато спілкуюся з експертним середовищем усередині країни, ззовні. У нас є низка інституціональних механізмів, наприклад "Офіс реформ" при прем’єр-міністрові, де є молоді фахівці. Є група стратегічних радників, яку очолює І. Міклош, достатньо серйозний економіст, реформатор. Я зустрічаюся з нашими експертами, спілкуюся, ми ставимо один одному запитання, і ми дискутуємо на ті чи інші речі. У самому Кабміні є низка фахівців, на думку яких можна спиратися.

- Ви подорожуєте світом і бачите досвід США, Швеції, Німеччини. Чи не хочеться запросити звідти кращих спеціалістів, дати їм величезні гроші та сказати, щоб вони реформували Україну так, як реформували свої країни?

- Я думаю, що ми колись, якийсь період часу, цим дуже почали зловживати. Я вважаю, що Україну мають будувати українці. Я глибоко в цьому переконаний, а тепер ще більше. Не без того, що ми можемо запрошувати тих чи інших фахівців, які є добре знаними. Але взагалі-то ми маємо побудувати власний дім самостійно. І це дуже важливо. Так, ми будемо помилятися, ми можемо щось зробити не так, як це робили інші країни, але все, що ми будемо робити, ми маємо пропустити через своє серце. Тоді ми це цінуватимемо. Ми залучали консультантів з різних країн, співпрацювали, але робили свою роботу. Ми вивчали досвід, дивилися, яким чином краще вчинити. У кожній країні є свій унікальний досвід, в Україні має бути свій. І дуже важливо, що за ці три роки ми почали накопичувати свій досвід. Я обіцяв минулого року, що візьмусь масштабно за будівництво доріг, і ми розпочали з минулого року серйозну роботу над будівництвом доріг. Я бачу, що десь роблять по-господарські, а десь не по-господарські. Але я завжди говорю про те, що якщо вкрали, то треба бити по руках, щоб одразу за це відповідали, тому що роботяга не краде – краде той, хто керує всіма цими процесами. Їх треба просто брати і саджати до в’язниці. Це дуже важливо – треба перестати красти. Це принципове питання для всіх. Коли ми говоримо про децентралізацію, це означає, що десятки-сотні мільярдів вже пішли на місця. Треба підвищувати якість використання цих ресурсів. Ми запроваджуємо механізм Prozorro – тут уже важко комбінувати, щоб щось украсти, тому що є публічна електронна система. Це набір певних інструментів, які вже сьогодні дають результат, а в майбутньому він буде більш комплексним. Ми почали напрацьовувати власний досвід, і я бачу, що минулого року ми гірше працювали, а сьогодні є вже краща техніка і більш охайні працівники, і бачу, що і узбіччя дороги починають правильно робити. Це процес становлення, тому що все за десятиріччя було розвалено, а останнє десятиріччя, з 2005 року, – це було десятиріччя втрачених можливостей. У 2014 році економіка почала зростати на 12%. Якщо б у 2005-2008 роках, коли економіка пішла вгору, зробили якісні зміни в освіті, в охороні здоров’я, підсилили інвестиційну складову в економіку, то в нас би було зростання не на 12%, а більше.

- Є система американська, швейцарська… Чи потрібно нам вигадувати велосипед?

- Ми демократична країна. Принципи управління є різними, як і форми. Але тут має бути наш власний вибір, і ми не можемо копіювати тут ані Швейцарію – конфедерацію, ані США, які є багатонаціональними та мають свою історію. Але я вважаю, що ми всі українці, і ми маємо стати великою європейською державою. Великою не за розміром, а за суттю. Це, в першу чергу, якість. Українці сьогодні живуть на 7-8 років менше, ніж наші європейські сусіди. Щоб вирішити цю проблему, треба подивитися на структуру смертності, подивитися, які в нас мають бути технології, для того щоб цього не відбувалося, і ми вирішили, що наразі розбудуємо 13 центрів кардіо-судинної хірургії. Тисячі українських громадян будуть жити. Ми почнемо змінювати цю ситуацію.

- Чи правда, що Ви підвищили мінімальну зарплату без погодження з президентом?

- Від самого початку, коли я був парламентом обраний прем’єр-міністром, для мене найважливішим питання було відновлення національної економіки. Я вважаю, що ми можемо забезпечити успіх через дві складові: 1) зростання національної економіки, 2) те, що зробить економіка, грамотно інвестувати в якість життя людей. Я вважав, що 1450 гривень, які люди отримують як мінімальну заробітну плату, не додає нам оптимізму. Люди почали шукати свою долю за кордоном, у конвертах почали давати зарплату. Люди не сплачували внески до Пенсійного фонду, і він фактично банкрутував. Тому з першого дня я поставив завдання міністру соцполітики, що ми маємо знайти варіанти, яким чином будемо підвищувати заробітну плату. Ми над цим працювали понад півроку і розуміли таке: перше – це зарплата, друге – пенсії. Фактично підвищення зарплати відкрило нам шлях до підвищення пенсій. Тому коли ми розпочали бюджетний процес, то вийшли з рішенням, що ми можемо підвищити заробітну плату вдвічі. Я не робив з цього жодної таємниці, і всі про це знали.

- Тобто Петро Олексійович про це знав?

- І колеги по коаліції теж.

- Скільки мільярдів гривень після цього позапланово надійшли до держбюджету і чи надходять щомісяця?

