Про співтовариство

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Знання є сила

Ідеолог сепаратизму Юрій Андрухович

Андрухович: Якщо переможуть помаранчеві, то Криму й Донбасу треба дати можливість відокремитися 

Мені сниться один сон, що я в засідці на Януковича… Я б не робив цю кляту цілісність якоюсь догмою… Табачнику дуже хочеться заїхати в мармизу… Країну захопили окупанти, а Ющенко про гусочок розказує... 

Автор: Оксана Климончук Політика 15:57, 22 липня 2010  ПРОЧИТАТАНО 10307

Гадаю, не варто ще раз перелічувати всі успіхи й здобутки українського письменника Юрія Андруховича. Він давно посів свою сходинку у світовій і українській літературі. І, сподіваємося, будуть ще й нові звершення. Його твори перекладено на польську, англійську, німецьку, російську, білоруську, угорську, фінську, шведську мови. І це не кінець, адже йому ще тільки п’ятдесят. А кращі слова, як любить повторювати пан Юрій, ще не написані. З Андруховичем ми здебільшого говорили про політичну ситуацію в Україні… З ПРИХОДОМ ЯНУКОВИЧА Я ПОБАЧИВ, ЩО НІБИ Й НЕ ІСНУЄ НІЧОГО, НАПИСАНОГО МНОЮ ДОСІ Пане Юрію, не знала з чого почати розмову, але перед інтерв’ю переглядала ваші «Рекреації» (1990 р.). Там люди запитують Мартофляка (одного з героїв), чи спроможна нинішня Верховна Рада якось змінити на краще нашу ситуацію? Власне, це саме запитання я й адресую вам. Якраз сьогодні з такою ностальгією згадав тодішню Верховну Раду… Це був 90-ий рік... Сьогодні той день, коли та ВР прийняла Декларацію про суверенітет. Коли йшов на зустріч з вами, по телевізору саме показували сюжет про це голосування... Я собі ще подумав: «Боже, яка тоді була прекрасна Верховна Рада, приймала якісь позитивні речі…» Бо те, що зараз, – жахіття. Як на мене, ВР сьогодні – це один з найбільш небезпечних для самого існування Української держави органів. За часів президентства Ющенка це однозначно було найбільше джерело небезпеки для України. А за Януковича до небезпечної ВР додалася ще й Адміністрація президента. Верховна Рада нині просто виконує вказівки адміністрації, тобто з ролі ініціатора перейшла у виконавця знищення державності. На мій погляд, організатор усе-таки небезпечніший, ніж виконавець. Тому пальму першості ВР утратила. Нещодавно Олег Скрипка заявив, що українська мова і все українське – зникають і що мову варто занести до Червоної книги. Ви теж вважаєте, що все українське зникає? Цей месидж з другої половини 80-их років, коли він був озвучений, і досі актуальний. А Олег Скрипка про нього сьогодні ще раз нагадав. Відколи я пишу – упродовж 25 років – прозу, публіцистику, вірші, там усюди можна цей месидж прочитати: ми зникаємо, гинемо, нас нищать. Та оскільки я не плаксій за своєю природою, не нарікаю, а волію сміятися, то, можливо, не всі в моєму писанні цей месидж прочитують. Чому цей рік такий складний для мене? Я зненацька побачив, що наче не існує нічого написаного мною досі, тобто нічого з того, що сказане, нібито й не спрацювало. Ми й далі стоїмо там, де були, коли я починав, – у совку. Треба все починати з першого слова. Але так набридло бути Сізіфом. Це навіть не тому, що Янукович переміг, це взагалі в усьому так. Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу просто нема. ЯКЩО ПЕРЕМОЖУТЬ ПОМАРАНЧЕВІ, ТО КРИМУ Й ДОНБАСУ ТРЕБА ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІДОКРЕМИТИСЯ Якщо його досі нема, то звідки він має взятися, народитися? Та вже, мабуть, не народиться. Нормальні народи народжувалися років сто тому. У нас це по-різному складалося, але переважно не складалося. Звісно, були якісь оптимістичні моменти. Я не виключаю, що вони ще повторяться в нашій історії, та поки що можна констатувати, що Україна сьогодні – союз племен, які розсварені між собою, проте тримаються вкупі на основі певної державної фіскально-репресивної машини. Хоч як парадоксально це звучить, але Україну вкупі тримають матеріальні інтереси Януковича і його оточення. Ніщо інше нас не тримає. Ви десь казали, що виступаєте за від’єднання Криму й Донбасу від України як такої… Ні-ні, не так це все однозначно й прямо… Але: залишаючи шанс для українського майбутнього, треба розглядати цю опцію, якщо ми, звісно, хочемо зберегти шанс. Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, бо сьогодні їхні сидять при владі в Києві. Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади. Я Б НЕ РОБИВ БИ ЦЮ КЛЯТУ ЦІЛІСНІСТЬ ЯКОЮСЬ ДОГМОЮ А чим Крим і Донбас, на вашу думку, заважають Україні розвиватися? Скажемо так, політично це інша нація. Я вже зараз етнічних моментів не чіпаю, лише політичні. Так от – політично це частина російської нації. Я не хочу сказати, що всі поголовно там такі, але тій українській меншині, яка там є, простіше запропонувати еміграцію сюди, бо вони й так там загнані в кут, постійно переслідувані, не можуть реалізувати жодного проекту. У Донецьку не проходить навіть така річ, як надання університету імені їхнього земляка Василя Стуса. Тобто там апріорі агресивно заблокований будь-який український рух. Він заблокований не внаслідок якихось репресій, а тому що справді цього не хоче тамтешнє населення. Воно чуже Україні. Україна йому чужа й нецікава, щонайменше байдужа. Написи в маршрутках на зразок «Нету денег – плати гривной» зайве свідчать, що там концентрація ментального несприйняття всього, що пов’язане з українською незалежністю. Працювати над цим Київ намагався, починаючи з 1991 року. Це принесло тільки погіршення. А остаточне погіршення принесли останні п’ять років правління Ющенка. Як на мене, ми постійно тішимо себе якоюсь ілюзією територіальної цілісності, якої і так немає. Вона існує сьогодні тільки завдяки тому, що їхній хлопець сидить у Києві на престолі. Тобто одна сьома України робить свій вирішальний внесок у те, як жити країні в цілому. Тому я б не відмовлявся від такого проекту і не робив би взагалі цю кляту цілісність якоюсь догмою. Тобто чого впиратися в те, що насправді нищить нас і губить? Можливо, ці регіони просто неправильно українізовували, чи їх апріорі не можливо українізувати? Що значить «правильно», «неправильно»?.. Жодного разу там не було, скажімо, якихось репресій, тиску. Навпаки – усе, що намагалися застосувати в цих регіонах, робилося через позитив. Але якщо в людей викликає відчуття насильництва, наприклад, український дубляж в кіно… Не те, що їх силоміць заганяють у концтабір і змушують учити українську мову, а просто запрошують у кіно подивитися фільм і заодно помалесеньку навчитися розуміти її. А це викликає в них бажання повстати… Як на мене, правильнішої українізації, ніж через кіно й телебачення, бути не може. Зрештою, тепер і це все зупинено, завдяки їхнім людям у владі і тій політиці, яку вони проводять. Узагалі є відчуття, що найкомпроміснішою постаттю в історії незалежності був Ющенко. Це і був проект на об’єднання Західної і Східної України. Бо він східняк, без радикалізму, насправді людина радянська, але водночас не чужа українськості, за природою україномовний. Та в результаті політичної боротьби з нього зробили націоналістичного монстра, а для донецьких він узагалі став якимось фашистом, нациком. Тобто навіть настільки компромісний, об’єднавчий варіант не спрацював. А Тимошенко могла б бути таким компромісним варіантом? Вона вишиванку носить, косу – теж. Могла б. Але ось програла. Та тут кого