Любіть Україну,як сонце любіть,

     як вітер, І трави,І води,

     в годину щасливу і радості мить,

    любіть у годину негоди!..

   Любіть Україну у сні і наяву,

   вишневу свою Україну,

   красуїї,вічно живу І нову,

   і мову її солов їну.

   між братніх народів,мов садом рясним,

   сіяє вона над віками...

   Любіть Україну всім серцем своїм

   і всіми своїми ділами!...

   Для нас вона в світі єдина,одна,

   в просторів солодкому чарі...

   Вона у зірках, і у вербах вона,

  і в кожному серця ударі.

   У квітці, в пташині,в електровогнях,

   у пісні  у кожній,у думі.

   в дитячій усмішці,в дівочих очах

   і в стягів багряному шумі...

   Як та купина ,що горить-не згора
   живе у стежках,у дібровах,

   у зойків гудків,і у хвилях Дніпра,

   і в хмарах отих порпурових.

   В грому канонад,що розвіяли в прах

   чужинців в зелених мундирах.

   в багнетах,що в тьмі пробивали нам шлях

   до весен і світлих,і щирих...

   Юначе!Хай буде для неї твій сміх,

   і сльози,і все до загину..

   Не можна любити народів ДРУГИХ,

   крои ти не оюбиш Вкраїну...

   Любіть у коханні,в труді,у бою,

   як пісню,що лине зорею...

   Всім серцем любіть УКРАЇНУ свою,-

   і вічні ми будемо з нею!

    ВОЛОДИМИР СОСЮРА.1944р.

Якби помножити любов усiх людей,
ту, що була, що є й що потiм буде,
то буде нiч. Моя ж любов - як день,
не знають ще чуття такого люди.

[ Читать дальше ]
 

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

В'яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…

Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…

Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…

1922

Володимир Сосюра

[ зовсім мало про цей вірш і про Сосюру -- ]