- Ми зробили детінізацію. 4,5 млн українців почали отримувати вищу заробітну плату. Я був переконаний, що рішення, яке я пропоную, є професійним і повністю прорахованим. Сьогодні, коли минуло вже 7 місяців, можна сказати, що це було правильно. Ми почали формувати зовсім по- іншому місцеві бюджети. Місцеві бюджети зростають від 35 до 50% згідно з ПДФО, а загальний рівень сплати до Пенсійного фонду підвищився на плюс 17 млрд на сьогодні. Фактично всі податки почали сплачуватися більше. Ми почали жорстко закручувати ситуацію щодо митниці – ми маємо сьогодні серйозне перевиконання щодо митниці. Хоча митниця – це монстр від народження, і там величезна корупція, в тому числі дуже багато речей, пов’язаних з регіональними кланами, які там працюють. Але нам вдається сьогодні різними механізмами залучати більше коштів в український бюджет. Тільки за індикативом цього року приблизно зберемо платежів за імпорт понад 30 млрд. Половина з яких – це перевиконання, половину з яких ми відправляємо одразу на масштабне будівництво доріг. Ми будуватимемо дуже серйозну дорогу – Львів – Тернопіль – Хмельницький – Вінниця – Умань – Одеса – Миколаїв. Ми хочемо зв’язати західний кордон з Чорноморськими портами. І врешті-решт українці мають користуватися нормальними якісними дорогами. Щодо безпеки на дорогах я поставив завдання перед Мінінфраструктури створити якісну системну програму безпеки на українських дорогах. Це дуже важливе питання, і в нього треба інвестувати.

- Ви не боїтеся, що якщо Ви як слід візьметеся за митницю – можуть пристрелити?

- Я не можу нічого виключати. Багато мільярдів з 33 мільярдів хтось же отримує. Я не заздрю в.о. керівника ДФС, М. Продану, який достатньо принципово, жорстко взявся за цю справу. Він намагається створювати команду, яка працює на український бюджет. Ми маємо робити системні зміни. А для цього потрібні гроші. Ми минулого року заклали норму, за якої 10% від перевиконання направляємо на зарплати і на технічне переоснащення митниці. Ми за рік на всіх пунктах пропуску поставимо сканери, які будуть в онлайн-режимі показувати, хто куди возить які товари. Це буде публічна інформація. Поставимо вагові комплекси, сканери і будемо бачити, що в нас є в накладних і що є в наявності.

Вибухові аргументи

 
      
Як змінилася диспозиція Заходу й Росії в питанні ядерної зброї
    
15 липня, 2017      Едвард Лукас      автор The Economist, старший віце-президент аналітич­ного центру CEPA, Лондон 

Аргументи на користь погано прихованого ядерного пацифізму в кампанії Джеремі Корбіна скидалися на рішучий гол у власні ворота. Але, як виявилося, в оцінках громадських настроїв у цьому питанні прорахувалися якраз критики лідера лейбористів. Попри позицію унілатералізму Корбіна, на якій він стоїть уже десятки років, нині він має рейтинги вищі за Терезу Мей. І думка про те, що понад 30 млрд фунтів, призначених для оновлення британської системи сил ядерного стримування «Трайдент», можна витратити краще, панує не тільки серед ідеалістів-корбіністів. Навіть пересічний консерватор у приватних розмовах гадає, чи може країна в позиції, у якій зараз Велика Британія, дозволити собі утримувати арсенал на рівні світової потуги?

Може, ядерна зброя дійсно виходить із моди в Британії. Але аж ніяк не деінде. Західних військових стратегів особливо непокоїть дедалі більший російський арсенал засобів доставки малої дальності з боєзарядами невеликої потужності (їх називають тактичною ядерною зброєю).

Це не «стратегічна» зброя, як у доктора Стрейн­дж­лава (і як у британському «Трайденті»), що допомагала утримувати воєнний баланс під час холодної війни. Ці боєголовки установлюються на ракети класу повітря-земля, балістичні ракети малої дальності, гравітаційні бомби, глибинні бомби й торпеди, а також ракети, що можуть збивати кораблі, субмарини й літаки. Активний арсенал такої зброї в Росії, за даними аналітичного звіту, який минулого тижня опублікувало Розвідувальне управління Міністерства оборони США, налічує близько 2 тис. одиниць. Це щонайменше в чотири рази більше за аналогічний американський арсенал у Європі.

У минулому це вважалося відображенням слабкості, не сили. НАТО більше, багатше й сильніше за Росію. На випадок традиційного нападу російські військові стратеги скористалися б ядерним арсеналом нижчого класу для (як вважають вони) «деескалації» конфлікту.

Такий підхід відомий із холодної війни. Тоді військові стратеги НАТО розуміли, що без використання ядерної зброї протистояти нападу блоку Варшавського договору не змогли б. Їхня ядерна зброя противажила величезній радянській перевазі в традиційних силах, а ще компенсувала затримки, які могли б виникнути під час транспортування американських сил підкріплення через Атлантичний океан. У Радянському Союзі добре знали про це вразливе місце й могли говорити, що ніколи не застосують ядерну зброю першими: це був пропагандистський кульбіт, у якому Захід змальовувався необачним розпалювачем війни.

Із днів розвалу Радянського Союзу диспозиція змінилася. Кремль без своєї імперії став слабшою стороною й у листопаді 1993 року відмовився від обіцянки «не використовувати першим» ядерну зброю.

Це створило хоча крихку, але стабільність. НАТО не тільки не мало наміру нападати на Росію (і всі люди, які ухвалювали рішення в Москві, здається, це розуміли), а й Росія мала серйозний оборонний арсенал, реагувати на який західним союзникам було непросто.

Утім, у червневому дослідженні Шведської агенції з досліджень у сфері оборони (FOI), висновки якого відлунюють і в інших аналітиків, що спеціалізуються на безпеці та розвідці, йдеться про те, що ця картина змінюється. По-перше, у Росії росте параноя з приводу зовнішнього втручання. У звіті Розвідувального управління Міністерства оборони США чітко вказано, що кремлівські провідники вірять: Захід зациклений на зміні режиму в Росії.