не візьми, якщо він провадитиме українську політику, буде перетворений російською пропагандою на фашиста. А взагалі-то, повертаючись до теми від’єднання: я переконую в необхідності чогось цілком неможливого, ніби втратив будь-яке відчуття реальності, правда ж? Я знаю багато людей з аналогічною точкою зору. Кажуть, якби не ці два регіони, ми були б у ЄС і жили краще... Абсолютно! Ці регіони беруть дуже вагому частку в кожному нашому голосуванні. Дві донбаські області надзвичайно густо заселені. Та справа не лише в тому, що вони густо заселені, а й у тому, що вони по-радянському одностайні в голосуванні. Наприклад, у Галичині плюралізм, голоси розкидані між трьома-чотирма політичними силами. Приблизно та сама історія в Криму, що й на Донбасі, тільки ще додаються прямі російські провокації. Ну, і присутність ЧФ до всього – його тамтешній народ дуже любить, значно більше, ніж українських моряків. Я ніколи не підраховував спеціально, але, як кажуть, на око – наш проукраїнський політикум без цих двох регіонів на кожних виборах мав би десь понад сімдесят відсотків. Тобто була б така стійка проукраїнська більшість у парламенті, стійка проукраїнська влада і західний вектор був би поза дискусіями. Ми взагалі зараз дивно виглядаємо у світі. Наприклад, ще рік тому я приблизно два-три рази на місяць отримував замовлення з газет, переважно німецькомовних про те, що тут відбувається. Та починаючи з лютого цього року як відрізало. Таке враження, що всім усе стало зрозуміло і більше нічого нікого не цікавить. Поляки цього року здивували мене… Я мав багато виступів з «Карбідо», часом це були ще літературні вечори. Я багато говорив про політику, нашу ситуацію. І вони були всі шоковані, а я був шокований тим, що вони шоковані, бо нічого не знають і уявляють собі, що в нас усе планомірно розвивається так, як розвивалося. Мабуть, це великий успіх на міжнародній арені сьогоднішньої влади. Вони добилися цілковитої втрати інтересу до України за кордоном. Ніхто не цікавиться і особливо ніхто не дивиться в наш бік. Як це сумно… Це сумно, а також це показник того, у яку погану часову смугу ми вступили. Тут не тільки Янукович як чинник, їх багато: протистояння Росія – США, на якому Росія за всіма статтями переграє цього ідіотичного Обаму. Слово «ідіот» я тут вживаю не як лайку, а швидше як діагноз. Звісно, і сам ЄС, який є зразком подвійних стандартів, нерішучості, лицемірства. Головне прагнення європейського політикуму – нічого не змінювати, законсервувати ситуацію такою, як вона є, тому що вона є непоганою, а може стати гіршою. Тому вони роблять усе, аби нічого не змінювалося. ТАБАЧНИКУ ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ЗАЇХАТИ В МАРМИЗУ Як, на вашу думку, могло виникнути таке явище, як Д.Табачник в українському суспільстві? Він же навіть не донецький… Очевидно, він з міркувань політичної кон’юнктури пристав до цього табору. Тобто став донецьким «за духом». Мені складно щось говорити про нього, бо особисто його, на щастя, не знаю. Як на мене, він людина психопатичного складу. Він чимось дуже сильно ображений на галичан і тепер із цього реваншу намагається витиснути максимум. Там якась очевидна травма. Це дуже цікавий об`єкт для дослідження якщо не психіатра, то принаймні психоаналітика. Інакше й не знаю, чим пояснити аж такий азарт у руйнуванні всього, що напрацьовували його попередники на цій міністерській посаді. Він був мені часом симпатичний у першій каденції Кучми. Тоді я, наївний, його шанував за те, що він уже інше політичне покоління, людина, яка чудово оволоділа українською... Ні, я не думаю, що з ним варто дискутувати й спілкуватися. Та й не хочу спілкуватися з кимсь, кому мені дуже хочеться просто заїхати в мармизу. НЕ МОЖЕ ПРЕТЕНДУВАТИ НА КРАЩУ ДОЛЮ НАРОД, ЯКИЙ ВОЛІЄ СТОЯТИ РАКОМ НА ГОРОДАХ ЗАМІСТЬ ЧИТАТИ КНИЖКИ Що повинен робити патріот у сьогоднішніх умовах? Їхати звідси. Справжній патріот України повинен відмовитися від патріотизму і спробувати зайнятися собою, стати егоїстом. Це, звичайно, я так гірко жартую. Як тоді бути з наступними поколіннями? А що, ще будуть якісь? Бо я не вірю в те, що будуть якісь наступні покоління українців. Можливо, я трохи перебільшую, не знаю. Гаразд, якщо серйозно... Що повинен робити патріот? Усвідомити, що це не програна битва, як стверджують деякі, а програна війна. Наслідком програної війни є окупація країни. Окупантові слід чинити опір – для початку ненасильницький. Бойкот і саботаж є дуже ефективним методом. Несплата податків – там, де це можливо. Невиконання їхніх розпоряджень. Ну й таке інше... Методів насправді багато. Свою життєву модель я будував ледь не півжиття, ну точно вже упродовж усіх років незалежності. Ця модель принципово зараз нічим не відрізняється від тієї, що я практикував і 10, і 15 років тому: максимальне унезалежнення від держави, звести до мінімуму будь-які контакти з нею і бути автономним у цьому сенсі. Звісно, це передбачає якусь матеріальну незалежність. Тому я не прагну бути людиною багатою. Зате незалежною. Я не кажу, що така позиція єдино правильна. Правильніше взагалі покинути цю країну і це суспільство, тоді звільнитися від усього разом: жахливого телебачення, цієї музики в публічних місцях, від усіх цих «працьовитих, гостинних і таких духовних» людей. Бо ж не може насправді претендувати на кращу долю народ, який воліє стояти раком на городах замість того, щоб читати книжки. Українці насправді жахливо мало читають. Газети наші деградували до неможливого… Куди не глянь, усюди якась гуманітарна катастрофа. І, безумовно, це все вилазить з більшою очевидністю, коли влада ворожа, окупаційна. Знову ж таки, те, що влада така є, - це один з наслідків катастрофи. Є щось таке, як неповторність окремо взятої людини, її єдине пришестя на цей світ, єдине життя. Ось мені перевалило за п’ятдесят, і я думаю, скільки ж можна воювати на цьому українському фронті, скільки можна підживлюватися якимось ілюзіями, що ти своїм писанням щось можеш змінити, що воно комусь потрібне?! У 2004 році все склалося начебто так, що наче справді можеш і справді потрібне, а через п’ять років усе закрилося і стало ще набагато гірше, ніж було доти. Виходить, уся ця моя практика була неправильною. Виходить, правильно буде отримати нарешті свою життєву перемогу не в сенсі проекту «Україна», а в сенсі проекту «я йду геть з України». Які зараз настрої панують в Західній Україні? Люди вступають у Партію регіонів. Мабуть, передусім у зв’язку з наближенням місцевих виборів. Самі подивіться… Захід прийняв сьогоднішню владу, усі звикли. І надалі звикатимуть. Оце звикання до окупанта – найгірше, що з нами нині коїться. Зараз триває тенденція равлика, який ховається. Невдовзі цей равлик сам казатиме, що так правильно, так і повинно бути. КРАЇНУ ЗАХОПИЛИ ОКУПАНТИ, А ЮЩЕНКО ПРО ГУСОЧОК РОЗКАЗУЄ А як ви поясните властивість західняків швидко закохуватися в політиків, а потім швидко розчаровуватися аж до ненависті? Наприклад, як це було з Ющенком. Я це пояснюю позитивно. У мешканців Західної України сам склад мислення багатогранніший. Тобто це навіть на підсвідомому рівні... Тому що сам по собі історичний досвід існування автономних суспільних структур, наприклад, як якась там селянська просвіта, тут багатший і давніший, ніж у решті України. Кажуть, є якась ідеологія Галичини і є ідеологія