Чого хоче жінка? Довіри й тепла,
Малих пташенят у гніздечку добра,
Обранця надійного, прихистку в домі,
Чуттів незрадливих у ніжних долонях.

Щоб людяним світ був, і рідні любили,
Щоб щебетом птиці уранці будили,
І весен чим більш, вечорів волошкових...
Чого хоче жінка?  Сім'ї і любові!

                                      
                                     
                                       

                                    

                                       В летнем парке,вечерами,
                                       Среди музыки и смеха,
                                       Танцы между стариками,
                                       Вызывают лишь потеху.


                                       Пляшут бабушки с дедами,
                                       Не умело,не красиво,
                                       Но движения руками,
                                       Выделывают игриво.


                                       Не глядят они на зрелость,-
                                       Ах,какие наши годы!
                                       Проявляют в танце смелость,
                                       Не зависят от погоды.


                                       И бывает между делом,-
                                       Уж куда им в жизни старой?-
                                       Потрясая дряхлым телом,
                                       Вместе быть счастливой парой.


                                       Чувства их не остывают,
                                       Хоть вид имеют дряхлости,
                                       И ладонь в ладошке тает,
                                       Вдвоем забыв о старости.

                                      
                       
                                      


                                      

Брали участь зі своєю вихованицею у Всеукраїнському конкурсі "Ми за тверезе життя!".
 Її казка видрукована у Збірнику конкурсних творів.
А я, начитавшись віршів дітей, написала невеличкий роздум.

"Не встромляйте голки у наші маленькі серця!" (із твору )

Це вірші дітей. А думки не дитячі,
В очах цих рядочків - і розпач, і біль:
Покинув їх тато, а мама незряча,
А друг нюхав клей - і немає в живих...

Якби ж люди вміли життя цінувати,
Що Бог дарував їм на їхній же вік...
Не тільки про себе - про діток подбати:
І сиріт, й безхатьок,  маленьких  калік...

Каліки ж не діти - янголики падші -
А їхні неправедні, блудні батьки...
А може дорослим і треба, й пора вже
Почать виправляти СВОЇ помилки?

Все питалася доля: "Людино, скажи,
Що б змінити в житті ти хотіла?"
- Щоб дідусь молодим повернувся з війни,
Щоб бабуся жила й молоділа...

Щаб матуся, моя метушлива бджола,
Не вгрузала у землю від часу...
Щоб дві доні - два біло-рожевих крила -
Мали сім'ї успішні і щасні...

-  А для себе чого б ти хотіла найбільш,
Може, статків в земному двобої?
- Ти найкращий даруй мені, доленько, вірш,
Не написаний досі ще мною...

Да, уж… Не до прибауток…
Вот, что значит «не везёт».
Светит мне пятнадцать суток
исправительных работ…

Приговор – пустяк, детали…
Отпашу. Всего делов!
Но обидно то, что взяли
трезвым, бляха, как стекло!

У дантиста дело было…
Зуб меня уже достал!
Харю так перекосило,
что Дружок не узнавал.

Записался. Вызывают.
- Открывайте, дядя, рот.
Я послушно открываю.
Врач иглу туды суёт…

Тут-то всё и заплясало!
Больно так, что мОчи нет!
А ему, садюге, мало…
- Лиза, будь добра – пинцет.

Я мычу дантисту – хватит!
Мне и так почти концы!
Он же, падла:
- Лиза - ваты…
И вон те, Лизок, щипцы.

Чую я, что отключаюсь…
Кружева в глазах стоят…
- Не вертитесь! Удаляю…
Не-е… Живым не сдамся, гад!..

Что там было – помню смутно…
Боль… Зубник… Кулак… Фингал…
Да и медсестре попутно,
Юбку в клочья разорвал…

Вот и суд… Метла… Аллея…
Исправляюсь вроде как.
Об одном лишь я жалею,
что не пьяный был… Дурак…

Всё ж, дантист – хороший парень.
Зуб разделал на корню…
Я его теперь в кармане
как реликвию храню…

Світанки, зорі - все не раз було,
Впліталися в слова незримі.
Та тільки зламане навік крило
Тихенько скімлить за плечима.

Йому не зрозуміти: як же так,
Стрімкі польоти не під силу?
Лише вночі так солодко літать,
У снах усі літають крила!

Заехал как-то на просторы Крыма

Вены утраченной легкости
Пьют из меня одиночество.
Пульс позабытой жестокости
В ритме миксует пророчество.
Пепел сгоревшей апатии
Тихо застынет в реальности.
Руки-ладони-объятия -
Эхо немой гениальности...

© Ersten