Понад те, вражаюча модернізація російського війська передбачає нові озброєння (як-от крилаті ракети, що запускаються із землі й можуть нести ядерний заряд). Простої відповіді на такий розвиток подій у НАТО немає. Найгірше, що Кремль більше не вважає власний тактичний ядерний арсенал просто силою стримування, а бачить його таким, який цілком можна використовувати. Торік колишній керівник Російського федерального ядерного центру Віктор Міхайлов говорив про майбутнє, коли російську зброю невеликої потужності можна буде використовувати як «ядерний скальпель». Інші російські військові мислителі, схоже, розглядають таку ядерну зброю просто як потужний вид артилерії.

Російські дипломати так говорять про використання ядерної зброї з політичних міркувань (для зміни оборонної політики інших країн, наприклад), що в їхніх західних співрозмовників відбирає мову. А на російських військових навчаннях відпрацьовується застосування ядерних боєголовок.

Усе це становить серйозні труднощі для Заходу. Дорівнюватися до російського арсеналу своїм — це вкрай дорого й непопулярно. Якщо важко зберегти громадську підтримку навіть оновлення британського «Трайдента», що є головною опорою нашої обороноздатності, і коли оборонний бюджет під величезним тиском через модернізацію авіаносців, спроби відстояти пропозиції про іншу ядерну зброю здаються марними.

Тому реагувати на розвиток російської зброї, з одного боку, можна через відновлення контролю над озброєннями та інші форми діалогу. Навіть якщо Росія зациклилася на вірі у власну пропаганду про вигадану загрозу із Заходу, їй усе-таки вигідна прозорість, можливість перевірок й обмеження кількості та дислокації зброї. Низькі ціни на нафту змушують Москву робити болісний вибір у власних оборонних пріоритетах: нам слід заохочувати Кремль до того, щоби він схилявся до безпечнішого, а не ризикованішого життя.

Зокрема, непоганим початком було би збереження в дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності, яким заборонялися найнебезпечніші ядерні ракети середньої дальності в Європі. Також варто спробувати відновити дію Договору про звичайні збройні сили в Європі. Дислокувавши додаткові сили для захисту Естонії, Латвії, Литви, Норвегії, Польщі та Румунії (хоч запізно та в обмеженому обсязі), НАТО тепер може вести переговори з позиції сили.

Але в дослідженні шведського FOI також йдеться про те, що у відповідь на пониження Росією порогу застосування ядерної зброї нам слід переосмислити все: від громадянської оборони та воєнної готовності до планування на випадок надзвичайних обставин.

Якщо не хочемо нової ядерної зброї в Європі, треба знайти якусь іншу відповідь: можливо, непомітні ракети зі звичайними боєголовками великої дальності, які могли би закрити прогалину в нашій системі стримувань. Фінляндія та Польща вже придбали такі ракети. Те саме можуть зробити й інші держави. А ще нам слід розглянути інші форми стримування, як-от оперативну конфіскацію та замороження російських активів на Заході. Такий інструмент можна було б використовувати для зупинки конфлікту до застосування будь-якої сили.

Найбільші питання тут лежать у політичній, не військовій площині. Росія компенсує власну слабкість залізною рішучістю. Але вихваляння ядерною зброєю з боку слабкої країни, як Росія, працює тільки тоді, коли ним удається залякати противників. А наскільки боїмося ми?
http://tyzhden.ua/World/195966

Карта для українців: скільки грошей брати до країн ЄС і за що можуть оштрафувати РАХУЄМО ДАТИ. Отже, насамперед мандрівникам в Європі коштує чітко дотримуватися встановленого законом правило “90/180” – українці можуть перебувати в ЄС не більше трьох місяців протягом півроку. Дотримання правил можуть перевірити прикордонники або правоохоронці, і туристам потрібно бути максимально уважними: “використаними” вважаються день в’їзду (навіть якщо ви в’їхали о 23:55) і день виїзду (навіть якщо ви виїхали о 00:05). При цьому до уваги не береться той час в ЄС, який турист провів за видом на проживання, робочою або навчальною візою. Ще одна хороша новина: для Болгарії, Кіпру, Румунії та Хорватії дозволені 90 днів вважаються для кожної країни окремо. Це означає, що абсолютно легально можна провести три місяці в одній з них, а потім ще три місяці – в ЄС. А щоб бути впевненим напевно і не потрапити в халепу, краще скористатися офіційним калькулятором поїздок на сайті Єврокомісії (ec.europa.eu).

Скільки необхідно мати при собі грошей під час подорожі до окремої країни ЄС:

• Норвегія – 500 норвезьких крон (1580 гривень);
• Фінляндія – 30 євро на день (880 гривень);
• Швеція – 47 євро на день (1370 гривень);
• Естонія – 86 євро на день (2,5 тисячі гривень);
• Латвія – 14 євро на день (400 гривень);
• Литва – 40 євро на день (1100 гривень);
• Нідерланди – 34 євро (тисяча гривень);
• Польща – 300 злотих (2 тисячі гривень) – перебування до трьох днів, 100 злотих (800 гривень) – перебування більше 3 днів;
• Німеччина – 45 євро на день (1300 гривень);
• Бельгія – 45 євро (1300 гривень) – іноземці, які зупинилися у приватних осіб, 95 євро (2800 гривень) – іноземці, які зупинилися в готелі;
• Люксембург – мінімальна сума коштів визначається індивідуально;
• Чехія – 40 євро на день (1100 гривень) до 30 днів;
• Словаччина – 56 євро на день (1600 гривень);
• Франція – 32,50 євро (тисяча гривень) – особи, які мають підтвердження наявності житла, 120 євро (3500 гривень) – особи, які не можуть підтвердити наявність житла;
• Швейцарія – 91 євро (2600 гривень), 27 євро (780 гривень) – для студентів;
• Ліхтенштейн – 91 євро (2600 гривень), 27 євро (780 гривень) – для студентів;
• Австрія – мінімальна сума коштів визначається індивідуально;
• Словенія – 70 євро (2 тисячі гривень), 35 євро (тисяча гривень) – для неповнолітніх у супроводі батьків;
• Угорщина – 3 євро (90 гривень);
• Італія – 269,60 євро (7,8 тисяч гривень) – на одну людину на строк до 5 днів, для груп туристів менше;
• Іспанія – 71 євро (2 тисячі гривень);
• Португалія – потрібно мати при собі суму в 75 євро (2,2 тисяч гривень), а також суму з розрахунку 40 євро (1100 гривень) на день перебування;
• Мальта – 48 євро на день (1400 гривень);
• Греція – 50 євро (1400 гривень) на день, мінімум 300 євро (8,7 тисячгривень) на 5 днів.