Донбасу, і вони розривають Україну на дві частини. Ідеологія Донбасу справді є, а ідеології Галичини немає, це така панукраїнська ідеологія, загальноукраїнська. І заради існування державності зі столицею в Києві галичани погоджуються залишатися в тіні, бо вони знають, що апріорі виходець звідси ніколи не стане президентом України. Сам факт походження з Галичини заблокує йому шлях до найвищої влади. Тому знайшли в Сумській області Ющенка. І якби треба було, то і в Донецькій знайшли. Але, як я казав раніше, це все одно не працює, з нього все одно зроблять потім галицького фашиста. Про закоханість і ненависть… Я би не сказав, що була така ненависть до Ющенка. Швидше – панувало велике розчарування і відмова вдруге голосувати за нього. Ненависть була більша в Центрі й на Сході. Як би там не було, а Ющенко в першому турі у Франківській області мав друге місце. У 2004 році голосування за Ющенка сприймалося як вибір між добром і злом. А в 2010-му я пішов у першому турі голосувати за нього, бо він був найменше зло. У другому турі меншим злом уже була Тимошенко, тому я йшов і голосував за неї. До речі, вийшло якесь непорозуміння з публічним зарахуванням мене до противсіхів. Коли давав вам коментар з цього приводу, я в другій частині, як на мене, ясно висловився, що я все одно «зламаюся» і проголосую з Юлію Володимирівну. Різка зміна мого ставлення до Ющенка відбулася між першим і другим туром, коли він ще, будучи президентом, робив усе, щоб переміг Янукович. Це було очевидно до непристойності. Потім ще його інтерв’ю після другого туру, у якому він поділився своїм людським щастям від гусочок, як він у своєму маєтку спостерігає за ними на ставку. Тоді я вже, їй-Богу, розлютився. Бо країну захопили окупанти, а він про гусочок розказує. Ваш песимізм пов`язаний лише з приходом Януковича і компанії до влади? Так, звичайно. У нормальній країні такого б не мало статися, це абсурд. МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ВСЕ ПО ЦИМБАЛАХ Чи знайомі ви з сьогоднішнім міністром культури і туризму? Ні. Знаю, що він колись грав на цимбалах. У мене є друзі з гурту «Гудаки» з Нижнього Селища на Закарпатті. Якось вони були з затяжними гастролями в Європі. Ми з ними перетнулися в Німеччині, вони запитали про новини в Україні. Кажу: «Ну, які новини, у нас уряд новий». Вони: «Слухай, а хто міністр культури». «Кулиняк якийсь», – кажу їм. А вони: «Боже, Міша таки став міністром. Ми ж разом на цимбалах грали»… Так що, мабуть, не помилюся, коли скажу, що сьогоднішньому міністру культури все по цимбалах. Чула багато суперечливих думок про те, повинен чи не повинен митець відчувати діяльність Мінкультури. Як вважаєте ви? Є країни, де чогось такого, як міністерство культури, взагалі не існує, а культура квітне. Проте є й країни, у яких культура квітне і є міністерство культури. Тобто якогось узагальнення тут немає. У моїй голові вже давно не вкладається і ніколи не вкладалося, як одне й те саме відомство може займатися, скажімо, письменниками, балетом, кінематографом, сільськими клубами, народними ремеслами, туризмом. Виходить, якийсь горох з капустою. Та все це було б нічого, якби це була принципово інша культура менеджменту, яка схоплює все на рівні тенденцій і надає їм якийсь рух, динаміку. У нашому ж випадку це не що інше як якась бюрократична, неповоротка машина, що працює лише на власне самовідтворення. Не те, що я вкрай негативно ставлюся до цього міністерства, я просто його не бачу і не знаю, чи можливі якісь відносини з ним… Хоча, ой, даруйте, мушу вкуситися за язик, бо ми з агенцією «АртПоле» подавалися на грант нашого мінкульту в цьому році на підтримку нашого з «Карбідо» туру «Цинамон». Але це ще було при попередньому уряді. При цьому уряді я був би категорично проти… Подавалися ми ще восени, позитивне рішення було прийняте в січні-лютому. Але не було бюджету, лише позитивне рішення. Прийшов новий уряд і це рішення скасував. Тобто така типова риса спадковості української влади. Ще й так сформулювали, мовляв, цей проект не є для нас пріоритетним, усі наші сили спрямовано на святкування Дня Перемоги. Власне, це єдиний у моєму житті контакт з мінкультом, який закінчився так печально-повчально. І слава Богу – я їм, значить, нічого не винен. УСЯ СФЕРА МОЇХ НЕВДАЧ І КЛОПОТІВ – ЦЕ МОЯ РІДНА БАТЬКІВЩИНА: КРАЇНА, НАРОД, ПОЛІТИКА Банальне запитання – що вас надихає сьогодні? Ви якраз пишете нову книжку. Звісно, паралельно з фактором влади існують ще й фактори радості. У житті в мене взагалі дуже багато радості. Я про свої радощі забагато говорю, мабуть, якщо вірити українським забобонам, накликаю на себе щось негативне. Дозвольте, я постукаю по чомусь дерев’яному… Насправді вся сфера моїх невдач і клопотів – це моя рідна батьківщина: країна, народ, політика. Якби я був від цього цілком незалежний, то був би стовідсотково щасливим. А так моя країна на відсотків двадцять усе псує. Чому, власне, я і розмріявся про проект перемоги над нею: видерти її геть із себе й стати стовідсотково щасливим. Книжка про 111 міст, яку я зараз пишу, прийшла мені як задум п’ять років тому. Її каркасом є абетка, а це вже й відповідна структура. Найцікавіше – це водночас і дотримуватись, і порушувати її. Це якраз завдання, яке й надихає, бо кожен день починаю з того, що дивлюся на цей список міст і в довільному порядку обираю місто, про яке мені хочеться писати саме сьогодні. Тобто абетка абеткою, а мої примхи теж важать. Скільки там ще залишається? На цей момент залишається ще 14 міст. Але яких! Львів, Нью-Йорк, Прага… Міста, про які пишете, ви в них обов’язково мусили побувати, пожити? Так. Але не обов’язково пожити. У цій книжці будуть і зовсім коротесенькі тексти, що з’являються як наслідок кількагодинного перебування. Скажімо, я був проїздом у якомусь місті, звідкись кудись пройшовся, і щось трапилося в цей момент. Мабуть, у кінці буде класифікація цього всього: міста, у яких жив, у яких був, у яких бував, у яких побував. Чому саме 111? Коли я вперше сів за підрахунок і склав для себе такий первісний список, він коливався від 107 до 120. Тоді я вибрав 111, як графічно найсимпатичніше число. Інтрига цієї книжки полягає в тому, що я до останнього не знатиму, яка вона вийшла в цілому. МЕНІ СНИТЬСЯ ОДИН СОН – ЩО Я В ЗАСІДЦІ НА ЯНУКОВИЧА Що вас найбільше дратує в людях? Не знаю… Часто собі самому дорікаю якоюсь надмірною м’якістю, нездатністю по-справжньому ненавидіти. Не можу віднайти в собі ресурси, як би я не намагався. Був такий період після виборів президента цього року, коли мені почало снитися одне й те саме, що я снайпер у засідці, який має застрелити президента. І в мене все чудово складається: зручна позиція, усе дуже добре видно, зручна мішень, але я навіть уві сні не знаходив потрібного ресурсу ненависті, аби його застрелити. Яка ваша улюблена патріотична пісня? На першому місці, звичайно, гімн України, а далі – «Червона калина». Мені подобається наш гімн. Оці всі ідіотизми щодо його зміни – це від такого колосального невігластва, яке проявляється буквально в усьому. Хай просто трішки читають історію. До речі, про свого улюбленого Богдана Хмельницького, «Ще не вмерла козацькая мати!» – це бойовий клич, переможний клич, один з улюблених його, Хмельницького, висловів. І це не нагадування про смерть, а якраз її заперечення. Розмовляла Оксана Климончук

