http://www.youtube.com/user/i2708l

     Любіть Україну,як сонце любіть,

     як вітер, І трави,І води,

     в годину щасливу і радості мить,

    любіть у годину негоди!..

 

   Любіть Україну у сні і наяву,

   вишневу свою Україну,

   красуїї,вічно живу І нову,

   і мову її солов їну.

   між братніх народів,мов садом рясним,

   сіяє вона над віками...

   Любіть Україну всім серцем своїм

   і всіми своїми ділами!...

 

   Для нас вона в світі єдина,одна,

   в просторів солодкому чарі...

   Вона у зірках, і у вербах вона,

  і в кожному серця ударі.

 

   У квітці, в пташині,в електровогнях,

   у пісні  у кожній,у думі.

   в дитячій усмішці,в дівочих очах

   і в стягів багряному шумі...

 

   Як та купина ,що горить-не згора
   живе у стежках,у дібровах,

   у зойків гудків,і у хвилях Дніпра,

   і в хмарах отих порпурових.

 

   В грому канонад,що розвіяли в прах

   чужинців в зелених мундирах.

   в багнетах,що в тьмі пробивали нам шлях

   до весен і світлих,і щирих...

 

   Юначе!Хай буде для неї твій сміх,

   і сльози,і все до загину..

   Не можна любити народів ДРУГИХ,

   крои ти не оюбиш Вкраїну...

 

   Любіть у коханні,в труді,у бою,

   як пісню,що лине зорею...

   Всім серцем любіть УКРАЇНУ свою,-

   і вічні ми будемо з нею!

 

    ВОЛОДИМИР СОСЮРА.1944р.

Пускає бульки в мокрім листі
Це немовлятко-дощик у саду.
В духмяній листяній колисці
Частенько чується з кущів "агу".

Дрімаючи в травичці, їжаки
Вколисують колючих онучат.
Гойдають тихо мами-слимаки
У гамаці маленьких слимачат.

Поснули в гніздах пташенята -
Зморило і пташок о цій порі.
Не дощ - маленьке дощенятко
Заплуталось в лапатій кропиві.

Дозвольте себе любити,
зумійте любов прийняти,
із тими цінуйте миті,
не треба кому брехати.

До щастя і кроку зрушить
не дасть егоїзм незрячий
Не смійте смітити в душу –
любов цього не пробачить.

Зречіться гордині, склавши
в єдине тепло і ніжність,
зчерствіє любов інакше
і втратить свою чарівність.

Дозвольте себе любити,
Дозвольте про себе дбати,
з любов’ю ж бо легше жити
так само, як помирати…

А я скучала, между прочим!
И пусть ты мой запретный плод,
любовь не вещь и больно очень
её забыть. Пускай живет.

Живет внутри моей вселенной,
в рассказах прячется, в стихах.
Я быть привыкла откровенной,
не ведать, что такое страх.

И ты не бойся. Мы не вместе,
но в жизни каждый шаг - урок.
Мои признания неуместны?
Тогда читай их между строк...

Дзвінок - весни легка  приємність,
Що душу ніжно ворохобить.
"Я залицяльник твій таємний", -
Ти жартував, неначе хлопчик.

Таким у пам'яті й зостався:
Мрійливим, скромним, молодим...
У біле Божий світ вбирався,
Цвіли задумливі сади.

Птахи від співу захлинались,
В душі будили почуття.
Усе живе у млі кохалось,
В природі хлюпалось життя.

Були безпечно-молодими...
Роки спливли, як та вода...
"Таємний залицяльник" милий
Мій настрій на весь день підняв!

Разгулявшийся март позабыл про весну. Непогоду
выбрал в спутницы и куролесит, гоняя в снегах
зяблых птиц и листву, и собачью, кошачью породу,
на потеху себе, отражаясь в потухших зрачках.

Март смеется в глаза, ветерок задувая за ворот,
в плечи зябкость вдавив, развевает волосья девиц.
Подгоняет людей, уходящих на лыжах за город,
холодком и парком, и щипками касается лиц...

Гулом леса страшит, и ветвями усердно махает,
напугать силится да отсрочить блины, хоровод.
Порывается стать вседержителем старого края,
и себе подчинить небо, землю, зверей и народ.

Только плюсы ползут неуклонно до Солнца, сменяя
цифры градусника, умножая тепло на часы.
И сгорает зима чучелом... И свой долг понимая,
разгулявшийся март отдается всевластью весны...