ЗЛОЧИНИ ТА ПОКАРАННЯ. Ті, хто порушують міграційні правила, зазвичай потрапляють до Шенгенської інформаційної бази (SIS) – після цього їм може відмовити у в’їзді будь-яка країна Єврозони. Як зазначають в ЄС, найчастіше порушують правило “90/180” без депортації (коли його виявляють на кордоні). Якщо турист “обрахувався на кілька днів”, до паспорта ставлять спеціальний штамп порушника. Якщо ж затримка сталася більше ніж на місяць – такого туриста наступного разу можуть не пустити. А найвищі шанси стати персоною нон грата в Євросоюзі у тих, хто набрехав про себе або про мету візиту, а також у власників підроблених документів. Їм загрожує штраф або заборона на в’їзд до ЄС протягом п’яти років.

А ось тим, кого спіймали вже на території ЄС, дадуть 1-2 тижні до виїзду і, швидше за все, більше не пустять до Єврозони наступного разу. Якщо ж іноземця затримають спецслужби, його депортують і заборонять в’їзд на 10 років. За підробку документів, участь в ОПГ, наркоторгівлю, інші тяжкі злочини можуть не тільки відправити додому, але й посадити до в’язниці.

При цьому в ЄС нагадують, що серйозно варто ставитися і до дрібних провин. Наприклад, в деяких країнах заборонено пити пиво на вулиці: вас можуть оштрафувати, а якщо грошей немає – навіть забрати до відділку. Інший приклад – проїзд в громадському транспорті зайцем. Сівши до трамваю без квитка “тільки на одну зупинку”, можна отримати штраф у сотню євро. За інші проступки можна “потрапити” і на 3 тис. євро, а якщо протягом місяця цю суму не покрити – ризикуєте стати нев’їзним до цієї країни.

Огляд ЗМІ за 10 липня 2017

ВИСНОВКИ.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг під час візиту до Києва заявив про потужну підтримку, що Альянс надає Україні. Він закликав Росію вивести свої війська з території України, а також наголосив на необхідності безперешкодного доступу співробітників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ до усієї території Донбасу. Зокрема, Єнс Столтенберг повідомив, що НАТО надасть Україні обладнання, яке дозволить Україні встановлювати джерела кібератак. Президент України Петро Порошенко заявив про наявність даних, що підтверджують причетність РФ до організації кібератак. Порошенко також наголосив на тому, що РФ протидіє СММ ОБСЄ на території Донбасу та ставить собі за мету витіснити її з території України.   

Президент України Петро Порошенко заявив, що Україна починає дискусію з Північноатлантичним Альянсом щодо надання плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО. Він зазначив, що чітко усвідомлює, що Україна наразі не відповідає стандартам НАТО, тому Україна не планує подавати заявку на членство в  Альянсі. Натомість, Порошенко заявив, що Україна орієнтується до 2020 року наблизитися до стандартів НАТО. Керівник прес-служби Альянсу Пірс Казалет повідомив, що члени Північноатлантичної ради “взяли до уваги” прагнення України отримати план дій щодо членства, але не давали згоди з цього приводу. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що надання Україні плану дій щодо членства в НАТО стало б кроком до подальшого просування Альянсу до російських кордонів, що не сприятиме зміцненню європейської безпеки. Голова Військового комітету НАТО генерал Петер Павел заявив, що військова політика Північноатлантичного альянсу щодо Російської Федерації в частині підтримки діалогу не дає бажаного результату. Іванна Климпуш-Цинцадзе наголосила, що «якщо хтось може сприяти дотриманню суверенітету і територіальної цілісності України, то це члени НАТО. Процес вступу України до Альянсу є потужним стимулом для перетворень усередині України».

Експерти нагадують, що умовами членства в НАТО є не тільки виключно військові показники держави, але й належний рівень розвитку демократії. Натомість, Єнс Столтенберг зазначив, що “Україна має позбавитися ракової пухлини корупції. Корупція стоїть на перепоні реформам та справжнім змінам  та успішному майбутньому українських громадян”.

Експерт “Українського інституту майбутнього” Надія Коваль вважає, що членству Україні в НАТО крім всього не сприяє позиція чинного президента Франції. Надія Коваль зазначає, що  Макрон є виразним противником подальшого розширення Альянсу та прихильником продовження діалогу “НАТО-Росія”. Тому, на думку експерта, не варто очікувати від Макрона серйозної підтримки щодо власне європейської чи євроатлантичної інтеграції України чи посилення, скажімо, Східного партнерства.

Спецпредставник США у переговорах із Росією Курт Волкер, який після візиту Тіллерсона залишився в Україні, зустрівся із Леонідом Кучмою для обговорення ситуації на Донбасі, а також перспективу подальших контактів. Політолог Вадим Карасьов вважає, що результатом зустрічі Трампа та Путіна (отже і візита Тіллерсона) є залучення американської сторони до процесу врегулювання конфлікту на Донбасі. Він наголосив, що питання полягатиме у “ступені залученості” американської сторони. Карасьов зазначає, що США не стане учасником «нормандського формату», проте «збоку вони Мінський процес підштовхуватимуть так, як не зможуть підштовхувати зсередини французи, німці і росіяни». Саме цим, на думку Карасьова, буде займатися Курт Волкер. Вадим Карасьов також наголосив, що українське питання для США є «інструментом для того, щоб налагодити відносини з РФ».