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/politics/382762-andruhovich-yakscho-peremojut-pomaranchevi-to-krimu-y-donbasu-treba-dati-mojlivist-vidokremitisya.html

Чому дітям вчитись нецікаво? (ч.1)

Міністерство освіти і суспільство, педагоги і батьки бурхливо обговорюють зміни, що відбуваються в середній школі, нову реформу освіти, нові освітні перспективи, що витікають з цієї реформи.

У той же час багато дітей вже до кінця першого класу категорично заявляють, що не хочуть вчитися зовсім, не люблять школу.

Причому це не тільки в нашій країні!

Хто винний? Сім’я? Школа? Суспільство? Держава?

В чому причина такого феномену?

Нові фактори впливу – доступність знань, багато розваг та інших відволікаючих видів діяльності, швидкі зміни всіх дискурсів?
Щось не те в інституті сім'ї – відсутність прикладу для наслідування в сім'ї, батьки проектують на своїх дітей свої негативні очікування по відношенню до школи?
У суспільстві немає такої цінності – відсутність в громадській думці зв'язки Вчення – Успіх – Щастя?
Криза системи освіти?
Загальна цивілізаційна, тобто мотиваційна криза в світі?
Щось ще?
Для з’ясування причин цього явища "Українська правда. Життя" поставила шести експертам, що мають відношення до освіти, декілька запитань:

Як ви вважаєте, в чому причина такого феномену?
Може бути, неправильна сама постановка питання – чому діти не хочуть вчитися?
Що з цим потрібно робити?
Чи знаєте ви, як це вирішується в інших країнах?
Чи знаєте приклади системного вирішення цієї проблеми в Україні?
Яке ще запитання було б потрібно поставити для найкращого розкриття теми?

[ Читати далі ]

Причина пожежі в Одесі - невимкнений кип'ятильник

28 вересня 2017 р.
У прокуратурі назвали ймовірну причину пожежі в дитячому таборі в Одесі
Зазначається, що для остаточних висновків необхідно завершення всіх призначених експертиз.

Пожежа в одеському оздоровчому комплексі «Вікторія», внаслідок якої загинули троє дітей, могла статися через залишений без нагляду ввімкнений кип'ятильник. Про це заявив прокурор Одеської області Олег Жученко. Він зазначив, що для остаточних висновків необхідно завершення всіх призначених експертиз.

«Разом із тим, підтверджую, що слідчими органами встановлено наявність залишків кип'ятильника саме в тому місці, де й був епіцентр пожежі. Крім того, згідно з показаннями свідків, керівник ансамблю, яка проживала в цьому приміщенні, сказала, що вона забула кип'ятильник і побігла...», - сказав Жученко.

Він зазначив, що наразі фахівці прораховують по секундах, скільки часу пройшло з моменту загоряння до моменту виклику працівників ДСНС. Підрахунки проводяться з урахуванням телефонних з'єднань, переписки дітей з батьками, коли неповнолітні просили, щоб їх забрали додому.

«Момент гасіння пожежі самостійно, без залучення рятувальників, телефонний виклик і прибуття. До речі, прибуття було через 4 хвилини. Тобто, відповіді на всі запитання дасть відповідна експертиза. Але наявна інформація дає підстави уявляти, що саме могло стати причиною загоряння», - підкреслив Жученко.

Як повідомлялося, 18 вересня Київський районний суд Одеси взяв під варту працівницю дитячого табору «Вікторія», яка відповідала за пожежну безпеку в закладі. 28 вересня жінку відпустили на поруки.

