У давнину мати збирала для доні квіти для віночка.  З будь-яких квіток вінки не плелися. Для кожного віку це були різні квіти. Купала  матуся   квіточки  у холодній росі уранці  протягом семи днів. Та роса мала цілющу силу. Перший віночок дівчинці плели, коли їй виповнювалося 3 рочки. Другий вінок - коли - 4 роки, третій -6, а четвертий - від 13 років і далі. Ці віночки зберігали у скрині. Їх одягали дівчинці, щоб голівонька не боліла, щоб уберегти від пристріту, від людського поговору, щоб люди любили. Отак і виник вірш про матусь, які дотримувались стародавніх звичаїв)

У давнину для своєї маленької доні
Збирала матуся, як сонце зійшло,
Магічної сили квітки на осонні,
Купала в росі і вплітала в вінок

Калину - красу - у центрі віночка,
Чорнобривці - голівонька щоб не боліла.
Хрещатий барвінок - щоб бачили очки,
Любисток духмяний, щоб люди любили.

Щоб солодко спала - і мак додавала,
Ромашку - щоб серце не билося лунко.
А щоб дідів-прадідів не забувала,
Вплітала матуся в вінок незабудки.

"Носи, моя ясочко, плетиво з квітів,
Яка ж ти у мене розумна й красива!
Нехай обминають навроки й пристріти,
Нехай твоя доленька буде щаслива!"

Ще глипає на світ сліпими вікнами
Хатина у селі, самотня, вичахла.
На біг лягла, зсутулилась, змалилася,
В ній горщички старесенькі скришилися.
А спраглий кухлик просить питоньки,
І тарілки із мисника гвалтують: їстоньки!
Ослінчик у куточку притулився скромно,
Уже давно не чув він в хаті гомону...
Не тупотіли ніжки  по глиняній  долівці,
Не гладила бабусенька онуків по голівці...
Біля вікна,  на покуті,  ікони припорошені
Витирають рушничком сльозу непрошену...

Благословився день липневий
Маленькими курчатами кульбаб.
Він розбудив любисток і  космеї
Й забрів у невеличкий тихий сад.

Тут агрус примостився біля стежки
І ягоди малини блимають на світ.
Смородина-циганка міряє сережки,
Що дарував для неї наречений-глід.

Крислата яблуня тримає у сповитках
Своїх зелених пуцвірінів-дітлахів.
На вишні творять коники на скрипках
Чудову музику без непотрібних слів.

Погрався день із вітром на горісі
У піжмурки та гилки - і  чимдуж гайда
Гніздечко ластівки оглянути у стрісі,
Де галасує жовторота дітвора!

[ Читать дальше ]

Катрин пришла в наш мир оттуда
где нет жестокости и зла.
Она сама - частица чуда
в наш мир надежду принесла

Ей лес пророчество изрек -
исчезло демонов заклятье.
Река спасенная у ног
красавицы в пурпурном платье.

Вновь мыши бабочками стали,

ласкает небо свет зари.
Пусть сумрак навсегда растает,
пусть непорочность здесь царит!

Написано для конкурса Поэтический альбом по рисунку Эрдинга Алтунга "With purity and badness"

http://stihi.ru/2012/06/06/2609

Интересно

Кортить малим чомучкам скоріш про все дізнатись:
Чом гномики маленькі і взимку спить їжак?
Чом горобцям в пилюці  дозволено купатись?
А кіт дорогу перебіг - хіба поганий знак?

Чому листок  зелений,  а райдуга барвиста?
Чом схожі на леліток над квіточками  бабки
Й нагадують  овечок хмаринки в небі чистім,
А у ставочку гуси так люблять мити лапки?

"Чому? Чому?" - лунають звідусіль слівця.
Та мимоволі і самій спаде на добру згадку:
У коротенькій сукні посеред трав стоїть дівча
(То я мала в дитинстві) і дмуха на кульбабку.

Їй гарно й лячно: світ  безпечний і  незнаний,
В обійми манить  сонячне незвідане життя!
І тисячі  її  питань на відповідь чекають...
Дитинство - мила казка, що не має вороття...

Літня ніч...   Спів пташок..   Прохолода..
Наше щастя п'янке не забути повік!
Рушничком із зірок пролягала дорога
У незнано-широкий незайманий світ.

Ми тримались за руки, коханий, з тобою,
І легкий вітерець нам куйовдив волосся.
Нам здавалось, що Бог сам, своєю рукою,
Нас до пари з'єднав, щоб таїнство збулося.

Ти на руки підняв мене, наче пір'їну -
Змовкло все, лише тиша німотна стояла.
"Будь мені, -шепотів,-за кохану дружину".
В небесах зазвучали  весільні хорали!

Наші губи злились в поцілунку бурхливім.
А прощалися довго, немовби востаннє...
Пригадайте, коли ви були неймовірно щасливі?
Коли милий уперше зізнався в коханні!

Скрипить сапа, мелькають вправні руки,
Бур'ян щемливим зойком тишу рве.
Було усе: любов, світанки і розлуки -
Зостались вечір, бабця й поле світове.

На сідала пістряві ряби посідали,
Коза в повітці, Мурчика -  чортма...
Поволі бабця із города почвалала,
Криничну воду п'є прямісінько з відра.

Мов вихор, котик мчить, хвоста - трубою!
Очиці мружить, треться біля ніг.
Змахнув солоний піт з чола рукою
Самотній день. Й за обрій спати ліг.

Совсем не ем я чёрную икру… Так что ж? Я из-за этого умру? Нет! Не бездействует мой рот – Он потребляет много шпрот! А под икру кто даст мне ссуду? Не сдать из под неё ли мне посуду? Ну а собрав и сдав все банки, Сходить и сдать все деньги в банки? Банк Иры, Вали или Нади… Или банкиры лучше – дяди? Да ну их – Валю ту или Анюту… Кто всё же лучше делает валюту? Кто говорит про доллары, про центы? Кто обещает наилучшие проценты? А если ещё пишет тот банк – ноты? И сочиняет даже песни про банкноты… А чтобы эти песни банк мог петь, Он просто – ну обязан рот иметь. И ежели имеет тот банк рот, Тогда он, – дело ясное – банкрот! Ну а чтоб мы банкротами не стали, Должны быть наши зубы, рты из стали, Чтоб мы свободно разгрызали банкоматы, И чтоб банкиров разрезали наши маты! А место всяких банков пусть займёт Какой-нибудь народный банкомёт. И пусть он мечет для народа хоть порой – Хоть небольшие банки с чёрною икрой. А вам банкирчики в очках и без очков На каждый день икру из кабачков! Ну а по праздникам пускай ваш банк и рот, Как нас банкротит – банка из-под шпрот!