РНБО на засіданні 10 липня прийняло низку важливих рішень, спрямованих на підвищення забезпечення безпеки держави. Так, РНБО прийняла рішення про введення системи біометричного контролю для громадян іноземних держав, що в’їжджають до України, і впровадження електронної системи попередньої реєстрації для громадян РФ, що мають намір в’їхати до України. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін зазначає, що рішення РНБО про введення системи біометричного контролю для громадян іноземних держав, що в’їжджають до країни, не матиме практичних наслідків ні для громадян Євросоюзу, ні для громадян інших країн з аналогічними біометричними документами. На думку експертів, таке рішення є альтернативою запровадженню візового режиму із РФ, адже країни ЄС вже давно використовують біометричні паспорти. Натомість, для країн СНД ця практика не розповсюджується. Крім того, для громадян РФ, що мешкають на території України, вводиться обов’язкова реєстрація за місцем проживання і необхідність подання інформації щодо переміщення територією України. Також прийнято рішення рекомендувати уряду забезпечити в 2017 році дофінансування потреб сектора безпеки і оборони на суму близько 9 млрд грн. Турчинов уточнив, що в загальному обсязі дофінансування близько 3 млрд грн заплановано профінансувати із загального фонду держбюджету, і 6 млрд грн – із спеціального, за рахунок конфіскованих «грошей Януковича».

Крім того, РНБО доручила Кабінету Міністрів України, Службі безпеки України і Національному банку внести пропозиції із розширення списку осіб, що підпадають під санкції у зв’язку з агресією з боку Російської Федерації. «США і ЄС прийняли рішення про введення нових санкцій проти Російської Федерації, і ми не можемо не враховувати ці ініціативи наших стратегічних партнерів,» – прокоментував дане рішення Турчинов. Голова комітету із закордонних справ палати представників Конгресу США Ед Ройс вніс поправку в законопроект із оборони на 2018 рік про введення нових санкцій щодо Росії за порушення Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності.

Натомість, РНБО не розглядала законопроект про деокупацію деяких районів Донбасу. Секретар РНБО Олександр Турчинов повідомив, що відповідний законопроект про реінтеграцію Донбасу вже розроблений апаратом РНБО, проте він ще буде узгоджуватися із західними партнерами: «передусім це стосується країн-учасниць “нормандського формату” – Німеччини, Франції і США, наших партнерів із НАТО,» – зазначив Турчинов. До ВР законопроект планується внести вже восени.

З огляду на те, що ВР не прийняла низку ключових законопроектів, серед депутатів обговорюється можливість продовжити поточну парламентську сесію. Зокрема, на цьому тижні має відбутися голосування у першому читанні за пенсійну реформу, яку Комітет Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення рекомендує парламенту прийняти за основу. Також розгляду у парламенті потребують законопроекти з медичної реформи, потенційно може бути внесений законопроект по приватизації (який щоправда ще не пройшов Нацраду реформ та розгляд у комітетах), судова реформа. Голова ВР Андрій Парубій також припускає, що в парламент буде внесений на розгляд новий законопроект про зняття депутатської недоторканності. Саме тому Парубій відзначив, що має намір запропонувати не закривати нинішню сесію парламенту, щоб у разі необхідності ухвалення певних рішень можна було зібратися на засідання. Дане рішення підтримали БПП, НФ та «Батьківщина».

Міністр фінансів Олександр Данилюк цього тижня обговорить поточні питання співпраці із МВФ із директором-розпорядником Крістін Лагард. Експерти припускають, що темою для розмови може стати саме пенсійна реформа, яку парламент мав прийняти під час поточної сесії. Сам Данилюк зазначав, що виділення наступного траншу залежить саме від проведення пенсійної реформи. Проведення земельної реформи, наразі, взагалі не обговорюється і непомітно вийшло із порядку денного влади. Своєрідним «подарунком» для західних партнерів може слугувати накладення Порошенком вето на законопроект №6382 щодо продовження вивізного мита на брухт чорних металів.

Голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв констатує різке уповільнення, практично до зупинення, погодженого з донорами плану реструктуризації та відокремлення діяльності з транспортування природного газу (анбандлінгу) компанії. Він також зазначив, що «ми сьогодні отримали “жовту картку” від ЄБРР».

Андрій Парубій повідомив, що всі подання на зняття недоторканості із народних депутатів будуть розглянуті у парламенті цього тижня. Борислава Розенблата виключили з членів фракції БПП на його прохання.

В українських ЗМІ з’явилася інформація, що директор ЄБРР в країнах Східної Європи і Кавказу Френсіс Маліж рекомендує на посаду голови Приватбанку Райнера Мюллера-Ханке. Зараз Райнер Мюллер є членом рад FinComBank (Молдова) і азербайджанського AccessBank. В Україні він уже працював генеральним директором Swedbank у 2009-2013 роках. Він має більш ніж десятирічний досвід в сфері банкінгу в країнах Центральної та Східної Європи.

Найбільша європейська авіакомпанія Ryanair оголосила про відмову від свого виходу на український ринок після того, як державне підприємство “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”(Київ) порушило угоду, досягнуту у березні цього року в Мінінфраструктури з посадовцями аеропорту та його нинішнім генеральним директором Павлом Рябікіним. Павло Рябікін заявив, що Ryanair висуває ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” вимоги, за яких він полетить до Києва, але які не відповідають українському законодавству. Голова Офісу по залученню і підтримці інвестицій при українському уряді Даніель Білак заявив, що уряд повинен розібратися в ситуації. Очільник Мінінфроструктури Володимир Омелян жорстко розкритикував Білака і натякнув на лобіювання ним інтересів МАУ, що належить Ігорю Коломойському.