Нагадаємо, у ніч на 16 вересня в дитячому таборі "Вікторія" в Одесі згоріла двоповерхова дерев'яна будівля. У результаті загинуло троє дітей. Поліція відкрила провадження ч.2 ст.270 (Порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки) Кримінального кодексу України.

На день народження без сентиментів...



На день народження без сентиментів...

Где-то поздняя осень 14-го, точно ноябрь, но дату уже не вспомню. Очень поздняя встреча, очень-очень, далеко после полуночи. Тогда вообще всегда такой график был - встречи, доклады, встречи, доклады. И звонки партнерам - Германия, Франция, США, Германия, Франция, США. Звонки, встречи, доклады, звонки, встречи, доклады...

Было уже очень поздно, и бОльшая часть страны уже спала. Было очень поздно.

Он был уставший, совсем. Это всегда хорошо видно и чувствуется по первым секундам встречи - будет длинный и обстоятельный разговор или за день уже такой винегрет, что в голове какой-то туман от обрывков мыслей.

В ту ночь он был совсем уставший.

- Юр, давай кратко. А лучше давай завтра. Если будет возможность завтра. По данным разведки партнеров ночью может начаться большая война. Сейчас будет трехсторонний телефонный звонок. Так что, давай кратко.

На фоне всего услышанного мой доклад был совсем не к месту и не ко времени, так что я уложился за пару минут то всего. А потом еще несколько минут мы сидели в тишине, ну крайне редко обмениваясь какими-то фразами. Он явно готовился внутренне к разговору, и использовал эти минуты для концентрации. В комнату заходили помощники, занося записки и папки с какой-то информацией. Я старался сидеть тихой мышью...

Что еще было внутри в тот момент? Он, состоявшийся, состоятельный, достигший, добившийся. Думал ли он о том, что можно же было спокойно разменяться на комфортную и беззаботную жизнь, долгую и комфортную беззаботную жизнь... Да нет, ни разу я о таком от него не слышал. Ни пол-слова, ни пол-намека. Как осознать это? Как это принять? Как принять решение встать на грань? Когда ты идешь по лезвию. По самому-самому краешку лезвия. Где-то далеко осталась та самая, которая беззаботная. Ну, беззаботная относительно масштабов ответсвенности за десятки миллионов нас.

... А потом его вызвали на разговор. Говорят, он был длинный. Говорят, он был шумный. Говорят, нарушались нормы дипломатических приличий. Разное говорят.

Большая война той ночью не началась. Страна продолжила спать и утром был следующий день.

Петро Порошенко, с днем рождения. В такой день все желают стопятьсот миллионов пожеланий. Я тихонько пожелаю стопятьсот первое - силы.

Мы как сможем - мы поможем.

С днем рождения. И... спасибо!

https://www.facebook.com/yuri.biriukov

Про електромобілі та їх майбутнє в Україні

Світ хоче повністю перейти на електромобілі. Як на наших очах відбулась революція

 13 ВЕРЕСНЯ, 2017, 10:00



Автівки на батареях в Україні можуть подешевшати на 22%. Що стримує ринок зараз та як світ переходить на еко-автівки

Тотальна заборона

Все більше країн заявляють про намір повністю відмовитися від двигунів внутрішнього згоряння (ДВЗ). Франція оголосила про намір повністю припинити продажів бензинових і дизельних автомобілів до 2040 року. Британія взяла на себе зобов’язання здійснити 100-відсотковий перехід на транспортні засоби з нульовим рівнем викидів до цього ж часу.

Та найбільш рішучими в прагненні чистого довкілля є Норвегія та Німеччина. Перша хоче повністю відмовитися від ДВЗ до 2025 року, а от німці пообіцяли зробити це до 2030 року.

Кінець ери двигуна внутрішнього згоряння в Європі

Та європейські країни - не єдині, що так активно взялися за розвиток електротранспорту. До ініціативи приєдналися дві найбільші країни світу, що розвиваються. Індія хоче здійснити цей план до 2032 року.

Останній учасник «зелених» перегонів - Китай - довго не робив офіційних заяв з цього приводу, хоча саме КНР є лідером з виробництва електромобілів у світі.

Про намір пересадити громадян на транспортні засоби з нульовим рівнем викидів Китай заявив лише напередодні й зобов’язався здійснити перехід на гібриди та електрокари вже до 2040 року.

Україна поки жорстких обмежень на володіння автомоділями з ДЗВ не накладає.

До цього в ряді країн автівкам з паливним двигуном було зась до центру міста в певні дні. З роками обмеження на ДВЗ тільки посилювалися. Екологічні проблеми та викликані ними стихійні лиха змусили світ підійти до боротьби за екологію значно радикальніше.

Фахівці The Economist підрахували, що якщо до 2040 року 90% з 2 млрд авто будуть електричними, лише за рік вдасться зберегти 11 млрд бареллів нафти (а це половина річного світового виробництва). Окрім того, в атмосферу не потрапить 4,7 млрд тонн вуглецевого газу.

Дешево й екологічно, та є проблеми

Зрозуміти відмову від ДВЗ на користь електрокарів легко й з раціональної точки зору. Через зростання цін на бензин, дизельне паливо, автогаз та паливно-мастильні матеріали,  вартість володіння традиційними автомобілями щороку збільшується.

Читайте також: Чому дорожчає газ на авто та на що чекати водіям

При середній витраті бензину в місті 10 літрів, кожні 100 км шляху обходяться українським автомобілістам приблизно в 250 грн. Електрокар на 100-150 км шляху, за розрахунками спеціалізованого ресурсу Аutonews, витратить енергії в середньому на 25-30 грн. залежно від сезону. Тобто, подекуди різниця буде в 10 разів.

Тож аналітики ринку вже цілком серйозно заявляють про майбутню нафтову кризу, яка нас чекає у зв’язку зі зростанням продажів електроавтомобілів. До прикладу, лише в США за перше півріччя 2017 продаж електрокарів зріс на 86% в порівнянні з минулорічними показниками аналогічного періоду.

Ще однією перевагою таких авто є те, що їхні власники значно рідше змушені платити за сервісне обслуговування машини. Найчастіше електрокару перевіряють підвіску, змінюють фільтри салону та здійснюють діагностику двигуна. Хоча це забирає значно менше часу та грошей, аніж у випадку з традиційним авто, поки існує проблема знайти СТО, що спеціалізується на електрокарах.

До слова, відсутність належної сервісної інфраструктури - не єдине, що хвилює власників електоавтомобілів та спримує попит на них. Серед проблем також висока ціна, обмежений заряд батареї, недостатня кількість станцій для зарядки, необхідність чекати поки авто зарядиться та проблеми з утилізацією батарей.