ТОП-5 РЕЗОНАНСНИХ НОВИН ДОБИ: ПОЛІТИКА, ЕКОНОМІКА.

• Зближення України і НАТО: шлях до членства, новий офіс та посилення кібербезпеки (329 публікацій у ЗМІ)
• G20 та візит Тіллерсона. Новий етап великої гри (263 публікації у ЗМІ)
• Біометричний контроль, кібербезпека та розширення санкційного списку: підсумки засідання РНБО (Відео) (100 публікацій у ЗМІ)
• Авіаперевізник Ryanair зупинив продаж квитків на рейси в Україну (61 публікація у ЗМІ)
• Трамп: Спільна група з кібербезпеки з Росією може бути не утворена (60 публікацій у ЗМІ)

ЗЕМЛЮ — СЕЛЯНАМ

Через 100 років після революцій 17-го року в Україні знову стоїть питання: як віддати землю селянам? Існує можливість, що мораторій на продаж землі цього року нарешті скасують, і люди отримають повне право на свою власність. Економісти вважають, що це приведе в країну інвестиції, дозволить працювати на землі більш ефективно. Фермери та частина політиків бояться, що земля втече в руки кількох багатих власників. Український кризовий медіа-центр в травні зібрав експертів, яких попросив розповісти про ключові проблеми, вирішення яких необхідне для завершення реформи. Ці питання варто пам’ятати, коли ми будемо слухати політичну дискусію про реформу землі. Головне — йдеться не тільки про продаж землі, а про аграрну реформу загалом. Ось у чому різниця:

ЧИ ГОТОВА КРАЇНА ДО РИНКУ?

    Перше питання, вирішення якого потребує ринок — ефективна діяльність державних структур, що за нього відповідають. Чи готові державні кадастри, місцева влада, сільські ради та громади до відміни мораторію? Це не може бути причиною відтермінування реформи (про це трохи далі) але вирішення технічних питань необхідно передбачити, щоб проблемами не скористалися шахраї.

ЮРІЙ ЗМІЙ: голова Офісу підтримки реформи при Міністерстві аграрної політики та продовольства України

Коли ми говоримо сьогодні про земельну реформу, то чомусь більшість одразу згадує тільки одну тезу: «Зняти мораторій на продаж земель сільсько-господарського призначення». Я би трошки змінив цей акцент. І поговорив про те, чи готові ми на експертному та технічному рівні до зняття мораторію до ринку земель. Якщо ми розберемо складові цієї реформи по одному, то ми побачимо, що ще дуже багато потрібно зробити.

Перше — це чітка робота система Держгеокадастру, системи реєстрації прав власності на земельні ділянки. Сьогодні дуже багато робиться для того, щоб надання адміністративних послуг (як-от оформлення адміністративних ділянок) було спрощене. Щоб якомога більше людей ефективно і якісно користувались і без проблем оформляли ці послуги. Але поки що досконало ця система не працює, і це треба визнати. Це один підготовчих етапів до проведення реформи. З цього почнемо.

Друге—питання “відмерлої” спадщини. Коли відбулося розпаювання, власники земельних ділянок отримали земельні ділянки, то не всі могли скористатися, оскільки був мораторій. Багато з них вже не з нами, немає спадкоємців на цих земельних ділянках і це, особливо для великих підприємств, проблема. Це проблема також для місцевих рад, вони не можуть скористатися легально землею, яка залишилася від пайовиків. Верховна Рада вже зробила дуже важливий крок в цьому напрямку. Прийнятий відповідний закон, який спрощує всі ці моменти. Він вже набув чинності, але дуже багато треба зробити на технічному рівні, щоб система кадастрів і повідомлення про власників земельних паїв працювали ефективно.

Третє — це землі колективної власності. Польові дороги і так далі. На технічному рівні дуже багато є напрацювань, багато варіантів різних проектів законів, але досі ця проблема не вирішена, не витребувані паї.

Всі ці моменти — складові земельної реформи. На вершині айсберга — зняття мораторію на ринок земель. Але це лише вершина. Для ефективної реформи потрібні підвалини, щоб це все ефективно працювало. Коли ми зосередимося на цьому і вирішимо всі ці питання, то набагато легше буде йти дискусія про зняття мораторію і про реформування обігу земель.
[ Читати далі ]

Ломехуза або модель вмираючого суспільства

Пропоную вашій увазі статтю про ломехуз, яка зображує  модель будь-якого деградируючого і вимираючого суспільства взагалі, і як я вважаю, нинішнього українського суспільства зокрема.

Стадія 1: Зараження
За своїм суспільним устроєм мурахи - найбільш близькі до людини істоти на Землі. Кожне нове відкриття в Мірмекології (науці про мурах) лише підтверджує це.              
 

 Мурашник

Перед нами здорове гніздо рудої лісової мурахи (Formica rufa). Для даного виду характерний купольний мурашник, верхній шар якого складається з десятисантиметрового шару паличок, голочок, сухого листя, камінчиків. Гніздовий матеріал мурахи постійно перемішують, щоб мурашник не почав гнити - це свого роду примусова вентиляція. Висота нашого мурашника - 56 сантиметрів, діаметр - 98 сантиметрів. Купол має 11 отворів. Орієнтовна чисельність населення мурашника - близько 10 тисяч особин. Під куполом розташовані камери, в яких зберігаються яйця, личинки і лялечки мурах. Ще глибше - гнилий пень або великі гілки. Під землею на глибині до 1,5 метра знаходяться сполучені між собою камери. В одній з них живе «цариця».
 
Мурахи за роботою
У мурашнику існує сувора ієрархія та розподіл ролей. Гніздом управляє «цариця» - самка, відкладає яйця. Робочі мурахи - теж самки, але вони не дають потомства доти, поки жива цариця. Термін життя цариці 15-20 років, робочої мурашки - до 7 років. Самці живуть всього один сезон, в житті мурашника не беруть участь і гинуть відразу після спарювання.
У безпосередній близькості від «цариці» знаходиться свита з 10 - 12 робочих мурах, вони про неї піклуються: облизують її і годують. Це, як правило, молоді мурашки, оскільки всі мешканці гнізда проходять приблизно місячну стадію піклування або за «царицею», або за личинками. Потім вони перебираються на найдальшу ділянку зони патрулювання мурашника (її радіус досягає 5-6 метрів) і там займаються пошуком їжі - фуражування. Знайдену їжу мураха передає вгору по інстанціях, і лише звідти вона розподіляється по всьому мурашнику. Разом з їжею в мурашнику поширюється  особливий феромон - речовина, яку виділяє «цариця». У ньому міститься інформація про здоров'я цариці і стан гнізда. Цю речовину мурахи з почту злизують з цариці, переносять в спеціальному зобі і передають одна одній по ланцюжку. Таким чином всі особини мурашиного соціуму включені в єдиний інформаційний простір.
 
Мурахи-фуражери
У мурашнику діє своя система покарань. Приміром, якщо здорова мураха-фуражер кілька разів поспіль повертається в мурашник ні з чим, її «страчують» - вбивають і саму пускають на фураж. Цікаво, що зовсім по-іншому підходять мурахи до тих, хто втратив працездатність внаслідок каліцтва. Їх годують доти, поки ті в змозі просити їжу, тобто постукувати вусиками по певних ділянках голови здорової мурашки.
 [ Читати далі ]

Стратегічна мета Української держави — набуття членства в ЄС і НАТО. Нагадаємо, що аналізоване опитування проводилося в березні, коли не було впевненості в тому, що Україна отримає безвіз, а парламент Нідерландів — ратифікує Угоду про асоціацію Україна—ЄС. У таблицях подано відповіді респондентів, які задекларували, що готові взяти участь у референдумі про приєднання до ЄС і НАТО (див. рис.6). 

Стратегічний курс Української держави на європейську та євроатлантичну інтеграцію ґрунтується на міцному фундаменті. У масштабах усієї України переважають прихильники членства України в ЄС і НАТО, хоч поки що членство в Північноатлантичному альянсі не є таким популярним, як членство в ЄС. Прихильників членства в Євросоюзі більше в усіх регіонах, за винятком Харківської та Одеської областей і Донбасу. Слід також відзначити, що, за винятком Донбасу та Одеської області, кількість прихильників НАТО не падає нижче третини мешканців, що дає надійну основу для роботи з рештою громадян. 

Крім дослідження регіональних розкладів, нас цікавили погляди респондентів у розрізі вікових груп. Саме тому після кожної діаграми наводимо таблиці відповідей за віковим розподілом. Отже відповідь на запитання: "Чи простежуються в Україні відмінності між поколіннями?" така: вік респондентів найбільш істотно впливає на підтримку зовнішньополітичної орієнтації держави: підтримка ЄС і НАТО серед наймолодших українців на порядок вища, ніж підтримка серед найстарших. І, що дуже характерно, для виділених 5 вікових груп прогрес цієї підтримки лінійний. Аналогічний прогрес можна помітити також у національній ідентичності: чим людина молодша, тим частіше вона ідентифікує себе українцем. А ось у питаннях мови і конфесії між окремими віковими групами немає таких істотних відмінностей. Варто наголосити, що наймолодша генерація менше вживає українську мову, ніж найстарше покоління. 

[ Читати далі ]

Канцлер з "правого сектора". 10 фактів про Гельмута Коля

У Гельмута Йозефа Міхаель Коля протягом усієї його кар’єри зберігався імідж політичного "важковика" і, без перебільшення, справді монументальної фігури. Він 26 років поспіль очолювала консервативний Християнсько-демократичний союз (ХДС), провідну партію економічного флагмана Європи. Проте в реальності він завжди лишався живою, жвавою і дотепною людиною. Хоча й монументальності, стійкості і витривалості йому теж вистачало.

1. Ловив на продаж раків

Майбутній федеральний канцлер народився 1930 року у багатодітній римо-католицький родини. Йогану Каспару і Цецилії Коль виховання трьох дітей давалося нелегко, тож у них всі змалечку заробляли на хліб і Гельмут теж не становив виключення.

Ще підлітком, наділений неабиякою фізичною силою, він брався за будь-яку роботу, нерідко достатньо не дитячу та відповідальну: вирощував кролів та тутових шовкопрядів, ловив річкових раків, носив мішки з цементом на будовах, влаштовувався штатним водієм при крамницях чи бензоколонках.

2. Мав допомагати Люфтваффе

Як Ганс Коль, так і двоє з трьох його дітей (окрім доньки Хільдегарди), були військовозобов’язаними. Батько (котрий, до речі, вже відслужив у Першу світову) після 1945-го повернувся з фронту живим і в званні капітана Вермахта, тоді як війна забрала старшого з синів, Вольтера.

Гельмута зарахували до Флакхеферу (Flakhelfer), групи юних помічників ППО Люфтваффе, однак, на радість матері, долучитися до бойових дій він так і не встиг.

3. Від наймолодшого депутата до прем’єра за 10 років

Ще за рік до одруження, маючи лише 29 років, Коль обирається до місцевого парламенту (ландтагу) у Людвігсгафена-ам-Райні, столиці федеральної землі Рейнланд-Пфальц. Це місто також називають німецькою "хімічною столицею".

Після війни у Західній Німеччині був величезний запит на освічених та амбітних фахівців з традиційними цінностями. Тому випускник Гейдельберзького університету з докторським ступенем за дисертацію із партійного будівництва, який вдало поєднував посаду референта у Спілці хімічної промисловості з депутатським мандатом, швидко зайняв своє місце у цій соціальній ніші.