Незабаром можна буде забути й про них

Щодо ціни, очікується, що до 2022 року електромобілі будуть коштувати стільки ж, скільки і автомобілі з ДВЗ. Згідно з прогнозами Bloomberg, до 2040 року близько 35% усіх проданих автомобілів будуть оснащені електромоторами.

Зрештою, еко-автівки дешевшають щороку. Нещодавно, General Motors оголосила, що починає продажі електрокарів за п’ять тисяч доларів. Щоправда, поки що така ціна доступна лише для жителів Китаю.

Вирішити обіцяють й проблему зарядки. До прикладу, американський виробник електромобілів Tesla Motors вирішила встановлювати зарядні станції в будинках своїх клієнтів.

Така послуга обійдеться власникам екологічних машин приблизно в $1 тис., пише Autocar. Поки йдеться лише про США, але незабаром послуга може стати доступною й для клієнтів в інших країнах.

Але перейматися стосовно заправочних станцій для електрокарів щороку можна все менше, адже їх кількість невпинно зростає. Ось карта, на якій можна дізнатися скільки таких станцій й в Україні:

Щороку скорочується й кількість часу, необхідного для повної зарядки двигуна. Tesla Motors активно впроваджує систему суперчарджерів (зарядні станції), які дають можливість за півгодини зарядити батарею в автомобілі на 80%. Зменшити витрати часу на заряд намагаються й інші автовиробники.

Та статистика свідчить, що 95% автомобілістів в світі не проїжджають в день більше 100 км. Для таких досить ввечері поставити автомобіль на зарядку в звичайну розетку і з ранку поїхати на роботу повністю зарядженим.

А от для тих, хто прагне подорожувати електрокаром подовгу, вчені постійно шукають вирішення проблеми. До прикладу німецькі інженери нещодавно розробили бюджетний електромобіль, обладнаний сонячними панелями. Тож “харчуватися” авто зможе й в заторі, щоправда лише за сприятливої погоди.

Та справжню революцію підготували вчені зі Стенфордського університету. Їм вдалось забезпечити стабільну бездротову передачу енергії між двома об’єктами, що рухаються, пише журнал Nature.

Виходить, що електрокар фактично заряджатиметься від дороги. Поки що науковцям вдалося передати таким чином лише 1 міліват енергії та незабаром її кількість спробуюють збільшити.

Перейматися стосовно утилізації використаних батарей, за словами Олександра Вовка, генерального директора компанії Оксіжен Груп, також не варто.

Батарея - це набір комірок. Якщо в електромобілі ємність батареї показує 80%, то це означає, що мінімальна ємність однієї комірки не вище 80%, і контролер обмежує комірку до такого рівня.

Немає необхідності міняти всю батарею, досить поміняти тільки комірку, яка вийшла з ладу. У всьому світі прийнята практика їх не утилізувати, а давати друге життя - поміщати в батарейне сховище. Наприклад, помістити в павербанки для будинків, використовувати в суперчарджерах, які стоять на дорозі, біля будинку.

Середній термін експлуатації такої батареї - 10 років.

По суті, єдиною важливою проблемою залишається виробництво електроенергії до рівня, щоб забезпечувати всі потреби громадян.

Електрокари та Україна

Український попит на електромобілі не відстає від світових тенденцій. За період з січня по травень поточного року попит на автомобілі з нульовими викидами серед українців зріс в 2,8 рази, якщо порівнювати з минулорічними показниками.

За словами Олександра Вовка, Україна нині посідає п’яте місце в світі за темпами розвитку електромобілів.

Особливістю вітчизняного електроавторинку є те, що більшість електрокарів вживані - більше 80% ринку.  Якщо рік тому частка нових машин в первинних реєстраціях електрокарів становила майже 45%, то в 2017 році- лише 18%.

Пояснюється це вкрай просто. Нові електрокари для наших громадян поки задорогі й вони користуються можливістю ввозити автівки, що відповідають “Євро-5”, уникаючи зайвих мит.

Читайте також: Наскільки здешевить вживані авто двадцятикратне зменшення акцизу

Абсолютним лідером на українському ринку автомобілів на електричній тязі залишається модель Nissan Leaf. Ця модель підкорила й світовий ринок. Якщо з салону Leaf обійдеться автовласнику приблизно в $30 тис., то два роки експлуатації можуть зменшити її вартість вдвічі.

Були спроби розвивати й вітчизняний автопром електрокарів. Ще в далекому 2010 році ЗАЗ презентував електромобіль ЗАЗ Lanos фургон Електро і автобуси ЗАЗ-A10C31 та ЗАЗ-А10L50. Однак то були лише прототипи, налагодити серійне виробництво поки не вдалося.

Міністерство інфраструктури проводило переговори з американською компанією Tesla Incorporated щодо випуску електрокарів в Україні. Та далі слів поки не пішло.

Вже восени нові електромобілі можуть стати для українців доступнішими. В Раді зареєстрований законопроект №5494, що скасовує ПДВ на ввезення електрокарів. Це повинно здешевити автівку на 17%.

Також документ пропонує звільнити електрокари від сплати акцизу (ще десь -5% вартості авто) та надати пільги на послуги електричних таксі та оренди електромобілів. Це, як наголошується у пояснювальній записці, збільшить в Україні попит на електромобілі, адже ціну на них буде знижено.

Раніше депутати проголосували за скасування ввізного мита для таких авто. Якщо зазначений законопроект буде ухвалено, вартість автівок з електричними двигунами стане близькою до вартості звичайних автомобілів.

СБУ обіграло ФСБ, а гра є - війна

Агент «Кнопка»: Грицак розповів подробиці резонансної спецоперації СБУ проти ФСБ
 04.09.2017 
 


ФСБ обманом заманила трьох учасників АТО у Москву на заробітки, де збиралася звинуватити їх у здійсненні терактів

Головним вербувальником Федеральної служби безпеки учасників антитерористичної операції, яких російська спецслужба намагалась використати у якості «виконавців» терактів у Москві, була Дар’я Мастікашева з агентурним псевдонімом «Кнопка».

Про це розповів голова Служби безпеки України Василь Грицак на телеканалі «Прямий», коментуючи ситуацію з трьома учасниками АТО, яких ФСБ обманом заманила у Москву на заробітки, де збиралася звинуватити їх у здійсненні терактів.

«У цій операції було задіяно кілька громадян України, зокрема Дар’я Мастікашева, вже нами заарештована. Я відкрию вам маленьку таємницю, – у неї позивний як у агента російських спецслужб, псевдонім – агент «Кнопка». Саме вона зіграла ключову роль у цій операції», – заявив Грицак.

Він підкреслив, що бійців АТО російські спецслужби використовували «в темну» – просто пообіцяли по 500 доларів оплати за сім днів роботи в Росії, попередньо сфотографувавши їхні посвідчення учасників АТО, а речі їм пакувала безпосередньо Мастікашева.