В свої 30-ть він очолює фракцію ХДС у міськраді Людвігсгафена, і лишатиметься на цій посаді ще дев’ять років поспіль. Аж до того моменту, доки його не оберуть заступником голови партії загальнонаціонального рівня.

Це призначення співпаде у часі з призначенням Коля на посаду голови регіонального уряду Рейнланд-Пфальцу (1969-1976). Доводилося нелегко, адже тоді ХДС був в опозиції, а федеральну владу контролювала ліво-центристська коаліція соціал-демократів та вільних демократів (СДПН-ВільнДП).

4. Перша дружина наклала на себе руки

2001 року перекладачка Ханнелоре Коль (в дівоцтві Реннер), яка подарувала Гельмуту двох дітей, а їхні відносини описувала не інакше як "любов з другого погляду", вкоротила собі віку через важку невиліковну хворобу - алергію на денне світло.

Вдруге 78-річний Коль одружився на своїй підлеглій, урядовому економісті на ім’я Майка Ріхтер. Різниця між молодятами склала 35 років.

5. «Правий сектор» та презервативи від комуністів

Комуністи, соціалісти та соціал-демократи - постійні політичні суперники Коля.

1976 року він програв лівим на виборах і федеральним канцлером стає есдек Гельмут Шмідт. Колю не лишалося нічого іншого як зосередитися на партійному будівництві, роботі в опозиції й переманюванню на сторону ХДС представників дрібних депутатських фракцій та груп. Минуть роки і в чисельних журналістських розслідуваннях наводитимуть виписки з банківських рахунків, тих самих, з яких промислове лобі християнських демократів щедро віддячувало перебіжчикам.

При цьому політик завжди наголошував, що бути правим, націоналістом і націонал-демократом є органічним як для нього самого, так і для всіх німців. Водночас, наголошував він, права ідея, навіть попри гітлерівські лихоліття, не несе в собі загрози для Німеччини.

"Чому зараз вважається, що вся небезпека походить з правого боку? Якісь моралісти згуртувалися і співають пісні проти правого сектора. Та немає жодної небезпеки! Де їй бути?", - заявляв Коль.

Про "червоних" переважно відгукувався зі зневагою і ледь не з презирством. Ось одна з таких цитат:

"Ми мали багато неприємностей з червоним набродом (...) Протягом року-двох, принаймні чотири рази на тиждень "червоні" кидали нам у сад використані презервативи. Наша велика, красива вівчарка стрімголов кидалася з дому, абиїх підібрати і потрясти, а потім бігати з ними по вулиці. Моя дружина завжди була цим вкрай схвильована".

6. Об’єднав Німеччину

У листопаді 1989 року, коли вже валилася Берлінська стіна, Коль презентував свій присвячений відновленню єдиної Німеччини план з 10 пунктів, чим фактично поставив Радянський Союз й увесь світ перед фактом: створюється нова держава й бути їй чи не бути вирішуватимуть самі німці.

3 жовтня 1990 року ФРН юридично поглинула НДР, поклавши край існуванню передового бастіону "соцтабору", а вже у грудні відбули перші спільні парламентські вибори вессі (західників) та оссі (східняків), на яких партія Гельмута Коля здобуває тріумфальну перемогу. Для перших ХДС тоді була переможцем,  для других – визволителем.  

7. Врятував заощадження оссі обмінним курсом «один до одного»

Під час об’єднання "капіталістичного" Заходу з "соціалістичним" Сходом канцлер-довгожитель пішов на нечуваний з фінансово-економічної точки зору (але, водночас, надзвичайно виграшний у політичному вимірі) популістський крок. Більшості оссі дозволили міняти свої тепер вже офіційно визнані «фантиками» фантики на тверду ФРНівську валюту за курсом 1:1, і це при тому, що обмінний курс для юридичних осіб становив 2:1.

8. Поклав кінець Холодній війні

Відповідаючи на питання, хто ж вкоротив віку "Імперії зла", Коль називав Тетчер, Міттерана, Рейгана, Горбачова, але насамперед він виділяв Міттерана:

"Без німецько-французької дружби і партнерства і німецько-французької рушійної сили в Європі не могло б бути ніякого прогресу".

Баронесу Тетчер згадував під №2, але не без іронії:

"Вона засинала на засіданнях G-7 і тоді майже що падала зі стільця, тримаючись за свою сумочку".

Про себе згадував рідше. Хвалитися не любив.

9. Дружив з усіма, але не з росіянами

Своїми головними чеснотами Коль називав комунікабельність, вміння схиляти співрозмовників на свою сторону і здатність працювати в команді. Казав, що міг домовитися з усіма.

Або майже з усіма. Окрім "червоних", росіян та представників великого капіталу, котрих канцлеру не раз доводилося "ламати через коліно". Усі ці риси, як вважав політик, майже феноменально увібрав у себе його наступник на посаді канлера, великий приятель "Газпрому" Герхард Шрьодер:

"Так з нього і через 100 років нічого путнього не вийде! Він не вміє дружити (...) Він холодний як риба. Його цікавлять лише великі гроші".

10. Навчав Ангелу Меркель

Нове, жіноче обличчя №1 у ХДС монументальний канцлер (точніше екс-канцлер) називав «моя дівчинка», «моє курчатком». Казав, що навчав її усьому, особливо шляхетним манерам, які дівчині зі Східної Німеччини давалися особливо важко.

"Пані Меркель ніколи не могла правильно тримати виделку й ніж, - пригадував Коль. - Під час офіційних банкетів вона вела себе настільки потворно, що я повинен був неодноразово закликати її до порядку".

Минули роки... Але користуватися ножем, казав Коль, "курчатко" так і не навчилася. В такий спосіб її наставник наголошував на тому, що часом їй слід бути жорсткішою. Наприклад, таким як він