«Вона безпосередньо передала колишнім учасникам АТО речі на автовокзалі міста Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ). Це було 23 липня 2017 року близько 18 години», – зазначив голова СБУ.

За його словами, громадянський чоловік Мастікашевої, Сергій Соколов, який раніше був керівником однієї з охоронних структур російського олігарха Бориса Березовського, є набагато серйознішою людиною аніж видає, навіть у якості функціонера Федерального інформаційного центру РФ «Аналитика и безопасность».

«Насправді цей центр – це виключно структура ФСБ і вона проводить спеціальні інформаційні операції. У нас є розробка щодо діяльності цього центру, аналітика щодо його керівників і функціонерів, і свого часу ми покажемо ці матеріали. Це будуть дуже резонансні матеріали про діяльність цього центру. Цей центр нами вже віддокументовано під час проведення декількох інформаційних операцій ФСБ РФ», – заявив Грицак

Голова спецслужби додав, що у людей, які брали участь у цих операціях дуже сумнівна репутаційна і кредитна історія: «Сколов – спеціалізується на проведені потужних СЕО-операцій ( я з повагою до нього ставлюсь, як до професіонала), але його дружина, спортсменка, чемпіонка з тхекводно, вона має декілька цікавих кредитних історій. Ми не маємо права копатися у цих речах, але, так чи інакше, даю просто журналістам напрямок для пошуку – вони знайдуть багато цікавих речей у її біографії».

Грицак також розповів, що Мастікаш до арешту багато часу проводила Росії, де очолювала у московській області клуб, який займається вихованням молоді. «Так от, я вважаю, що людина , яка займається вихованням молоді має мати хорошу кредитну історію і хорошу репутацію», – підсумував голова СБУ.

Соціологічний зріз соціуму України на 24 серпня 2017 р.

Чи підтримують українці незалежність і як бачать майбутнє України: результати опитування
14:02, 24 серпня
День Незалежності України 2017
День Незалежності України 2017 / 24 Канал
 

Якби сьогодні перед українцями стояв вибір, вони б підтримали проголошення незалежності України. У 2017 році за незалежність проголосували б 76% опитаних. Цей показник залишається незмінним з 2014 року.

Про це свідчать результати опитуванння соціологічної групи "Рейтинг".

Кількість українців, які підтримують незалежність країни, суттєво зросла з 2013 року – тоді ця цифра становила 61%. До слова, на Всеукраїнському референдумі щодо проголошення незалежності України, який відбувся 1 грудня 1991 року, незалежність підтримали 90,32% виборців, які прийшли проголосувати.

День незаежності України: опитування
76% українців підтримали б сьогодні проголошення незалежності України

Найбільше тих, хто підтримує проголошення Незалежності України, – на Заході (93%). У Центрі таких опитаних 76%, на Півдні – 66%, на Сході – 64%. Чим молодші респонденти та чим вищий рівень їхньої освіти, тим рівень підтримки проголошення Незалежності України серед них вищий.

Водночас патріотами сьогодні себе вважають 83% українців. У кожному з регіонів цей показник не є нижчим, ніж 75%: на Заході таких 88%, у Центрі – 84%, на Сході – 83%, на Півдні – 77%.

Скільки українців вважає себе патріотами
83% опитаних назвали себе патріотами України

Українським громадянством найбільше пишаються на заході країни, найменше – на півдні, як показали результати дослідження фонду "Демократичні ініціативи" імені Кучеріва. Загалом понад 60% наших співвітчизників пишаються тим, що вони українці. Наразі на заході України пишаються своїм громадянством 81% (не пишаються 7%), у центральній частині 67% (не пишаються 16%), на півдні 46% (не пишаються 28%), на сході 56% (не пишаються 17 %). На неокупованих територіях Донецької та Луганської областей 39% співвітчизників пишаються своїм громадянством, 27% – не тішаться, 34% опитаних не змогли визначитися з відповіддю.

Скільки українців пишаються своїм громадянством
Найбільше пишаються українським громадянством на заході, найменше – на півдні

Серед почуттів, які охоплюють українців, коли вони думають про наше майбутнє, називають надію (47%), тривогу (30%), оптимізм (26%) та страх (17%). Відчуття надії превалює в усіх регіонах (особливо на Півдні); тривога також посідає друге за частотою згадувань місце в усіх регіонах, крім Заходу (в цьому регіоні на другому місці опинився оптимізм).

Як українці оцінюють майбутнє України
З якими почуттями українці думають про майбутнє України

Серед основних страхів у 2017 році превалюють економічні. На думку опитаних, зараз люди найбльше бояться зростання цін (77%), невиплати зарплат, пенсій (63%), а також безробіття (61%). Ще серед найбільш вагомих страхів – зростання злочинності (43%), напад зовнішнього ворога (38%). Побоювання зростання цін посідає перше місце в усіх регіонах, але частіше про цей страх згадували на Сході України (87%), а відносно рідше – на Заході (66%).

Чого бояться українці
Найбільше українці бояться зростання цін

У 2017 році 12% опитаних висловили намір найближчим роком виїхати за кордон на тимчасові заробітки – це найвищий відсоток за час постановки цього питання (у 2002 році таких було 7%). Регіонально найбільше охочих виїхати працювати за кордон виявилося у Західному регіоні – 18%. Водночас майже 51% українців зазначили, що нікуди б не виїжджали зі свого населеного пункту – ні в межах України, ні за кордон.

Скільки українців хотіли б виїхати
Половина українців не хотіла б нікуди виїжджати

Доступно про головне. Долучайтеся до паблік

Ответ на гибридную войну «Укроборонпрома»

Ответ на гибридную войну: «Укроборонпром» похвастался разработками последних трех лет 
Ответ на гибридную войну: «Укроборонпром» похвастался разработками последних трех лет (ФОТО, ВИДЕО)
01.09.2017 
За последние три года государственный концерн «Укроборонпром» создал десятки новейших образцов вооружения — от самолетов, ракет, беспилотников до бронетехники и штурмового катера

Создание новейших образцов вооруженияявляется достойным ответом Украины на вызовы гибридной войны, сообщает пресс-служба «Укроборонпрома».

За три года были разработаны боевые модули для бронетехники, ракеты, артиллерийские системы, в том числе залпового огня, беспилотники и радиолокационные системы.

С июля 2014 года по июль 2017 года украинскую армию усилила 5 тыс. 281 единица новой и модернизированной техники.

Одной из наиболее инновационных разработок концерна является беспилотный тактический многоцелевой БТР «Фантом».

Беспилотный БТР "Фантом"
Беспилотный БТР "Фантом"

Танк Т-72АМТ
Танк Т-72АМТ

БМП-1УМД
БМП-1УМД

Реактивная система залпового огня "Верба"
Реактивная система залпового огня "Верба"

Боевой модуль "Дуплет"
Боевой модуль "Дуплет"

Ан-132
Ан-132

Радиолокационная станция кругового осмотра 80К6К1 "Пеликан"
Радиолокационная станция кругового осмотра 80К6К1 "Пеликан"

Напомним, что «Укроборонпром» собрался модернизировать вертолеты Ми-24 и Ми-8 с помощью украинского оборудования. Контрольные испытания ударного вертолета Ми-24ПУ1 с отечественными агрегатами системы управления двигателями прошли в апреле на Конотопском авиаремонтном заводе «Авиакон».

Источник: Ракурс

Як державні підприємства отруюють економіку

УКМЦ : CASE-UKRAINE : ЦІНА ДЕРЖАВИ
ПРОЕКТ "ЗАХАЛЯВНА КНИЖЕЧКА"
ЯК ДЕРЖАВНІ ПІДПРИЄМСТВА 
ОТРУЮЮТЬ ЕКОНОМІКУ
Що ховається за "простими" заявами про переваги та недоліки роботи державних підприємств
Напередодні сезону відпусток уряд знову розпочав дискусію щодо "критичної необхідності приватизації". Такі гасла звучать щороку, проведення приватизації є частиною передвиборчих обіцянок Президента та партій, що входять в чинну коаліцію. Від приватизації очікують не тільки грошей в бюджет, але і приросту іноземних інвестицій, приходу нових технологій, нових робочих місць.

От тільки далі гасел "масова приватизація" не йде. Проведений нещодавно урядом "тріаж" (визначення: які з державних підприємств треба продавати, які закрити, а які залишити) мав би закласти ґрунт для початку справжнього приватизаційного буму. На заваді можуть стати два типи політиків. Або самі урядовці, які ніяк не можуть почати продавати підприємства, або "політики-популісти", які виступатимуть проти.

Давайте послухаємо, що вони говорять (і чому це не зовсім правда).

Ми свідомо уникали облич та прізвищ українських популістів з уряду, владних фракцій, опозиції та так званих "лідерів громадської думки". Ви впізнаєте їх.
"Державні підприємства – наше стратегічне багатство. Ми не можемо передавати його якимось іноземцям. Це продаж країни"
 
Теза про те, що "державні підприємства – стратегічний ресурс" росте корінням із соціалістичного минулого. У розвинутих державах Заходу більшість підприємств насправді приватні, і суспільство не страждає від цього. Звісно, є особливості – атомна енергетика в деяких країнах державна, державними є німецькі залізниці. Але двигуном розвитку та зарплат в сучасному світі є якраз приватний капітал. В Україні ж ми від роботи державного сектору більше втрачаємо, ніж отримуємо, як з'ясували експерти під час круглого столу в Українському кризовому медіа-центрі. Заробляють на державних підприємствах зовсім інші люди.

Наталія Лещенко
Наталія Лещенко, економіст, CASE-Україна

На державних підприємствах працює 862 тисячі людей, це 11% штатних працівників в усій економіці. 

Загальна вартість активів державних підприємств станом на 1 жовтня 2016 року становить півтора трильйона гривень. Це 27% великих та середніх підприємств в Україні. За оцінками МВФ, станом на 2014 рік на підприємствах комерційного державного сектору вироблялося близько 20% ВВП. 

Власне, такий розмір сектору державних підприємств в Україні завеликий, ми перші в усіх міжнародних рейтингах. Також було в ЗМІ заявлено паном Гройсманом, що за результатами 2016 року збитки державних підприємств становили 82 мільярди гривень. Це трохи менше половини збитків взагалі в Україні. 

Державні підприємства також є джерелом фіскальних та соціальних ризиків. По-перше – заборгованість із заробітної плати. 38% всієї заборгованості з заробітної плати накопичили державні підприємства. За даними МВФ сума субсидій та податкових пільг чи дотацій в 2017 році державним підприємствам становила близько 5% ВВП. Все це – наші збитки. 

Недосконалим є також контроль за державними підприємствами. У нас немає повної інформації щодо кількості державних підприємств в економіці України. Згідно моніторингу Мінекономрозвитку, у нас 3634 підприємства, а згідно даних Фонду держмайна – на 176 одиниць підприємств більше. А якщо брати ЄРДПОУ, в Україні взагалі в два рази більше державних підприємств. 

Не всі держпідприємства звітують. Згідно даних рахункової палати у 2013-2015 роках взагалі не затверджували фінансові плани 40% підприємств. А звітують про виконання фінансових планів ще менше. 
[ Читати далі ]

Аграрна реформа 2017

АГРАРНА РЕФОРМА 2017
Через 100 років після революцій 17-го року в Україні знову стоїть питання: як віддати землю селянам? Існує можливість, що мораторій на продаж землі цього року нарешті скасують, і люди отримають повне право на свою власність. Економісти вважають, що це приведе в країну інвестиції, дозволить працювати на землі більш ефективно. Фермери та частина політиків бояться, що земля втече в руки кількох багатих власників. Український кризовий медіа-центр в травні зібрав експертів, яких попросив розповісти про ключові проблеми, вирішення яких необхідне для завершення реформи. Ці питання варто пам'ятати, коли ми будемо слухати політичну дискусію про реформу землі. Головне — йдеться не тільки про продаж землі, а про аграрну реформу загалом. Ось у чому різниця: 

ЯК ВІДПОВІСТИ НА ПРОСТІ ПИТАННЯ
читайте весь текст або переходьте одразу до питання, яке цікавить
Чи готова країна до ринку землі? 
державні кадастри, місцева влада, сільські ради і справді не готові до відміни мораторію. Але це має бути завданням для державних структур, а не причиною відтермінування рішення .
далі
Хто купуватиме землю крім іноземців?
Питання курки і яйця: без села, що працює не буде коштів для купівлі землі, а без ринку землі кошти не з'являться. Захист селян та прав громадян на перехідному етапі - завдання держави.
далі
Скільки можна переносити зняття мораторію?
Відтермінування аграроної реформи, щодня забирають в селян право розпоряджатися своєю власністю. Якщо в радянські часи в них забирали паспорт, то сьогодні — право продати власну землю
далі
Як зміниться село?
Економічна теорія стверджує: саме ринкові відносини підштовхують розвиток. Це працює в усіх сферах, і добре підготована реформа дозволить запустити ефективне виробництво.
далі
Що робитиме великий бізнес?
Великі агрохолдинги хоч і лякають кількістю земель, які контролюють, насправді теж не надто прихильні до реформи. Який сенс вкладати гроші в купівлю землі, якщо її легше орендувати?
далі
Як не нашкодити?
Україна так довго живе в умовах мораторію, що люди звикли до нього. Будь-яка зміна лякає людей, які налагодили бізнес та роботу. Але щоб покращити життя селян потрібні саме зміни. Питання в тому хто і як їх зможе використати
далі
 
[ Читати далі ]